Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/1706/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 13.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 15.06.2023.
Дата набрання законної сили: 07.06.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		      
		 
		П О С Т А Н О В А
		      І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		07 червня 2023 року                                                                                   м. Київ
		 
		Справа №761/1706/22
		Провадження № 22-ц/824/7114/2023
		 
		Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		 
		                                   судді-доповідача Стрижеуса А.М., 
		                                   суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
		                                   
		сторони:         позивач           ОСОБА_1 ,
		                        відповідач      Державне територіально-галузеве об?єднання «Південно-                                                           Західна залізниця»,
		            
		розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Клим`юк Оленою Сергіївною, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
		Позов мотивований тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року у справі № 761/10285/15 поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» з 25 березня 2015 року. Стягнено з Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 444 396,63 грн. з індексацією. Суд допустив негайне виконання рішення суду щодо поновлення на роботі з 25 березня 2015 року, а також в частині стягнення виплати заробітної плати у межах платежу за один місяць.
		Вказане рішення було оскаржене відповідачем. За наслідками апеляційного та касаційного перегляду, рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку залишене без змін. Рішення суду в частині виплати середнього заробітку виконане лише після вжиття заходів примусу з боку виконавчої служби - арешту майна боржника і фактично виконане лише 04 квітня 2017 року.
		У той же час, рішення суду від 08 липня 2016 року в частині поновлення позивача на посаді не виконано відповідачем до цього часу. Відповідного наказу не отримано, до роботи ОСОБА_1 не допущений. Судами неодноразово розглядались позови про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді за попередні періоди, які задовольнялись. 
		Позивач здійснив розрахунок посилаючись на Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 за період з 01 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року.
		ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період 
		з 01 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року включно в сумі 191 518,21 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 14 000,00 грн.
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2022 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін.
		Державне територіально-галузеве об`єднання «Південно-Західна залізниця» подало відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що оскільки рішенням суду від 08 липня 
		2016 року позивача поновлено на роботі, його обов`язком було негайно після оголошення судового рішення з`явитися на своє робоче місце та приступити до виконання своїх трудових обов`язків. При цьому, позивачу відомий графік роботи ДТГО «Південно-Західна залізниця». Крім того, позивач з 06 березня 2018 року є керівником ТОВ «Інститут транспортних стратегій», яку займає на даний час, тобто і в спірний період, за який просить стягнути кошти, ОСОБА_1 офіційно був працевлаштований. Керівники державних підприємств не можуть працювати за сумісництвом. Таким чином, оскільки позивач обіймав вже іншу посаду, не з`являвся на своє робоче місце у відповідача, то 
		в нього не було наміру приступити до виконання своїх трудових обов`язків на посаді начальника державного підприємства ДТГО «Південно-Західна залізниця» і твердження позивача про його не допуск до виконання трудових обов`язків є неправдивим та не відповідає дійсним обставинам. При цьому, у відповідача як у роботодавця відсутній обов`язок щодо розшуку свого працівника та примусового приводу його на робоче місце. Крім того, у рішенні від 08 липня 2016 року не зазначено, кому з відповідачів слід виконувати рішення в частині поновлення на роботі, а у зв`язку із закінченням строку дії контракту з 14 лютого 2017 року виконання рішення суду в частині поновлення на роботі є неможливим. Також на думку сторони відповідача ОСОБА_1 порушено строки позовної давності при зверненні до суду з даним позовом. Середній заробіток за час вимушеного прогулу не є заробітною платнею, тому на дані правовідносини вимоги частини другої статті 233 КЗпП України не розповсюджуються. З даним позовом позивач мав звернутися в тримісячний строк з дня коли він міг дізнатися або повинен був дізнатися про порушення свого права. ОСОБА_1 вже звертався до суду 
		з аналогічними позовами про стягнення коштів за інші періоди, але фактично про порушення прав йому було відомо ще в 2016 році. У даній справі ставиться питання про стягнення коштів за період з 01 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року, а з даним позовом до суду сторона позивача звернулась у грудні 2021 року. Крім того, у відзиві викладено заперечення з приводу витрат на правову допомогу. Тому, представник відповідача просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
		            Рішенням Шевченківського районного суд ум. Києва від 31 жовтня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ДТГО «Південно-Західна залізниця»  про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду залишено без задоволення.
		            Залишаючи позовні вимоги без задоволення, суд першої інстанції виходив із того, що звертаючись до суду із цим позовом в січні 2022 року із вимогою про стягнення коштів середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі поза межами дії контракту, позивач помилився щодо виниклих правовідносин, тому фактичні обставини у справі не дають можливості відповідачу поновити позивача на роботі станом на даний час, оскільки це відбудеться поза межами контракту. Суд першої інстанції врахував постанову Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі 
		№ 487/1448/20 згідно якої чинне законодавство не передбачає можливості поновлення працівника на роботі після закінчення дії контракту в судовому порядку. Крім того, суд першої інстанції вказав про пропуск позивачем трирічного строку позовної давності.
		            07 березня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Клим?юк О. С. подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду
		м. Києва від 31 жовтня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
		            Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду зроблено на підставі неповного, невсебічного з?ясування обставин справи на які посилається позивач. Судом не було враховано висновки, зроблені судом у рішеннях де сторонами є ОСОБА_1 та ДП «Південно-Західна залізниця» з приводу стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
		Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 
		від 07 березня 2023 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу.
		 
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 березня 2023 року витребувано 
		із Шевченківського районного суду м. Києва матеріали цивільної справи № 761/1706/22 за позовом ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
		10 квітня 2023 року матеріали справи № 761/1706/22 за позовом 
		ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду надійшли до Київського апеляційного суду.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Клим`юк О. С. про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Києва 31 жовтня 2022 року задоволено та поновлено його.
		Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Клим`юк О. С. на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 травня 2023 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки ціна позову у даній справі становить 191 518,21 грн, яка станом на 01 січня 2023 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684,00 грн х 100 = 268400,00 грн). 
		А за правилами частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
		 
		                У травні 2023 року від Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» до Київського апеляційного суду надійшов відзив, у якому відповідач просить апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Клим?юк О. С. залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суд ум. Києва від 31 жовтня 2022 року - без змін.
		            Відзив мотивований тим, що вина відповідача у не виданні Міністерством інфраструктури України наказу про поновлення позивача на роботі відсутня, оскільки трудові відносини виникли між Міністерством інфраструктури України та 
		ОСОБА_1 . Позивачем не вчинено ряд дій, необхідних для подальшого працевлаштування у відповідача. Позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
		Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише 
		у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла таких висновків.
		            Встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року у справі №761/10285/15-ц позивні вимоги ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства інфраструктури України, Державної адміністрації залізничного транспорту України, Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця», Голови комісії з реорганізації у зв`язку із злиттям ДТГО «Південно-Західна залізниця», задоволено частково, зокрема, поновлено 
		ОСОБА_1 на посаді начальника ДТГО «Південно-Західна залізниця» 
		з 25 березня 2015 року на умовах, визначених контрактом від 13 лютого 2012 року 
		№ 5-IV, укладеного між Міністерством інфраструктури України та ОСОБА_1 та додатковими угодами до контракту.
		Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року 
		в частині, що стосується поновлення ОСОБА_1 на займаній посаді залишено без змін.
		Оскільки в частині щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» 
		з 25 березня 2015 року допущено негайне виконання рішення суду, позивач 18 липня 
		2016 року отримав виконавчий лист щодо виконання рішення суду в цій частині.
		04 серпня 2016 року постановою державного виконавця відмовлено у відкритті виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом на підставі статей 21, 23, пункту 4 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження».
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року, постанову державного виконавця від 04 серпня 2016 року визнано неправомірною та скасовано.
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року 
		у справі № 761/12013/17 позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі задоволено частково, стягнено з відповідача на користь ОСОБА_1 різницю 
		в заробітку між нарахованим середнім заробітком за посадою на якій поновлено позивача та за місцем роботи позивача в сумі 285 005,93 грн.
		Вказаним рішенням суду, встановлено той факт, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року не виконано без поважних причин. Середній заробіток стягнуто з відповідача по 02 серпня 2017 року.
		Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2017 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року залишено без змін.
		Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2017 року змінено, зокрема, розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду стягнено в розмірі 167 195,66 грн.
		Верховний Суд зменшуючи розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення у постанові зазначив, що за умовами укладеного між ОСОБА_1 та Міністерством інфраструктури України контракту від 13 лютого 2012 року строк його дії встановлено до 13 лютого 2017 року, тобто трудовий договір між сторонами припинився саме через закінчення строку дії контракту. Відтак, середній заробіток за час вимушеного прогулу слід стягувати за період з дня ухвалення рішення про поновлення позивача та роботі до дня закінчення строку дії контракту, а саме з 09 липня 2016 року по 13 лютого 2017 року. 
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 травня 2018 року 
		у справі № 761/10746/18, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі задоволено, стягнено з відповідача на користь позивача середній заробіток в сумі за період з 03 серпня 2017 року по 23 березня 2018 року в сумі 206 930,28 грн.
		Вказаним рішенням суду, встановлено той факт, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року не виконано відповідачем без поважних причин.
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 березня 2019 року 
		у справі №761/46962/18, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі задоволено, стягнено з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток 
		в сумі за період з 24 березня 2018 року по 26 березня 2019 року в сумі 327 845,08 грн.
		Вказаним рішенням суду встановлено той факт, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року не виконано відповідачем без поважних причин.
		Крім того, постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року встановлено, що ОСОБА_1 з 19 березня 2018 року по теперішній час працює 
		в ТОВ «Інститут транспортних стратегій» на посаді директора і є засновником вказаного підприємства, що підтверджується відкритими даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2020 року 
		у справі №761/35295/19 стягнено з Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 27 березня 
		2019 року по 06 вересня 2019 року в сумі 146 328,90 грн.
		Вказаним рішенням встановлено, що рішення Шевченківського районного суду 
		м. Києва від 08 липня 2016 року не виконано відповідачем без поважних причин.
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 травня 2021 року 
		у справі № 761/714/21 стягнено з Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 07 вересня 2019 року по 31 грудня 2019 року в сумі 118 629,72 грн.
		Зазначеним рішення також встановлена вина відповідача у невиконанні рішення шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року.
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2022 року 
		у справі №761/24805/21 стягнено з Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 01 січня 2020 року по 30 червня 2020 року у розмірі 180 928,92 грн.
		Вказаним рішенням встановлено, що рішення Шевченківського районного суду 
		м. Києва від 08 липня 2016 року не виконується відповідачем без поважних причин.
		Згідно довідки від 20 жовтня 2022 року, наданої Державною податковою службою України, відсутні дані щодо отримання ОСОБА_1 будь-якої заробітної плати.
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним 
		і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
		Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
		У силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
		Відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
		За правилами частини другої статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці 
		в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Положеннями статті 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
		Належить відмітити, що вказана норма не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі в разі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, зокрема пред`явлення рішення до примусового виконання, що вказує на його бажання бути поновленим на роботі.
		Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04) зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було 
		б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають 
		в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
		Вирішуючи питання про обґрунтованість поданого позову, Київський апеляційний суд виходить з наступного.
		У цій справі спір виник щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із невиконанням відповідачем рішення суду про поновлення позивача на роботі, яке набрало законної сили.
		Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (частина п?ята статті 235 КЗпП України).
		Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (стаття 129-1 Конституції України). Отже, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень за змістом статей 18, 430 ЦПК України судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
		Згідно роз`яснень, що містяться в пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.
		Отже аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що 
		у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
		Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частина друга стаття 18 ЦПК України) (постанова Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15).
		З огляду на встановлені державні гарантії обов`язковості виконання судових рішень, Київський апеляційний суд зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.
		Стаття 236 КЗпП України не містить жодних застережень, щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
		Суд звертає увагу на те, що наведений обов`язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді.
		Аналіз правових норм чинного законодавства, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов`язковими та виконуються негайно з часу його оголошення (набрання законної сили), чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
		Подібний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі № №524/9275/17 (адміністративне провадження № К/9901/55019/18).
		Як свідчать матеріали справи, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року у справі № 761/10285/15-ц, яке в частині, що стосується поновлення ОСОБА_1 на займаній посаді, залишено без змін рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року, відповідачем не виконано. Станом на час апеляційного перегляду цій справи 
		ОСОБА_1 на посаді не поновлено.
		Таким чином, з урахуванням невиконаного судового рішення про поновлення ОСОБА_1 , на посаді, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення відповідно до статті 236 КЗпП України.
		Київський апеляційний суд зазначає, що невиконання або неналежне виконання судового рішення є відповідною підставою для звернення позивача до суду. При цьому, позивач наділений правом самостійно обирати спосіб захисту його порушених прав, як то шляхом звернення до суду з відповідним позовом, так і шляхом встановлення контролю за виконанням судового рішення про поновлення його на посаді.
		Розмір грошового зобов`язання, що підлягає стягненню визначається відповідно до приписів Порядку №100, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 
		08 лютого 1995 року, згідно з якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
		Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів 
		у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 порядку № 100).
		З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
		Відповідно до статті 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Згідно з довідкою від 16 червня 2017року № Н-3/36-Р, середньо годинна заробітна плата позивача становить 185,94 грн.
		За розрахунком представника позивача, який було перевірено в судовому засіданні, середній заробіток ОСОБА_1 за період з 01 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року становить 191 518,21 грн.
		З врахуванням наведеного, суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, знаходить його обґрунтованим.
		Аргументи відповідача про те, що позивачем пропущено строк позовної давності 
		є безпідставними з огляду на таке.
		Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що 
		є невід`ємною складовою верховенства права.
		Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.
		Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором 
		з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
		Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 
		30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах 
		і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
		У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
		Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, 
		у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору 
		і відповідно до державних гарантій).
		Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
		Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
		Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
		Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати 
		в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
		Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України).
		Припинення, розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника.
		З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.
		До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв`язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.
		Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
		Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним 
		у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі 
		№ 522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18).
		Враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частина перша статті 233 КЗпП України).
		Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 21 квітня 
		2021 року у справі № 461/1303/19 (провадження № 61-17899св20).
		Оскільки за обставин цієї справи наказ на виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідачем не видано, підстав стверджувати про пропуск тримісячного строк для звернення до суду з цим позовом немає.
		Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).
		Перевіривши в межах апеляційної скарги правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, Київський апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2022 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
		Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
		Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
		Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
		Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 
		2022 року та ухвалення у справі нового рішення про задоволення позовних вимог, судові витрати понесені позивачем за подання позову в розмірі 1 950,18 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 2 874,00 грн, а всього - 4 828,18 грн слід стягнути 
		з Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_1 .
		Одночасно позивачем у позовній заяві та в апеляційній скарзі заявлено клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 22 000,00 грн.
		Вивчивши заявлені клопотання, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для їх задоволення з таких підстав.
		Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані 
		з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
		1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Апеляційним судом встановлено, що 15 червня 2015 року між адвокатом 
		Шульгою Н. А. та Кривопішиним О. М. укладено договір № 1-06/2015 про надання послуг адвоката.
		Предметом вказаного договору є надання правничої допомоги.
		Додатковою угодою № 2 від 29 грудня 2021 року до договору від 15 червня 
		2015 року № 1-06/2015 про надання послуг адвоката сторони за взаємною згодою визначили, що розмір гонорару адвоката під час захисту прав та законних інтересів клієнта в суді першої інстанції у справі за його позовом про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення про поновлення на роботі (період з 01 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року) становитиме 14 000,00 грн та сплачується замовником під час укладання додаткової угоди.
		Факт надання правової допомоги у суді першої інстанції стверджується актом № 2 виконаних робіт та надання послуг за договором від 15 червня 2015 року № 1-06/2015 про надання послуг адвоката від 29 грудня 2021 року на суму 14 000,00 грн.
		З матеріалів справи також відомо, що 14 лютого 2023 року між адвокатом 
		Клим?юк О. С. та Кривопішиним О. М. укладено договір № 14/02/2023 про надання правових (правничих) послуг.
		Предметом вказаного договору є надання правничої допомоги.
		Додатковою угодою № 1 від 14 лютого 2023 року до договору від 14 лютого 
		2023 року № 14/02/2023 про надання правових (правничих) послуг у порядку та на умовах, визначених договорові від 14 лютого 2023 року № 14/02/2023, клієнт доручає здійснити адвокату комплекс послуг з надання правових (правничих) послуг, які визначені додатковою угодою № 1.
		Факт надання професійної правничої допомоги за договором від 14 лютого 
		2023 року № № 14/02/2023 стверджується актом від 03 березня 2023 року № 1 про надання правових (правничих послуг до договору про надання правових (правничих) послуг від 
		14 лютого 2023 року № 14/02/2023 (додаткова угода від 14 лютого 2023 року № 1), за яким загальна вартість наданих адвокатом правових послуг в суді апеляційної інстанції становить 8 000,00 грн.
		За частинами четвертою-шостою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
		1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
		2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
		3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
		4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. 
		Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		Відповідачем у відзиві на позов наведено заперечення щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, які мотивовані тим, що попередні позови є ідентичними, різниця лише у періоді стягнення, що свідчить про відсутність 
		з боку адвоката особливих інтелектуальних витрат та часу при складанні позовної заяви, оскільки попередні позови є шаблонними, а практика - сталою.
		Заперечень щодо заявлених витрат на професійну правничу допомогу, витрачених на апеляційний перегляд справи, стороною відповідача не заявлено.
		Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		За пунктом 9 частини першої статті 1 цього закону представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частина перша статті 1 Закону).
		Згідно зі статтею 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
		Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону).
		Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява 
		№ 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
		Отже, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
		Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19.
		Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних 
		і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
		 
		Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
		Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
		Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
		Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
		Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження 
		№ 12-171гс19)).
		За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
		Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, 
		§ 268)).
		 
		Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.
		Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
		У постанові від 08 квітня 2020 року у справі №306/1198/17 Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
		Відповідно до висновку Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду Верховного Суду викладеного у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
		Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.
		Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).
		Такі ж висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц та від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц.
		Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов`язує надати докази щодо надання правової допомоги.
		Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
		Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.
		Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
		Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
		Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
		Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18.
		Тому при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений в постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року в справі № 922/2685/19).
		Колегія суддів, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин 
		у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду 
		з прав людини критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості вважає, що заявлена позивачем сума 14 000,00 грн за надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції є значно завищеною, а тому Київський апеляційний суд враховуючи складність справи, наявність аналогічних позовів (за інший період) між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, врахував заперечення відповідача, складність справи, дійшов висновку про зменшення заявленої суми 
		з 14 000,00 грн до 5 000,00 грн, що відповідатиме співмірності зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт в суді першої інстанції.
		При цьому, Київський апеляційний суд враховуючи відсутність заперечень з боку відповідача щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу заявлену в суді апеляційної інстанції в сумі 8 000,00 грн, колегія суддів вважає, що саме вказана сума є доведеною та підлягає стягненню.
		За таких обставин з Державного територіально-галузевого об?єднання «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_1 підлягає стягнення 13 000,00 грн судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.
		Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою адвокатом Клим`юк Оленою Сергіївною, задовольнити.
		Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2022 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення яким позовні вимоги задовольнити.
		Стягнути з Державного територіально-галузевого об?єднання «Південно-Західна залізниця» 01601, м. Київ, вул. Лисенка, буд.6, код ЄДРПОУ 04713033) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 01 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року у розмірі 191 518,21 грн.
		Стягнути з Державного територіально-галузеве об?єднання «Південно-Західна залізниця» 01601, м. Київ, вул. Лисенка, буд.6, код ЄДРПОУ 04713033) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 4 828,18 грн судових витрат, понесених у зв?язку з поданням позовної заяви та апеляційної скарги.
		Стягнути з Державного територіально-галузеве об?єднання «Південно-Західна залізниця» 01601, м. Київ, вул. Лисенка, буд.6, код ЄДРПОУ 04713033) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 4 828,18 грн
		Стягнути з Державного територіально-галузеве об?єднання «Південно-Західна залізниця» 01601, м. Київ, вул. Лисенка, буд.6, код ЄДРПОУ 04713033) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 13 000,00 грн судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.
		Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
		 
		 
		Суддя-доповідач:                                                                  А.М. Стрижеус
		                
		Судді:                                                                                   Л.Д. Поливач
		 
		                                                                                              О.І. Шкоріна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...