Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 912/750/22 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Розірвання договорів (правочинів); оренди.
Надіслано для оприлюднення: 12.06.2023. Зареєстровано: 12.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 13.06.2023.
Дата набрання законної сили: 07.06.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		07 червня 2023 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  912/750/22 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
		за участю секретаря судового засідання - Денисевича А.Ю.
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дудіна Олександра Єгоровича на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 02.11.2022 (Коваленко Н.М.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.02.2023 (Вечірко І.О., Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.) у справі №912/750/22
		за позовом Кропивницької міської ради до Фізичної особи-підприємця Дудіна Олександра Єгоровича про розірвання договору оренди землі
		Історія справи
		Короткий зміст позовних вимог
		1. Кропивницька міська рада (далі - Позивач) звернулася в Господарський суд Кіровоградської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Дудіна Олександра Єгоровича (далі - Відповідач) про розірвання договору оренди землі.
		2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неналежного виконання Відповідачем умов договору, а саме систематичної несплати орендної плати, утворилася заборгованість, що, відповідно до статті 32 Закону України "Про оренду землі" та пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України, є підставою для розірвання договору в судовому порядку.
		Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, ухвалених судом першої та апеляційної інстанцій
		3. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 02.11.2022, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 08.02.2023, позовні вимоги задоволено повністю. Розірвано договір оренди земельної ділянки №33 від 21.08.2020, укладений між Позивачем та Відповідачем.
		4. Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що на час звернення з позовом у Позивача існує заборгованість зі сплати орендної плати за період з вересня 2021 року по квітень 2022 року, що кваліфікується як систематична несплата орендної плати, що, відповідно до статті 32 Закону України "Про оренду землі" та пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України, є підставою для розірвання договору в судовому порядку.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги Відповідача
		5. Відповідач подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.
		Аргументи учасників справи
		Доводи Відповідача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
		6. Судами попередніх інстанцій прийнято рішення та постанову без урахування висновку щодо застосування статті 651 ЦК України, статті 32 Закону України "Про оренду землі", пункту "д" статті 141 ЗК України у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у справі №925/1074/17, а також не враховано висновки, викладені Верховним Судом у справі №199/3846/19 щодо необхідності доведення позивачем наявності поряд з істотними порушеннями договору реальної шкоди, завданої другій стороні договору, за якої ця сторона позбавлена можливості отримати очікуване при укладенні договору.
		7. Судами попередніх інстанцій невірно застосовано положення статті 32 Закону України "Про оренду землі", пункт "д" статті 141 ЗК України у питанні можливості розірвання договору оренди землі через несплату орендної плати за умови порушення з боку орендодавця прав орендаря на користування земельною ділянкою шляхом систематичної відмови видачі дозвільних документів, необхідних для будівництва майна, яке необхідне Орендарю для використання земельної ділянки за цільовим призначенням та, відповідно, у підприємницькій діяльності, що, в свою чергу, звільняє від відповідальності згідно положень частини шостої статті 762 ЦК України, і висновок Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах у їх взаємозв`язку відсутній.
		8. Судами попередніх інстанцій невірно застосовано положення статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" щодо можливості застосування листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 за аналогією сертифікату про посвідчення форс-мажорних обставин, проте, висновок Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми права у подібних правовідносинах відсутній.
		9. Судами попередніх інстанцій не застосовано положення пункта 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відповідно до якого, на пленарному засіданні сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин, а тому для вирішення питання розірвання договору у разі порушення орендарем умов договору, існує необхідність прийняття органом місцевого самоврядування відповідного рішення, як передумови для звернення до суду за захистом своїх порушених прав, і висновок Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми права у подібних правовідносинах відсутній.
		10. Відповідачем була сплачена орендна плата в повному обсязі до відкриття провадження у справі, проте суди попередніх інстанцій цього не врахували та дійшли необґрунтованого висновку про наявність підстав для розірвання договору.
		Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу
		11. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій - без змін з тих підстав, що на час звернення з позовом у Відповідача існувала заборгованість за період з вересня 2021 року по квітень 2022 року, яка була сплачена вже після звернення з позовом, але зазначене не впливає на наявність підстав для розірвання договору у зв`язку з систематичною несплатою орендних платежів, оскільки відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, про що зазначено також у постанові Верховного Суду від 17.06.2021 у справі №485/784/20.
		ПОЗИЦІЯ  ВЕРХОВНОГО  СУДУ
		Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
		12. Як встановили суди попередніх інстанцій, між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) 21.08.2020 укладено договір оренди земельної ділянки №33, за умовами якого Орендодавець на підставі протоколу №5 земельних торгів у формі аукціону №26810 від 21.08.2020 надав, а Орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку: цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; вид використання - для розміщення торговельного павільйону; кадастровий номер 3510100000:50:426:0018; місце розташування - вул.Лінія 5-а (біля зупинки громадського транспорту), м. Кропивницький.
		Розділом 4 договору передбачені розмір, порядок, строк та інші умови здійснення орендної плати за договором.
		Відповідно до пунктів 8.1, 8.4 договору Орендодавець має право вимагати від Орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати; Орендар зобов`язаний своєчасно вносити орендну плату.
		Згідно з пунктом 11.5 договору договір може бути розірваний, зокрема, за рішенням суду, в порядку, встановленому законом.
		Договір може бути достроково розірваний у разі невиконання або неналежного виконання Орендарем обов`язків, визначених у пунктах 5.1 та 8.4 цього договору.
		Пунктом 12.2. договору визначено, що у разі невиконання Орендарем умов цього договору та обов`язків, передбачених законодавством України, договір може бути достроково розірваний.
		12.1. Суди також встановили, що внаслідок неналежного виконання умов договору в частині сплати орендної плати, у Відповідача утворилася заборгованість за період з вересня 2021 року по квітень 2022 року в сумі 9   338,00 грн, яка була сплачена Відповідачем після звернення Позивача до суду у червні 2022 року з даним позовом (платіжне доручення №3828 від 16.09.2022 на суму 14   007,00 грн).
		13. Приймаючи рішення у справі про розірвання договору, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду землі" однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
		Згідно зі статтею 25 Закону України "Про оренду землі" орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.
		Статтею 31 Закону України "Про оренду землі" визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
		На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону України "Про оренду землі").
		Пунктом "д" статті 141 ЗК України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.
		13.1. Зважаючи на те, що матеріалами справи доведена систематичність несплати Відповідачем орендних платежів (з вересня 2021 року по квітень 2022 року), тому, керуючись наведеними нормами права, а також беручи до уваги умови договору щодо розірвання договору, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення позову.
		14. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Відповідач оскаржує рішення та постанову судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
		15. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		16. Згідно з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
		Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
		17. Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій прийнято рішення та постанову без урахування висновку щодо застосування статті 651 ЦК України, статті 32 Закону України "Про оренду землі", пункту "д" статті 141 ЗК України у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у справі №925/1074/17, а також не враховано висновки, викладені Верховним Судом у справі №199/3846/19 щодо необхідності доведення позивачем наявності поряд з істотними порушеннями договору реальної шкоди, завданої другій стороні договору, за якої ця сторона позбавлена можливості отримати очікуване при укладенні договору (пункт 6 постанови).
		17.1. Так, у справі №199/3846/19 предметом розгляду були вимоги про розірвання кредитного договору у зв`язку з тим, що відповідач не повідомив про зміну місця реєстрації, а також у зв`язку з тим, що у сім`ї відпала підстава для надання житлового приміщення.
		Враховуючи, що у справі, яка переглядається, позовні вимоги про розірвання договору оренди нерухомого майна пов`язані з неналежним виконанням Орендарем своїх зобов`язань щодо своєчасної сплати орендних платежів, тому відсутні підстави стверджувати про подібність правовідносин у цій справі №912/750/22 зі справою №199/3846/19.
		У справі №925/1074/17 Верховним Судом викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, встановлених зазначеною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дає змоги потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
		Водночас, Верховний Суд у вказаній справі погодився з позицією апеляційного господарського суду, який встановив, що орендодавець за договором оренди землі не вимагав розірвання договору та повернення земельної ділянки, а заперечував проти його розірвання, наголошуючи на можливості позбавлення того, на що він розраховував при укладенні цього договору, а, отже, і порушенні інтересів орендодавця.
		Колегія суддів звертає увагу, що, виходячи із системного аналізу частини першої статті 32 Закону України "Про оренду землі", а також пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід зазначити, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, що було враховано та застосовано судами попередніх інстанцій у цій справі №912/750/22. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстав істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
		Отже, зважаючи на те, що у цій справі №912/750/22 таких обставин, які були встановлені у справі №925/1074/17 судами попередніх інстанцій не встановлено, і, приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції встановив, що Позивач, не отримуючи вчасно орендну плату був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору, тому зазначене свідчить про відмінність установлених фактичних обставин у справі №925/1074/17 та у цій справі №912/750/22 і, як наслідок, їх неподібність.
		17.2. З огляду на наведене, суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на те, що судами попередніх інстанцій прийнято рішення та постанову без урахування висновку щодо застосування статті 651 ЦК України, статті 32 Закону України "Про оренду землі", пункту "д" статті 141 ЗК України у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у справах №925/1074/17, №199/3846/19 (пункт 6 постанови), оскільки висновки, зазначені у наведених скаржником справах зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у вказаних справах та у цій справі №912/750/22 подібними.
		18. При цьому, доводи касаційної скарги про те, що Відповідачем була сплачена орендна плата в повному обсязі до відкриття провадження у справі, проте суди попередніх інстанцій цього не врахували та дійшли необґрунтованого висновку про наявність підстав для розірвання договору (пункт 10 постанови), колегія суддів відхиляє, оскільки сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена заборгованість в подальшому (після звернення з позовом про розірвання договору). Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 23.03.2021 у справі №922/2754/19.
		Отже, наявність чи відсутність заборгованості з орендної плати, яка виникла у зв`язку із систематичним порушенням договору оренди щодо сплати орендної плати, що може бути підставою для розірвання такого договору, встановлюється судом саме на момент подання позову про розірвання договору оренди.
		Суд касаційної інстанції зазначає, що відкриття провадження у справі - це стадія господарського процесу, на якій суд вирішує питання про відкриття провадження в конкретній господарській справі в суді першої інстанції, перевіряє наявність в особи, яка звернулася до суду, права на таке звернення і дотримання встановленого порядку реалізації даного права. При цьому, визначальним для виникнення господарських процесуальних правовідносин є подання позову.
		Таким чином, доводи скаржника про необхідність врахування наявності заборгованості саме на момент відкриття провадження у справі є помилковими.
		19. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		Зважаючи на наведене, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Відповідача в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
		20. Також, Відповідач у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження судових рішень у справі, посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України.
		21. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
		У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
		22. Скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій невірно застосовано положення статті 32 Закону України "Про оренду землі", пункт "д" статті 141 ЗК України у питанні можливості розірвання договору оренди землі через несплату орендної плати за умови порушення з боку орендодавця прав орендаря на користування земельною ділянкою шляхом систематичної відмови видачі дозвільних документів, необхідних для будівництва майна, яке необхідне Орендарю для використання земельної ділянки за цільовим призначенням та, відповідно, у підприємницькій діяльності, що, в свою чергу, звільняє від відповідальності згідно положень частини шостої статті 762 ЦК України, і висновок Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах у їх взаємозв`язку відсутній (пункт 7 постанови).
		22.1. Згідно із частиною четвертою статті 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
		Відповідно до частини шостої статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
		Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно через обставини, за які орендар не відповідає.
		Для застосування частини шостої статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) визначальною умовою є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за це, мають бути доведені. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.08.2019 у справі №914/2264/17.
		22.2. Водночас, судами попередніх інстанцій не встановлено обставин, які б свідчили про відсутність протягом періоду, за який Відповідачем не вносилася орендна плата, можливості користуватися земельною ділянкою через, як зазначає скаржник, відмову Позивача у видачі дозвільних документів, необхідних для будівництва майна, яке необхідне Орендарю для використання земельної ділянки за цільовим призначенням. Також, судами не встановлено, що Відповідач здійснював дії щодо, наприклад, звернення до суду з відповідним позовом про оскарження відмови або бездіяльності Позивача стосовно вказаного питання чи усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, звернення з листами до Позивача про наявність вказаних перешкод та звільнення Відповідача у зв`язку з цим від сплати орендної плати тощо, що могло б свідчити про здійснення Позивачем дій щодо доведеності наявності дійсних обставин чинення Позивачем перешкод у користуванні Відповідачем земельною ділянкою за цільовим призначенням, що, в свою чергу, могло б розглядатися як підстава для застосування частини шостої статті 762 ЦК України.
		23. Також, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій невірно застосовано положення статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" щодо можливості застосування листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 за аналогією сертифікату про посвідчення форс-мажорних обставин, проте, висновок Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми права у подібних правовідносинах відсутній (пункт 8 постанови).
		23.1. Частиною першою статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
		Отже, для засвідчення форс-мажорних обставин ТПП України видається сертифікат. Водночас, лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, на який в касаційній скарзі посилається скаржник як на аналогію сертифікату про посвідчення форс-мажорних обставин, не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (Відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.
		Верховний Суд у постановах від 01.06.2021 у справі №910/9258/20, від 14.06.2022 у справі №922/2394/21 зазначав, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
		Таким чином, в разі наявності певних обставин (фор-мажорних), які засвідчені для конкретної особи відповідним сертифікатом ТПП України, суд має оцінити зазначений доказ у сукупності з іншими доказами відповідно до статті 86 ГПК України.
		Водночас, настання форс-мажорних обставин не є підставою для невиконання стороною зобов`язання, строк виконання якого настав до дати настання таких обставин, а також для звільнення сторони від відповідальності в такому випадку.
		23.2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд встановив, що систематична несплата орендної плати утворилася у період до введення воєнного стану і Відповідачем не надано доказів щодо відсутності можливості виконати зобов`язання за договором щодо сплати орендної плати. Також, матеріали справи не містять доказів письмового повідомлення Позивача про форс-мажорні обставини, а також доказів засвідчення ТПП України для Відповідача форс-мажорних обставин, що об`єктивно унеможливлюють виконання ним зобов`язань за договором оренди землі шляхом видачі відповідного сертифіката.
		При цьому, сам лише факт проведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу не звільняє сторону від відповідальності, якщо такі обставини прямо не перешкоджають виконати конкретний обов`язок за договором, про що, як вже зазначалося, мають бути наявні відповідні докази.
		24. Також, скаржник в касаційній скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій не застосовано положення пункта 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відповідно до якого, на пленарному засіданні сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин, а тому для вирішення питання розірвання договору у разі порушення орендарем умов договору, існує необхідність прийняття органом місцевого самоврядування відповідного рішення, як передумови для звернення до суду за захистом своїх порушених прав, і висновок Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми права у подібних правовідносинах відсутній (пункт 9 постанови).
		24.1. Згідно з пунктом 11.5 договору договір може бути розірваний, зокрема, за рішенням суду, в порядку, встановленому законом.
		Розірвання цього договору здійснюється в установленому законом порядку (пункт 11.7 договору).
		Припинення договору оренди землі шляхом його розірвання передбачено статтею 32 Закону України "Про оренду землі".
		Відповідно до пункта 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
		При цьому, умовами договору не передбачено прийняття органом самоврядування рішення на пленарному засіданні щодо розірвання договору в разі, якщо такий орган звертається саме до суду з позовом про розірвання договору, тобто, не за взаємною згодою та в не односторонньому порядку за ініціативою органу.
		24.2. Оскільки умовами договору (пункт 11.7) визначено, що розірвання цього договору здійснюється в установленому законом порядку, а пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин і статтею 32 Закону України "Про оренду землі", яка регулює питання припинення договору оренди землі шляхом його розірвання, не передбачено, що вирішення питання розірвання договору оренди землі в судовому порядку можливе лише за наявності попереднього рішення органу самоврядування про розірвання цього договору, тому відсутні підстави вважати, що у разі порушення орендарем умов договору та, в подальшому, звернення органу до суду за захистом порушених прав з позовом про розірвання договору в судовому порядку, обов`язковим є попереднє прийняття органом рішення про розірвання договору оренди землі.
		25. Таким чином, заявлена Відповідачем у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження судів попередніх інстанцій (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України) не знайшла свого підтвердження при касаційному перегляді цієї справи. Порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права скаржник не довів.
		26. Колегія суддів зазначає, що у пункті 54 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", заява №4241/03 від 28.10.2010, вказано, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див.рішення у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії", заява N 30544/96, п. 26, ECHR 1999-I).
		26.1. З урахуванням мотивів, які містяться у мотивувальній частині цієї постанови, судом касаційної інстанції беруться до уваги аргументи, викладені у відзиві на касаційну скаргу.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		27. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
		За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		28. З урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах, зазначених у пункті 6 постанови, не підтвердилися, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, підлягає закриттю, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (пункти 7, 8, 9 постанови), підлягає залишенню без задоволення.
		Щодо розподілу судових витрат
		29. Оскільки суд залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
		Керуючись ст.ст. 296, 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційне провадження у справі №912/750/22 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Дудіна Олександра Єгоровича в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
		2. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дудіна Олександра Єгоровича в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
		3. Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 02.11.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.02.2023 у справі №912/750/22 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                          В. Суховий
		 
		Судді                                                                                                       І. Берднік
		 
		                                                                                                                  В. Зуєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...