Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/13492/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 07.06.2023. Зареєстровано: 08.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 09.06.2023.

Номер судового провадження: 2/761/6629/2023

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 761/13492/22
		Провадження № 2/761/6629/2023
		 
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		       05 червня 2023 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:
		 
		головуючого:                                        судді - Притули Н.Г.,
		при секретарі:                                         Габунії М.Г.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відшкодування матеріальної шкоди,-
		В С Т А Н О В И В:
		 
		20.07.2022 року до суду надійшла зазначена позовна заява, яка була розподілена судді Волошину В.О.
		Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 09.11.2022 року закрито провадження у справі.
		Однак позивач не погодився із ухвалою та звернувся із апеляційною скаргою. Постановою Київського апеляційного суду від 08.03.2023 року ухвалу Шевченківського районного суду м.Києва від 09.11.2022 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		28.03.2023 року до Шевченківського районного суду м.Києва надійшла зазначена права з апеляційної інстанції.
		На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2023 року справа надійшла в провадження судді Притули Н.Г.
		В позовних вимогах позивач просить: стягнути з Державного бюджету України на користь позивача шляхом списання з відповідного рахунку Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві на відшкодування заподіяної у період з 01.04.2015 року по 30.08.2017 року (включно) майнової шкоди, кошти в сумі 341 523,30 грн.
		Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 13.10.2003 року позивачеві була призначена пенсія за вислугою років та виплачувалась до листопада 2020 року, як працівнику прокуратури. 
		У період з 16.11.2004 року по 20.05.2020 року позивач працював на посаді судді Васильківського міськрайонного суду Київської області.
		У відповідності зі змінами до діючого законодавства у період з 01.04.2015 року по 30.09.2017 року раніше призначені пенсії працівникам прокуратури, працюючим на посадах, які надають право на призначення щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених діючим законодавством, у тому числі Законом України «Про судоустрій і статус суддів», не нараховувалися та не виплачувались. Отже, у вказаний період позивачу не була нарахована пенсія в сумі 341 523,30 грн. (11 384,11 грн. (розмір щомісячної пенсії) х 30 місяців (з 01.04.2015 року по 30.09.2017 року включно), що підтверджується документами ГУ ПФ в м.Києві. 
		Позивач, вказуючи на порушення його пенсійних прав через заподіяння матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, а саме через неотримання від Держави України, в особі Головного управління Пенсійного фонду України у м.Києві, щомісячної пенсії, звернувся до суду з цим позовом, обгрунтовуючи що вказана вище сума є збитками на підставі положень ст.ст.22, 1175 ЦК України.
		 
		11.10.2022 року до суду надійшов відзив Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві в якому представник просив відмовити в задоволенні заявлених вимог на тій підставі що відповідач жодних прав та інтересів позивача не порушував, не вступав у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачу не завдавав. Як зазначає відповідач, він не повинен нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, який і має бути відповідачем у справі.
		Представник зауважує, що положення статті 1175 ЦК України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. У разі, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним судом України неконституційними та у зв`язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню.
		 
		05.10.2022 року до суду надійшла відповідь на відзив в якій позивач наполягає на задоволенні заявлених вимог та зазначає, що заперечення відповідача не стосуються заявлених позовних вимог.
		 
		19.10.2022 року до суду надійшли додаткові пояснення відповідача.
		 
		18.11.2022 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві в якому представник відповідача просить відмовити позивачу в задоволенні заявлених вимог. Як зазначив представник, у відповідності до положень діючого законодавства в період з 01.04.2015 року по 30.09.2017 року позивачу не здійснювалось нарахування та виплата пенсії. За вказаний період позивач міг отримати пенсію в загальній сумі 315 688,88 грн. У відповідності до положень діючого законодавства до визнання таких положень неконституційними не проводилось нарахування та виплата позивачу пенсійного забезпечення. На підставі положень статті 1175 ЦК України не може бути стягнута матеріальна шкода у випадку визнання положень діючого законодавства неконституційними. Діючим законодавством не врегульовано відшкодування шкоди у випадку визнання певних положень законодавства неконституційними.
		 
		Ухвалою суду від 04.04.2023 року справу прийнято до розгляду та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
		 
		14 та 18 квітня 2023 року до суду надійшов відзив відповідача, аналогічний тому, який надійшов 11.10.2022 року з врахуванням пояснень від 19.10.2022 року.
		 
		05.05.2023 року від Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві надійшов відзив, аналогічний тому, який надійшов до суду 18.11.2022 року.
		 
		Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.
		Вивчивши матеріали справи, оцінивши в сукупності надані суду докази, враховуючи процесуальні заяви сторін, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог за наступних підстав.
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м.Києві (Солом`янський район) в м.Києві і отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» з 01.10.2011 року по 31.03.2015 року та з 01.10.2017 року по 31.12.2019 року.
		Судом встановлено, що в період з 01.04.2015 року по 30.09.2017 року ОСОБА_1 не виплачувалась пенсія відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213. 
		В період з 16.11.2004 року по 20.05.2020 року позивач працював на посаді судді Васильківського міськрайонного суду Київської області.
		Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, припис пункту 5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення" передбачав: «У разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до законів України „Про державну службу", „Про прокуратуру", „Про статус народного депутата України", „Про Кабінет Міністрів України", „Про судову експертизу", „Про Національний банк України", „Про службу в органах місцевого самоврядування", „Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України».
		Припис пункту 5 розділу III визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 5-р(II)/2020 від 18.06.2020 в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-рп/2016 від 08.06.2016. У разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
		Як зазначено в рішенні Конституційного суду України, припис пункту 5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення" Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, що визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		Відповідно до частини другої статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
		Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
		Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
		Отже, положення частини третьої статті 152 Конституції України містять посилання на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, які визнані неконституційними, не може здійснюватися в іншому, ніж у встановленому законом порядку.
		Разом з тим, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на час розгляду цієї справи, не прийнятий.
		Посилання позивача на положення статті 1175 ЦК України є безпідставними, оскільки вказана норма встановлює, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
		Таким чином, положення статті 1175 ЦК України не поширюється на спірні правовідносини, так як вони регламентують відшкодування шкоди, завданої нормативно-правовим актом, що був визнаний незаконним і скасований, а не законом, визнаним неконституційним.
		Суд не вбачає необхідності застосування аналогії закону чи аналогії права, так як відповідальність згідно зі статтею 1175 ЦК України не є аналогічною відповідальності згідно з частиною третьою статті 152 Конституції України. При цьому застосування закону за аналогією закону допускається, якщо: відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання; ці відносини не регулюються будь-якими конкретними нормами права; вирішити спір, що виник, неможливо, ґрунтуючись на засадах і змісті законодавства; є закон, який регулює подібні відносини і який може бути застосований за аналогією закону (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 909/337/19, провадження № 12-35гс20). Таких підстав для застосування аналогії права чи аналогії закону у цій справі немає.
		Крім того, з Єдиного реєстру судових рішень вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду м.Києва з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Солом`янському районі м. Києва про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії (справа №760/18275/15).
		Свої вимоги мотивував тим, що з листопада 2003 року він працює суддею Васильківського міськрайонного суду Київської області та як колишній працівник Генеральної прокуратури України та ветеран військової служби отримував пенсію за вислугою років.
		З 01 квітня 2015 року виплата вищезазначеної пенсії була припинена у відповідності до змін до положень ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року.
		Вважає, що така зміна діючого законодавства про пенсійне забезпечення суперечить вимогам закону та положенням Конституції України, рішенням Конституційного Суду України щодо гарантії незалежності суддів, зокрема, і в частині матеріального забезпечення.
		Просить суд визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Солом`янському районі м. Києва щодо припинення нарахування та виплати йому пенсії за вислугу років як працівнику прокуратури, протиправними, та зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Солом`янському районі м. Києва поновити виплату йому пенсії з 01 квітня 2015 року в призначеному розмірі та здійснити виплату недоплаченої суми пенсії.
		Рішенням Солом`янського районного суду м.Києва від 30 листопада 2015 року в задоволенні позову було відмовлено.
		Як встановлено судом, оскільки позивач є працюючим пенсіонером та працює суддею Васильківського міськрайонного суду Київської області виплата йому пенсії була тимчасово припинена.
		Зміни, внесені до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», при тимчасове припинення виплати пенсії є діючими, в установленому порядку неконституційними визнані не були.
		За таких обставин, дії відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Солом`янському районі м. Києва відповідали вимогам Закону.
		Позивач рішення в апеляційному порядку не оскаржував.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи що позивачем не доведено належними та допустимими доказами заявлені вимоги, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
		На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.77-81, 141, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд, -
		вирішив:
		 
		В позові ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відшкодування матеріальної шкоди - відмовити.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня оголошення рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		Суддя:                                                                 Н.Г.Притула

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...