Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 632/1980/18 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: 19.06.2023. Зареєстровано: 19.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 20.06.2023.
Дата набрання законної сили: 20.07.2023
Номер судового провадження: 1-кп/621/26/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018220400000620

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		632/1980/18
		1-кп/621/26/23
		В И Р О К
		іменем України
		 
		19 червня 2023 року                                 м. Зміїв
		 
		Зміївський районний суд Харківської області у складі:
		 
		головуючого - судді ОСОБА_1 ,
		суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		за участі:
		секретарів судового засідання - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
		прокурора - ОСОБА_8 ,
		потерпілого - ОСОБА_9 ,
		обвинуваченої - ОСОБА_10 ,
		захисників - ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12018220400000620 за обвинуваченням:
		 
		ОСОБА_13 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м.Харкові, єгромадянкою України, маєсередню освіту, одружена, непрацює, на час вчинення кримінального правопорушення була зареєстрована в АДРЕСА_1 , має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає в АДРЕСА_3 , раніше не судима,
		 
		у кримінальному правопорушенні, передбаченому частиною 2 статті 15, частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України,
		 
		у с т а н о в и в :
		 
		05 серпня 2018 року близько 05:40 години в с. Олексіївка Первомайського (на цей час Лозівського) району Харківської області ОСОБА_14 разом зі своїм колишнім чоловіком ОСОБА_9 перебували в гостях у подружжя ОСОБА_15 та ОСОБА_16 у дворі домоволодіння АДРЕСА_4 , куди прийшли напередодні увечері.
		 
		Того ж числа та часу, у процесі вживання спиртних напоїв, на ґрунті особистих неприязних відносин між ОСОБА_14 та ОСОБА_9 , які в цей час сиділи у дворі за столом, виникла сварка, під час якої ОСОБА_9 висловив на адресу ОСОБА_14 образи з приводу її зовнішнього вигляду та штовхнув лівою рукою в груди, завдавши їй фізичного болю. 
		В цей час у ОСОБА_14 виник непрямий умисел на заподіяння ОСОБА_9 тілесних ушкоджень. Реалізуючи цей умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і, хоча не бажаючи, але свідомо припускаючи їх настання, ОСОБА_14 правою рукою взяла зі столу ніж та умисно нанесла цим ножем удар ОСОБА_9 в область грудної клітини зліва, чим спричинила йому тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя у вигляді колото-різаного поранення передньої поверхні грудної клітини зліва в області проекції 3-го міжреберного проміжку по середньо ключичній лінії, проникаюче в ліву плевральну порожнину з ушкодженням перикарду та міокарду лівого шлуночка серця. 
		 
		Зазначеними діями ОСОБА_14 вчинила умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
		 
		Обвинувачена ОСОБА_17 заперечувала свою винуватість у закінченому замаху на умисне вбивство свого колишнього чоловіка ОСОБА_9 . 
		 
		Водночас, обвинувачена визнала, що дійсно за вказаних вище обставин, після спільного вживання спиртних напоїв, у відповідь на фізичний біль, що спричинив їй ОСОБА_9 , вона схопила зі столу ніж та умисно завдала йому цим ножем один удар, який прийшовся в грудну клітку.
		 
		Щодо взаємовідносин з потерпілим, які передували розглядуваній події, показала, що зі ОСОБА_9 вони прожили разом 10 років. Під час спільного проживання ОСОБА_9 , коли перебував у стані сп`яніння, неодноразово застосовував у відношенні неї насильство. Через це їхні стосунки погіршилися і останні пів року вони стали жахливими. 
		 
		Напередодні події увечері ОСОБА_9 приїхав з роботи додому у нетверезому стані та наполегливо умовив її піти в гості до його брата ОСОБА_15 , хоча вона не хотіла нікуди йти.
		 
		В гостях у ОСОБА_15 та ОСОБА_16 вони знаходились до ранку, сиділи за столом, вживали спиртні напої, переглядали відео з минулого. На ранок, під час перегляду відео, у них зі ОСОБА_9 виникла словесна сварка, під час якої він висловлювався з приводу погіршення її зовнішнього вигляду порівняно з тим, що вона мала у минулому, на що вона погодилася і відповіла, що буде приводити себе до ладу. Після цього, вона відчула удар долоні лівої руки ОСОБА_9 в область грудей, від болю вона нахилилась над столом, на якому лежав маленький ніж. В цей час у неї виникло бажання завдати болю у відповідь, щоб себе захистити і надалі ОСОБА_9 "руки не розпускав". Вона взяла ніж у праву руку завдала ним один удар, маючи намір вдарити по руці, якою потерпілий її вдарив. В цей час ОСОБА_9 , який сидів праворуч від неї, розвернувся, і удар ножем прийшовся в грудну клітку.
		 
		Далі вона намагалася надати ОСОБА_9 першу медичну допомогу. З цією метою вона пішла додому за аптечкою, а коли повернулася, на місце події вже прибули швидка та поліція. Потім її чоловіка відвезли до лікарні, а вона вдома переодягнулася та поїхала слідом. Ні на місці події, ні в лікарні її до ОСОБА_9 не пустили, а наряд поліції її затримав.
		 
		Отже, обвинувачена частково визнала свою винуватість в інкримінованому їй злочині, а саме визнала, що дійсно за вказаних вище фактичних обставин умисно задала ножового поранення ОСОБА_9 в область грудної клітини зліва, спричинивши тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя. Однак, категорично заперечувала наявність у неї прямого умислу на заподіяння смерті своєму колишньому чоловіку. Стверджувала, що діяла спонтанно, у відповідь на висловлені образи та спричинений фізичний біль, мала на меті захистися від фізичного насильства з боку потерпілого.
		 
		При цьому, обвинувачена щиро розкаялася, відшкодувала потерпілому матеріальну та моральну шкоду.
		 
		Крім часткового визнання своєї вини обвинуваченою ОСОБА_14 , її винуватість у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, у повному обсязі підтверджується наступними доказами, дослідженими під час судового розгляду.
		 
		Так, потерпілий ОСОБА_9 показав про зазначені вище обставини, за яких з вечора 04.08.2018 до ранку 05.08.2018 він зі своєю колишньою дружиною ОСОБА_14 перебували в гостях у його брата ОСОБА_15 , де спільно вживали спиртні напої та переглядали старі сімейні відео. 
		 
		На ранок у нього на ґрунті ревнощів виникла словесна сварка зі ОСОБА_14 . В процесі цієї сварки, він, сидячи за столом, пальцем ударив ОСОБА_14 , яка сиділа ліворуч від нього, в область грудної клітки, після чого вона нахилилася над столом. Десь через 10 секунд він повернувся до ОСОБА_14 , щоб вибачитись, а вона в цей час взяла зі столу ніж та завдала ним один удар йому в область серця, після чого кинула ніж на стіл. Далі дружина його брата почала прикладати до рани футболку, щоб зупинити кровотечу, одночасно викликали швидку допомогу. Потім він втратив свідомість та отямився в лікарні на операційному столі.
		 
		На час судового розгляду він не має будь-яких претензій до обвинуваченої, якапопросила в нього пробачення та відшкодувала заподіяну шкоду. Просив не призначати їй покарання, пов`язане з позбавленням волі. 
		 
		Отже, показання обвинуваченої ОСОБА_14 та потерпілого ОСОБА_9 як у цілому, щодо обставин перебування в гостях, спільного вживання спиртних напоїв та виникнення між ними сварки, так і в деталях, щодо спонтанного завдання ОСОБА_14 удару ножем ОСОБА_9 через короткий проміжок часу (близько 10 секунд) після того, як він завдав фізичного болю ОСОБА_14 , а також, що в момент завдання цього удару ОСОБА_9 розвернувся, змінивши своє положення за столом, через що обвинувачена не могла достеменно знати, у яку частину тіла прийдеться удар ножем.
		 
		Свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 надали у цілому узгоджені між собою показання про обставини, за яких у серпні 2018 року у них в гостях був ОСОБА_9 разом з колишньою дружиною ОСОБА_14 , між якими на той час склалися вже не добрі стосунки, однак після розлучення вони знову почали сумісне життя. Разом вони сиділи за столом у прибудові, вживали спиртні напої, переглядали відео з їхнього весілля, спілкувалися між собою. Під час перегляду відео, ближче до ранку, ОСОБА_14 взяла зі столу ніж, яким різали кавун, та завдала ним удару ОСОБА_9 . Сварок між ними в той момент не було. Після удару ОСОБА_9 спитав, що вона зробила, а ОСОБА_14 поклала ніж на стіл. В цей час ОСОБА_16 почала надавати першочергову медичну допомогу потерпілому, а ОСОБА_15 викликав швидку допомогу. 
		 
		Поки пораненому надавали допомогу, ОСОБА_14 сиділа і мовчала, потім плакала, намагалась підійти до ОСОБА_9 та надати йому допомогу, а той сказав, щоб вона відійшла. Вона хотіла їхати до лікарні разом зі ОСОБА_9 , проте її не пустили, з ним поїхав ОСОБА_15 . Коли швидка поїхала, ОСОБА_14 пішла з місця події. Потім в лікарні її затримали.
		 
		Показання зазначених свідків узгоджуються з показаннями обвинуваченої та потерпілого щодо обставин, які передували спричиненню тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , щодо знаряддя злочину, механізму завдання удару ножем, поведінки обвинуваченої після завдання тілесного ушкодження потерпілому.
		 
		Свідки ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , які є сестрами обвинуваченої, показала, що не очевидцем події. З приводу взаємовідносин потерпілого з обвинуваченою показали, що їм відомі випадки застосування ОСОБА_9 , у стані алкогольного сп`яніння, фізичного насильства у відношенні ОСОБА_14 .
		 
		Крім того, свідок ОСОБА_18 у своїх показаннях повідомила, що дізнавшись про подію наступного дня, вонаодразу зі своїм чоловіком поїхали до лікарні, де надавали допомогу потерпілому, який їм з приводу свого поранення сказав, що сам винуватий. 
		 
		Свідки ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , які є батьками потерпілого, показали, що під час спільного проживання їхнього сина ОСОБА_9 зі ОСОБА_14 між ним постійно відбувалися сварки та бійки, які ініціювала саме ОСОБА_14 . При цьому, їхній син хоча і вживав алкогольні напої, фізичного насильства по відношенню до своєї дружини не застосовував.
		 
		З приводу показань свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 суд зазначає, що ці показання не містять відомостей щодо фактичних обставин події, очевидцями якої вказані свідки не були. Разом з тим, вказаними показаннями підтверджується, що під час спільного проживання між ОСОБА_14 та ОСОБА_9 виникали сварки із застосуванням фізичного насильства.
		 
		Крім показань обвинуваченої, потерпілого та свідків, наданих під час судового розгляду, винуватість ОСОБА_14 в умисному тяжкому тілесному ушкодженні підтверджується наступними доказами, дослідженими судом.
		 
		Так, даними протоколу огляду місця події від 05.08.2018, проведеного записьмовим дозволомвласника домоволодіння ОСОБА_16 , підтверджується обстановка будинку АДРЕСА_4 , де ОСОБА_14 завдала удару ножем ОСОБА_9 . Підчас огляду були виявлені та вилучені: рушник, футболка чорного кольору, светр білого кольору з візерунком, ніж кухонний з кераміки зелено-білого кольору, полімерне взуття, два ватних тампони, на яких містилися сліди бурого кольору (том 2 а. п. 119, 126-129, 133). Вилучені речі були оглянуті, визнані речовими доказами та згідно квитанції №179 передані на зберігання до камери схову речових доказів Первомайського ВП ГУНП в Харківській області (том 2 а. п. 151-160, 163-165).
		 
		Даними протоколу огляду місця події від 05.08.2018, проведеного записьмовим дозволомвласника домоволодіння ОСОБА_14 , підтверджується, що за місцем проживання обвинуваченої ОСОБА_14 у будинку АДРЕСА_1 було виявлено та вилучено жіночу блузку та жіночі штани зі слідами бурого кольору, які були оглянуті, визнані речовими доказами та згідно квитанції №179 передані на зберігання до камери схову речових доказів до Первомайського ВП ГУНП в Харківській області (том 2 а. п. 130-132, 149, 150, 161, 162, 165).
		 
		Даними протоколу слідчого експерименту від 24.09.2018 з фототаблицею, підтверджується повідомлений потерпілим ОСОБА_9 механізм нанесення удару ножем обвинуваченою ОСОБА_14 , що мало місце 05.08.2018, а саме правою рукою в область грудної клітини зліва (том 2 а. п. 134-138).
		 
		Даними протоколу слідчого експерименту від 24.09.2018 з фототаблицею, проведеногоза участі свідка ОСОБА_15 , підтверджується повідомлений потерпілим ОСОБА_9 механізм нанесення удару ножем обвинуваченою ОСОБА_14 , щомало місце 05.08.2018, а саме правою рукою в область грудної клітини зліва (том 2 а. п. 139-142).
		 
		Даними протоколу слідчого експерименту від 25.09.2018 з фототаблицею, проведеного за участі свідка ОСОБА_16 , підтверджується повідомлений потерпілим ОСОБА_9 механізм нанесення удару ножем обвинуваченою ОСОБА_14 , щомало місце 05.08.2018, а саме правою рукою в область грудної клітини зліва (том 2 а. п. 139-143-148).
		 
		Даними протоколу слідчого експерименту від 11.08.2018, з відео-записом, проведеного за участі обвинуваченої ОСОБА_14 , підтверджується повідомлений потерпілим ОСОБА_9 механізм нанесення йому удару ножем, що мало місце 05.08.2018, а саме правою рукою в область грудної клітини зліва (том 2 а. п. 183-188).
		 
		Відповідно до висновків судово-медичних імунологічних експертиз №14/1722-Дм/18 від 04.09.2018 (том 2 а. п. 217-219), №14/1723-Дм/18 від 05.09.2018 (том 2 а. п. 200-202), №14/1729-Дм/18 від 06.09.2018 (том 2 а. п. 195-199), №14/1725-Дм/18 від 10.09.2018 (том 2 а. п. 203-206), №14/1730-Дм/18 від 10.09.2018 (том 2 а. п. 207-210), №14/1726-Дм/18 від 12.09.2018 (том 2 а. п. 220-222), №14/1724-Дм/18 від 10.09.2018 (том 2 а. п. 214-216), №14/1728-Дм/18 від 10.09.2018 (том 2 а. п. 211-213), №14/1727-Дм/18 від 05.09.2018 (том 2 а.п. 195, 196) встановлено наступне: що кров ОСОБА_14 належить до групи О з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В; кров потерпілого ОСОБА_9 відноситься до групи АВ з супутнім антигеном Н; на лівій пляжній капці, вилученій за адресою: АДРЕСА_5 , виявлена кров людини групи АВ з супутнім антигеном Н, властивих потерпілому ОСОБА_9 . Крім того, не можна категорично виключити можливість присутності в даних об`єктах домішки крові групи О з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В, що походить від підозрюваної ОСОБА_14 , при наявності у неї тілесних ушкоджень на момент зазначеної події, що супроводжувалися зовнішньою кровотечею. На правій пляжній капці наявність крові не встановлено; на майці, вилученій під час огляду місця події, виявлена кров людини групи АВ з супутнім антигеном Н, походження якої від потерпілого ОСОБА_9 не виключається. Крім того, не можна категорично виключити можливість присутності в даних об`єктах домішку крові групи О з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В, що могла походити від підозрюваної ОСОБА_14 , при наявності у неї тілесних ушкоджень, що супроводжувалися зовнішньою кровотечею на момент зазначених подій; на джемпері, вилученому під час огляду місця події, виявлена кров людини групи АВ з супутнім антигеном Н, походження якої від потерпілого ОСОБА_9 не виключається. Крім того, не можна категорично виключити можливість присутності в даних об`єктах домішку крові групи О з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В, що могла походити від підозрюваної ОСОБА_14 , при наявності у неї тілесних ушкоджень, що супроводжувалися зовнішньою кровотечею на момент зазначених подій; на ватних тампонах та паперових згортках, вилучених під час огляду місця події, виявлена кров людини групи АВ з супутнім антигеном Н, походження якої від потерпілого ОСОБА_9 не виключається. Крімтого, не можна категорично виключити можливість присутності в даних об`єктах домішку крові групи О з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В, що походить від підозрюваної ОСОБА_14 , при наявності у неї тілесних ушкоджень на момент зазначених подій, що супроводжувалися зовнішньою кровотечею; на брюках, вилучених за адресою: АДРЕСА_1 , знайдена кров людини, виявлено антиген Н. Таким чином, можна вважати, що кров у зазначених об`єктах належить до групи О з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В та її походження від ОСОБА_14 , не виключається. Від ОСОБА_9 кров, на брюках походити не може; на рушнику, вилученому за адресою: АДРЕСА_5 , наявності крові не виявлено; на блузі вилученій за адресою: АДРЕСА_1 , наявність крові не встановлена.
		 
		Згідно висновку судово-цитологічної експертизи №15№824-Дм/2018 від 29.09.2018, групова належність крові потерпілого ОСОБА_9 - АВ (IV), з супутнім антигеном Н. Групова належність крові ОСОБА_14 - О (І) з ізогемаглютінинами анти-А, анти-В. На клинку ножа, вилученого 05.08.2018 за адресою: АДРЕСА_5 , знайдено сліди крові людини. При серологічному дослідженні виявлені антигени А, В, Н. Таким чином, можна припустити, що дані сліди крові можуть належати любій особі з групою крові АВ (IV), з супутнім антигеном Н, в тому числі і від потерпілого ОСОБА_9 . Наруків`ї ножа слідів крові не виявлено (том 2 а. п. 235-241).
		 
		Відповідно до висновку судово-цитологічної експертизи №15№758-ДМ/2018 від 26.09.2018, в піднігтьовому вмісті з пальців обох рук сліди крові не виявлені. Що стосується клітинного вмісту, то його походження ймовірно за рахунок власного нігтьового ложа. В тампонах-змивах з обох рук сліди крові не знайдені (том 2 а. п. 189-194).
		 
		Відповідно до висновку судової дактилоскопічної експертизи №1230 від 21.08.2018, досліджений ніж, загальними розмірами 210 мм, довжина клинка 79 мм. На поверхні ножа сліди папілярних ліній відсутні, відповісти на питання "Чи не залишені вони ОСОБА_14 , або ОСОБА_16 .?" не виявилося за можливе через відсутність слідів папілярних ліній на поверхні ножа. Вартість процесуальних витрат на залучення експерта для проведення експертизи склала 1 144 грн 00 коп. (том 2 а. п. 223-234).
		 
		Під час судового розгляду обвинувачена ОСОБА_14 підтвердила, що саме ніж, який зображений на фотознімках зазначеного експертного висновку, із вказаними розмірами, був знаряддям злочину.
		 
		Висновком судово-медичної експертизи №12-14/238-Лз/18 від 01.10.2018 підтверджується, що у потерпілого ОСОБА_9 мало місце одне колото-різане поранення передньої поверхні грудної клітини зліва в області проекції 3-го міжреберного проміжку по середньоключичній лінії, проникаюче в ліву плевральну порожнину з ушкодженням перикарду та міокарду лівого шлуночка серця (згідно протоколу операції напрямок раневого каналу зверху донизу), яке утворилося від однократної колючо-ріжучої дії гострого предмету, яким міг бути клинок ножа і могло бути спричинене 05.08.2018. За ступенем тяжкості зазначене вище колото-різане поранення грудної клітини, що проникає в плевральну порожнину з ушкодженням серця - це тяжке тілесне ушкодження за критерієм небезпеки для життя (згідно пункту 2.1.3 "Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень", затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995). Показання потерпілого ОСОБА_9 , надані ним під час слідчого експерименту 24.09.2018, не суперечать судово-медичним даним в частині локалізації і механізму спричинення тілесного ушкодження, що мало місце у нього (том 2 а. п. 166, 167).
		 
		Даними копії медичної карти стаціонарного хворого №2624/167 підтверджується перебування потерпілого ОСОБА_9 у період часу з 05.08.2018 по 20.08.2018 на стаціонарному лікуванні у КЗОЗ "Первомайська ЦРЛ" (том 3 а. п. 1-17).
		 
		Даними довідки Первомайської ЦРЛ від 05.08.2018 підтверджується, що 05.08.2018 о 07:05 годині потерпілий ОСОБА_9 перебував в стані алкогольного сп`яніння (том 2 а. п. 181).
		 
		Даними висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння Первомайської ЦРЛ від 05.08.2021 підтверджується, що о 08:00 годині 05.08.2018 обвинувачена ОСОБА_14 перебувала в стані алкогольного сп`яніння (том 2 а. п. 182).
		 
		Згідно довідки-характеристики виконавчого комітету Олексіївської сільської ради Первомайського району Харківської області №839 від 06.08.2018, що скарг та заяв на потерпілого ОСОБА_9 до сільської ради не надходило (том 2 а. п. 174).
		 
		Даними висновку старшого ДІМ Первомайського РВ ГУМВС України в Харківській області від 08.06.2015, довідки "Про результати розгляду звернення ОСОБА_14 ЖЄО №1849 від 24.04.2018 від 18.05.2018, постанови Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 08.06.2015 підтверджується, що потерпілий ОСОБА_9 вчиняв домашнє насильство у відношенні ОСОБА_14 та піддавався адміністративному стягненню у виді громадських робіт (том 1 а. п. 31-33, том 2 а. п. 38-41).
		 
		Оцінивши докази, досліджені під час судового розгляду, які є належними, допустимими, достовірними, а в сукупності достатніми для ухвалення обвинувального вироку, суд дійшов висновку, що ОСОБА_14 є винуватою у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.
		 
		Під час судового розгляду стороною обвинувачення не доведено наявності у обвинуваченої ОСОБА_14 прямого умислу на протиправне заподіянні смерті ОСОБА_9 .
		 
		У пунктах 4, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» роз`яснено, що закінчений замах на умисне вбивство особи вчиняється з прямим умислом, коли винна особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. При вирішенні питання про наявність у діях особи умислу на вбивство суд повинен виходити із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, локалізацію поранень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного, що передувала події, їх стосунки. При відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим.
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 115 КК умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Умисне вбивство слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого. Визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю. Питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
		 
		Склад злочину, передбачений частиною другою статті 121 КК, належить до особливих (складних) злочинів і виділений законодавцем в окремий вид необережного заподіяння смерті, тому що за своєю суттю, природою речей заподіяння смерті відбувається єдиним засобом - завданням тілесних ушкоджень.
		 
		Умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121 КК) є злочином із матеріальним складом і змішаною формою вини.
		 
		Так, з системного аналізу закону випливає, що при відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. Для з`ясування змісту та спрямованості умислу особи при дослідженні доказів необхідно виходити з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
		 
		Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винуватий і бажав їх настання, можна лише за ретельного аналізу складу вчиненого злочину і виявлення його елементів та всіх обставин справи. Порушення цієї вимоги породжує серйозні помилки щодо кваліфікації злочину.
		 
		Характерною ознакою прямого умислу є також бажання настання злочинного наслідку, що був задуманий, щодо матеріальних злочинів, і бажання вчинення злочинного діяння щодо формальних злочинів. У такого роду бажанні знаходить своє вираження вольова ознака умислу як його найважливіша і відмінна риса. Наявністю бажання настання злочинного наслідку при вчиненні злочину з матеріальним складом прямий умисел відрізняється від інших форм і видів вини. Бажання, як вольове начало, перебуває в нерозривній єдності із свідомістю особи, яка діяла з прямим умислом, і її здатністю передбачити наслідки свого діяння.
		 
		Згідно з ч. 1 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
		 
		Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.
		 
		Як вбачається з матеріалів провадження, в зазначений день, час та місці ОСОБА_14 кухонним ножем завдала ОСОБА_9 удар у життєво-важливий орган - область грудної клітини зліва. Сама ОСОБА_14 не заперечує, що хоча і діяла умисно, проте не бажала настання смерті потерпілого. Судом встановлено, що після того, як потерпілий отримав поранення у грудну клітину зліва, він спитав у ОСОБА_14 , що вона робить, а ОСОБА_14 , виконавши всі дії, які вважала за потрібне, поклала ніж на стіл, намагалася надавати допомогу потерпілому та супроводжувати його на кареті швидкої допомоги до лікарні, де йому надали медичну допомогу, а коли її не пустили до ОСОБА_9 , вона самостійно прибула до лікарні, де і була затримана працівниками поліції. 
		 
		Обвинувачена не заперечує факту завдання потерпілому ножового поранення після конфлікту, однак зазначає, що наміру вбивати свого колишнього чоловіка не мала. Нічого не завадило б їй довести свій злочинний намір, направлений на вбивство, якщо би він у неї був.
		 
		За твердженням сторони обвинувачення, нанесення удару потерплому ножем в життєво важливу ділянку тіла із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя у вигляді колото-різаного поранення передньої поверхні грудної клітини зліва в області проекції 3-го міжреберного проміжку по середньоключичній лінії, проникаючого в ліву плевральну порожнину з ушкодженням перикарду та міокарду лівого шлуночка серця, свідчить тільки про наявність прямого умислу на вбивство, тобто обвинувачена розуміла суспільну небезпеку свого діяння, передбачала суспільно-небезпечні наслідки у виді смерті потерпілого та бажала їх настання.
		 
		Разом з тим, проаналізувавши у сукупності вимоги закону встановлені на підставі доказів фактичні обставини справи, суд не погоджується з таким мотивуванням обвинувачення з огляду на те, що конфлікт між обвинуваченою і потерпілим виник раптово; знаряддя злочину (ніж) опинилося в руках обвинуваченої випадково, ОСОБА_14 завдала ОСОБА_9 лише один удар - колото-різане поранення в область грудної клітини зліва та, маючи реальну можливість продовжити заподіяння потерпілому ударів у життєво-важливі органи, вона більше ударів не завдавала, а поклала ніж на стіл, що свідчить про відсутність у неї умислу на вбивство потерпілого та про наявність непрямого умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень і необережну форму вини щодо суспільно небезпечних наслідків, оскільки вона не бажала, але свідомо припускала їх настання. Поведінка ОСОБА_14 після вчинення злочину та суб`єктивне ставлення винної до наслідків своїх дій, свідчать про те, що вона вчинила всі необхідні дії, які залежали від її волі, та не мала наміру вбивати ОСОБА_9 .
		 
		З показань обвинуваченої ОСОБА_14 , потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 вбачається, що після нанесення удару ОСОБА_9 , ОСОБА_14 мала можливість довести злочин до кінця і вбити потерпілого, проте вона утрималася від подальших протиправних дій, намагалася надавати допомогу потерпілому та супроводити його до лікувальної установи, отже усвідомила свою вину та намагалася запобігти тяжким наслідкам, що свідчить про відсутність умислу на вбивство.
		 
		Вказані дії обвинуваченої ОСОБА_14 повністю охоплюються диспозицією ч. 1 ст. 121 КК України, як умисні тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, що були помилково кваліфіковані стороною обвинувачення за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України, як закінчений замах на умисне вбивство потерпілого.
		 
		Частиною 3 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
		 
		За таких обставин, дії обвинуваченої ОСОБА_22 належить перекваліфікувати з частини 2 статті 15, частини 1 статті 115 Кримінального кодексу України на частину 1 статті121 Кримінального кодексу України як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
		 
		Доводи сторони захисту щодо вчинення ОСОБА_14 злочину у стані необхідної оборони є неспроможними.
		 
		Відповідно до ч. 1-3 статті 36 Кримінального кодексу України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.
		 
		Матеріали кримінального провадження не містять будь-яких об`єктивних даних щодо перебування обвинуваченої у стані необхідної оборони або перевищення меж необхідної оборони в розумінні статті 36 Кримінального кодексу України, тому відсутні підстави для кваліфікації її дій за статтею 124 Кримінального кодексу України.
		 
		Під час призначення покарання обвинуваченій ОСОБА_10 , відповідно до вимог статей 65-67 Кримінального кодексу України, судом враховано наступні обставини:
		 
		- ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, який, відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, є тяжким злочином;
		 
		- обставини, що пом`якшують покарання, відповідно до пунктів 1, 2 частини 1, частини2 статті 66 Кримінального кодексу України, якими визнаються: щире каяття обвинуваченої, що виявилося у критичному ставленні до вчиненого кримінального правопорушення; сприяння розкриттю кримінального правопорушення шляхом надання показань про його обставини; відшкодування матеріальної і моральної шкоди потерпілому ОСОБА_9 , який під час судового розгляду заявив, що претензій до обвинуваченої не має та висловив свою правову позицію щодо можливості призначення їй покарання, не пов`язаного з реальним позбавленням волі; 
		 
		- обставину, що обтяжує покарання, якою, відповідно до пункту 13 частини 1 статті 67 Кримінального кодексу України, визнається вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння;
		 
		- особу обвинуваченої, яка вперше притягується до кримінальної відповідальності (том 2 а. п. 176, 177), на обліку в психіатричному та наркологічному кабінетах КЗОЗПервомайська ЦРЛ не перебувала (том 2 а. п. 170, 171); відповідно висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи №636 від 20.08.2018 хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки не виявляє; за своїм психічним станом може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; у період часу, якому відповідає правопорушення, ОСОБА_14 перебувала у стані гострої неускладненої алкогольної інтоксикації, поза хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності або іншого хворобливого стану психіки, могла усвідомлювати свої дії та керувати ними; на теперішній час відповідно до свого психічного стану застосування примусових заходів медичного характеру не потребує (том 2 а.п. 178-180), з 09.03.2017 по 13.06.2017 працювала на посаді фасувальника медичних виробів аптеки №194 КП ХОР "ФАРМАЦІЯ" (том 1 а. п. 37, том 2 а.п. 168), за місцем проживання на час вчинення кримінального правопорушення у відношенні неї надходили скарги від сусідки щодо порушення меж городу та вигулу птиці, однак громадський порядок не порушувала (том 2 а. п. 172, 173), одружена, з 21.09.2021 змінила прізвище на ОСОБА_23 (том 5 а. п. 108, 109).
		 
		З урахуванням сукупності зазначених відомостей щодо ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченої, обставин, що пом`якшують покарання, та обставини, що обтяжує покарання, суд дійшов висновку, що необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої ОСОБА_10 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень є покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією частини 1 статті 121 Кримінального кодексу України.
		 
		Водночас,при призначенні ОСОБА_10 покарання увиді позбавленняволі настрок,що неперевищує 5років,врахувавши,що вчинененею кримінальнеправопорушення єтяжким злочином,однак обвинуваченащиро розкаялася,відшкодувала заподіянушкоду,як довчинення вказаногозлочину,так іпісля злочину,будь-якихправопорушень невчиняла,примирилася зпотерпілим,з укладеннямнового шлюбуу неїзмінилися життєвіобставини,на чассудового розглядупрацює уПрАТ "Харківськабісквітна фабрика",де згіднохарактеристики від29.05.2023зарекомендувала себевиключно позитивно(т.5а.с.158,159),зважаючи на те, що шкоду завдано лише здоров`ю потерпілого  ОСОБА_9 , позиція якого є вагомою, і який не мав претензій до обвинуваченої та просив не призначати їй покарання з реальним відбуванням позбавлення волі, суд дійшов висновку про можливість виправлення засудженої без відбування покарання та про наявність підстав для прийняття рішення про звільнення її від відбування покарання з випробуванням, відповідно до статті 75 Кримінального кодексу України, з покладанням на неї обов`язків, передбачених частиною 1 статті 76 Кримінального кодексу України.
		 
		У цьому кримінальному провадженні потерпілий ОСОБА_9 звертався з цивільним позовом до ОСОБА_24 про відшкодування матеріальної шкоди - 6 660 грн 70 коп. та моральної шкоди - 150 000 грн 00 коп. (том 1 а. п. 107-119), від якого відмовився у зв`язку з повним відшкодуванням спричиненої шкоди (том 1 а. п. 145, том 2 а. п. 117).
		 
		Частиною 5 статті 128 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
		 
		Згідно частини 3 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
		 
		Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 255 Цивільного процесуального кодексу України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
		 
		За таких обставин, оскільки потерпілий ОСОБА_9 відмовився від позову, що не суперечить закону та не порушує права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, суду належить прийняти відмову від позову та закрити провадження у справі в частині цивільного позову.
		 
		Відповідно до статей 118, 122, 124, 126 Кримінального процесуального кодексу України з обвинуваченої ОСОБА_10 належить стягнути 1 144 грн 00 коп. на користь Державного бюджету України процесуальних витрат на залучення експерта на проведення судової дактилоскопічної експертизи №1230 від 21.08.2018.
		 
		Долю речових доказів належить вирішити у відповідності до вимог частини 9 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України, а саме, речі які зберігаються у Первомайському ВП ГУНП в Харківській області (нині відділення поліції № 1 Лозівського районного відділу поліції ГУНП в Харківській області) згідно квитанції №179 (рушник, футболку чорного кольору, светр білого кольору з візерунком, полімерне взуття, два ватних тампони, жіночу блузку, жіночі штани), належить знищити як такі, що не мають цінності, і потерпілий та обвинувачена не просили їх повернути.
		 
		Стосовно речового доказу - ножа, будь-яких рішень не приймається, оскільки ніж як речовий доказ судом не досліджувався, докази його збереження суду не були надані.
		 
		На підставі викладеного, керуючись статтями 349, 368-374 Кримінального процесуального кодексу України, суд
		 
		у х в а л и в:
		 
		Визнати   ОСОБА_10  винуватою у кримінальному правопорушенні, передбаченому частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України та призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.
		 
		На підставі статті 75 Кримінального кодексу України звільнити   ОСОБА_10  від відбування покарання з випробуванням на строк 3 (три) роки.
		 
		Відповідно до частини 1 статті 76 Кримінального кодексу України покласти на   ОСОБА_10  наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи.
		 
		Прийняти відмову потерпілого  ОСОБА_9 від позову та закрити провадження у справі в частині цивільного позову.
		 
		Стягнути з  ОСОБА_10  накористь Державногобюджету України1144(однутисячу стосорок чотири)грн 00коп.судових витратна залученняексперта напроведення судової дактилоскопічної експертизи №1230 від 21.08.2018.
		 
		Речові докази, які зберігаються у Первомайському ВП ГУНП в Харківській області (нині відділення поліції № 1 Лозівського районного відділу поліції ГУНП в Харківській області) згідно квитанції №179 (рушник, футболку чорного кольору, светр білого кольору з візерунком, полімерне взуття, два ватних тампони, жіночу блузку, жіночі штани) - знищити.
		 
		На вирок може бути подана апеляційна скарга до Харківського апеляційного суду через Зміївський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		 
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 395 Кримінального процесуального кодексу України, якщо таку скаргу не буде подано.
		 
		Копію вироку негайно після його проголошення належить вручити обвинуваченій та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
		 
		Головуючий:     ОСОБА_1 
		 
		Суддя:     ОСОБА_2 
		 
		Суддя:     ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...