Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 932/6048/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про визнання шлюбного договору недійсним.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 13.06.2023.
Дата набрання законної сили: 07.06.2023
Номер судового провадження: 61-12725ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України                                     
		 
		07 червня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 932/6048/21
		провадження № 61-12725св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів:  Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,            Хопти С.Ф.,    
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого                                  є ОСОБА_2 ,
		відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2022 року, ухвалене у складі судді Кондрашова І. А., та постанову Дніпровського апеляційного суду                                від 07 вересня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання шлюбного договору недійсним.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 10 липня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено нотаріально посвідчений шлюбний договір, відповідно до умов якого, у разі розірвання шлюбу між подружжям, незалежно від ініціативи чоловіка або дружини, квартира АДРЕСА_1 , переходить у особисту приватну власність дружини.
		Зазначена квартира належала на праві особистої приватної власності ОСОБА_3 на підставі договору дарування.
		Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 жовтня 2017 року у справі № 200/12775/17 позов ОСОБА_3 задоволено. Розірвано шлюб, зареєстрований 05 серпня 2010 року у Жовтневому відділі державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області між ОСОБА_3 та                    ОСОБА_4 , актовий запис № 96. Після розірвання шлюбу відповідачці залишено прізвище « ОСОБА_5 ». Поділено майно, що є спільною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідно до нотаріально посвідченого шлюбного договору від 10 липня 2017 року. Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
		Позивач вважав, що шлюбний договір між відповідачами укладено при існуванні невиконаних ОСОБА_3 зобов`язань за договорами позики, які були укладені між ним та матір`ю ОСОБА_3 - ОСОБА_6 .
		Так, між ним та ОСОБА_6 укладено договір позики від 15 жовтня           2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Черниш Є. В. за реєстр. № 1370, на суму 184 000,00 євро та 690 000,00 дол. США.
		19 вересня 2014 року між ним та ОСОБА_6 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Черниш Є. В. за реєстр. № 786, на суму 96 160,00 євро та 129 250,00 дол. США.
		26 березня 2015 року між ним та ОСОБА_6 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Черниш Є. В. за реєстр. № 201, на суму                           343 750,00 дол. США.
		Згідно з договорами про переведення боргу від 02 жовтня 2015 року борг за вищевказаними договорами позики був переведений з ОСОБА_6 на ОСОБА_3 
		18 березня 2016 року він звернувся до Жовтневого районного суду                         м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, оскільки зобов`язання ОСОБА_3 з повернення сум позики не були виконані.
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2018 року у справі № 201/3957/16-ц, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 15 жовтня 2012 року у розмірі 675 000,00 дол. США, що становить 18 960 750,00 грн, пеню у розмірі 675 000,00 дол. США, що становить 18 960 750,00 грн; заборгованість за договором позики від 19 вересня 2014 року у розмірі 79 958,00 євро, що складає 2 599 434,58 грн, заборгованість у розмірі 12 453,00 дол. США, що складає 349 804,77 грн, пеню у розмірі 79 958,00 євро, що складає                              2 599 434,58 грн, пеню у розмірі 12 453,00 дол. США, що складає                              349 804,77 грн, упущену вигоду у розмірі 53 971,65 дол. США, що складає             1 754 618,34 грн, упущену вигоду у розмірі 29 586,90 дол. США, що складає    831 096,02 грн; заборгованість за договором позики від 26 березня 2015 року у розмірі 280 250,00 дол. США, що складає 7 872 222,50 грн, пеню у розмірі 280 250,00 дол. США, що складає 7 872 222,50 грн, упущену вигоду у розмірі 126 112,50 дол. США, що складає 3 542 500,12 грн.
		На думку позивача, шлюбний договір укладений у період настання для ОСОБА_3 строку виконання зобов`язань за договорами позики                     у вигляді погашення заборгованості, тому цей правочин повинен ставитися під сумнів та має ознаки фраудаторного правочину, оскільки метою його вчинення є уникнення звернення стягнення на нерухоме майно та зниження платоспроможності відповідача.
		Шлюбний договір не може використовуватись сторонами з метою уникнення сплати боргу чи виконання судового рішення. Крім того, на момент укладання шлюбного договору діяла заборона на вчинення дій, спрямованих на відчуження у будь-який спосіб нерухомого майна - квартири за адресою:          АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_3 , однак незважаючи на таку заборону був укладений шлюбний договір, на підставі якого майно в подальшому вибуло з власності      ОСОБА_3 та зареєстровано за колишньою дружиною - ОСОБА_4 .
		Отже, оспорюваний шлюбний договір, як вважає позивач, був укладений не    з метою поділу майна, а з метою подальшого відчуження квартири, а тому шкодить інтересам кредитора, тобто відповідачі «вжили право на зло».
		 
		Враховуючи вищевикладене, позивач просив визнати шлюбний договір             від 10 липня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М. Є., за рестр. № 2077, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , недійсним.
		 
		Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2022 року залучено до участі у справі правонаступника позивача                 ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2022 року позов ОСОБА_2 задоволено.
		Визнано шлюбний договір від 10 липня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М. Є., за реєстровим № 2077, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , недійсним.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що майно, яке належить одному із подружжя на праві особистої приватної власності, не може бути предметом шлюбного договору, оскільки не підлягає поділу між подружжям; шлюбний договір від 10 липня 2017 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , поєднує у собі всі три елементи, які притаманні фраудаторним правочинам. 
		 
		Додатковим рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2022 року стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 908,00 грн.
		 
		Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з відповідачів підлягає стягненню в солідарному порядку судовий збір, який поніс позивач при звернення до суду з цим позовом.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2022 року в частині мотивів задоволення позову змінено.
		Виключено із мотивувальної частини рішення посилання суду на те, що майно, яке належить одному із подружжя на праві особистої приватної власності,  не може бути предметом шлюбного договору, оскільки не підлягає поділу між подружжям.
		У решті рішення залишено без змін.
		Додаткове рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська       від 25 квітня 2022 року скасовано, стягнуто з ОСОБА_3 ,                  ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі                  по 454,00 грн з кожного.
		 
		Змінюючи мотиви задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що норми сімейного і цивільного законодавства не містять заборони чи обмеження права сторін шлюбного договору у визначені цими сторонами правового режиму майна, набутого ними до шлюбу, а тому висновок суду про те, що майно, яке належить одному із подружжя на праві особистої приватної власності, не може бути предметом шлюбного договору, оскільки не підлягає поділу між подружжям, є помилковим.
		 
		При цьому апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що шлюбний договір від 10 липня 2017 року, укладений між                ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , поєднує у собі всі елементи, які притаманні фраудаторним правочинам. 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
		 
		У грудні 2022 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про відмову у задоволенні позову або про закриття провадження у справі.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою положення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, не врахували, що існують судові рішення у справах                        № 200/12775/17-ц та № № 200/1546/19, якими вирішено спір.
		Так, Верховний Суд постановою від 12 грудня 2018 року у справі                                   № 200/12775/17-ц задовольнив його ( ОСОБА_3 ) касаційну скаргу та скасував постанову апеляційного суду Дніпропетровської області                         від 22 травня 2018 року і залишив в силі заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, яким розірвано шлюб, зареєстрований 05 серпня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , актовий запис      № 96. Після розірвання шлюбу поділено майно, що є спільною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідно до шлюбного договору                  від 10 липня 2017 року. Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
		У справі № 200/1546/19 Верховний Суд постановою від 20 січня 2021 року задовольнив його ( ОСОБА_3 ) касаційну скаргу, скасував рішення Бабушкінського районного суду від 21 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до нього та ОСОБА_4 про визнання недійсним правочину і відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . 
		У мотивувальній частині цієї постанови Верховним Судом зазначено, що відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішеннями суду у господарській, цивільній або в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 
		Постановою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі                                                № 200/12775/ 17-ц (провадження 61-37970св18) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя встановлено, що за умовами укладеного між сторонами шлюбного договору від 10 липня 2017 року набуття відповідачкою права власності на квартиру не відбулось. Зі змісту цього договору не вбачається дій, спрямованих на відчуження зазначеної квартири, так як при укладанні цього правочину позивачем та відповідачкою, як подружжям, було встановлено правовий режим спільного сумісного майна подружжя та можливий порядок його поділу у разі розірвання шлюбу».
		Тобто, Верховний Суд визнав відсутність правових підстав щодо розгляду обставин вже встановлених за рішеннями інших судів, що набрали законної сили, але у рішенні, що оскаржується, судом першої інстанції проігноровані процесуальні норми та фактично переглянуті судові рішення, що набули законної сили у двох зазначених справах. Судом проігноровані наявні підстави для закриття провадження у справі.
		З огляду на викладене, позов у справі № 932/6048/21 та позов у справі                № 200/1546/19 є аналогічними, а тому наявні підстави для закриття провадження у цій справі згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
		Крім того, суди не врахували, що шлюбний договір закріпив лише режим майна, а набуття відповідачкою права власності на квартиру не відбулось.
		Також суди не врахували, що квартира, яка була предметом шлюбного договору, вибула з власності ОСОБА_4 , на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2018 року у справі № 200/3123/18 право власності на вищевказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_1   23 січня 2019 року право власності на квартиру передано від ОСОБА_1 до ТОВ «ВІКТОРІЯ РІЕЛТІ» (засновником якого є ОСОБА_1 ). 29 жовтня 2020 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів набула ОСОБА_7 , яка                     є дружиною ОСОБА_1   22 червня 2021 року на зазначену квартиру набув право власності ОСОБА_8 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
		Отже, ОСОБА_1 задовольнив свої вимоги як кредитор за рахунок майна подружжя, яке було предметом шлюбного договору.
		Вказуючи на наявність всіх елементів, які притаманні фраудаторним правочинам, суди не врахували, що станом на дату укладання шлюбного договору (10 липня 2017 року) та розірвання шлюбу, борг мав статус спірного, оскільки заборгованість підтверджена 13 вересня 2018 року рішенням суду. 
		Посилаючись на те, що оспорюваний правочин укладено з близьким родичем - дружиною, коли шлюб ще не було розірвано, суди не врахували, що  шлюбний договір укладається подружжям, а тому такий договір неможливо укласти з кимось іншим. 
		Вказував, що зміст шлюбного договору відповідає вимогам статті 203 ЦК України та статті 93 СК України й не суперечить актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі; правочин вчинено у формі, встановленій законом, та спрямовано на реальне настання правових наслідків; умови договору не є такими, що ставлять сторін в надзвичайно невигідне матеріальне становище; умовами договору визначався правовий статус нерухомого майна, а не передавалося це майно у власність іншим особам.
		Крім того, заявник вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки лише у серпні 2021 року звернувся до суду з позовом про визнання недійсним шлюбного договору від 10 липня 2017 року. Вказував, що він не мав можливості подати заяву про застосування строку позовної давності до суду першої інстанції, оскільки суд безпідставно відмовив у задоволенні його заяви про відкладення розгляду справи та належним чином не повідомив його про судове засідання, а тому суд апеляційної інстанції мав повноваження розглянути заяву про застосування строку позовної давності, однак позбавив його можливості подати заяву про застосування строку позовної давності  в суді апеляційної інстанції.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування пункту 6 статті 3 ЦК України, частини третьої статті 13 ЦК України, пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України, пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, що стосується шлюбного договору (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України); справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У лютому 2023 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу,                    в якому просила задовольнити вимоги касаційної скарги.
		 
		У лютому 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Шахов Д. А. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені                                 з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. 
		 
		У січні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		05 березня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб. 
		 
		На підставі договору дарування від 16 листопада 2015 року ОСОБА_3 належала квартира АДРЕСА_1 . 
		 
		10 липня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено нотаріально посвідчений шлюбний договір.
		 
		Відповідно до пункту 1.4. шлюбного договору спільною сумісною власністю подружжя є будь-яке майно, що придбане (побудоване) подароване подружжю у зв`язку з реєстрацією шлюбу або майно набуте подружжям під час шлюбу та зареєстроване на ім`я обох або одного з них, зокрема, набуте чоловіком, дружиною за час шлюбу, але на підставі договору дарування або спадкування, майно, набуте чоловіком, дружиною за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто, житло, набуте чоловіком, дружиною за час шлюбу внаслідок його приватизації, а саме наступне нерухоме та рухоме майно: квартира АДРЕСА_1 .
		У разі розірвання шлюбу, незалежно від ініціативи чоловіка або дружини, квартира АДРЕСА_1 , переходить                  у особисту приватну власність дружини.
		 
		У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до           ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
		 
		Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська             від 06 жовтня 2017 року у справі № 200/12775/17-ц позов ОСОБА_3 задоволено. Розірвано шлюб, зареєстрований 05 серпня 2010 року                           у Жовтневому відділі державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , актовий запис № 96. Після розірвання шлюбу відповідачці залишено прізвище « ОСОБА_5 ». Поділено майно, що є спільною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідно до нотаріально посвідченого шлюбного договору від 10 липня 2017 року. Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 травня        2018 року апеляційну скаргу особи, яка не була залучена до участі у справі -   ОСОБА_1 задоволено частково, заочне рішення суду першої інстанції                 у частині визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 скасовано. У задоволенні позову                ОСОБА_3 про поділ майна подружжя відмовлено. 
		Зазначено, що у частині розірвання шлюбу рішення суду не оскаржувалося.
		 
		Постановою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2018 року скасовано, заочне рішення Бабушкінського районного суду  м. Дніпропетровська від 06 жовтня 2017 року залишено                в силі (провадження № 61-37970св18).
		 
		Також судами встановлено, що 15 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладений договір позики, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Черниш Є. В., за реєстр. № 1370, згідно з умовами якого   ОСОБА_1 передав,                                 а ОСОБА_6 отримала позику у розмірі 184 000,00 євро та                 690 000,00 дол. США. ОСОБА_6 зобов`язалась повернути позику у строк не пізніше 15 квітня 2013 року. Факт укладення договору позики та передання коштів підтверджено також розпискою.
		 
		Згідно з додатковою угодою від 25 квітня 2014 року, сторони виклали пункт 1 договору позики у новій редакції та вказали суму позики                         660 000,00 дол. США, зі строком повернення до 15 липня 2014 року.
		 
		Відповідно до додаткової угоди від 19 вересня 2014 року, сторони домовились викласти пункт 1 договору позики у новій редакції та вказали суму позики у розмірі 705 000,00 дол. США та визначили строк повернення згідно графіку.
		 
		19 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено договір позики, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Черниш Є. В. за реєстр. № 786., згідно з умовами якого ОСОБА_6 надано позика у розмірі 96 160,00 євро та                            129 250,00 дол. США, зі строком повернення до 28 грудня 2014 року. Факт укладання договору та передання коштів підтверджено розпискою.
		 
		Відповідно до додаткової угоди № 1 до вказаного договору позики, сторони погодились змінити пункти 1, 2 договору позики та встановили суму позики у розмірі 101 330,00 євро, та 140 250,00 дол. США. Пункт 2 викладено у новій редакції та встановлено графік повернення позики з кінцевою датою повернення не пізніше 30 червня 2015 року.
		 
		Згідно з додатковою угодою № 2 від 02 жовтня 2015 року, до договору позики за реєстр. № 786, сторони домовились викласти у новій редакції пункт 1, 2 вказаного договору позики та змінити суму позики до розміру 79 958,00 євро та 77 625,00 дол. США та викласти пункт 2 у новій редакції, встановивши строк повернення позики до 31 грудня 2015 року.
		 
		26 березня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено договір позики, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Черниш Є. В., за реєстр. № 201, згідно з пунктом 1 якого позикодавець надав позичальнику позику у розмірі 343 750,00 дол. США,           зі строком повернення не пізніше 30 листопада 2015 року.
		 
		02 жовтня 2015 року між ОСОБА_9 , який діє від імені та в інтересах ОСОБА_6 , та ОСОБА_3 укладено договір переведення боргу, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Черниш Є. В., за реєстр. № 637, згідно з пунктом 1.1. якого, первісний боржник ( ОСОБА_6 ) переводить борг за договорами позики, укладених між первісним боржником та кредитором ( ОСОБА_1 ), а новий боржник - ОСОБА_3 приймає на себе зобов`язання за договорами позиками з усіма додатковими угодами та змінами до них, а саме:
		- за договором позики, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Черниш Є.В., 15 жовтня 2012 року, за реєстр. № 1370, розмір зобов`язання 675 000,00 дол. США, зі строком виконання зобов`язання - не пізніше 31 грудня 2015 року;
		- за договором позики, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Черниш Є. В., 19 вересня                 2014 року, за реєстр. № 786, розмір зобов`язання 79 958,00 євро та            77 625,00 дол. США, зі строком виконання зобов`язання - не пізніше                     31 грудня 2015 року;
		- за договором позики, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Черниш Є. В., 26 березня 2015 року, за реєстр. № 201, розмір зобов`язання 280 250,00 дол. США, зі строком виконання - не пізніше 31 грудня 2015 року.
		 
		Загальна сума позики за вказаними договорами позики становить                          1 032 875,00 дол. США та 79 958,00 євро.
		 
		Вказані зобов`язання ОСОБА_3 не були виконані, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся 18 березня 2016 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором позики від 26 березня 2015 року.
		 
		31 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до                ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики                   від 15 жовтня 2012 року.
		 
		22 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до           ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики                      від 19 вересня 2014 року.
		 
		Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2018 року були об`єднані в одне провадження цивільні справи за вказаними позовами ОСОБА_1 до ОСОБА_3 .
		 
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2018 року у справі № 201/3957/16-ц, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 15 жовтня 2012 року у розмірі            675 000,00 дол. США, що становить 18 960 750,00 грн, пеню у розмірі                   675 000,00 дол. США, що становить 18 960 750,00 грн; заборгованість за договором позики від 19 вересня 2014 року у розмірі 79 958,00 євро, що складає 2 599 434,58 грн, заборгованість у розмірі 12 453,00 дол. США, що складає 349 804,77 грн, пеню у розмірі 79 958,00 євро, що складає                              2 599 434,58 грн, пеню у розмірі 12 453,00 дол. США, що складає                              349 804,77 грн, упущену вигоду у розмірі 53 971,65 дол. США, що складає               1 754 618,34 грн, упущену вигоду у розмірі 29 586,90 дол. США, що складає    831 096,02 грн; заборгованість за договором позики від 26 березня 2015 року у розмірі 280 250,00 дол. США, що складає 7 872 222,50 грн, пеню у розмірі 280 250,00 дол. США, що складає 7 872 222,50 грн, упущену вигоду у розмірі 126 112,50 дол. США, що складає 3 542 500,12 грн.
		 
		Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 26 листопада 2021 року, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу від Римською А. В., за реєстр. № 2161, первісний кредитор - ОСОБА_1 передає новому кредиторові - ОСОБА_2 права вимоги, що належать первісному кредитору, а новий кредитор приймає права вимоги, що належать первісному кредитору і стає новим кредитором за договорами позики від 15 жовтня 2012 року, за реєстр. № 1370,                         від 19 вересня 2014 року, за реєстр. № 786 та від 26 березня 2015 року, за реєстр. № 201. 
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                                 є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права                      у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
		 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог                                 і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.
		 
		Згідно з частиною першою статті 64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Шлюбний договір насамперед є категорією цивільного права, тому відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
		 
		Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України                             є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
		 
		Отже, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає зі змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.
		 
		Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (частини перша, четверта, п`ята статті 93 СК України).
		 
		Відповідно до статті 94 СК України шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.
		 
		Згідно зі статтею 95 СК України, якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення.
		 
		Відповідно до частини другої статті 97 СК України сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.
		 
		Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених ЦК України (стаття 103 ЦК України).
		 
		Відповідно до статей 9, 103 СК України, статей 203, 215 ЦК України підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог: зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.  
		 
		Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		 
		Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
		 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання недійсним шлюбного договору, позивач посилався на те, що сторони оспорюваного правочину вчинили його з метою уникнення відповідальності ОСОБА_3 за договорами позики.
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені        в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (постанова Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі                    № 456/604/17 (провадження № 61-320св21)).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі          № 369/11268/16 (провадження № 14-260цс19) зазначено, що особа вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
		 
		У постанові Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину                                        з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
		 
		До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).
		 
		Постановою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі                                     № 200/12775/17-ц (провадження № 61-37970св18) за позовом               ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя встановлено, що за умовами укладеного між сторонами шлюбного договору від 10 липня 2017 року набуття відповідачкою права власності на спірну квартиру не відбулось, зі змісту цього договору не вбачається дій, спрямованих на відчуження зазначеної квартири, так як при укладенні цього правочину позивачем та відповідачкою, як подружжям, було встановлено правовий режим спільного сумісного майна подружжя та можливий порядок його поділу у разі розірвання шлюбу.
		 
		У постанові від 20 січня 2021 року у справі № 200/1546/19 (провадження          № 61-1101св20) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним правочину, Верховний Суд дійшов висновку про те, що  умовами шлюбного договору встановлено не перехід права власності на нерухоме майно, а поділ майна подружжя у разі розірвання шлюбу, тому висновки судів про удаваність та недійсність правочину є помилковими.
		 
		У справі, яка переглядається, судами установлено, що 10 липня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено нотаріально посвідчений шлюбний договір, яким передбачено, що у разі розірвання шлюбу, незалежно від ініціативи чоловіка або дружини, квартира АДРЕСА_1 , переходить у особисту приватну власність дружини.
		 
		Визнаючи шлюбний договір недійсним, суди попередніх інстанцій не врахували, що умовами шлюбного договору встановлено не перехід права власності на нерухоме майно, а поділ майна подружжя у разі розірвання шлюбу.
		 
		Враховуючи те, що за шлюбним договором не відбулась передача у власність спірної квартири, Верховний Суд дійшов висновку про те, що цим правочином не порушено права та інтереси позивача.
		 
		За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про визнання оспорюваного правочину недійсним.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		 
		Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		 
		З урахуванням наведених мотивів Верховний Суд вважає за необхідне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня       2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається,                 в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		За подання апеляційної скарги ОСОБА_3 сплатив судовий збір у розмірі 1 362,00 грн, за подання касаційної скарги - 1 823,50 грн.
		 
		Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_3 , скасування судових рішення та ухвалення нового рішення про відмову у позові, з позивача на користь відповідача ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 185,50 грн.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
		 
		Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня       2022 року скасувати.
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання шлюбного договору недійсним відмовити.
		 
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 3 185,50 грн (три тисячі сто вісімдесят п`ять гривень 50 копійок).
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий  Д. Д. Луспеник    Судді:   Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць      Р. А. Лідовець      С. Ф. Хопта

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...