Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 629/2766/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп’яніння.
Надіслано для оприлюднення: 19.06.2023. Зареєстровано: 19.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 20.06.2023.
Дата набрання законної сили: 15.06.2023
Номер судового провадження: 11-кп/818/853/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022220000000582

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                       
		ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		__________________________________________________________________
		 
		Справа №: 629/2766/22 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1 
		Провадження №:11-кп/818/853/23 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2 
		Категорія: ч.3 ст.286-1 КК України
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		15 червня 2023 року  колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , з участю обвинуваченого ОСОБА_7 , з участю захисника ОСОБА_8 , без участі потерпілого та його представника, від яких надійшла заява про розгляд справи без них, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою прокурора та потерпілого на вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 26 04 2023 року, - 
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
		 
		Вказаним вироком   ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Миколаївка Дніпропетровського району Дніпропетровської області, українця, громадянина України, із середньою освітою, одруженого, який проходить військову службу у військовій частині № НОМЕР_1 на посаді старшого водія-телефоніста, сержанта, який зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 , раніше не судимого, - 
		визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, та призначено йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 5 років.
		Також вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів.
		 
		Вироком встановлено, що 30.09.2022, приблизно о 17.00 ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем «Opel Vectra», p.н. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_9 , рухаючись по вул. Яремчука .с Нова Іванівка Лозівського району Харківської області із сторони м. Лозова Харківської області, з невстановленою на досудовому слідстві швидкістю, проїжджаючи в районі будинку АДРЕСА_2 , діючи необережно, не переконавшись у безпеці своїх дій, обрав такі прийоми керування транспортним засобом, при яких допустив втрату контролю над керуванням, чим грубо порушив вимоги п.п. 2.9 (а) та 12.1 Правил дорожнього руху України, згідно з якими:
		 
		- п. 2.9 a) «Водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під виливом наркотичних чи токсичних речовин»
		 
		- п. 12.1 «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним», в результаті чого виїхав на зустрічну смугу руху, де в подальшому допустив зіткнення з мопедом «Delta», без р.н. під керуванням неповнолітнього ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який в цей час рухався по зустрічній смузі руху у зустрічному напрямку.
		 
		Внаслідок дорожньо-транспортної події водій мопеду «Delta», без р.н. ОСОБА_10 , згідно з висновком судово-медичної експертизи N° 12-17/646- Л3т/22 від 30.11.2022 отримав тяжкі тілесні ушкодження та від отриманих травм помер на місці.
		 
		Згідно з висновком судової авто технічно експертизи №CE-19/121-22/16584-IT від 12.12.2021 - дії водія автомобіля «Opel Vectra», p.н. НОМЕР_2 ОСОБА_7 не відповідали вимогам п. 12.1 Правил дорожнього руху України та знаходились з технічної точки зору у причинному зв?язку з виникненням даної дорожньо-транспортної події.
		 
		Дії ОСОБА_7 кваліфіковано судом за ч.3 ст.286-1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, що спричинило смерть потерпілого.
		 
		  Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
		 
		Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, прокурор та потерпілий подали апеляційні скарги.
		Прокурор в апеляційній скарзі просить вирок стосовно ОСОБА_7 скасувати у зв`язку невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, внаслідок м`якості. Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого за ч.3 ст.286-1 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 8 років.
		В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, оскільки судом ухвалено невмотивоване рішення щодо призначення мінімальної міри покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , передбаченої у санкції ст. 286-1 КК України, без повного, всебічного та об`єктивного аналізу та належної оцінки низки обставин, що вказують на необхідність призначення більш суворого покарання. Зокрема, ступінь тяжкості вчиненого злочину, яке відповідно до ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких та наявності обтяжуючої покарання обставини, передбаченої п.6 ч.1 ст.67 КК України, а також ступеню суспільної небезпеки ОСОБА_7 , так як інкримінований злочин він вчинив, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння з рівнем алкоголю у крові у 1,98 проміле, згідно висновку № 812 щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 30.09.2022. 
		Крім того, як зазначив прокурор, вказане кримінальне правопорушення ОСОБА_7 скоєно щодо малолітньої особи, що також є обтяжуючою покарання обставиною і свідчить про підвищену суспільну небезпеку обвинуваченого, враховуючи керування обвинуваченим транспортним засобом в стані сп`яніння, отже останній становить загрозу для життя та здоров`я інших громадян та потребує реальної ізоляції від суспільства на тривалий термін, необхідний та достатній для його виправлення та перевиховання. Проте, як зазначив прокурор, судом першої інстанції проігноровано обов`язкові для застосування роз`яснення Верховного Суду, викладені у Постанові Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2004 «Про практику призначення судами кримінального покарання», щодо необхідності призначення більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, а тому, на думку прокурора, суд повинен був врахувати вказану обтяжуючу покарання обставину та призначити ОСОБА_7 більш сурове покарання. 
		Об`єктом злочинного посягання є те, що ОСОБА_7 посягнув на суспільні відносини у сфері безпеки дорожнього руху, що додержання учасниками дорожнього руху безпечних правил експлуатації автотранспорту, як джерела підвищеної небезпеки, та додатковим об`єктом життя, здоров`я, недоторканність і безпеку людини, які визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю та перебувають під особливою охороною та захистом держави.
		Судом не враховано спосіб вчинення злочину ОСОБА_7 та тяжкість наслідків, які настали, зокрема, обвинувачений, 30.09.2022, приблизно о 17.00 перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем «Оре Vectra», р.н. НОМЕР_3 грубо порушив вимоги п.п. 2.9 (а) та 12.1 Правил дорожнього руху України, в результаті чого виїхав на зустрічну смугу руху. де в подальшому допустив зіткнення з мопедом «Delta», без р.н. під керуванням малолітнього ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який в цей час рухався по зустрічній смузі руху у зустрічному напрямку, спричинивши потерпілому згідно з висновком судово-медичної експертизи № 12-17/646- 131/22 від 30.11.2022 тупу поєднану травму грудної клітини та живота у вигляді численних переломів ребер та кісток тазу з розривами внутрішніх органів і крововиливами у плевральні та черевну порожнини, і крововиливами під оболонки головного мозку, від отриманих травм помер на місці.
		Згідно з висновком судової авто технічно експертизи №СЕ-19/121-22/16584-ІТ від 12.12.2021, дії водія автомобіля «Opel Vectra», р.н. НОМЕР_4 ОСОБА_7 не відповідали вимогам п. 12.1 Правил дорожнього руху України та знаходились з технічної точки зору у причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної події.
		Крім того, судом не враховано характеру заподіяної злочином шкоди, оскільки внаслідок скоєння п`яним водієм ОСОБА_7 ДТП, що спричинило смерть малолітнього ОСОБА_10 , потерпіла сторона втратила малолітню дитину, а тому, прокурор вважає, що вказана шкода є непоправною та не підлягає відновленню. Враховуючи, що життя людини с безцінним, а право на життя є невід`ємним та непорушним згідно ст. ст. 3,27 Конституції України, то і винній у загибелі людини особі повинно бути призначено покарання пропорційне тяжкості наслідків, які настали внаслідок злочину. Просив врахувати позицію потерпілого щодо міри покарання обвинуваченому, який наполягав на призначенні ОСОБА_7 найбільш суворого покарання, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України.
		Наведене, на думку прокурора свідчить про необґрунтованість призначення судом ОСОБА_7 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч.3 ст.286-1 КК України.
		 
		Потерпілий та його захисник в апеляційній скарзі просять вирок скасувати та призначити новий розгляд справи у суді першої інстанції.
		В обґрунтування апеляційних вимог посилаються на неврахування судом наявності обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , а саме вчинення ним кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини, оскільки на момент ДТП ОСОБА_10 було лише 13 років. А тому в силу свого віку він був малолітньою дитиною. Крім того, на думку потерпілого, суд першої інстанції помилково врахував як обставину, яка пом`якшує покарання ОСОБА_7 , часткове відшкодування ним шкоди, оскільки в рамках кримінальної справи потерпілою стороною заявлявся цивільний позов, за змістом якого позовні вимоги до ОСОБА_7 оцінювались у загальному розмірі 115 500 грн., з яких: 165 600 грн. на відшкодування матеріальних збитків та 9 680 000 грн. моральна шкода, завдана кримінальним правопорушенням. При цьому, як встановлено судом під час допиту обвинуваченого, останнім відшкодована потерпілому сума у розмірі лише 40000 грн. і ці грошові кошти перерахувала дружина обвинуваченого, що лише частково компенсувало витрати на поховання дитини, тобто відшкодовано шкоду у незначній частці від загально заявленої суми. А тому, на думку потерпілого, часткове відшкодування шкоди не відповідає вимогам добровільного відшкодування завданого збитку, з огляду на приписи п.2 ч.1 ст.66 КК України, до того ж, сплачена дружиною обвинуваченого сума не усуває негативні наслідки злочину в повному обсязі.
		Крім того, потерпілий вважає, що судом, при визнанні пом`якшуючою покарання обставиною сприяння ОСОБА_7 розкриттю злочину, не зазначено, у чому саме полягала активність та ініціативність обвинуваченого у сприянні правоохоронним органам, оскільки в даному випадку, на думку потерпілого, ОСОБА_7 приховав факт вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 135 КК України, бо поставивши малолітню дитину в небезпечний для життя стан, не зупинився, не надав допомоги, а намагався покинути місце пригоди, і тільки з технічних причин не зміг цього зробити, оскільки був примусово зупинений людьми, що свідчить про його низькі моральні якості. При цьому, ОСОБА_7 не вчиняв ніяких ініціативних дій, які б сприяли розкриттю злочину, а сам факт визнання вини останнім в скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України та його щире каяття ніяким чином не свідчать про допомогу слідству та суду з боку обвинуваченого.
		Вищевикладене на думку потерпілої сторони свідчить про застосування місцевим судом закону, який не підлягає застосуванню.
		Крім того, як вказав потерпілий, місцевим судом не взято до уваги, що грубе порушення ОСОБА_7 ПДР України, а саме - скоєння ним злочину в стані алкогольного сп`яніння, що наражало і інших оточуючих на небезпеку. 
		Особу обвинуваченого ОСОБА_7 також не було в повній мірі враховано, зокрема те, що ОСОБА_7 раніше притягувався за порушення ПДР України, що супроводжувалось керуванням транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння. Постановою Балаклійського районного суду Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 грудня 2017 року (справа №207/3603/17) ОСОБА_7 визнано винним за ч.1 ст.130 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 10200 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Викладені обставини свідчать про те, що навіть після притягнення до адмінвідповідальності, ОСОБА_7 на шлях виправлення не став та в подальшому в черговий раз допустив протиправну поведінку, яка на цей раз вже коштувала життю малолітньої дитини.
		Окремої уваги, на думку потерпілої сторони, заслуговує той факт, що впродовж всього судового розгляду сторона захисту і сам обвинувачений, намагалися певним чином виправдати протиправність дій ОСОБА_11 наявністю у останнього контузії та наявністю у обвинуваченого напередодні сильних головних болей. Крім того, аби зменшити ступінь своєї вини, обвинувачений весь час наголошував на винуватості і самих батьків згиблого малолітнього ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Така посткримінальна поведінка ОСОБА_7 свідчить лише про те, що останній усіма можливим словами та способами намагався знизити ступінь своєї соціальної небезпечності та пом`якшити для себе покарання. Поряд з цим, варто відзначити, що за весь час досудового слідства та судового розгляду ОСОБА_7 не вимовив жодного слова співчуття в адресу батьків загиблої дитини. Останній навіть не вибачився перед ними.
		А відтак, на думку потерпілої сторони, викладене у сукупності вказує про не усвідомлення до кінця ОСОБА_12 жахливості ситуації та високого ступеню протиправності своєї поведінки. Що на їх думку свідчить про необхідність застосування відносно ОСОБА_7 найсуворішого покарання, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України. 
		Крім того, потерпіла сторона скаржиться на проведення підготовчого судового засідання за відсутністю потерпілого, що позбавило його права заявити клопотання про повернення обвинувального акту з тих підстав, що на думку потерпілого, обвинувачений вчинив ще один злочин, а саме - залишення потерпілого від злочину в небезпеці, який передбачено ст.135 КК України.
		Вказане, на думку потерпілої сторони, свідчить про наявність підстав для скасування судового рішення згідно п.4 ч.ч.1,2, ст.409, ч.1 ст.412 КПК України. 
		 
		Позиції учасників апеляційного провадження.
		 
		У судовому засіданні прокурор, просив про задоволення апеляційних вимог у повному обсязі.
		Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник заперечували проти задоволення апеляційних скарг прокурора та потерпілого, вважаючи рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.
		 
		Потерпілий та його представник в судове засідання не з`явились, бели повідомлені належним чином, надали заяву про розгляд справи без них.
		 
		Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
		 
		Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, думку обвинуваченого та його захисника, перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		 
		Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		 
		Оскільки висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_7 у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, фактичні обставини його вчинення в апеляційних скаргах не оспорюються, то відповідно до вимог ст.404 КПК України, вирок в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.
		 
		Надаючи оцінку доводам апеляційних скарг щодо м`якості призначеного ОСОБА_7 покарання, колегія судді приходить до висновку, що вони ґрунтуються на законі та матеріалах справи, у зв`язку з чим вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 підлягає скасуванню через його невідповідність кримінальному закону, з огляду на наступне.
		Згідно ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.
		Згідно з роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року №7, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. 
		Як вбачається з оскаржуваного вироку, при призначенні та визначенні виду покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд врахував тяжкість скоєного ним злочину, а саме те, що ОСОБА_7 скоїв тяжкий злочин, вчинений з необережності, а також врахував, як пом`якшуючу покарання обставину, відповідно до вимог ст. 66 КК України, щире каяття обвинуваченого ОСОБА_7 в скоєному та часткове відшкодування ним шкоди, а також сприяння розкриттю злочину. При цьому, судом не встановлено обставин, які, згідно ст. 67 КК України, обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 . 
		З урахуванням обставин справи, а саме того, що злочин вчинено у стані алкогольного сп`яніння, внаслідок ДТП загинула малолітня дитина, а тяжкість наслідків у виді смерті малолітньої дитини є невиправною і не може бути компенсованою відшкодуванням збитків у матеріальному виразі, беручи до уваги думку потерпілого, який наполягав на призначенні найсуворішого покарання, особи обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, одружений, є військовослужбовцем, суд дійшов висновку про те, що призначення покарання із застосуванням ст. 69 не буде сприяти досягненню мети покарання, та не буде справедливим, пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, а призначення покарання із застосуванням ст. 75 КК України суперечитиме чинному законодавству, у зв`язку з чим не вбачав підстав для застосування ст.ст. 69,75,76 КК України.
		Суд дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 , можливо тільки в реальній ізоляції від суспільства, із застосуванням до нього покарання у виді позбавлення волі, строком на 5 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на 5 років, та вважав дане покарання необхідним, достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
		З даним висновком суду колегія суддів не може погодитись з огляду на те, що при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч.3 ст.286-1 КК України суд першої інстанції у повній мірі не врахував тяжкість кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, конкретних обставин його вчинення, які носять підвищений суспільно небезпечний характер, зокрема, не враховано наявність обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , а саме вчинення ним кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини, яке відповідно до п.6 ч.1 ст.67 КК України, є обтяжуючою покарання обставиною. 
		Крім того, судом не враховано відомості щодо особи обвинуваченого, зокрема те, що він раніше притягався до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння. Згідно наданої на запит представника потерпілого ухвали Балаклійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 грудня 2017 року (справа №207/3603/17), ОСОБА_7 визнано винним за ч.1 ст.130 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу з позбавленням права керування транспортним засобом на 1 рік .
		Водночас, згідно роз`яснень, що містяться у п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
		Як зазначено в п.22 вищезазначеної Постанови, у разі вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних чи інших одурманюючих засобів, суд повинен обговорити питання про визнання цієї обставини відповідно до п.13 ч. 1 ст. 67 КК такою, яка обтяжує покарання винного.
		Проте, при призначенні покарання, судом першої інстанції формально було зазначено про вчинення обвинуваченим злочину у стані алкогольного сп`яніння, проте, як обставину, яка відповідно до вимог ст. 67 КК України, є обтяжуючою покарання, це не було зазначено та не враховано при призначенні ОСОБА_7 покарання. 
		Суд першої інстанції, приймаючи рішення про призначення обвинуваченому покарання, наближене до мінімальної межі, встановленої санкцією ч.3 ст. 286-3 КК України, пославшись на обставини, які він враховує при призначенні покарання, належним чином не мотивував і не навів переконливих доводів про доцільність призначення саме такого розміру покарання, обмежившись лише формальним посиланням на вищезазначені обставини.
		Крім того, посилання у вироку на те, що призначаючи покарання ОСОБА_7 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, також є формальним і фактично не враховує характеру вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, ОСОБА_7 на шлях виправлення не став та в подальшому в черговий раз допустив протиправну поведінку, що спричинило смерть малолітнього ОСОБА_10 . При цьому, потерпілий у кримінальному провадженні, під час розгляду справи, наполягав на призначенні ОСОБА_7 найбільш суворого покарання, передбаченого санкцією ч.3 ст. 286-1 КК України, чого судом також не було враховано при призначенні ОСОБА_7 покарання.
		Таким чином, суд першої інстанції не врахував двох обтяжуючих покарання обставин, зокрема, вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини (п.6 ч.1 ст.67 КК) та вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння (п.13 ч.1 ст.67 КК), а також не в достатній мірі врахував ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, зокрема те, що внаслідок вживання ним алкоголю та подальшого халатного відношення до вимог Правил дорожнього руху, призвело до заподіяння смерті малолітнього потерпілого.
		Слід зазначити, що відповідно до роз`яснень Верховного Суду, викладених у Постанові Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2004 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України, суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
		Також Верховним Судом України вказується на обов`язкову необхідність індивідуалізації покарання, яке судом призначається конкретній особі з врахуванням даних, які всебічно характеризують особу винного, суди також повинні додержуватися принципу доцільності покарання, сформульованому у ч. 2 ст. 65 КК України, тобто покарання повинно бути необхідне та достатнє для виправлення особи, попередження вчинення нових злочинів, в кожному конкретному випадку суд, призначаючи покарання повинен мотивувати у вироку чому саме обрана ним міра покарання є достатньою для досягнення цілей, сформульованих у ч. 2 ст. 50 КК України.
		З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді 5 років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортним засобом на 5 років, не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання не є достатнім і необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі обвинуваченого внаслідок м`якості. 
		 
		На підставі вимог п.2 ч.1 ст.420 КПК України, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати вирок в частині призначеного покарання та ухвалити свій вирок.
		При призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, колегія суддів враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, його наслідки, дані про особу обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують покарання, зокрема - щире каяття обвинуваченого у вчиненому, та обставини, що обтяжують покарання, передбачені п.п.6,13 ч.1 ст.67 КК України, а саме - вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини та вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.
		 
		Відповідно до п.4 ч.1 ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
		 
		Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирок суду першої інстанції є незаконним в частині призначеного покарання, ухваленим з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а тому підлягає скасуванню в частині призначеного ОСОБА_7 покарання з ухваленням в цій частині нового вироку, яким призначити ОСОБА_7 за ч.3 ст. 286-1 КК України покарання у виді 7( семи) років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 8 (вісім) років.
		 
		В решті - вирок суду першої інстанції слід залишити без змін.
		 
		На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги прокурора та апеляційної скарги потерпілого, та вважає за необхідне скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, та ухвалити новий вирок в цій частині, тобто у зв`язку з необхідністю застосування більш суворого покарання.
		 
		Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, 392, 393, 404, 405, п.3 ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, - 
		 
		УХВАЛИЛА :
		 
		Апеляційну скаргу прокурора, - задовольнити частково.
		Апеляційну скаргу потерпілого, - задовольнити частково.
		Вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 26 04 2023 року щодо   ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України,в частині призначеного покарання - скасувати та постановити новий вирок в цій частині.
		Призначити   ОСОБА_7 , обвинуваченому за ч.3 ст.286-1 КК України покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 8 (вісім) років.
		В решті вирок суду залишити без змін. 
		Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.
		Касаційна скарга на дане судове рішення, в частині постановленого вироку, в порядку ч.1 ст. 424 КПК України, може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
		 
		 
		 
		Судді :
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		_____________        _____________        ______________
		ОСОБА_2         ОСОБА_4         ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...