Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/12399/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за законом..
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 22.06.2023.
Дата набрання законної сили: 13.06.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД  
		 
		                                                                                    
		 
		Апеляційне провадження:                                                                  Доповідач - Кулікова С.В.
		 № 22-ц/824/9403/2023  
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И
		 
		м. Київ                                                                                          Справа № 755/12399/21
		 
		13 червня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів  Судової палати з розгляду цивільних справ:
		 
		головуючого судді    - Кулікової С.В.
		суддів                          - Олійника В.І. 
		                                     -  Сушко Л.П.
		при секретарі              -  Кіпрік Х.В.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 вересня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Хромової О.О. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради, ОСОБА_1 про визнання права власності на майно та витребування майна,-
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		У липні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Київської міської ради, ОСОБА_1 про визнання права власності на майно та витребування майна, в якому просила визнати за нею право власності в порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_1 та витребувати квартиру АДРЕСА_1 , з незаконного володіння ОСОБА_1 .
		Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , єдиною спадкоємицею якої є її онука - позивач ОСОБА_2 , яка через уповноважену особу звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. До складу спадщини входить квартира АДРЕСА_1 , яка відповідно до інформаційної довідки Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» від 07 вересня 2015 року зареєстрована за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніпровською районною державною адміністрацією м. Києва 20 лютого 1994 року.
		30 вересня 2015 року нотаріусом було повідомлено, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно власником квартири зазначена ОСОБА_1 , у якої право власності виникло на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 08 серпня 2015 року. Із зазначеного договору вбачається, що ОСОБА_1 придбала квартиру в ОСОБА_6 , яким право власності набуто на підставі договору купівлі-продажу квартири від 02 лютого 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Рябікіною А.А.
		Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27 червня 2018 року визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 02 лютого 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу       Рябікіною А.А. 
		Після цього позивач звернулася до нотаріуса щодо оформлення спадщини, однак нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , у зв`язку з тим, що право власності на квартиру зареєстровано за іншою особою.
		Таким чином, позивач прийнявши спадщину, подавши до нотаріальної контори відповідну заяву про прийняття спадщини, не може оформити в установленому законом порядку спадщину та отримати свідоцтво про право на спадщину на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки вказана квартира зареєстрована за відповідачем ОСОБА_1 , яка є незаконним набувачем.
		Посилаючись на наведене, позивач просила позов задовольнити.
		Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13 вересня 2022  року позов ОСОБА_2 до Київської міської ради, ОСОБА_1 про визнання права власності на майно та витребування майна задоволено.
		Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
		Не погоджуючись з таким рішення, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 вересня 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
		Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що вона не була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України.
		Вказувала на те, що суд дійшов помилкового висновку про те, що відповідач є недобросовісним набувачем, не врахувавши, що відповідач набула права власності на спірну квартиру за відплатним договором, придбавши її у ОСОБА_6 , а тому не знала та не могла знати про те, що майно вибуло з власності позивача поза її волею.
		Крім того, вказувала на необхідність врахування положення ст.. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при вирішенні даного спору, оскільки витребування квартири може становити індивідуальний та надмірний тягар для добросовісного набувача. Зауважувала, що задоволення позову у даній справі покладає на відповідача індивідуальний та надмірний тягар.
		Посилалася на неврахування судом правових позицій викладених у постановах Верховного Суду  від 13.11.2019 року у справі № 645/4220/16-ц, від 22.02.2023 року у справі № 202/8669/19, від 14.04.2022 року  у справі № 644/2209/19, від 20.03.2019 року у справі № 521/8368/15-ц, від 15.03.2023 року у справі № 725/1824/20.
		Зауважувала, що висновок про оцінку майна наданий позивачем, який складений 07.09.2015 року не може братись судом до уваги, оскільки він не відповідає належності, допустимості та достовірності.
		Також зазначала, що рішення суду не відповідає вимогам обгрунтованості та вмотивованості.
		В судовому засіданні відповідач ОСОБА_9 та її представник ОСОБА_10 підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
		Представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_11 проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення.
		Представник Київської міської ради в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи відповідач був належним чином повідомлений, тому колегія суддів, враховуючи ч. 2 ст. 372 ЦПК України, вважала можливим провести розгляд справи за його відсутності.
		Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
		Згідно з частиною третьою ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		В апеляційній скарзі відповідач  ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зазначає, що вона не мала можливості взяти участь в судовому розгляді справи з поважної причини, оскільки не була належним чином повідомлена про судовий розгляд даної справи.
		Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідача в частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права з наведених підстав, колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.
		Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами.
		Згідно зі статтею 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
		Відповідно до статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилаються учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
		Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин (частина третя статті 131 ЦПК України).
		Частиною 11 ст. 128 ЦПК України передбачено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
		Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 13 серпня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 05 жовтня 2021 року.
		17 серпня 2021 року судом направлено відповідачу ОСОБА_1 копію ухвали та позовної заяви з додатками, які повернулися на адресу суду  з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
		В призначене на 05 жовтня 2021 року підготовче засідання відповідач ОСОБА_1 не з`явилася, суд вирішив відкласти підготовче засідання на 16 листопада 2021 року.
		Доказів отримання чи не отримання судової повістки по виклик у підготовче засідання, призначене на 16 листопада 2021 року, матеріали справи не містять, в підгтовче засідання 16 листопада 2021 року відповідач ОСОБА_1 не з`явилася, суд вирішив відкласти підготовче засідання на 17 грудня 2021 року.
		Про підготовче засідання, призначене на 17 грудня2021 року, ОСОБА_1 повідомлялася шляхом направлення судової повістки, яка повернулася на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
		В підготовче засідання 17 грудня 2021 року ОСОБА_1 не з`явилася, суд вирішив провести підготовче засідання за її відсутності та ухвалою від 17 грудня 2021 року закрито підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду по суті на 26 січня 2022 року.
		21 грудня 2021 року судом на сайті Судова влада України розміщено оголошення про виклик ОСОБА_1 як особи, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи невідоме, у судове засідання на 26 січня 2022 року
		В судове засідання 26 січня 2022 року ОСОБА_1 не з`явилася, судове засідання відкладено на 10 березня 2022 року.
		28 січня 2022 року судом на сайті Судова влада України розміщено оголошення про виклик ОСОБА_1 як особи, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи невідоме, у судове засідання на 10 березня 2022 року.
		В судове засідання 10 березня 2022 року ОСОБА_1 не з`явилася, судове засідання відкладено на 17 травня 2022 року.
		27 квітня 2022 року судом на сайті Судова влада України розміщено оголошення про виклик ОСОБА_1 як особи, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи невідоме, у судове засідання на 17 травня 2022 року.
		В судове засідання 17 травня 2022 року ОСОБА_1 не з`явилася, судове засідання призначено на 14 червня 2022 року.
		18 травня 2022 року судом на сайті Судова влада України розміщено оголошення про виклик ОСОБА_1 як особи, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи невідоме, у судове засідання на 14 червня 2022 року.
		В судове засідання 14 червня 2022 року ОСОБА_1 не з`явилася, судове засідання призначено на 19 липня 2022 року.
		Про судове засідання, призначене на 19 липня 2022року,  ОСОБА_1 повідомлялася шляхом направлення судової повістки, яка повернулася на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
		В судове засідання 19 липня 2022 року ОСОБА_1 не з`явилася, судове засідання призначено на 17 серпня 2022 року.
		21 липня 2022 року судом на сайті Судова влада України розміщено оголошення про виклик ОСОБА_1 як особи, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи невідоме, у судове засідання на 17 серпня 2022 року.
		В судове засідання 17 серпня 2022 року ОСОБА_1 не з`явилася, судове засідання призначено на 13 вересня 2022 року.
		17 серпня 2022 року  судом на сайті Судова влада України розміщено оголошення про виклик ОСОБА_1 як особи, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи невідоме, у судове засідання на 13 вересня 2022 року.
		В судове засідання 13 вересня 2022 року ОСОБА_1 не з`явилася, судом ухвалено рішення у справі.
		Разом з тим, зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_1 було відоме суду.
		Враховуючи вказане, справу було розглянуто судом першої інстанції за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду.
		Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 2-941/11.
		Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) цього обов`язку судом призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
		Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 752/11822/15-ц.
		Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
		За таких обставин, з урахуванням вищенаведених норм процесуального права, наведених доводів сторони відповідача в обгрунтування апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про наявність обов`язкових підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
		Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з 27 липня 1955 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
		Згідно із свідоцтвом про право власності на житло, виданим Дніпровською районною державною адміністрацією 20 лютого 1994 року, ОСОБА_4 та          ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 .
		ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві 27 серпня 2010 року, актовий запис №778.
		У встановлений законом строк ОСОБА_4 звернулася до Десятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_5 та нотаріусом було заведено спадкову справу.
		Свідоцтво про право на спадщину за законом на частку квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 не отримувалося.
		1 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Відділом реєстрації смерті у м. Києві 16 грудня 2014 року, актовий запис за № 17661.
		У встановлений законом строк позивач ОСОБА_2 звернулась до Першої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 та нотаріусом 17 грудня 2014 року було заведено спадкову справу.
		08 серпня 2015 року  ОСОБА_6 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу квартири, за яким ОСОБА_6 продав ОСОБА_1 квартиру, житловою площею 41,2 кв.м., загальною площею 68,5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена квартира, відчужується, належить продавцю, ОСОБА_6 , на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотарісом Київського міського нотаріального округу Рябикіною А.А. 02.02.2010 року за реєстровим № 73. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е.А., як спеціальним суб`єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно 08.08.2015 року.
		Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27 червня 2018 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_6 , третя особа:   ОСОБА_1 , про визнання правочину недійсним, задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 02 лютого 2010 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рябикіною Аллою Анатоліївною, зареєстрований в реєстрі за №73.
		З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єкта нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованого 24 вересня 2019 року вбачається, що право власності на квартиру за адресою:  АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 .
		Постановою державного нотаріуса Першої київської державної нотаріальної контори Дубенко А.О. від 24 вересня 2019 року, ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , у зв`язку з тим, що право власності на вказану квартиру зареєстровано за іншою особою.
		Позивач ОСОБА_2 є єдиною спадкоємицею за законом після смерті        ОСОБА_4 та належним чином прийняла спадщину, подавши про це відповідну заяву до нотаріуса у встановлений законом шестимісячний строк.
		У зв`язку з тим, що на даний час право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване за відповідачем ОСОБА_12 , позивач позбавлена можливості оформити свої спадкові права та не може отримати свідоцтво про право на спадщину.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу квартири від 02 лютого 2010 року, за яким спірна квартира була відчужена спадкодавицею  ОСОБА_4 на користь третіх осіб, визнано недійсним в судовому порядку, право на спірну квартиру виникло у позивача з моменту відкриття спадщини, при цьому відповідачем ОСОБА_1 не доведено того, що остання є добросовісним набувачем, не спростовано встановлених у судовому засіданні обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону.
		Такі висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.
		Щодо визнання права власності
		Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
		у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
		Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
		Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).
		Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
		У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.
		У частині п`ятій статті 1268 ЦК України визначено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
		Отже, у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають
		з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього (див. правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12; у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 754/11747/18 (провадження № 61-22947св19)).
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
		і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року
		у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) вказано, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
		За обставин цієї справи вимога про визнання права власності є неефективною для захисту прав  ОСОБА_2 , як спадкоємиці ОСОБА_4 . Тому суд зробивпомилковий висновок про наявність підстав для визнання за позивачкою права власності на квартиру, оскільки ефективним способом захисту її прав є вимога про витребування майна.
		З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в частинівизнання права власності на квартиру за позивачем.
		 
		Щодо витребування квартири
		Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
		Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
		Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.
		Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
		Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.
		Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).
		У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122 гс 18).
		Оцінці в справі, яка переглядається, підлягали не тільки обставини вибуття майна із володіння позивачки, а й обставини набуття цього майна відповідачкою                       ОСОБА_1 у контексті добросовісності останнього набувача.
		Можливість витребування майна із володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
		Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35 гс 21).
		Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128 гс 19).
		Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127 гс 19)».
		Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення Європейського суду з прав людини у справах «Рисовський проти України»  від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyyv. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyyv. Ukraine, заява № 43768/07).
		У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190 цс 20) зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».
		Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.
		Під час придбання спірної квартири ОСОБА_1 , яка працює на посаді начальника навчально-медотичного відділу в Приватному вищому навчальному закладі «Міжнародна академія екології та медицини» з посадовим окладом в розмірі 7 500 грн., має значні проблеми зі здоров`ям, продавши 08 травня 2015 року квартиру АДРЕСА_3 для купівлі спірної квартири, правомірно очікувала, що ОСОБА_6 мав право розпоряджатися квартирою АДРЕСА_1 , а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти. В Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо належності нерухомого майна позивачці, яке ОСОБА_1 набула у власність.
		Тобто, ОСОБА_1 , набуваючи 08 серпня 2015 року у володіння спірне нерухоме майно та укладаючи письмовий договір про придбання такого майна, який був посвідчений нотаріально з дотриманням нотаріусом вимог щодо перевірки відсутності обтяжень на таке майно, вочевидь не могла знати про те, що це майно вибуло з власності позивачки поза її волею. Вказане спростовує посилання позивача на недобросовісності дій ОСОБА_1 .
		Крім того, колегія суддів враховує обставини зазначені у заяві ОСОБА_13 , яка є донькою ОСОБА_6 , про те, що 05 квітня 2018 року останнього знайшли мертвим, його похованням донька не займалася, свідоцтва про смерть у неї не має, а близьких родичів, крім неї, у батька немає.
		Апеляційний суд вважає, що у цьому випадку втручання у право ОСОБА_1 порушить справедливий баланс інтересів, оскільки можливі позитивні наслідки вилучення квартири для захисту інтересів позивачки не переважають дотримання прав власника ОСОБА_1 , яка законним шляхом за плату набула у власність майно, покладаючись на добросовісність дій продавця, і який унаслідок віндикації може втратити не лише свою власність, а й місце її проживання та проживання дітей, та буде вимушена самостійно шукати способи компенсації понесених неюу зв`язку із придбанням такого майна витрат.
		Ураховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновкупро неможливість витребування квартири у  ОСОБА_1 , оскільки задоволення позову про витребування майна у цій справі матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря, що призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
		Таким чином, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 вересня 2022 року ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для його скасування та ухвалення нового судового рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2  до Київської міської ради, ОСОБА_1 про визнання права власності на майно та витребування майна слід відмовити.
		Відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2   на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 205,00 грн.
		Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-
		 
		п о с т а н о в и в:
		 
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 вересня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
		У задоволенні позову  ОСОБА_2 до Київської міської ради, ОСОБА_1 про визнання права власності на майно та витребування майнавідмовити.
		Стягнути з  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 205,00 грн.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. 
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
		 
		Повний текст постанови складено 14 червня 2023 року.
		 
		 
		Головуючий:                                              Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...