Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/9813/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про встановлення батьківства або материнства.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 27.06.2023.
Дата набрання законної сили: 21.06.2023
Номер судового провадження: 61-1938ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем  України                                   
		 
		21 червня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа № 369/9813/20
		провадження № 61-1938 св 23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Хопти С. Ф.
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа - Києво-Святошинський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 липня 2022 року у складі судді Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Сушко Л. П., Сліпченка О. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом 
		до ОСОБА_2 , третя особа - Києво-Святошинський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Києво-Святошинський РВ ДРАЦС), про визнання батьківства, стягнення аліментів та зобов`язання внести зміни до актового запису про народження.
		В обґрунтування позовних вимог зазначала, що у 2014 році під час проходження служби у поліції вона познайомилася із ОСОБА_2 , де він також проходив службу. На той час вони обидва перебували в цивільному шлюбі та їх відносини були на рівні підлеглий-начальник. 
		Після святкування професійного свята 20 грудня 2017 року між нею 
		та відповідачем виникли більш тісні стосунки. Протягом 2017-2018 років ОСОБА_2 мав одночасно інтимні стосунки з нею й підтримував стосунки зі своєю цивільною дружиною. Вона проживала одна, відносин 
		із іншими чоловіками не мала. 
		За весь час проходження служби ОСОБА_2 у зоні проведення антитерористичної операції на території Луганської області у листопаді 
		2018 року вони постійно спілкувалися телефоном і по відеозв`язку. У період з 21 по 25 грудня 2018 року ОСОБА_2 перебував у місті Вишневому 
		та місті Києві. У цей період вони мали інтимні стосунки.
		Позивач зазначала, що з 06 по 13 січня 2019 року вона поїхала 
		до відповідача у місто Сєвєродонецьк, де він проходив службу, 
		для святкування новорічних свят. У цей період вона дізналася, що вагітна, про що повідомила відповідача, який зрадів цій звістці. Після смерті 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька, вона перебувала у морально пригніченому стані, у зв`язку з чим у них почали виникати конфлікти. 
		У березні 2019 року у неї виникла загроза переривання вагітності, тому вона перебувала на стаціонарному лікуванні. 04 квітня 2019 року вона отримала SMS-повідомлення від відповідача про те, що це не його дитина, що взагалі ця дитина йому не потрібна. Саме з цього часу вони припинили будь-які відносини.
		ІНФОРМАЦІЯ_2 вона народила доньку - ОСОБА_3 , 
		що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 16 вересня 2019 року виконавчим комітетом Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області, актовий запис № 133. Запис про батька дитини у книзі реєстрації актів про народження вчинено 
		за її заявою відповідно до частини першої статті 135 СК України.
		На даний час вона перебуває у декретній відпустці, але докладає усіх зусиль для належного утримання та розвитку дитини, забезпечує усім необхідним, зважаючи на її потреби. Відповідач коштів на утримання дитини не надає.
		З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд: 
		- визнати батьківство ОСОБА_2 щодо дитини - ОСОБА_3 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 ; 
		- зобов`язати Києво-Святошинський РВ ДРАЦС внести зміни до актового запису № 133 від 16 вересня 2019 року про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначивши батьком - ОСОБА_2 , змінивши по батькові дитини - з « ІНФОРМАЦІЯ_4 » на « ІНФОРМАЦІЯ_4 »;
		- стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 всіх видів доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення нею повноліття. 
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області 
		від 04 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
		Визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		Виключено із актового запису № 133, зареєстрованого виконавчим комітетом Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відомості про ОСОБА_7 як про батька дитини.
		Внесено зміни до актового запису № 133, зареєстрованого виконавчим комітетом Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначивши батьком ОСОБА_2 .
		Внесено зміни до актового запису № 133, зареєстрованого виконавчим комітетом Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , змінено по батькові дитини ОСОБА_6 з « ІНФОРМАЦІЯ_4 » на « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходів) щомісячно, починаючи з 10 серпня 2020 року 
		і до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт батьківства ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_6 доведено, у тому числі, висновком експерта № 103-143-2021, складеним 13 вересня 2021 року судовим експертом Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи за результатами проведення судово-генетичної експертизи, 
		а тому наявні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 . 
		Із цих підстав суд уважав за необхідне виключити із актового запису № 133 про народження ОСОБА_6 відомості про ОСОБА_7 як про батька дитини. 
		Урахувавши матеріальний стан сторін, районний суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
		Районний суд урахував відповідні положення СК України, роз`яснення, надані судам, у постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм СК України 
		при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 липня 2022 року залишено без змін.
		Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що при вирішення спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути результат судово-генетичної експертизи. 
		Суд першої інстанції правильно виходив із доведеності факту батьківства ОСОБА_2 відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 
		а тому дійшов вірного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 , 
		у тому числі, визначаючи розмір аліментів, що підлягає стягненню 
		з відповідача на користь позивача. 
		Апеляційний суд указав про безпідставність доводів апеляційної скарги, 
		а також про відсутність обставин, які б спростували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення судом норм матеріального 
		та процесуального права.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції
		 
		У касаційній скарзі, поданій у лютому 2023 року до Касаційного цивільного 
		суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права 
		та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду. Крім цього, суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду 
		від 20 лютого 2023 року визнано наведені ОСОБА_2 підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху, запропоновано заявникові: 
		1) навести підстави для поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення та надати на їх підтвердження докази; 2) уточнити касаційну скаргу з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України 
		з правильним зазначенням учасників справи та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно 
		до кількості учасників справи. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
		У наданий судом строк ОСОБА_2 надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме уточнену касаційну скаргу.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2023 року задоволено клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження. Поновлено заявнику строк на касаційне оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій. Відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Витребувано цивільну справу № 369/9813/20 із Києво-Святошинського районного суду Київської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргута надано строк для подання відзиву 
		на касаційну скаргу.
		У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2023 року призначено справу 
		до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними 
		у ній матеріалами. 
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права 
		та порушили норми процесуального права, а також не врахували відповідні правові висновки Верховного Суду. 
		Суди попередніх інстанцій не врахували, що роздруківка електронного листування не може вважатися електронним документом у розумінні положень Закону України «Про електронний документообіг», тоді як позовні вимоги ґрунтуються виключно на наданих позивачем роздруківках 
		їх спільних фото у громадських місцях, роздруківках їх спілкування 
		в месенджерах. Указані докази були безпідставно досліджені та враховані судами при вирішенні спору. Проте вони є недопустимими доказами 
		та не доводять факт зачаття дитини саме від нього. 
		Заявник уважає висновок експерта від 13 вересня 2021 року № 103-143-2021 незаконним і необґрунтованим, оскільки судовим експертом Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи при проведенні судово-генетичної експертизи були допущені істотні порушення порядку проведення таких експертиз, визначені Правилами проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6, у тому числі, щодо правил збору та зберігання зразків. Суд першої інстанції безпідставно 
		та необґрунтовано відмовив у задоволенні його клопотань про призначення повторної судової молекулярно-генетичної та судово-медичної гінекологічної експертиз. Апеляційний суд указані порушення районного суду не усунув, не навів мотивів відхилення його доводів у цій частині. Більше того, апеляційний суд також не навів жодних мотивів відмови 
		у задоволенні його аналогічного клопотання, поданого до апеляційного суду разом із апеляційною скаргою. 
		У зв`язку з наявністю невідповідностей між датами їх зустрічей 
		та можливим зачаттям дитини, призначення повторної експертизи було необхідним у даній справі. Указані обставини суди залишили поза увагою, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. 
		Крім цього, визначаючи розмір аліментів, що підлягав стягненню, 
		суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, взагалі 
		не досліджував його матеріальний стан. Матеріали справи не містять відомостей про матеріальний стан сторін, розмір доходів чи інші обставини, які відповідно до статті 182 СК України мають бути враховані судом 
		при визначенні розміру аліментів. 
		 
		Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_6 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 16 вересня 
		2019 року виконавчим комітетом Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області, актовий запис № 133. Батьками останньої записані: батько - ОСОБА_7 , мати - ОСОБА_1 (а. с. 10).
		Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян 
		про народження відомості про батька дитини записані відповідно 
		до частини першої статті 135 СК України (а. с. 12-13).
		Згідно з висновком експерта № 103-143-2021, складеним 13 вересня 
		2021 року на підставі ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 січня 2021 року, судовим експертом Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи, молекулярно-генетичним дослідженням встановлено: вірогідність підтвердження біологічного батьківства ОСОБА_2 відносно ОСОБА_6 складає величину не менш ніж 99,99%. Біологічне батьківство ОСОБА_2 відносно ОСОБА_6 практично доведено (а. с. 119-122).
		 
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження 
		в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої 
		цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права 
		чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених 
		частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої 
		або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права 
		і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, 
		що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання 
		про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, 
		які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, 
		частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного 
		у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог 
		і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд 
		і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси 
		у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон 
		або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, 
		яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги 
		такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, 
		який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
		Щодо вимог про визнання батьківства 
		Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 
		СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
		Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька 
		і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
		Положеннями статей 125, 126, 135 СК України врегульовано питання про визначення походження дитини якщо мати та батько дитини 
		не перебувають у шлюбі між собою.
		Відповідно до частини другої статті 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 2) за рішенням суду.
		Частиною першою статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки чи чоловіка, 
		які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана 
		як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
		Відповідно до статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства 
		є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. 
		Згідно з частиною першою статті 135 СК України при народженні дитини 
		у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
		При вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.
		У контексті доводів касаційної скарги ОСОБА_2 щодо відсутності належних доказів для визнання його батьківства, Верховний Суд зазначає, що СК України не визначає будь-яких особливостей предмету доказування 
		у цій категорії справ. Доказами у справі про визнання батьківства можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність 
		або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, 
		та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. За загальним правилом визнання батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо 
		за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), 
		які засвідчують походження дитини від певної особи. Для визнання батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства 
		в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.
		Указане відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц, провадження № 61-6030св18.
		Висновок експертизи з питання походження дитини є одним із основних доказів, який має бути оцінений судом у сукупності з іншими доказами 
		у справі, оскільки жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. 
		Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 444/526/18, провадження № 61-7126св22, 
		від 08 березня 2023 року у справі № 205/5698/21, провадження 
		№ 61-564св23. 
		У постанові Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18 (провадження № 61-18333св19) зазначено, що «висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини 
		і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства».
		Європейський суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору 
		про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест 
		є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» («Калачова проти російської федерації», Kalachevav. russia, № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).
		Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність 
		або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). 
		За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному 
		та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази 
		не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність
		і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним
		у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили 
		і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).
		У справі, яка переглядається, за клопотанням позивача ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 січня 2021 року призначено судово-генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи (а. с. 107-109).
		Згідно з висновком експерта № 103-143-2021, складеним 13 вересня 
		2021 року судовим експертом Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи, молекулярно-генетичним дослідженням встановлено: вірогідність підтвердження біологічного батьківства ОСОБА_2 відносно ОСОБА_6 складає величину не менш ніж 99,99%. Біологічне батьківство ОСОБА_2 відносно ОСОБА_6 практично доведено (а. с. 119-122).
		Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку 
		про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 
		та визнання ОСОБА_2 батьком ОСОБА_6 , й відповідно, внесення змін до актового запису про народження останньої. 
		Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій. Визнання відповідача батьком малолітньої дитини ОСОБА_6 відповідає інтересам малолітньої дитини. Негативних наслідків для дитини судами не встановлено.
		Суди правильно визначилися із характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню та надали належну правову оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам 
		у їх сукупності. 
		У касаційній скарзі заявник посилається на те, що під час розгляду справи ним було заявлено клопотання про призначення повторної судової молекулярно-генетичної та судово-медичної гінекологічної експертиз, оскільки судовим експертом були допущені істотні порушення Правил проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи, у частині порядку проведення експертизи, правил збору та зберігання зразків. Проте вказане клопотання безпідставно відхилено як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції. 
		Відповідно до статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, 
		що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, 
		яка доручається іншому експертові (експертам).
		Оскільки під час розгляду справи судами не встановлено наявності обставин для призначення повторної експертизи, таких мотивованих доводів заявник не навів, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні вказаного клопотання.
		З висновку експерта вбачається, що експерт попереджений 
		про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову 
		без поважних причин від виконання покладених на експерта обов`язків 
		за статтями 384, 385 КК України. Зразки крові були відібрані у відділені судово-медичної генетичної ідентифікації судово-медичного лабораторного відділу Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи, про що складений відповідний протокол.
		Сумнівів у правильності висновку експерта не встановлено. Відповідач 
		не довів, що висновок є недостатньо обґрунтованим чи суперечить іншим матеріалам справи, чи істотно порушені норми, що регламентують порядок проведення експертизи. При цьому дії експерта не суперечать вимогам пункту 3.2 Правил проведення судово-медичних експертиз (досліджень) 
		у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи, за яким біологічний матеріал зберігається у відділенні протягом трьох років. Тому відповідні доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом.
		Належних, допустимих і достатніх доказів на спростовування генетичної спорідненості між ОСОБА_2 як батьком та ОСОБА_6 як дитиною, відповідачем не надано. 
		При цьому висновки суду ґрунтуються на сукупності доказів 
		в їх взаємозв`язку, а не лише на електронних доказах, тому в цій частині доводи касаційної скарги безпідставні.
		Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
		Щодо вимог про стягнення аліментів
		За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину 
		до досягнення нею повноліття.
		За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом (пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України 
		від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).
		Положеннями частини третьої статті 181 СК України визначено, 
		що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
		Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття 
		та знайшло своє закріплення у СК України.
		Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних 
		для її життєдіяльності.
		Положеннями статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.
		За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність 
		у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, 
		у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
		Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
		Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, 
		ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
		У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
		У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, 
		що ОСОБА_2 відповідно до висновку експерта від 13 вересня 2021 року № 103-143-2021 є батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відтак згідно зі статтею 180 СК України зобов`язаний утримувати 
		її до досягнення нею повноліття.
		Визначаючи розмір аліментів, який підлягає стягненню з відповідача, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, урахувавши матеріальний стан сторін, дійшов правильного висновку про стягнення 
		з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
		ОСОБА_2 не надав доказів неможливості сплачувати аліменти 
		у визначеному судом першої інстанції розмірі, а тому доводи касаційної скарги у цій частині не заслуговують на увагу. 
		При цьому суд касаційної інстанції звертає увагу заявника на те, 
		що законодавство України дає право батькам згодом змінити встановлений розмір аліментів в сторону його збільшення або зменшення у зв`язку 
		зі зміною матеріального становища, сімейного стану, стану здоров`я платника або одержувача аліментів чи за наявності інших життєвих ситуацій.
		Таким чином, судами під час розгляду справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права, як і не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести 
		до неправильного вирішення справи, відповідні доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з ухваленими судовими рішеннями, а тому відхиляються Верховним Судом. 
		При цьому порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена 
		як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.
		Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, судом касаційної інстанції не встановлено.
		Судові рішення є правильними по суті й законними, а тому не можуть бути скасованими з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).
		Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, є ідентичними аргументам, викладеним в апеляційній скарзі, їм уже надавалася оцінка судом, а тому вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення 
		та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи 
		(див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
		Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надано оцінка всім важливим аргументам сторін.
		Згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд 
		не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - 
		без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів 
		не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень 
		не впливають.
		Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд 
		не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити 
		без задоволення.
		Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області 
		від 04 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду 
		від 30 листопада 2022 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту 
		її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                          Д. Д. Луспеник 
		Судді:                                                                                    Б. І. Гулько 
		Г. В. Коломієць 
		Р. А. Лідовець
		С. Ф. Хопта

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...