Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 806/2591/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу охорони навколишнього природного середовища, зокрема щодо.
Надіслано для оприлюднення: 15.06.2023. Зареєстровано: 16.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 16.06.2023.
Дата набрання законної сили: 15.06.2023
Номер судового провадження: К/990/3216/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 червня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа №806/2591/17
		адміністративне провадження № К/990/3216/23  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Чиркіна С.М.,
		суддів:                    Єзерова А.А., Шарапи В.М.,
		 
		перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська холдингова лісопильна компанія" на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року у справі № 806/2591/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації, Головного управління Держпродспоживслужби в Житомирській області, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська холдингова лісопильна компанія» про визнання неправомірними та скасування дозволу і рішення,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		І. РУХ СПРАВИ
		 
		У 2017 році ОСОБА_1 (далі також позивачка) звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації (далі також відповідач-1 або Управління екології), Головного управління Держпродспоживслужби в Житомирській області (далі також відповідач-2 або ГУ Держпродспоживслужби), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська холдингова лісопильна компанія» (далі також ТОВ «Українська холдингова лісопильна компанія» або третя особа), в якому просила:
		визнати неправомірним та скасувати дозвіл Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами ТОВ «Українська холдингова лісопильна компанія» від 26.04.2017 № 1810700000-116;
		визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Житомирській області від 25.04.2017 № 05-02/1321 щодо можливості видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами ТОВ «Українська холдингова лісопильна компанія».
		Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 13 лютого 2018 року в задоволені позовних вимог відмовив.
		Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 18 червня 2018 року рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року залишив без змін.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 11 травня 2022 року рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2018 року скасував.
		Справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 29 вересня 2022 року позовні вимоги задовольнив.
		Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 11 січня 2023 року залишив без змін рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року.
		27 січня 2023 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ "Українська холдингова лісопильна компанія", в якій скаржник просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року і прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
		Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за зазначеною касаційною скаргою. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції. 
		20 лютого 2023 року від Головного управління Держпродспоживслужби в Житомирській області на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу.
		27 лютого 2023 року від Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації надійшов відзив на касаційну скаргу.
		08 березня 2023 року від ОСОБА_1 надійшли відповіді на вищезазначені відзиви.
		Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).
		 
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ
		Позивачка в обґрунтування позовних вимог вказує, що оскаржувані рішення є неправомірними, виданими без повного та належного з`ясування всіх обставин, наявності обов`язкових документів екологічного характеру.
		Відповідач-2 не погодився із позовом та зазначив, що враховуючи результати лабораторно-інстументальних вимірів атмосферного повітря, проведених фахівцями Коростенського міжрайонного відділу ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України», Головне управління Держпродспоживслужби в Житомирській області прийняло рішення щодо можливості видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами відокремленого виробничого підрозділу - деревообробний комбінат ТОВ.
		Третя особа вважала позов безпідставним та наголосила, що здійснення державної екологічної експертизи є обов`язковим для видів діяльності та об`єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Перелік видів діяльності та об`єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку встановлюється КМУ за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища і центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Такий перелік затверджено постановою КМУ № 808 від 28.08.2013  і в ньому відсутній вид діяльності, який здійснює ТОВ «Українська холдингова лісопильна компанія», а саме: лісопильне та стругальне виробництво. Отже, підприємство не відноситься до об`єктів, вид діяльності якого становить підвищену екологічну небезпеку, відповідно і проведення державної екологічної експертизи не є обов`язковим.
		У відповідь на заперечення відповідачів та третьої особи позивачка наголосила, що стаття 25 Закону України від 6 жовтня 1992 року № 2707-XII «Про охорону атмосферного повітря» (далі також Закон № 2707-XII) виключає можливість проведення однієї із зазначених у нормі Закону експертиз, а зобов`язує проведення обох: і екологічної експертизи і санітарно-гігієнічної експертизи. Без проведення такого виду експертиз, відповідачі не могли надати об`єктивну оцінку впливу на довкілля викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і їх вплив на життя і здоров`я людини, що в подальшому призвели до порушення прав позивача на безпечне для життя і здоров`я довкілля, безпечні для життя і здоров`я умови проживання.
		 
		ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що третя особа зареєстрована в якості юридичної особи, видами діяльності якого є, у тому числі (…), лісопильне та стругальне виробництво, виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів.
		Товариство здійснює, зокрема, сушіння тирси, пиломатеріалів з використанням сушильних камер та в своїй діяльності використовує котли, в яких відбувається згоряння твердих відходів деревини.
		Третя особа подала заяву із пакетом документів до Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації на отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, а саме: генеральний план; відомості щодо санітарно-захисної зони, відомості щодо сировини, хімікатів, паливно-мастильних матеріалів та інших матеріалів, що використовуються на підприємстві, їх зберігання та споживання; відомості про район, де розташовано підприємство, умови навколишнього середовища; відомості щодо стану забруднення атмосферного повітря, відомості щодо виду та обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами; відомості щодо виду та обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами; оцінка впливу викидів забруднюючих речовин на стан забруднення атмосферного повітря здійснюється за даними результатів розрахунків розсіювання; аналіз відповідності фактичних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами до встановлених нормативів на викиди; пропозиції щодо дозволених обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами; перелік заходів щодо скорочення викидів забруднюючих речовин; заходи щодо здійснення контролю за дотриманням затверджених нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин; пропозиції на отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря; відомості щодо сировини, хімікатів, паливно-мастильних матеріалів та інших матеріалів, що використовуються на підприємстві, їх зберігання та споживання; пропозиції щодо дозволених обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами; інформація про отримання дозволу для ознайомлення з нею громадськості; відомості щодо сировини, хімікатів, паливно-мастильних матеріалів та інших матеріалів, що використовуються на підприємстві, їх зберігання та споживання; відомості щодо виду та обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами; відомості щодо виду та обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами; пропозиції щодо дозволених обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами; повідомлення щодо внесення до Переліку СП "Клаксон"; виписка з ЄДРПОУ; публікація в ЗМІ; довідка від Коростенської міськдержадміністрації; фонові концентрації та коротка кліматична характеристика; розрахунок ЕОЛ; акт санітарно-епідеміологічного обстеження об`єкту ДПСС; протокол № 81 від 07.04.2017 дослідження повітря населених місць Коростенського міжрайонного відділу ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр ДСЕС України"; протокол № 2 від 07.04.2017 проведення досліджень шумового навантаження Коростенського міжрайонного відділу ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр ДСЕС України"; висновок СЕС на препарат "Еконадін"; повідомлення про ідентифікацію об`єкту.
		Також третьою особою надано до суду копії:
		сертифікату Державної архітектурно-будівельної інспекції України серії ІV                          № 165170521474 від 21 лютого 2017 року;
		сертифікату Державної архітектурно-будівельної інспекції України серії ІV                         № 163171920848 від 11 липня 2017 року;
		дозволу Державної архітектурно-будівельної інспекції України на виконання будівельних робіт № ІV 115160191278 від 19 січня 2016 року;
		експертного звіту щодо розгляду проектної документації ДП Державного науково - дослідного та проектно-вишукувального інституту "НДІПРОЕКТКОНСТРУКЦІЯ" №120/15 1 грудня 2015 року з додатками;
		висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 17 грудня 2015 року  № 05.03.02-04/55854.
		На підставі лабораторно-інструментальних вимірів атмосферного повітря, проведених фахівцями Коростенського міжрайонного відділу ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України (протокол від 07.04.2017 № 81), Головним управлінням Держпродспоживслужби в Житомирській області 25 квітня 2017 року прийнято рішення № 05-02/1321 щодо можливості видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами відокремленого виробничого підрозділу - деревообробного комбінату ТОВ "Українська холдингова лісопильна компанія" за адресою: Житомирська область, м. Коростень, вул. Сергія Кемського, буд 11-Б.
		26 квітня 2017 року на підставі рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Житомирській області від 25 квітня 2017 року                      № 05-02/1321, Управлінням екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації видано ТОВ "Українська холдингова лісопильна компанія" дозвіл № 1810700000-116 на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. Термін дії дозволу: 10 років, з 26.04.2017 до 26.04.2027.
		Головне управління Держпродспоживслужби в Житомирській області надало: копію листа ТОВ "Українська холдингова лісопильна компанія" від 20.04.2021 (вх. №1386 від 24.04.2017) з проханням надати рішення щодо можливості/неможливості видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел ТОВ "Українська холдингова лісопильна компанія" з додатками: акт санітарно-епідеміологічного обстеження об`єкту від 05.04.2017 ДУ Держпродспоживслужби в Коростенському районі; протокол №1703-1704 від 01.08.2016 дослідження повітря населених місць Коростенського міськрайонного відділу ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр ДСЕС України; Протокол    № 2 від 07.04.2017 проведення дослідження шумового навантаження Коростенського міськрайонного відділу ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр ДСЕС України". 
		 
		ІV. ОЦІНКА СУДІВ 
		11 травня 2022 року Верховний Суд, скасовуючи рішення першої та апеляційної інстанції зазначив, що суди не дослідили чи дотримані відповідачами при ухваленні рішення про можливість видачі дозволу та при видачі дозволу вимоги щодо обов`язковості проведення державної екологічної і санітарно-гігієнічної експертизи, для оцінки екологічних ризиків та екологічної небезпеки діяльності такого підприємства, як того вимагає стаття 25 Закону № 2707-XII.
		Також Верховний Суд у постанові від 11 травня 2022 року наголосив, що суди попередніх інстанцій не перевірили чи забезпечили відповідачі видаючи дозвіл та приймаючи рішення право позивачки на належний захист, як громадянина, його життя і здоров`я, охорони навколишнього природного середовища від екологічно небезпечного об`єкта, екологічної небезпеки.
		Задовольняючи адміністративний позов, після його перегляду судом касаційної інстанції, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що відповідачі при прийнятті позитивних рішень щодо надання третій особі дозволу на викид забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, діяли не в порядку, визначеному законодавством, що призвело до порушення прав позивачки на захист життя, здоров`я від екологічно небезпечного об`єкта, екологічної небезпеки, аналіз та оцінка яких надається експертами у висновках відповідних державних експертиз (державної екологічної і санітарно-гігієнічної), які, в порушення вимог чинного законодавства України на момент видачі оскаржуваного дозволу, не було проведено.
		Суди зазначили, що підставою для звернення третьої особи із заявою про надання дозволу на викиди в атмосферне повітря було введення в експлуатацію першої черги будівництва за адресою: вул. С. Кемського, 11-Б, м. Коростень, Житомирська область. Отже, має місце нове будівництво.
		Наголосили, що третя особа з метою отримання дозволу на викиди в атмосферне повітря, надала до Управління екології та природних ресурсів Житомирської ОДА висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 17.12.2015                         № 05.03.02-04/55854.
		На думку судів, висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 17.12.2015 № 05.03.02-04/55854 не має відношення до викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, оскільки сферою застосування та реалізації об`єкта експертизи вказана: механічна та фізико-хімічна очистка господарсько-побутових та подібних до них за складом стічних вод, облаштування систем каналізації та ЛОС.
		За таких обставин, суди дійшли висновку, що третя особа до заяви про надання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря не надала висновку санітарно-епідеміологічної експертизи щодо викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами викидів.
		Проведення санітарно-епідеміологічної (санітарно-гігієнічної) експертизи документації (передпроєктної та проектів) суди вважали обов`язковим. 
		Також суди критично оцінили твердження третьої особи про те, що вид діяльності не відноситься до екологічно небезпечного в розумінні Постанови КМУ № 808 «Про затвердження переліку видів діяльності та об`єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку» та вважали обов`язковим проведення державної екологічної експертизи.
		Суди звернули увагу на ту обставину, що у Додатку 1 до Дозволу № 1810400000-116 від 26.04.2017 вказано: «На новостворені стаціонарні джерела викид дозволяється лише у випадку отримання позитивного висновку комплексної державної експертизи, а для об`єктів, затвердження проектів будівництва яких у межах законодавства України не потребує комплексної державної експертизи - позитивні висновки державної екологічної та державної санітарно-гігієнічної експертиз».
		За висновками судів попередніх інстанцій наявність позитивного висновку експертиз: або комплексної державної експертизи, або державної екологічної та державної санітарно-гігієнічної експертиз є обов`язковою умовою для викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.
		Разом з тим, на думку судів попередніх інстанцій, експертний звіт щодо розгляду проектної документації по проекту "Будівництво деревообробного комбінату по вул. Жовтневій 11-Б у м. Коростені" не є експертним висновком екологічної та/або санітарно-епідеміологічної експертизи.
		 
		V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
		Скаржник не погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх такими, що прийняті з невірним застосуванням норм матеріального права, а також із порушенням норм процесуального права.
		Стверджує, що згідно із вимогами діючого на час звернення законодавства, з метою отримання дозволу на викиди надав до Управління екології разом із заявою всі необхідні документи, визначені пунктом 4 Порядку проведення оплати робіт, пов`язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян - підприємців, які отримали такі дозволи, затвердженому постановою    КМУ від 13.03.2002 № 302. 
		На переконання скаржника, суди не врахували, що при прийнятті оскарженого рішення про можливість видачі дозволу, чинним законодавством не передбачено проведення державної екологічної та державної санітарно-гігієнічної експертиз.
		Скаржник також вважає хибними посилання судів на Додаток 1 до виданого Дозволу на викиди № 1810400000-116 від 26.04.2017, як підставу для висновку про необхідність проведення державної екологічної та санітарно-гігієнічної експертиз, оскільки саме у пункті 1 Додатку вказано: "На новостворені стаціонарні джерела викид дозволяється лише у випадку отримання позитивного висновку комплексної державної експертизи, а для об`єктів, затвердження проектів будівництва яких у межах законодавства України не потребує комплексної державної експертизи - позитивні висновки державної екологічної та державної санітарно-гігієнічної експертиз", так як даний Додаток визначає умови до дозволу на викиди та стосується новостворених стаціонарних джерел викидів, які будуть виникати у Скаржника після отримання первісного дозволу на викиди забруднюючих речовин.
		Також звертає увагу, що проведення комплексної державної експертизи регулюється Порядком затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року № 483 (втратила чинність 31 жовтня 2007 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 1269 від 31 жовтня 2007 року, яка в свою чергу також втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 560 від 11 травня 2011 року, якою затверджено «Порядок затвердження проектів будівництва і проведення їх експертизи» (надалі - Порядок).
		Цей Порядок визначає механізм затвердження проектів будівництва і проведення їх експертизи.
		Стверджує, що на момент виникнення спірних правовідносин комплексна державна експертиза була скасована, так як чинним законодавством була введена інша експертиза, а саме експертиза проектів будівництва, яка по суті теж є комплексною так як проводиться з залученням атестованих експертів всіх напрямків.
		Скаржник звертає увагу суду, що ним на підтвердження проведення даної експертизи, яка також передбачена статтею 31 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» надано до суду Експертний звіт щодо розгляду проектної документації по проекту «Будівництво деревообробного комбінату по вул. Жовтневій, 11- Б в                     м. Коростень» №120/15 від 31.12.2015 з додатками, виконаний ДП Державним науково-дослідним та проектно-вишукувальним інститутом ''НДІПРОЕКТКОІІСТРУКЦІЯ», яка проведена з залученням атестованих експертів всіх напрямків, в тому числі експертів з питань екології та санітарної гігієни (епідеміології).
		За твердженням скаржника в експертному звіті № 120/15 від 31.12.2015 визначено, що «За результатами розгляду проектної документації і зняття зауважень встановлено, що зазначена проектна документація розроблена відповідно до вихідних даних на проектування з дотриманням вимог до міцності, надійності та довговічності об`єкту будівництва, його експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, санітарного і епідеміологічного благополуччя населення, екології, пожежної безпеки, техногенної безпеки, енергозбереження, і може бути затверджена в установленому порядку».
		В Додатку до експертного звіту в розділі Екологічна безпека також зазначено, що санітарно-захисна зона для цього об`єкту є 100 м. та за рахунок оптимізації проектних рішень при виконанні природоохоронних заходів та санітарних норм об`єкт практично не буде здійснювати шкідливого впливу на навколишнє середовище.
		Із посиланням на Додаток № 4 до «Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів. ДСП № 173-96», який регламентує «Санітарну класифікацію підприємств, виробництв та споруд і розміри санітарно-захисних зон для них» скаржник вважає, що проммайданчик деревообробного комбінату                  ТОВ «УХЛК» за технологією відноситься до заводів лісопильних, фанерних та деталей дерев`яних стандартних будівель, для яких встановлена нормативна санітарно-захисна зона розміром у 100 м, яка дотримана (клас IV. Санітарно-захисна зона 100 м.).
		Стверджує, що після проведення вищезазначеної експертизи, проведення інших двох експертиз в розумінні чинного законодавства для отримання дозволу на викиди не є обов`язковим.
		Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації (відповідач-1) надало відзив, у якому зазначило, що підтримує доводи касаційної скарги та просить їх задовольнити.
		Стверджує, що отримання скаржником дозволу на викиди забруднюючих речовин здійснювалось з дотриманням вимог природоохоронного законодавства.
		Також відповідач-1 наголосив, що оскаржений дозвіл на викиди є актом індивідуальної дії, та не впливає на права позивачки, оскільки останній не є учасниками правовідносин, що стосується порядку отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, між відповідачами і третьою особою. Оскаржувані рішення є індивідуальними актами, які може бути оскаржено виключно особою, щодо якої вони прийняті або прав, свобод та інтересів, якої вони безпосередньо стосуються. Вважає, що оскаржувані рішення про видачу дозволу, не породжують для позивачки права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
		За позицією відповідача-1, суб`єктом звернення до суду з позовом про застосування заходу реагування у виді анулювання документа дозвільного характеру може виступати відповідний дозвільний органу визначених законом випадках. 
		Просив касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позивачки.
		Головне управління Держпродспоживслужби в Житомирській області подало відзив, у якому наголосило, що рішення щодо можливості видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами відокремленого виробничого підрозділу - деревообробний комбінат ТОВ « Українська холдингова лісопильна компанія» було видано відповідно до вимог діючого законодавства. 
		Просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог позивачки.
		Своєю чергою позивачка надала відповіді на відзиви відповідачів, у яких наголосила на відсутності експертизи, визначеної статтею 13 Закону України «Про екологічну експертизу».
		Вважає, що акт санітарно-епідеміологічного обстеження об`єкта не є державною екологічною та санітарно-екологічною експертизою, необхідною для визначення безпеки для здоров`я людини, передбаченою статтею 25 Закону України «Про охорону атмосферного повітря».
		Також стверджує, що при видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами третій особі від 25.04.2017 року              № 05-02/1321, не було враховану відсутність обов`язкових санітарно-гігієнічної та екологічної експертиз щодо викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами викидів ТОВ «УХЛК».
		Наголошує, що порушення її прав підтверджуються висновками зробленими у рішенні Малинського районного суд Житомирської області у справі № 284/518/17-ц від 12 березня 2020, яким встановлено, що діяльність підприємства призвела до забруднення навколишнього природнього середовища небезпечними хімічними речовинами, негативний вплив на довкілля з порушенням конституційного особистого немайнового права позивачки на безпечне довкілля, у зв`язку з чим судом було присуджено стягнути ТОВ «Українська холдингова лісопильна компанія» 50000 тисяч гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди як сатисфакцію для позивачки.
		Із посиланням на вимоги Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів № 173 від 19.06.1996 року, наголосила на недотриманні санітарно - захисної зони, яка становить 1000 метрів.
		В той час, як у рішенні Головного управління Держпродспоживслужби України в Житомирській області від 25.04.2017 зазначено санітарно - захисну зону 100 метрів. Сушка із джерела викидів ТОВ «Українська лісопильна холдингова компанія» розміщена на відстані 42 метрів від садиби ОСОБА_1 . При цьому на                    ТОВ «Українська лісопильна холдингова компанія» 61 джерело викидів забруднюючих речовин. Також на цій відстані розміщено автостоянку для транспортних засобів. Все це грубо порушує право ОСОБА_1 на безпечні для життя і здоров`я умови проживання, на безпечне довкілля.
		Наголошує, що інформування громадськості щодо відкриття підприємства проводилось неналежним чином, мешканці міста Коростеня та ОСОБА_1 були категорично проти відкриття та діяльності такого виду підприємства, з приводу чого було проведено в 2016 році акцію протесту «Досить нас труїти» під головуванням ОСОБА_1 з перекриттям транспорту та дорожніх вулиць. З приводу вказаної акції також був судовий розгляд справи про захист честі, гідності то ділової репутації підприємств, де також Малинський районний суд підтвердив право ОСОБА_1 висловлювати свою думку з приводу порушення її екологічних прав та прав мешканців м. Коростеня (Справа № 283/950/16-ц). 
		До матеріалів справи також було надано копії скарг, підписів мешканців м. Коростеня Житомирської області, які категорично заперечували проти будівництва і діяльності такого підприємства як ТОВ «Українська лісопильна холдингова компанія».
		Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін. 
		 
		VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Предметом спору у справі є правомірність рішень відповідачів щодо надання дозволу третій особі на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами №1810700000-116 від 26.04.2017.
		Закон України 25 червня 1991 року № 1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища» (далі також Закон N 1264-XII) визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.
		Відповідно до статті 11 Закону №1264-XII місцеві ради, органи державної влади в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів зобов`язані подавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності, враховувати їх пропозиції щодо поліпшення стану навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, залучати громадян до участі у вирішенні питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів.
		Своєю чергою Закон України «Про охорону атмосферного повітря» визначає правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря.
		Відповідно до статті 11 Закону № 2707-XII викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб`єкту господарювання, об`єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
		За приписами статті 25 Закону№ 2707-XII для визначення безпеки для здоров`я людини та екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва нових і реконструкції діючих підприємств та інших об`єктів проводиться державна екологічна і санітарно-гігієнічна експертизи у порядку, визначеному законодавством.
		Відповідно до статті 1 Закону України від 9 лютого 1995 року № 45/95-ВР «Про екологічну експертизу» (далі також Закон № 45/95-ВР) екологічна експертиза в Україні це вид науково-практичної діяльності уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об`єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об`єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки 
		Статтею 7 цього Закону визначені об`єкти екологічної експертизи. 
		Так, об`єктами екологічної експертизи є проекти законодавчих та інших нормативно - правових актів, документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, генетично модифікованих організмів, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища.
		Згідно із частиною 1 статті 13 Закону № 45/95-ВР державна екологічна експертиза організовується і проводиться еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими установами, організаціями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, із залученням інших органів виконавчої влади. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, проводить державну екологічну експертизу щодо об`єктів, які стосуються території зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, та/або рішення щодо затвердження (схвалення) яких приймається Кабінетом Міністрів України. Експертиза проектів будівництва проводиться відповідно до статті 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
		Водночас частиною третьою статті 13 Закону № 45/95-ВР визначено, що здійснення державної екологічної експертизи є обов`язковим для видів діяльності та об`єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Перелік видів діяльності та об`єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, і центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
		Отже, Закони № 2707-XII, № 45/95-ВР, № 1264-XII, на які покликається позивачка регламентують підстави надання дозволів та визначають документи необхідні для її отримання. 
		Своєю чергою Закон України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі Закон № 3038-VI) встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
		Абзацом першим частини першої статті 31 Закону № 3038-VI встановлено, що проектна документація на будівництво об`єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником.
		Абзацом третім частини першої статті 31 Закону № 3038-VI передбачено, що до проектної документації на будівництво об`єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, а також об`єктів, які підлягають оцінці впливу на навколишнє природне середовище у транскордонному контексті, додаються результати оцінки впливу на стан навколишнього природного середовища (матеріали оцінки та звіти про оцінку і громадське обговорення). Перелік таких об`єктів та порядок проведення оцінки визначаються Кабінетом Міністрів України.
		Частиною п`ятою статті 31 Закону № 3038-VI визначено, що встановлення випадків та порядку проведення експертизи проектів будівництва іншими законами не допускається.
		З аналізу вищенаведених правових норм слідує, що експертиза проектів будівництва в загальному порядку, дійсно, здійснюється в порядку, визначеному положеннями статті 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». В той же час, проведення державної екологічної експертизи є обов`язковим в усіх випадках, які стосуються видів діяльності та об`єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку.
		Колегія суддів враховує, що при вирішенні питання про співвідношення положень Закону України «Про екологічну експертизу» та Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», колегія суддів касаційного суду в постанові від 19 лютого 2019 року у справі  №826/2278/17 дійшла висновку, що поняття «державна екологічна експертиза» та поняття «експертиза проектів будівництва» не є тотожними, а тому випадки обов`язкового проведення державної екологічної експертизи, визначені частиною третьою статті 13 Закону України «Про екологічну експертизу», а саме щодо видів діяльності та об`єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, поширюються і на об`єкти будівництва. Водночас у спірних правовідносинах Закон України «Про екологічну експертизу» є спеціальним, тому положення частини 5 статті 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не скасовують обов`язку проведення державної екологічної експертизи, встановленого частиною 3 статті 13 Закону України «Про екологічну експертизу».
		Зазначений висновок підтриманий Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в постанові від вересня 2019 року у справі № 826/13174/17 та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цього висновку. 
		Отже, визначальними у цьому випадку є наявність або відсутність нормативно визначених підстав для віднесення об`єкта щодо якого необхідно отримати дозвіл до об`єктів підвищеної небезпеки. 
		Колегія суддів приймає до уваги, що на виконання статті 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 302 затверджений Порядок проведення та оплати робіт, пов`язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи (далі - Порядок № 302).
		Відповідно до пункту 4 Порядку № 302 для отримання дозволу суб`єкт господарювання: оформляє заяву; готує документи, в яких обґрунтовуються обсяги викидів забруднюючих речовин; проводить інвентаризацію стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, видів та обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, пилогазоочисного обладнання; проводить оцінку впливу викидів забруднюючих речовин на стан атмосферного повітря на межі санітарно-захисної зони; розробляє плани заходів щодо: досягнення встановлених нормативів граничнодопустимих викидів для найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин; охорони атмосферного повітря на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; ліквідації причин і наслідків забруднення атмосферного повітря, остаточного припинення діяльності, пов`язаної з викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря, та приведення місця діяльності у задовільний стан; запобігання перевищенню встановлених нормативів граничнодопустимих викидів у процесі виробництва; здійснення контролю за дотриманням встановлених нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин та умов дозволу на викиди; обґрунтовує розміри нормативних санітарно-захисних зон, проводить оцінку витрат, пов`язаних з реалізацією заходів щодо їх створення; проводить оцінку та аналіз витрат, пов`язаних з реалізацією запланованих заходів щодо запобігання забрудненню атмосферного повітря; готує інформацію про отримання дозволу для ознайомлення з нею громадськості відповідно до законодавства.
		Суб`єкт господарювання для розроблення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, може залучати установи, організації та заклади, яким Мінприроди надає право на розроблення цих документів.
		Правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлення порядку діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру та державних адміністраторів визначає Закон України від 6 вересня 2005 року № 2806-IV "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" (далі також Закон № 2806-IV).
		Зміст зазначених норм свідчить про те, що суб`єкти господарювання, що здійснюють викиди забруднюючих речовин, які справляють негативний вплив на здоров`я людини та стан навколишнього природного середовища зобов`язані отримувати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. Тобто законодавець встановив обов`язок отримувати такий дозвіл тим підприємствам, які експлуатують об`єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші.
		Відповідно до пункту 3 Порядку № 302 дозвіл видається безоплатно на строк не менш як п`ять років:
		суб`єкту господарювання, об`єкт якого відповідно до законодавства належить до першої групи, - Мінприроди за погодженням з Держсанепідслужбою;
		суб`єкту господарювання, об`єкт якого відповідно до законодавства належить до другої або третьої групи, - обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища через дозвільні центри
		за погодженням з територіальними органами Держсанепідслужби.
		Згідно з пунктом 5 Порядку № 302 суб`єкт господарювання, об`єкт якого належить до першої групи, для отримання дозволу подає Мінприроди, а суб`єкт господарювання, об`єкт якого належить до другої або третьої групи, - дозвільному центру у письмовій та в електронній формі документи, підготовлені відповідно до затвердженої Мінприроди Інструкції про загальні вимоги до оформлення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для підприємств, установ, організацій та громадян - підприємців, а також вміщує в місцевих друкованих засобах масової інформації повідомлення про намір отримати дозвіл із зазначенням адреси місцевої держадміністрації, до якої можуть надсилатися зауваження громадських організацій та окремих громадян.
		Відповідно до пункту 6 Порядку № 302 Мінприроди та дозвільні центри передають Держсанепідслужбі, її територіальним органам відповідно заяву та документи на отримання дозволу. Держсанепідслужба, її територіальні органи протягом 15 календарних днів з дати надходження документів приймають рішення щодо можливості/неможливості видачі дозволу, яке надсилається Мінприроди та дозвільним центрам відповідно. У разі прийняття рішення щодо неможливості видачі дозволу у ньому зазначається зміст зауважень.
		Відповідно до пункту 8 Порядку № 302 орган, який видав дозвіл, протягом 30 календарних днів розглядає заяву та документи на отримання дозволу і у разі відсутності зауважень видає дозвіл.
		У разі наявності зауважень документи повертаються суб`єкту господарювання з викладом їх змісту та зазначенням терміну повторного подання.
		Рішення про видачу дозволу надсилається органом, який видав дозвіл, суб`єкту господарювання та Держсанепідслужбі або її територіальним органам.
		Суди попередніх інстанцій враховували норми Порядку № 302, проте не встановлювали його порушень з боку відповідачів або третьої особи. 
		Водночас судами встановлено, що на підставі рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Житомирській області від 25.04.2017 № 05-02/1321, Управлінням екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації 26 квітня 2017 року видано ТОВ "Українська холдингова лісопильна компанія" дозвіл №1810700000-116 на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. Термін дії дозволу: 10 років, з 26.04.2017 до 26.04.2027.
		Отже, ключовим питання для вирішення справи є наявність або відсутність законодавчо визначеного обов`язку проведення в цьому випадку третьою особою екологічної експертизи для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами ТОВ "Українська холдингова лісопильна компанія" від 25.04.2017.
		На виконання вимог частини третьої статті 13 Закону України "Про екологічну експертизу" Постановою Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2013 року № 808 затверджено Перелік видів діяльності та об`єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку (далі ПКМ № 808, або Перелік № 808).
		Судами встановлено, що видами діяльності третьої особи згідно із КВЕД є: лісопильне та стругальне виробництво, виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів. 
		Також судами встановлено, що третя особа здійснює, зокрема, сушіння тирси, пиломатеріалів з використанням сушильних камер та використовує у своїй діяльності котли, в яких відбувається згоряння твердих відходів деревини.
		На думку судів попередніх інстанцій, визначальною ознакою необхідності отримання ТОВ "Українська холдингова лісопильна компанія" позитивного висновку комплексної державної експертизи або позитивних висновків державної екологічної та державної санітарно-гігієнічної експертиз послугувало зазначення в заяві на отримання оскаржуваного дозволу інформації, що дозвіл потрібен на новостворене стаціонарне джерело викидів. 
		Отже, на думку судів попередніх інстанцій, наявність позитивного висновку експертиз: або комплексної державної експертизи, або державної екологічної та державної санітарно-гігієнічної експертиз є обов`язковою умовою для отримання дозволу на новостворене стаціонарне джерело викидів.  
		Проте за приписами частини третьою статті 13 Закону України «Про екологічну експертизу» здійснення державної екологічної експертизи є обов`язковим для видів діяльності та об`єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. 
		Своєю чергою згідно із пунктом 14 Постанови № 808 до видів діяльності та об`єктів які становлять підвищену екологічну небезпеку віднесено виробництво з оброблення деревини (хімічне перероблення деревини, деревоволокнистих плит, деревообробне виробництво з використанням синтетичних смол, консервування деревини просоченням).
		Судами не встановлено та сторонами не наголошувалось на здійснені третьою особою діяльності визначеної пунктом 14 Постанови № 808. 
		Водночас Постанова № 808 не відносить до видів діяльності та об`єктів, які становлять підвищену екологічну небезпеку лісопильне та стругальне виробництво, виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів, сушіння тирси, пиломатеріалів без ознак, визначених пунктом 14 Постанови № 808. 
		Отже, судами при визначені виду діяльності вірно встановлені обставини справи, проте невірно застосовані норми матеріального права щодо визначення діяльності, яка становить підвищену екологічну небезпеку, а також не враховані висновки Верховного Суду, сформовані у справах № 826/2278/17, № 826/13174/17. 
		Щодо посилань позивача на порушення при наданні дозволу статті 25 Закону «Про охорону атмосферного повітря» в частині не проведення санітарно-гігієнічної експертизи, колегія суддів зазначає таке. 
		Зміст статті 25 Закону № 2707-ХІІ передбачає проведення експертизи у порядку, визначеному законодавством.
		Отже, стаття 25 Закон № 2707-ХІІ відсилає до Закону України «Про екологічну експертизу» та Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».
		Закон України 24 лютого 1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі також Закон № 4004-XII) регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов`язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.
		Статті 1 Закону № 4004-XII містить поняття державна санітарно-епідеміологічна експертиза, проте не містить поняття санітарно-гігієнічної експертизи. 
		Водночас згідно із статтею 1 цього закону санітарно-епідеміологічний сертифікат (далі - гігієнічний сертифікат) це разовий документ, виданий органами державної санітарно-епідеміологічної служби, що підтверджує безпеку для здоров`я та життя людини окремих видів товарів широкого вжитку (парфумерно-косметичних виробів, товарів дитячого асортименту, виробів побутового призначення тощо) на підставі результатів проведених санітарно-хімічних, токсикологічних, фізико-хімічних, радіологічних, мікробіологічних та інших досліджень.
		В контексті предмету спору та визначення термінів Законом № 4004-XII, колегія суддів не ототожнює поняття санітарно-гігієнічної експертизи та санітарно-епідеміологічний сертифікат.
		Наказом Міністерства охорони здоров`я № 247 від 09.10.2000 затверджений Тимчасовий порядок проведення  державної санітарно-гігієнічної експертизи (далі Наказ № 247) 
		Проте Наказ № 247 лише скасовує відповідний Наказ МОЗ № 190 від 20.10.95 про проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи та передбачає проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи. 
		Відповідно до преамбули Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" у тексті Закону слова "санітарно-гігієнічна" (крім абзацу дев`ятого статті 33), у всіх відмінках замінено словом "санітарно-епідеміологічна".
		Відповідно до статті 10 Закону № 4004-XII державна санітарно-епідеміологічна експертиза полягає у комплексному вивченні документів (проектів, технологічних регламентів, інвестиційних програм тощо), а також діючих об`єктів та пов`язаних з ними небезпечних факторів на відповідність вимогам санітарних норм. 
		Із покликанням на статтю 11 Закону № 4004-XII, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обов`язкове проведення санітарно-епідеміологічної (санітарно-гігієнічної) експертизи документації (передпроектної та проектів) ТОВ «Українська холдингова лісопильна компанія» для оцінки екологічних ризиків та екологічної небезпеки діяльності Товариства та з метою встановлення відповідності (невідповідності) вимогам безпеки для здоров`я і життя людини.
		Також суди наголосили, що експертний звіт щодо розгляду проектної документації по проекту "Будівницткво деревообробного комбінату по вул. Жовтневій 11-Б в                      м. Коростені" (т. 1 а.с. 58-82) не є експертним висновком екологічної та/або санітарно-епідеміологічної експертизи.
		Колегія суддів Верховного Суду вважає цей висновок хибним в контексті оцінки правомірності видачі дозволу з огляду на таке.
		Статтею 11 Закону № 4004-XII передбачено, що державній санітарно-епідеміологічній експертизі підлягають схеми, передпроектна документація, що стосується районного планування і забудови населених пунктів, курортів тощо; проекти нормативно-технічної, інструкційно-методичної документації, що стосується здоров`я та середовища життєдіяльності людини; продукція, напівфабрикати, речовини, матеріали та небезпечні фактори, використання, передача або збут яких може завдати шкоди здоров`ю людей, документація на розроблювані техніку, технології, устаткування, інструменти тощо, діючі об`єкти, у тому числі військового та оборонного призначення.
		Отже, зазначена норма передбачає виключний перелік об`єктів експертизи. 
		Згідно із статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Водночас згідно із статтею 12 Закону № 4004 експертиза проектів будівництва проводиться відповідно до статті 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
		На виконання вимог статті 31 Закону України № 3038 Постановою Кабінету Міністрів від 11 травня 2011 року № 560 затверджений «Порядок затвердження проектів будівництва і проведення їх експертизи» (надалі також Порядок № 560).
		Порядок № 560 визначає механізм затвердження проектів будівництва і проведення їх експертизи.
		Відповідно до пункту 6 Порядку № 560 метою проведення експертизи проектів будівництва (далі - експертиза) є визначення та перевірка якості проектних рішень шляхом виявлення відхилень від вимог до міцності, надійності та довговічності будинків і споруд, їх експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, зокрема щодо додержання нормативів з питань створення умов для безперешкодного доступу осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, допустимого відсотка забудови земельної ділянки, гранично допустимої висоти будівництва та щільності населення, санітарного і епідеміологічного благополуччя населення, охорони праці, екології, пожежної, техногенної, ядерної та радіаційної безпеки, енергозбереження, кошторисної частини проекту будівництва. Експертиза є завершальним етапом розроблення проектів будівництва.
		Згідно із пунктом 10 Порядку № 560 обов`язковій експертизі підлягають проекти будівництва об`єктів, що: належать до IV і V категорії складності щодо дотримання вимог до їх міцності, надійності, довговічності будинків і споруд, їх експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, санітарного і епідеміологічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної, техногенної, ядерної та радіаційної безпеки;
		Проте судами не встановлювався факт віднесення об`єкту щодо якого отримувався дозвіл до IV і V категорії складності.
		Щодо твердження позивача та висновків судів про необхідність висновку комплексної державної експертизи, колегія суддів зазначає таке. 
		Суди попередніх інстанцій наголосили, що у Додатку 1 до Дозволу №1810400000-116 від 26.04.2017 вказано: "На новостворені стаціонарні джерела викид дозволяється лише у випадку отримання позитивного висновку комплексної державної експертизи, а для об`єктів, затвердження проектів будівництва яких у межах законодавства України не потребує комплексної державної експертизи - позитивні висновки державної екологічної та державної санітарно-гігієнічної експертиз. Отже, наявність позитивного висновку експертиз: або комплексної державної експертизи, або державної екологічної та державної санітарно-гігієнічної експертиз є обов`язковою умовою для викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. 
		Проведення комплексної державної експертизи регулювалося «Порядком затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року № 483, яка втратила чинність 31 жовтня 2007 року на підставі Постанови КМУ № 1269 (1269-2007-п ), яка в свою чергу також втратила чинність на підставі Постанови КМУ № 560 від 11.05.2011, якою затверджено «Порядок затвердження проектів будівництва і проведення їх експертизи».
		Проте Порядок № 560 не передбачає таке поняття як комплексна державна експертиза та порядок її проведення. 
		За такого правового регулювання та встановлених обставин, колегія судів зауважує, що цей висновок судів попередніх інстанцій не підкріплений посиланням на його нормативне обґрунтування.
		Верховний Суд критично оцінює посилання судів на статтю 39 Закону України "Про екологічну експертизу", яка визначає вимоги до державної екологічної експертизи, оскільки проведення експертизи за встановлених судами обставин не передбачено. 
		Суд критично оцінює посилання позивачки на недотримання санітарно - захисної зони 1000 метрів, встановленої наказом Міністерства охорони здоров`я № 173 у Державних санітарних правилах планування та забудови населених пунктів для лісопромислових господарств (виробництва по хімічній переробці дерева та одержанню деревини) в частини з огляду на таке. 
		Згідно із Додатком № 4 «Санітарна класифікація підприємств, виробництв та споруд і розміри санітарно-захисних зон для них» Клас I. Санітарно-захисна зона 1000 м встановлена для лісопромислових господарств (виробництва по хімічній переробці дерева та одержанню деревного вугілля).
		Судами не встановлювалось, що виробництво, яке здійснює третя особа пов`язано із хімічною переробкою дерева та одержанням деревного вугілля.
		Натомість судами було встановлено, що третя особа займається лісопильним та стругальним виробництвом, а також виробництвом інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів.
		Згідно із Додатком Наказу № 173 № 4 заводи лісопильні, фанерні та деталей дерев`яних стандартних будівель віднесені до IV класу, санітарно-захисна зона для яких встановлена 100 м. 
		Порушене позивачкою питання відшкодування шкоди як докази підтвердження позовних вимог не впливають на правову оцінку предмету спору з огляду на таке.
		Згідно із постановою КМУ № 302, та статтею 11 Закону № 2707-ХІІ, дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам - підприємцям експлуатувати об`єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів гранично допустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну. Отже, шкода може бути спричинена не дозволом, а умовами його дотримання та перевищенням гранично допустимих викидів. 
		Водночас питання шкоди розглянуто в іншій справи за правилами цивільного судочинства та не є предметом спору у цій справі відповідно її наявність або відсутність не впливають на обов`язок проведення експертизи. 
		Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Оскільки обставини справи, встановлені судами з достатньою повнотою, але судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, вони підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову.
		Керуючись статтями 344, 351, 356 КАС України, суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська холдингова лісопильна компанія" задовольнити.
		Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року у справі № 806/2591/17 скасувати, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації, Головного управління Держпродспоживслужби в Житомирській області, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська холдингова лісопильна компанія» про визнання неправомірними та скасування дозволу і рішення.
		 
		Судді Верховного Суду                                                            С.М. Чиркін
		                                                                                          А.А. Єзеров
		                                                                                          В.М. Шарапа

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...