Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 918/1043/21 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; купівлі - продажу; поставки товарів, робіт, послуг.
Надіслано для оприлюднення: 23.06.2023. Зареєстровано: 23.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 26.06.2023.
Дата набрання законної сили: 13.06.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		13 червня 2023 року 
		м. Київ
		cправа №  918/1043/21 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Вронська Г.О. - головуюча, Губенко Н. М., Кондратова І. Д.,
		 
		за участю секретаря судового засідання - Юдицького К. О.,
		 
		представників учасників справи: 
		від позивача - Кургановська О. В.,
		від відповідача - не з`явився, 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Фірма "ДАН""
		на рішення Господарського суду Рівненської області
		у складі судді Качура А.М.
		від 26.04.2022
		та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду 
		у складі колегії суддів: Філіпова Т. Л., Бучинська Г. Б., Василишин А.Р.
		від 25.08.2022
		за позовом Невірківського ліцею Великомежиріцької сільської ради
		до Приватного підприємства "Фірма "ДАН""
		про визнання недійсним договору та стягнення 199 850,40 грн,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		1. У листопаді 2021 року Невірківський ліцей Великомежиріцької сільської ради (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом про визнання недійсним договору поставки мережевого обладнання від 21.12.2019 № 38, укладеного між Невірківським навчально - виховним комплексом "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад" Корецької районної ради Рівненської області (правонаступником якого є Невірківський ліцей Великомежиріцької сільської ради) та Приватним підприємством "Фірма "ДАН"" (далі - Відповідач).
		 
		Посилаючись на статтю 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Позивач також просить стягнути з Відповідача на свою користь 199 850,40 грн.
		 
		2. Позов обґрунтований тим, що за укладеним договором поставки мережевого обладнання від 21.12.2019 № 38 (далі - спірний) Позивач, не будучи обізнаним з реальною вартість товару, купив у Відповідача товар за ціною, яка значно перевищує його реальну вартість, що свідчить про введення його в оману Відповідачем. Зважаючи на те, що Позивач як сторона договору розпорядився бюджетними коштами, уклавши невигідний для держави спірний договір; спірний договір суперечить інтересам держави і суспільства, Позивач просить визнати його недійсним на підставі статей 203, 215, частини 3 статті 228, частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України       (далі - ЦК України) та стягнути на свою користь сплачені за спірним договором кошти. 
		 
		3. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2022, позов задоволено. 
		 
		Визнано недійсним договір поставки мережевого обладнання від 21.12.2019 № 38, укладений між Невірківським ліцеєм Великомежирицької сільської ради та Приватним підприємством "Фірма "ДАН"". 
		 
		Стягнуто з Приватного підприємства "Фірма "ДАН"" на користь Невірківського ліцею Великомежирицької сільської ради 199 850, 40 грн, сплачених на виконання спірного договору та 1 800,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
		 
		4. Задовольняючи позов суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, виходив з доведеності Позивачем того, що спірний договорів суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки Відповідач як продавець мав свідомий намір заволодіти бюджетними коштами.
		 
		Судами попередніх інстанцій також встановлено, що спірний договір укладено Позивачем без необхідного обсягу цивільної дієздатності, за відсутності погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації відповідно до пункту 3 розділу І Методики визначення належності бюджетних програм до сфери інформатизації, затвердженої наказом Державного агентства з питань електронного урядування України від 14.05.2019 № 35, статті 48 Бюджетного кодексу України, пункту 13 Положення про формування та виконання Національної програми інформатизації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.1998 № 1352.
		 
		Встановивши вищевикладене суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірний договір суперечить статтям 203, 228 ЦК України, проте не був укладений під впливом помилки або обману, чим Позивач, серед іншого, обґрунтував свій позов. 
		 
		Суди попередніх інстанцій визнали правомірною і вимогу про стягнення з Відповідача на користь Позивача коштів, сплачених за договором.
		 
		5. Додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 10.05.2022 заяву Невірківського ліцею Великомежиріцької сільської ради про відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу задоволено. Стягнуто з ПП "Фірма "ДАН"" на користь Невірківського ліцею Великомежирицької сільської ради  1 400, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
		 
		6. Приватне підприємство "Фірма "ДАН"", не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного господарського суду у цій справі, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		 
		Підставою для скасування судових рішень зазначає пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та те, що судами попередніх інстанцій було застосовано частину 3 статті 228 ЦК України без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 08.07.2020 у справі № 910/13840/18, від 08.07.2020 у справі № 910/12608/18, від 12.12.2019 у справі № 910/13266/18, від 10.12.2019 у справі № 910/13891/18, від 05.11.2019 у справі № 910/14113/18, від 23.10.2019 у справі № 910/13263/18.
		 
		На думку Скаржника, з вищевказаних постанов Верховного Суду вбачається, що Позивач не є тією особою, яка в силу закону наділена повноваженнями на звернення з позовом до суду в інтересах держави.
		 
		Вважає, що суди дійшли висновку про недійсність спірного договору на підставі частини 3 статті 228 ЦК України, однак при цьому відсутній висновок Верховного Суду, який необхідно сформувати щодо застосування цієї норми права щодо питання, чи може ціна договору бути єдиним необхідним і достатнім критерієм віднесення правочину до категорії таких, що суперечать інтересам держави.
		 
		Посилається на пункт 1 частини 3 статті 310 ГПК України та на недослідження судами зібраних у справі доказів; зазначає, що обставини, які досліджувались у цій справі (щодо повноважень службових осіб замовника, їх дій щодо укладення оскаржуваного договору тощо) перевіряються в межах кримінального провадження. Скаржнику з відкритих джерел стало відомо про те, що посадовій особі замовника - директору Карплюку Ж. С. було вручено акт щодо обвинувачення його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 367 КК України та скеровано обвинувальний акт до суду; на момент перегляду цієї справи кримінальне провадження перебуває на розгляді Корецького районного суду Рівненської області (справа № 563/1481/21). 
		 
		Скаржник стверджує, що позовне провадження в цій справі ініційовано з метою оцінки/переоцінки обставин, які становлять предмет доказування в кримінальному провадженні та зазначає про неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 30.06.2020 у справі № 333/6816/17. 
		 
		У касаційній скарзі Приватне підприємство "Фірма "ДАН"" вважає помилковим висновок судів щодо того, що позивач не мав необхідного обсягу дієздатності на вчинення цього правочину згідно з пунктом 13 Положення про формування та виконання Національної програми інформатизації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.1998 № 1352, оскільки ціна спірного договору не перевищувала 500 000,00 грн, а предметом договору була поставка товару, а не надання послуг.
		 
		Вважає помилковим при вирішенні цього спору надавати оцінку договору на виконання робіт із забезпечення доступу до мережі Інтернет (апеляційний господарський суд зазначив, що укладення договору на поставку мережевого обладнання та договору на виконання робіт із забезпечення доступу до мережі Інтернет є взаємопов`язаними діями, оскільки укладення лише одного з двох договорів не свідчить про досягнення їх мети), оскільки цей договір виконаний сторонами і ніким не оскаржувався. 
		 
		7. Невірківський ліцей Великомежиріцької сільської ради у відзиві на касаційну скаргу вважає її необґрунтованою, а оскаржувані рішення законними та просить залишити їх без змін з підстав зазначених у відзиві.
		 
		8. Враховуючи обставини, які виникли внаслідок запровадження воєнного стану в Україні, з метою всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи Верховний Суд здійснює розгляд цієї справи у розумний строк у розумінні положень статті 114 ГПК України, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.
		 
		9. Верховний Суд, перевіривши матеріали справи, вивчивши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника Позивача, колегія суддів дійшла висновку про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на наявність виключної правової проблеми у застосуванні                                    частини 1 статті 203 ЦК України, частини 3 статті 228 ЦК України, частини 1 статті 216 ЦК України та необхідність відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування односторонньої реституції замість двосторонньої (частина 3 статті 216 ЦК України), викладеного у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20.
		 
		10. Як вбачається із матеріалів цієї справи, Невірківський ліцей Великомежиріцької сільської ради, який є комунальним закладом і знаходиться у власності Великомежиріцької сільської ради та є правонаступником майна, прав, обов`язків та трудових відносин Невірківського навчально виховного комплексу "Загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад" Корецької районної ради Рівненської області, просить визнати недійсним спірний договір, серед іншого, і на підставі частини 3 статті 228 ЦК України.
		 
		11. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірний договір укладений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, не відповідає вимогам частини 3 статті 228 ЦК України; укладений позивачем без необхідного обсягу цивільної дієздатності, тобто всупереч статті 203 ЦК України.
		 
		12. Суд першої інстанції зазначив також, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню особливі наслідки недійсності правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства відповідно до частини 3 статті 216 ЦК України. При цьому, встановивши, що згідно з частини 5 статті 216 ЦК України суд з власної ініціативи може застосувати лише наслідки недійсності нікчемного, а не оспорюваного правочину, а оскільки межах цього спору не заявлялись вимоги щодо стягнення з Позивача одержаного обладнання за цим договором в дохід держави (частина 3 статті 228 ЦК України), стягнув лише з Відповідача на користь Позивача 199 850,40 грн, сплачених на виконання спірного договору.  
		 
		13. Частинами 1, 2 статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
		 
		Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.
		 
		14. Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).
		 
		Ця презумпція діє доки не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
		 
		15. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		 
		Аналогічні положення містяться і у частині 2 статті 20 ГК України. 
		 
		16. Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту.
		 
		17. Частиною 2 статті 16 ЦК України, статтею 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів. 
		 
		18. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини 2 статті 16 ЦК України).
		 
		19. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 ЦК України, зокрема:
		 
		1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.   2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.         6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		 
		Відповідно до статті 215 ЦК України вказана вище "суперечність" - невідповідність правочину вимогам статті 203 ЦК України, є підставою для визнання його недійсним.
		 
		20. Разом з цим частиною 3 статті 228 ЦК України встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. 
		 
		Стаття 228 ЦК України, застосувавши яку суди у цій справі визнали недійсний оспорюваний договір, містить назву: "правові наслідки" вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства".  
		 
		21. З аналізу статей 216, 228 ЦК України вбачається, що стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину - зокрема встановлює, що зміст правочину не може суперечити інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а у випадку доведення такої невідповідності він судом визнається недійсним, у той час як приписами статті 228 ЦК України визначено цивільно-правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а не підстави недійсності оспорюваного договору.
		 
		22. З буквального тлумачення частини 3 статті 228 ЦК України вбачається, що такий критерій як "умисел" в однієї зі сторін чи в обох на вчинення правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства (встановивши наявність умислу лише у Відповідача суди у цій справі визнали оспорюваний договір недійсним) має значення не для підстав визнання договору недійсним, а є критерієм який застосовується для визначення наслідків недійсності правочину, який вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. 
		 
		23. Також необхідно звернути увагу і на наслідки договору, який визнається недійсним.
		 
		24. Загальні правові наслідки недійсного договору регулює стаття 216 ЦК України.
		 
		Відповідно до частини 1 цієї статті недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		 
		25. Водночас частина 3 статті 228 ЦК України визначає інший правовий наслідок недійсного договору, який суперечить інтересам держави і суспільства та застосування якого ставиться в залежність від умислу у сторін, зокрема:
		 
		- при наявності умислу у обох сторін в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного;
		 
		- при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
		 
		26. Закріплення в частині 3 статті 216 ЦК України норми про те, що правові наслідки, передбачені частинами 1, 2 цієї статті застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування не може беззаперечно свідчити про те, що у випадку визнання договору недійсним з підстав невідповідності його інтересам держави і суспільства мають застосовуватись лише наслідки його недійсності, встановлені частиною 3 статті 228 ЦК України, якщо у позові Позивач підставою для стягнення цих коштів зазначив саме частину 1 статтю 216 ЦК України, а не частину 3 статті 228 ЦК України.
		 
		27. Крім того, необхідно зазначити і про існування норми частини 1 статті 208 ГК України, яка визначає наслідки визнання господарського зобов`язання недійсним, які вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. 
		 
		28. Отже, на думку Верховного Суду, наявність виключної правової проблеми полягає в застосуванні статті 216 ЦК України і частини 3 статті 228 ЦК України які містять різні наслідки недійсності договору за умови, що Позивач у позові посилаючись на невідповідність договору інтересам держави і суспільства, просить застосувати наслідки недійсності договору, встановлені саме    частиною 1 статті 216 ЦК України.
		 
		29. У справі № 918/1043/21, яка переглядається, Позивач просив господарський суд стягнув з відповідача на його користь кошти на підставі частини 1 статті 216 ЦК України, а суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, визнавши недійсним оспорюваний договір, стягнув ці кошти з Відповідача на користь Позивача згідно з частини 3 статті 228 ЦК України.    При цьому, встановивши умисел на вчинення такого правочину лише в однієї сторони - Відповідача, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що частина 3 статті 228 ЦК України встановлює, що суд не лише повинен повернути Позивачу все одержане Відповідачем за спірним договором, а й одержане Позивачем або належне йому на відшкодування виконаного за рішенням суду стягнути в дохід держави (фактично у частині 3 статті 228 ЦК України закріплено двосторонню реституцію, лише на користь держави) і таке стягнення в дохід держави відбувається в силу закону, а не залежить від наявності чи відсутності заявлення такої вимоги, на що помилково послався, зокрема суд першої інстанції.
		 
		30. Вищевказане свідчить про те, що суд першої інстанції у справі, яка переглядається, з яким погодився і апеляційний господарський суд, при обґрунтуванні позивачем позову статтею 216 ЦК України, яка передбачає двосторонню реституцію, фактично застосував односторонню, пославшись на частину 3 статті 228 ЦК України, яка теж містить норму про "двосторонню реституцію на користь держави".
		 
		31. Наразі відсутня стала судова практика у застосуванні статті 203 ЦК України, частини 3 статті 228 ЦК України та частини 1 статті 216 ЦК України, частині 1 статті 208 ГК України вирішення якої забезпечить сталість розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у їх застосуванні.
		 
		32. При цьому, необхідно зазначити, що на розгляді в судах першої та апеляційної інстанцій перебуває значна кількість справ, - де ідентичними є, як і в цій справі, предмет позову, підстави позову, а також один і той же відповідач - Приватне підприємство "Фірма "ДАН"", зокрема:
		 
		- справа № 918/1004/21 за позовом Сапожинського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - заклад дошкільної освіти" Корецької міської ради (після зміни найменування - Заклад загальної середньої освіти "Сапожинська гімназія" Корецької міської ради) до Приватного підприємства "Фірма "ДАН" про визнання недійсним договору поставки мережевого обладнання та стягнення 199 992, 00 грн;
		 
		- справа № 918/1063/21 за позовом Великоклецьківського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа I-III ступенів-заклад дошкільної освіти" Корецької міської ради до Приватного підприємства "Фірма "Дан"" про визнання договору поставки мережевого обладнання недійсним та стягнення коштів в сумі 199 908,00 грн;
		 
		- справа № 918/1064/21 за позовом Харалузької загальноосвітньої школи I-II ступенів Корецької міської ради Рівненської області до Приватного підприємства "Фірма "Дан"" про визнання договору поставки мережевого обладнання недійсним та стягнення коштів в сумі 199 953, 60 грн;
		 
		- справа № 918/1016/21 за позовом Малосовпівської гімназії Великомежиріцької сільської ради до Приватного підприємства "Фірма "ДАН"" про визнання недійсним договору поставки мережевого обладнання та стягнення коштів;
		 
		- справа № 918/1058/21 за позовом Опорного закладу "Великомежиріцький ліцей" Великомежиріцької сільської ради до Приватного підприємства "Фірма "Дан"" про визнання договору поставки мережевого обладнання недійсним та стягнення коштів в сумі 199 108,80 грн та інші.
		 
		33. Крім того, існує необхідність у викладенні однозначного висновку Великою Палатою Верховного Суду щодо того, хто може звертатись з позовом про визнання правочину недійсним, якщо підставою його недійсності зазначається - порушення інтересів держави і суспільства - органи державної влади, місцевого самоврядування, інші суб`єкти владних повноважень до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, а у разі відсутності такого органу - прокурор чи таке право мають і інші суб`єкти цивільних правовідносин, якщо, зокрема обґрунтують наявність порушених прав/інтересів шляхом вчинення правочину, який порушує інтереси держави і суспільства.
		 
		34. Частиною 5 статті 302 ГПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Оскільки критеріїв виключності правової проблеми господарське процесуальне законодавство не містить, Велика Палата Верховного Суду напрацювала та послідовно застосовує критерії при вирішенні питання, чи містить справа, яка передається їй на розгляд, виключну правову проблему. У низці ухвал (наприклад, від 10.07.2019 у справі № 431/5643/16-ц, від 28.04.2020 у справі № 357/13182/18, від 23.06.2020 у справі № 910/8130/17, від 09.07.2020 у справі № 610/1065/18, від 15.09.2020 у справі № 910/32643/15, від 13.10.2020 у справі № 640/17296/19, від 23.10.2020 у справі № 906/677/19, від 14.04.2021 у справі № 757/50105/19, від 22.04.2021 у справі № 640/6432/19, від 28.04.2021 у справі № 916/1977/20, від 18.05.2021 у справі № 758/733/18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.
		 
		Тобто правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; існують обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, порушені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		 
		З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
		 
		При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ, у разі, якщо надана на нього відповідь викликає сумнів або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути легко знайдена та обґрунтована.
		 
		35. Враховуючи вищевикладене, з урахуванням зазначених критеріїв, Верховний Суд дійшов висновку про передачу цієї справи до Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини 5 статті 302 ГПК України.
		 
		36. Крім того, слід зазначити, що частиною 4 статті 302 ГПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		 
		37. У постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки договір за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці 2 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, цей договір згідно з частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним. 
		 
		38. Зазначаючи про нікчемність відповідного договору у справі № 923/196/20, Велика Палата Верховного Суду замість двосторонньої реституції, тобто приведення обох сторін у попередній стан, задовольнила вимогу про повернення спірних земельних ділянок до комунальної власності, обґрунтувавши своє рішення тим, що вимогу про повернення коштів, сплачених за спірним договором купівлі-продажу Позивачеві, Відповідач не заявив (пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).
		 
		39. Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду щодо можливості застосування односторонньої реституції замість двосторонньої у випадку визнання договору недійсним або якщо він є нікчемним з огляду на таке.
		 
		40. Як у справі № 923/196/20, так і у цій справі № 918/1043/21, спірним є питання застосування наслідків недійсності/нікчемності договору.
		 
		41. Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини, виходячи з того, чи їх недійсність прямо встановлена законом (нікчемний правочин), чи прямо не встановлена, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує дійсність правочину на підставах, встановлених законом (оспорюваний правочин). 
		 
		42. Визначені статтею 216 ЦК України правові наслідки недійсності правочину є загальними як для нікчемних, так і для оспорюваних правочинів.
		 
		43. Частина 1 статті 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		 
		44. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина 2 статті 216 ЦК України).
		 
		45. Реституція - це повернення сторін договору в попередній стан "status quo ante".
		 
		46. За змістом вказаних приписів ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція (абзац 2 частини 1 статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина 2 вказаної статті). 
		 
		47. Ці наслідки застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина 3 статті 216 ЦК України).
		 
		48. Закріплена у абзацу 2 частини 1 статті 216 ЦК України реституція спрямована на відновлення "status quo" у фактичному та юридичному становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Саме тому за загальним правилом кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину. Це взаємне повернення сторонами одержаного ними (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Виконання зазначеного обов`язку забезпечує поновлення сторін у попередньому становищі за наслідками недійсності правочину. Таке поновлення можливе тоді, коли майно, передане за цим правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості повернення сторонами одна одній того, що вони одержали, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони правочину зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		 
		49. Позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином, або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи саме двосторонню реституцію.
		 
		50. Чинне законодавство, зокрема стаття 216 ЦК України, не передбачає односторонньої реституції.
		 
		51. Встановивши недійсність спірного договору, згідно з частиною 1 статті 216 ЦК України суд повинен не тільки зобов`язати Відповідача повернути Позивачеві майно, але й стягнути з останнього (в тому числі, за рахунок бюджету) на користь Відповідача сплачені ним за майно кошти. Інше застосування припису частини 1 статті 216 ЦК України про взаємні зобов`язання сторін недійсного правочину для їх поновлення у фактичному та юридичному становищі, що існувало до вчинення цього правочину, не можна вважати справедливим стосовно обох його сторін. 
		 
		52. Запроваджений Великою Палатою Верховного Суду підхід, викладений у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, фактично нівелює інститут "двосторонньої реституції", закріплений у статті 216 ЦК України, а також не відповідає принципу процесуальної економії, оскільки орієнтує Відповідачів у такій категорії справ на те, що їм належить ініціювати окреме провадження для розгляду їх вимоги, яка ґрунтуватиметься на обставинах, вже встановлених у розглянутій справі.
		 
		53. Фундаментальне значення цього питання полягає і в тому, що при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними із застосуванням наслідків їх недійсності, за наявності висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, призведе до того, що суди попередніх інстанцій, дотримуючись цієї позиції, неправильно застосовуватимуть статтю 216 ЦК України, порушуватимуть прав іншої сторони в отриманні того, що вона передала на виконання правочину у випадку визнання його недійсним, що є недопустимим.
		 
		54. У цій справі № 918/1043/21, яка переглядається, Позивач просив суд визнати недійсним договір поставки мережевого обладнання та стягнути з Відповідача на користь Позивача сплачені за цим договором кошти за правилами реституції - частини 1 статті 216 ЦК України (а. с. 5, т. 1), водночас суди задовольняючи позов в частині стягнення з Відповідач на користь Позивача коштів, фактично застосували односторонню реституцію, пославшись на те, що в межах цього спору не пред`являлися вимоги щодо стягнення з позивача одержаного обладнання за цим правочином в дохід держави (частина 3 статті 228 ЦК України).
		 
		55. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
		 
		56. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. 
		 
		57. З огляду на наявність виключної правової проблеми у застосуванні частини 3 статті 228 ЦК України з урахуванням статей 203, 216 ЦК України, статті 208 ГК України (вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики), та з огляду на необхідність відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 щодо можливості застосування односторонньої реституції, Верховний Суд вважає за необхідне передати справу № 918/1043/21 Господарського суду Рівненської області разом із касаційною скаргою Приватного підприємства "Фірма "ДАН"" на рішення Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2022 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Суд
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		1. Справу 918/1043/21 Господарського суду Рівненської області разом із касаційною скаргою Приватного підприємства "Фірма "ДАН"" на рішення Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2022 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.
		 
		 
		Головуюча                                                                                      Г. Вронська
		 
		Судді                                                                                                Н. Губенко
		 
		                                                                                                              І. Кондратова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...