Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/2971/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 19.06.2023.
Дата набрання законної сили: 13.06.2023
Номер судового провадження: 14-24цс23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		У Х В А Л А
		13 червня 2023 року
		м. Київ
		 
		Справа № 753/2971/19
		Провадження № 14-24цс23
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		суддів Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Катеринчук Л. Й., Кишакевича Л. Ю., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А.
		перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду 
		цивільної справи за позовом Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу нерухомого майна
		за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 вересня 2020 року у складі судді Трусової Т. О. та постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2021 року у складі колегії суддів Мараєвої Н. Є., Заришняк Г. М., Рубан С. М.,
		УСТАНОВИЛА:
		У грудні 2014 року Приватне акціонерне товариство «Фармацевтична фірма «Дарниця» (далі - ПрАТ «ФФ «Дарниця») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 06 лютого 1997 року між ним та відповідачами укладено договір купівлі-продажу квартири, пунктами 4 і 5 якого передбачено, що продаж квартири здійснено за 42 196,00 грн, що на момент розрахунку становило 22 281 умовних одиниць за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день укладення договору купівлі-продажу квартири. 
		Покупці зобов`язалися виплатити продавцю вартість квартири протягом п`ятнадцяти років з моменту укладення договору купівлі-продажу квартири, тобто до 06 лютого 2012 року.
		ПрАТ «ФФ «Дарниця» вважало, що відповідачі сплатили кошти за договором купівлі-продажу квартири не в повному обсязі, оскільки вартість квартири мала бути визначена за офіційним курсом національної валюти до долара США, встановленим НБУ на день платежу, а не на день укладання договору купівлі-продажу квартири. 
		Уточнивши позовні вимоги, просило стягнути з відповідачів заборгованість у розмірі 301 684,59 грн та 3 % річних у розмірі 27 226,09 грн, усього 328 910,68 грн.
		20 лютого 2015 року заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва позов ПрАТ «ФФ «Дарниця» задоволено. Стягнуто солідарно зі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПрАТ «ФФ «Дарниця» заборгованість у розмірі 328 910,68 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		15 січня 2018 року постановою Апеляційного суду міста Києва заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 лютого 2015 року залишено без змін.
		08 травня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		17 жовтня 2018 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 лютого 2015 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 14-211цс18). 
		03 вересня 2020 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва у задоволенні позову ПрАТ «ФФ «Дарниця» відмовлено.
		Рішення суду мотивовано тим, що визначена договором купівлі-продажу ціна продажу квартири відповідає офіційному курсу гривні до долара США на день його укладення (42 196 грн, що складає 22 281 умовних одиниць), а отже, під поняттям «умовна одиниця» сторони розуміли саме долар США. При цьому районний суд вважав, що рішення, прийняте на спільному засіданні Правління та Ради уповноважених представників трудового колективу Закритого акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» (далі - ЗАТ «ФФ «Дарниця»), оформлене протоколом від 29 січня 1997 року № 69, яке передувало укладенню договору купівлі-продажу квартири з відповідачами, є неналежним доказом, оскільки цим рішенням не було передбачено порядок визначення ціни, зокрема не встановлено, що вказана ціна визначається за офіційним курсом певної іноземної валюти на день платежу. Оскільки відповідачі сплатили повну вартість квартири, їх зобов`язання перед позивачем припинилися, відтак відсутні підстави для задоволення позову.
		30 березня 2021 року постановою Київського апеляційного суду, з урахуванням ухвали Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ПрАТ «ФФ «Дарниця» залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 вересня 2020 року - без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що умови пунктів 4, 5 договору купівлі-продажу передбачають визначення ціни продажу у гривні за курсом долара США до гривні на день укладання договору. При цьому суд врахував чинне на час укладення договору цивільне законодавство та взяв до уваги, що підготовка проєкту договору купівлі-продажу була здійснена позивачем - роботодавцем відповідача. Цей факт ніким не оспорюється. Також зазначене підтверджено тим, що ідентичні за змістом договори були укладені з всіма покупцями квартир у будинку АДРЕСА_1 . У частині тлумачення умов договору апеляційний суд послався на правову позицію Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладену в постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц. 
		На момент звернення позивача до суду з позовом відповідачі сплатили повну вартість квартири, їх зобов`язання перед позивачем припинилися, у зв`язку із чим правові підстави для задоволення позову ПрАТ «ФФ «Дарниця» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири відсутні.
		У касаційній скарзі ПрАТ «ФФ «Дарниця», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 вересня 2020 року й постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Крім того, ПрАТ «ФФ «Дарниця» подало заяву про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивуючи це необхідністю забезпечення єдності судової практики, оскільки справа містить виключну правову проблему.
		Касаційна скарга ПрАТ «ФФ «Дарниця» мотивована тим, що судами попередніх інстанцій проігноровано вказівки, які дала Велика Палата Верховного Суду під час розгляду цієї справи щодо необхідності застосування правил тлумачення правочинів, визначених у Цивільному процесуальному кодексі України (далі - ЦПК України). Наголошує на тому, що сторони погодили, що оплата вартості квартири здійснюється виходячи із розміру кожного платежу у гривнях згідно із офіційним курсом долара США.
		Також апеляційним судом не враховано висновку щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 753/11009/19.
		У липні 2021 року представником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокатом Павловим І. Г., а також ОСОБА_1 подано відзиви на касаційну скаргу, у яких зазначено, що відсутні підстави для відступу від уже сформованої практики Верховного Суду в аналогічних справах за участі ПрАТ «ФФ «Дарниця». 
		Крім того, у липні 2021 року представником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокатом Павловим І. Г. подано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у якому зазначено, що справа містить виключну правову проблему, а розгляд справи Великою Палатою Верховного Суду необхідний для забезпечення розвитку права й формування єдиної правозастосовчої практики.
		У січні 2022 року представником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокатом Павловим І. Г. подано письмові пояснення у справі, у яких зазначено, що при з`ясуванні порядку проведення розрахунків за договором купівлі-продажу слід зробити висновок, що пункти 4, 5 договору купівлі-продажу передбачають визнання суми, яка підлягає сплаті, з урахуванням умовних одиниць за курсом НБУ саме на день укладення договору купівлі-продажу. 
		06 січня 2023 року ПрАТ «ФФ «Дарниця» подало пояснення, у яких зазначено, що для правильного вирішення справи слід врахувати Науково-правовий висновок з питань тлумачення умов договору купівлі-продажу щодо здійснення розрахунків від 19 червня 2022 року № 005/2022 з питань тлумачення умов договору купівлі-продажу квартири від 06 лютого 1997 року. 
		Крім того, 06 січня 2023 року ПрАТ «ФФ «Дарниця» подало клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у якому зазначено, що справа має виключну правову проблему та підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду. Посилається на те, що у провадженні судів різних інстанцій знаходиться 7 справ за позовами товариства до фізичних осіб про стягнення заборгованості з оплати вартості квартир, придбаних за аналогічними договорами. У всіх цих справах у судів немає єдиної позиції щодо того, на який момент слід рахувати еквівалент вартості квартири в іноземній валюті - станом на дату укладення відповідного договору чи станом на дату кожного конкретного платежу за таким договором.
		У січні 2023 року ОСОБА_1 подала клопотання, у якому просить відмовити ПрАТ «ФФ «Дарниця» у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 
		08 березня 2023 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановлено ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п`яту статті 403 ЦПК України, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів керувалася такими міркуваннями.
		У цій справі суди встановили, що 06 лютого 1997 року між ЗАТ «ФФ «Дарниця» (продавцем) та ОСОБА_1 і ОСОБА_3 (покупці) укладено договір купівлі-продажу трикімнатної квартири АДРЕСА_2 . Договір посвідчено державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори, запис у реєстрі № 3у-620 (т. 1, а. с. 6).
		У пункті 4 договору зазначено, що продаж здійснено за сорок дві тисячі сто дев`яносто шість гривень, що на момент здійснення операції складає двадцять дві тисячі двісті вісімдесят одну умовну одиницю за курсом НБУ на день укладення цього договору.
		Згідно з умовою, визначеною пунктом 5 договору, покупець виплачує продавцю повну вартість квартири протягом 15 років з моменту укладення цього договору.
		Сторони також уклали додаткову угоду про порядок здійснення розрахунків за вказаним вище договором, якою було погоджено розмір щомісячної виплати виходячи з еквіваленту 107 умовних одиниць у національній валюті України за курсом НБУ на момент виплати (т. 2, а. с. 40, 41), проте рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 грудня 2009 року, яке набрало законної сили, вказана додаткова угода визнана недійсною у зв`язку з недотриманням нотаріальної форми.
		06 червня 2012 року на підставі Закону України «Про акціонерні товариства» ЗАТ «ФФ «Дарниця» змінило свою організаційну форму і стало ПрАТ «ФФ «Дарниця».
		30 вересня 2016 року між ПрАТ «ФФ «Дарниця» (продавцем, первісним кредитором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Груп» (покупцем, новим кредитором) укладено договір купівлі-продажу права вимоги за договором купівлі-продажу квартири, посвідченим державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори за реєстровим № 3у620, відповідно до умов якого первісний кредитор продав (відступив) новому кредитору право вимоги до боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 72, 73).
		На підставі договору від 20 березня 2019 року договір купівлі-продажу права вимоги від 30 вересня 2016 року розірвано, отже, ПрАТ «ФФ «Дарниця» знову набуло право вимоги до боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		На виконання умов договору купівлі-продажу квартири відповідачі за період з лютого 1997 року до вересня 2011 року сплатили на користь ПрАТ «ФФ «Дарниця» грошові кошти в сумі 42 196,00 грн, що підтверджується розрахунковими документами (т. 1, а. с. 102-112).
		Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначала, що, крім урахування кількісного та якісного показників, які можуть вказувати на таку проблему, до уваги слід брати й те, що це правова проблема, яка має важливе значення для судової практики.
		З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать також такі обставини: 1) касаційна скарга мотивована тим, що судами були допущені істотні порушення норм матеріального й процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; 2) норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами нижчестоящих інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі.
		У зв`язку із цим колегія суддів вважає, що: 1) справа має принципове значення; 2) судове рішення Великої Палати Верховного Суду необхідне для подальшого розвитку права та забезпечення єдності судової практики, оскільки справа має принципове значення, адже йдеться про правове питання, яке потребує пояснення. 
		Колегія суддів вказала, що між сторонами справи існує розбіжність у тлумаченні пунктів 4 та 5 договору купівлі-продажу, якими передбачено, що продаж квартири здійснено за 42 196,00 грн, що на момент здійснення операції складало 22 281 умовних одиниць за курсом НБУ на день укладання договору, які покупець зобов`язався виплатити продавцю протягом 15 років з моменту укладання договору. І ці пункти покупець виконав.
		Предметом спору є застосування положень частин першої і другої статті 533 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 169 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК Української РСР), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, щодо можливості виконання грошового зобов`язання у гривнях за офіційним курсом іноземної валюти станом на дату кожного платежу або на дату укладення договору купівлі-продажу виходячи з можливості / неможливості визначити справжній зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку шляхом тлумачення правочину.
		У постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 753/10441/14-ц (провадження № 61-253св17) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду залишив без задоволення касаційну скаргу ПрАТ «ФФ «Дарниця», оскільки відповідно до положень статті 169 ЦК Української РСР, чинної на час укладення спірної угоди, частини першої та другої статті 533 ЦК України покупцем виконано умови договору купівлі-продажу квартири, сплачено повну вартість квартири в національній валюті України, визначеній у пункті 4 договору, у розмірі 41 955,00 грн.
		Правові позиції щодо тлумачення умов, викладених у пунктах 4 і 5 договору купівлі-продажу квартири, сформульовано в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) за позовом ПрАТ «ФФ «Дарниця» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири. 
		Разом з тим після цього постановою від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/22010/14 (провадження № 14-211цс18) Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначила про необхідність встановлення згідно з визначеними частинами третьою та четвертою статті 213 ЦК України правилами тлумачення договорів на трьох його рівнях попередньої та наступної поведінки сторін договору купівлі-продажу квартири, їх майнових інтересів, прав та обов`язків, дійсного змісту, природи та мети цього договору, валюти зобов`язання його сторін, особливостей проведених розрахунків між ними. 
		З огляду на те, що суди не дослідили зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та впливають на права й інтереси всіх учасників спору, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про неможливість вирішення правової проблеми, поставленої Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 08 травня 2018 року (застосування частин першої та другої статті 533 ЦК України і статті 169 ЦК Української РСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, щодо можливості виконання грошового зобов`язання у гривнях за офіційним курсом іноземної валюти станом на дату кожного платежу чи на дату укладення договору купівлі-продажу квартири виходячи з можливості або неможливості визначити шляхом тлумачення цього правочину справжній зміст відповідної його умови щодо порядку проведення розрахунку).
		У постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 753/9564/14-ц (провадження № 61-16575св18) за позовом ПрАТ «ФФ «Дарниця» до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про стягнення заборгованості Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду залишив касаційну скаргу ПрАТ «ФФ «Дарниця» без задоволення, а рішення Апеляційного суду м. Києва від 05 вересня 2017 року про відмову в позові - без змін.
		Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про належне виконання відповідачами зобов`язання виходячи з того, що пункти 4, 5 договору купівлі-продажу передбачають визначення суми, що підлягає сплаті, з урахуванням умовних одиниць за курсом НБУ, саме на день укладання договору купівлі-продажу.
		У постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 753/9563/14-ц (провадження № 61-16578св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду також залишив без задоволення касаційну скаргу ПрАТ «ФФ «Дарниця» та погодився з позицією Апеляційного суду м. Києва щодо необхідності відмови в позові з огляду на те, що у спірному договорі купівлі-продажу квартири сторони погодили грошовий еквівалент в умовних одиницях здійснюваної в національній валюті операції, при цьому в пункті 4 цього договору зазначено еквівалент вартості квартири на день укладення договору, тобто на 06 лютого 1997 року. Сторони не погоджували, що у разі зміни курсу валют покупці будуть зобов`язані вносити кошти з урахуванням перерахунку, який буде проводитися за зміненим курсом валют. Норма статті 533 ЦК України набрала чинності лише з 01 січня 2004 року, тому в момент укладення договору відповідачі не могли знати, що законодавець передбачить порядок розрахунків, який суттєво обтяжить їх відповідальність.
		Водночас у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 753/11009/19 (провадження № 61-1903св20) за позовом ПрАТ «ФФ «Дарниця» до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за укладеним договором та 3 % річних відповідно до положень статті 625 ЦК України Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про необхідність задоволення позову ПрАТ «ФФ «Дарниця» з огляду на те, що, погоджуючи умови договору, сторони домовилися, що валютою боргу є «умовні одиниці», а валютою платежу - національна валюта. При цьому необхідно розуміти, що валюта боргу - це валюта, у якій грошове зобов`язання виражене в договорі, а валюта платежу - це та валюта, в якій грошове зобов`язання може бути виконане.
		Верховний Суд керувався тим, що подібна практика визначення валюти боргу в еквіваленті була поширеною, загальновідомою на момент вчинення правочину, а чинним законодавством України не заперечується її правомірність. З моменту набрання чинності ЦК України з 01 січня 2004 року відбулася «законодавча реабілітація» умови про визначення валюти боргу в зобов`язанні шляхом визначення еквівалента іноземної валюти, тобто відбулося законодавче визнання правомірності подібної практики у відносинах учасників цивільного обігу.
		Ураховуючи положення частин першої, другої статті 533 ЦК України, Верховний Суд у справі № 753/11009/19 керувався тим, що воля набувачів була спрямована на придбання квартири з розстроченням оплати за її купівлю за ціною, визначеною у певній сумі в іноземній валюті (валюта боргу), та оплатою в національній валюті, розрахованою за офіційним курсом іноземної валюти до української гривні станом на день здійснення кожного такого платежу (валюта платежу).
		Таким чином, у цій справі Верховний Суд зробив висновок, що зміст договору купівлі-продажу, соціально-економічні умови, що існували в державі в момент його укладення, усталена практика цивільного обороту, в якому було запроваджено і широко застосовано різні правові механізми, спрямовані на захист та врахування інтересів кредитора у грошовому зобов`язанні в умовах надмірної інфляції. При цьому в пункті 4 договору встановлено умову, за змістом якої застосовано еквівалент валюти платежу до іноземної валюти - долара США, сума якої визначена в період укладення договору.
		Саме на необхідності урахування правових висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 753/11009/19 (№ 753/21770/14) (провадження № 61-1903св20), наполягає заявник у справі, яка переглядається в порядку касаційного провадження.
		За наслідками розгляду справи № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду постановою від 05 грудня 2022 року касаційну скаргу ПрАТ «ФФ «Дарниця» залишив без задоволення.
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в зазначеній справі відступив від висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 753/11009/19 (провадження № 61-1903св20) за позовом ПрАТ «ФФ «Дарниця» до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за укладеним договором та 3 % річних щодо незастосування у справі з подібними фактичними обставинами до умов укладеного правочину правила тлумачення contra proferentem. 
		Разом з тим у вказаній справі було викладено окрему думку двома суддями Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (посилання на окрему думку та коментар міститься і в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 760/20948/16, провадження № 14-70цс22). 
		В окремій думці судді Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначили, що тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.
		Застосовуючи до спірних умов договору положення пункту 4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, потрібно виходити з того, що правовідносини з виконання спірного договору між сторонами тривали, відповідно до них підлягають застосуванню правила статті 533 ЦК України.
		Сенс запровадження поряд з валютою платежу також і валюти боргу полягає в тому, щоб прив`язати розмір грошового зобов`язання до певної стабільної у вартісній спроможності суми, вираженої у стійкішій, ніж українська гривня, твердій іноземній валюті, з тією метою, щоб розрахувати розмір кожного платежу в еквіваленті до такої твердої та стабільної іноземної валюти станом на момент його здійснення.
		У справі, що переглядалася, аналіз пунктів 4, 5 договору купівлі-продажу дає підстави для висновку, що визначення ціни предмета договору купівлі-продажу має дві складові - 31 721,00 грн, що на момент здійснення операції відповідало 16 750,00 умовних одиниць, які розумілися сторонами як долари США за курсом НБУ на день укладення цього договору.
		Положення договору не містять альтернативних умов, відповідно до яких боржник мав право на власний розсуд обрати, яку суму боргу він має сплатити як вартість квартири, що становитиме належне виконання зобов`язання за договором купівлі-продажу, зокрема, 31 721,00 грн або 16 750,00 умовних одиниць. Умови договору щодо ціни придбаної квартири є достатньо чіткими та зрозумілими. Відповідно до цих умов покупець мав сплатити продавцю суму, яка відповідає 16 750, 00 умовних одиниць, під якими розуміються долари США, за курсом НБУ в гривнях України.
		Тобто дії боржника в наведеному грошовому зобов`язанні лише тоді можуть призводити до його припинення в силу виконання, коли вони за своїм змістом задовольнятимуть усі умови щодо здійснення оплати. За відсутності окремого застереження в тексті договору та за наявності двох вимог до належного виконання обов`язку з оплати купівельної суми дії боржника мають відповідати цим умовам одночасно.
		Викладене дає підстави для висновку, що на день постановлення рішення у справі розмір зобов`язання підлягав визначенню в українській гривні за відповідним курсом до долара США на такий день.
		В окремій думці зазначається, що об`єднана палата безпідставно відхилила посилання заявника на необхідність застосування до спірних правовідносин рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо платежу на час виконання договору, вважаючи його нерелевантним.
		Наявність різної правозастосовної практики щодо вирішення подібних спорів при однакових фактичних і правових обставинах та при подібних правовідносинах на рівні Верховного Суду зумовлюватиме ухвалення судами попередніх інстанцій протилежних за змістом судових рішень, що свідчить про виключну правову проблему в державі.
		Вирішення зазначеної правової проблеми пов`язане із застосуванням частин першої, другої статті 533 ЦК України та статті 169 ЦК Української РСР щодо можливості виконання грошового зобов`язання у гривнях за офіційним курсом іноземної валюти на дату кожного платежу.
		При цьому правовою проблемою, що підлягає вирішенню, є необхідність встановлення згідно з визначеними правилами тлумачення договорів, враховуючи звичаї ділового обороту, попередньої та наступної поведінки сторін договору купівлі-продажу квартири, їх майнових інтересів, прав та обов`язків, дійсного змісту, природи та мети цього договору, вартості квартири, валюти зобов`язання покупця, особливостей проведених розрахунків між ними.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційних скарг, мотиви, з яких справу передано для розгляду, Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для прийняття справи до судового розгляду.
		Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.
		Кількісний критерій відображає той факт, що вона наявна не в одній якійсь конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
		З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
		ЄСПЛ дотримання принципу правової визначеності пов`язує із забезпеченням єдності судової практики. 
		При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), враховується: 1) наявність «глибоких та довгострокових розходжень» у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей; 3) чи були такі механізми запроваджені та, якщо так, то чи були вони ефективні.
		Разом з тим в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 березня 2023 року відсутні посилання на кількісні та якісні показники, які б свідчили про те, що передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
		З аналізу судової практики, здійсненого на підставі інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається, що судами розглянута значна кількість справ за позовом ПрАТ «ФФ «Дарниця» до фізичних осіб, які придбали житлові приміщення в житловому будинку в 1997 році.
		Із вказаних судових рішень вбачається, що з 2016 року Верховний Суд України відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, переглянув декілька заяв фізичних осіб - покупців житла, зведеного на пайових засадах, у справах за позовами ПрАТ «ФФ «Дарниця» про стягнення заборгованості за договорами купівлі-продажу житлових приміщень.
		Слід звернути увагу, що пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України у вказаній редакції передбачалася можливість перегляду судових рішень у цивільних справах з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		При цьому Верховний Суд України в постановах від 21 грудня 2016 року у справі № 6-753/10435/14, від 08 лютого 2017 року у справі № 6-753/12836/14-ц вказав, що суди попередніх інстанцій обрахували заборгованість відповідачів у гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу. Разом з тим суди не звернули уваги на можливість застосування цього правила обчислення розміру заборгованості, оскільки в договорі сторони зафіксували належний еквівалент вартості квартири на день укладення договору.
		Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду послідовно застосовували зазначену вказівку Верховного Суду України та залишали без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову ПрАТ «ФФ «Дарниця» у позові про стягнення заборгованості за сплату за придбане житлове приміщення за договорами 1997 року з посиланням саме на пункт 4 договору купівлі-продажу про визначення еквіваленту вартості житлового приміщення в умовних одиницях на день укладання такого договору (див. постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справах № 753/9563/14-ц та № 753/9564/14-ц та інших).
		При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/22010/14-ц скасувала судові рішення про стягнення заборгованості на користь позивача та вказала на необхідність встановлення фактичних обставин справи та згідно з визначеними правилами тлумачення договорів, враховуючи звичаї ділового обороту, - попередньої та наступної поведінки сторін договору купівлі-продажу квартири, їх майнових інтересів, прав і обов`язків, дійсного змісту, природи та мети цього договору, валюти зобов`язання його сторін, особливостей проведених розрахунків між ними, а також надання належної оцінки наданим учасниками спору доказам, їх аргументам і постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		Після ухвалення вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду 05 грудня 2022 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду ухвалив постанову у справі № 753/8945/19 за позовом ПрАТ «ФФ «Дарниця» до фізичних осіб про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири) за договором від 1997 року.
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виснував, що у справі між сторонами існує розбіжність у тлумаченні пунктів 4 та 5 договору купівлі-продажу, якими передбачено, що продаж квартири здійснено за 31 721,00 грн, що на момент здійснення операції складало 16 750,00 умовних одиниць за курсом НБУ на день укладення договору, які покупці зобов`язалися виплатити продавцю протягом 15 років з моменту укладення договору. Зобов`язання, визначене цими пунктами, покупці виконали.
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду врахував презумпцію, що позивач є стороною, яка підготувала як проєкт договору, так і спірних умов договору. Така презумпція позивачем під час розгляду справи не спростована, а тому тлумачення повинно здійснюватися на користь відповідача.
		Крім того, будівництво житлового будинку було розпочато навесні 1991 року забудовником - ДО КВХФО «Дарниця» за рахунок державних централізованих капіталовкладень. Будівництво за рахунок коштів Державного бюджету України продовжувалося до травня 1993 року, а потім було призупинено у зв`язку з відсутністю фінансування. Влітку 1995 року, після укладення правонаступником ДО КВХФО «Дарниця» - ЗАТ «ФФ «Дарниця» зі своїми працівниками, які перебували на обліку осіб, потребуючих поліпшення житлових умов, договорів на часткову участь у будівництві будинку, його будівництво було поновлено і завершено в грудні 1996 року (див. ухвалу Верховного Суду України від 30 травня 2012 року у справі № 6-59830вов10).
		За таких умов позивач при відчуженні квартир був не просто кредитором, а виконував важливу соціальну функцію щодо забезпечення громадян житлом, сприяючи в реалізації їх права, гарантованого статтею 47 Конституції України. Система забезпечення житлом, яка існувала в 90-х роках, в тому числі можливість безоплатної приватизації житла, отримання його в користування від держави чи роботодавця, не передбачала залежність вартості такого житла від курсу іноземної валюти.
		Щодо відступлення від висновку стосовно застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду, зазначила, що в ухвалі від 26 квітня 2022 року про передачу справи на розгляд об`єднаної палати колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказувала на необхідність відступити від правових висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справах № 753/9563/14 (провадження № 61-16578св18) та № 753/9564/14 (провадження № 61-16575св18).
		У справах № 753/9563/14 та № 753/9564/14 за позовами ПрАТ «ФФ «Дарниця» про стягнення заборгованості за договорами купівлі-продажу квартир при подібних фактичних обставинах Верховний Суд у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду застосував тлумачення contra proferentem до умов правочинів.
		Задля гарантування юридичної визначеності Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду може відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної правової підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.
		З огляду на висновки, зроблені за результатами касаційного перегляду цієї справи, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважав, що відсутні підстави для відступлення від висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, зроблених в зазначених постановах Верховного Суду.
		Перша судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 753/11009/19 за позовом ПрАТ «ФФ «Дарниця» про стягнення з відповідачів заборгованості за укладеним договором та 3 % річних відповідно до положень статті 625 ЦК України зробила висновок про необхідність задоволення позову ПрАТ «ФФ «Дарниця», вважаючи, що розмір зобов`язання підлягає визначенню в українській гривні за відповідним курсом до долара США на день здійснення кожного платежу.
		При цьому колегія суддів указала, що в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 753/11000/14-ц викладено правовий висновок щодо застосування статті 213 ЦК України у разі, якщо буквальне розуміння умов договору не дає можливості визначити дійсний зміст домовленості сторін. Проте в цій постанові не зроблено висновок про застосування правил статті 169 ЦК Української РСР. Постанова об`єднаної палати ґрунтується на тому, що неможливо визначити зміст умов укладеного між сторонами договору, а не на тому, що така умова, на суті якої наполягав позивач, не відповідає правилам статті 169 ЦК Української РСР та статті 533 ЦК України.
		Незважаючи на подібність обставин у цих справах, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за можливе здійснити тлумачення умов договору виходячи з буквального розуміння його умов з урахуванням соціально-економічних умов, а також усталеної практики цивільного обороту, що склалася в Україні на момент укладення договору купівлі-продажу.
		У зв`язку з висновками, зробленими в цій справі, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступив від висновку, викладеного Верховним Судом в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 753/11009/19 (провадження № 61-1903св20) за позовом ПрАТ «ФФ «Дарниця» про стягнення з відповідачів заборгованості за укладеним договором та 3 % річних щодо незастосування у справі з подібними фактичними обставинами до умов укладеного правочину правила тлумачення contra proferentem. Такий відступ відповідає принципам верховенства права та єдності судової практики.
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок, що за змістом частин першої, другої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане в гривнях. Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
		Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов`язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання. Якщо в договорі передбачено інший порядок визначення «валютного застереження», то суду при вирішенні спору із застосуванням правил тлумачення правочину необхідно з`ясувати сутність такого визначення.
		Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.
		Якщо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, неможливо встановити порядок проведення розрахунків між сторонами, необхідно застосовувати тлумачення contra proferentem (слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. У разі неясності умов договору тлумачення його умов повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проєкт договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.
		Отже, 05 грудня 2022 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного судувдруге підтримав сталу практику розгляду справ вказаної категорії та підтвердив сталу правову позицію щодо застосування норм права та висновків за результатами розгляду справи.
		Наявність окремої думки двох суддів об`єднаної палати не свідчить про наявність неоднакового застосування норм права в подібних правовідносинах та про наявність невирішеної виключної правової проблеми.
		Оскільки відсутні кількісний та якісний показники щодо вирішення подібних правовідносин, як і відсутні відомості про наявність проблеми невизначеності у вирішенні правового питання, то підстави для прийняття та розгляду Великою Палатою Верховного Суду вказаної справи згідно із частиною п`ятою статті 403 ЦПК України відсутні.
		Відповідно до частини шостої статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
		Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.
		Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		УХВАЛИЛА:
		Справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу нерухомого майна за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2021 року - повернути на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
		Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                                      О. М. Ситнік
		Судді:                                    І. А. Воробйова                                        Л. М. Лобойко
		                                             Ю. Л. Власов                                              К. М. Пільков
		М. І. Гриців                                               О. Б. Прокопенко
		Д. А. Гудима                                             І. В. Ткач
		Л. Й. Катеринчук                                    О. С. Ткачук
		Л. Ю. Кишакевич                                    Є.А. Усенко
		Г. Р. Крет

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...