Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/19664/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 28.06.2023.
Дата набрання законної сили: 21.06.2023
Номер судового провадження: 61-12683ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		21 червня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа № 752/19664/19
		провадження № 61-12683св22 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Фаловської І. М., 
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), 
		 
		учасники справи: 
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі:  ОСОБА_2 , державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Юрій Вікторович,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шимка Андрія Петровича на постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А. та касаційні скарги державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Юрія Вікторовича на постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року та додаткову постанову цього суду від 13 грудня 2022 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 , державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Каплуна Ю. В. про визнання незаконним, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та припинення права власності, посилаючись на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 18 серпня 2010 року він набув у власність квартиру АДРЕСА_1 . З метою забезпечення виконання зобов`язання за договором позики від 24 червня 2015 року цього ж дня між ним як іпотекодавцем та ОСОБА_2 як іпотекодержателем було укладено іпотечний договір, предметом якого є вищезгадана квартира. 12 серпня 2013 року між сторонами було укладено договір про внесення змін до іпотечного договору. Тобто даний договір укладено до основного договору іпотеки, який станом на 12 серпня 2013 року не існував. 27 травня 2016 року державний реєстратор - приватний нотаріус КМНО Косенко М. О. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29786958, за яким право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_2 як іпотекодержателем. В подальшому на підставі рішень державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Косенка М. О. від 29 липня 2016 року № 30706356 і № 30706304 було припинено іпотеку та обтяження за іпотечним договором від 24 червня 2015 року. За іпотечним договором від 29 липня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Прокудіною Л. Д., ОСОБА_2 передала спірну квартиру в іпотеку іншій особі - ОСОБА_3 . Цього ж дня, 29 липня 2016 року, названий нотаріус прийняла рішення № 30707578 про державну реєстрацію іпотеки та № 30707468 - про заборону відчуження. 01 серпня 2016 року приватний нотаріус КМНО Прокудіна Л. Д. прийняла рішення № 30725643 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 01 серпня 2016 року, посвідченого цим же нотаріусом за реєстраційним № 892. Цього ж дня, 01 серпня 2016 року, названий нотаріус прийняла рішення № 30725721 про зняття заборони відчуження та № 30725762 - про припинення іпотеки. Не погодившись з рішеннями державних реєстраторів - приватних нотаріусів Косенка М. О. та ОСОБА_4 , він звернувся до Міністерства юстиції України з відповідною скаргою. 30 серпня 2016 року Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації прийняла рішення, оформлене у формі висновку, яким задовольнила його скаргу. На підставі висновку вказаної Комісії заступником Міністра юстиції України з питань державної реєстрації було видано наказ від 19 вересня 2016 року № 2745/5, яким скасовано вищезгадані рішення державних реєстраторів - приватних нотаріусів Косенка М. О. та Прокудіної Л. Д. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме: від 27 травня 2016 року № 29786958, від 29 липня 2016 року № 30706356, № 30706304, № 30707578 і № 30707468, від 01 серпня 2016 року № 30725643, та у зв`язку з цим поновлено записи про іпотеку і про заборону відчуження, внесені на підставі укладеного між ним та ОСОБА_2 договору іпотеки від 24 червня 2015 року. Однак 22 вересня 2016 року ОСОБА_2 знову звернулася до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки. 23 вересня 2016 року державним реєстратором - приватним нотаріусом КМНО Косенком М. О. було прийнято рішення, яким право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 як іпотекодержателем. При цьому всупереч вимогам Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-1V «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1952-1V) державний реєстратор не встановив відповідності заявлених прав і поданих на реєстрацію документів. Крім того, ОСОБА_2 порушила встановлений Законом України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме перед проведенням спірної державної реєстрації йому не направлялася письмова вимога про усунення порушень і з ним не погоджувалася ціна набуття права власності на квартиру. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Каплуна Ю. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним № 31530362 від 23 вересня 2016 року, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним № 665935580000, яким є квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним № 665935580000, яким є квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , запис про яку внесено на підставі прийнятого державним реєстратором - приватним нотаріусом КМНО Каплуном Ю. В. рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним № 31530362 від 23 вересня 2016 року; припинити право власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним № 665935580000, яким є вищезгадана квартира. 
		 
		Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 26 січня 2022 року у складі судді Мазура Ю. Ю. в задоволенні позову відмовлено. 
		 
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не довів обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Сукупність наявних в матеріалах справи доказів підтверджує те, що при державній реєстрації за ОСОБА_2 права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 - приватним нотаріусом КМНО Каплуном Ю. В. як державним реєстратором були дотримані вимоги Закону № 1952-1V. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку». Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 вказаного Закону. В цій справі сторони досягли згоди про можливість позасудового врегулювання питання про задоволення вимог іпотекодержателя, що випливає з пунктів 6.1.1, 6.2.3, 6.2.5 іпотечного договору. Доводи позивача про те, що він не отримував від ОСОБА_2 письмову вимогу про усунення порушення зобов`язання та попередження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки, спростовуються наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення. Намір та готовність ОСОБА_1 погасити позику в повному обсязі не підтверджена належними та допустимими доказами. 
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 задоволено. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 січня 2022 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Каплуна Ю. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним № 31530362 від 23 вересня 2016 року о 09:17:11, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним № 665935580000, яким є квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним № 665935580000, яким є квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , запис про яку внесено на підставі прийнятого державним реєстратором - приватним нотаріусом КМНО Каплуном Ю. В. рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним № 31530362 від 23 вересня 2016 року о 09:17:11. Припинено право власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним № 665935580000, яким є квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 та державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Каплуна Ю. В. судовий збір у сумі по 3 062,50 грн з кожного відповідача. 
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що сукупність наявних в матеріалах справи доказів підтверджує факт дотримання ОСОБА_2 визначеної частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» процедури надсилання боржнику/іпотекодавцю, яким є позивач, письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Посилання позивача на те, що він мав намір виконати своє зобов`язання за договором позики, не заслуговують на увагу, оскільки його заява про такий намір від 22 вересня 2016 року, посвідчена приватним нотаріусом КМНО Верповською О. В., без надання доказів внесення коштів на депозит нотаріуса, не свідчить про виконання ним договірного зобов`язання. Разом з тим у справі, яка переглядається, державним реєстратором - приватним нотаріусом КМНО Каплуном Ю. В. проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_2 без оригіналів правовстановлюючих документів, що є підставою для скасування спірного рішення. Зокрема, 01 серпня 2016 року приватним нотаріусом Прокудіною Л. Д. посвідчено та зареєстровано договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . За наслідками вчинення такої нотаріальної дії оригінал іпотечного договору, укладеного між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 24 червня 2015 року, який є правовстановлюючим документом для названого відповідача на спірну квартиру, залишився в нотаріальній справі приватного нотаріуса Прокудіної Л. Д. Таким чином, договір іпотеки від 24 червня 2015 року, а також договір про внесення змін до цього договору, не могли бути надані 22 вересня 2016 року приватному нотаріусу Каплуну Ю. В. для здійснення ним державної реєстрації права власності на квартиру  АДРЕСА_1 за іпотекодержателем ОСОБА_2 , оскільки ці договори знаходяться в нотаріальній справі іншого приватного нотаріуса. Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) акцентувала увагу на тому, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна. Однак, як вбачається з копії реєстраційної справи № 665935580000 щодо квартири  АДРЕСА_1 , до заяви про державну реєстрацію права власності від 22 вересня 2016 року ОСОБА_2 було долучено, зокрема звіт про незалежну оцінку майна від 22 вересня 2016 року, згідно з яким ринкова вартість спірної квартири становить 1 428 453 грн. Разом з тим доказів на підтвердження того, що з позивачем була погоджена ціна набуття права власності на предмет іпотеки, що є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна, матеріали справи не містять. Зазначена обставина також є підставою для скасування спірного рішення державного реєстратора. Отже, під час перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції колегією суддів встановлено порушення вимог іпотечного договору та Закону України «Про іпотеку» щодо процедури звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, що є підставою для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним № 31530362 від 23 вересня 2016 року, скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на квартиру з припиненням такого права. 
		 
		Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року стягнуто з ОСОБА_2 та державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Каплуна Ю. В. на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, надану у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, в сумі по 36 568,60 грн з кожного відповідача та витрати на правничу допомогу, надану у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в сумі по 22 855,37 грн з кожного відповідача. 
		 
		Вирішуючи питання про відшкодування позивачу ОСОБА_1 понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позов задоволено, а позивачем надані належні докази на підтвердження понесених витрат:договір про надання правової допомоги від 30 травня 2019 року, додаткові угоди до цього договору від 27 грудня 2021 року, від 30 травня 2019 року та від 31 травня 2022 року, рахунки на оплату правової допомоги № 112 і № 153, акт № 1 приймання-передачі наданих послуг на суму 73 137,20 грн, квитанцію від 14 листопада 2022 року № 63726080 про сплату коштіву сумі 73 137,20 грн, акт № 2 приймання-передачі наданих послуг на суму 45 710,75 грн, квитанцію від 14 листопада 2022 року № 63726095 про сплату коштів у сумі 45 710,75 грн. При цьому між Адвокатським об`єднанням «Еверліґал» та ОСОБА_1 було узгоджено винагороду за надання правової допомоги у фіксованому розмірі. Отже, визначений стороною позивача розмір витрат на правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанцій є співмірним зі складністю цієї справи, відповідає обсягу наданих послуг і критерію реальності та розумності. 
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи. 
		 
		У грудні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Шимко А. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 січня 2022 року залишити в силі. 
		 
		На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявника вказав, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 55 Закону України «Про нотаріат», підпункту 1 пункту 1 глави 2 розділу ІІ, пунктів 3, 4, першого та другого абзаців пункту 7 глави 7 розділу І, підпункту 7.7 пункту 7 глави 1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, частини першої статті 16 Закону № 1952-1V, пунктів 9, 24 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 1127), частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» у подібних правовідносинах. При проведенні реєстраційної дії щодо державної реєстрації права власності на спірну квартиру за іпотекодержателем приватний нотаріус прийняв рішення, яке відповідає положенням частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку». Державна реєстрація права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем була проведена за наявності відомостей про вартість предмета іпотеки, визначену на момент такого набуття. Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що вартість предмета іпотеки є більшою, ніж зазначено у звіті. В реєстраційній справі не повинні міститися оригінали правовстановлюючих документів, зокрема договору іпотеки, оскільки за результатом розгляду відповідної заяви державний реєстратор невідкладно повертає заявнику оригінали документів, поданих для державної реєстрації, залишаючи у себе лише їх копії (фотокопії) або витяги з таких документів. В іпотекодержателя відсутній імперативний обов`язок надавати нотаріусу (державному реєстратору) для проведення реєстрації права власності саме оригінал іпотечного договору, якщо такий залишився в іншого нотаріуса. Висновок апеляційного суду про те, що оригінал іпотечного договору нібито зберігається в матеріалах реєстраційної справи, заведеної приватним нотаріусом Прокудіною Л. Д., нічим не підтверджений і ґрунтується на припущеннях (суд не витребував таку справу і не допитав названого нотаріуса). При цьому судом залишено поза увагою те, що після вчинення реєстраційних дій приватний нотаріус Прокудіна Л. Д. повернула ОСОБА_2 оригінал іпотечного договору. В реєстраційній справі, заведеній у паперовій формі приватним нотаріусом Каплуном Ю. В., наявна копія іпотечного договору з проставленими відмітками «Копія», «Згідно з оригіналом», а не «Копія з копії», що свідчить про виготовлення названим нотаріусом копії цього документа саме з паперового примірника оригіналу договору. Таким чином, при державній реєстрації за ОСОБА_2 права власності на предмет іпотеки приватним нотаріусом КМНО Каплуном Ю. В. як державним реєстратором були дотримані вимоги законодавства, яке регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Посилання суду апеляційної інстанції на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19), є безпідставним, оскільки, на відміну від цієї справи, у вказаній справі були відсутні відомості про отримання іпотекодавцем письмової вимоги і не проводилася оцінка майна - предмета іпотеки - на момент переходу права власності. 
		 
		У грудні 2022 року державний реєстратор - приватний нотаріус КМНО Каплун Ю. В. подав до Верховного Суду касаційні скарги на постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року та на додаткову постанову цього суду від 13 грудня 2022 року, в яких, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і залишити в силі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 січня 2022 року. 
		 
		На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник вказав, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2019 року у справі № 519/77/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 474/106/18, від 12 листопада 2020 року у справі № 200/3452/17, від 18 листопада 2020 року у справах № 750/5622/19, № 154/883/19, від 11 серпня 2022 року у справі № 461/1980/17, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21. Державна реєстрація права власності на іпотечне майно за ОСОБА_2 була проведена за наявності звіту про вартість предмета іпотеки, визначену на момент такого набуття, тобто з дотриманням вимог частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку». Посилання суду апеляційної інстанції на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19), є безпідставним, оскільки, на відміну від цієї справи, у вказаній справі були відсутні відомості про отримання іпотекодавцем письмової вимоги і не проводилася оцінка майна - предмета іпотеки - на момент переходу права власності. Іпотекодержатель надала всі необхідні документи для набуття нею права власності в позасудовому порядку, в тому числі оригінали іпотечного договору та угоди про внесення змін до нього. Висновок апеляційного суду про те, що оригінал іпотечного договору нібито зберігається в матеріалах реєстраційної справи, заведеної приватним нотаріусом Прокудіною Л. Д., нічим не підтверджений і ґрунтується на припущеннях. Крім того, належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Отже, позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивач визначив співвідповідачем. Вирішуючи питання про відшкодування ОСОБА_1 понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що грошові кошти на користь адвокатського об`єднання були сплачені за юридичні послуги, а не за професійну правничу допомогу, і така оплата була здійснена не позивачем, а іншою фізичною особою. Крім того, стороною позивача не подано детального розрахунку (опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу за кожним з видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), що позбавило іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу. 
		 
		В лютому 2023 року ОСОБА_1  подав відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шимка А. П., в якому просив закрити касаційне провадження за цією скаргою з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 396 ЦПК України, а в разі її розгляду по суті - залишити скаргу без задоволення з огляду на її необґрунтованість.
		 
		В лютому 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Демчук О. В. подав відзив на касаційну скаргу державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Каплуна Ю. В. на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року, в якому просив закрити касаційне провадження за цією скаргою з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України, а в разі її розгляду по суті - залишити скаргу без задоволення з огляду на її необґрунтованість.
		 
		В березні 2023 року ОСОБА_1  подав відзив на касаційну скаргу державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Каплуна Ю. В. на постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Шимка А. П. на постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року та витребувано матеріали цієї справи з Голосіївського районного суду міста Києва.
		 
		Ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 та від 17 січня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Каплуна Ю. В. на постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року та додаткову постанову цього суду від 13 грудня 2022 року.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2023 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Демчука О. В. про поновлення строку для подання відзиву на касаційну скаргу задоволено частково. Продовжено до 15 лютого 2023 року ОСОБА_1 строк для подання відзиву на касаційну скаргу державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Каплуна Ю. В. на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року.
		 
		09 травня 2023 року справа № 752/19664/19 надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 3 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
		 
		За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
		 
		Зазначеним вимогам закону рішення місцевого суду та оскаржувані судові рішення суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідають. 
		 
		Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		 
		Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
		 
		Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
		 
		Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
		 
		Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
		 
		Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
		 
		Судами встановлено, що 24 червня 2015 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено договір позики, за яким ОСОБА_2 надала ОСОБА_1 позику в розмірі 538 142,50 грн на строк до 24 серпня 2015 року. 
		 
		Цього ж дня, 24 червня 2015 року, між названими сторонами було укладено договір про внесення змін до договору позики, згідно з яким пункти 1 і 3 основного договору вирішено викласти в такій редакції: позичальник ОСОБА_1 позичив (взяв у борг) у позикодавця 1 068 577,50 грн, що на день укладення цього договору за курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить еквівалент 50 000 доларів США (пункт 1); позичальник зобов`язується повернути позикодавцю зазначений у пункті 1 цього договору борг до 12 години ранку 24 вересня 2015 року (пункт 3).
		 
		Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
		 
		Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		 
		З метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним договором позики 24 червня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Левчук І. І. за реєстровим № 825, предметом якого є належна іпотекодавцю на праві власності двокімнатна квартира       АДРЕСА_3 їв. 
		 
		Цього ж дня, 24 червня 2015 року, приватним нотаріусом КМНО Левчук І. І. були внесені відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек про обтяження вищезгаданої квартири іпотекою та забороною на її відчуження.
		 
		12 серпня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін до іпотечного договору, посвідчений 12 серпня 2015 року приватним нотаріусом КМНО Левчук І. І. за реєстровим № 1052, яким параграф 1.1 розділу І договору іпотеки викладено в такій редакції: за договором позики зі змінами та доповненнями, укладеним 24 червня 2015 року між ОСОБА_1 (іпотекодавцем) та ОСОБА_2 (іпотекодержателем), іпотекодержатель надав іпотекодавцю позику в сумі 1 068 577,50 грн, що на день укладення цього договору за курсом НБУ становить еквівалент 50 000 доларів США.
		 
		Згідно з пунктом 5.3 іпотечного договору у разі порушення основного зобов`язання та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю на фактичну адресу проживання, а саме: АДРЕСА_2 письмову вимогу про усунення порушень, в якій іпотекодержатель зазначає стислий зміст порушених іпотекодавцем зобов`язань, вимогу про виконання порушеного зобов`язання у строк 31 день та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору та чинного законодавства України.
		 
		Вищезгаданий іпотечний договір містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, зокрема в пунктах 6.1, 6.1.1, 6.1.3 визначено, що іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку залишення без задоволення іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя щодо усунення порушень основного зобов`язання або умов цього договору згідно зі статтею 35 Закону України «Про іпотеку». Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки є договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». 
		 
		Пунктом 6.2.3 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель має право набути у власність предмет іпотеки на наступний день після спливу строку для усунення порушень основного зобов`язання, вказаного в письмовій вимозі, надісланій іпотекодавцю згідно зі статтею 35 Закону України «Про іпотеку»та пунктом 5.3 цього договору, і якщо в цей строк вказані порушення не будуть усунені іпотекодавцем або письмова вимога іпотекодержателя буде залишена іпотекодавцем без задоволення. Право власності на предмет іпотеки в рахунок задоволення вимог іпотекодержателя переходить до іпотекодержателя з моменту державної реєстрації цього договору у відповідних органах, за умови документального підтвердження надсилання на адресу іпотекодавця письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання зазначеної вимоги та відсутності на оригіналі цього договору іпотекодержателя відмітки про його розірвання.
		 
		Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності (пункт 6.2.5 іпотечного договору).
		 
		27 травня 2016 року державний реєстратор - приватний нотаріус КМНО Косенко М. О. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29786958, за яким право власності на квартиру   АДРЕСА_1 було зареєстровано за    ОСОБА_2 як іпотекодержателем.
		 
		В подальшому державний реєстратор - приватний нотаріус КМНО Косенко М. О. прийняв рішення № 30706356 і № 30706304 про припинення іпотеки та обтяження за іпотечним договором від 24 червня 2015 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
		 
		На підставі іпотечного договору від 29 липня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Прокудіною Л. Д., ОСОБА_2 передала спірну квартиру в іпотеку іншій особі - ОСОБА_3 . 
		 
		Цього ж дня, 29 липня 2016 року, приватний нотаріус КМНО Прокудіна Л. Д. прийняла рішення № 30707578 про державну реєстрацію іпотеки та № 30707468 - про заборону відчуження. 
		 
		01 серпня 2016 року приватний нотаріус КМНО Прокудіна Л. Д. як державний реєстратор прийняла рішення № 30725643 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 . Підстава: договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 01 серпня 2016 року, посвідчений цим же нотаріусом за реєстраційним № 892. 
		 
		Цього ж дня, 01 серпня 2016 року, приватний нотаріус КМНО Прокудіна Л. Д. прийняла рішення № 30725721 про зняття заборони відчуження та № 30725762 - про припинення іпотеки за іпотечним договором від 29 липня 2016 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . 
		 
		Не погодившись з вищевказаними рішеннями державних реєстраторів - приватних нотаріусів Косенка М. О. та ОСОБА_4 , ОСОБА_1 звернувся до Міністерства юстиції України з відповідною скаргою. 
		 
		30 серпня 2016 року Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації прийняла рішення, оформлене у формі висновку, яким задовольнила скаргу ОСОБА_1 . 
		 
		На підставі висновку вказаної Комісії заступником Міністра юстиції України з питань державної реєстрації було видано наказ від 19 вересня 2016 року № 2745/5, яким скасовано вищезгадані рішення державних реєстраторів - приватних нотаріусів Косенка М. О. та Прокудіної Л. Д. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме: від 27 травня 2016 року № 29786958, від 29 липня 2016 року № 30706356, № 30706304, № 30707578 і № 30707468, від 01 серпня 2016 року № 30725643, та у зв`язку з цим поновлено записи про іпотеку та про заборону відчуження, внесені на підставі іпотечного договору від 24 червня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 
		 
		22 вересня 2016 року  ОСОБА_2 звернулася до державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Каплуна Ю. В. із заявою, в якій просила передати їй право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі іпотечного договору від 24 червня 2015 року, укладеного між нею та ОСОБА_1 . До цієї заяви ОСОБА_2 долучила, зокрема: 
		- іпотечний договір від 24 червня 2015 року, укладений між нею та ОСОБА_1 ; 
		- договір про внесення змін до вказаного іпотечного договору; 
		- звіт про незалежну оцінку двокімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 78,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_4 , складений суб`єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю «Оціночна компанія «Експерт - БТІ», згідно з яким станом на 22 вересня 2016 року ринкова вартість цієї квартири без урахування податку на додану вартість становила 1 428 453 грн.
		 
		За результатами розгляду вказаної заяви 23 вересня 2016 року державним реєстратором - приватним нотаріусом КМНО Каплуном Ю. В. в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки було прийнято рішення про державну реєстрацію за  ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру. 
		 
		Судами також встановлено, що на виконання приписів частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку»31 березня 2016 року, тобто до звернення в позасудовому порядку стягнення на предмет іпотеки, ОСОБА_2 надіслала позивачу вимогу від 29 березня 2016 року про усунення порушень основного зобов`язання та попередила, що в разі несплати заборгованості за договором позики протягом 31 календарного дня з моменту отримання цієї вимоги вона як іпотекодержатель реалізує своє право звернути стягнення на предмет іпотеки. 
		 
		Вказану вимогу  ОСОБА_1 отримав 06 квітня 2016 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення у цінний лист, однак не усунув зазначені в ній порушення.
		 
		Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення про державну реєстрацію права власності) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		 
		Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» уразі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
		 
		Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору від 24 червня 2015 року) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. 
		 
		Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору від 24 червня 2015 року) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. 
		 
		З аналізу змісту вищенаведених статей 36 і 37 Закону України «Про іпотеку» вбачається, що за цим Законом застереження в іпотечному договорі прирівнюється за своїми правовими наслідками до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовстановлюючим документом. 
		 
		У справі, яка переглядається, позасудове врегулювання спору та застереження про можливість задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки сторони погодили в пункті 6.1 іпотечного договору від 24 червня 2015 року, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (підпункт 6.1.2). 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення про державну реєстрацію права власності) іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. 
		 
		Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон № 1952-IV.
		 
		Частиною першою статті 2 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		 
		За змістом частин першої та третьої статті 10 Закону № 1952-IV державним реєстратором є, зокрема нотаріус. Державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
		 
		Відповідно до частини першої статті 16 Закону № 1952-IV формування заяв у сфері державної реєстрації прав та/або їх реєстрація проводиться у базі даних заяв. Під час прийняття заяви в паперовій формі обов`язково виготовляються електронні копії документів, поданих заявником для проведення державної реєстрації прав. Електронні копії документів виготовляються шляхом сканування оригіналів та копій документів, що пред`являються заявником для проведення державної реєстрації прав з подальшим розміщенням їх у Державному реєстрі прав. У базі даних заяв реєструються рішення судів про заборону вчинення дій, пов`язаних з державною реєстрацією прав.
		 
		Згідно з частинами першою-третьою статті 17 Закону № 1952-IV реєстраційна справа формується у паперовій формі після відкриття розділу на об`єкт нерухомого майна у Державному реєстрі прав та внесення до нього відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав та зберігається протягом всього часу існування об`єкта. Реєстраційна справа у паперовій формі включає документи, на підставі яких вносилися відомості до Державного реєстру прав, а також інші документи, отримані та сформовані під час проведення державної реєстрації, що розміщуються у порядку їх надходження і нумеруються. Реєстраційній справі у паперовій формі присвоюється реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна. Реєстраційна справа в електронній формі складається з документів, сформованих за допомогою програмного забезпечення Державного реєстру прав та електронних копій документів, поданих або сканованих за заявами у сфері державної реєстрації прав. Реєстраційна справа в електронній формі зберігається в Державному реєстрі речових прав.
		 
		Відповідно до частини другої статті 18 Закону № 1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
		 
		Згідно з пунктом 40 Порядку № 1127 державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону № 1952-IVта цим Порядком.
		 
		Для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину (пункт 57 Порядку № 1127). 
		 
		Згідно з пунктом 61 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
		 
		У наведених правових нормах визначено перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону № 1952-IVта статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
		 
		Такі правові висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19).
		 
		В постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/235/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) викладені такі правові висновки.
		 
		В абзаці третьому частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом), зокрема, встановлювалося, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		 
		Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що зазначене положення закону обумовлено тим, що суд вирішує спір про право. Скасування державної реєстрації речових прав повинно бути пов`язано з підставою для проведення такої реєстрації, з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право. Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності.
		 
		Під час розгляду справ цієї категорії суд повинен надати оцінку всім обставинам, які мали місце при зверненні стягнення на іпотечне майно. Тим самим суд визначає: (а) неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цих відомостей); (б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому (в) в цієї особи відсутнє право власності, а отже (г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини).
		 
		Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить. 
		 
		Вирішивши наявний між сторонами спір про право на користь позивача, суд тим самим в мотивувальній частині рішення виснував, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, правильно застосувавши положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом).
		 
		Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення Закону № 1952-IV регламентують процедуру внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За загальним правилом, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, державний реєстратор повинен керуватися положеннями Закону № 1952-IV, чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення.
		 
		Абзацом другим частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у чинній нині редакції) передбачено, що якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав.
		 
		Чинна нині редакція абзацу другого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV встановлює, що у разі якщо в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.
		 
		Чинне нині положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV також містить пряму вказівку на те, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.
		 
		Таким чином, порядок дій державного реєстратора у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення врегульований чинними нині абзацами другим і третім частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV.
		 
		Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.
		 
		При цьому, в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV, відомості про право власності відповідача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вилучаються. Задоволення позову є підставою для вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії - внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення.
		 
		За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		 
		Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		 
		Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг.
		 
		Щодо позовних вимог, пред`явлених ОСОБА_1 до ОСОБА_2 .
		 
		Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в порушення вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері державної реєстрації речових прав, та Закону України «Про іпотеку» державний реєстратор - приватний нотаріус КМНО Каплун Ю. В. провів державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 за відсутності оригіналів іпотечного договору від 24 червня 2015 року та додаткової угоди до нього, при цьому з позивачем не була погоджена ціна набуття права власності на предмет іпотеки, що є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна. 
		 
		Однак наведені висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права з огляду на таке. 
		 
		В постанові Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі № 372/548/20-ц (провадження № 61-10404св22) вказано, що частиною третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності; у разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) акцентувала на тому, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна. При цьому непогодження оцінки предмета іпотеки з власником майна не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності, оскільки основною підставою для скасування такого рішення є відсутність такої оцінки.
		 
		У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 22 вересня 2016 року разом із заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки ОСОБА_2 подала державному реєстратору - приватному нотаріусу КМНО Каплуну Ю. В. звіт про незалежну оцінку двокімнатної квартири  АДРЕСА_3 , складений суб`єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю «Оціночна компанія «Експерт - БТІ», згідно з яким станом на 22 вересня 2016 року ринкова вартість цієї квартири без урахування податку на додану вартість становила 1 428 453 грн.
		 
		Таким чином, на час прийняття 23 вересня 2016 року оспорюваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звіт про оцінку майна був поданий державному реєстратору.
		 
		Отже, в цій справі оцінку вартості предмета іпотеки було проведено відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення про державну реєстрацію права власності), згідно з якою іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, і зазначена оцінка була чинною на момент переходу права власності до іпотекодержателя.
		 
		Наведений підхід щодо застосування норм права у спірних правовідносинах не суперечить правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 20 квітня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19), на яку послався суд апеляційної інстанції, про те, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна та має бути проведена на момент такого набуття, оскільки у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що оцінка предмета іпотеки на момент переходу права власності взагалі не проводилася.
		 
		Доказів на спростування змісту вищезгаданого звіту в частині вартості майна, як і доказів на підтвердження незаконності (недійсності) цього звіту позивачем не надано. При цьому аргументи  ОСОБА_1 про те, що заявлена іпотекодержателем вартість спірної квартири є нижчою, ніж ринкова ціна, про що свідчить долучений ним до позовної заяви звіт про оцінку майна, складний 12 вересня 2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнекс Консалтінг», не заслуговують на увагу, оскільки в цьому звіті проведено оцінку житлового приміщення загальною площею 133,75 кв. м, тоді як загальна площа квартири, яка є предметом іпотеки, становить 78,3 кв. м. 
		 
		Пунктом 24 Порядку № 1127 передбачено, що за результатом розгляду заяви уповноважена особа суб`єкта державної реєстрації прав, нотаріус або його помічник невідкладно повертає заявникові оригінали документів, поданих для державної реєстрації, а також за бажанням заявника надає інформацію з Державного реєстру прав чи рішення державного реєстратора щодо відмови в державній реєстрації прав у паперовій формі. На поданій заяві, що долучалася до документів, поданих для державної реєстрації прав, заявником в довільній формі зазначаються відомості про отримання документів у повному обсязі та проставляється власний підпис. У разі відмови у проведенні державної реєстрації прав заявникові також повертається документ, що підтверджує внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав. Уповноважена особа суб`єкта державної реєстрації прав, нотаріус або його помічник під час повернення документів, надання рішення державного реєстратора щодо відмови в державній реєстрації прав у паперовій формі відповідно до пункту 8 цього Порядку встановлює особу заявника та перевіряє обсяг його повноважень.
		 
		В постанові Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у справі № 910/9907/21, в якій предмет позову становила, зокрема вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем, вказано, що відхиляючи доводи позивача про те, що в матеріалах реєстраційної справи знаходяться копії документів, а не їх оригінали, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що відповідно до пункту 24 Порядку № 1127 за результатом розгляду заяви державний реєстратор, уповноважена особа невідкладно повертає заявникові оригінали документів, поданих для державної реєстрації (крім заяви, що долучається до документів, поданих для державної реєстрації прав, інших заяв, що подавалися суб`єкту державної реєстрації прав або нотаріусу, та документа, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав). Таким чином, у реєстраційній справі не повинні міститися оригінали відповідних документів.
		 
		Отже, висновок суду апеляційної інстанції в цій справі про те, що державний реєстратор - приватний нотаріус КМНО Каплун Ю. В. провів державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 за відсутності оригіналів іпотечного договору від 24 червня 2015 року та додаткової угоди до нього, є помилковим, оскільки за результатом розгляду відповідної заяви нотаріус має повернути заявникові оригінали документів, поданих для державної реєстрації, а тому сама по собі наявність в реєстраційній справі державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Каплуна Ю. В. копій вищезгаданих документів не може слугувати підтвердженням того, що ОСОБА_2 не подавала названому нотаріусу їх оригінали.
		 
		Висновок апеляційного суду про те, що договір іпотеки від 24 червня 2015 року, а також договір про внесення змін до цього договору не могли бути надані 22 вересня 2016 року приватному нотаріусу Каплуну Ю. В. для здійснення ним державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за іпотекодержателем ОСОБА_2 , оскільки ці договори зберігаються в матеріалах реєстраційної справи, заведеної приватним нотаріусом Прокудіною Л. Д., нічим не підтверджений (суд не витребував оригінал такої справи і не допитав названого нотаріуса), тоді як за змістом вищенаведеної статті 81 ЦПК України доказування (а отже, і судове рішення) не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Крім того, згідно з абзацами першим та другим пункту 9, пунктом 10 Порядку № 1127 разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав. У разі коли оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав, відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування, заявник подає копії документів, оформлені такими органами відповідно до законодавства. З поданих оригіналів або копій (у випадку, передбаченому абзацом другим пункту 9 цього Порядку) документів, необхідних для державної реєстрації прав, уповноважена особа суб`єкта державної реєстрації прав, нотаріус або його помічник виготовляє електронні копії таких документів шляхом їх сканування, які долучаються до заяви, зареєстрованої у базі даних заяв. 
		 
		Отже, навіть за обставин залишення оригіналів іпотечного договору від 24 червня 2015 року та додаткової угоди до нього в матеріалах реєстраційної справи,заведеної приватним нотаріусом Прокудіною Л. Д., державний реєстратор - приватний нотаріус КМНО Каплун Ю. В. вправі був прийняти від заявника ОСОБА_2 належним чином завірені копії цих документів. 
		 
		Зі змісту відповіді Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23 січня 2020 року № 074/07/1-314, наданої на запит місцевого суду, вбачається, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявні скановані копії заяви ОСОБА_2 за реєстраційним номером 18695247 про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки та документи, сформовані приватним нотаріусом КМНО Каплуном Ю. В., які слугували підставою для прийняття ним 23 вересня 2016 року оспорюваного рішення, проте ці документи в паперовому вигляді до Департаменту не передавалися та на обліку не перебувають (том 1, а. с. 165-166). 
		 
		Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що іпотечний договір від 24 червня 2015 року містить відповідне застереження про можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на предмет іпотеки і відповідачем ОСОБА_2 дотримано положення частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання ОСОБА_1 як боржнику та іпотекодавцю вимоги про усунення порушень забезпеченого іпотекою основного зобов`язання, проте ні після завершення 30-денного строку з моменту отримання цієї вимоги, ні на час проведення державної реєстрації за названим відповідачем права власності на спірну квартиру позивач не виконав боргове зобов`язання, а також те, що державному реєстратору були надані всі необхідні документи для здійснення державної реєстрації права власності, передбачені пунктами 57, 61 Порядку № 1127, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог,пред`явлених ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , у зв`язку з їх недоведеністю. 
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення в означеній вище частині, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. 
		 
		Враховуючи викладене, висновки суду апеляційної інстанції про те, що державна реєстрація права власності на спірну квартиру була проведена з порушенням вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері державної реєстрації речових прав, та Закону України «Про іпотеку», є помилковими.
		 
		З огляду на викладене апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції в означеній вище частині та ухвалив нове рішення про задоволення позову. 
		 
		Доводи касаційної скарги державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Каплуна Ю. В. про те, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2019 року у справі № 519/77/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 474/106/18, від 12 листопада 2020 року у справі № 200/3452/17, від 18 листопада 2020 року у справах № 750/5622/19, № 154/883/19, від 11 серпня 2022 року у справі № 461/1980/17, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, не заслуговують на увагу з огляду на таке. 
		 
		У справі № 750/5622/19 (провадження № 61-17150св19), в якій також вирішувалося питання щодо правомірності рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, Верховний Суд скасував судове рішення апеляційного суду та направив справу на новий апеляційний розгляд з огляду на те, що для застосування встановленої Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» державної гарантії захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті, обов`язковими є встановлення сукупності обставин, а саме: нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці; у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Однак в порушення вимог статей 89, 263, 264, 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції не встановив обставин, наявність яких у своїй сукупності дає підстави для застосування до спірних правовідносин мораторію на здійснення іпотекодержателем права відчужувати майно іпотекодавця. 
		 
		Отже, вказана постанова суду касаційної інстанції та оскаржуване судове рішення ухвалені за різних фактичних обставин справи, з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, що не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства та, відповідно, правову позицію, висловлену Верховним Судом у справі № 750/5622/19.
		 
		В постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 519/77/18 (провадження № 61-10311св19), від 15 квітня 2020 року у справі № 474/106/18 (провадження № 61-13847св19) та від 12 листопада 2020 року у справі № 200/3452/17 (провадження № 61-18790св19) вказано, що справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів (про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса) мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів. Відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача. Тобто цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом. Сам же нотаріус може залучатися судами як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Враховуючи наведене, за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
		 
		Однак у вказаних справах вирішувалося питання про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, тоді як в цій справі предметом позову було, зокрема визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки.
		 
		В постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19 (провадження № 61-12287св20) зазначено, що згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону № 1952-IV викладено у новій редакції. Тлумачення наведеної норми права у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону № 1952-IV у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. Оскільки з 16 січня 2020 року матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, то наразі ефективним способом захисту порушених прав є саме вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно за іпотекодержателем. Таким чином, з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому доводи позивача про необхідність застосування такого способу судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати ефективне відновлення її порушеного права касаційним судом відхиляються. 
		 
		Однак, на відміну від справи № 154/883/19, у справі, яка переглядається, позивач просив скасувати рішення суб`єкта державної реєстрації щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно за іпотекодержателем, а отже, звернувся до суду з позовом, який відповідає належному способу захисту порушених прав.
		 
		В постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі № 461/1980/17 (провадження № 61-2659св21) вказано, що скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні нежитлові приміщення належать територіальній громаді міста Львова, яка свою волю на їх вибуття не висловлювала, тому позов про витребування цього нерухомого майна від останнього його набувача є обґрунтованим, що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16. Отже, вважав вимогу про скасування державної реєстрації права власності відповідача на спірні нежитлові приміщення також обґрунтованою. Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна. У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що «судове рішення про задоволення віндикаційного позову саме по собі є достатньою підставою для внесення державним реєстратором відповідних записів до Державного реєстру. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем». У справі, яка переглядається, Львівська міська рада заявила саме віндикаційний позов, отже, такий спосіб захисту прав, як скасування державної реєстрації права також не є належним способом захисту прав позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові. За таких обставин, рішення суду першої інстанції не може залишатися в силі. Отже, постанова апеляційного суду у частині задоволення вимоги про скасування державної реєстрації права власності відповідача на спірні нежитлові приміщення підлягає скасуванню із наступною відмовою у позові у цій частині. 
		 
		Однак у вказаній справі спірне майно було неодноразово відчужене, тоді як захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
		 
		Разом з тим у справі, яка переглядається, наказом заступника Міністра юстиції України з питань державної реєстрації від 19 вересня 2016 року № 2745/5 були скасовані рішення державних реєстраторів - приватних нотаріусів Косенка М. О. та Прокудіної Л. Д. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме: рішення від 27 травня 2016 року № 29786958, яким право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_2 як іпотекодержателем; рішення від 01 серпня 2016 року № 30725643 про державну реєстрацію права власності на згадану квартиру за ОСОБА_3 , якій спірне житло передала в іпотеку вже ОСОБА_2 . 
		 
		За вказаних обставин позивач знову став власником спірної квартири, а ОСОБА_2 - іпотекодержателем цього майна на підставі укладеного 24 червня 2015 року між названими сторонами іпотечного договору, а тому заявлена ОСОБА_1 в цій справі позовна вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації щодо державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем є належним та ефективним способом захисту порушених прав.
		 
		Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
		 
		При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. 
		 
		З урахуванням викладеного висновки щодо застосування норм права, що містяться у вищезгаданих постановах Верховного Суду, на які послався державний реєстратор - приватний нотаріус КМНО Каплун Ю. В. на обґрунтування підстави касаційного оскарження основної постанови апеляційного суду, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, обставини, встановлені судами в цій справі, суттєво відрізняються від обставин, встановлених у справах № 519/77/18, № 474/106/18, № 200/3452/17, № 750/5622/19, № 154/883/19, № 461/1980/17, № 916/2464/19.
		 
		Таким чином, Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної державним реєстратором - приватним нотаріусом КМНО Каплуном Ю. В. в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження постанови апеляційного суду, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Посилання представника     ОСОБА_2 - адвоката Шимка А. П. на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 55 Закону України «Про нотаріат», підпункту 1 пункту 1 глави 2 розділу ІІ, пунктів 3, 4, першого та другого абзаців пункту 7 глави 7 розділу І, підпункту 7.7 пункту 7 глави 1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, у подібних правовідносинах, не заслуговують на увагу, оскільки в даному випадку приватний нотаріус Каплун Ю. В. приймав оспорюване рішення як державний реєстратор, тоді як умови, підстави та процедуру проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначає Закон № 1952-IV та Порядок № 1127, у зв`язку з чим вищенаведені норми не підлягали застосуванню до спірних правовідносин. 
		 
		Доводи представника     ОСОБА_2 - адвоката Шимка А. П., наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 16 Закону № 1952-1V, пунктів 9, 24 Порядку № 1127, частини третьої (частина п`ята у чинній нині редакції) статті 37 Закону України «Про іпотеку» у подібних правовідносинах, колегією суддів відхиляються, оскільки у вищенаведених постановах від 09 лютого 2023 року у справі № 910/9907/21 та від 23 лютого 2023 року у справі № 372/548/20-ц (провадження № 61-10404св22)Верховний Суд вже сформулював правові висновки з цього питання.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		За таких обставин, з огляду на необхідність врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у вищезгаданих постановах Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у справі № 910/9907/21 та від 23 лютого 2023 року у справі № 372/548/20-ц (провадження № 61-10404св22), тобто в судових рішеннях Верховного Суду, ухвалених після подання касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про вихід за межі доводів та вимог касаційних скарг на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України.
		 
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Оскільки суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, то оскаржувана постанова апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог, пред`явлених ОСОБА_1 до       ОСОБА_2 , про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та припинення права власності підлягає скасуванню із залишенням в означеній частині в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.
		 
		Щодо позовних вимог, пред`явлених ОСОБА_1 до державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Каплуна Ю. В. 
		 
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог   ОСОБА_1 до державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Каплуна Ю. В. про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та припинення права власності, суд першої інстанції виходив з того, що ці вимоги є недоведеними.
		 
		Скасовуючи рішення місцевого суду в означеній частині і ухвалюючи нове судове рішення про задоволення вказаних позовних вимог, суд апеляційної інстанції, навпаки, виходив з того, що за обставинами цієї справи позов є доведеним. 
		 
		Верховний Суд вважає правильним висновок суду першої інстанцій в частині відмови у задоволенні вказаних позовних вимог до названого відповідача, однак не може погодитися з мотивами такої відмови з огляду на таке.
		 
		Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
		 
		Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.
		 
		Під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою позивача.
		 
		Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
		 
		Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
		 
		В постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
		 
		Тобто пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
		 
		В постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 461/1815/17 (провадження № 61-11638св22) вказано, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі. З урахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позовна вимога прокурора про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їхніх обтяжень не може бути звернена до приватного нотаріуса. Державний реєстратор, як і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. 
		 
		У справі, що переглядається, зміст і характер правовідносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у ОСОБА_1  виник саме з відповідачем ОСОБА_2 з приводу порушення права власності позивача на спірне нерухоме майно внаслідок реєстрації за названим відповідачем такого права, а нотаріус є неналежним відповідачем. Однак, відмовляючи в задоволенні заявлених позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Каплуна Ю. В.через їх недоведеність, місцевий суд не врахував зазначеного. За обставинами цієї справи в задоволенні вимог до нотаріуса необхідно відмовити у зв`язку з пред`явленням їх до неналежного відповідача, тобто з інших правових підстав.
		 
		Зважаючи на викладене, визначені судом першої інстанції правові підстави для відмови в задоволенні заявлених позовних вимог    ОСОБА_1 до приватного нотаріуса КМНО Каплуна Ю. В. через їх недоведеність, а апеляційного суду - для задоволення цього позову до названого відповідача, є помилковими. 
		 
		Отже, Верховний Суд погоджується з доводами державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Каплуна Ю. В.про те, що він не може виступати відповідачем у цьому спорі.
		 
		За таких обставин, з огляду на необхідність врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у вищезгаданій постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 461/1815/17 (провадження № 61-11638св22), тобто в судовому рішенні Верховного Суду, ухваленому після подання касаційних скарг, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі доводів та вимог касаційних скарг на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України.
		 
		Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		 
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, то оскаржувані основну постанову апеляційного суду та додаткову постанову цього суду, якою вирішено питання щодо розподілу пов`язаних з розглядом справи судових витрат, необхідно скасувати, а рішення суду першої інстанції в частині наведених цим судом підстав для відмови в задоволенні заявлених позовних вимог  ОСОБА_1 до приватного нотаріуса КМНО Каплуна Ю. В. - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції - залишити в силі.
		 
		Щодо розподілу судових витрат.
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		За подання касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 сплатила судовий збір в розмірі 4 900 грн, а ОСОБА_6  - 4 610,40 грн. 
		 
		Ставка судового збору, чинна на час подання касаційних скарг на рішення суду, встановлена статтею 4 Закону України «Про судовий збір» та визначена в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
		 
		Позивачем було заявлено три вимоги немайнового характеру: 1) про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності; 2) про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна - спірної квартири; 3) про припинення права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна - спірну квартиру.
		 
		Позовну заяву подано у вересні 2019 року, ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою-підприємцем становила 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2019 року - 1 921 грн) (підпункт 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).
		 
		Отже, за подання касаційних скарг кожному з відповідачів слід було сплатити по 4 610 грн (1 921 х 0,4 х 3 х 200 %).
		 
		З врахуванням того, що за результатами касаційного перегляду справи Верховним Судом залишено в силі рішення місцевого суду, яким в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, понесені відповідачами судові витрати на сплату судового збору підлягають відшкодуванню частково (без урахування зайво сплачених заявниками сум судового збору за подання касаційних скарг), а саме з позивача на користь кожного з відповідачів підлягає стягненню судовий збір в розмірі по 4 610 грн.
		 
		Щодо клопотань ОСОБА_1 та його представника - адвоката Демчука О. В. про закриття касаційних проваджень за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Шимка А. П. на постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року та за касаційною скаргою державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНОКаплуна Ю. В. на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року.
		 
		Як зазначено вище, в лютому 2023 року   ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу представника   ОСОБА_2 - адвоката Шимка А. П. на постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року, в якому просив закрити касаційне провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої 396 ЦПК України у зв`язку з тим, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 квітня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) вже виклала висновок щодо питання застосування норми права (частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку») у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, за змістом якого ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна.
		 
		Крім того, в лютому 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Демчук О. В. подав відзив на касаційну скаргу державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Каплуна Ю. В. на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року, в якому просив закрити касаційне провадження за цією скаргою з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України, у зв`язку з тим, що суд апеляційної інстанції вирішив питання про відшкодування витрат на правничу допомогу відповідно до наведеного заявником правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, згідно з яким «учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо».
		 
		Клопотання не підлягають задоволенню з таких підстав.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені в частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1 і 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
		 
		Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
		 
		Згідно з частиною восьмою статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження та строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу. 
		 
		Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		 
		На обґрунтування підстави касаційного оскарження постанови апеляційного суду представник       ОСОБА_2 - адвокат Шимко А. П. вказав, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 55 Закону України «Про нотаріат», підпункту 1 пункту 1 глави 2 розділу ІІ, пунктів 3, 4, першого та другого абзаців пункту 7 глави 7 розділу І, підпункту 7.7 пункту 7 глави 1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, частини першої статті 16 Закону № 1952-1V, пунктів 9, 24 Порядку № 1127, частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» у подібних правовідносинах.
		 
		Таким чином, представник   ОСОБА_2 - адвокат Шимко А. П. подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		На обґрунтування підстави касаційного оскарження додаткової постанови апеляційного суду державний реєстратор - приватний нотаріус КМНО Каплун Ю. В. зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
		 
		Отже, державний реєстратор - приватний нотаріус КМНО Каплун Ю. В. подав касаційну скаргу на додаткову постанову суду апеляційної інстанції на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Оскільки касаційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Шимка А. П. на постанову апеляційного суду та державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Каплуна Ю. В. на додаткову постанову цього суду були подані з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, містили підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, то Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов обґрунтованого висновку про відкриття касаційних проваджень.
		 
		Крім того, у справі, яка переглядається, колегія суддів дійшла висновку про вихід за межі доводів та вимог касаційної скарги представника       ОСОБА_2 - адвоката Шимка А. П. на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України з огляду на необхідність врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у вищезгаданих постановах Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у справі № 910/9907/21 та від 23 лютого 2023 року у справі № 372/548/20-ц (провадження № 61-10404св22), тобто в судових рішеннях Верховного Суду, ухвалених після подання касаційної скарги, так як в цій справі оцінку вартості спірного предмета іпотеки було проведено відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення про державну реєстрацію права власності), згідно з якою іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, і зазначена оцінка була чинною на момент переходу права власності до іпотекодержателя. Наведений підхід до застосування норм права у спірних правовідносинах не суперечив правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному впостанові від 20 квітня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19), на яку послався суд апеляційної інстанції, про те, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна та має бути проведена на момент такого набуття, оскільки у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що оцінка предмета іпотеки на момент переходу права власності взагалі не проводилася. 
		 
		З огляду на викладене Верховний Суд відмовляє в задоволенні вищезгаданого клопотання    ОСОБА_1 , так як аргументи названого заявника не охоплюються в повному обсязі передбаченою пунктом 4 частини першоїстатті 396 ЦПК України підставою закриття касаційного провадження.
		 
		Що стосується клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Демчука О. В. про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Каплуна Ю. В. на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року, то, крім вищенаведеного, колегія суддів зазначає таке. 
		 
		Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року стягнуто з ОСОБА_2 та державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Каплуна Ю. В. на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, надану у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, в сумі по 36 568,60 грн з кожного відповідача та витрати на правничу допомогу, надану у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в сумі по 22 855,37 грн з кожного відповідача. 
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
		 
		За загальним правилом в судовому рішенні повинні бути вирішені всі заявлені вимоги, а також всі інші, в тому числі процесуальні, питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема щодо розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.
		 
		Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти.
		 
		Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. 
		 
		Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 
		 
		З огляду на викладене, оскільки за результатами касаційного перегляду цієї справи колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваної основної постанови суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення місцевого суду, яким в задоволенні позовних вимог     ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі, то в силу вимог статті 141 ЦПК України всі судові витрати, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи в судах першої та апеляційної інстанцій, покладаються на названого позивача. Тобто оскаржувана додаткова постанова апеляційного суду, якою позивачу було відшкодовано судові витрати, підлягає обов`язковому скасуванню, незалежно від доводів касаційної скарги державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Каплуна Ю. В. та наведених ним підстав оскарження цього судового рішення. 
		 
		З огляду на викладене Верховний Суд відмовляє в задоволенні вищезгаданого клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Демчука О. В. про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Каплуна Ю. В. на додаткову постанову апеляційного суду.
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		В задоволенні клопотання     ОСОБА_7 про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Шимка Андрія Петровичана постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року відмовити.
		 
		В задоволенні клопотання представника     ОСОБА_7 - адвоката Демчука Олександра Васильовича про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Юрія Вікторовича на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року відмовити.
		 
		Касаційні скаргипредставника ОСОБА_2 - адвоката Шимка Андрія Петровича та державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Юрія Вікторовича задовольнити частково. 
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року та додаткову постанову цього суду від 13 грудня 2022 року скасувати.
		 
		Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 січня 2022 рокув частині вирішення позову        ОСОБА_7 а до державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Юрія Вікторовичапро визнання незаконним, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та припинення права власності змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		 
		В решті рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 січня 2022 року залишити в силі. 
		 
		Стягнути з     ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 4 610 (чотири тисячі шістсот десять) грн судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.
		 
		Стягнути з     ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6  4 610 (чотири тисячі шістсот десять) грн судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийІ. М. Фаловська  Судді:В. М. Ігнатенко   С. О. Карпенко   В. В. Сердюк   В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...