Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/5929/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них; з питань здійснення публічно-владних управлінських функцій з розпорядження земельними ділянками.
Надіслано для оприлюднення: 26.06.2023. Зареєстровано: 28.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 29.06.2023.
Дата набрання законної сили: 22.06.2023
Номер судового провадження: А/857/4332/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/5929/21 пров. № А/857/4332/23
		 
		Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		 
		головуючого судді:                                        Запотічного І.І.,
		суддів:                                                             Глушка І.В., Довгої О.І. 
		при секретарі судового засідання:            Василюк В.Б. 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу  Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2023 року (суддя Кузан Р.І., ухвалене в м. Львові о 12:21, повний текст складено 06.02.2023) у справі № 380/5929/21 за адміністративним позовом Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу до Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Кабінет Міністрів України, Міністерство культури та інформаційної політики України, Львівська обласна державна адміністрація,  треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватне підприємство «Наш ринок», Товариство з обмеженою відповідальністю «Яблуко ЛТД» про визнання протиправною та скасування ухвали, -
		 
		                                                     В С Т А Н О В И В:
		 
		15.04.2021 позивачі звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Львівської міської ради (ЛМР), в якому просили визнати протиправною та скасувати ухвалу Львівської міської ради №5034 від 25.04.2019 «Про відмову Об`єднанню Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництву Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, обмеженої вул. Я.Раппапорта, вул. Базарною, вул. Броварною, вул. Клепарівською».
		Позов обгрунтовують тим, що 25.04.2019 на пленарному засіданні Львівської міської ради розглядався проект ухвали щодо надання Об`єднанню Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництву Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, обмеженої вул. Я. Раппопорта, вул. Базарною, вул. Броварною, вул. Клепарівською. За наслідками розгляду Львівською міською радою прийнято ухвалу № 5034 "Про відмову Об`єднанню Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництву Американського Об єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, обмеженої вул. Я. Раппапорта, вул. Базарною, вул. Броварною, вул. Клепарівською". Підставою відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 4,7000га, обмеженої вул. Я. Раппопорта, вул. Базарною, вул. Броварною, вул. Клепарівською, для утримання та збереження місць давніх поховань - Старого єврейського кладовища, в ухвалі №5034 від 25.04.2019 зазначено невідповідність місця розташування земельної ділянки плану зонування території Шевченківського району м. Львова, відсутність затвердженого у встановленому порядку історико-архітектурного опорного плану м.Львова. Вказують, що віднесення земель до категорії історико-культурного призначення не передбачає собою необхідності в проведенні забудови, а лише розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій та їх охоронних зон. Вважають, що у відповідача немає законних підстав для відмови в наданні дозволу на замовлення проекту землеустрою з організації та встановлення меж територій історико-культурного призначення. Звертають увагу, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017 у справі № 462/3403/16-а визнано бездіяльність виконавчого комітету Львівської міської ради в частинні організації та встановлення меж території історико-культурного призначення - Старого єврейського кладовища в порядку, визначеному Постановою КМУ №1094 від 25.08.2004, протиправною; зобов`язано Львівську міську раду дати дозвіл замовнику Об`єднанню Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництву Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу на розробку проекту землеустрою. Проте, всупереч вимогам судового рішення, ухвалою Львівської міської ради від 25.04.2019 № 5034 відмовлено у наданні такого дозволу.
		Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2023 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано ухвалу Львівської міської ради №5034 від 25.04.2019 «Про відмову Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництву Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, обмеженої вул. Я. Раппапорта, вул. Базарною, вул. Броварною, вул. Клепарівською».
		Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач- Львівська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що згідно з нормами Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Зазначає, що оскаржуваною ухвалою Львівської міської ради № 5034 від 25.04.2019 відмовлено Об`єднанню Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництву Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 4,7000 га, обмеженої вул. Я. Раппапорта, вул. Базарною, вул. Броварною, вул. Клепарівською, для утримання та збереження місць давніх поховань - Старого єврейського кладовища, у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки плану зонування території Шевченківського району м. Львова та відсутністю затвердженого у встановленому порядку історико-архітектурного опорного плану м. Львова. Вважає, що вказана ухвала прийнята органом місцевого самоврядування з дотримання вимог ст.123 Земельного кодексу України. Зокрема, зазначені в ухвалі підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою передбачені ст. 123 Земельного кодексу України, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки містобудівній документації та відсутність історико-архітектурного опорного плану м.Львова. Крім того, апелянт зазначає, що рішенням Господарського суду Львівської області від 22.04.2005 у справі №1/511-17/289 встановлено, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» від 10.07.2003 № 1102-IV кладовище - відведена в установленому законом порядку земельна ділянка з облаштованими могилами та/або побудованими крематоріями, колумбаріями чи іншими будівлями чи спорудами, призначеними для організації поховання та утримання місць поховань. На території земельної ділянки в межах вул. Клепарівською-Базарною-Броварною-Рапопорта відсутні будь-які облаштовані могили та інші будівлі чи споруди, призначені для організації поховання та утримання місць поховань. Таким чином, територія земельної ділянки в межах вул. Клепарівської-Базарної-Броварної-Рапопорта та встановлених спеціалізованою організацією «ІНЕКО-Розвідування» не відповідає вказаним у законі ознакам кладовища. Отже, ці обставини підтверджені судовими рішеннями ще у 2005 році та не потребують доведенню. Вважає, що оскільки акти Кабінету Міністрів України на підставі яких суд у справі № 876/7361/17 зобов`язав відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою втратили чинність, тому відсутня правова підстава прийняття такого рішення. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити позивачам в задоволенні позову.
		Разом з тим, представником позивача- Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу до суду подано відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову. Крім того, представник позивача підтримав доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечив обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
		Представник відповідача в судовому засіданні підтримує доводи апеляційної скарги, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове яким в задоволенні позову відмовити .
		Представники позивачів в судовому засіданні заперечують доводи апеляційної скарги. Вважають, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення.
		Представник третьої особи Кабінету Міністрів України в судовому засіданні вказує на законність рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін.
		Інші учасники в судове засідання суду апеляційної інстанції не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином. Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзиву, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
		Судом встановлені наступні обставини.
		Представництво Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу 23.03.2016 звернулось до Львівської міської ради із проханням замовити проект землеустрою старого єврейського кладовища (між вул. Раппопорта, Базарною та Клепарівською) відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж території природньо-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення» №1094 від 25.08.2004. В заяві зазначено, що організація позивача готова оплатити вартість проведення всіх необхідних робіт. Крім цього, позивач в заяві звернув увагу на те, що замовником проекту землеустрою може бути лише міська рада.
		На вказане звернення від 23.03.2016 № 224-2016 Львівська міська рада відповіді не надала, а адресувала звернення Департаменту містобудування ЛМР, який у відповіді № 2403-1863 від 25.04.2016 повідомив про можливість виготовлення проекту землеустрою лише після затвердження Львівською міською радою Детального плану території м. Львова.
		Як вірно встановлено судом першої інстанції, не погоджуючись з вказаною бездіяльністю відповідача, позивачі у червні 2016 року звернулися до суду з адміністративним позовом до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, Департаменту містобудування Львівської міської ради в якому просили: визнати протиправною бездіяльність Львівської міської ради та її виконавчого комітету щодо невиконання вимог Розпорядження Кабінету Міністрів України № 604-р від 20 липня 1998 року «Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України», а саме: щодо здійснення заходів з утримання та збереження місць давніх поховань - Старого єврейського кладовища, не замовлення проекту землеустрою з організації та встановлення меж території історико-культурного призначення - Старого єврейського кладовища в порядку визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 1094 від 25 серпня 2004 року; визнати незаконними дії Львівської міської ради та Департаменту містобудування Львівської міської ради щодо відмови у замовленні проекту землеустрою з організації та встановлення меж території історико-культурного призначення - Старого єврейського кладовища в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 1094 від 25 серпня 2004 року; зобов`язати Львівську міську раду та її виконавчий комітет замовити розробку проекту землеустрою з організації та встановлення меж території історико-культурного призначення - Старого єврейського кладовища в порядку, визначеному для земель історико-культурного призначення.
		Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 08 червня 2017 року у справі №462/3403/16, позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Львівської міської ради та її виконавчого комітету щодо невиконання вимог Розпорядження Кабінету Міністрів України № 604-р від 20 липня 1998 року «Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України», а саме, щодо здійснення заходів з утримання та збереження місць давніх поховань - Старого єврейського кладовища та не замовлення проекту землеустрою з організації та встановлення меж території історико-культурного призначення - Старого єврейського кладовища в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 1094 від 25 серпня 2004 року. Визнано незаконними дії Львівської міської ради та Департаменту містобудування Львівської міської ради щодо відмови у замовленні проекту землеустрою з організації та встановлення меж території історико-культурного призначення - Старого єврейського кладовища в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 1094 від 25 серпня 2004 року. Зобов`язано Львівську міську раду та її виконавчий комітет замовити розробку проекту землеустрою з організації та встановлення меж території історико-культурного призначення - Старого єврейського кладовища в порядку, визначеному для земель історико-культурного призначення; виконати вимоги розпорядження Кабінету Міністрів України № 604-р від 20 липня 1998 року.
		Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року апеляційну скаргу Львівської міської ради задоволено частково. Постанову Залізничного районного суду м. Львова від 08 червня 2017 року у справі № 462/3403/16-а - скасовано та ухвалено нову, якою позовні вимоги задоволено частково. Визнано бездіяльність виконавчого комітету Львівської міської ради в частинні організації та встановлення меж території історико-культурного призначення - Старого єврейського кладовища в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 1094 від 25 серпня 2004 року, протиправною. Зобов`язано Львівську міську раду дати дозвіл замовнику - Об`єднанню Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництву Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу на розробку проекту землеустрою.
		Постановою Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №462/3403/16 касаційну скаргу Львівської міської ради залишено без задоволення. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року у справі № 462/3403/16-а залишено без змін.
		Відтак, з метою виконання вказаних судових рішень представник позивачів 29.01.2018 повторно звернувся до Львівської міської ради з заявою №29-18. У цьому зверненні просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою меж території історико-культурного призначення - Старого єврейського кладовища у м.Львові, відповідно до постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017 по справі №876/7361/17.
		Львівська міська рада зверталась до Львівського апеляційного адміністративного суду з заявою про роз`яснення постанови від 05.12.2017. Ухвалою суду від 20.03.2018 відмовлено відповідачу в задоволенні заяви про роз`яснення судового рішення.
		Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 24.06.2019 у справі №462/3403/16 частково задоволено заяву Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу про визнання бездіяльності відповідача протиправною. Визнано протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо невиконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017 у справі № 462/3403/16-а.
		Як вбачається з матеріалів справи, розглянувши заяви позивачів Львівська міська рада ухвалою № 5034 від 25.04.2019 відмовила Об`єднанню Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництву Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 4,7000 га, обмеженої вул. Я.Раппапорта, вул. Базарною, вул. Броварною, вул. Клепарівською, для утримання та збереження місць давніх поховань - Старого єврейського кладовища, у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки плану зонування території Шевченківського району м. Львова та відсутністю затвердженого у встановленому порядку історико-архітектурного опорного плану м. Львова.
		Відповідач в ухвалі вказав, що така прийнята відповідно до ст. 144 Конституції України, пп. 34 п.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 12, 122 Земельного кодексу України.
		Вважаючи оскаржувану ухвалу Львівської міської ради від 25.04.2019 №5034 протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивачі звернулися до суду першої інстанції з позовом.
		Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення проти позову.
		Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції з огляду на наступне.
		Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
		Згідно з п.п.34 п.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради відповідно до закону вирішуються питання регулювання земельних відносин.
		Відповідно до ст.12 Земельного кодексу України (ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою.
		Крім того, вказаною нормою ЗК України закріплені повноваження органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями комунальної власності та щодо організації землеустрою. Так, повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 92, 118, 122, 123 Земельного кодексу України, статтями 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», тоді як питання організації землеустрою регулюються Законом України «Про землеустрій».
		Згідно з ч.2 ст.123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
		Відповідно до абз.1 ч.3 ст. 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		Апеляційний суд звертає увагу, що норми ст.123 ЗК України врегульовують лише питання надання земельних ділянок фізичним та юридичним особам у користування. Разом з тим, правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою, регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування, регулюються Законом України «Про землеустрій».
		Згідно з ст.2 Закону України «Про землеустрій» землеустрій забезпечує, зокрема, встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.
		Відповідно до ст.19 Закону України «Про землеустрій» до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать: а) організація та здійснення землеустрою, проведення інвентаризації земель та земельних ділянок усіх форм власності; б) організація та здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у межах та порядку, встановлених законом; в) координація здійснення землеустрою та контролю за використанням і охороною земель комунальної власності; г) інформування населення про заходи, передбачені землеустроєм; ґ) вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.
		Згідно з ст.26 Закону України «Про землеустрій» замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі.
		Відповідно до ст.47 цього Закону проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій, зокрема історико-культурного призначення, розробляються з метою: а) збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу; б) створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і туризму; в) створення приміських зелених зон, збереження і використання об`єктів культурної спадщини; г) проведення науково-дослідних робіт; ґ) встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг; д) визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.
		Такі проекти землеустрою визначають місце розташування і розміри земельних ділянок, власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення, водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів, а також встановлюють режим використання та охорони їх територій.
		Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються на підставі укладених договорів між замовниками документації із землеустрою та її розробниками.
		Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що аналіз наведених норм Земельного кодексу України та Закону України «Про землеустрій» свідчить про різні підстави, порядок, правове регулювання та мету розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою отримання її у користування та розроблення проектів землеустрою щодо організації та встановлення меж територій історико-культурного призначення. Відмінність правового регулювання процедури надання дозволу на розроблення проектів землеустрою з метою отримання земельних ділянок комунальної власності у користування та проектів землеустрою щодо встановлення меж територій історико-культурного призначення полягає в тому, що в першому випадку такий дозвіл надається органом місцевого самоврядування на вільні земельні ділянки з метою надання їх зацікавленим особам в користування, а в другому випадку такі проекти землеустрою розробляються з метою встановлення меж територій історико-культурного призначення, визначення переліку власників та користувачів земельних ділянок в межах таких територій та забезпечення їх належної охорони та обслуговування.
		Отже, колегія суддів зазначає, що неведені в ст.123 Земельного кодексу України підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не розповсюджуються на випадки розроблення проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж території історико-культурного призначення.
		Апеляційний суд вказує, що позивачі у 2016 та у 2019 роках двічі звертались до відповідача з заявами щодо розроблення проекту землеустрою меж території історико-культурного призначення - Старого єврейського кладовища у м.Львові. При цьому, в заявах позивачі не повідомляли про намір отримати цю земельну ділянку у власність чи у користування. В зверненні від 23.03.2016 просили замовити проект землеустрою для встановлення меж території старого єврейського кладовища (між вул. Рапопорта, Базарною та Клепарівською) відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №1094 від 25.08.2004 «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення». Таким чином, звернення позивачів скеровувались до Львівської міської ради не у порядку ст.123 ЗК України, а відповідно до Закону України «Про землеустрій», Розпорядження Кабінету Міністрів України №604-р від 20.07.1998 «Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України» та діючої на цей час Постанови Кабінету Міністрів України №1094 від 25.08.2004 «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення». Водночас, Львівська міська рада оскаржуваною ухвалою розглянула звернення позивачів та відмовила у надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, визначених у ст.123 ЗК України.
		Колегія суддів вказує, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою отримання її у користування, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проте, відповідач в оскаржуваній ухвалі не врахував наведені у зверненні позивачів мету розроблення проекту землеустрою щодо встановлення меж території історико-культурного призначення - Старого єврейського кладовища, та не обґрунтував таке своє рішення з посиланням на норми Закону України «Про землеустрій» чи інших нормативно-правових актів, що регулюють питання організації землеустрою територій історико-культурного призначення.
		Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить висновку, що оскаржувана ухвала Львівської міської ради №5034 від 25.04.2019 «Про відмову Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництву Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, обмеженої вул. Я. Раппапорта, вул. Базарною, вул. Броварною, вул. Клепарівською», є такою, що не відповідає критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, суд першої інстанції підставно визнав її протиправною та скасував.
		Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
		Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
		Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище обставин, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. 
		Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. 
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
		В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
		Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись  241, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
		 
		                                                    П О С Т А Н О В И В:
		 
		апеляційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2023 року у справі № 380/5929/21 без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
		На постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.
		У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		 
		Головуючий суддя І. І. Запотічний судді І. В. Глушко   О. І. Довга  Повне судове рішення складено 26.06.2023

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...