Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 180/1074/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 21.06.2023.
Дата набрання законної сили: 20.06.2023
Номер судового провадження: 61-2674ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем  України 
		 
		20 червня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 180/1074/20
		провадження № 61-2674св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю.,                    Тітова М. Ю.,                                
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідачі - Державна казначейська служба України, Дніпропетровська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2022 року у складі судді                 Нанічкіної Н. М., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями правоохоронних органів.
		Позов обґрунтовано тим, що 24 серпня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040330000644 органом досудового розслідування Марганецьким МВ Нікопольського ВП ГУНП України в Дніпропетровській області внесено відомості про вчинення  ОСОБА_1  кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті                197-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
		28 березня 2018 року органом досудового розслідування позивача повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 197-1 КК України.
		28 березня 2018 року начальником Марганецького відділу Нікопольської місцевої прокуратури Варчуком І. К. затверджено обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні. Кримінальне провадження по підозрі  ОСОБА_1 у скоєнні вказаного злочину направлено для розгляду до Марганецького міського суду Дніпропетровської області.  
		Вироком Марганецького міського суду Дніпропетровської області від                        16 червня 2020 року позивача визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті             197-1 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення ним вказаного  кримінального правопорушення.
		Позивач вказував, що він незаконно перебував під слідством 26 місяців                 18 днів, йому завдано моральних страждань, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою відносно нього. 
		У зв`язку із цим погіршились його нормальні життєві зв`язки, а негативні емоції, переживання вплинули на спокій і стан здоров`я. 
		Заподіяну моральну шкоду ОСОБА_1 оцінює у розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожен місяць перебування під слідством.
		05 серпня 2021 року позивач звернувся до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог, в якій зазначив, що незаконно перебував під слідством 36 місяців, і оцінює заподіяну йому моральну шкоду у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат за кожен місяць перебування під слідством.
		Посилаючись на викладені обставини та з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд стягнути з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку в порядку відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування, прокуратури і суду на його користь моральну шкоду у сумі 864 000 грн.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2022 року позов задоволено частково.
		Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь  ОСОБА_1 241 870 грн на відшкодування моральної шкоди. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та необґрунтованого кримінального переслідування позивачу завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку Марганецького міського суду Дніпропетровської області 16 червня 2020 року, залишеного без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2021 року.
		Суд вказав, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом в період з 28 березня 2018 року (дата вручення підозри) по 29 березня                             2021 року (дата вступу в законну силу виправдувального вироку), що разом складає 36 місяців 03 дні.
		Разом із цим суд визначив суму відшкодування моральної шкоди виходячи з мінімального розміру такого відшкодування, оскільки ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження завданої йому моральної шкоди у розмірі, заявленому в позові.
		Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції,  ОСОБА_1 та Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області звернулись до суду з апеляційною скаргою.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області залишено без задоволення, а рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 27 жовтня                2022 року - без змін.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		22 лютого 2023 року Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області звернулося до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року.
		У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		24 квітня 2023 року на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду через засоби поштового зв`язку від Дніпропетровської обласної прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить прийняти постанову відповідно до вимог чинного законодавства України.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
		 
		03 квітня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Судами встановлено, що 24 серпня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040330000644 внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті                197-1 КК України про самовільне захоплення ОСОБА_1 земельної ділянки, що відноситься до особливо цінних земель.
		28 січня 2018 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті                197-1 КК України, і допитано в якості підозрюваного. 
		Того ж дня, 28 березня 2018 року обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 було спрямовано до Марганецького міського суду Дніпропетровської області.
		16 червня 2020 року Марганецьким міським судом Дніпропетровської області ухвалено виправдувальний вирок, яким ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 197-1 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення ним вказаного кримінального правопорушення.
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2021 року вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 16 червня                2020 року залишено без змін.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від                        27 жовтня 2022 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від                   01 лютого 2023 року в частині відмовлених позовних вимог у касаційному порядку не оскаржені, а тому у вказаній частині, в силу приписів статті 400 ЦПК України, не є предметом касаційного розгляду.
		Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідають.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частин першої, другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
		 
		Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
		 
		Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
		 
		Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року (далі - Закон № 266/94 ВР) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
		 
		Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94 ВР).
		 
		Положеннями статті 3 Закону № 266/94 ВР передбачено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):
		1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;
		2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
		3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
		4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги;
		5) моральна шкода.
		Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону № 266/94 ВР). 
		 
		Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		 
		Тобто вказаним Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
		 
		Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
		 
		Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
		 
		Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
		 
		Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		 
		Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		 
		Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		 
		Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		 
		Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
		Ухвалюючи рішення у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України, встановивши, що  ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом в період з 28 березня 2018 року (дата вручення підозри) по                            29 березня 2021 року (дата вступу в законну силу виправдувального вироку), що разом складає 36 місяців 03 дні, дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди.
		З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 241 870 грн компенсації моральної шкоди.
		 
		Суди визначили мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. 
		 
		Разом із тим, визначаючи розмір моральної шкоди, суди попередніх інстанцій врахували всі чинники та обставини, передбачені положеннями статті 23 ЦК України, а саме: обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, пов`язаних із перебуванням позивача під слідством та судом, обмеження вільного пересування, які в сукупності безумовно свідчать про наявність душевних хвилювань, що зумовили порушення, в тому числі, звичного способу життя, призвели до погіршення життєвих зв`язків та ділової репутації, стосунків із соціальним оточенням, у результаті чого ухвалили законні судові рішення, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності.
		 
		У зв`язку із цим є безпідставними доводи касаційної скарги про завищення судами розміру відшкодування моральної шкоди, оскільки її розмір визначено з урахуванням встановлених у справі обставин та вимог закону.
		Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області залишити без задоволення.
		 
		Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від                        27 жовтня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від                   01 лютого 2023 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                       Є. В. Коротенко        
		         
		         А. Ю. Зайцев         
		         
		         М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...