Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/146/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 02.06.2023. Зареєстровано: 03.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 06.06.2023.
Дата набрання законної сили: 04.07.2023
Номер судового провадження: 2/369/2670/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 369/146/23
		Провадження № 2/369/2670/23
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		01.06.2023 року                                                         м. Київ
		Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
		головуючої судді Пінкевич Н.С.
		при секретарі Соловюк В.І.
		за участі представника позивачів, адвоката Селівакіна І.О. 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до російської федерації про відшкодування збитків та моральної шкоди, -
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У грудні 2022 року позивачі, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (в інтересах якого позовну заяву підписано та подано його законними представниками - ОСОБА_1 (батьком) та ОСОБА_2 (матір`ю)) звернулися до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до Російської Федерації (далі по тексту РФ, відповідач) про відшкодування збитків та моральної шкоди.
		Свої вимоги позивачі мотивували тим, що під час збройної агресії рф проти України військові збройних сил рф окупували село Дмитрівка Бучанського району Київської області, в якому розташовувалося помешкання позивачів. Військовики рф застрелили собаку позивачів, а їх будинок було знищено внаслідок пожежі, спричиненої артилерійським обстрілом. Також, внаслідок обстрілу та пожежі будинку позивачів загинули й інші їх тварини, зокрема заживо згоріли їх папуги та одна косуля, а доля деяких інших тварин позивачам невідома. Також, внаслідок збройної агресії рф позивачі були змушені покинути власну оселю та з маленькою дитиною беззупинно їхати автомобілем протягом 14 годин, шукаючи прихисток, що стало для них важким випробуванням. Після завершення вимушеного переїзду сім`ї Позивачів довелося тимчасово розлучитися.
		Як наслідок, Позивачі зазначають, що вказаний вище вимушений переїзд, вимушена розлука сім`ї Позивачів, втрата житла, смерть тварин та як результат збройної агресії РФ завдали їм суттєвої моральної та майнової шкоди. Позивачі відзначили, що судовий імунітет на відповідача не поширюється, оскільки рф є державою-агресором, яка вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН та допустила порушення ряду міжнародно-правових норм, зокрема Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Європейської конвенції про імунітет держав, Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договору між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон.
		Просили суд:
		-стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суму майнових збитків у розмірі 65 684 073 (шістдесят п`ять мільйонів шістсот вісімдесят чотири тисячі сімдесят три) гривні 40 копійок;
		-стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також на користь ОСОБА_3 , законними представниками та батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суму моральної шкоди у 3 000 000 (три мільйони) гривень 00 копійок (по 1 000 000 (одному мільйону) гривень 00 копійок на кожного з Позивачів.
		-
		Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 січня 2023 року відкрито провадження по справі. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження.
		Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 квітня 2023 року закрито підготовче судове засідання у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
		Під час розгляду справи по суті Позивачі та їх представник підтримали позовні вимоги у повному обсязі, просили суд їх задовольнити.
		У свою чергу, Відповідач на судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, а саме:
		-судом було направлено на адресу посольства Відповідача у Республіці Польща засобами поштового зв`язку ухвалу про відкриття провадження у цій справі, копію позовної заяви з доданими до неї матеріалами та повістки про виклик в підготовче засідання на 02.03.2023, 19.04.2023 разом із їх нотаріально засвідченими перекладами на російську мову;
		-судом було направлено на адресу посольства Відповідача у Республіці Польща ухвалу суду про призначення справи до розгляду по суті та повістки про виклик в судове засідання для розгляду справи по суті на 18.05.2023 та 01.06.2023 разом із їх нотаріально засвідченим перекладами на російську мову;
		-судом було направлено на офіційні електронні адреси Генеральної прокуратури Російської Федерації, Міністерства закордонних справ Російської Федерації, Міністерства юстиції Російської Федерації, посольства Відповідача у Республіці Польща електронну копію позовної заяви з доданими до неї матеріалами, ухвалу про відкриття провадження у цій справі, повістки про виклик в підготовче засідання на 02.03.2023, 19.04.2023, ухвалу суду про призначення справи до розгляду по суті та повістки про виклик в судове засідання для розгляду справи по суті на 18.05.2023 та 01.06.2023 разом із їх нотаріально засвідченими перекладами на російську мову;
		-виклик відповідача на кожне судове засідання в цій справі здійснювався шляхом розміщення оголошення на сайті суду, який є загальнодоступним, що є належним повідомленням особи про розгляд справи судом.
		При цьому, суд не мав змоги повідомити Відповідача про розгляд цієї справи дипломатичними каналами, оскільки дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією на час розгляду цієї справи було розірвано. Також суд позбавлений можливості безпосередньо повідомляти відповідальний орган державної влади рф про розгляд цієї справи через запроваджений санкційний режим та відсутність поштового сполучення між Україною та рф. 
		Суд приймає до уваги, що Позивачі самостійно повідомляли РФ про розгляд цієї справи Києво-Святошинським районним судом Київської області шляхом:
		-позивачами було направлено на офіційні електронні адреси Генеральної прокуратури Російської Федерації, Міністерства закордонних справ Російської Федерації, Міністерства юстиції Російської Федерації, посольства Відповідача у Республіці Польща електронну копію позовної заяви з доданими до неї матеріалами, ухвалу про відкриття провадження у цій справі, повістки про виклик в підготовче засідання на 02.03.2023, 19.04.2023, ухвалу суду про призначення справи до розгляду по суті та повістки про виклик в судове засідання для розгляду справи по суті на 18.05.2023 та 01.06.2023 разом із їх нотаріально засвідченими перекладами на російську мову;
		-позивачами було направлено через електронні форми звернень (електронні приймальні) на офіційних веб-сторінках Генеральної прокуратури Російської Федерації, Міністерства закордонних справ Російської Федерації, Міністерства юстиції Російської Федерації ухвалу суду про призначення справи до розгляду по суті та повістки про виклик в судове засідання для розгляду справи по суті на 18.05.2023 та 01.06.2023 разом із їх нотаріально засвідченими перекладами на російську мову;
		Матеріалами справи підтверджено, що Відповідачу у особі Посольства Російської Федерації у Республіці Польща засобом поштового зв`язку було вручено повістку про виклик в судове засідання на 18.05.2023 разом із ухвалою суду від 19.04.2023 про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті.
		Також, Відповідач мав змогу ознайомитись зі змістом надісланих йому судових рішень у цій справі та повісток про виклик на судові засідання з моменту отримання ним на електронні адреси його органів відповідних листів. З огляду на специфіку роботи сервісів направлення/доставлення електронних листів на електронні адреси (сервісів електронної пошти), отримання відповідних листів їх адресатом зазвичай відбувається одразу після їх направлення.
		З огляду на те, що листом від 26.05.2023 р. №2838/ОГ Міністерство закордонних справ Відповідача повідомило позивача ОСОБА_1 про перенаправлення його звернення щодо повідомлення Відповідача про розгляд цієї справи на розгляд до Генеральної прокуратури РФ у порядку, визначеному ч. 3 ст. 8 Федерального закону рф "Про порядок розгляду звернень громадян Російської Федерації", тобто за підвідомчістю, суд робить висновок про те, що про розгляд цієї справи Позивачем було повідомлено належний орган Відповідача. При цьому, суд бере до уваги і те, що Позивачем у день направлення відповідних звернень через електронну форму звернень (електронну приймальню) Міністерства закордонних справ РФ, було направлено аналогічні звернення через електронну форму звернень (електронну приймальню) Генеральної прокуратури Відповідача, тобто належний орган Відповідача був завчасно повідомлений Позивачем про розгляд цієї справи.
		В контексті оцінки правильності та повноти повідомлення Відповідача про розгляд справи суд також бере до уваги те, що в електронних листах, що направлялися Позивачем ОСОБА_1 на електронні адреси Відповідача, а також у текстовій частині електронних звернень ОСОБА_1 , що були ним направлені через електронні форми звернень (електронні приймальні) на офіційних веб-сторінках Генеральної прокуратури Російської Федерації, Міністерства закордонних справ Російської Федерації, Міністерства юстиції Російської Федерації неодноразово було роз`яснено Відповідачу про можливість слідкувати за ходом розгляду цієї справи через веб-сервіс "Інформація щодо стану розгляду справ" на офіційному веб-сайті Судової влади України, а також про можливість ознайомлюватись зі змістом усіх судових рішень по цій справі через офіційний веб-сайт Єдиного державного реєстру судових рішень. 
		Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
		З огляду на усе зазначене вище та зважаючи на релевантну практику Європейського суду з прав людини, суд констатує, що Відповідач був належним чином повідомлений та обізнаний про розгляд цієї справи, мав реальну можливість та був зобов`язаний ознайомитись із змістом позовної заяви та доказів, якими обґрунтовуються позовні вимоги, мав можливість слідкувати за станом розгляду справи та ознайомитись зі змістом постановлених по ній ухвал.
		Однак, Відповідач, будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час розгляду справи, правом надання відзиву на позов не скористався, до засідання суду не прибув, про причини відсутності не повідомив. Жодних пояснень з приводу позовних вимог або заперечень на позовні вимоги в будь-якій іншій формі від відповідача на адресу суду не надходило. 
		Оскільки Відповідачем у цій справі є російська федерація, тобто держава, суд враховує реальну можливість Відповідача призначити уповноваженого представника для участі у цій справі та забезпечити його прибуття у відповідні судові засідання у цій справі, а також забезпечити підготовку цим представником належним чином оформлених заяв по суті цієї справи, якою Відповідач свідомо не скористався. Також, Відповідач не заперечував проти розгляду судом цієї справи, будучи про неї обізнаним, на необхідності застосування судом будь-яких обмежень та/або імунітетів не наголошував, що свідчить про згоду Відповідача на розгляд цієї справи.
		Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
		Таким чином, суд доходить до висновку про можливість розгляду цієї справи за відсутності Відповідача та про необхідність її вирішення за наявними матеріалами.
		Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
		Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
		Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
		Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
		У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Статтею 321 ЦК України, встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
		Відповідно до ч. 1 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. 
		Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частина 4 статті 41 Конституції України).
		Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованих Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		За змістом ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Згідно ст. ст. 5, 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" російська федерація як держава-окупант несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення. 
		Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
		Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Згідно приписів ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає, серед іншого, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна.
		Відповідно до положень ч. 3 ст. 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Згідно ст. ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
		Статтями 12, 13 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
		При розгляді справи судом встановлено, що позивачі проживають однією сім`єю та мають малолітню дитину - ОСОБА_3 (Позивач-3 у цій справі).
		Із 2015 року ОСОБА_1 почав зводити садовий будинок на території села Дмитрівка Бучанського району Київської області, в якому сім`я позивачів почала проживати з 2019 року. Судом встановлено, що Позивачі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час зведення будинку проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, будівництво будинку здійснювалося за спільні кошти цих позивачів. Зі змісту позовної заяви, підписаної ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судом встановлено, що ці позивачі брали рівну участь у будівництві будинку, отже кожному з них належало право власності на частину будинку.
		В будинку у позивачів також проживало багато тварин - два папуги, муфлон, двоє собак породи алабай, кролики, два коти та чотири косулі.
		Внаслідок повномасштабного вторгнення РФ на територію України позивачі змушені були терміново покинути будинок, не маючи змоги забрати із собою усіх своїх тварин. Протягом тривалого часу позивачі з маленькою дитиною шукали прихисток та декілька разів змінювали місце тимчасового проживання. 
		Як наслідок окупації с. Дмитрівка військовими збройних сил РФ, та через активні бойові дії в районі, Позивачі були позбавлені можливості повернутися додому та евакуювати своїх тварин. Натомість, Позивачі домовилися зі своїми сусідами, зокрема із їх сусідкою ОСОБА_5 про те, щоб вони доглядали тварин на час відсутності Позивачів.
		30.03.2022 внаслідок потрапляння боєприпасів, їх уламків, у будинку позивачів виникла пожежа, через що його було повністю знищено. Даний факт підтверджено Актом про пожежу від 17.10.2022, що був складений комісією у складі головного інспектора відділу ЗНС Бучанського РУ ГУ ДСНС України у Київській області майора служби цивільного захисту Мойшевича Олега Анатолійовича, адвоката Бєлолипецьких Ганни Сергіївни та ОСОБА_1 .
		В контексті вимоги позивачів про стягнення з Відповідача суми збитків, завданих знищенням будинку суд зазначає наступне. 
		Верховний Суд у постанові від 25.06.2019 у справі № 910/422/18 вказав наступне: "22. Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
		Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає.
		Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони".
		Станом на 30.03.2022 ОСОБА_1 був замовником будівництва садового будинку, що підтверджується документально повідомленням про початок виконання будівельних робіт, реєстраційний №: КС062151630557 та будівельним паспортом № 150 від 18.03.2015, копії яких наявні у матеріалах справи.
		Під час розгляду цієї справи на стадії підготовчого провадження, Позивачем ОСОБА_1 подано до суду висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, складеного за результатами проведеної судової комісійної комплексної експертизи зброї та слідів і обставин її використання, вибухотехнічної та пожежно-технічної експертизи від 06.04.2023, про неможливість подання якого разом з позовом ОСОБА_1 повідомив суд у позовній заяві. Докази направлення копії зазначеного висновку експерта на поштову адресу посольства Відповідача у Республіці Польща, а також докази направлення його скан копії на офіційні електронні адреси Генеральної прокуратури Російської Федерації, Міністерства закордонних справ Російської Федерації, Міністерства юстиції Російської Федерації, посольства Відповідача у Республіці Польща наявні у матеріалах справи, з огляду на що суд приймає цей доказ та оцінює його поряд з іншими доказами.
		За змістом цього висновку експертів, причиною руйнування будинку позивачів визначено дію уражаючих факторів боєприпасів на конструктивні елементи будівлі внаслідок влучання артилерійських снарядів та мінометних мін під час збройної агресії Російської Федерації проти України, що в свою чергу призвело до пожеж у місцях ураження. Знищення будинку сталося внаслідок пожежі, причиною якої є займання дерев`яних конструктивних елементів будівлі під впливом термічної дії продуктів вибуху боєприпасів, та їх уламків, температура яких перевищувала температуру самозаймання горючих матеріалів. 
		Також, судом досліджено додані Позивачами до позову фото та відеоматеріали, на яких зафіксовано будинок до його знищення та рештки будинку, що залишилися після пожежі, що є додатковим візуальним підтвердженням факту знищення будинку та завдання збитків Позивачам.
		Відповідно до висновку про вартість житлового будинку серії ЖБ № 040822-01 від 29.08.2022, станом на 15 лютого 2022 року вартість знищеного будинку позивачів, без урахування вартості земельних ділянок, становила 65 475 632, 38 грн. 
		З огляду на усе зазначене вище, суд доходить до висновку, що позивачами доведено факт завдання їм матеріальних збитків Відповідачем, оскільки Позивачі надали до суду належні, достатні та допустимі докази спричинення збитків (документи, що надають право на будівництво будинку, Акт про пожежу від 17.10.2022, додані до позовної заяви фото та відеоматеріали, висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, складеного за результатами проведеної судової комісійної комплексної експертизи зброї та слідів і обставин її використання, вибухотехнічної та пожежно-технічної експертизи від 06.04.2023), докази розміру цих збитків (висновок про вартість житлового будинку серії ЖБ № 040822-01 від 29.08.2022, станом на 15 лютого 2022 року), а також очевидним є причинно-наслідковий зв`язок між діями Відповідача, що полягають у веденні збройної агресії проти України, та знищенням будинку Позивачів під час бойових дій, причиною ведення яких є одностороння та неспровокована збройна агресія Відповідача. В контексті причинно-наслідкового зв`язку між діями Відповідача та завданням збитків Позивачам суд відмічає, що першопричиною бойових дій, що стали безпосередньою причиною знищення належного позивачам будинку є протиправні дії Відповідача, що полягали у вторгненні в іншу суверенну державу, в порушення норм міжнародного права, таким чином протиправні дії РФ призвели до завдання збитків Позивачам, водночас, за відсутності факту вчинення Відповідачем зазначеної збройної агресії, бойові дії не велися б, отже будинок позивачів не було б знищено.
		При цьому, суд вважає, що з огляду на протиправний, безпідставний та нічим не спровокований характер вторгнення на територію України, Російська Федерація несе повну юридичну відповідальність за майнову та немайнову шкоду, заподіяну цивільним фізичним та юридичним особам у результаті вчинення нею протиправної збройної агресії, в тому числі і за майнову шкоду, заподіяну майну фізичних та юридичних осіб Збройними Силами України під час здійснення ними законного права на самозахист території нашої держави. Уся шкода, завдана під час повномасштабного вторгнення Росії на територію України є такою, що завдана з вини Російської Федерації, з огляду на те, що РФ не мала жодних законних підстав для збройного вторгнення на територію України, отже саме на Відповідача, згідно норм ст. 1166 Цивільного кодексу України, покладено обов`язок щодо відшкодування цієї шкоди.
		Згідно ст. ст. 5, 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" Російська Федерація як держава-окупант [...] несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
		Суд погоджується з доводами позивачів про те, що норми статей 5, 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" побудовані таким чином, що РФ несе зазначену у попередньому абзаці відповідальність за замовчуванням, тобто для покладення такої відповідальності на РФ потерпілій особі достатньо довести факт знищення її майна, що перебувало у момент знищення на тимчасово окупованій Росією території України та/або факт завдання їй моральної шкоди, що стався під час зазначеної окупації та пов`язаний з нею.
		Ураховуючи усе викладене вище, позовні вимоги позивачів про стягнення збитків, завданих знищенням будинку підлягають задоволенню, а сумою збитків, що має бути стягнена з Відповідача є загальна вартість знищеного будинку, що встановлена висновком про вартість житлового будинку серії ЖБ № 040822-01 від 29.08.2022, станом на 15 лютого 2022 року, тобто 65 475 632, 38 грн. 
		У той же час, позивачі просять суд стягнути з Російської Федерації суму майнових збитків у розмірі 65 684 073, 40 грн. Суд зауважує, що в цьому випадку відсутні підстави для повного задоволення позовних вимог, оскільки матеріалами справи підтверджуються вимоги позивачів про стягнення майнових збитків на суму в 65 475 632, 38 грн.
		З огляду на це, Суд присуджує до стягнення з Відповідача на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошових коштів у загальній сумі 65 475 632, 38 грн. (по 32 737 816, 19 грн. на кожного із цих позивачів).
		Також, судом встановлено, що деякі тварини позивачів загинули внаслідок військового вторгнення рф. Зокрема, собаку позивачів було застрелено військовослужбовцями РФ у голову, одна із косуль позивачів померла від опіків, в будинку заживо згоріли папуги позивачів. Інші тварини позивачів, зокрема другий собака та косулі залишилися живими, проте зазнали уламкових поранень. Доля деяких інших тварин позивачів залишається невідомою. 
		Позивачі заявляють, що вони зазнали непоправних психічних та душевних страждань внаслідок повномасштабного вторгнення РФ на територію України та подій, які слідували за цим вторгненням. Стверджують, що страждають від посттравматичного стресового розладу та астенії, що негативно впливає на їх загальні здібності. Розмір завданої моральної шкоди позивачі оцінили в 3 000 000, 00 грн, по 1 000 000, 00 грн на кожного з позивачів. 
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
		У ході судового розгляду справи по суті, судом за клопотанням позивачів було здійснено допит свідків: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . 
		ОСОБА_6 був приведений до присяги свідка, будучи обізнаним про свої права свідка та про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду, повідомив суду, що він прибув до місця розташування будинку позивачів невдовзі після його знищення на прохання ОСОБА_5 у зв`язку з необхідністю надання медичної допомоги пораненій косулі позивачів, якій в подальшому вдалося вижити. 
		ОСОБА_5 була приведена до присяги свідка, повідомлена про її права свідка та про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду, повідомила суду, що вона є сусідкою позивачів, а під час окупації с. Дмитрівка на прохання ОСОБА_1 доглядала та годувала тварин позивачів. ОСОБА_5 повідомила, що вона стала свідком знищення будинку і прибула до місця його розташування однією із перших. 
		Враховуючи трагічність подій, втрату єдиного житла, вбивство собаки, загибель та втрату улюблених тварин, а також беручи до уваги неповоротність пережитих позивачами втрат, суд приходить до висновку, що вимоги позивачів про стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню в повному обсязі.
		Суд зауважує, що саме Російська Федерація несе відповідальність як за матеріальну, так і за моральну шкоду, з огляду на обґрунтування, що було наведене вище.
		Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог судом враховано, що РФ, здійснивши збройну агресію відносно України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, п.1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.
		Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, РФ вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету. При цьому, оскільки вчинення РФ з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, РФ заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
		РФ, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування.
		Аналогічну позицію щодо непоширення на РФ судового імунітету при розгляді справ щодо відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України, викладено в постанові Верховного Суд від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, що згідно приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України має бути враховано при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
		Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
		Оскільки позивач згідно приписів п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, доказів понесення інших судових витрат суду не надано, з урахуванням приписів ст. 141 ЦПК України розподіл судових витрат між сторонами не здійснюється.
		При цьому, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даному рішенні, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).
		Керуючись ст.ст.12,81,141,200,206,263-265 ЦПК України,-
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Позов ОСОБА_1 ,  ОСОБА_2 ,  ОСОБА_3  до Російської Федерації про відшкодування збитків та моральної шкоди - задовольнити частково.
		 
		Стягнути з держави Російська Федерація на користь громадянина України ОСОБА_1 (паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , виданий 09.12.2016 р., орган, що видав: 8032, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) суму завданих його майну збитків у розмірі 32 737 816 (тридцять два мільйони сімсот тридцять сім тисяч вісімсот шістнадцять) гривень, 19 (дев`ятнадцять) копійок.
		 
		Стягнути з держави Російська Федерація на користь громадянки України ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , виданий 01.12.2021, орган, що видав: 8032, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) суму завданих її майну збитків у розмірі 32 737 816 (тридцять два мільйони сімсот тридцять сім тисяч вісімсот шістнадцять) гривень, 19 (дев`ятнадцять) копійок.
		 
		Стягнути з держави Російська Федерація на користь громадянина України ОСОБА_1 (паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , виданий 09.12.2016 р., орган, що видав: 8032, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) 1 000 000 (один мільйон) гривень, 00 копійок в якості відшкодування завданої йому моральної шкоди.
		 
		Стягнути з держави Російська Федерація на користь громадянки України ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , виданий 01.12.2021, орган, що видав: 8032, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) 1 000 000 (один мільйон) гривень, 00 копійок в якості відшкодування завданої їй моральної шкоди.
		 
		Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ), законними представниками та батьками якого є ОСОБА_1 (паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , виданий 09.12.2016 р., орган, що видав: 8032, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , виданий 01.12.2021, орган, що видав: 8032, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) 1 000 000 (один мільйон) гривень, 00 копійок в якості відшкодування завданої йому моральної шкоди.
		 
		В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
		 
		Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Повний текст рішення виготовлено 01 червня 2023 року.
		 
		Суддя                                                                                 Наталія ПІНКЕВИЧ

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...