Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/14618/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них.
Надіслано для оприлюднення: 16.06.2023. Зареєстровано: 17.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 20.06.2023.
Дата набрання законної сили: 17.07.2023
Номер судового провадження: 2/760/5126/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Провадження № 2/760/5126/23
		Справа № 760/14618/22
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		16 червня 2023 року          м. Київ
		 
		Солом`янський районний суд міста Києва в складі головуючого судді - Зуєвич Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; адреса представника: АДРЕСА_2 ) до товариства з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» /далі - ТОВ «Сіроко Фінанс»/ (ЄДРПОУ: 42827134; адреса: 03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 45, офіс 510а), третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Донецької області Григорчук Павло Васильович /далі - приватний виконавець Григорчук П.В./ (адреса: 87555, Донецька обл, м. Маріуполь, проспект Миру, 85-а, офіс № 9), про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		Рух справи 
		17.10.2022 до Солом`янського районного суду міста Києва, через систему «Електронний суд», надійшла вказана позовна заява, датована 16.10.2022, за підписом представника позивача - адвоката Калініна С.К. (діє на підставі ордеру), в якій ставиться питання про:
		-визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису від 16.06.2021 вчиненого приватним нотаріусом Остапенко Євгеном Михайловичем, зареєстрованого в реєстрі за № 183339, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Сіроко Фінанс» 9 888,06 грн;
		-стягнути з ТОВ «Сіроко Фінанс» на користь позивача безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 6 396,10 грн;
		-стягнути з ТОВ «Сіроко Фінанс» на користь позивача 5 000,00 грн витрат на правову допомогу, 1 984,80 грн судового збору за подання позовної заяви та 496,20 грн судового збору за подання зави про забезпечення позову. 
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.10.2022 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л. Фактично справу передано судді по реєстру 20.10.2022.
		Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 24.10.2022 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмове провадження).
		Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило. 
		Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
		На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).
		 
		Доводи позову
		В позові вказується, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем вчинено виконавчий напис № 183339 від 16.06.2021 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Сіроко Фінанс» заборгованість в розмірі 9 888,06 грн.
		Зазначається, що приватний нотаріус, мотивував виконавчий напис тим, що ОСОБА_1 є боржником за Договором про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000200215813 від 15.02.2020 (далі - Кредитний договір) укладеним із ТОВ «ФК.ЮА» правонаступником усіх прав та обов`язків якого є ТОВ «ФК «ФОРЗА», правонаступником усіх прав та обов`язків якого є ТОВ «Сіроко Фінанс». Строк платежу за Кредитним договором настав. Боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 30.10.2020 по 31.05.2021. Загальна заборгованість становить 9 888,06 грн.
		Позивач вважає, що виконавчий напис № 183339 від 16.06.2021 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича про стягнення заборгованості є таким, що винесений з порушенням вимог чинного законодавства України та не підлягає виконанню, оскільки станом на день його винесення діяла редакція Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014), яка передбачала можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.
		При цьому, позивачем наголошується, що оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 16.06.2021, на підставі кредитного договору, який не був посвідчений нотаріально, тому, на думку позивача, наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
		Крім того, у позові зауважується на тому, що позивач не підписував в будь-який спосіб кредитний договір на підставі якого вчинено виконавчий напис, а надана відповідачем нотаріусу паперова копія Кредитного договору не відповідає вимогам ст.ст. 79, 80 ЦПК України, щодо достовірності та достатності доказів, та не може бути доказом факту укладення договору.
		Додатково в позові звертається увага на те, що ТОВ «Сіроко Фінанс» пред`явило виконавчий напис № 183339 від 16.06.2021 для виконання до приватного виконавця Григорчука П.В., на підставі якого приватний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 23.12.2021. 
		Вказується, що 08.02.2022 приватним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
		Наголошується, що згідно довідки ПРАТ «НКМЗ» про примусове утримання коштів за виконавчим документом № 9/1 від 15.09.2022, останнім на виконання постанови по ВП № НОМЕР_2, згідно виконавчого напису № 183339 від 16.06.2021, стягнуто із заробітної плати ОСОБА_1 на користь ТОВ «Сіроко Фінанс» заборгованість в розмірі 6 396,10 грн.
		Таким чином, як вважає позивач, враховуючи, що підставою отримання відповідачем грошових коштів був виконавчий напис № 183339 від 16.06.2021, який слід визнати таким, що не підлягає виконанню, то загальна сума в розмірі 6 396,10 грн є безпідставно набутою та підлягає поверненню, оскільки правова підстава, згідно якої набуті такі грошові кошти, за рішенням суду не існуватиме.
		Тому, як вважає позивач, з ТОВ «Сіроко Фінанс» підлягає стягненню на користь позивача безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 6 396,10 грн.
		 
		Щодо правової позиції відповідача
		Відповідач своїм правом подання відзиву не скористався, копію ухвали про відкриття провадження та позовної заяви із доданими до неї матеріалами отримав 10.04.2023, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 73).
		Жодних заяв, клопотань, пояснень з приводу позовних вимог або заперечень на позовні вимоги в будь-якій іншій формі від відповідача на адресу Солом`янського районного суду міста Києва не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити правову позицію останнього щодо предмету спору.
		Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.
		В матеріалах справи наявна роздруківка договору про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000200215813 від 15.02.2020 між товариством з обмеженою відповідальністю «КФ.ЮА» та ОСОБА_1 (а.с. 25, 26, зворотній бік).
		Відміток про нотаріальне посвідчення такий договір не містить.
		За змістом копії виконавчого напису, вчиненого 16.06.2021 приватним нотаріусом Остапенко Є.М., який зареєстровано в реєстрі за № 183339 (а.с. 26), його вчинено на підставі договору про надання позики на умовах фінансового кредиту № 1000200215813 від 15.02.2020, укладеного між ТОВ «КФ.ЮА» та ОСОБА_1 , право вимоги за яким наразі відступлено ТОВ «Сіроко Фінанс».
		При цьому, в оскаржуваному виконавчому написі вказується, що стягнення заборгованості з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), проводиться за період з 30.10.2020 по 31.05.2021, загальна сума заборгованості становить 9 888,06 грн та складається з:
		-6 329,00 грн - заборгованість за тілом кредиту;
		-2 809,06 грн - заборгованість за відсотками.
		Також, в матеріалах справи наявні копії постанов: про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 від 23.12.2021 щодо примусового стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса від 16.06.2021 № 183339 (а.с. 15) та про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 08.02.2022 (а.с. 16).
		Крім того, до позову долучено копію довідки про примусове утримання коштів за виконавчим документом, датовану 15.09.2022, видану головним бухгалтером ПрАТ «НКМЗ» робітнику ОСОБА_1 , за змістом якої з ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 утримано 6 396,10 грн (а.с. 17). 
		 
		Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права
		За загальним правилом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
		 
		Щодо визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню 
		Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.
		Процедура вчинення нотаріусами виконавчих написів визначена у главі 14 Закону України «Про нотаріат» та главі 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595).
		Відповідно до ст. 88 ЗУ «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
		Згідно з ст. 87 ЗУ «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
		Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Згідно з пунктами 1.1, 1.2, 3.2, 3.5 глави 16 «Вчинення виконавчих написів» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
		Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999.
		Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку.
		Пунктом 2 розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014, встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, подаються:
		а) оригінал кредитного договору;
		б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
		Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14 зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 до Переліку, визнано незаконними та нечинними, а саме: визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.». Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 рішення суду залишено без змін.
		Суд враховує в якості рекомендаційного/консультаційного роз`яснення, викладене у п. 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», за змістом якого визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
		Таким чином, застосуванню при вирішенні спору підлягає постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 від 29.06.1999 (в редакції постанови КМУ від 29.11.2001).
		Пунктом 1 зазначеного Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, нотаріусу подаються:
		а) оригінал нотаріально посвідченої угоди;
		б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.
		Підпунктом 5.1. пункту 5 глави 16 «Вчинення виконавчих написів» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012, встановлено, що виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість.
		Таким чином, після скасування внесених постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 до Переліку змін виконавчий напис міг бути вчинений лише за умови подання оригіналу нотаріально посвідченого договору чи його дублікату, що має силу оригіналу.
		Вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності необхідних оригіналів договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
		Суд враховує, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 16.06.2021, тобто після набрання законної сили постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14.
		Слід зазначити, що з матеріалів справи вбачається, що договір, на підставі якого було вчинено оскаржуваний виконавчий напис, нотаріально не посвідчувався. Доказів та обґрунтувань протилежного учасниками судового провадження не надано. 
		Таким чином, матеріалами справи не спростовано, що подані відповідачем для вчинення виконавчого напису документи не відповідали вказаним вимогам Переліку.
		Отже, оскільки, судом встановлено, що укладений з позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, то наявні підстави для визнання відповідного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв`язку з зазначеним.
		Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 172/1652/18 (провадження № 61-16749св19), де, зокрема, зазначено наступне: «укладений між банком та позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника».
		Пізніше таку правову позицію підтвердила і Велика Палата Верховного Суду, яка в п.п. 93-95 постанови від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21) вказала, що оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14, укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Зазначене вище дає підстави для визнання спірних виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, у зв`язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
		Крім того, судом береться до уваги, що у постанові від 27.03.2019 у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для правильного застосування положень ст.ст.  87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. У постанові від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278гс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла аналогічного висновку, викладеного вищевказаній постанові від 27.03.2019 у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19). 
		При цьому, у справі, яка переглядається, відповідачем не доведено, а позивачем оспорюється, що існування відповідної заборгованості.
		Разом з цим, з матеріалів справи не вбачається, що при винесенні оскаржуваного виконавчого напису приватний нотаріус вчинив дії щодо перевірки безспірності заборгованості.
		Також суд враховує, що у постанові  від 13.10.2021 у справі  № 554/6777/17-ц (провадження № 61-17750св20) Верховний Суд зазначив, що чинне законодавство України не зобов`язує нотаріуса викликати позичальника і з`ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця. Проте право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, враховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з`ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу.
		З урахуванням викладеного у сукупності, позовні вимоги про визнання оскаржуваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		 
		Щодо вимоги про повернення безпідставно отриманих коштів
		Главою 83 ЦК України визначені підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку із набуттям, збереження майна без достатньої правової підстави.
		Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
		Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 334/2517/16-ц під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
		Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
		Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
		Також, судом враховується, що як зазначено в постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 6-1216цс17, сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул від нього.
		Крім того, за змістом постанови Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 910/1531/18 якщо правові підстави набуття відповідачем коштів на виконання виконавчого напису, визнаного судом таким, що не підлягає виконанню, відсутні, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України.
		Отже, оскільки, виконавчий напис, вчинений 16.06.2021 приватним нотаріусом Остапенко Є.М. та зареєстрований за № 183339 підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, то отримані ТОВ «Сіроко Фінанс» на підставі такого виконавчого напису грошові кошти в сумі 6 396,10 грн підлягають поверненню позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України, оскільки правова підстава, на якій вони були отримані, відпала.
		 
		Щодо судових витрат 
		Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		 
		Щодо судового збору
		Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		З урахуванням задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 481,00 грн судового збору сплаченого за подання позовної заяви (1 984,80 грн, а.с. 7) та заяви про забезпечення позову (496,20 грн, а.с. 44, зворотній бік).
		 
		Щодо витрат на правову допомогу
		Згідно положень ч. ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
		Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) зазначено наступне:
		«Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
		У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
		Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
		Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
		- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
		- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
		- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
		Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
		За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
		Для цілей розподілу судових витрат:
		- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
		Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків  тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
		Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
		Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
		Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
		При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
		Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
		Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.
		Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.
		Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших». 
		Суд враховує, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
		Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві позивачем, зокрема, ставиться питання про стягнення з відповідача, зокрема, судових витрати по оплаті послуг адвокатського бюро «Калінін і Партнери за надання професійної правничої (правової) допомоги в розмірі 5 000,00 грн 
		На підтвердження надання правничої допомоги та визначеного розміру на її оплату, до матеріалів справи позивачем, зокрема, долучено: 
		-копію договору від 28.12.2021 № б/н21 про надання професійної правничої (правової) допомоги, укладеного між адвокатським бюро «Калінін і Партнери» та ОСОБА_2 , предметом якого є надання Бюро правової допомоги Клієнту за рішенням суду визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Остапенком Є.М. про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості на користь ТОВ «Сіроко Фінанс» (а.с. 28-29);
		-копію додатку № 1 до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 28.12.2021 № б/н21, за змістом якого за надання професійної правничої допомоги передбаченої договором Клієнт сплачує Бюро гонорар (винагороду) в розмірі 5 000,00 грн (а.с. 30);
		-копію акту виконаних робіт (наданих послуг) від 16.10.2022 - додаток № 1 до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 28.12.2021 № б/н21, за змістом якого надано послуги на загальну суму 5 000,00 грн (а.с. 21). 
		Суд бере до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №  № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
		У постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19 вказано, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та  витраченого адвокатом часу.
		Крім того, судом враховується, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України (відповідна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/15191/19).
		Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22).
		Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
		У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (див. постанову Верховного Суду від 12.01.2023 у справі № 910/8342/21).
		Відповідач у справі заяву про зменшення витрат на правничу допомогу, заперечень в будь-якій формі щодо суми заявленого до стягнення розміру таких витрат, - не подав.
		Водночас, суд також бере до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 915/606/21, суд порушує принцип змагальності сторін, якщо самостійно з власної ініціативи здійснює за сторону доведення обставин, що мають значення для вирішення питання розподілу судових витрат.
		Відповідач не надав суду будь-яких доказів та обґрунтувань, у тому числі власних розрахунків, які свідчили б про неспівмірність, та/або нерозумність, та/або нереальність здійсненого заявником розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до цієї справи. 
		Крім того, суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 30.01.2023 № 910/7032/17). 
		Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
		У додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
		Отже, при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу у даній справі суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. При цьому, позивачем доведено реальність судових витрат. Щодо фінансового стану сторін, то відповідачем не доведено, що його фінансовий стан свідчить про непомірність покладення на нього тягаря сплати витрат на правничу допомогу у визначеному позивачем розмірі. 
		Разом тим, суд бере до уваги те, що відповідач своїм правом на подачу письмових пояснень чи заперечень, а також на звернення з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не скористався, хоча положеннями п. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності відповідних витрат покладено саме на нього.
		Враховуючи результат розгляду справи в суді, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, суд вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн в даній справі відповідає критеріям співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору.
		З урахуванням наведеного, відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, а також з огляду на приписи п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вбачає наявність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача у даній справі витрат на правничу допомогу, а саме: пропорційно розміру задоволених позовних вимог (100 %) у сумі 5 000,00 грн. 
		 
		Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 142, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд
		В И Р І Ш И В :
		 
		Позов  ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс», третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Донецької області Григорчук Павло Васильович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.
		 
		Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 16.06.2021, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем, зареєстрований в реєстрі за номером № 183339, про стягнення з  ОСОБА_1  ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» (ЄДРПОУ: 42827134, адреса: 03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 45, офіс 510а) 9 888,06  грн. 
		 
		Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» (ЄДРПОУ: 42827134, адреса: 03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 45, офіс 510а) на користь ОСОБА_1  ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ):
		-6 396,10 грн (шість тисяч триста дев`яносто шість гривень десять копійок) безпідставно отриманих грошових коштів;
		-2 481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одну гривню) судового збору;
		-5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень) судових витрат на правничу допомогу.
		 
		Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
		 
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
		 
		Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
		 
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України). 
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя                       Л. Л. Зуєвич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...