Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 727/7635/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 12.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 13.06.2023.
Дата набрання законної сили: 07.06.2023
Номер судового провадження: 61-8814ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		 
		07 червня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 727/7635/21
		провадження № 61-8814св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів:  Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,            Хопти С. Ф.,   
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Державна казначейська служба України, Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону України,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 07 липня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Одинака О. О., Владичана А. І., Половінкіної Н. Ю.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
		 
		Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 14 квітня 2016 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
		19 квітня 2016 року відносно нього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та визначено розмір застави в сумі 250 796,00 грн.
		25 липня 2016 року органом досудового розслідування повідомлено йому            про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених                       частиною третьою статті 368, частиною третьої статті 369 КК України.
		31 липня 2016 року обвинувальний акт за вищевказаним обвинуваченням скеровано до суду.
		22 жовтня 2018 року прокурором змінено обвинувачення, відповідно до якого він був обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 369 КК України.
		Вироком Шевченківського районного суду міста Чернівці від 13 лютого       2019 року його визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьої статті 369 КК України, та виправдано на підставі пункту 1 частини першої статті 373 КПК України за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.
		11 квітня 2019 року Чернівецьким апеляційним судом вказаний вирок скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
		20 травня 2021 року процесуальним прокурором у кримінальному провадженні винесена постанова про відмову від пред`явленого обвинувачення, оскільки в ході розгляду справи в суді не встановлені достатні докази для доведення винуватості позивача і вичерпані можливості їх отримання, та закриття кримінального провадження                                                     № 42015160690000048 від 18 вересня 2015 року відносно нього на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України.
		За вказаною постановою прокурора ухвалою Шевченківського районного суду місті Чернівці від 25 травня 2021 року закрито кримінальне провадження на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України                у зв`язку із відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.
		За час незаконного кримінального переслідування, яке тривало з 14 квітня 2016 року по 25 травня 2021 року, тобто протягом 61 місяць 11 днів, він був звільнений із Державної прикордонної служби, був поновлений на роботі лише через два роки за рішенням Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року.
		Вказував на те, що після поновлення на роботі він зазнавав постійних переведень на нижчі посади в інші регіони, стан його здоров`я за час перебування під слідством погіршився. Всі ці обставини привели до зміни його життєвого укладу та завдало йому значних моральних страждань.
		Крім того, під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи ним понесені витрати на правову допомогу в розмірі 267 200,00 грн та транспортні витрати в розмірі 1 534,11 грн.
		 
		З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 062 768,18 грн та 268 734,11 грн у рахунок відшкодування заподіяної йому майнової шкоди, що складається з витрат на правову допомогу та транспортні витрати.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 02 лютого 2022 року, ухваленим у складі судді Маковійчук Ю. В., позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 650 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди та 267 200,00 грн у відшкодування витрат на надання юридичної допомоги.
		В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		 
		Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що у позивача виникло право на відшкодування шкоди відповідно до пункту 1-1 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а саме інше рішення суду (у даному випадку ухвали про закриття провадження у зв`язку із відмовою прокурора від обвинувачення), яким встановлено факт незаконного повідомлення про підозру                   ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення та кримінального переслідування останнього.
		 
		Враховуючи фактичні обставини справи, тривалість моральних страждань позивача та негативні наслідки, які для нього настали у зв`язку із порушенням його прав, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважав за необхідне визначити розмір морального відшкодування в сумі 650 000,00 грн.
		 
		Суд також вважав доведеними суму понесених позивачем витрат на надання юридичної допомоги під час кримінального провадження в сумі                            267 200,00 грн.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь транспортних витрат, суд першої інстанції посилався на те, що Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», зокрема, статтею 3 вказаного Закону, не передбачено право на відшкодування таких витрат.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Чернівецького апеляційного суду від 07 липня 2022 року апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного округу задоволено частково.
		Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 02 лютого 2022 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного округу про стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу скасовано.
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного округу про стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу відмовлено.
		Змінено мотивувальну частину рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 02 лютого 2022 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного округу про стягнення транспортних витрат, викладено її у редакції цієї постанови.
		У решті рішення в цій частині залишено без змін.
		Стягнуто з Державного бюджету України на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного округу судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 17 025,00 грн у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив із того, що ухвалою Шевченківського районного суду міста Чернівці від 25 травня           2021 року у справі № 725/3507/16к кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 закрито за пунктом 2 частини другої                          статті 284 КПК України у зв`язку із відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення, а стаття 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» містить вичерпний перелік підстав відшкодування державою шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, і відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення відповідно до пункту 2 частини другої статті  284 КПК України не передбачає у особи виникнення права на відшкодування моральної шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим законом.
		 
		При цьому апеляційний суд зазначив, що позивач не позбавлений права на судовий захист своїх прав у інший передбачений чинним законодавством спосіб.
		 
		Також апеляційний суд відмовив у стягненні витрат на правову допомогу, понесених позивачем під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, посилаючись на те, що вказані витрати є судовими витратами, порядок, розподіл та відшкодування яких регламентується виключно процесуальний законодавством, та вони не є збитками у розумінні статті 22 ЦК України, не входять до складу ціни позову і тому не підлягають стягненню як збитки.
		 
		Змінюючи мотивувальну частину рішення суду в частині відмови                                у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення транспортних витрат, апеляційний суд виходив із того, що питання про відшкодування судових витрат не може вирішуватись іншим судом або шляхом пред`явлення позову в іншій справі, а тому у задоволенні позовної вимоги про стягнення транспортних витрат потрібно було відмовити з наведених вище підстав.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
		 
		У вересні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, відмовляючи                     у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди,                               не врахував, що чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди. На день розгляду справи єдиним таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», сфера дії якого поширюється у тому числі й на осіб, стосовно яких закрите кримінальне провадження у зв`язку з відмовою від підтримання державного обвинувачення. Прокурор відмовився від державного обвинувачення саме з підстави невстановлення достатніх доказів для доведення в суді винуватості позивача. Така підстава є реабілітуючою по своїй суті та передбачена пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» як підстава для відшкодування шкоди.
		Також апеляційний суд не врахував, що витрати, понесені позивачем під час кримінального провадження на отримання юридичної допомоги, не відносяться до процесуальних витрат в розумінні статті 118 КПК України, та відповідно, жодною нормою КПК України не передбачено можливість відшкодування у кримінальному провадженні процесуальних витрат, які понесені підозрюваним чи обвинуваченим.
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 вказаного Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, повинні бути йому відшкодовані так саме, як і майнова шкода та інші понесені втрати внаслідок незаконних дій органами досудового розслідування.
		Отже, законодавець виокремив витрати, понесені виправданою особою на отримання юридичної допомоги та відніс їх до шкоди, яку заподіяли вказаній особі, а не до судових чи процесуальних витрат.
		Застосування вимог кримінального процесуального чи цивільного процесуального законодавства щодо правил та порядку розподілу судових витрат не може бути застосовано до відшкодування витрат на юридичну допомогу особі, якій завдана шкода внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, оскільки чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями  органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування витрат юридичну допомогу.
		 
		Підставами касаційного оскарження постанови Чернівецького апеляційного суду від 07 липня 2022 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) та у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 613/158/17 (провадження № 61-26660св18).
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У жовтні 2022 року керівник Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону України подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене                                 з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
		 
		У жовтні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		18 вересня 2015 року органом досудового розслідування військової прокуратури Південного регіону внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження за                                  № 42015160690000048.
		 
		14 квітня 2016 року ОСОБА_1 у вищевказаному кримінальному провадженні слідчим військової прокуратури Південного регіону України повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
		 
		19 квітня 2016 року щодо ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою та визначено розмір застави у сумі 250 796,00 грн, яка того ж дня була внесена ним на відповідний рахунок Державного казначейства.
		 
		25 липня 2016 року органом досудового розслідування ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 368, частиною третьої статті 369 КК України.
		 
		31 липня 2016 року військовою прокуратурою Південного регіону України затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 368, частиною третьою статті 369 КК України, та скеровано його до суду.
		 
		22 жовтня 2018 року прокурором змінено обвинувачення в порядку статті 338 КПК України та складено новий обвинувальний акт, відповідно до якого ОСОБА_1 звинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 369 КК України.
		 
		Вироком Шевченківського районного суду міста Чернівці від 13 лютого         2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 369 КК України та виправдано на підставі пункту 1 частини першої статті 373 КПК України, за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.
		 
		11 квітня 2019 року Чернівецьким апеляційним судом вирок Шевченківського районного суду міста Чернівці від 13 лютого 2019 року скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання.
		 
		20 травня 2021 року процесуальним прокурором у кримінальному провадженні винесена постанова про відмову від пред`явленого обвинувачення та закриття кримінального провадження                                                № 42015160690000048 від 18 вересня 2015 року відносно обвинуваченого ОСОБА_1 відповідно до пункту 2 частини другої статті 284 КПК України.
		 
		На підставі вказаної постанови прокурора Шевченківським районним судом міста Чернівці 25 травня 2021 року винесена ухвала, якою прийнято відмову прокурора від пред`явленого обвинувачення та закрито кримінальне провадження № 42015160690000048 від 18 вересня 2015 року відносно обвинуваченого ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України, у зв`язку із відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження                 у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа містить виключну правову проблему                 й передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права й формування єдиної правозастосовчої практики. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		 
		Правове обґрунтування необхідності передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у цій справі колегія суддів вбачає в необхідності дотримання вимог пункту 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», тобто єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики. 
		 
		Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
		 
		Колегія суддів звертає увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду про те, що виключна правова проблема має оцінюватися з врахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний відбиває той факт, що вона наявна не в одній якійсь конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, зокрема у судах першої та апеляційної інстанції та в своїй більшості є малозначними, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
		 
		Разом з тим, незважаючи на врахування кількісного та якісного показників, які можуть вказувати на таку проблему, до уваги, на думку колегії суддів, слід також брати й те, що це правова проблема, яка раніше не вирішувалася судами, буде мати важливе значення для судової практики у контексті застосування статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та національного законодавства про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
		 
		У цій справі виключною правовою проблемо є питання  застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» до так званих нейтральних (формальних) підстав для застосування цього закону, крім реабілітуючих і нереабілітуючих.
		 
		Як відомо, практика Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що на базі положень статті 5 Конвенції про захист прав людини                                               і основоположних свобод створюється самостійне право потерпілого від арешту або затримання на відшкодування шкоди.
		Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь               і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.  
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено і в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.
		 
		Відповідно до зазначеного Закону України право на відшкодування шкоди передбачено тільки у випадках визнання особи невинуватою або якщо справу закрито з реабілітуючих підстав. Натомість, частина п`ята статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право кожного «хто є потерпілим від арешту або затримання в порушення положень частин першої-четвертої цієї статті», на отримання відшкодування. 
		 
		Отже, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина право на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.
		 
		Тобто право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.
		 
		Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21). 
		Реабілітуючі, на відміну від нереабілітуючих підстав, для застосування наведеного вище Закону України, пов`язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочину.
		 
		До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.
		 
		У справі, яка переглядається, ухвалою Шевченківського районного суду міста Чернівці від 25 травня 2021 року у справі № 725/3507/16к прийнято відмову від обвинуванення прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону Чорного А. Г., погоджену першим заступником керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону О. В. Цупка, у кримінальному провадженні за № 42015160690000048 від 18 вересня 2015 року відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 369 КК України.
		 
		Кримінальне провадження за № 42015160690000048 від 18 вересня 2015 року відносно обвинуваченого ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 369 КК України, закрито на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України, у зв`язку із відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.
		 
		Такі підстави для закриття кримінального провадження й, як наслідок, можливість/неможливість для відшкодування за законом шкоди, у науці кримінального процесуального права відносять до нейтральних (формальних) підстав. 
		 
		Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 530/1154/16-ц (провадження                                  № 61-20842св18), стаття 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» містить вичерпний перелік підстав відшкодування державою шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, а відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення, відповідно до пункту 2 частини другої статті  284 КПК України, не передбачає у особи виникнення права на відшкодування моральної шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим законом.
		 
		У постанові Верховного Суду від 06 листопада 2022 року у справі                              № 522/11959/19 (провадження № 61-2993св22) вказано, що перелік випадків, за яких суд вирішує питання про закриття кримінального провадження, визначено частиною другою статті 284 КПК України, натомість випадки,                у яких відповідне рішення уповноважений прийняти слідчий чи прокурор, передбачено частиною першою статті цієї статті. Тому факт закриття судом кримінального провадження на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України не є визначальним, оскільки правове значення у такому випадку мають саме підстави, з яких прокурор відмовився підтримувати державне обвинувачення у суді, які, як правильно встановили суди у цій справі, відносяться до реабілітуючих.
		 
		Отже, судова практика, наукова доктрина потребує відповіді на питання про можливість/неможливість застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» при відмові прокурора від підтримання державного обвинувачення та закриття кримінального провадженняна підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України.
		 
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське прийняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		 
		Колегія суддів вважає, що: 1) справа має принципове значення;                                 2) авторитетне судове рішення Великої Палати Верховного Суду необхідне для подальшого розвитку права або забезпечення єдності судової практики, так як йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і це питання               ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією. 
		 
		З урахуванням наведеного є підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з частиною п`ятою статті 403 ЦК України.
		 
		Керуючись статтями 402 - 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 727/7635/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 07 липня 2022 року.
		 
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий  Д. Д. Луспеник    Судді:   Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць      Р. А. Лідовець     С. Ф. Хопта

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...