Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 204/294/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 22.06.2023.
Дата набрання законної сили: 22.02.2023
Номер судового провадження: 61-7158ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		22 лютого 2023 року
		м. Київ
		справа №204/294/22
		провадження № 61-7158св22
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - судді Фаловської І. М., 
		суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А., 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Державне підприємство «Конструкторське бюро «Південне» імені М. К. Янгеля»,
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» 
		імені М. К. Янгеля» на рішення Красногвардійського районного суду 
		м. Дніпропетровська від 25 березня 2022 року, ухвалене у складі 
		судді Черкеза Д. Л., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 1 липня 
		2022 року, прийняту колегією у складі суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного підприємства (далі - ДП) «Конструкторське бюро «Південне» імені М. К. Янгеля» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.
		В обґрунтування позову вказував, що з 17 січня 2020 року працює на посаді слюсаря-ремонтника 3-го розряду відділу 716 дільниці 2 в ДП «Конструкторське бюро «Південне» імені М. К. Янгеля».
		2 грудня 2021 року його ознайомлено з наказом генерального директора 
		ДП «Конструкторське бюро «Південне» імені М. К. Янгеля» Кушнарьова О. П. 
		від 29 листопада 2021 року № 1711, яким зобов`язано керівників структурних підрозділів підприємства поінформувати працівників про необхідність обов`язкової вакцинації проти COVID-19 згідно з чинним законодавством України, а також про те, що у разі непроведення профілактичного щеплення працівники будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати, починаючи з 9 грудня 2021 року.
		Того ж дня відносно позивача складено акт про відмову надати паперову копію сертифіката про проведення повного курсу вакцинації проти COVID-19 або сертифіката про отримання одної дози вакцини від COVID-19, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації від COVID-19.
		16 грудня 2021 року на прохідній підприємства позивача не допустили до робочого місця. При цьому копії наказу про його відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на цей час позивач не отримував.
		Вказував, що зі змісту наказів відповідача від 29 листопада 2021 року № 1711 та 14 грудня 2021 року № 1822 про відсторонення його від роботи без збереження заробітної плати і листа від 23 грудня 2021 року № 14/2651 позивач дізнався, що необхідність обов`язкової вакцинації від COVID-19 відповідач мотивував виконанням наказів Міністерства охорони здоров`я (далі - МОЗ) України 
		від 4 березня 2021 року № 2135 та від 1 листопада 2021 року № 2393, які видані з урахуванням статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII), статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ), статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та постанов Кабінету Міністрів України 
		(далі - КМУ) від 4 березня 2015 року № 83, від 9 грудня 2020 року № 1236 та 
		від 20 жовтня 2021 року № 1096.
		Оскаржуваний наказ позивач вважає незаконним, оскільки відмова виконувати вимоги керівника за змістом статті 46 КЗпП України не є підставою відсторонення від роботи. Вказує про відсутність нормативно-правового акта, який би надавав право роботодавцю відсторонювати від роботи працівника за невиконання вимог керівника.
		Законом № 1645-ІІІ щеплення від COVID-19 не встановлено як обов`язкове, тому і відсторонення працівника відповідно до частини другої статті 12 Закону 
		№ 1645-ІІІ є незаконним та безпідставним.
		Окремого порядку відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від COVID-19 законом не встановлено. Крім того, 
		ні статтею 46 КЗпП України, ні будь-яким іншим законом не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності у нього такого щеплення.
		За таких обставин просив визнати незаконним та скасувати наказ генерального директора ДП «Конструкторське бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля» 
		Кушнарьова О. П. від 14 грудня 2021 року № 1822 про відсторонення 
		ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати.
		Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
		Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська 
		від 25 березня 2022 року позов задоволено.
		Визнано незаконним та скасовано наказ генерального директора 
		ДП «Конструкторське бюро «Південне» імені М. К. Янгеля» від 14 грудня 
		2021 року № 1822 в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 з 15 грудня 2021 року.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Суд першої інстанції виходив з того, що законом не встановлено окремого порядку відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
		Суд зазначив, що оспорюваний наказ є також безпідставним з огляду на те, що в ньому відсутнє посилання на подання посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи, оскільки саме таке подання є підставою для відсторонення від роботи.
		Крім того, оскаржений наказ не містить вказівки про певні неправомірні дії або бездіяльність саме позивача, а також чіткого визначення причин, що зумовили винесення зазначеного наказу.
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 1 липня 2022 року апеляційну скаргу ДП «Конструкторське бюро «Південне» імені М. К. Янгеля» залишено без задоволення, а рішення Красногвардійського районного суду 
		м. Дніпропетровська від 25 березня 2022 року - без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про незаконність наказу щодо відсторонення позивача від роботи, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У липні 2022 року ДП «Конструкторське бюро «Південне» імені М. К. Янгеля»  подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 
		2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 1 липня 2022 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначаєнеправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 274/4944/20 (провадження № 61-393св22), від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 (провадження № 61-8263св18), від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанції наказу МОЗ України від 4 жовтня 2021 року № 2153, 
		пункту 41-6 постанови КМУ від 9 грудня 2020 року № 1236, пункту 5
		частини першої статті 7 Закону № 4004-XII до спірних правовідносин. 
		Також, вважає заявник, суди не врахували зміст статті 29 Закону № 1645-ІІІ, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин.
		На думку заявника, суди попередніх інстанцій залишити поза увагою висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2017року у справі № 682/1692/17 (провадження № 61-8263св18), про те, що «вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим».
		Заявник вважає, що висновок судів попередніх інстанцій суперечить висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 10 березня 2021 року 
		у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), в якому зазначено, що згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зважаючи на це, не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.
		Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки процесуальній поведінці позивача у справі, який у відзиві на апеляційну скаргу використовував образливі висловлювання, що є зловживанням його процесуальним правом та невиконанням обов`язку керуватися завданням цивільного судочинства, і викликає необхідність врахування висновку Верховного Суду, 
		викладеного у постанові від 29 червня 2022 року у справі № 274/4944/20 (провадження № 61-393св22).
		Позиція інших учасників справи
		У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ДП «Конструкторське бюро «Південне» імені М. К. Янгеля», який не підлягає врахуванню під час касаційного перегляду справу, оскільки, в порушення частини сьомої статті 178 ЦПК України, відзив поданий з пропуском строку, встановленого судом для його подання. Так, ухвалою Верховного Суду 
		від 2 серпня 2022 року встановлено десятиденний строк з дня її вручення для подання відзиву на касаційну скаргу; вказану ухвалу ОСОБА_1 отримав 
		10 вересня 2022 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з штрихкодовим ідентифікатором 0306308734090 (4905506269633), а відзив на касаційну скаргу направив до суду касаційної інстанції поштою 7 жовтня 2022 року. Клопотання про продовження строку для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 не заявив.
		Провадження у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 2 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		Підставою відкриття касаційного провадження були доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 274/4944/20 (провадження № 61-393св22), від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 (провадження № 61-8263св18), від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи 
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 
		з 17 січня 2020 року працює на різних посадах в ДП «Конструкторське бюро «Південне» імені М. К. Янгеля».
		30 червня 2021 року сторони уклали трудовий договір, згідно з яким 
		ОСОБА_1 прийнято на роботу за професією слюсаря 3 розряду в КС-7 
		відділ 716 дільниця 2 на строк з 1 липня 2021 року до 30 червня 2022 року.
		29 листопада 2021 року генеральний директор ДП «Конструкторське бюро «Південне» імені М. К. Янгеля» Кушнарьов О. П. видав наказ № 1711, в якому зазначено: 
		- керівникам структурних підрозділів підприємства поінформувати працівників про необхідність обов`язкової вакцинації від COVID-19 згідно з чинним законодавством України, а також про те, що у разі непроведення профілактичного щеплення від COVID-19 такі працівники будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати, починаючи з 9 грудня 2021 року; 
		- працівникам підприємства надати керівнику свого структурного підрозділу паперову копію сертифіката про проведення вакцинації від COVID-19 або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації від COVID-19 
		(в тому числі, про перенесену хворобу COVID-19) до 3 грудня 2021 року; 
		- у разі ненадання працівником документу, зазначеного в пункті 2 наказу, керівникам структурних підрозділів скласти акти про невиконання цього наказу та наказів від 4 жовтня 2021 року № 2153 і від 1 листопада 2021 року № 2393 
		за встановленою формою та передати до служби 48 (бюро 351).
		Зі змісту зазначеного наказу суди встановили, що його видано на виконання наказів МОЗ України від 4 жовтня 2021 року № 2153 та від 1 грудня 2021 року № 2393 з метою упорядкування функціонування підприємства у період 
		з 9 грудня 2021 року на час дії карантину з урахуванням положень 
		статті 10 Закону № 2801-XII, статті 12 Закону № 1645-ІІІ, статті 27 Закону № 4004-XII, постанов КМУ від 4 березня 2015 року № 83, від 9 грудня 2020 року № 1236, від 20 жовтня 2021 року № 1096.
		Суди встановили, що 2 грудня 2021 року ОСОБА_1 ознайомився з наказом генерального директора ДП «Конструкторське бюро «Південне» 
		імені М. К. Янгеля» Кушнарьова О. П. № 1711 від 29 листопада 2021 року та з дорученням № 36.4914.035 ДГД, про що свідчить його підпис.
		Того ж дня працівниками ДП «Конструкторське бюро «Південне» 
		імені М. К. Янгеля» складено акт про відмову надати паперову копію сертифіката про проведення повного курсу вакцинації від COVID-19 або сертифіката про отримання одної дози дводозної вакцини від COVID-19 або висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації від COVID-19, в якому зазначено, що 
		2 грудня 2021 року о 9 год15хв слюсар - ремонтник відділу 716 ОСОБА_1 ознайомлений з наказом № 1711 від 29 листопада 2021 року та відмовився надати копію сертифіката про проведення повного курсу вакцинації від COVID-19 або копію сертифіката про отримання одної дводозної вакцини від COVID-19, або висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації від COVID-19.
		Наказом генерального директора ДП «Конструкторське бюро «Південне» 
		імені М. К. Янгеля» Кушнарьова О. П. № 1822 від 14 грудня 2021 року відсторонено від роботи з 15 грудня 2021 року працівників підприємства, зазначених у додатку 1 до наказу, в тому числі і ОСОБА_1 , у зв`язку з відмовою (ухиленням) від обов`язкового профілактичного щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на строк до усунення причин такого відсторонення, але не більше ніж до закінчення терміну дії карантину, встановленого постановою КМУ від 9 грудня 2020 року 
		№ 1236 з подальшими змінами.
		Видаючи наказ, відповідач керувався постановою КМУ від 9 грудня 2020 року № 1236, з подальшими змінами, наказами МОЗ України від 4 жовтня 2021 року № 2153 та від 1 листопада 2021 року № 2393, наказом генерального 
		директора ДП «Конструкторське бюро «Південне» імені М. К. Янгеля» 
		від 29 листопада 2021 року № 1711, статтею 46 КЗпП України, частиною другою статті 12 Закону № 1645-ІІІ. 
		Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи 
		у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
		Частинами першою та четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
		Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
		- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
		- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
		- в інших випадках, передбачених законодавством.
		Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення»). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
		Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 9 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій 
		статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
		У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).
		Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
		Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону № 2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
		Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
		За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
		Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
		Частиною першою cтатті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
		Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт 
		(речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ). 
		Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
		У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя 
		статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
		Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, 
		міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
		Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше 
		частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
		Згідно з Положенням про МОЗ України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії 
		ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань. 
		Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).
		Наказом МОЗ України від 4 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
		Постановою КМУ від 4 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, ДП «Конструкторське бюро «Південне» 
		імені М. К. Янгеля».
		Наказом МОЗ України від 1 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 9 грудня 
		2021 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.
		Наказом МОЗ України від 30 листопада 2021 року № 2664 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 31 січня 2022 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 7-9, згідно з якими до Переліку увійшли працівники органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.
		Наказом МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 1 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ України № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.
		Постановою КМУ від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову КМУ № 1236 доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
		1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень 
		проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
		2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно 
		до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;
		3) взяття до відома, що:
		- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;
		- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
		- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
		Постановою КМУ від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови КМУ № 1236, зокрема на період воєнного стану:
		- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;
		- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;
		- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;
		- пункт 41-6 постанови № 1236 доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».
		Вказане свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.
		Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано 
		в Законі № 4004-XII та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом 
		МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66). 
		Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я 
		(абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).
		Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом 
		МОЗ України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.
		Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.
		Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.
		Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.
		Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.
		Колегія суддів зазначає, що зміст абзацу шостого частини першої 
		статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню 
		на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідемічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».
		Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.
		Такі висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові 
		від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).
		Верховний Суд вважає за необхідне з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 грудня 2022 року 
		у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), надати оцінку обставинам необхідності відсторонення позивача від роботи і пропорційності такого відсторонення легітимній меті втручання в його право на повагу до приватного життя.
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.
		Нагальна необхідність вжиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.
		За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти 
		COVID-19 підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.
		Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що відсторонення особи від роботи, яке може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягти поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що позивач є працівником  
		ДП «Конструкторське бюро «Південне» імені М. К. Янгеля» та обіймає посаду слюсаря 3 розряду. Формально він належав до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. 
		2 грудня 2021 року ОСОБА_1 ознайомився з наказом генерального директора ДП «Конструкторське бюро «Південне» імені М. К. Янгеля» Кушнарьова О. П. № 1711 від 29 листопада 2021 року щодо необхідності обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 та надання керівнику структурного підрозділу до 3 грудня 2021 року документа, який підтверджує проведену вакцинацію проти COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або надання висновку лікаря щодо наявності протипоказань для проведення такого щеплення. 
		Наказом генерального директора ДП «Конструкторське бюро «Південне» імені М. К. Янгеля» Кушнарьова О. П. № 1822 від 14 грудня 2021 року відсторонено від роботи з 15 грудня 2021 року працівників підприємства, зазначених у додатку 1 до наказу, в тому числі і ОСОБА_1 , у зв`язку з відмовою (ухиленням) від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на строк до усунення причин такого відсторонення але не більше ніж до закінчення терміну дії карантину, встановленого постановою КМУ від 9 грудня 2020 року № 1236.
		Застосування до позивача передбачених Переліком № 2153 та 
		Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. 
		Відповідач у судах попередніх інстанцій не посилався на те, що, обіймаючи посаду слюсаря 3 розряду, позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед інших осіб. Його відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював у ДП «Конструкторське бюро «Південне» імені М. К. Янгеля», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.
		У постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 
		(провадження № 14-82цс22) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що 
		«у кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:
		- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);
		- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;
		- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;
		- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням».
		Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. 
		Колегія суддів враховує, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивача тим, що він, працюючи слюсарем 3 розряду, створював загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку.
		Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 (провадження № 61-8263св18) дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.
		Аналогічний висновок викладено Верховним Судом і в постановах 
		від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), 
		від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 
		(провадження № К/9901/283/18), від 8 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20). 
		Надаючи оцінку висновкам, викладеним Верховним Судом у вказаних постановах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року 
		у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначила, що під час розгляду подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті). 
		Колегія суддів враховує, що, відсторонюючи від роботи ОСОБА_1 , відповідач фактично не обґрунтував, що таке відсторонення переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті. За встановлених судами обставин ОСОБА_1 відсторонили від роботи виключно через те, що до певної дати він не отримав щеплення від COVID-19 та не надав висновку лікаря щодо наявності протипоказань для проведення такого щеплення.
		Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли по суті правильного висновку про визнання незаконним та скасування наказу генерального директора ДП «Конструкторське бюро «Південне» імені М. К. Янгеля» 
		від 14 грудня 2021 року № 1822 в частині відсторонення ОСОБА_1 
		від роботи з 15 грудня 2021 року.
		Частиною другою статті 410 ЦПК України визначено, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених 
		Верховним Судом від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 
		(провадження № 61-8263св18) та від 10 березня 2021 року 
		у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), відхиляються касаційним судом, оскільки у справі, яка переглядається, підставою відсторонення працівника були інші обставини, ніж у справах № 682/1692/17 та № 331/5291/19.
		Посилання заявника про неврахування апеляційним судом висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 червня 2022 року у справі № 274/4944/20 (провадження № 61-393св22) щодо обов`язку учасників справи добросовісно користуватися процесуальними правами, є безпідставними і не впливають на правильність вирішення справи по суті.
		Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК 
		України судове рішення апеляційного суду підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про 
		захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
		Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
		Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.
		За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.
		Щодо судових витрат
		Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» імені М. К. Янгеля» залишити без задоволення.
		Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 1 липня 
		2022 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий Судді:  І. М. Фаловська С. О. Карпенко  С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...