Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/9974/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші кримінальні правопорушення проти здоров'я населення; Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту.
Надіслано для оприлюднення: 14.06.2023. Зареєстровано: 14.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 15.06.2023.
Дата набрання законної сили: 14.07.2023
Номер судового провадження: 1-кп/127/314/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023020010000323

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа №127/9974/23 
		Провадження №1-кп/127/314/23 
		 
		 
		ВИРОК 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13 червня 2023 року             м. Вінниця
		 
		Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
		головуючого судді ОСОБА_1 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
		сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
		сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі № 12 кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.03.2023 за № 12023020010000323, за обвинуваченням: 
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Овруч Житомирської області, громадянина України, з вищою освітою, працюючого програмістом-фрілансером в іноземній фірмі, одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
		у вчиненнікримінального правопорушення,передбаченого частиноюдругою статті309Кримінального кодексуУкраїни, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_6 , маючи умисел на незаконне придбання, зберігання без мети збуту психотропних речовин у великих розмірах, діючи умисно, всупереч Законам України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» та «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», у невстановленому місці, невстановлену дату та час, придбав особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонений, - PVP та незаконно зберігав її при собі без мети збуту.
		У подальшому, ОСОБА_6 , продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконне зберігання особливо небезпечних психотропних речовин у великих розмірах, без мети збуту, 28.02.2023 близько 16.30 год., незаконно зберігаючи при собі особливо небезпечну психотропну речовину PVP, проходячи біля будинку № 5, що по вулиці Анатолія Бортняка у місті Вінниці, був зупинений працівниками УБН у Вінницькій області ДБН НПУ та на запитання останніх про наявність заборонених речовин, ОСОБА_6 , усвідомлюючи що його дії спрямовані на зберігання психотропних речовин будуть викриті, повідомив, що у нього при собі, в правій кишені куртки, наявні психотропна речовина, обіг якої обмежений, - амфетамін.
		Далі, в ході проведення огляду місця події 28.02.2023 в період часу з 17.54 год. до 18.01 год. ОСОБА_6 добровільно видав з правої кишені куртки, в яку був одягнений, пластиковий контейнер, в середині якого знаходився поліетиленовий пакет з порошкоподібною речовиною, загальна маса якої становить 10,9691 г, в якій міститься особливо небезпечна психотропна речовина, обіг якої заборонений - PVP, загальна маса PVP становить 8,4649 г, що відноситься до великих розмірів.
		Обвинувачений  ОСОБА_6 у судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав та надав суду чіткі й послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого йому діяння, які узгоджуються з відомостями, зазначеними в обвинувальному акті. Зокрема, повідомив суду, що він працює програмістом-фрілансером та має велике навантаження по проектам. З метою підвищення працездатності та концентрації уваги він вирішив вживати психотропні речовини. В Інтернеті він знайшов вебсайт, де розміщені пропозиції від різних продавців. Він обрав необхідне йому оголошення, перейшов за посиланням у Телеграм-групу, де й здійснив замовлення амфетаміну. Кошти за придбану психотропну речовину у сумі близько 138 доларів США він перерахував на електронний гаманець. Відправлення він отримав на «Новій пошті», однак хто відправник посилки, йому невідомо.
		Працівникам поліції він видав наявну у нього психотропну речовину, повідомивши, що це амфетамін, однак при розкритті виявилось, що всередині PVP. Чому йому надіслали PVP йому невідомо, оскільки він замовляв амфетамін.
		Наголосив на тому, вважає свій вчинок неприйнятним, а наслідки негативними.
		Допит обвинуваченого відбувся в судовому засіданні відповідно до приписів статті 351 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК). Під час зазначеного допиту обвинувачений надав суду чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого йому діяння, які мають бути встановленими в судовому засіданні згідно з приписами частини першої статті 91 КПК.
		Суд відповідно до частини третьої статті 26 та частини третьої статті 349 КПК вважає за недоцільне досліджувати докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються і клопотання про дослідження яких не було заявлене сторонами кримінального провадження, обмежившись дослідженням: 
		-висновку експерта № СЕ-19/102-23/4203-НЗПРАП від 20.03.2023, відповідно до якого в наданій на експертизу речовині міститься PVP. PVP відноситься до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонений. В досліджуваній речовині, масою 10,9691 г, маса PVP становить 8,4649 г.
		Аналізуючи показання обвинуваченого, надані суду стороною обвинувачення докази, суд вважає, що в судовому засіданні підтверджений факт незаконного придбання та зберігання ОСОБА_6 психотропних речовин без мети збуту. Зокрема, в судовому засіданні встановлено, що у ОСОБА_6 був виявлений та вилучений пластиковий контейнер, в середині якого знаходився поліетиленовий пакет з порошкоподібною речовиною. За результатами проведення криміналістичного дослідження встановлено, що вилучена у ОСОБА_6 речовина є особливо небезпечною психотропною речовиною, обіг якої заборонений  PVP.
		Суд також приймає до уваги, що обвинувачений у судовому засіданні не заперечував тієї обставини, що вилучена у нього речовина є психотропною речовиною, а також не заперечував її хімічного складу та маси, які встановлені в ході досудового розслідування на підставі висновків відповідних експертних досліджень (висновків експертів). 
		Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000 (редакція від 05.12.2012) «Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» PVP віднесено до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонений.
		Вирішуючи питання щодо кримінально-правової кваліфікації діяння ОСОБА_6 , суд враховує, що відповідно до відомостей, викладених у таблиці ІІ «Невеликі, великі та особливо великі розміри наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01.08.2000 за № 188, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.08.2000 за № 513/4734, вилучені у ОСОБА_6 речовини становлять великий розмір.
		З огляду на викладене, суд вважає, що дії ОСОБА_6 охоплюються складом кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 309 Кримінального кодексу України (далі  КК), за ознаками незаконного придбання та зберігання психотропних речовин без мети збуту, якщо предметом таких дій були психотропні речовини у великих розмірах.
		Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі  ВСУ) № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого  особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
		Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) Верховний Суд (далі ВС) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. 
		У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
		Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
		Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
		Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності  призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
		Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
		Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності  призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
		Дискреційні повноваження суду, як вже суд зазначив вище, визнаються і Європейським судом з прав людини. 
		Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, як зазначив ВС, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
		Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».
		Термін «явно несправедливе покарання», як зауважив ВС, означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
		Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).
		Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
		Щире каяття  це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
		Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
		Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
		При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.
		Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).
		Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з`явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.
		Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
		У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_6 вчинив нетяжкий злочин, винуватість у вчиненні якого визнав, надавши суду чіткі та послідовні показання щодо обставин його вчинення, при цьому у вчиненому розкаявся та засудив свою поведінку. Крім того, суд приймає до уваги, що ОСОБА_6 є особою раніше не судимою, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває. 
		Отже, обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття.
		Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлені.
		З огляду на викладене, аналізуючи надані суду матеріали, відомості, що характеризують особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання, приписи статей 50, 65 КК, роз`яснення ВС, викладені у постанові від 17.04.2018, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді штрафу. 
		Суд дійшов до такого висновку, оскільки метою покарання згідно з приписами частини другої статті 50 КК є не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. 
		Крім того, в судовому засіданні встановлено, що обвинувачений ОСОБА_6 спроможний сплатити присуджений штраф, що підтверджено стороною захисту документально.
		Вирішуючи питання щодо розміру кримінального покарання, суд враховує таке.
		Санкцією кримінального закону розмір такого виду кримінального покарання як штраф визначений в межах від двох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
		Як суд зазначив вище, ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. В ході судового розгляду кримінального провадження належними, достатніми та допустимими доказами не доведено, що призначення обвинуваченому менш суворого покарання ніж штраф у максимально дозволеному санкцією кримінального закону розмірі не здатне забезпечити досягнення мети кримінального покарання. Тому суд вважає, що правові підстави для призначення обвинуваченому максимально дозволеного розміру кримінального покарання у виді штрафу відсутні.
		Суд також вважає за доцільне зауважити, що частиною першою статті 26 Кримінально-виконавчого кодексу України регламентовано, що засуджений зобов`язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це кримінально-виконавчій інспекції за місцем проживання шляхом пред`явлення документа про сплату штрафу. Тому, зважаючи на приписи абзацу третього пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК, згідно з якими у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання, суд вважає за необхідне зазначити, що строк відбування кримінального покарання у виді штрафу слід рахувати саме з дня набрання вироком законної сили.
		Питання щодо речових доказів підлягає вирішенню відповідно до положень статті 100 КПК.
		Разом з тим, згідно з наданою представником сторони обвинувачення ухвалою слідчого судді від 03.03.2023 на речові докази у кримінальному провадженні, накладений арешт, який доцільно скасувати.
		Згідно з частиною другою статті 124 КПК судові витрати необхідно покласти на обвинуваченого.
		Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд 
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Визнати  ОСОБА_6  винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 309 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді штрафу в розмірі 2000 (двох тисяч) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) гривень.
		Строк відбування призначеного покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.
		Речові докази: один поліетиленовий пакет з кристалічною речовиною, який поміщений до спецпакету НПУ СУ PSP 1100842 та переданий на зберігання до камери речових доказів Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області - знищити.
		Арешт, накладений на зазначені речові докази на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 03.03.2023  скасувати.
		Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави 2265 (дві тисячі двісті шістдесят п`ять) гривень 36 (тридцять шість) копійок витрат на залучення експертів.
		Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вирок вручається негайно після його проголошення. 
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...