Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 335/2528/19 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано судом: 12.06.2023. Зареєстровано: 12.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 14.06.2023.
Дата набрання законної сили: 06.06.2023
Номер судового провадження: 11-кп/807/151/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018080050003308

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                                               Дата документу 06.06.2023 Справа№ 335/2528/19
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
		 
		 
		 
		Провадження №11-кп/807/151/23Головуючий у 1-й інстанції  ОСОБА_1 Єдиний унікальний №335/2528/19Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2 Категорія: ч.2 ст.286 КК України  
		 
		 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 червня 2023 року                                         м.Запоріжжя
		 
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі
		головуючого                          ОСОБА_2 
		суддів                                  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 
		за участі секретаря                 ОСОБА_5                 
		прокурора                                 ОСОБА_6 
		представника цивільного
		відповідача                         ОСОБА_7 
		захисників                                 ОСОБА_8 , ОСОБА_9 
		обвинувачених                         ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,         
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_12 , обвинуваченого ОСОБА_11 на вирок Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 11 червня 2021 року, яким 
		ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, який зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 , 
		та
		ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с.Липча Хустського району Закарпатської області, який зареєстрований у АДРЕСА_2 , проживає у АДРЕСА_3 , 
		визнано винуватими і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, 
		ВСТАНОВИЛА
		Вказаним вироком районного суду ОСОБА_10 та ОСОБА_11 визнано винуватими і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
		19 вересня 2018 року приблизно о 10 годині 45 хвилин водій ОСОБА_10 , керуючи мікроавтобусом «MERCEDES-BENZ SPRINTER 313 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух по проїжджій частині вул.Лермонтова зі сторони вул.Перемоги в напрямку регульованого світлофорним об`єктом перехрестя з вул.Патріотичною в м.Запоріжжі.
		В салоні вказаного транспортного засобу в якості пасажира знаходилась ОСОБА_13 .
		У зустрічному водію ОСОБА_10 напрямку в середній смузі проїзної частини вул.Лермонтова здійснював рух автомобіль «BMW 318I», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_11 .
		В цей же час по регульованому світлофором пішохідному переходу проїжджу частину вул.Патріотичної справа-наліво по ходу руху в напрямку пр.Маяковського здійснював рух пішохід ОСОБА_12 .
		На регульованому світлофором перехресті проїзних частин вул.Лермонтова та вул.Патріотичної водій ОСОБА_10 , діючи в порушення вимог п.10.1 Правил дорожнього руху України, де вказано: «перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху», а також п.16.6 Правил дорожнього руху України, де зазначено: «повертаючи ліворуч або розвертаючись при зеленому сигналі основного світлофора, водій нерейкового транспортного засобу зобов`язаний дати дорогу трамваю попутного напрямку, а також транспортним засобам, що рухаються в зустрічному напрямку прямо або повертають праворуч», не переконався в безпеці своїх дій, змінив напрямок свого руху, та не надавши перевагу в русі зустрічному автомобілю «BMW 318I» під керуванням водія ОСОБА_11 виїхав на зустрічні смуги та почав виконувати маневр лівого повороту в напрямку пр.Маяковського.
		Водій ОСОБА_11 в свою чергу, рухаючись зі швидкістю не менше 68,1 км/год., діючи в порушення вимог п.12.4 Правил дорожнього руху України, де вказано: «у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.», а також п. 12.9 б) Правил дорожнього руху України, де зазначено: «водієві забороняється: б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6 та 12.7…», продовжуючи рух з перевищенням дозволеної на даній ділянці проїжджої частини швидкості руху, та маючи об`єктивну можливість своєчасно знизити її до безпечної, вказаних заходів своєчасно не прийняв.
		В результаті порушення вимог правил безпеки дорожнього руху водій ОСОБА_10 допустив зіткнення правої бічної частини кузова керованого ним транспортного засобу із передньою частиною автомобілю «BMW 318I» реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_11 .
		Внаслідок зіткнення вказаних транспортних засобів водій ОСОБА_10 продовжив свій рух, внаслідок чого виїхав на пішохідний перехід, де передньою правою частиною кузова скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_12 та у подальшому допустив виїзд керованого ним транспортного засобу за межі проїжджої частини, де відбувся наїзд на будівлю будинку №18 по вул.Лермонтова .
		Порушення водієм ОСОБА_10 вимог п.п.10.1, 16.6 Правил дорожнього руху України та водієм ОСОБА_11 вимог п.п.12.4, 12.9 б) Правил дорожнього руху України з технічної точки зору знаходиться в причинному зв`язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.
		В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження, з якими був доставлений до КУ «Міська клінічна лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» ЗОР.
		Згідно висновку судової медичної експертизи №1281 М від 23.10.2018 року закриті переломи 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 ребер по середньо-пахвовій лінії зі зміщенням проксимальних уламків; 6, 7, 8 ребер зі зміщенням в плевральну порожнину, що привело до необхідності виконання метало остеосинтезу 7, 8, 9 ребер зліва, з фіксацією в переломі 7-го ребра паренхіми 9-ої долі нижньої частки лівої легені, з розривом бічної поверхні зазначеної долі по краю междолевої борозни та бокової поверхні 5-ої долі верхньої частини лівої легені, зі скупченням крові та повітря в лівій плевральній порожнині, з розвитком міжм`язкової та підшкірної гематоми в області лівої половини грудної клітини та в області шиї, синець в проекції рото глотки на фоні явищ травматичного шоку у ОСОБА_12 в сукупності кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент їх спричинення.
		Садна в лобно-тім`яної області на лівій боковій поверхні живота у ОСОБА_12 кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження.
		Дані ушкодження утворилось від дії тупих предметів та могли утворитися в результаті удару виступаючими частинами рухаючогося автомобіля в умовах дорожньо-транспортної пригоди.
		Дії ОСОБА_10 кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, що керує транспортним засобом, що заподіяли тяжке тілесне ушкодження потерпілому. Йому призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.
		На підставі ст.75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст.76 КК. 
		Дії ОСОБА_11 кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, що керує транспортним засобом, що заподіяли тяжке тілесне ушкодження потерпілому. Йому призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.
		На підставі ст.75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
		Вирішено питання про процесуальні витрати, цивільний позов, скасування арешту майна та речові докази.
		В апеляційній скарзі потерпілий просив вирок скасувати, ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченим покарання за ч.2 ст.286 КК у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.286 КК без застосування ст.75 КК та з позбавленням права керувати транспортними засобами. Стягнути з ОСОБА_11 на його користь моральну шкоду в розмірі 223 000 грн., стягнути з ТОВ «Кормо-Транс- Логістік» на його користь суму моральної шкоди в розмірі 250 000 грн. та стягнути солідарно з ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» та ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на його користь суму матеріальної шкоди в розмірі 52 720,77 грн. Свої вимоги мотивував тим, що в порушення вимог кримінального закону суд своє рішення про звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням взагалі не мотивував у вироку. При цьому суд належним чином не врахував тяжкість вчиненого злочину, спосіб його вчинення, тяжкість наслідків, що настали, а також ставлення самих обвинувачених до скоєного ними злочину. Також суд не врахував, що за більш ніж 2 роки з моменту вчинення ДТП обвинувачений ОСОБА_10 не надав йому жодної допомоги. Сума відшкодування у розмірі 1000 доларів США була сплачена йому ОСОБА_11 тоді, коли обвинувальний акт щодо нього вже був скерований до суду та після ДТП минуло вже півроку. Обвинувачені взагалі не спілкувалися із ним протягом усього розгляду справи, а слова вибачення висловили тільки в останньому слові після судових дебатів перед його дружиною. Крім того, обвинувачені різними способами намагалися уникнути покарання, затягували розгляд справи, ОСОБА_10 визнав свою вину частково, а ОСОБА_11 взагалі не визнав, заподіяну йому шкоду обвинувачені не відшкодували у повному обсязі. Крім того, задовольняючи його позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, суд не врахував ступінь тяжкості його фізичних і моральних страждань, які він відчуває вже протягом більш ніж 2 років та занизив розмір моральної шкоди. Між тим, після ДТП він прикутий до ліжка, не може рухатися без сторонньої допомоги, а тому його позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди повинні бути задоволені у повному обсязі. 
		В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_11 просив вирок скасувати та закрити кримінальне провадження щодо нього у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості і вичерпаності можливості їх отримання. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що висновок суду про його винуватість вирішальною мірою ґрунтується на експертному висновку №9-101 від 21.02.2019 року. Разом з тим, зазначена експертиза проведена необ`єктивно, про що свідчить використання хибних вихідних даних із численними суперечностями. Крім того, суд проігнорував покази свідка ОСОБА_14 , який неодноразово наголошував на тому, що його ( ОСОБА_11 ) автомобіль рухався зі швидкістю не більше 50 км/год. Проте у вироку покази даного свідка відображено зовсім іншим формулюванням, а саме «зі швидкістю приблизно 50 км/год». Зазначені вище покази свідка ОСОБА_14 не відповідають висновкам суду та прямо суперечать висновкам експертизи №9-101.
		Крім того, обвинувачений ОСОБА_11 подав клопотання про дослідження під час апеляційного розгляду доказів, зазначених у вироку суду.
		В запереченнях на апеляційну скаргу потерпілого цивільний відповідач ТОВ «Кормо-Транс-Логістік» просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок суду без змін. 
		Заслухавши доповідь судді, з`ясувавши позицію обвинуваченого ОСОБА_11 та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого та заперечили проти скарги потерпілого; обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника, які заперечили проти апеляційної скарги потерпілого; прокурора і представника цивільного відповідача, які просили вирок суду залишити без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, висновок районного суду про доведеність винуватості ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у вчиненні передбаченого ч.2 ст.286 КК кримінального правопорушення зроблено з дотриманням ст.23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст.94 цього Кодексу.
		Зокрема, такого висновку районний суд дійшов на підставі аналізу досліджених в судовому засіданні доказів, а саме: показань допитаних свідків, фактичних даних, що містяться у протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди та схеми до нього; протоколі огляду флеш-карти «Micro SD» від 20.09.2018 року, вилученої з відереєстратора, встановленого в мікроавтобусі «MERCEDES-BENZ SPRINTER 313 CDI» реєстраційний номер НОМЕР_1 ; висновку експерта №1281М від 23.10.2018 року щодо ступеня тяжкості наявних у потерпілого ОСОБА_12 тілесних ушкоджень; висновку експерта №9-101 від 21.02.2019 року, відповідно до якого в діях водія ОСОБА_10 є невідповідність вимогам п.п.10.1, 16.6 ПДР, що знаходяться в причинному зв`язку з подією ДТП. В діях водія ОСОБА_11 є невідповідність вимогам п.п.12.4, 12.9б ПДР, що знаходяться в причинному зв`язку з подією ДТП. Технічна можливість у водія автомобіля «MERCEDES-BENZ SPRINTER 313 CDI» реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_10 уникнути зіткнення з автомобілем «BMW 318I», реєстраційний номер НОМЕР_2 та подальший наїзд на пішохода ОСОБА_12 залежала від виконання ним вимог п.п.10.1, 16.6 ПДР. Водій автомобіля «BMW 318I», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_11 з моменту виникнення небезпеки для руху мав технічну можливість уникнути ДТП, при умові руху з дозволеною швидкістю у населеному пункті та своєчасному застосуванні заходів гальмування; протоколах проведених у справі слідчих дій. Зміст цих обставин і доказів докладно наведено в оскаржуваному вироку.
		Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази, надавши їм належну оцінку, в тому числі, оцінивши їх сукупність на предмет достатності та взаємозв`язку для ухвалення вироку, суд першої інстанції з наведенням докладних мотивів дійшов обґрунтованого висновку про вчинення обвинуваченими ОСОБА_10 та ОСОБА_11 інкримінованого їм кримінального правопорушення. Приймаючи таке рішення, суд дотримався критеріїв доведеності винуватості поза розумним сумнівом, наведених у висновках Європейського суду з прав людини.
		Відповідно до ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. 
		В своїй апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_11 ставив під сумнів об`єктивність висновків судової інженерно-транспортної експертизи №9-101. При цьому обвинувачений стверджував про те, що під час проведення даної експертизи експертом були використані застарілі систематизовані дані. 
		Перевіряючи такі твердження обвинуваченого, колегія суддів виходить з того, що зазначене експертне дослідження було проведено за встановленою КПК процедурою, зміст висновку відповідає статтям 101, 102 вказаного Кодексу, а тому зазначений доказ обґрунтовано визнано належним і допустимим.
		Обставини ДТП з технічної точки зору були предметом ретельного експертного дослідження, за результатами якого встановлено, що дії обвинувачених не відповідають вимогам ПДР. Висновок №9-101 складений атестованим експертом, який має кваліфікацію судового експерта з правом проведення інженерно-транспортних експертиз, експерт був попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК та його висновки узгоджуються з сукупністю інших зібраних у справі доказів. При цьому алгоритм та формула, за якою експертом було визначено швидкість руху автомобіля під керуванням ОСОБА_11 , детально зазначені та описані у висновку цього дослідження. 
		Колегія суддів зазначає, що сама по собі незгода обвинуваченого з даними, які використовувалися експертом під час дослідження, автоматично не свідчить про неправильність проведеного експертного дослідження та не тягне за собою визнання недопустимим цього доказу. На спростування такого висновку експерта переконливих доводів в апеляційній скарзі не наведено.
		Більш того, під час досудового розслідування ОСОБА_11 у відповідності до ст.244 КПК не звертався до слідчого судді з клопотанням про проведення експертизи із вихідними даними, які на його переконання відповідали його баченню вчинення ДТП. Не залучав ОСОБА_15 експерта і самостійно на договірних засадах для проведення експертизи й у відповідності до положень ст.243 КПК. 
		Сторона захисту під час досудового розслідування не була позбавлена можливості заявляти клопотання про призначення додаткової або повторної експертизи. Не ставилось таке питання й під час апеляційного розгляду. 
		Отже, жодного правового підґрунтя вважати зазначений висновок судової інженерно-транспортної експертизи необ`єктивним або таким, що проведений всупереч вимогам статей 101, 102 КПК, немає. 
		Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_16 про те, що суд проігнорував покази свідка ОСОБА_14 , який зазначив, що автомобіль під його ( ОСОБА_16 ) керуванням рухався зі швидкістю не більше 50 км/год., то вони не мають істотного та вирішального значення для правильного вирішення справи. Адже швидкість руху автомобіля під керуванням ОСОБА_16 була визначена експертом не на підставі показів учасників чи очевидців події, а виходячи з найдовшого сліду гальмування автомобіля «BMW 318I», зафіксованого на місці пригоди, довжина якого (сліду) складає 24,0 м. На підставі приведених розрахунків експерт зазначив, що мінімальна швидкість руху автомобіля «BMW 318I» перед гальмуванням становить 68.1?71.2 км/год. При цьому із висновку слідує, що у разі, якби автомобіль під керуванням ОСОБА_16 рухався зі швидкістю 50 км/год., шлях гальмування даного автомобіля складав би 14.2?13.0 м.
		В своїй апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_11 також посилався на те, що жодне з наведених у таблицях експертизи значень усталеного сповільнення не було отримано на автомобілі, який обладнано антиблокувальною системою гальм, яка встановлена на автомобілі «BMW 318I». Але при цьому обвинувачений не врахував, що застосування антиблокувальної системи гальм на сухому асфальті призводить до зменшення гальмівного шляху. Відтак у разі врахування даного параметру за даної довжини гальмівного шляху мінімальна швидкість руху автомобіля «BMW 318I» під керуванням ОСОБА_11 була б визначена не меншою, а навіть більшою. Судова колегія приймає до уваги, що гальмівний шлях руху автомобіля «BMW 318I» склав 24 метри внаслідок не самостійної зупинки даного автомобіля внаслідок гальмування, а внаслідок зіткнення з іншим автомобілем «MERCEDES-BENZ SPRINTER 313 CDI» під керуванням ОСОБА_10 . При цьому сила зіткнення була настільки потужною, що «MERCEDES-BENZ SPRINTER 313 CDI» після зіткнення істотно змінив напрямок і траєкторію свого руху. Дана обставина свідчить, що реальна швидкість автомобіля «BMW 318I» під керуванням ОСОБА_11 перед початком гальмування могла значно перевищувати 68.1?71.2 км/год, що не може бути спростовано суб`єктивною оцінкою в показаннях третіх осіб, про яких йдеться в апеляційній скарзі.
		Отже при перевірці вироку колегією суддів не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції про винуватість обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, за яке їх засуджено. Докази, на яких ґрунтується обвинувачення ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , було отримано в порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом. Вони узгоджуються між собою та були предметом безпосереднього дослідження суду, не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення. Переконливих доводів, які би свідчили про протилежне та про істотне порушення судом приписів ст.94 КПК, в апеляційній скарзі обвинуваченого не наведено.
		Крім того, оскільки районним судом всі надані сторонами докази судом першої інстанції досліджені повністю без будь-яких порушень, вимоги обвинуваченого ОСОБА_11 про повторне дослідження доказів є безпідставними. При цьому наведені обвинуваченим доводи стосуються в першу чергу його незгоди з оцінкою зазначених доказів, яка була надана судом першої інстанції. Поряд з тим сама по собі незгода однієї зі сторін провадження з оцінкою доказів не породжує безумовний обов`язок суду апеляційної інстанції повторно дослідити докази.
		Перевіряючи доводи, викладені в апеляційній скарзі потерпілого, про безпідставне звільнення судом першої інстанції обвинувачених від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК, колегія суддів виходила з такого.
		Згідно з вимогами ст.65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
		Суд може прийняти рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням на підставі та умовах, визначених у статті 75 КК. При цьому ця норма надає суду можливість прийняти рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням лише у випадку, коли дані про особу обвинуваченого, з урахуванням обставин справи та тяжкості вчиненого злочину, дають достатні підстави дійти висновку про те, що виправлення цієї особи можливе без реального відбування призначеного покарання. Отже, суд, реалізуючи свої повноваження, має навести правові підстави та переконливі мотиви, які є достатніми для постановлення рішення.
		Проте в порушення вимог кримінального закону свого рішення про звільнення обвинуваченого ОСОБА_10 від відбування покарання на підставі ст.75 КК суд першої інстанції належним чином не мотивував та не обґрунтував підстав, з огляду на які він дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_10 без відбування покарання.
		Так, на переконання колегії суддів, звільняючи обвинуваченого ОСОБА_10 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК, суд першої інстанції з достатньою повнотою не врахував ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, який є тяжким, наслідки, що настали в результаті протиправних дій обвинуваченого, а також характер та мотиви допущених обвинуваченим порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту - наїзд на пішохода на пішохідному переході. При цьому встановлено, що потерпілий не порушив жодних вимог ПДР, переходив проїжджу частину в дозволеному місці та на дозволений сигнал світлофору. 
		ПДР регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватися всі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки. Між тим, обвинувачений ОСОБА_10 в світлий час доби знехтував елементарними вимогами Правил дорожнього руху та такими своїми активними цілеспрямованими діями створив аварійну та небезпечну обстановку для всіх інших учасників дорожнього руху: як для потерпілого ОСОБА_12 , так і для іншого обвинуваченого ОСОБА_11 . Саме від удару керованим ОСОБА_10 автомобіля потерпілий зазнав тяжких тілесних ушкоджень. Здійснюючи маневр поворот ліворуч, перш за все ОСОБА_10 мав переконатись в його безпеці, і надати перевагу в русі не тільки транспортним засобам, що рухаються у зустрічному напрямку, а й пішоходу ОСОБА_12 і його дружині, які разом розпочали перетин проїжджої частини на дозволений їм сигнал світлофору по пішохідному переходу. Саме водій ОСОБА_10 , розпочинаючи свій маневр, повинен був врахувати дорожню обстановку, швидкість інших транспортних засобів (в тому числі й тих, що рухались із можливим перевищенням дозволеної у місті швидкості руху), які рухались йому на зустріч, оцінити їх швидкість з точки зору достатності часу їх наближення до перехрестя задля безпечного початку, здійснення і завершення запланованого ним маневру, пов`язаного із істотною зміною напрямку свого руху. Саме від врахування всіх цих обставин, неухильного і повного дотримання саме водієм ОСОБА_10 всіх цих вимог залежала безпека інших учасників дорожнього руху.
		Окрім того, залишилася поза належною увагою суду позиція потерпілого, який наполягав на призначенні обвинуваченому покарання без застосування положень ст. 75 КК.
		Не знайшла належного врахування судом і та обставина, що обвинувачений ОСОБА_10 , будучи працевлаштованою особою та маючи дохід, як після скоєння злочину, так і під час судового розгляду не вживав жодних дій спрямованих хоча б на часткове відшкодування завданої потерпілому шкоди. Незважаючи на те, що з моменту події минуло майже 5 років, обвинувачений ОСОБА_10 лише одноразово після ухвалення вироку під час апеляційного розгляду частково відшкодував потерпілому завдану шкоду в розмірі 25 375 грн.
		Обставини, на які послався суд у вироку (позитивна характеристика за місцем роботи, наявність дружини, відсутність судимостей, тощо) апеляційний суд розцінює як такі, що давали суду достатні підстави для призначення ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч.2 ст.286 КК. Проте судова колегія не находить зазначені обставини достатніми, у даному випадку, для звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.
		Таким чином, висновки суду першої інстанції про можливість звільнення ОСОБА_10 від відбування покарання з випробуванням суперечать принципу справедливості покарання і не відповідають його меті - виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.
		У контексті наведених обставин вирок суду в частині призначеного ОСОБА_10 покарання та звільнення від його відбування з випробуванням не відповідає вимогам кримінального закону, а тому в цій частині судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку.
		Поряд з цим колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги потерпілого про безпідставне звільнення від відбування покарання обвинуваченого ОСОБА_11 на підставі ст.75 КК. При цьому колегія суддів виходить з того, що обвинувачений ОСОБА_11 все ж таки вживав заходів до часткового відшкодування завданої потерпілому шкоди (сплативши 2000 грн і 1000 доларів США), що було визнано судом в якості обставини, що пом`якшує покарання. На час апеляційного розгляду обвинувачений додатково відшкодував потерпілому завдану шкоду в розмірі 8 000 грн. Жодних обставин, які би обтяжували покарання обвинуваченого ОСОБА_11 , у справі не встановлено. Після ухвалення оскаржуваного вироку у обвинуваченого в серпні 2021 року народилась дитина. Крім того, колегія суддів враховує і ступінь вини обвинуваченого у даній дорожньо-транспортній пригоді, а також характер допущених ним порушень Правил дорожнього руху. При цьому, погоджуючись із висновком суду про доведеність вини ОСОБА_11 , судова колегія виходить з того, що перш за все створення аварійної обстановки, яка призвела до настання ДТП, в більшій мірі сталося внаслідок винних дій ОСОБА_10 , автомобіль під керуванням якого, перегородив напрямок руху автомобілеві під керуванням ОСОБА_11 . Адже внаслідок саме винних дій ОСОБА_10 його автомобіль в момент зіткнення опинився там, де його взагалі не повинно було бути.
		Невизнання своєї винуватості є правом особи. Така обставина не є обтяжуючою покарання обставиною, а тому посилання потерпілого на невизнання обвинуваченим своєї вини не дає підстав для ухвалення судом рішення щодо необхідності посилення відповідальності. 
		Отже, на переконання колегії суддів, всі ці встановлені у провадженні фактичні дані, пом`якшуюча обставина - добровільне часткове відшкодування завданої шкоди, а також відсутність обставин протилежного змісту свідчать про те, що суд першої інстанції дійшов правильного переконання про можливість досягти мети попередження кримінальних правопорушень та виправлення ОСОБА_11 без ізоляції від суспільства за умови контролю за його поведінкою впродовж іспитового строку, передбаченого законом.
		Крім того, колегія суддів з огляду на те, що обвинувачений ОСОБА_11 раніше не судимий, одружений, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, вжив заходів до часткового відшкодування завданої потерпілому шкоди, а також з огляду на зміст та обсяг його протиправних дій, вважає за можливе вийти за межі апеляційних скарг та пом`якшити призначене обвинуваченому ОСОБА_11 основне покарання, оскільки цим не буде погіршено становище обвинуваченого. 
		Що стосується доводів апеляційної скарги потерпілого про неправильне вирішення судом його цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди, то вони заслуговують на увагу з огляду на таке.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілим у даній справі було заявлено цивільний позов, в тому числі і про стягнення 250 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди з ТОВ «Кормо-Транс-Логістик» та 223 000 грн. спричиненої моральної шкоди з обвинуваченого ОСОБА_11 .
		Виходячи зі змісту 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної шкоди, має право пред`явити цивільний позов до обвинуваченого, котрий вчинив суспільно небезпечне діяння.
		Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК і при цьому застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України. 
		Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, обсягу, глибини і характеру фізичних та душевних страждань, завданих внаслідок отриманих потерпілим тілесних ушкоджень, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Також підлягають час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
		При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Суд, який розглядає справу, повинен з`ясувати всі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості та справедливості.
		Проте цих вимог районним судом при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди не було дотримано у повній мірі.
		Так, на переконання колегії суддів, визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь потерпілого, суд належним чином не врахував характер кримінального правопорушення, тяжкість наслідків, що настали в результаті вчиненого злочину, зокрема те, що потерпілий ОСОБА_12 внаслідок протиправних дій обвинувачених отримав множинні тілесні ушкодження, в тому числі і тяжкі, у зв`язку з чим йому було заподіяно значного фізичного болю, як наслідок значного погіршення стану його здоров`я, для відновлення якого необхідний тривалий час. Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень потерпілий досі прикутий до ліжка та потребує сторонньої допомоги. В результаті протиправних дій обвинувачених потерпілий пережив емоційний стрес, було порушено нормальний спосіб його життя та суспільні зв`язки. Не врахував суд і характер, обсяг та тривалість моральних та фізичних страждань, яких зазнав потерпілий, а також тяжкість вимушених змін у його життєвих обставинах.
		Відтак з урахуванням встановлених фактичних обставин кримінального провадження, визначений районним судом загальний розмір моральної шкоди в розмірі 60 000 грн. явно не відповідає принципам розумності і справедливості.
		А тому колегія суддів, з урахуванням того, що обвинувачений ОСОБА_11 добровільно сплатив потерпілому на відшкодування моральної шкоди 27 000 грн. (еквівалент 1000 доларів США) та 8 000 грн. З огляду на суму моральної шкоди (5% від розміру матеріальної шкоди розділеної порівну на двох цивільних відповідачів), яка підлягає відшкодуванню страховою компанією (1318 грн.), вважає за необхідне стягнути з обвинуваченого ОСОБА_11 на користь потерпілого 213 682 грн. (250 000 грн - (27 000 грн + 8 000 грн + х 5% х 52 720 грн.) в рахунок відшкодування моральної шкоди. Також колегія суддів з огляду на відшкодування обвинуваченим ОСОБА_10 потерпілому моральної шкоди в розмірі 25 375 грн. та суми моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню страховою компанією (1318 грн.) вважає за необхідне стягнути з ТОВ «Кормо-транс-Логістик» на користь потерпілого 223 307 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди (250 000 грн - (25 375 грн + х 5% х 52 720 грн.).
		На переконання колегії суддів, саме такий розмір моральної шкоди буде відповідати засадам виваженості, розумності та справедливості. А тому вирок суду в частині вирішення цивільного позову підлягає зміні. 
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 420 КПК України, колегія суддів
		УХВАЛИЛА
		Апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_12 , обвинуваченого ОСОБА_11 задовольнити частково.
		Вирок Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 11 червня 2021 року щодо ОСОБА_10 в цій справі в частині призначеного йому покарання та звільнення від його відбування на підставі ст.75 КК України скасувати.
		Ухвалити в цій частині новий вирок.
		Призначити ОСОБА_10 покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки. 
		Початок строку відбування покарання відраховувати з дня затримання ОСОБА_10 і приведення вироку до фактичного виконання.
		Вирок Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 11 червня 2021 року щодо ОСОБА_11 в цій справі в частині призначеного йому покарання змінити.
		Пом`якшити призначене ОСОБА_11 за ч.2 ст.286 КК України покарання до 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
		На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_11 від відбування ним основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.
		Покласти на ОСОБА_11 передбачені ст.76 КК України обов`язки:
		- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
		- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи;
		- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. 
		Вирок Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 11 червня 2021 року в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_12 змінити.
		Стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_12 в рахунок відшкодування моральної шкоди 213 682 грн.
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кормо-транс-Логістик» (ЄДРПОУ 37380270 ІПН №373802705693 IBAN НОМЕР_3 в ПАТ «Укргазбанк») на користь ОСОБА_12 в рахунок відшкодування моральної шкоди 223 307 грн.
		В решті вирок суду залишити без змін 
		Вирок набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу його проголошення. 
		Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...