Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 742/3937/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти громадського порядку та моральності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 21.06.2023.
Дата набрання законної сили: 14.06.2023
Номер судового провадження: 51-2599км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018270210001518

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		14 червня 2023 року
		м. Київ
		справа № 742/3937/18
		провадження № 51-2599 км 19
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
		головуючого                                                            ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                            ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                                ОСОБА_5 ,
		потерпілого                                                              ОСОБА_6 ,
		представника потерпілого                                   ОСОБА_7 ,
		засудженого (у режимі відеоконференції)       ОСОБА_8 ,
		захисника (у режимі відеоконференції)            ОСОБА_9 , 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_9  на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24 жовтня 2022 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 18 січня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12018270210001518 від 12 вересня 2018 року, за обвинуваченням
		ОСОБА_8 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя    АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24 жовтня 2022 року ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Зараховано до строку відбування покарання ОСОБА_8 строк попереднього ув`язнення з 12 по 15 вересня 2018 року відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. Стягнуто з  ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 49 825,12 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 80 000 грн - у рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
		Згідно з вироком ОСОБА_8 12 вересня 2018 року близько 20:00, перебуваючи на автозаправній станції «WOG» (далі - АЗС) у м. Прилуках на вул. Котляревського, 101, грубого порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, нехтуючи загальноприйнятими нормами моралі, прагнучи показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, бажаючи самоствердитися за рахунок приниження інших осіб, безпричинно вчинив сварку з потерпілим ОСОБА_6 , висловлювався до нього нецензурною лайкою, а також завдав потерпілому удару рукою у підборіддя.
		Після цього ОСОБА_8 здійснив не менше трьох пострілів у потерпілого ОСОБА_6 із заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень пістолету «ПСМ-Р», калібру 9 мм. Своїми діями ОСОБА_8 заподіяв ОСОБА_6 легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
		Чернігівський апеляційний суд 18 січня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_8 та представника потерпілого ОСОБА_7 залишив без задоволення, а вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24 жовтня 2022 року - без змін.
		Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги, і заперечення на касаційні скарги
		Засуджений ОСОБА_8 та захисник ОСОБА_9 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, а захисник ще й на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просять скасувати оскаржені судові рішення і закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_8 складу злочину.
		Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, сторона захисту посилається на те, що суди не врахували практику Верховного Суду та неправильно кваліфікували дії ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 296 КК України оскільки:
		?          умисел засудженого був спрямований не на порушення громадського порядку, а на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, так як між ними раніше склалися неприязні стосунки;
		?        саме ОСОБА_6 спровокував конфлікт у громадському місці та створив реальну загрозу ОСОБА_8 та оточуючим;
		?        пістолет не був заздалегідь заготовленим, адже ОСОБА_8 носив його повсякденно і має відповідний дозвіл на цей пристрій; 
		?        робота АЗС не припинялася; 
		?        вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не є підставою для кваліфікації дій ОСОБА_8 як хуліганство.
		Крім того, сторона захисту вказує, що: 
		?          висновки про винуватість ОСОБА_8 ґрунтуються на недопустимих доказах;
		?          зміст підозри та формулювання обвинувачення є нечіткими; 
		?          порушено право ОСОБА_8 на захист, оскільки повідомлення про підозру вручалося йому під час проведення медичної процедури;
		?       суди не врахували приписи ст. 36 КК України;
		?          апеляційний суд належним чином не перевірив правильність кваліфікації дій ОСОБА_8 та доводи апеляційної скарги сторони захисту, не надав на них переконливих відповідей, всупереч вимогам ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) повторно обставини не дослідив та не прийняв рішення про закриття кримінального провадження;
		?          позовна заява ОСОБА_6 обґрунтована висновками експертів, які не мали дозволів на проведення відповідних досліджень;
		?          ухвалені рішення не відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК України
		На зазначені касаційні скарги потерпілий та його представник подали заперечення, у яких, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів, викладених у касаційних скаргах, просять рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без зміни.
		Позиції учасників судового провадження
		Засуджений ОСОБА_8 та захисник ОСОБА_9 подані касаційні скарги підтримали, просили їх задовольнити.
		Прокурор ОСОБА_5 , потерпілий ОСОБА_6 та його представник ОСОБА_7 заперечили проти задоволення касаційних скарг, просили залишити їх без задоволення, а судові рішення - без зміни.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
		Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. 
		Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
		Щодо доводів сторони захисту про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність
		Як убачається з матеріалів кримінально провадження, суди першої та апеляційної інстанцій здійснили судовий розгляд з додержанням вимог ст. 22 КПК України на підставі доказів, отриманих в порядку, визначеному КПК України, які були предметом безпосереднього дослідження суду першої інстанції, а саме: показаннях потерпілого ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , даними протоколів огляду місця події, пред`явлення особи для впізнання, висновками експертиз та іншими письмовими доказами.
		Так, під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_8 , зокрема, показав, що між ним та ОСОБА_6 були ділові відносини, які згодом стали напруженими. 12 вересня 2018 року, перебуваючи на АЗС, він побачив автомобіль потерпілого, який рухався по дорозі, заїхав на територію і заблокував йому виїзд. Після чого ОСОБА_6 вийшов з автомобіля та почав словесно ображати його, у зв`язку з чим він зробив крок уперед і сильно штовхнув потерпілого, між ними почалася бійка. Згодом у ОСОБА_6 на обличчі була кров, останній пішов до свого авто. ОСОБА_8 за мить побачив як потерпілий тримав у руці пістолет та велів сідати до його авто, на що ОСОБА_8 відповів, що зробить так як каже ОСОБА_6 тільки покладе ключі до автомобіля. Перебуваючи в салоні авто, взяв травматичний пістолет та наказав потерпілому опустити зброю, здійснивши два постріли догори, але останній не реагував. Тоді ОСОБА_8 вирішив вистрілити у руку, в якій ОСОБА_6 тримав пістолет. Після 4-го пострілу пістолет випав з руки потерпілого, надалі останній підняв пістолет, комусь телефонував, сів до свого автомобіля та поїхав. ОСОБА_8 запевнив, що ОСОБА_6 сам спровокував конфлікт, не мав наміру завдавати йому тілесних ушкоджень, а зброю застосував, оскільки був змушений захищатися.
		Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 повідомила, що перебувала на АЗС разом з  ОСОБА_14 , потім приїхав ОСОБА_8 з дітьми. Через певний час приїхав і  ОСОБА_6 , який не підходив до них, проте ОСОБА_8 сам пішов до нього, між ними відбулася розмова, яка переросла у бійку біля автомобілів, а ОСОБА_14 розбороняла їх. Потім ОСОБА_6 зняв наручний годинник і сказав ОСОБА_8 «виходити один на один». Бійка між тривала близько 5 хвилин і відбувалася на галявині, у них у руках нічого не було. Після цього у ОСОБА_6 було обличчя в крові, він пішов до автомобіля, звідки вийшов з пістолетом і наказав ОСОБА_8 сідати до автомобіля, який у цей момент залишався на галявині і не мав нічого у руках. Тоді діти почали плакати, малий хлопець побачив у руках у ОСОБА_6 пістолет.
		Свідок ОСОБА_14 пояснила, що 12 вересня 2018 року вона з подругою перебувала на АЗС, де чекала на свого чоловіка ОСОБА_8 . Останній згодом приїхав разом з їх дітьми та сів до них за столик, а діти бавилися на майданчику. Свідок бачила автомобіль ОСОБА_6 , який проїхав повз АЗС у напрямку центру міста, та подумала, що він має приїхати до них, оскільки перед цим вона чула частину розмови її чоловіка та ОСОБА_6 , що останній приїде до м. Прилук, а далі були нецензурні слова на адресу ОСОБА_8 . Так і відбулося, через кілька хвилин на АЗС приїхав потерпілий, який поставив свій автомобіль біля авто її чоловіка, вийшов з нього та кивнув ОСОБА_8 , щоб той ішов до нього. Свідок відвернула увагу на дітей, проте, почувши крик доньки, повернулася і побачила, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 відбувалася бійка. Тоді вона намагалася їх заспокоїти, розборонити, однак до неї не дослухалися. Потім боротьба між чоловіками змістилася до іншого кута АЗС. Свідку здалося, що вона їх зупинила, оскільки останні почали розходитися. Разом з тим, ОСОБА_6 , знявши годинника та поклавши його до свого автомобіля, почав кричати ОСОБА_8 , щоб той був чоловіком і виходив один на один. Між ними знову почалася бійка, яка відбувалася на галявині, де гралися діти. ОСОБА_14 не бачила, хто кому завдав удару перший. Кров була у ОСОБА_8 на сорочці, а ОСОБА_6 витирав кров серветкою, дивлячись у дзеркало, у своєму автомобілі. У цей момент свідок чула як потерпілий нецензурно звернувся до її чоловіка та подальше клацання бардачка в автомобілі. Тоді свідок повернулася і побачила як ОСОБА_6 розмахував зброєю на всі боки, показуючи ОСОБА_8 , щоб він сідав до його авто. Побачивши зброю, ОСОБА_14 крикнула ОСОБА_13 , щоб вона забрала дітей. ОСОБА_8 пішов до автомобіля потерпілого, який також його обходив. У цей момент її чоловік пішов до власного автомобіля. Потім бачила як уже ОСОБА_8 йшов зі зброєю, казав ОСОБА_6 , щоб він викинув свою, та здійснив постріл вверх. ОСОБА_14 присіла і чула ще кілька пострілів. Свідок не бачила хто куди подів свою зброю та чи стріляв потерпілий. Вона зауважила, що десь за три тижні до цієї події між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 відбулася суперечка по телефону, в якій останній погрожував її чоловікові. 
		Крім того, малолітній свідок ОСОБА_15  у судовому засіданні повідомив, що разом з сестрою у вересні у другій половині дня грався на газоні на території АЗС та бачив як туди приїхав дядько ОСОБА_16 . Його сестра зауважила, що батько із дядьком ОСОБА_16 б`ються, та побігла, а він залишився і спостерігав. ОСОБА_15 не пам`ятав хто саме розпочав битися, бачив як його батько кинув ОСОБА_16 на капот автомобіля, пізніше бійка між ними перейшла на газон, а мама намагалася їх розборонити. Дядько ОСОБА_16 пішов до свого автомобіля, ніби сів у нього, однак потім вийшов і почав водити пістолетом, погрожуючи його батьку, який пішов до свого автомобіля. Тоді тітка ОСОБА_9 його забрала та він чув постріли. Свідок не пам`ятав чи бачив на комусь з вказаних осіб кров.
		Разом з тим, допитаний у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_6  пояснив, що між ним та ОСОБА_8 були ділові відносини, які закінчилися недружньо, при цьому останній не відповідав на його телефонні дзвінки. 12 вересня 2018 року він проїжджав повз АЗС та побачив автомобіль ОСОБА_8 , тому заїхав на територію станції, зупинив свій автомобіль і вийшов з нього. ОСОБА_8 , коли побачив його, підійшов та одразу розпочав бійку. Свідок повідомив, що завдавав ударів у відповідь для захисту. Згодом підбігла дружина ОСОБА_8 та намагалася їх розборонити. Надалі він пішов до свого автомобіля, а ОСОБА_8 - до свого, де взяв пістолет і розпочав стрілянину, здійснивши близько 5 чи 6 пострілів.
		Свідок ОСОБА_10  безпосередньо у судовому засіданні повідомив, що, проходячи повз АЗС, побачив як позашляховик заїхав на територію цієї АЗС, з нього вийшов чоловік у червоній тенісці та пішов до іншого чоловіка у білій тенісці, який сидів за столиком і розмовляв по телефону. Останній намагався вдарити чоловіка у червоній тенісці, однак чи вдалося це йому свідку невідомо. Між чоловіками почалася бійка, надалі їх розбороняла дівчина. Згодом чоловік у білій тенісці пішов до чорного автомобіля, дістав невеликий предмет і почав стріляти у чоловіка (у червоній тенісці), який стояв за позашляховиком, прикриваючись руками. Було ймовірно 5 пострілів, при цьому, у руках чоловіка, який прикривався, нічого не було.
		Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 повідомив, що проходив повз АЗС, його увагу привернули два чоловіки у білій та червоній футболках відповідно, які махали кулаками та штовхалися, їх розбороняла жінка. Потім чоловік у червоній футболці, на думку свідка, підійшов до свого автомобіля, а чоловік у білій - до чорного авто, де взяв пістолет. Надалі чоловік у білій футболці вирушив у напрямку іншого чоловіка у червоній футболці та розпочав стрілянину, здійснивши близько 5 чи 6 пострілів. Він стріляв у верхню частину, тому що чоловік у червоній футболці закривався руками, у руках у останнього нічого не було.
		Із показань свідка ОСОБА_12 , наданих у суді першої інстанції, вбачається, що він на території АЗС побачив бійку між двома людьми - у білій та червоній тенісках, які махали руками, їх намагалася розборонити дівчина. Тоді чоловік у білій тенісці підбіг до пасажирських дверцят чорного автомобіля, дістав звідти предмет, з якого розпочав стрілянину, здійснивши напевно 5 пострілів у людину в червоній тенісці, що ховався за позашляховиком, прикривався руками, у яких нічого не було.
		Так, відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної та достатньої в цій обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
		Стан необхідної оборони виникає як у момент вчинення суспільно небезпечного посягання, так і в разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка  захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
		Спростовуючи версію обвинуваченого про необхідну оборону, суд першої інстанції, з яким погодився також апеляційний суд, у вироку зазначив, що вона суперечить показаннями свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які проходили повз і в судовому засіданні підтвердили показання потерпілого ОСОБА_6 про те, що він не мав пістолета у руках, оскільки правою рукою закривав обличчя від пострілів та підставив плече, куди поцілив ОСОБА_8 .
		При цьому місцевий суд дійшов переконання, що не знаходять розумної та логічної відповіді доводи ОСОБА_8 про влучання у ділянку тенора правої кисті ОСОБА_6 , якою останній нібито держав пістолет, оскільки при стиснутій кисті ОСОБА_8 не міг влучити в зазначену частину руки потерпілого.
		Враховуючи наведене, цей суд критично поставився до показань дружини ОСОБА_8 - ОСОБА_14 та їх близької подруги ОСОБА_13 щодо наявності у руці ОСОБА_6 пістолета, з яким обґрунтовано погодився апеляційний суд.
		Отже, суди дійшли правильного висновку, що доводи сторони захисту про перебування  ОСОБА_8 в обстановці захисту від неправомірного посягання на його життя з боку ОСОБА_6 є необґрунтованими.
		Разом з тим, як убачається з оскаржених судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій під час судового розгляду, зокрема, констатували наявність неприязних відносин між потерпілим і засудженим, які передували конфлікту на АЗС, проте дійшли до переконання, що вони не могли слугувати виправданням подальших дій ОСОБА_8 , котрий, скориставшись нікчемним приводом, почав першим завдавати ударів потерпілому, а згодом, продовжуючи грубо порушувати громадський порядок, прагнучи показати свою зневагу до існуючих правил та норм поведінки у суспільстві, перебуваючи у громадському місці, ОСОБА_8 дістав пістолет та здійснив постріли в потерпілого. 
		Суди також наголосили, що на час вчинення протиправних дій щодо ОСОБА_6 . ОСОБА_8 був обізнаний про перебування у громадському місці, яке є вільним у доступі, оскільки на територію АЗС приїжджали автомобілі та знаходилися інші особі, а на тротуарові перебували також перехожі. За наслідком розгляду провадження суди дійшли до переконання, що порядок та характер дій свідчить про наявність у  ОСОБА_8 умислу на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю у вигляді спричинення шкоди особистим інтересам потерпілого ОСОБА_6 шляхом посягання на його особисту недоторканість.
		Проте, за встановлених судами фактичних обставин кримінального провадження юридична оцінка дій засудженого ОСОБА_8 є неправильною.
		Суб`єктивна сторона хуліганства характеризується умисною формою вини та мотивом явної неповаги до суспільства, тобто у прагненні показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. При цьому така неповага має явний, тобто очевидний характер як для винного, так і для осіб, які спостерігають за його діями.
		В основі відмежування хуліганства від злочинів проти здоров`я також є об`єкт злочину, який значною мірою визначає правову природу (характер) кожного із цих діянь та їхню суспільну небезпечність.
		Зокрема, дії, що супроводжувалися заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо знайомих осіб (членів сім`ї, родичів, сусідів та інших), і були викликані особистими неприязними стосунками, певними діями потерпілих тощо, кваліфікують як хуліганство лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
		Водночас наявність особистих неприязних стосунків між особами сама по собі ще не свідчить про відсутність хуліганського мотиву в діях обвинуваченої особи, адже для визначення мотиву злочинних дій потрібно враховувати їх характер та спосіб вчинення, причини, що спонукали особу вчинити певні дії, поведінку обвинуваченого та потерпілих до і під час події.
		Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 288/1158/16-к, хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки.
		У згаданій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що за відсутності мотиву явної неповаги до суспільства, коли застосування насильства зумовлене неприязними стосунками з потерпілим і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для їх кваліфікації як хуліганства. 
		На цю позицію послався апеляційний суд, проте здійснив її неправильне застосування.
		У цьому кримінальному провадженні обстановка й обставини події, динаміка їх розвитку й застосування засудженим насильства до конкретного потерпілого через існування особистого конфлікту не свідчать про те, що поведінка засудженого була зумовлена бажанням протиставити себе суспільству і продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. 
		Як зазначалося вище, суди встановили, що між засудженим та потерпілим існував триваючий конфлікт після непорозумінь у ділових відносинах, який загострився після їх телефонної розмови. Перебуваючи на АЗС майже півгодини, ОСОБА_8 не порушував громадський порядок до появи ОСОБА_6 , який, побачивши засудженого, зупинив своє авто одразу біля автомобіля останнього. Ці обставини передували конфлікту між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 на АЗС, а також нанесенню останньому тілесних ушкоджень. Конфлікт, що відбувався на території станції, мав у своїй основі конкретні особисті відносини між його сторонами, а не був спричинений малозначним приводом. Агресивні дії ОСОБА_8 явно були спрямовані виключно проти ОСОБА_6 . Жодні докази, на які посилалися суди, не вказували, що засуджений спрямовував свою агресію на інших осіб.
		Хоча конфлікт між засудженим та потерпілим відбувався у громадському місці, однак будь-яких фактів того, що внаслідок цього конфлікту припинилася робота АЗС або ж того, що у нього були втягнуті відвідувачі чи перехожі, знищено майно закладу тощо, суди не встановили.
		Отже, суди встановили, що бійка між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , а також подальша стрілянина у потерпілого відбулися на ґрунті особистого конфлікту, який виник між ними з огляду на наявність у минулому напружених міжособистісних відносин. Тобто основним мотивом дій ОСОБА_8 були неприязні відносини між ним та потерпілим, а не хуліганський мотив. 
		З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про відсутність у діях ОСОБА_8 мотиву явної неповаги до суспільства, що є обов`язковою юридичною ознакою злочину, передбаченого ст. 296 КК України. Його дії зумовлені наміром зашкодити здоров`ю потерпілого ОСОБА_6 і спрямовані на досягнення цього результату, а тому містять об`єктивні та суб`єктивні ознаки кримінального правопорушення проти особи і їх слід кваліфікувати за наслідками, що настали, як умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, - за ч. 2 ст. 125 КК України.
		Таким чином, суди, вірно встановивши обставини справи, неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність, тому дії ОСОБА_8 необхідно перекваліфікувати з ч. 4 ст. 296 КК України на ч. 2 ст. 125 цього Кодексу та призначити йому за цим законом відповідне покарання. 
		Щодо призначення покарання
		Призначаючи ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 125 КК України, Суд відповідно до вимог статей 50, 65 цього Кодексу враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й вирішує питання про наявність або відсутність обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання.
		Зазначене кримінальне правопорушення відповідно до статті 12 КК України є кримінальним проступком, однак спосіб та обстановка його вчинення, зокрема характер дій ОСОБА_8 , який полягав у застосуванні вогнепальної зброї на території АЗС у присутності сторонніх осіб, істотно підвищує суспільну небезпечність його протиправних дій.
		Водночас засуджений раніше до кримінальної відповідальності не притягався, за місцем проживання характеризується позитивно, одружений, має двох неповнолітніх дітей.
		Передбачених статтями 66, 67 КК України, які б пом`якшували засудженому покарання чи обтяжували його за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, не встановлено.
		Таким чином, Суд вважає за необхідне з кількох альтернативних покарань, передбачених ч. 2 ст. 125 КК України, обрати та призначити ОСОБА_8 найсуворіше - у виді обмеження волі.
		Разом з тим, слід наголосити, що відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі.
		Згідно з ч. 5 ст. 74 КК України особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу. 
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 12 вересня 2018 року вчинив кримінальний проступок, передбачений ч. 2 ст. 125 КК України. Санкцією цієї частини статті передбачено покарання у виді штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від 150 до 240 годин або виправними роботами на строк до 1 року, або арештом на строк до 6 місяців, або обмеженням волі на строк до 2 років.
		Отже, на час набрання вироком місцевого суду законної сили минуло понад 3 роки, тобто з дня учинення кримінального проступку закінчився строк давності, який передбачений ст. 49 КК України. 
		При цьому до набрання вироку законної сили клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності за вчинене кримінально каране діяння засуджений не подав.
		Таким чином, за викладених обставин ОСОБА_8 слід звільнити від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинений кримінальний проступок.
		Щодо доводів засудженого про неправильне вирішення цивільного позову потерпілого
		Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
		Згідно з вимогами ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
		Положеннями ст. 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		Як установили суду, ОСОБА_6 , звертаючись з цивільним позовом та вимогою про стягнення з ОСОБА_18 49 825,12 грн, які він витратив на лікування, надав відповідні документи на підтвердження понесених ним витрат.
		При цьому, безпідставними є посилання засудженого на те, що потерпілий не потребував ліків, на які витратив кошти, а також госпіталізації, оскільки це спростовується матеріалами кримінального провадження.
		Крім того, згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Частиною третьою цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх  реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		При цьому розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має навести в рішенні відповідні мотиви.
		Таким чином, законодавець визначив загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди. Тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.
		На думку колегії суддів, суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися вимог закону при вирішенні цивільного позову в частині стягнення з ОСОБА_8 моральної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_6 . 
		Зокрема, стягнувши моральну шкоду у розмірі 80 000 грн, місцевий суд належним чином мотивував своє рішення щодо співвідношення визначеного розміру шкоди тим моральним стражданням та переживанням потерпілого у зв`язку з ушкодженням його здоров`я.
		Колегія суддів погоджується з висновками судів щодо спричиненої моральної шкоди, яка виразилась у стражданнях, що зазнав потерпілий внаслідок отриманих поранень і  травм у результаті протиправних дій ОСОБА_8 , лікуванні та перенесеному емоційному стресі.
		Також Суд наголошує, що доводи засудженого про те, що рішення судів у частині цивільного позову ґрунтується на неналежних доказах (висновки експертиз від 2 травня 2019 року № 14755 і від 23 квітня 2019 року № 14774) є безпідставними, з огляду на те, що суди не обґрунтовували своїх висновків у цій частині указаними доказами.
		Щодо доводів про інші процесуальні порушення, які допущені судами
		У поданій касаційній скарзі засуджений указує, що ?зміст повідомлення про підозру та формулювання обвинувачення є нечіткими.
		Колегія суддів зауважує, що питання відповідності обвинувального акта вимогам КПК України з огляду на приписи ст. 314 КПК України вирішує саме суд першої інстанції під час підготовчого судового засідання.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд 15 лютого 2019 року постановив ухвалу, якою повернув прокурору обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні № 12018270210001518 стосовно ОСОБА_8 за обвинуваченням його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, у зв`язку з невідповідністю вимогам КПК України (т. 1, а. п. 183-185).
		Чернігівський апеляційний суд 22 квітня 2019 року вищевказану ухвалу про повернення обвинувального акта скасував і призначив новий розгляд у суді першої інстанції (т. 1, а. п. 264-268).
		Перевіривши обвинувальний акт, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні, зазначив, що вказаний документ відповідає вимогам ст. 291 КПК України, зокрема, у ньому викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, вказана правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті закону України про кримінальну відповідальність, а також було сформульовано обвинувачення.
		Суд окремо звертає увагу, що приписи чинного кримінального процесуального законодавства не містять застережень щодо вручення повідомлення про підозру особі у певному місці, тому доводи засудженого в цій частині є безпідставними.
		Крім того, чинним процесуальним законодавством передбачена можливість звернення до слідчого судді під час досудового розслідування зі скаргою про скасування повідомлення про підозру.
		Проте, відповідно до матеріалів кримінального провадження, сторона захисту під час досудового розслідування з такою скаргою не зверталася. Водночас обґрунтованість підозри та висунутого ОСОБА_8 обвинувачення у цілому була предметом судового розгляду.
		Підсумок
		Інші доводи, які засуджений та його захисник наводять у касаційних скаргах, стосуються оцінки доказів, неповноти судового розгляду, а тому, як зазначалося вище, не є предметом перегляду суду касаційної інстанції. Однак такі доводи сторони захисту 
		 
		були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, яким цей суд дав відповідну юридичну оцінку і навів в ухвалі свої висновки.
		За результатом касаційного розгляду колегія суддів дійшла переконання, що засуджений та його захисник у касаційних скаргах не навели тих обставин, які б свідчили про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що були б безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень. Не містять таких даних також матеріали кримінального провадження.
		Отже, враховуючи наведене, Суд вважає, що касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_9 слід задовольнити частково, а оскаржені судові рішення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК України - змінити.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_9 задовольнити частково.
		Вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24 жовтня 2022 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 18 січня 2023 року стосовно ОСОБА_8 змінити.
		Дії ОСОБА_8 перекваліфікувати з ч. 4 ст. 296 КК України на ч. 2 ст. 125 цього Кодексу та призначити покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
		На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_8 від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
		Звільнити ОСОБА_8 з-під варти.
		У решті судові рішення залишити без зміни.
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1                              ОСОБА_2                                   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...