Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 521/21379/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; визнання права власності.
Надіслано судом: 09.06.2023. Зареєстровано: 10.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 13.06.2023.
Дата набрання законної сили: 05.06.2023
Номер судового провадження: 22-ц/813/3748/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/813/3748/23 
		Справа № 521/21379/20
		Головуючий у першій інстанції Михайлюк О. А.
		Доповідач Коновалова В. А.
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		                                             ПОСТАНОВА
		Іменем України
		05.06.2023 року                                                                 м. Одеса
		Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого - Коновалової В.А.,
		суддів: Стахової Н.В., Лозко Ю.П.,
		за участю секретаря судового засідання Мокана В.В.
		учасники справи:
		позивач за первісним та відповідач за об`єднаним позовом - ОСОБА_1 ,
		відповідач за первісним позовом та позивач за об`єднаним позивом - ОСОБА_2 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу
		за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ,
		на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2022 року,
		за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину незавершеного будівництва та за об`єднаним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу,
		в с т а н о в и в:
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину незавершеного будівництва, в обґрунтування якого зазначив, що сторони перебували у шлюбі з 13.02.1993 року. Під час шлюбу подружжя на підставі договору купівлі-продажу від 22 грудня 2000 року придбало житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 519 кв.м. За час шлюбу подружжя збудувало житловий будинок, гараж та інші надвірні споруди на вказаній земельній ділянці. Будівництво здійснювалось у період з 2001 року по 2006 рік за спільні кошти подружжя, а також кошти, які подружжя отримало у позику від друзів. Право власності на зазначене нерухоме майно не зареєстровано. 
		Позивач вважає житловий будинок об`єктом спільної сумісної власності подружжя, однак будинок не приймається до експлуатації, хоча використовується за призначенням, і право власності на нього не оформлюється з вини відповідачки, що позбавляє позивача можливості реалізувати своє право на отримання у власність частини набутого за час шлюбу майна.
		З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд визнати право ОСОБА_1 , як співзабудовника, на 1/2 частину збудованого за час шлюбу, але не прийнятого в експлуатацію об`єкта незавершеного будівництва, а сааме: одноповерхового житлового будинку літ «А,А1», який складається з - коридор - 8,5 кв.м; житлова кімната - 9,1 кв.м; житлова кімната - 17,3 кв.м; житлова кімната - 13,8 кв.м; коридор - 4,7 кв.м; житлова кімната - 9,8 кв.м; кухня - 14,1 кв.м; коридор - 9,1 кв.м; вбиральня - 2,8 кв.м; ванна кімната - 5,2 кв.м, загальною площею 94,4 кв.м, гаража літ «З» - загальною площею 56,7 кв.м, сараю літ «Л» - загальною площею 9,1 кв.м, вбиральні літ «Ж» - загальною площею 1,0 кв.м, розташованого на земельній ділянці площею 519 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 та вирішити питання розподілу судових витрат.
		У червні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до ОСОБА_1 з позовом про визнання права власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, в обґрунтування якого посилалась на те, що за час спільного проживання, нею за особисті кошти, які отримані в результаті продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що належана відповідачу за первісним позовом та її батькам, а згодом продажу квартири за адресою: АДРЕСА_3 . придбаний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач за зустрічним позовом зазначає, що нею за власні кошти, отримані від здійснення підприємницької діяльності, здійснювалось будівництво та реконструкція зазначеного будинку.
		ОСОБА_2 просила суд визнати майно, а саме будинок за адресою: АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_2 . 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Малиновський районний суд м. Одеси рішенням від 13 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на частину незавершеного будівництва задовольнив частково. Визнав право ОСОБА_1 , як співзабудовника, на 1/2 частину збудованого за час шлюбу, але не прийнятого в експлуатацію об`єкта незавершеного будівництва, а саме, одноповерхового житлового будинку літ «А,А1», який складається з: коридор - 8,5 кв.м; житлова кімната - 9,1 кв.м; житлова кімната - 17,3 кв.м; житлова кімната - 13,8 кв.м; коридор - 4,7 кв.м; житлова кімната - 9,8 кв.м; кухня - 14,1 кв.м; коридор - 9,1 кв.м; вбиральня - 2,8 кв.м; ванна кімната - 5,2 кв.м, загальною площею 94,4 кв.м, гаража літ «З» - загальною площею 56,7 кв.м, сараю літ «Л» - загальною площею 9,1 кв.м, вбиральні літ «Ж» - загальною площею 1,0 кв.м, розташованого на земельної ділянці площею 519 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .
		У задоволенні позову   ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої власності на майно, що придбано під час перебування у шлюбі відмовлено. Вирішено питання про стягнення судових витрат.
		Суд першої інстанції, задовольняючи первісний позов врахував висновок № 652 судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 07 вересня 2021 року, згідно з яким реконструйований будинок, надвірні споруди та збудований гараж, що розташовані на земельній ділянці площею 519 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , відповідають діючим державним будівельним нормам, є об`єктами завершеного будівництва, тому виходив з того, що об`єкт незавершеного будівництва готовий до експлуатації, будівництво його закінчене, він експлуатується за своїм функціональним призначенням, однак не приймається в експлуатацію і право власності на нього не оформлюється з волі відповідача за первісним позовом.
		Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за об`єднаним позовом не надано доказів придбання спірного майна за кошти, які належали їй особисто.
		 
		Короткий зміст вимог апеляційної скарги
		В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу задовольнити, у задоволенні позову ОСОБА_1  до ОСОБА_2  про визнання права власності на частину незавершеного будівництва відмовити, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
		В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , не погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що судом помилково не встановлено джерело походження коштів, за які придбане спірне майно, не досліджено питання про час укладання договорів купівлі-продажу нерухомого майна та не допитано свідків.  ОСОБА_2  вважає не доведеними доводи  ОСОБА_1  щодо наявності в останнього заробітку, або витрат  ОСОБА_2  коштів, отриманих від продажу квартир, на інші потреби ніж придбання спірного будинку.ОСОБА_2 вважає, що нею презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу спростовано наданими доказами.
		 
		(2) Позиція інших учасників справи
		Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08.12.2022 року ОСОБА_1 роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу, проте відзиву не надходило.
		Одеським апеляційним судом представнику відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 надсилалась копія апеляційної скарги та ухвала про відкриття провадження у справі на електронну пошту на яку остання просила надсилати процесуальні документи, які доставлені 14.12.2022 року, що підтверджується довідками.
		У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, посилаючись на те, що ОСОБА_2 не доведено факту придбання квартири за адресою: АДРЕСА_3 за власні кошти. Також зазначає, що на час будівництва сторони проживали разом. 
		Процедура реєстрації в ЄСІТС (реєстрація Електронного кабінету, реєстрація офіційної електронної адреси) передбачає проходження запропонованої засобами Електронного кабінету процедури реєстрації з використанням кваліфікованого електронного підпису, та внесенням контактних даних особи, зокрема адреси електронної пошти, номера телефону (в тому числі мобільного), зазначенням інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику (пункт 9 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи).
		Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 зареєстровані у підсистемі «Електронний кабінет» за допомогою своїх офіційних електронних адрес.
		Згідно з пунктом 17 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС, особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
		Копію ухвали про відкриття провадження представник скаржника отримала 09.12.2022 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.
		Одеський апеляційний суд ухвалою від 20.02.2023 року зупинив апеляційне провадження у справі № 521/21379/20 до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі Великої Палати Верховного Суду справи № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22).
		Провадження за апеляційною скаргою  ОСОБА_2 , на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2022 року відновлене ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.04.2023 року. 
		Відповідач в судове засідання не з`явився про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України.
		Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 отримала судову повітку в особистому кабінеті Електронного суду 30.05.2023 року, що підтверджується довідкою.
		У судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 просила апеляційну скаргу задовольнити.
		У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
		Ухвалою суду від 05.06.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено ОСОБА_2 у прийнятті та дослідженні нових доказів, які надано до апеляційної скарги та надавалися під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, зважаючи на таке.
		Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
		За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
		Гарантіями реалізації принципу змагальності є відповідальність за неподання доказів до суду.
		Повноваження суду апеляційної інстанції визначені частиною 1 статтею 367 ЦПК України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Частиною 8 статті 83 ЦПК України визначено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
		Частиною 3 статті 367 ЦПК України встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		Звертаючись до суду з апеляційною скаргою та додаючи документи представником ОСОБА_2 - ОСОБА_6 не викладені обставини та не надано доказів неможливості подання до суду першої інстанції вказаних доказів.
		Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що докази, які надано ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції не підлягають дослідженню судом апеляційної інстанції.
		Крім того, ухвалою суду від 05.06.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про виклик свідків, а саме: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_1 відмовлено, з огляду на таке.
		В судовому засіданні представником скаржника зазначено, що вказані свідки, на думку скаржника, мають підтвердити обставини продажу  та придбання квартир за адресою: АДРЕСА_2  та за адресою:АДРЕСА_3 , які мали місце у 1997 році.
		Проте, з пояснень ОСОБА_2 , наданих суду апеляційної інстанції вбачається, що свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є доньками скаржника та станом на час укладення зазначених договорів ОСОБА_7 було 5 років, а донька ОСОБА_11 народилась пізніше. Тому, колегія суддів зазначає, що вказані свідки не можуть надати об`єктивні пояснення щодо обставин, які мають значення для справи.
		З приводу свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 колегія суддів зазначає, що клопотання про їх виклик розглянуто судом першої інстанції та ухвалою, яка занесена до протоколу судового засідання від 13.12.2021 року, задоволено. Однак, ОСОБА_2 , в порушення вимог ст. 43 ЦПК України, протягом тривалого розгляду справи в суді першої інстанції, не сприяла виклику свідків в судове засідання, які зокрема є її близькими родичами та про допит яких вона подала клопотання. 
		Щодо допиту ОСОБА_1 в якості свідка, то ухвалою суду від 05.06.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, у задоволенні клопотання скаржнику відмовлено, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції скаржник, мала об`єктивну можливість заявити клопотання про виклик свідка ОСОБА_1 . Обставин, які б перешкоджали заявити вказане клопотання скаржником не зазначено.
		 
		ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача - ОСОБА_4 , відповідача за первісним позовом та його представника ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Задовольняючи позовні вимоги за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, будинок АДРЕСА_1 придбаний ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 та те, що поліпшення житлово-побутових умов проживання, ремонт, добудова, реконструкція житлового будинку та інших господарських надвірних споруд здійснювалися також в період перебування сторін у шлюбі.
		Об`єкт незавершеного будівництва, а саме готовий до експлуатації, будівництво його закінчене, він експлуатується за своїм функціональним призначенням, не приймається в експлуатацію і право власності на нього не оформлюється з волі відповідача за первісним позовом, що позбавляє позивача за первісним позовом можливості реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу майна, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права, як співзабудовника, на 1/2 частину збудованого за час шлюбу, але не прийнятого в експлуатацію об`єкта незавершеного будівництва.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за об`єднаним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.
		Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» Сімейного кодексу України (далі - СК України) зазначений Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності.
		Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в статті 60 Сімейного кодексу України та статтях 24, 25 Кодексу про шлюб та сім`ю України в залежності від того, коли було придбано спірне майно.
		Отже, спірні правовідносини пов`язані із розподілом спільного майна подружжя, право на яке виникло до 01 січня 2004 року, регулюються Кодексом про шлюб та сім`ю України.
		Згідно зі статтею 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
		В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнавались рівними (частина 1 статті 28).
		Статтею 16 Закону України «Про власність», який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.
		Майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними (стаття 17 Закону України «Про власність»).
		Відповідно до статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
		В статті 68 СК України зазначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
		Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
		       Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.
		       Згідно з положеннями частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		       Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбу з 13 лютого 1993 року. Після укладення шлюбу дружині було присвоєно прізвище - ОСОБА_2 .
		Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 11 червня 2020 року у справі № 521/18471/19 шлюб між сторонами розірвано.
		Відповідно до договору купівлі-продажу від 22 грудня 2000 року, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом  Одеького міського нотаріального округу Фуфаєвою О.О.,  ОСОБА_14 продала, а ОСОБА_2  купила житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 та складається з одного кам`яного житлового будинку, позначеного на схематичному плані літ. «А», житловою площею 26,4 кв.м і надвірних споруд: літ. «В», «Г», «Д» - сараї, літ. «Е» - душ, літ. «Ж» - вбиральня, №1-2 - огорожа, І - мостіння, що розміщені на земельній ділянці площею 519 кв.м.
		Згідно з архівними матеріалами на житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 з інвентаризаційної справи, які надані КП «Бюро технічної інвентаризації» ОМР в період з 2000 по 2008 роки з метою поліпшення житлово-побутових умов проживання та відновного ремонту конструкцій житлового будинку, виконані роботи по реконструкції житлового будинку літ «А» і господарських будівель.
		Відповідно до технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 від 25 травня 2021 року, житловий будинок літ. «А» представлений наступним складом приміщень: коридор - 8,5 кв.м; житлова кімната - 9,1 кв.м; житлова кімната - 17,3 кв.м; житлова кімната - 13,8 кв.м; коридор - 4,7 кв.м; житлова кімната - 9,8 кв.м; кухня - 14,1 кв.м.; коридор - 9,1 кв.м.; туалет - 2,8 кв.м; ванна кімната - 5,2 кв.м загальною площею 94,4 кв.м, житловою площею 50,0 кв.м, підсобною - 44,4 кв.м; гараж під літ. «З» - загальною площею 56,7 кв.м.; убиральня під літ. «Ж» - загальною площею 1,0 кв.м.; сарай під літ. «Л» - загальною площею 9,1 кв.м.
		У висновку судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи № 652, складеному 07 вересня 2021 року, експертом зазначено, що гараж під літ. «З» та сарай під літ. «Л» побудовані в період з 2000 року по 2008 рік, відповідно до технічного паспорту від 20 березня 2008 року є самовільними спорудами, мають задовільний технічний стан.
		Згідно частини другої, третьої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
		Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
		Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України).
		       Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати за ним право, як співзабудовника, на 1/2 частину збудованого за час шлюбу, але не прийнятого в експлуатацію об`єкта незавершеного будівництва, а саме, одноповерхового житлового будинку літ «А,А1», який складається з - коридор - 8,5 кв.м; житлова кімната - 9,1 кв.м; житлова кімната - 17,3 кв.м; житлова кімната - 13,8 кв.м; коридор - 4,7 кв.м; житлова кімната - 9,8 кв.м; кухня - 14,1 кв.м; коридор - 9,1 кв.м; вбиральня - 2,8 кв.м; ванна кімната - 5,2 кв.м, загальною площею 94,4 кв.м, гаража літ «З» - загальною площею 56,7 кв.м, сараю літ «Л» - загальною площею 9,1 кв.м, вбиральні літ «Ж» - загальною площею 1,0 кв.м, розташованого на земельної ділянці площею 519 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому зазначивши, що під час шлюбу подружжям за спільні кошти придбано житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та з метою поліпшення житлових умов сторони на весні 2001 року почали будівництво нового будинку за спільні кошти, та закінчили восени 2006 року. Збудований за час шлюбу за спільні кошти житловий будинок є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, проте будинок не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідачки, що перешкоджає позивачу реалізувати своє право на отримання у власність частини набутого за час шлюбу будинку.
		Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
		За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
		У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.
		Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.
		Зазначене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (справа
		№ 14-56цс22).
		У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, про те, що оскільки спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, є підстави для визнання за позивачкою права на частину спірного об`єкта незавершеного будівництва.
		Ураховуючи викладені обставини, колегія судів вважає, оскільки позивачем за первісним позовом заявлені вимоги про визнання права, як співзабудовника, на 1/2 частину збудованого за час шлюбу, але не прийнятого в експлуатацію об`єкта незавершеного будівництва, який до прийняття до експлуатації та його державної реєстрації права власності не може бути предметом поділу між сторонами, то позовні вимоги не підлягають задоволенню. При цьому позивач не позбавлений можливості заявити вимоги про поділ матеріалів, обладнання, які були використані в процесі будівництва спірного майна.
		       Позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом про визнання будинку АДРЕСА_1 особистою приватною власністю, який ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 21 червня 2022 року об`єднано в одне провадження зі справою за позовом ОСОБА_1 . В обґрунтування позову зазначила, що саме нею за особисті кошти, які були отримані в результаті здійснення різних правочинів з майном, придбане спірне домоволодіння. Саме в результаті продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала їй та її батькам, на її ім`я придбано квартиру АДРЕСА_4 та в подальшому, у зв`язку з продажем квартири АДРЕСА_4 , було придбано будинок АДРЕСА_1 .
		Відповідач за об`єднаним позовом ОСОБА_1 зазначає, що квартиру АДРЕСА_4 вони разом з ОСОБА_2 придбали за сумісні кошти, знаходячись у зареєстрованому шлюбі, та, відповідно, житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 придбали після продажу квартири по АДРЕСА_5 також за спільні кошти.
		       Судом першої інстанції встановлено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до свідоцтва про право власності від 14 жовтня 1997 року, належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_9 та членам її сім`ї - ОСОБА_15 , ОСОБА_2 та ОСОБА_16 в рівних частках.
		Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна № 21806 від 04 листопада 1997 року, ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , ОСОБА_2 , яка діє від себе особисто та від імені та в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_16 продали квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
		За договором договору купівлі - продажу від 05.11.1997 року ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_4 , яку в подальшому продала за договором купівлі продажу від 16.11.2000 року.
		Відповідно до договору купівлі-продажу від 22 грудня 2000 року, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фуфаєвою О.О., ОСОБА_14 продала, а ОСОБА_2 купила житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
		Отже, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які          в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність   і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що власниками та продавцями квартири за адресою: АДРЕСА_2 були чотири члени сім`ї, а позивачем за об`єднаним позовом ОСОБА_2 не надано суду жодних доказів, що кошти, які отримані з продажу зазначеної квартири передані саме їй для купівлі квартири АДРЕСА_4 .
		Саме по собі посилання на те, що в результаті продажу 04.11.1997 року квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала праві спільної часткової власності ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , ОСОБА_2 та ОСОБА_16 в рівних частках, на ім`я ОСОБА_2 14.11.1997 року придбано квартиру АДРЕСА_4 , та в подальшому, у зв`язку з продажем квартири АДРЕСА_4 , придбано будинок АДРЕСА_1 , не  є достатнім фактом сплати ОСОБА_2 особистих коштів за придбану у шлюбі як квартиру АДРЕСА_4 , так і будинок АДРЕСА_1 .
		Звертаючись до суду із позовом про визнання будинку АДРЕСА_1 особистим майном, ОСОБА_2 як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так під час розгляду в суді апеляційної інстанції, не зважаючи на вимоги ст. 81 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не надано суду доказів на підтвердження обставин, придбання будинку за власні кошти.
		За таких обставин колегія суддів вважає, що презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_2 не спростована, оскільки у справі відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б підтверджували придбання спірного нерухомого майна за особисті кошти.
		В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні щодо позовних вимог за об`єднаним позовом ОСОБА_2  до ОСОБА_1  про визнання права особистої  власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, а саме будинок АДРЕСА_1 .
		 
		Щодо суті апеляційної скарги
		Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право  скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). 
		Апеляційний суд вважає, що рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на частину незавершеного будівництва слід скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права як співзабудовника на частину збудованого під час шлюбу, але не введеного в експлуатацію об`єкта незавершеного будівництва, відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
		Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374,  ст. 376, 384 ЦПК України,  Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,
		 
		п о с т а н о в и в:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
		Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину незавершеного будівництва скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення.
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права як співзабудовника на частину збудованого під час шлюбу, але не введеного в експлуатацію об`єкта незавершеного будівництва, відмовити.
		В іншій частині рішення суду залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
		Повний текст постанови складено 09 червня 2023 року.
		 
		Головуючий                                                                                     В.А. Коновалова
		 
		Судді                                                                                                Ю.П. Лозко
		 
		                                                                                                      Н.В. Стахова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...