Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 927/1206/21 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; оренди.
Надіслано судом: 15.06.2023. Зареєстровано: 15.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 16.06.2023.
Дата набрання законної сили: 06.06.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		06 червня 2023 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  927/1206/21 
		 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Багай Н. О. - головуючого, Сухового В. Г., Чумака Ю. Я.,
		 
		секретар судового засідання - Письменна О. М.,
		 
		за участю представників:
		прокуратури - Семенчука М. А.,  
		позивача - не з`явилися, 
		відповідача-1 - не з`явилися,
		відповідача-2 - не з`явилися,
		відповідача-3 - не з`явилися,
		 
		за матеріалами касаційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області
		 
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 (колегія суддів: Яковлєв М. Л. - головуючий, Тищенко О. В., Шаптала Є. Ю.) і рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 (суддя Ноувен   М. П.) у справі
		 
		за позовом керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації
		 
		до 1) Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, 2)   Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, 3)   Товариства з обмеженою відповідальністю "Івангородське"
		 
		про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію та припинення права власності, визнання недійсними договорів оренди,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Короткий зміст позовних вимог 
		 
		1.1. У листопаді 2021 року керівник Ніжинської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області), Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області (далі - Плисківська сільська рада) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Івангородське" (далі - ТОВ "Івангородське"), в якому просив:
		 
		- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 № 25-10008/14-18-сг "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" в частині передачі у власність Плисківської сільської ради земельної ділянки з кадастровим номером 7420886000:02:000:2138 площею 34,8071 га;
		 
		- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 07.02.2019 індексний номер № 45416082, номер запису про право власності №   59104963, та одночасно припинити за Плисківською сільською радою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7420886000:02:000:2138 площею 34,8071 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1760162474208;
		 
		- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 11.08.2021, придбаної на земельних торгах (аукціоні), з кадастровим номером 7420886000:02:002:0096 площею 17,4036 га, який укладено між Плисківською сільською радою та ТОВ "Івангородське";
		 
		- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 11.08.2021, придбаної на земельних торгах (аукціоні), з кадастровим номером 7420886000:02:002:0097 площею 17,4035 га, який укладено між Плисківською сільською радою та ТОВ "Івангородське".
		 
		1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначені земельні ділянки є землями історико-культурного призначення, на яких розташовані пам`ятки археології, і ці землі відповідно до положень статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" можуть перебувати виключно у державній власності.
		 
		2. Короткий зміст судових рішень 
		 
		2.1. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 у справі № 927/1206/21, позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, Плисківської сільської ради та ТОВ "Івангородське" про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію та припинення права власності, визнання недійсними договорів оренди задоволено у повному обсязі. 
		 
		Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 № 25-10008/14-18-сг "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" в частині передачі у власність Плисківської сільської ради земельної ділянки з кадастровим номером 7420886000:02:000:2138 площею 34,8071 га.
		 
		Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 07.02.2019 індексний номер № 45416082, номер запису про право власності №   59104963, та припинено за Плисківською сільською радою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7420886000:02:000:2138 площею 34,8071 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1760162474208.
		 
		Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 11.08.2021, придбаної на земельних торгах (аукціоні) з кадастровим номером 7420886000:02:002:0096 площею 17,4036 га, який укладено між Плисківською сільською радою та ТОВ "Івангородське". 
		 
		Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 11.08.2021, придбаної на земельних торгах (аукціоні) з кадастровим номером 7420886000:02:002:0097 площею 17,4035 га, який укладено між Плисківською сільською радою та ТОВ "Івангородське".
		 
		2.2. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що земельна ділянка з кадастровим номером 7420886000:02:000:2138 площею 34,8071 га протиправно вибула з державної власності, оскільки земельна ділянка, на якій знаходиться пам`ятка археології, не може бути передана з державної власності до комунальної або приватної власності. За таких обставин господарські суди дійшли висновку про те, що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області порушує право власності держави на земельну ділянку обмеженої оборотоздатності, створює реальні ризики пошкодження (знищення) частини археологічної спадщини України в результаті беззастережної передачі цієї земельної ділянки місцевій громаді для ведення фермерського господарства, що є підставою для скасування такого наказу. 
		 
		Крім того, суди зазначили, що позовні вимоги щодо скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, припинення за Плисківською сільською радою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права комунальної власності на земельну ділянку, визнання недійсними договорів оренди є похідними від вимоги про визнання незаконним та скасування в частині оспорюваного наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, а тому ці позовні вимоги також необхідно задовольнити. Крім того, господарські суди зазначили, що позивач самостійно не звернувся до суду із позовом та установили, що прокурором було дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", а тому дійшли висновку про наявність підстав для звернення прокурора із цим позовом. 
		 
		3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї 
		 
		3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 та рішенням Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі № 927/1206/21, до Верховного Суду звернулося ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області з касаційною скаргою, в якій просить задовольнити касаційну скаргу та відмовити у повному обсязі в задоволенні позовних вимог. 
		 
		3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області зазначає, що судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. 
		 
		3.3. Скаржник наголошує, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували положення статей 330, 387, 388 Цивільного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №   372/266/15-ц, від 11.02.2020 у справі №   922/614/19. Крім того, скаржник вважає, що господарські суди застосували статтю 23 Закону України "Про прокуратуру" без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 06.02.2019 у справі №   927/246/18, від 24.10.2019 у справі № 910/17298/18. 
		 
		3.4. Заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури у відзиві на касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури наголошує на тому, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель свідчить про неможливість виникнення нового володільця. Крім того, заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури зазначає, що при обґрунтуванні підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором доведено, що позивач, маючи повноваження для захисту пам`яток археології на території області, таких заходів не вживав. З огляду на викладене прокурор, дотримуючись вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", звернувся з позовною заявою на захист порушених інтересів держави.
		 
		4. Обставини справи, встановлені судами 
		 
		4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 23.03.1992 № 66 "Про взяття під державну охорону нововиявлених пам`ятників археології" взято під державну охорону пам`ятки археології, розташовані на території області, зокрема, в Борзнянському районі: поселення Рудка-ІІ, ІІІ-V століття н. е. / черняхівська культура, що розташована в с. Плиски, Плисківської сільської ради 1,5 км на південний схід від МТФ с. Плиски на схід від дороги Плиски-Шевченко, на лівому березі річки Рудка; групу курганів-І, ІІ - І тис. до н. е., що розташовані в с. Плиски, Плисківської сільської ради 1,5 км на південний схід від села.
		 
		4.2. Господарськими судами зазначено, що перелічені пам`ятки археології паспортизовані у 1992 році.
		 
		4.3. Згідно з паспортом на пам`ятку археології поселення Рудка-ІІ від 23.07.1992 (індекс № 1.2.3629.-2.24.3.) поселення розташовано у Борзнянському районі Чернігівської області за 1,5 км на південний схід від МТФ с. Плиски, на лівому березі річки Рудка, на схід від дороги Плиски-Шевченко, при впадінні неглибокої низовини, що перетинає дорогу. Площа поселення складає 7 га. Товщина культурного шару - 0,2 м. Підйомний матеріал складає кераміка черняхівської культури. Дає додаткові дані про заселеність території Чернігівщини в ІІІ - V століттях н. е.
		 
		4.4. Відповідно до паспорта на пам`ятку археології група курганів - І від 27.09.1992 (індекс №1.2.3652.-2.24.3.) група курганів розташована у Борзнянському районі Чернігівської області за 1,5 км на південний схід від села вздовж дороги Плиски-Шевченко та складається із 4-х насипів діаметром 30-40   м висотою 0,6 - 1м, розташовані попарно на відстані 500 м один від одного. Кургани належать до великої курганної групи, розташованої на водорозподілі річок Остер і Борзенка, у витоках річки Борзенка,. Дає додаткові дані про кочові племена, що проникали в зону лісостепу в ІІ - І тис. до н. е. 
		 
		4.5. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що перелічені пам`ятки нанесені на карту землекористування до проекту роздержавлення земель Колективного сільськогосподарського підприємства "Колос" у 1993 році із зазначенням їх площі та номера згідно з державним обліком, зокрема, щодо пам`ятки археології група курганів-І (№ 3652) та поселення Рудка-ІІ (№ 3629). При цьому, виходячи з умовних позначень, нанесених на карту землекористування до проекту роздержавлення земель Колективного сільськогосподарського підприємства, земельні ділянки, на яких розміщенні ці пам`ятки археології, віднесені до земель історико-культурного призначення, що належать до державного фонду та не підлягають розпаюванню.
		 
		4.6. 14.09.1999 Плисківською сільською радою оформлено охоронне зобов`язання як користувачем земельної ділянки, розташованої за 1,5 км на південний схід від села, вздовж дороги Плиски-Шевченко, в межах якої знаходиться пам`ятка археології місцевого значення група курганів-І, ІІ - І тис. до н. е., з охоронною зоною навколо пам`ятки 6 - 10 м (перебуває на державному обліку під номером 3652).
		 
		4.7. 01.10.1999 Плисківською сільською радою оформлено охоронне зобов`язання як користувачем земельної ділянки, розташованої за 1,5 км на південний схід від МТФ с. Плиски, в межах якої знаходиться пам`ятка археології місцевого значення поселення Рудка-ІІ ІІІ - V століття н. е. з охоронною зоною навколо пам`ятки 100 м (перебуває на державному обліку під номером 3629).
		 
		4.8. Судами зазначено, що, виходячи з технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Плисківської сільської ради, з урахуванням Перспективного плану формування території Чернігівської області, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.08.2015 № 899 (у редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.02.2017 № 57-р) із змінами, внесеними згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.08.2017 № 555-р), виготовленої Київською обласною філією Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" у 2018 році на замовлення ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, встановлено наявність у межах об`єкта інвентаризації, земельної ділянки площею 34,8071 га (Плисківська сільська рада), обмеження (обтяження) у вигляді охоронної зони навколо об`єкта культурної спадщини.
		 
		4.9. Департамент культури і туризму національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації при погодженні технічної документації із землеустрою в довідці від 14.05.2018 № 120-П зазначив, що на земельній ділянці площею 34,8071 га, яка знаходиться на території Плисківської сільської ради, розташовані пам`ятки археології місцевого значення: поселення Рудка-ІІ, ІІІ - V ст. (№ 3629-Чр взято на облік за рішенням Виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 23.03.1992 № 66) та курган з групи курганів-І, ІІ - І тис. до н. е. (№ 3652-Чр взято на облік за рішенням Виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 23.03.1992 № 66), стосовно яких у обов`язковому порядку мають бути укладені охоронні договори на пам`ятки археології. Крім того, Департамент культури і туризму національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації звертав увагу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області на те, що відповідно до частин 2, 5 статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та роз`яснень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, пам`ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю і не підлягають передачі в комунальну чи приватну власність. 
		 
		4.10. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 № 25-10008/14-18-сг "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" прийнятим відповідно до статей 151, 117, 122 Земельного кодексу України, розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад", наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 15.03.2018 № 45, Положення про ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, Плисківській сільській раді передано в комунальну власність Плисківської сільської об`єднаної територіальної громади земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 4420,1648 га, в тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 7420886000:02:000:2138 площею 34,8071 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Плисківської сільської об`єднаної територіальної громади згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок (пункт 40 наказу).
		 
		4.11. В акті приймання передачі земельних ділянок до наведеного наказу зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7420886000:02:000:2138 площею 34,8071 га віднесена до земель сільськогосподарського призначення та не має жодних обтяжень речових прав та обмежень у її використанні.
		 
		4.12. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (сформована 17.08.2021 № 270754243), 06.02.2019 на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 21.12.2018 та наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 № 25-10008/14-18сг зареєстровано право комунальної власності Плисківської сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 7420886000:02:000:2138 площею 34,8071 га
		 
		4.13. Рішенням Плисківської сільської ради (9 сесія 8 скликання) від 08.06.2021 № 219-9/VIII виконавчому органу Плисківської сільської ради надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 7420886000:02:000:2138 площею 34,8071 га, за цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства на земельні ділянки площею 17,4036 га та 17,4035 га без зміни цільового призначення.
		 
		4.14. Господарські суди зазначили, що, виходячи з технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, яка перебуває в комунальній власності Плисківської сільської ради, для ведення фермерського господарства, площею 34,8071 га, та розташована на території Плисківської сільської ради, виготовленої Товариством з обмеженою відповідальністю "Тандем Експерт" в 2021 році на замовлення Плисківської сільської ради, на земельних ділянках, площею 17,4035 га та 17,4036 га, утворених в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 7420886000:02:000:2138 площею 34,8071 га, встановлено обмеження у вигляді охоронної зони навколо об`єкта культурної спадщини на площі 17,4035 га та 17,4036 га відповідно.
		 
		4.15. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Плисківської сільської ради від 25.06.2021 № 225-10/VIII затверджено технічну документацію із землеустрою, розроблену Товариством з обмеженою відповідальністю "Тандем Експерт", щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 7420886000:02:000:2138 площею 34,8071 га на дві земельні ділянки площами по 17,4036 га та 17,4035 га на території Плисківської сільської ради (яким у подальшому присвоєно кадастрові номери 7420886000:02:002:0096 та 7420886000:02:002:0097). Також цим рішенням доручено Товариству з обмеженою відповідальністю "Лендсервіс", відповідно до укладеного договору провести земельні торги з продажу права оренди зазначених земельних ділянок на умовах фінансування підготовки лотів до проведення земельних торгів за свої кошти, без залучення бюджетних коштів сільської ради. 
		 
		4.16. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що 11.08.2021 проведено земельні торги з продажу права оренди двох земельних ділянок з кадастровим номером 7420886000:02:002:0096 площею 17,4036 га та з кадастровим номером 7420886000:02:002:0097 площею 17,4035 га, за результатами яких переможцем стало ТОВ "Івангородське".
		 
		4.17. 11.08.2021 між Плисківською сільською радою (орендодавець) та ТОВ "Івангородське" (орендар) укладено договори оренди земельних ділянок, придбаних на земельних торгах (аукціоні), за умовами яких ТОВ "Івангородське" передано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 7420886000:02:002:0096 площею 17,4036 га та земельну ділянку з кадастровим номером 7420886000:02:002:0097 площею 17,4035 га на території Плисківської сільської ради, для ведення фермерського господарства. Склад угідь: рілля. Земельні ділянки передаються в оренду для ведення фермерського господарства.
		 
		4.18. При цьому сторони в пунктах 35 та 41 договорів оренди визначили, що на оренду зазначених земельних ділянок встановлено обмеження у вигляді охоронної зони навколо об`єкта культурної спадщини. На орендаря покладено обов`язок виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.
		 
		4.19. З огляду на обумовлені договорами оренди обмеження у використанні зазначених земельних ділянок, 29.10.2021 між ТОВ "Івангородське" (користувач) та Відділом культури, сім`ї, молоді та спорту Ніжинської районної державної адміністрації (орган охорони) укладено охоронні договори на пам`ятки культурної спадщини № 1 та № 2, за умовами яких ТОВ "Івангородське" взяло на себе зобов`язання щодо охорони пам`яток археології місцевого значення: кургану групи курганів-І, ІІ - І тис. до н. е. (охоронний договір № 3652-Чр), розташованих на земельній ділянці з кадастровим номером 7420886000:02:002:0097 площею 17,4035 га, та поселення Рудка-ІІ, ІІІ - V ст. н. е. (охоронний договір № 3629-Чр), частина якого розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 7420886000:02:002:0097 площею 17,4035 га, а інша частина - на земельній ділянці з кадастровим номером 7420886000:02:002:0096 площею 17,4036 га на території Плисківської сільської ради.
		 
		4.20. Господарські суди установили, що ТОВ "Івангородське" зобов`язалося використовувати наведені пам`ятки археології місцевого значення, які розміщені на зазначених земельних ділянках, виключно за цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, не проводити будь-яких робіт щодо переміщення ґрунту, які можуть зашкодити пам`ятці, проводити оранку поселення Рудка-ІІ, ІІІ - V століття н. е. на глибину не більше 0,2 м.
		 
		4.21. Прокурор, звертаючись до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, зазначав, що земельні ділянки, які надані в оренду ТОВ "Івангородське", є землями історико-культурного призначення, на яких розташовані пам`ятки археології, і ці землі відповідно до положень статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" можуть перебувати виключно у державній власності.
		 
		5. Позиція Верховного Суду
		 
		5.1. Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.
		 
		5.2. Відповідно до статті 53 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. 
		 
		5.3. За змістом частини першої статті 54 Земельного кодексу України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
		 
		5.4. Відповідно до пункту "г" частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.
		 
		5.5. Згідно з частинами першою, другою, шостою статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством. Землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.
		 
		5.6. Задовольняючи позовні вимоги прокурора у цій справі, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що земельна ділянка з кадастровим номером 7420886000:02:000:2138 площею 34,8071 га протиправно вибула із державної власності, оскільки земельна ділянка, на якій знаходиться пам`ятка археології, не може бути передана з державної власності до комунальної або приватної власності. Тому господарські суди дійшли висновку, що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області порушує право власності держави на земельну ділянку обмеженої оборотоздатності, створює реальні ризики пошкодження (знищення) частини археологічної спадщини України в результаті беззастережної передачі цієї земельної ділянки місцевій громаді для ведення фермерського господарства, і це є підставою для скасування такого наказу. Крім того, суди зазначили, що позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, припинення за Плисківською сільською радою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права комунальної власності на земельну ділянку, визнання недійсними договорів оренди, є похідними від вимоги про визнання недійсним та скасування в частині оспорюваного наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, а тому ці позовні вимоги також необхідно задовольнити.
		 
		5.7. Верховний Суд установив, що зміст касаційної скарги не містить доводів щодо законності або незаконності вибуття зазначеної земельної ділянки з державної власності. Водночас скаржник, зокрема, наголошує на тому, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували положення статей 330, 387, 388 Цивільного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №   372/266/15-ц, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19.
		 
		5.8. Перевіривши та надавши оцінку таким доводам скаржника, колегія суддів установила, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц, на яку посилається скаржник, викладено висновок, який, на думку ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:
		 
		"44. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 125), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 146), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.43), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 92)).
		 
		45. Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 11   лютого 2015 року у справі № 6-1цс15, відповідно до вимог статей 330 і 388 ЦК України право власності презюмується і не припиняється із втратою законним власником цього майна. Якщо останній не був стороною договору іпотеки та не був учасником справи щодо дійсності такого договору, однак за рішенням суду у відповідній справі право власності на таке майно визнане за іншою особою, законний власник може його витребувати, оскільки воно вибуло з володіння власника поза волею останнього.
		 
		46. Велика Палата Верховного Суду повторює, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Тому не є ефективним способом захисту права власника для мети витребування ним його майна з чужого незаконного володіння оспорювання не тільки рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, але й договорів, інших правочинів щодо спірного майна та документів, що посвідчують відповідне право. Останні не є підставами набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності. Такою підставою є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 94); постанову Верховного Суду України від 25 червня 2014 року у справі № 6-67цс14).
		 
		47. З огляду на вказане помилковим є висновок апеляційного суду та довід ПАТ "Єврогазбанк" про неможливість витребування спірної земельної ділянки через те, що не були оскаржені державні акти, на підставі яких земельні ділянки (з яких надалі була сформована спірна земельна ділянка) вибули з власності держави та були передані дев`ятьом фізичним особам. Так само помилково вважати, що для ефективного захисту права власності власник має витребувати відповідне майно у кінцевого набувача після того, як визнає недійсним договір, на підставі якого це майно перейшло у володіння до вказаного набувача.
		 
		48. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки саме з огляду на те, що визнання цього договору недійсним не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на спірну земельну ділянку та для її витребування. А власне таке витребування є метою власника".
		 
		5.9. Крім того, Верховний Суд установив, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, на яку посилається скаржник, викладено висновок, який, на думку ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:
		 
		"50. Власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.
		 
		51. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.
		 
		52. Оскільки вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.
		 
		53. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав".
		 
		5.10. З урахуванням доводів скаржника Верховний Суд зазначає, що за змістом частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		 
		5.11. Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		 
		5.12. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
		 
		5.13. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
		 
		5.14. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №   905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 18.10.2022 у справі № 912/4031/20, від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21.
		 
		5.15. Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №   910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №   910/2861/18 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі №   914/1688/21, від 04.10.2022 у справі №   914/2476/20, від 08.11.2022 у справі №   917/304/21.
		 
		5.16. Колегія суддів враховує, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №   488/5027/14-ц та постановах від 25.10.2022 у справі № 910/6567/20, від 22.11.2022 у справі №   911/2609/21.
		 
		5.17. Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Для внесення такого запису на підставі зазначеного рішення суду окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем не потрібно. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.
		 
		5.18. Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно.
		 
		5.19. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №   466/8649/16-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.12.2021 у справі № 924/454/20, та постановах Верховного Суду від 25.10.2022 у справі №   910/6567/20, від 07.12.2022 у справі № 911/2851/19.
		 
		5.20. Разом з тим у процесі розгляду цієї справи колегія суддів установила, що у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20 (провадження № 61-11516св22) за позовом Чернігівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області та фізичної особи про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, скасування державної реєстрації права власності та запису про право власності на земельну ділянку історико-культурного призначення, розташовану в межах пам`ятки археології, викладено такий висновок:
		 
		"Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. Відтак зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
		 
		Власник земельної ділянки на якій розташовані пам`ятки археології може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, вимагаючи повернути таку ділянку.
		 
		При цьому колегія суддів наголошує на тому, що отримання громадянами та юридичними особами у власність земельної ділянки історико-культурного значення, на якій розташована пам`ятка археології суперечить вимогам законодавства. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця.
		 
		Землі історико-культурного значення, на яких розташовані пам`ятки археології віднесено до категорії особливо цінних земель, а тому повернення земельної ділянки історико-культурного значення фонду державі, на думку колегії суддів, слід розглядати як негаторний, а не віндикаційний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки".
		 
		5.21. Крім того, у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21 (провадження № 61-3305св22) за позовом виконувача обов`язків керівника Здолбунівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру в Рівненській області, Рівненської районної державної адміністрації, фізичної особи про визнання незаконними та скасування наказів, рішень і розпорядження та зобов`язання повернути земельну ділянку історико-культурного призначення, яка розміщена в межах пам`ятки археології національного значення, викладено подібний висновок про те, що "…заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. Відтак зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки". 
		 
		5.22. Однак колегія суддів не погоджується з висновками про те, що зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, та в цьому разі належним способом захисту є негаторний позов з огляду на таке. 
		 
		5.23. У пунктах 71, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вже викладала подібні за змістом висновки у своїй постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц. У пункті 7.27 цієї постанови зазначено: "зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок". Водночас використання у першому реченні слів "(тимчасовим володільцем)" може справляти хибне враження, ніби зайняття земельної ділянки може означати заволодіння (хоч би і тимчасове) цією ділянкою порушником, за яким не зареєстроване право власності, що не відповідало би принципу реєстраційного посвідчення володіння; тому зазначені слова є зайвими. Крім того, за змістом статті 391 Цивільного кодексу України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень); тому слово "права" у першому реченні є зайвим. З метою більш чіткого викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду відступила від наведеного висновку шляхом уточнення, виклавши його перше речення так: "зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками".
		 
		5.24. Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц. Зокрема, у пункті 39 цієї постанови зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; у пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважала за доцільне частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: "визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.
		 
		5.25. Крім того, у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №   916/3698/20, від 14.06.2022 у справі №   910/9381/20, від 30.07.2020 у справі №   752/13695/18, від   09.09.2020 у справі №   355/1177/17, від 12.01.2022 у справі №703/1191/20 зазначено, що віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом. З урахуванням специфіки речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
		 
		5.26. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц зазначила, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
		 
		5.27. Отже, негаторний позов може заявлятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, а саме при порушенні насамперед таких правомочностей власника як користування та розпорядження своїм майном. 
		 
		5.28. Таким чином, для розмежування віндикаційного та негаторного позовів безумовно одним з таких критеріїв є наявність або відсутність володіння майном у власника, який відповідно пред`являє негаторний чи віндикаційний позов для захисту порушеного права. Якщо у власника наявне володіння річчю, але існують перешкоди в розпорядженні чи користуванні, то його вимога має кваліфікуватися як негаторний позов. Натомість вимога власника, позбавленого володіння (фізичного, юридичного), і пред`являє вимогу про відновлення володіння, має кваліфікуватися як віндикаційний позов.
		 
		5.29. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 23.11.2021 у справі 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) розмежувала способи захисту у позовах стосовно земель водного та лісового фонду. При цьому висновки щодо способу захисту порушеного права держави та повернення у державну власність земельних ділянок водного фонду зумовлені насамперед їх розташуванням, що вказує на неможливість виникнення приватного власника, а тому, на думку колегії суддів, не можуть бути застосовані до земельних ділянок історико-культурного призначення.
		 
		5.30. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що у разі коли публічний власник втратив як фізичне, так і юридичне (інша особа зареєструвала на своє ім`я право в державному реєстрі прав на нерухомість, як у справі, що розглядається, так і у справі № 748/1335/20) володіння, для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов, тому задоволення вимоги про витребування земель історико-культурного значення, на яких розташовані пам`ятки археології, з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду, речово-правовому характеру віндикаційного позову, та призводить до ефективного захисту прав власника.
		 
		5.31. Крім того, висновки про те, що ефективним способом захисту права власності є вимога про витребування земельної ділянки, на якій розташовані пам`ятки археології, у порядку, передбаченому статтею 387 Цивільного кодексу України, сформульовані також у постанові Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 748/1536/20 (провадження № 61-989св22).
		 
		5.32. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21, від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20 про те, що ефективним способом захисту права держави на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології, є негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки.
		 
		5.33. Водночас колегія суддів враховує, що як негаторний, так і віндикаційний позов заявляється саме власником або титульним володільцем майна. Разом з тим позов у справі № 927/1206/21 заявлено прокурором в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, який, на думку колегії суддів, не може вважатися належним позивачем у спірних правовідносинах, оскільки не наділений повноваженнями щодо розпорядження землями історико-культурного призначення, а є органом, що встановлює режим використання пам`яток місцевого значення, їх територій, зон охорони, веде облік, забезпечує захист об`єктів культурної спадщини, погоджує відчуження або передачу пам`яток місцевого значення.
		 
		5.34. Крім того, колегія суддів зазначає, що у провадженні Верховного Суду перебуває справа № 927/238/22 зі спору, який виник у подібних правовідносинах, за позовом заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію та припинення власності на земельну ділянку. 
		 
		5.35. При цьому подібні справи перебувають на розгляді не тільки в суді касаційної інстанції, але також і в апеляційний судах та судах першої інстанції;  подібні спори можуть виникнути і в майбутньому. Тому судове рішення Великої Палати Верховного Суду необхідне також для подальшого розвитку права та забезпечення єдності судової практики, оскільки справа стосується земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, збереження яких становить підвищений суспільний інтерес.
		 
		5.36. Відповідно до частини 3 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		 
		5.37. Розглядаючи цю справу № 927/1206/21, Верховний Суд вважає за доцільне відступити від наведених висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21, від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20.
		 
		5.38. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі справи № 927/1206/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд 
		 
		У Х В А Л И В :
		 
		Справу № 927/1206/21 разом із касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                        Н. О. Багай
		 
		 
		Судді                                                                                                    В. Г. Суховий 
		 
		                                                                                                             
		       Ю. Я. Чумак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...