Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/28113/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо.
Надіслано судом: 15.06.2023. Зареєстровано: 16.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 16.06.2023.
Дата набрання законної сили: 15.06.2023
Номер судового провадження: К/990/491/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		15 червня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа №640/28113/20
		адміністративне провадження №К/990/35202/22
		адміністративне провадження №К/990/491/23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Білак М.В.,
		суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.
		розглянувши в порядку письмового провадження справу
		за касаційними скаргами Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України
		на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2022 року (головуючий суддя - Чудак О.М., судді - Донець В.А., Шейко Т.І.) 
		та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року (головуючий суддя - Бєлова Л.В., судді: Аліменко В.О., Безименна Н.В.)
		у справі № 640/28113/20
		за позовом ОСОБА_1 
		до Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України
		про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання винити певні дії, стягнення компенсації.
		I. РУХ СПРАВИ
		1.          У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила:
		- визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України, Міноборони України щодо відсутності нормативного врегулювання використання майна, що належить їй на праві приватної власності, як фортифікаційної споруди, Збройними Силами України (далі - ЗС України); 
		- зобов`язати Кабінет Міністрів України, Міноборони України розробити та прийняти нормативно-правові акти, якими врегулювати порядок використання майна цивільних осіб підрозділами ЗС України в ході проведення антитерористичної операції без введення воєнного або надзвичайного стану; 
		- встановити порушення права ОСОБА_1 на користування своїм майном, а саме: квартирою АДРЕСА_1 , у зв`язку з протиправною бездіяльністю КМ України, Міноборони України у зв`язку з використанням цієї квартири підрозділами ЗС України без законних підстав;
		- стягнути з Міноборони України компенсацію за порушення права ОСОБА_1 на користування своїм майном, а саме: квартирою АДРЕСА_1 у розмірі: 385 000 грн - матеріальна шкода; 100 000 грн - моральна шкода.
		2.          В обґрунтування позовних вимог зазначила, що є власником квартири АДРЕСА_1 і разом з чоловіком ОСОБА_2 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) проживала в цій квартирі. З липня 2014 року вона втратила можливість користуватися своєю власністю та житлом у зв`язку з використанням зазначеної квартири військовослужбовцями ЗС України як фортифікаційної споруди. Національним законодавством України не врегульовано питання щодо використання майна цивільних осіб військовими підрозділами у військових цілях, а тому вважає, що зайняття указаної квартири підрозділами ЗС України без законних підстав становить порушення її права власності, яке має бути компенсовано. Зазначила, що повноваження зокрема, із вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, охорони власності та громадського порядку, забезпечення обороноздатності України, оснащення ЗС України, вирішення питання дислокації (передислокації) військових частин тощо належать до компетенції Кабінету Міністрів України і Міноборони України. Тому, на її думку, відсутність протягом більше шести років (з 2014 року по 2020 рік, коли вона звернулася до суду) законодавства щодо порядку використання та відшкодування шкоди за використання майна цивільних осіб у військових цілях, свідчить про протиправність бездіяльності відповідачів та є підставою для відшкодування шкоди, завданої таким використанням, у судовому порядку.
		3.          Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року, позовні вимоги задоволено частково. 
		Визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невчинення дій з ухвалення нормативно-правового акту про використання майна, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 ЗС України під час проведення Антитерористичної операції, Операції Об`єднаних сил зі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.
		Зобов`язано Кабінет Міністрів України вчинити необхідні та достатні дії для ухвалення нормативно-правового акту, яким врегулювати порядок використання майна цивільних осіб Збройними Силами України під час проведення Антитерористичної операції (далі - АТО), Операції Об`єднаних сил зі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (далі - ООС) без введення воєнного або надзвичайного стану. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		4.          Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Кабінет Міністрів України звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати прийняті ними рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
		5.          З рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився й другий відповідач - Міноборони України та оскаржив їх в касаційному порядку. У своїй касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
		6.          Ухвалами Верховного Суду від 21 грудня 2022 року та 22 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами у цій адміністративній справі. 
		II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ 
		7.          Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної власності в рівних частках ОСОБА_1 та її чоловіку ОСОБА_2 .
		8.           ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом як його дружина.
		9.          Згідно з актом технічного обстеження стану квартири від 25 листопада 2015 року, що складений Комісією у складі посадових осіб Мар`їнської міської ради та її виконавчого комітету, зазначена квартира постраждала під час артобстрілів у період з січня по листопад 2015 року; комісією зафіксовано осколочні пошкодження стін, стелі квартири, а також розбиття пластикових вікон, вхідних металевих дверей та дерев`яних міжкімнатних дверей, металевих воріт гаражу. 
		10.          Згідно з інформацією, наведеною у довідці-підтвердженні від 27 січня 2016 року, виданої керівником військово-цивільної адміністрації міста Мар`їнки,  позивач та її чоловік під час проведення АТО втратили можливість проживати у квартирі АДРЕСА_1 у період з 11 липня 2014 року, але продовжували контролювати цілісність своєї нерухомості та майна. У період з 08 червня 2015 року та по теперішній час таку можливість було повністю втрачено з причини дислокації військових частин Збройних Сил України по АДРЕСА_2 та заселення військових у приватні будівлі. Громадянин ОСОБА_2 та інші члени його сім`ї дійсно є потерпілими під час проведення АТО і повністю втратили нерухомість і майно, яке знаходилося в ній.
		11.          Згідно з інформацією в акті №28 від 27 лютого 2020 року, складеному Комісією, утвореною розпорядженням керівника військово-цивільної адміністрації міста Мар`їнка та с. Побєда, під час обстеження квартири АДРЕСА_1 , яка була пошкоджена під час проведення бойових дій в січні 2015 року, виявлено її пошкодження внаслідок артобстрілів, зокрема, пошкоджені несучі конструкції, відсутні двері, вікна. Квартира непридатна для проживання. Потребує проведення відновлювальних робіт.
		12.          Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 07 вересня 2017 року, виданої органом соціального захисту населення ОСОБА_1 , остання перемістилася для проживання/перебування за адресою: АДРЕСА_3 . Її зареєстрованим місцем проживання є квартира АДРЕСА_1 .
		13.          За інформацією, викладеною у листі військової частини НОМЕР_1 від 09 вересня 2016 року №313/шу/2/7532, відомості про дислокацію військовослужбовців ЗС України у місті Мар`їнка в період з серпня 2014 року по серпень 2016 року становлять державну таємницю.
		14.          За інформацією, викладеною у листі Штабу антитерористичного центру при Службі безпеки України від 26 грудня 2016 року №33/2/2-К-1656 слідує, що місто Мар`їнка Донецької області включено до переліку населених пунктів, на території яких проводиться АТО, і в цілому знаходиться на лінії зіткнення. Інформація про факти примусового відчуження військовослужбовцями Збройних Сил України приватного житла позивача відсутня. Водночас, за даним фактом СВ Мар`їнського РВ ГУ МВС України у Донецькій області проводяться слідчі дії у рамках кримінального провадження №12015050690001165 від 13 липня 2015 року.
		15.          У зв`язку з неможливістю користуватись своєю квартирою та втратою частини речей, які в ній знаходились, що пов`язано з проведенням АТО та здійсненням заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об`єднаних сил (ООС), а також відсутністю нормативно-правових актів, якими було б врегульовано порядок використання майна цивільних осіб підрозділами Збройних Сил України в ході проведення антитерористичної операції без введення воєнного або надзвичайного стану, позивач звернулась з даним адміністративним позовом до суду.
		IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		16.          Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що зайняття та використання Збройними Силами України квартири ОСОБА_1 є втручанням у право останньої мирно володіти своїм майном, що відбулось без законних підстав, оскільки законодавство України таких не містить.
		17.          Відсутність правового регулювання стосовно питання використання військовослужбовцями Збройних Сил України житла цивільних осіб під час проведення АТО та/чи ООС, а також відсутність компенсаційних механізмів у разі його використання, призводить до юридичної невизначеності позивача стосовно свого майна зокрема, у питаннях правових підстав та строків використання житла, матеріального тягаря за утримання житла, який на позивача може бути покладено в майбутньому, можливості отримання компенсації, підстав її виплати та розміру. 
		18.          З огляду на викладене та практику Європейського суду з прав людини стосовно обов`язку держави виконати свої позитивні зобов`язання з прийняття правового акту для врегулювання правовідносин, що виникли у справі, суд першої інстанції визнав протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невчинення дій з ухвалення нормативно-правового акту про використання майна, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 ЗС України під час проведення АТО/ООС, а також зобов`язав Кабінет Міністрів України вчинити необхідні та достатні дії для ухвалення нормативно-правового акту, яким врегулювати порядок використання майна цивільних осіб Збройними Силами України під час проведення АТО/ООС без введення воєнного або надзвичайного стану. 
		19.          У задоволенні позовних вимог до Міноборони України суд першої інстанції відмовив, з огляду  на відсутність правового регулювання спірних відносин та враховуючи висновок про наявність компетенції Уряду України вчинити відповідні дії з ухвалення правового акта. 
		20.          У задоволенні позовних вимог про стягнення з Міноборони України компенсації за порушення права ОСОБА_1 на користування своїм майном також було відмовлено, з огляду на ненадання позивачем до суду доказів заподіяння шкоди та понесення її саме у вказаному розмірі.  
		21.          Суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції погодився.
		IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ
		22.          Кабінет Міністрів України у своїй касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог та увалити нове рішення у відповідній частині, яким у задоволенні позову відмовити.
		23.          Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права. При цьому, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: щодо застосування статей 14, 15 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», статті 12 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР. 
		24.          Відповідач стверджує, що відповідно до приписів статей 14, 15 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», статті 12 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», з метою виконання заходів із забезпечення національної безпеки  оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, військовослужбовці наділені правом входити (проникати) в жилі приміщення, що належать громадянам. Мета такого проникнення є законодавчо обумовленою і стосується захисту національної безпеки та оборони. 
		25.          Отже, навіть якщо допустити використання військовослужбовцями Збройних Сил України квартири позивача, то в даному випадку не може йти мова про протиправність їхніх дій чи відсутність законодавчих підстав для можливості використання житла цивільних осіб, оскільки таке житло використовується військовослужбовцями на законних підставах, під час виконання заходів із забезпечення життєво важливих інтересів суспільства і держави. 
		26.          Окрім цього, наведені норми права, а також положення статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» не містять приписів щодо обов`язку Уряду України розробити та подати на розгляд Парламенту України законопроєкт чи прийняти власний нормативно-правовий акт з питання використання військовослужбовцями Збройних Сил України житла цивільних осіб під час проведення операції об`єднаних сил зі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичної операції та про компенсацію за використання такого житла.
		27.          Однак, суди попередніх інстанцій оскаржуваними рішеннями зобов`язали суб`єкт владних повноважень, яким є Уряд України, вчинити дії, обов`язковість вчинення яких не встановлена законом, що суперечить конституційному принципу поділу влади та положенням статті 19 Конституції України.
		28.          Також відповідач зазначив про помилкове застосування до спірних правовідносин положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, оскільки обраний судами спосіб захисту порушених прав позивача є втручанням у діяльність та дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.  
		29.          Окрім цього, у своїй касаційній скарзі Кабінет Міністрів України указав на незастосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин положень статті 20 Бюджетного кодексу України, Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік», а також неврахування, що на реалізацію наведених нормативно-правових актів Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 02 вересня 2020 року №767, якою затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації. Цим Порядком визначено механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою "Грошова компенсація постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації". 
		30.          Також зазначеною постановою Уряду України внесено зміни до Порядку надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року №947, яким встановлено механізм надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій і розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації.
		31.          Таким чином, на переконання відповідача, на час розгляду справи нормативно врегульовано порядок отримання коштів постраждалими, житлові будинки (квартири) яких зруйновано (або вони стали непридатними для проживання) внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, отже, державою запропоновано механізм, який здатен відновити порушене право власності особи на житло. Тому, на його думку, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність законодавства, яке могло б врегулювати спірні правовідносини, є безпідставним.  
		32.          Інший відповідач - Міністерство оборони України у своїй касаційній скарзі зазначив, що поставлене позивачем питання щодо правового врегулювання порядку використання майна цивільних Збройними силами України під час проведення АТО/ООС може бути вирішено лише шляхом внесення змін до чинного законодавства України. 
		33.          Проте, відповідно до практики Верховного Суду, юрисдикція судів не поширюється на спори, спрямовані на врегулювання питань підготовки та внесення на розгляд Верховної Ради України законопроєктів у рамках законотворчого процесу, оскільки в даному випадку органом державної влади не виконуються владні управлінські функції (правова позиція щодо непоширення юрисдикції судів на законотворчий процес викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі №9901/266/20, від 02 квітня 2019 року у справі №800/427/17, від 04 грудня 2018 року у справі №800/203/17, від 13 березня 2019 року у справі №9901/947/18).
		34.          Таким чином, на думку Міністерства оборони України, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не врахували висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у зазначених вище постановах Верховного Суду.
		35.          Окрім цього, зі змісту статей 2, 5 КАС України слідує, що об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень. Адміністративний суд, встановивши обставини, що свідчать про очевидну відсутність порушення законного інтересу (матеріально-правової заінтересованості) позивача, не має юрисдикції для розгляду справи і повинен відмовити у відкритті адміністративного провадження.
		36.          Відповідач стверджував, що під час розгляду даної справи судами не встановлено, що позивач звернулася з позовними вимогами зокрема, до Кабінету Міністрів України як до органу, що здійснює нормотворчу діяльність. Водночас, як вбачається, фактичною підставою для її звернення до суду є намір відшкодувати шкоду, завдану внаслідок артилерійських обстрілів її помешкання 15 січня 2015 року. При цьому, у позивача відсутні докази, що саме військовослужбовці Збройних Сил України займали її квартиру та використовували як фортифікаційну споруду.
		37.          Також відповідач зазначив, що у Кабінету Міністрів України відсутні визначені законодавством повноваження та зобов`язання щодо розробки законопроєкту чи прийняття власних нормативно-правових правових актів щодо використання  військовослужбовцями Збройних Сил України під час проведення АТО/ООС та про компенсацію за використання такого житла. Водночас, з метою врегулювання відносин щодо відшкодування постраждалим особам шкоди,  Урядом України вже прийнято постанову від 02 вересня 2020 року №767, якою затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації (далі - Порядок №767).
		38.          Окрім цього, судами попередніх інстанцій не застосовано до спірних правовідносин закон, який підлягав застосуванню, а саме: статтю 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», якою передбачено відшкодування шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону із наступним стягненням такого відшкодування з осіб, які заподіяли цю шкоду, в порядку, передбаченому законом.
		39.          На виконання наведеного положення законодавства України, як уже зазначалося, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 02 вересня 2020 року №767 «Питання виплати грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації»
		40.          Отже, на думку відповідача, питання щодо нормативного врегулювання порядку отримання коштів постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайних ситуацій воєнного характеру, вирішено, тому спірні правовідносини у справі відсутні. За таких обставин, судам слід було відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог з цих підстав. 
		41.          У відзиві на касаційну скаргу Кабінету Міністрів України представник позивача просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
		V. МОТИВИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		42.          Згідно з частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
		43.          Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		44.          Статтею 347 КАС України передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша). Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із обґрунтуванням підстав, визначених у частині п`ятій статті 346 цього Кодексу (частина четверта).
		45.          При передачі справ як таких, що містять виключну правову проблему, на розгляд Великої Палати, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики.
		46.          Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та  якісного критеріїв.
		47.          За загальним правилом, кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. За якісним критерієм виключна правова проблема полягає, зокрема, у відсутності сталої судової практики, необхідності застосування інституту аналогії, необхідності здійснення судового тлумачення норм закону. За своєю правовою природою виключна правова проблема має зачіпати фундаментальні (конституційні, конвенційні) права та свободи (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 12 серпня 2019 року у справі №175/3057/17-к).
		48.          Верховний Суд, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг дійшов висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на таке.
		49.          Предметом позовних вимог у справі, яка розглядається, є:
		- бездіяльність Кабінету Міністрів України, Міноборони України щодо відсутності нормативного врегулювання використання майна, що належить позивачу на праві приватної власності, як фортифікаційної споруди, Збройними Силами України та зобов`язання розробити та прийняти нормативно-правові акти, якими врегулювати порядок використання майна цивільних осіб підрозділами Збройних Сил України в ході проведення антитерористичної операції без введення воєнного або надзвичайного стану; 
		- встановлення порушення права позивача на користування своїм майном, а саме: квартирою АДРЕСА_1 , у зв`язку з протиправною бездіяльністю Кабінету Міністрів України, Міноборони України у зв`язку з використанням цієї квартири підрозділами Збройних Сил України без законних підстав;
		- стягнення з Міністерства оборони України компенсації за порушення права позивача на користування своїм майном, а саме: квартирою АДРЕСА_1 у розмірі: 385 000 грн - матеріальна шкода; 100 000 грн - моральна шкода.
		50.          Підставою для звернення до суду з вказаним позовом ОСОБА_1 зазначила, що зайняття та використання підрозділами Збройних Сил України її нерухомої власності - квартири без законних на це підстав становить порушення її права власності. Бездіяльність Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України щодо допущення ситуації використання її майна підрозділами Збройних Сил України без законних підстав - є протиправною. У зв`язку з відсутністю порядку компенсації за таке використання майна, належного їй на праві приватної власності, вона зазнала матеріальної та моральної шкоди.
		51.           Таким чином, фактично предметом спору у справі, яка розглядається, є заподіяння шкоди майновим інтересам позивачки в результаті використання належного їй на праві власності майна та відшкодування моральної шкоди. Обґрунтовуючи порушене право, за захистом якого позивачка звернулася до суду із цим позовом, посилалася на положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		52.          Оскільки законодавством не врегульовано питання щодо порядку використання майна цивільних осіб у військових цілях, а також порядку компенсації за таке використання майна, належного позивачу на праві приватної власності, вона зазнала матеріальної та моральної шкоди, яку просила відшкодувати в судовому порядку.
		53.          Подібні правовідносини виникли у справі №640/28111/20, у якій позивач також ставить питання про визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України та Кабінету Міністрів України, а також зобов`язання Кабінету Міністрів України вжити заходів для прийняття нормативно-правового акту, яким врегульовуватиметься порядок використання нерухомого майна цивільних військовослужбовцями Збройних Сил України під час проведення антитерористичної операції, а також компенсацію за використання нерухомого майна цивільних осіб військовослужбовцями Збройних Сил України за весь час проведення антитерористичної операції. Зазначена справа на даний час перебуває на розгляді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
		54.          Водночас, слід зазначити, що в подібних правовідносинах існує судова практика у справах цивільної юрисдикції, де предметом спору є заподіяння шкоди майновим інтересам позивача у результаті мобілізації (примусового відчуження) належного їй на праві власності майна та відшкодування моральної шкоди (справа №757/14424/20-ц, яка на даний час перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду). 
		55.          Так, у справі №757/14424/20-ц, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачі, маючи у власності частину будинку та гаражі, під час проведення на території Донецької області антитерористичної операції втратили можливість ними користуватися з причини дислокації військових частин Збройних Сил України та заселення військових у їх будинок. У такому випадку держава зобов`язана відшкодувати громадянам вартість вилучених у них будинків, проте на даний час відсутній закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України вартості мобілізованого майна. Отже, оскільки держава не виконала свій позитивний матеріальний та процесуальний обов`язок за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме не прийняла спеціальні нормативно-правові акти щодо виплати компенсації за мобілізоване майно під час проведення АТО на окремих територіях Донецької та Луганської областей, а також порядку визначення її розміру, суди дійшли висновку про те, що позивачі мають право на отримання від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції у розмірі по 100 тис. грн кожному. 
		56.          При цьому, Колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, передаючи справу №757/14424/20-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначила, що, оскільки законодавцем не затверджено механізму виплати компенсації за мобілізоване майно під час проведення АТО на окремих територіях Донецької та Луганської областей, а також порядку визначення її розміру, постає питання щодо можливості застосування до таких правовідносин загальних норм, зокрема норм статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Крім того, існує необхідність формування висновку Великою Палатою Верховного Суду щодо повноважень суду за наявності позовних вимог до держави про компенсацію за мобілізоване (відчужене) майно присудити особі компенсацію за невиконання державою позитивного обов`язку в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції та відповідних рішень ЄСПЛ.
		57.          З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що предметом спору у справі, яка розглядається №640/28113/20 та у справі №640/28111/20, а також у справі №757/14424/20-ц, яка перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду, є заподіяння шкоди майновим інтересам позивачів в результаті використання належного їм на праві власності майна та відшкодування моральної шкоди за порушення права користування своїм майном.
		58.          При цьому, обставини, якими позивачі обґрунтовують свої вимоги у вказаних справах свідчать, що предмет спору, підстави позову, фактичні обставин та суть права та/або інтерес, за захистом якого звернулися позивачі, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичної природи обставин у справі, яка розглядається в порядку адміністративної юрисдикції та у справі №757/14424/20-ц, яка перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду в порядку цивільної юрисдикції, є подібними та пов`язані з компенсаційними виплатами, матеріальним та моральним відшкодуванням. 
		59.          У зв`язку з тим, що законодавцем не затверджено механізму виплати компенсації за використання майна цивільних осіб Збройними Силами України під час проведення АТО/ООС у вказаних у цих справах періодах, а також порядку визначення її розміру у всіх цих справах, постає питання щодо можливості застосування до таких правовідносин загальних норм, зокрема норм статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
		60.          Крім того, у вказаних справах існує необхідність формування висновку Великою Палатою Верховного Суду щодо повноважень суду за наявності позовних вимог до держави про компенсацію за користування майном, замість цього присудити особі компенсацію за невиконання державою позитивного обов`язку у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції та відповідних рішень ЄСПЛ.
		61. З огляду на те, що Верховний Суд позбавлений можливості звернення до Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції, визначених положенням частини шостої статті 346 КАС України, оскільки сторони і суди попередніх інстанцій це питання не порушували, питання, які він оцінює як виключну правову проблему у справі №640/28113/20, необхідно також розглядати крізь призму предметної юрисдикції, без вирішення якого неможливе правильне вирішення наявного у цій справі спору.   
		62.          Колегія суддів також звертає увагу, що у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України на всій території України, починаючи з 24 лютого 2022 року, діє воєнний стан. 
		63.          Така ситуація може призвести до виникнення аналогічних спорів, пов`язаних з використанням майна цивільних осіб для військових потреб у вказаних у цих справах періодах. Отже передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної практики у справах, що, як зазначено в пункті 48 цієї постанови, зачіпає фундаментальне гарантоване конституційне (статті 13, 41 Конституції України) та конвенційне право (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції), що стосуються великої кількості осіб.
		64.          Враховуючи викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про необхідність передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права і формування єдиної правозастосовчої практики з указаних у цій ухвалі правових питань.
		Керуючись статтями 346, 347, 355 КАС України, Верховний Суд
		УХ В А Л И В:
		Справу №640/28113/20 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання винити певні дії, стягнення компенсації передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		М.В. Білак
		О.А. Губська
		О.В. Калашнікова,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...