Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 519/970/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 16.06.2023.
Дата набрання законної сили: 18.05.2023
Номер судового провадження: 61-9224ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем  України                                     
		18 травня 2023 року
		місто Київ
		справа № 519/970/21
		провадження № 61-9224св22
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В. (суддя-доповідач),
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачка: ОСОБА_2 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2022 рокуу  складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С.,
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог 
		У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 . Просив встановити факт його проживання однією сім`єю з  ОСОБА_2 без шлюбу у період з листопада 2015 року до 22 грудня 2020 року, звільнити його від сплати заборгованості за аліментами за виконавчим листом № 519/1247/13-ц, який виданий 25 листопада 2013 року Южним міським судом Одеської області, за період з 01 листопада 2015 року до 22 грудня 2020 року.
		На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 07 серпня 2009 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Южного міського суду Одеської області від 28 жовтня 2013 року (справа № 519/1246/13-ц) було розірвано.
		У шлюбі вони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Рішенням Южного міського суду Одеської області від 25 листопада 2013 року (справа № 519/1247/13-ц) з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , починаючи з 19 серпня 2013 року в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття дитини, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 . 
		З листопада 2015 року до 22 грудня 2020 року сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, мали спільний бюджет, вели спільне господарство, виховували спільну дитину та сина відповідачки від першого шлюбу. 
		З червня 2016 року він припинив сплачувати аліменти на утримання сина, оскільки вважав, що родина возз`єдналась і необхідність сплати аліментів на рахунок ОСОБА_2 відпала.  
		Проте 22 липня 2021 року Южненським відділом державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження № 66166041 з примусового виконання виконавчого листа від 25 листопада 2013 року № 519/1247/13-ц про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 починаючи з 19 серпня 2013 року. 
		Посилаючись на те, що з листопада 2015 року до 22 грудня 2020 року сторони проживали однією сім`єю, мали спільний побут, вели спільне господарство та разом утримували спільну дитину, позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу у період з листопада 2015 року до 22 грудня 2020 року; звільнити його від сплати заборгованості за аліментами за період з 01 листопада 2015 року до 22 грудня 2020 року у розмірі 156 601,09 грн.
		Короткий зміст рішень судів  
		Рішенням Южного міського суду Одеської області від 15 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу у період з 01 листопада 2018 року до 22 грудня 2020  року. 
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 у частині встановлення факту проживання з відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу з листопада 2015 року до грудня 2020 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. 
		Водночас зазначене не є істотною обставиною для звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами, у розумінні частини другої статті 197 Сімейного кодексу України (далі - СК України), оскільки отримання аліментів на дитину не залежить від того, чи перебувають батьки у шлюбі, живуть разом чи окремо один від одного. 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
		Рішення Южного міського суду Одеської області від 15 лютого 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про звільнення від сплати заборгованості за аліментами скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що факт проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 однією сім`єю, з 01 листопада 2015 року до 22 грудня 2020 року , не пред`явлення відповідачкою виконавчого листа до виконання (протягом 8  років після ухвалення відповідного судового рішення), є обставинами, що мають істотне значення для звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами. Суд першої інстанції зазначеного не врахував, а тому дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про звільнення від сплати аліментів.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
		У вересні 2022 року  ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.  
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції помилково звільнив ОСОБА_1 від сплати заборгованості за аліментами, застосувавши до спірних правовідносин частину другу статті 192 СК України, оскільки він не довів належними та допустимими доказами наявність обставин, що мають істотне значення та можуть бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами. 
		Суд апеляційної інстанції помилково визнав істотною обставину для застосування частини другої статті 197 СК України пред`явлення відповідачкою виконавчого листа до виконання лише у 2021 році, не врахував зміст частини третьої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою виконавчий документ про стягнення періодичних платежів (у тому числі у справах про стягнення аліментів) може бути пред`явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі. 
		Пред`явлення виконавчого листа до виконання з певною затримкою, але в межах строку на його пред`явлення, не є підставою для звільнення позивача від обов`язку сплачувати аліменти. Крім того, позивач знав про свій обов`язок сплачувати аліменти у визначеному рішенням суду розмірі. 
		Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що звертаючись до суду з позовом    ОСОБА_4 посилався на належне виконання обов`язку зі сплати аліментів до травня 2016 року, водночас суд звільнив його від сплати заборгованості з 01 листопада 2015 року. 
		Суд належно не дослідив зібрані у справі докази, не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження виконання позивачем обов`язку щодо сплати аліментів на утримання дитини у розмірі, визначеному рішенням суду. Реєстр про сплату аліментів доданий позивачем до позовної заяви не є належним доказом, оскільки складений ОСОБА_1 власноруч. 
		Витрати, понесені позивачем у зв`язку з придбанням для сина ОСОБА_3 мобільного телефону, цифрового піаніно, навушників та персонального комп`ютера, є додатковими витратами, які він поніс за власною волею, у зв`язку з розвитком у дитини певних здібностей. Зазначені додаткові витрати не є аліментами. 
		Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, постановах Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі № 723/3193/19, від 21 листопада 2018 року у справі № 343/860/17, від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20, від 30 березня 2021 року у справі № 521/16595/18, від 26 серпня 2020 року у справі № 336/1488/19; встановлення обставин справи, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. 
		У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Нєдов О. О., у якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. 
		Відзив обґрунтовано тим, що висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року та від 23 листопада 2020 року, на які ОСОБА_2 посилається у касаційній скарзі. Оскільки у зазначених справах підставою для відмови у звільненні від сплати аліментів була недоведеність факту надання матеріальної допомоги на утримання дитини.
		Натомість у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач був і є гарним батьком, який повністю забезпечував дитину, любить його та робить все можливе для повного та всебічного його розвитку. 
		Стягнення з ОСОБА_1 аліментів за період з 01 листопада 2015 року до 22 грудня 2020 року буде подвійним покладенням обов`язку щодо їх сплати.
		Крім того, несправедливим є стягнення з ОСОБА_1 значної суми заборгованості зі сплати аліментів, коли ці гроші вже були витрачені на дитину у минулий період, коли це було потрібно.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2022 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставах, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України ), пунктом 4 частини третьої статті 411 цього Кодексу. 
		Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2022 року справу призначено до розгляду.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Суди встановили, що з 07 серпня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Южного міського суду Одеської області від 28 жовтня 2013 року (справа № 519/1246/13-ц) було розірвано.
		Під час перебування сторін у шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Рішенням Южного міського суду Одеської області від 25 листопада 2013 року (справа № 519/1247/13-ц) з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 починаючи з 19 серпня 2013 року в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття дитини, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 . 
		Згідно з розрахунком заборгованості, складеним старшим державним виконавцем Южненського міського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати аліментів за період з 19 серпня 2013 року до 31 серпня 2021 року у розмірі 156 601,09 грн.
		Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 24 жовтня 2014 року квартира АДРЕСА_1 , належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_1   - 1/2 частки та ОСОБА_5 - 1/2 частки.
		Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
		Відповідно до частини першої, другої статті 141 СК України мати батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
		Згідно зі статтею 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. 
		Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
		Отже, сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
		Відповідно до статті 197 СК України з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
		Зазначена норма не встановлює вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення.
		У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу у період з 01 листопада 2015 року до 22 грудня 2020  року. 
		ОСОБА_2 рішення Южного міського суду Одеської області від 15 лютого 2022 року не оскаржувала.
		Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що у період з 01 листопада 2015 року до 22 грудня 2020 року, позивач та відповідачка разом проживали у квартирі, яка належить у рівних частках ОСОБА_1 та сину сторін ОСОБА_3 . Сторони були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки. Малолітній ОСОБА_3 проживав зі своїми батьками та перебував на їхньому повному утриманні, що вказує на добровільну сплату позивачем аліментів на утримання дитини, з чим ОСОБА_2 погодилась, оскільки протягом восьми років не пред`являла до виконання виконавчий лист про стягнення з  ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини.
		Зазначені обставини мають істотне значення, що є підставою для звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами на підставі статті 197 СК України.
		Заявниця посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23 листопада 2020 року у справі № 723/3193/19, від 21 листопада 2018 року № 343/860/17.
		Зазначені доводи Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
		У постанові Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі № 723/3193/19, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову у звільненні від сплати аліментів, колегія суддів відхилила посилання заявника на те, що він з 2015 року до січня 2019 року проживав разом з відповідачкою і брав активну участь у вихованні, належному матеріальному забезпеченні сина, що є обставиною, яка має істотне значення та є підставою для звільнення його від сплати заборгованості за аліментами, оскільки отримання аліментів на дитину одним із подружжя не залежить від того, перебувають батьки у шлюбі чи ні, живуть вони разом чи окремо один від одного. При цьому виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		У постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року № 343/860/17, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, Верховний Суд виходив з того, що суд апеляційної інстанції не врахував, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт спільного проживання позивача та відповідача у спірний період, надання позивачем матеріальної допомоги відповідачу та їх доньці, в чому полягала така допомога та який був її розмір. Крім того, пред`явлення виконавчого листа до виконання з певною затримкою, але в межах строку на його пред`явлення, не є підставою для звільнення позивача від обов`язку сплачувати заборгованість за аліментами. 
		Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не суперечить зазначеним висновкам Верховного Суду, оскільки фактичні обставини, встановлені судами у кожній справі, є відмінними.
		Зокрема, у вказаних прикладах суди, відмовляючи у позові:
		у першому випадку констатували, що лише проживання позивача з відповідачкою, його участь у вихованні, належному матеріальному забезпеченні сина, недостатньо для звільнення позивача від заборгованості, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі; 
		а в другому випадку виходили як з відсутності будь-яких доказів, які б підтверджували факт спільного проживання позивача та відповідача у спірний період, надання позивачем матеріальної допомоги відповідачу, так і з того, що пред`явлення виконавчого листа до виконання з певною затримкою, але в межах строку на його пред`явлення, не є підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами.
		Водночас у цій справі суд апеляційної інстанції встановив, що позивач за оспорюваний період фактично добровільно виконував рішення суду про стягнення аліментів, на що відповідачка погоджувалася тривалий час.
		Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
		Згідно з частиною першою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, при цьому суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).
		У постанові Великої Палати Верховного від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, зазначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
		Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про звільнення від сплати заборгованості за аліментами, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 надав належні докази на підтвердження виконання ним обов`язку щодо утримання дитини, добровільного виконання рішення суду про стягнення аліментів. ОСОБА_2 зазначеного не спростувала. 
		Зокрема, посилаючись на те, що незважаючи на спільне проживання сторін, дитина перебувала на її повному утриманні, вона не надала доказів щодо отримання будь-яких доходів, у тому числі заробітної плати, які б давали їй можливість самостійно утримувати дитину. 
		Таким чином, посилання ОСОБА_2 на те, що суд апеляційної інстанції використав концепцію негативного доказу, яка сама по собі порушує принцип змагальності, оскільки допускає можливість вважати доведеним твердження позивача через відсутність спростування цього твердження відповідачем, є необґрунтованими.
		Суд апеляційної інстанції повно встановив обставини справи, надав належну оцінку доводам сторін та зібраним у справі доказам, правильно застосував норми матеріального та процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати заборгованості за аліментами за період з 01 листопада 2015 року до 22 грудня 2020 року. 
		Такий висновок апеляційного суду також відповідає принципам добросовісності і розумності.
		Колегія суддів не бере до уваги посилання заявниці про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 серпня 2020 року у справі № 336/1488/19, від 30 березня 2021 року у справі № 521/16595/18, оскільки предметом спору у зазначених справах було стягнення аліментів та визначення додаткових витрат на утримання дитини, натомість у справі, що переглядається, судам належало вирішити питання про звільнення від сплати заборгованості за аліментами.
		Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги про те, що на порушення норм процесуального права оскаржуване судове рішення ухвалено на підставі недопустимих доказів, з огляду на таке.
		Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 89 ЦПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.
		Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від°02°березня 2021°року у справі №°922/2319/20, від°16°лютого 2021°року у°справі №°913/502/19, від°13°серпня 2020°року у справі №°916/1168/17, від°16°березня 2021°року у справі №°905/1232/19, від°21°липня 2022°року у°справі №°922/3308/20.
		Таким чином, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття.
		Заявниця помилково ототожнює категорії належності та допустимості доказів і не враховує вимоги частини другої статті 89 ЦПК України, відповідно до якої саме суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Суд апеляційної інстанції, діючи в межах наданих йому процесуальним законом повноважень, оцінив докази, надані позивачем на підтвердження виконання ним обов`язку щодо утримання сина, за своїм внутрішнім переконанням.
		Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що суди ухвалили судові рішення на підставі недопустимих доказів, є необґрунтованими, оскільки фактично зводяться до незгоди із встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи та здійсненою оцінкою зазначених доказів.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		З огляду на те, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена  додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Постанову Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2022 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                                 О. В. Ступак
		Судді:                                                                                                            І. Ю. Гулейков
		                                                                                                                   А. С. Олійник
		                                                                                                                   О. С. Погрібний
		                                                                                                                        В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...