Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 368/1297/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; визнання права власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 09.06.2023.
Дата набрання законної сили: 05.06.2023
Номер судового провадження: 61-540ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України 
		 
		05 червня 2023 року
		м. Київ
		справа № 368/1297/20
		провадження № 61-540св23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь  О. В., Осіяна О. М.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		відповідачі: Стайківська сільська рада в особі Ржищівської міської ради, Міністерство енергетики України,
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - акціонерне товариство «Укртрансгаз», товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2022 рокуу складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовної заяви
		У грудні 2020 року ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Стайківської сільської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
		Позовна заява мотивована тим, що він з 2000 року проживає у житловому будинку у АДРЕСА_1 . У вказаний будинок позивач заселений як у службове приміщення на підставі ордеру №01 від 26 жовтня 2000 року, який виданий Стайківською сільською радою.
		Разом з позивачем у будинок також вселилися члени його сім`ї 
		ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Також з моменту народження дочка ОСОБА_2 проживала у вказаному будинку.
		Рішенням Стайківської сільської ради №07 від 14 квітня 2017 року надано згоду на безоплатне прийняття до комунальної власності Стайківської сільської ради житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_2 .
		Рішенням Стайківської сільської ради №06 від 03 травня 2018 року житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_2 , виключений з числа службових.
		Однак, до комунальної власності Стайківської сільської ради житловий будинок переданий не був, у зв`язку з чим позивачі не змогли скористатись своїм правом на приватизацію та приватизувати житловий будинок згідно рішення Стайківської сільської ради №04 від 05 лютого 2019 року.
		На даний час позивачі не можуть отримати у власність житловий будинок шляхом безкоштовної приватизації, оскільки житловий будинок не переданий до комунальної власності Стайківської сільської ради.
		Позивачі продовжують проживати у вказаному будинку, добросовісно та безперервно володіють та відкрито користуються цим нерухомим майном, доглядають за будинком та утримують його. Позивач ОСОБА_1 сплачує комунальні платежі за будинок, постійно робить в ньому поточний та капітальний ремонт, здійснив добудову господарських споруд.
		Вказують, що неодноразово звертались до Стайківської сільської ради, інших органів та організацій з метою вирішення питання про передачу позивачам у власність будинку, яким вони користуються, проте у Стайкінській сільській раді повідомляли, що житловий будинок не знаходиться на балансі сільської ради.
		З огляду на вказане просять суд:
		- визнати ОСОБА_1 добросовісним володільцем житлового будинку та визнати за ним право власності на 1/4 частину житлового будинку (загальною площею 96,9 кв. м, житловою площею 50,6 кв. м, допоміжною площею 46,3 кв. м) та господарські будівлі і споруди (альтанка під літ. Б, сарай під літ. В, погріб під будівлею сараю під В, гараж під літ. В1, вбиральня під літ. Г, 1/2 колодязя під літ. L, огорожа під літ. h, ворота під літ. h1, хвіртка під літ. h2, ганок під літ. N), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю;
		- визнати ОСОБА_2 добросовісним володільцем житлового будинку та визнати за нею право власності на 1/4 частину житлового будинку (загальною площею 96,9 кв. м, житловою площею 50,6 кв. м, допоміжною площею 46,3 кв. м) та господарські будівлі і споруди (альтанка під літ. Б, сарай під літ. В, погріб під будівлею сараю під В, гараж під літ. В1, вбиральня під літ. Г, 1/2 колодязя під літ. L, огорожа під літ. h, ворота під літ. h1, хвіртка під літ. h2, ганок під літ. N) що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю;
		- визнати ОСОБА_3 добросовісним володільцем житлового будинку та визнати за нею право власності на 1/4 частину житлового будинку (загальною площею 96,9 кв. м, житловою площею 50,6 кв. м, допоміжною площею 46,3 кв. м) та господарські будівлі і споруди (альтанка під літ. Б, сарай під літ. В, погріб під будівлею сараю під В, гараж під літ. В1, вбиральня під літ. Г, 1/2 колодязя під літ. L, огорожа під літ. h, ворота під літ. h1, хвіртка під літ. h2, ганок під літ. N), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю;
		- визнати ОСОБА_4 добросовісним володільцем житлового будинку та визнати за нею право власності на 1/4 частину житлового будинку (загальною площею 96,9 кв. м, житловою площею 50,6 кв. м, допоміжною площею 46,3 кв. м) та господарські будівлі і споруди (альтанка під літ. Б, сарай під літ. В, погріб під будівлею сараю під В, гараж під літ. В1, вбиральня під літ. Г, 1/2 колодязя під літ. L, огорожа під літ. h, ворота під літ. h1, хвіртка під літ. h2, ганок під літ. N), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 20 червня 
		2022 року у складі судді Іванюти Т. Є. позовні вимоги задоволено повністю.
		Визнано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 добросовісними володільцями житлового будинку АДРЕСА_1 .
		Визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , право власності за кожним на частину житлового будинку (загального площею 96,9 кв. м, житловою площею 50,6 кв. м, допоміжною площею 46,3 кв. м) з господарськими будівлями та спорудами (альтанка під літ.Б, сарай під літ.В, погріб під будівлею сараю під літ.В, гараж під літ. в1, вбиральня під літ.Г,, колодязя під літ. L, ворота під літ. h1, огорожа під літ. h, хвіртка під літ.h2, ганок під літ. N), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки позивачі протягом більше десяти років відкрито, безперервно володіють будинком, за ними може бути визнано право власності на будинок за набувальною давністю згідно з частиною першою статті 344 Цивільного кодексу України. Окрім цього, право позивачів на визнання права власності на житловий будинок виникло до 16 липня 2020 року, а саме у 2010 році. Відповідачами та третіми особами не доведено належність спірного будинку державі 
		до 16 липня 2020 року.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		Постановою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року апеляційну скаргу Міністерства енергетики України задоволено.
		Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» задоволено.
		Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 20 червня 
		2022 року скасовано.
		Ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний суд виходив з того, що власником спірного будинку є держава Україна, будинок уповноваженим органом управління Міністерством фінансів України переданий ТОВ «Оператор ГТС України» на праві господарського відання згідно договору №13010-05/197 від 21 листопада 2019 року. Позивач ОСОБА_1 разом із членами сім`ї вселився у спірний будинок як у службове приміщення на підставі ордеру, житлове приміщення надано у зв`язку із виконання трудових обов`язків на посаді оператора ГРС «Стайки», що виключає можливість застосування до цих правовідносин статті 344 ЦК України.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		У січні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Підставою касаційного оскарження заявники зазначають порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі 
		№ 642/2541/19, провадження № 61-15883св21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Касаційна скарга мотивована тим, що право позивачів на отримання у власність спірного житлового будинку за набувальною давністю у відповідності до частини четвертої статті 344 ЦК України виникло з 01 січня 2011 року. Станом на вказану дату в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що воно належало державі чи перебувало у користуванні ТОВ «Оператор ГТС України», а тому станом на час виникнення у позивачів права на визнання за ними права власності за набувальною давністю вказане майно нікому не належало, тобто не мало власника.
		Відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно (витяг від 23 липня 2020 року), право державної власності на спірне майно було зареєстровано 16 липня 2020 року на підставі акту прийому-передачі нерухомого майна від 01 січня 2020 року та Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1087-р від 15 листопада 2019 року. Тобто, згідно з наявними в матеріалах справи даними, право державної власності виникло тільки 16 липня 2020 року, тому жодних перешкод для визнання за позивачами права власності на спірне майно за набувальною давністю немає.
		Апеляційним судом не було надано належної оцінки доказам у справі та не враховано, що іншими учасниками справи не доведено факту перебування спірного майна у державній власності до 2020 року.
		Вважає, що позивачами було доведено всі обставини, необхідні для визнання права власності за набувальною давністю, натомість відповідачі та треті особи цього не спростували, а тому суд першої інстанції дійшов законного й обґрунтованого висновку щодо задоволення позову.
		Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
		У березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ТОВ «Оператор ГТС України» просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що позивачу було відомо, хто є власником даного нерухомого майна, що виключає обставини добросовісного володіння спірним нерухомим майном; позивач проживає в даному будинку за волею власника такого майна; сам по собі факт проживання позивача у спірній будівлі, утримання її в належному стані та здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю. Зазначене повністю спростовує доводи позивача щодо набуття спірного майна у власність за набувальною давністю.
		Також у березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ «Укртрансгаз» на касаційну скаргу, в якому останній зазначає, що апеляційний суд належним чином дослідив усі обставини справи та ухвалив законне рішення про відмову в задоволенні позову. Спірне майно увесь час належало Державі і лише з моменту передачі державного майна у господарське відання ТОВ «Оператор газотранспортної системи» таке господарське відання підлягало реєстрації, що і було відображено в Державному реєстрі прав на нерухоме майно. Позивачем не доведено усіх необхідних обставин у їх сукупності, зазначених у частині першій статті 
		344 ЦК України для набуття майна за набувальною давністю. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Золотоніського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів від 16 травня 2000 року вирішено надати ОСОБА_1 службову 4-кімнатну квартиру АДРЕСА_3 . Надано дозвіл на прописку громадянина ОСОБА_1 , його дружини ОСОБА_5 та його сина ОСОБА_4 на житлову площу наданого службового приміщення АДРЕСА_3 . На підставі вимог Цивільного, Житлового Кодексу України та положення про порядок надання службових жилих приміщень, зобов`язано ОСОБА_1 укласти із Золотоніським ЛВУМГ договір найму наданого службового житлового приміщення.
		З даних ордеру №01 від 26 жовтня 2000 року убачається, що громадянину ОСОБА_1 з сім`єю з трьох чоловік видано ордер на право зайняття службового приміщення у квартирі АДРЕСА_3 . Дані про особу на ім`я якої видано ордер - Золотоніське ЛВУМГ, оператор ГРС «Стайки».
		З довідки № 246 від 19 березня 2019 року, виданої Стайківською сільською радою, убачається, що згідно уточненої нумерації житлових будинків по АДРЕСА_2 адресу будинку, який перебуває у користуванні гр. ОСОБА_1 , правильно слід уважати АДРЕСА_1 .
		Позивачі зареєстровані та проживають в АДРЕСА_1 
		з 01 грудня 2000 року, ОСОБА_2 - з 15 травня 2019 року.
		Рішенням Стайківської сільської ради від 03 травня 2018 року №06 житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_2 , виключено з числа службових.
		Рішенням Стайківської сільської ради від 14 квітня 2017 року №07, з урахуванням рішення від 27 липня 2017 року №02 про внесення змін, надано згоду на безоплатне прийняття до комунальної власності Стайківської сільської ради житлового будинку (інвентарний номер №90833, державний інвентарний номер №27160070531001100506), який розташований по АДРЕСА_2 , загальною площею 187,7 кв. м з усіма його спорудами та будівлями.
		Рішенням Стайківської сільської ради від 05 лютого 2019 року №04 за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про передачу житлового будинку АДРЕСА_1 , який перебуває у його користуванні, вирішено заяву ОСОБА_1 задовольнити та передати житловий будинок АДРЕСА_1 , що перебуває у його користуванні та належить до комунальної власності Стайківської сільської ради в приватну спільну часткову власність членам його сім`ї.
		З даних листа філії Управління магістральних газопроводів «Черкаситрансгаз» АТ «Укртрансгаз», адресованого начальнику Золотоніського ЛВУМГ Ковалю В. М., убачається, що оскільки статутною діяльністю AT «Укртрансгаз» не передбачено створення в Товаристві приватизаційного органу, з метою вирішення питань приватизації житла, що використовується працівниками, філія УМГ «Черкаситрансгаз» пропонує особам, які проживають у будинку по АДРЕСА_2 , звернутися до приватизаційного органу, що створений в органах місцевого самоврядування за місцем реєстрації майна, а у випадках відмов останнього у приватизації, здійснити її в судовому порядку.
		Листом Департаменту корпоративних та майнових відносин Міністерства енергетики та вугільної промисловості повідомлено ОСОБА_1 про те, що організаційні та правові відносини, що стосуються передачі об`єктів права державної власності у комунальну власність, регулюються Законом України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності». Рішення органу управління про безоплатну передачу державного майна у комунальну власність приймається на підставі згоди органів місцевого самоврядування про прийняття державного майна до комунальної власності та відповідних документів. Для розгляду питання безоплатної передачі житла у комунальну власність AT «Укртрансгаз» має надати Міністерству документи, визначені Законом, які будуть розглянуті у встановленому законодавством порядку.
		З витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна (додаток 9 до листа ФДМУ від 31 жовтня 2016 року №10-15-20794) встановлено, що балансоутримувачем державного майна, а саме: будинку АДРЕСА_2 , є ПАТ «Укртрансгаз».
		З відомостей за результатами інвентаризації майна, що перебуває в державній власності та використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами (звіт за формою 2-б(к) «Відомості про державне майно, що не увійшло до статутного фонду господарської організації» автоматизованої системи фонду Державного майна України АС «Юридичні особи» убачається, що житловий будинок (сарай Б, В; гараж - б, в, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстровий номер 27160070531001100506) знаходиться на балансі ПАТ «Укртрансгаз».
		01 січня 2020 року між АТ «Укртрансгаз» та ТОВ «Оператор ГТС України» укладено акт приймання - передачі, відповідно до якого ТОВ «Оператор ГТС України» передано державне майно, що використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами (об`єкт передачі), в тому числі житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (державний інвентарний номер - 27160070531001100506).
		Згідно з Витягів № 217417322 та №217419098 від 23 липня 2020 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, власником будинку є держава Україна в особі уповноваженого органу управління - Міністерство фінансів України, користувач - ТОВ «Оператор ГТС України», правовий режим майна - право господарського відання, додаткові відомості - строк на який передається майно, становить 15 років.
		Спірний будинок переданий ТОВ «Оператора ГТС України» на праві господарського відання відповідно до даних договору № 13010-05/197 про передачу на праві господарського відання державного майна, що перебуває в державній власності та використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 21 листопада 2019 року, укладеного між Міністерством Фінансів України (Уповноважений орган) та ТОВ «Оператор ГТС України» (користувач).
		Відповідно до пункту 3.1 договору власник - держава Україна, в особі Уповноваженого органу, передає користувачу майно на праві господарського відання, з метою здійснення користувачем функцій оператора ГТС відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» та Директиви 2009/73/ЄС.
		Пунктом 3.3. договору встановлено, що строк, на який передається майно на праві господарського відання, становить 15 років.
		Відповідно до п. 5.9 договору користувач не має права відчужувати майно і не має права передавати всі або частину своїх прав чи право вимоги за цим договором будь-якій третій особі.
		Також судами установлено, що органом управління державним майном газотранспортної системи, що використовується в процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, визначено Міністерство фінансів України (розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2019 року № 1087-р «Про визначення уповноваженого органу управління державним майном газотранспортної системи, що використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами»).
		Отже, власником спірного будинку є держава Україна, будинок уповноваженим органом управління Міністерством фінансів України переданий ТОВ «Оператор ГТС України» на праві господарського відання згідно договору від 21 листопада 2019 року №13010-05/197.
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою та підстав для її скасування немає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
		Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивач має довести факт існування такого нерухомого майна; відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше десяти років.
		В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) наведено такі висновки.
		Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
		Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
		Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.
		Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
		Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
		Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
		Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
		Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
		Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
		Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
		Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
		Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.
		З огляду на викладене вище у сукупності, за набувальною давністю може бути визнане право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
		Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах 
		від 26 травня 2021 року у справі № 214/3083/18 (провадження 
		№ 61-2924св21), від 24 червня 2021 року у справі № 219/49/20 (провадження № 61-2924св21), від 23 вересня 2021 року у справі № 206/1759/20 (провадження № 61-9602св21), від 05 квітня 2022 року у справі 
		№ 642/3930/20 (провадження № 61-14866св21).
		Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду 
		від 07 листопада 2019 року у справі № 683/1795/17 (провадження 
		№ 61-544св19).
		Враховуючи викладене, встановивши фактичні обставини у справі, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання за позивачами права власності на вказане житло за набувальною давністю у порядку статті 344 ЦК України.
		Апеляційним судом встановлено, що власником спірного будинку є держава Україна, будинок уповноваженим органом управління Міністерством фінансів України переданий ТОВ «Оператор ГТС України» на праві господарського відання згідно договору  від 21 листопада 2019 року №13010-05/197.
		Позивач ОСОБА_1 разом із членами сім`ї вселився у спірний будинок як у службове приміщення на підставі ордеру, житлове приміщення надано у зв`язку із виконання трудових обов`язків на посаді оператора ГРС «Стайки», що виключає можливість застосування до цих правовідносин статті 344 ЦК України.
		При цьому, апеляційний суд також обґрунтовано відхилив доводи позивачів щодо відкритого володіння цим будинком, утримання його, використання для проживання, оскільки такі не дають підстав для визнання за ними права власності за набувальною давністю у зв`язку із відсутністю елемента добросовісності заволодіння майном в розумінні статті 344 ЦК України.
		Згідно з висновком Верховного Суду, викладеного у постанові 
		від 07 листопада 2019 року у справі № 683/1795/17 (провадження 
		№ 61-544св19), сам по собі факт проживання позивача у спірній квартирі, утримання її в належному стані та здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю.
		Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 642/2541/19, провадження № 61-15883св21, на яку посилаються заявники у касаційній скарзі.
		Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного суду, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. 
		Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишити без задоволення.
		Постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:Н. Ю. Сакара   О. В. Білоконь   О. М. Осіян

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...