Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 462/5457/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 26.06.2023.
Дата набрання законної сили: 14.06.2023
Номер судового провадження: 61-3742ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України                                                                                       
		14 червня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 462/5457/17
		провадження № 61-3742св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., 
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , підписану адвокатом Жбадинським Василем Орестовичем, на постанову Львівського апеляційного суду від 31 січня          2023 року в складі колегії суддів Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		 
		У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним.
		 
		Позов мотивувала тим, що 08 квітня 2010 року між нею як позичальником та ОСОБА_2 , як позикодавцем, укладено договір позики на суму 50 000 дол. США зі сплатою 30% річних (або 2,5% місячних) за користування позиченими коштами.
		 
		Оскільки станом на лютий 2013 року нею не було повністю виконано зобов`язання за договором позики від 08 квітня 2010 року, відповідач змусив її написати ще одну розписку від 08 лютого 2013 року на суму, що складала частину неповернутого боргу та проценти за попередньою розпискою, однак грошові кошти при написанні цієї розписки не передавались. В такий же спосіб на продовження договірних відносин, які виникли за договором позики від 08 квітня 2010 року, відповідач ОСОБА_2 змусив її скласти розписку від 08 липня 2014 року, за якою грошові кошти в сумі 150 000 дол. США, зазначені в цій розписці, насправді їй не передавались, а вказана у розписці сума становила частину неповернутого боргу та проценти за попередніми розписками.
		 
		Позивачка вказувала, що укладений між нею та відповідачем договір позики, оформлений розпискою від 08 липня 2014 року, є недійсним як вчинений проти її справжньої волі та внаслідок застосування до неї та її чоловіка ОСОБА_3 психічного тиску зі сторони відповідача, який, покладаючись на приязні відносини із ОСОБА_4 , у безпосередньому підпорядкуванні якого знаходився чоловік позивачки, та запросивши його бути присутнім при їх домовленостях, дав їм чітко зрозуміти про можливість настання для позивачки та її чоловіка негативних наслідків у випадку не підписання розписки, зокрема, звільнення ОСОБА_3 з роботи, що позбавило б їхню сім`ю єдиного джерела доходу.
		 
		ОСОБА_1 просила:
		визнати недійсним укладений між сторонами договір позики, оформлений розпискою від 08 липня 2014 року.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 21 серпня 2019 року в складі судді Ліуша А. І. позов задоволено частково: визнано договір позики від 08 липня 2014 року недійсним у частині зазначення суми позики в розмірі 150 000 дол. США, зазначивши суму позики в розмірі 50 000 дол. США, отриману ОСОБА_1 від ОСОБА_2 08 квітня 2010 року.
		 
		Рішення суду мотивоване тим, що якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. 
		 
		Суд установив, що ні позивачка ОСОБА_1 , ні відповідач ОСОБА_2 не вчинили необхідних дій, спрямованих на досягнення правових наслідків, які обумовлені оспорюваним договором позики, а саме розпискою від 08 липня 2014 року. Зокрема, ОСОБА_1 не заперечила факту написання нею даної розписки, проте категорично заперечила отримання у борг коштів в розмірі 150 000 дол. США, оскільки дана розписка була написана з метою врегулювання боргових зобов`язань перед відповідачем за договором позики від 08 квітня 2010 року в розмірі 50 000 дол. США, який нею не оспорюється.
		 
		Суд дослідив та прийняв до уваги аудіозапис розмови сторін від 15 квітня 2016 року, автентичність якого сторони не заперечували та просили дослідити, з якого вбачається, що сторони фактично намагались врегулювати спір з приводу нарахування відсотків за борговою розпискою від 08 квітня 2010 року на суму саме 50 000 дол. США. Натомість ОСОБА_2 , наполягаючи на отриманні позивачкою коштів саме в розмірі 150 000 дол. США, не пояснив, в який спосіб та коли саме були ним передані такі кошти, а також з яких підстав при переданні таких коштів не були присутні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які засвідчували розписку від 08 липня 2014 року.
		 
		Оскільки сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання умов розписки від 08 липня 2014 року, відповідач достовірно знав, що кошти в сумі 150 000 дол. США ОСОБА_1 передаватись не будуть, а позивачка безумовно була обізнана, що вказаних коштів вона не отримає, тобто у сторін беззаперечно була інша мета, ніж передбачена оспорюваним правочином (додаткове підтвердження грошових зобов`язань позивачки перед відповідачем на суму 50 000 дол. США за договором позики від 08 квітня 2010 року), то суд з урахуванням положень статті 234 ЦК України вважав наявними підстави для визнання договору позики недійсним у частині зазначення суми позики, оскільки інші умови правочину сторонами не заперечувались та не суперечать нормам ЦК України.
		 
		Короткий зміст постанови апеляційного суду
		 
		Постановою Львівського апеляційного суду від 31 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Залізничного районного суду міста Львова від 14 серпня 2019 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Постанова мотивована тим, що при зверненні до суду з цим позовом як на підставу недійсності правочину позивачка посилалась на норму частини першої статті 231 ЦК України, а саме: застосування до неї зі сторони відповідача психічного тиску при написанні розписки від 08 липня 2014 року. Дійшовши правильного висновку про недоведеність вимоги позивачки про визнання недійсним договору позики на підставі частини першої статті 231 ЦК України, суд першої інстанції в порушення вимог частини першої статті 13 та частини другої статті 264 ЦПК України самостійно (без заявленої позивачем вимоги) застосував як підставу для визнання вказаного вище договору позики недійсним його фіктивність згідно зі статтею 234 ЦК України.
		 
		Колегія суддів зазначила, що у відповіді на відзив відповідача на позовну заяву ОСОБА_1 уточнила, що обґрунтовує свої вимоги двома обставинами: за розпискою від 08 липня 2014 року кошти не передавались, а така розписка була складена проти справжньої її волі під впливом психічного тиску.
		 
		Підтвердженням тієї обставини, що за розпискою від 08 липня 2014 року гроші насправді не передавались позивачці, а розписка складалась нею на вимогу відповідача з метою засвідчення існування боргу в розмірі 150 000 дол. США (неповернута частина позики за розпискою від 08 квітня 2010 року та нараховані відповідачем проценти станом на 08 липня 2014 року), за висновком апеляційного суду є пояснення сторін та текстова розшифровка звукозапису розмови від 15 квітня 2016 року, на яку посилається сам відповідач. 
		 
		Колегія суддів прийняла до уваги, що в судовому засіданні ОСОБА_1 визнала той факт, що отримала від ОСОБА_2 в позику кошти в сумі 50 000 дол. США за договором позики від 08 квітня 2010 року, які вона повернула частково, а тому неповернутою є сума основного боргу в розмірі 46 000 доларів США. Пояснила, що станом на 08 лютого 2013 року (дату написання другої розписки) її борг за договором позики від 08 квітня 2010 року разом із нарахованими відповідачем на цю дату процентами становив 103 027 дол. США, існування якого вона підтвердила розпискою від 08.02.2013 року. Позивачка також визнала, що оригінали двох розписок від 08 квітня 2010 року та від 08 лютого 2013 року відповідач їй повернув, однак змусив написати розписку від 08 липня 2014 року про позику грошей в сумі 150 000 дол. США, яких вона насправді не отримувала.
		 
		На переконання апеляційного суду визнання позивачкою боргу перед відповідачем за укладеним договором позики від 08 квітня 2010 року шляхом написання розписки про це не може свідчити про укладення 08 липня 2014 року між ними нового договору позики, оскільки за розпискою від 08 липня 2014 року грошові кошти в сумі 150 000 дол. США насправді позивачці не передавались, що свідчить про неукладеність цього договору, так як для договору позики обов`язковою ознакою є передача грошей (майна) позичальнику.
		 
		З урахуванням викладеного апеляційний суд зробив висновок про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		13 березня 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду та просив її змінити в мотивувальній частині з урахуванням доводів касаційної скарги як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а резолютивну частину постанови апеляційного суду - залишити без змін.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що боргова розписка від 08 липня 2014 року, підписання якої не заперечує позивачка, засвідчує не лише факт укладення між сторонами договору позики, а й передачу позикодавцем грошової суми позичальнику. Вказує, що розписка містить усі обов`язкові елементи, зокрема: факт отримання грошових коштів у борг, їх сума, валюта, а також наявне посилання на обов`язок позичальника повернути кошти із зазначенням терміну їх повернення. Зазначає, що наявність у кредитора боргового документа (розписки) підтверджує наявність невиконаного боргового зобов`язання, в той час як наявність розписки у боржника підтверджує повне виконання ним боргових зобов`язань. Акцентує на тому, що копії розписок від 08 квітня 2010 року та від 08 лютого 2013 року наявні саме у ОСОБА_1 , що свідчить про проведення сторонами повного розрахунку за вказаними договорами позики та відсутність у кредитора будь-яких претензій до боржника. Натомість розписка від 08 липня 2014 року залишається у кредитора, що свідчить про неналежне виконання ОСОБА_1 своїх обов`язків у частині своєчасного повернення позики. Вважає, що апеляційний суд зробив помилковий висновок про те, що розписка від 08 липня 2014 року була складена на підтвердження наявності боргових зобов`язань за попередньо укладеними договорами позики, оскільки будь-які вказівки на це в тексті розписки відсутні. Посилається також на те, що суди безпідставно оцінювали звукозапис розмови сторін від 15 квітня 2016 року як доказ.
		 
		У травні 2023 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивачка просить залишити її без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
		 
		Відзив мотивовано тим, що апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів та встановлених обставин справи зробив обґрунтований висновок про те, що грошові кошти за розпискою від 08 липня 2014 року не передавались, а тому оспорюваний договір позики є неукладеним.
		 
		Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а саме: пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд при вирішенні справи не застосував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02 березня 2020 року в справі № 355/1301/18, від 08 жовтня 2020 року в справі № 194/1126/18, від 09 лютого 2022 року в справі № 520/7766/17, від 01 червня 2022 року в справі № 559/2587/19, від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17, від 07 серпня 2019 року в справі № 753/22661/14, від 11 червня 2020 року в справі № 753/20532/14-ц, від 11 лютого 2021 року в справі № 233/4822/18, від 14 квітня 2021 року в справі № 642/4200/17, від 01 вересня 2021 року в справі № 266/5745/18, від 29 вересня 2021 року в справі № 640/9165/19, від 03 листопада 2021 року в справі № 705/3275/18, від 09 грудня 2021 року в справі № 570/5689/16.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції. 
		 
		У квітні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Аналіз вимог та доводів касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в касаційному порядку та переглядається Верховним Судом лише в частині висновку апеляційного суду про неукладеність договору позики від 08 липня 2014 року. 
		 
		Фактичні обставини, встановлені судами
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 08 квітня 2010 року уклали договір позики, оформлений розпискою від цієї ж дати.
		 
		За умовами вказаного договору ОСОБА_1 позичила в ОСОБА_2 50 000 дол. США зі сплатою процентів за користування позиченими коштами в розмірі 30% річних (2,5% місячних) і зобов`язувалась повернути позику частинами: 30 000 дол. США - через три місяці, а 20 000 дол. США - через шість місяців, сплачуючи проценти щомісяця до 08 числа.
		 
		Розписка від 08 квітня 2010 року на момент розгляду справи судами знаходиться в позичальника ОСОБА_1 .
		 
		08 лютого 2013 року ОСОБА_1 після повернення їй розписки від 08 квітня 2010 року написала ще одну розписку, в якій зазначено, що вона «отримала від ОСОБА_2 у борг гроші в сумі 103 027 дол. США» і зобов`язувалась повернути борг до 08 серпня 2013 року.
		 
		Розписка 08 лютого 2013 року на момент розгляду справи судами знаходиться в позичальника ОСОБА_1 
		 
		08 липня 2014 року ОСОБА_1 після повернення їй розписки від 08 лютого 2013 року знову написала розписку, в якій зазначила, що «отримала від ОСОБА_2 у борг гроші в сумі 150 000 дол. США» і зобов`язувалась повернути борг до 31 грудня 2014 року.
		 
		Розписка від 08 липня 2014 року перебуває у кредитора ОСОБА_2 .
		 
		На підставі звукозапису розмови від 15 квітня 2016 року за участі сторін та свідків, а також його текстової розшифровки, на дослідженні яких наполягали обидві сторони, суди встановили, що розписка від 08 липня 2014 року написана позивачкою з метою визнання та врегулювання існуючого боргу за договором позики від 08 квітня 2010 року.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		При відмові в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору позики від 08 липня 2014 року недійсним апеляційний суд установив, що кошти за вказаною розпискою не передавалися, а тому зробив висновок про неукладеність договору позики. 
		 
		Колегія суддів з цим висновком не погоджується з таких мотивів.
		 
		Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
		 
		Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
		 
		Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
		 
		Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
		 
		За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
		 
		Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей (стаття 1047 ЦК України).
		 
		Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).
		 
		В доктрині приватного права припинення зобов`язання обумовлюється дією правоприпиняючих юридичних фактів. Юридичні факти, що зумовлюють припинення зобов`язання, отримали назву підстав припинення. Припинення зобов`язання - це припинення правового зв`язку його суб`єктів, у яких припиняються суб`єктивні права і обов`язки, що складають зміст зобов`язальних правовідносин (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2023 року в справі № 161/13862/19 (провадження № 61-7868св21).
		 
		Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов`язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобов`язання, пов`язані з первісним зобов`язанням, якщо інше не встановлено договором (стаття 604 ЦК України, в редакції, чинній на момент складення розписки від 08 липня 2014 року). 
		 
		Відповідно до статті 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов`язанням. Заміна боргу позиковим зобов`язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).
		 
		Під новацією слід розуміти одну з підстав припинення зобов`язання, яка представляє собою домовленість сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року в справі № 483/2085/16-ц, провадження № 61-33184св18).
		 
		Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20).
		 
		Тлумачення частини другої статті 604, статті 1053 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що не виключається за домовленістю сторін заміна первісного зобов`язання, яке виникло на підставі договору позики, новим позиковим зобов`язанням між тими ж сторонами.
		 
		У справі, що переглядається, суди встановили, що:
		            08 квітня 2010 року внаслідок укладення договору позики, оформленого розпискою, за умовами якого ОСОБА_1 отримала в борг у ОСОБА_2 50 000 дол. США зі сплатою процентів за користування позиченими коштами в розмірі 30% річних, яку зобов`язалася повернути частинами, але не пізніше шести місяців з моменту отримання;
		            08 лютого 2013 року ОСОБА_1 склала ще одну розписку, в якій, незважаючи на вказівку про отримання коштів у борг, фактично підтвердила, що станом на 08 лютого 2013 року борг за договором позики від 08 квітня 2010 року складає 103 027 дол. США, які вона зобов`язалась повернути 08 серпня 2013 року, після чого розписку від 08 квітня 2010 року кредитор повернув ОСОБА_1 ;
		08 липня 2014 року ОСОБА_1 знову написала розписку, в якій, незважаючи на вказівку про отримання коштів у борг, фактично підтвердила, що станом на 08 липня 2014 року заборгованість за договором позики від 08 лютого 2013 року складає 150 000 дол. США, які вона зобов`язалась повернути до 31 грудня 2014 року, після чого розписку від 08 лютого 2013 року кредитор повернув ОСОБА_1 ;
		метою написання кожної наступної розписки було врегулювання розміру заборгованості за попередньо укладеним договором позики, зокрема, в частині неповернутої суми основного боргу з урахуванням нарахованих кредитором відсотків.
		 
		На підставі встановлених фактичних обставин справи апеляційний суд зробив висновок про неукладеність договору позики від 08 липня 2014 року. Проте апеляційний суд не врахував, що зобов`язання за договором позики, оформленим розпискою від 08 квітня 2010 року, припинилося домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим позиковим зобов`язанням між тими ж сторонами шляхом укладення договору позики, оформленого розпискою від 08 лютого 2013 року, яке, в свою чергу, припинилося внаслідок укладення договору позики, оформленого розпискою від 08 липня 2014 року. Тобто, відбулася новація. За таких обставин, підстави для висновку про неукладеність договору позики від 08 липня 2014 року відсутні. Тому постанова апеляційного суду підлягає зміні шляхом виключення з її мотивувальної частини посилання на неукладеність правочину.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову апеляційного суду змінити шляхом виключення з її мотивувальної частини посилання на неукладеність договору позики від 08 липня 2014 року.
		 
		Оскільки Верховний Суд змінює судове рішення, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 400, 409,412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 , підписану адвокатом Жбадинським Василем Орестовичем, задовольнити частково.
		 
		Постанову Львівського апеляційного суду від 31 січня 2023 року змінити шляхом виключення з її мотивувальної частини посилання на неукладеність договору позики від 08 липня 2014 року.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                       В. І. Крат
		 
		Судді                                                                                Н. О. Антоненко
		 
		                                                                                         І. О. Дундар
		 
		                                                                                         Є. В. Краснощоков
		 
		                                                                                         М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...