Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/7987/22 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин; про усунення порушення прав власника.
Надіслано для оприлюднення: 28.06.2023. Зареєстровано: 28.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 29.06.2023.
Дата набрання законної сили: 19.06.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"19" червня 2023 р.           Справа№ 910/7987/22
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Разіної Т.І.
		суддів:            Іоннікової І.А. 
		          Шаптали  Є.Ю. 
		  
		 Секретар судового засідання: Луцюк А.В. За участю представників учасників процесу:  від прокуратури: прокурор Василюк О.Г.; від позивача: Дем`яненко С.О. (самопредставництво);  від відповідача -1: не з`явився; від відповідача - 2: Шарофостов В.О., адвокат; від третьої особи -1: не з`явився; від третьої особи -2: не з`явився; від третьої особи - 3: не з`явився; від третьої особи - 4: не з`явився.
		Розглянув у відритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/7987/22 (суддя Бойко Р.В., м. Київ, повний текс підписано - 16.12.2022)
		 
		за позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради
		до 1. Костюк Олександра Олександровича ,
		2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест"
		за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: 1. Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва,
		на стороні відповідачів -2. Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації",
		3. приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука Сергія Павловича,
		4. приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Дарину Геннадіївну
		про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою
		 
		За результатами розгляду апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд, -
		 
		                                                  ВСТАНОВИВ:
		Заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Костюка Олександра Олександровича (далі - відповідач-1/ Костюк О.О. ) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" (далі - відповідач-2/ ТОВ"Тур-Інвест"), в якому просить суд усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:63:103:0082 шляхом:
		1) скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" про державну реєстрацію права власності від 21.11.2018 в реєстровій книзі №183п-22 за реєстровим №9289-п та здійсненої на його підставі в Реєстрі прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права власності Суб`єкта підприємницької діяльності  Костюка О.О. на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34200512) з одночасним припиненням права власності СПД Костюка О.О. на нього;
		2) визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26.07.2011, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Костюком О.О. та ТОВ "Тур-Інвест", зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. в реєстрі за №1623;
		3) визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26.07.2011, укладеного між Фізичною особою-підприємцем та ТОВ "Тур-Інвест", зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. в реєстрі за №1655;
		4) скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" про державну реєстрацію права власності (по частині) на нерухоме майно від 18.08.2011 в реєстровій книзі №183п-22 за реєстровим №9289-п та здійсненої на його підставі в Реєстрі прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права власності ТОВ "Тур-Інвест" (по частині) на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34200512) з одночасним припиненням права власності ТОВ "Тур-Інвест" на нього;
		5) скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29.01.2021 №56381395 та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності ТОВ "Тур-Інвест" на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2280001980000; номер об`єкта в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 34200512) з одночасним припиненням права власності ТОВ "Тур-Інвест" на нього;
		6) зобов`язання ТОВ "Тур-Інвест" знести об`єкти самочинного будівництва: приміщення закладу громадського харчування площею 143 кв. м. та приміщення вбиральні площею 19 кв. м., а також демонтувати тротуарну ФЕМ-плитку, якою вмощена земельна ділянка площею 0,1426 га, що використовується під заклад громадського харчування, демонтувати кам`яну плитку, якою вимощена земельна ділянка площею 0,0277 га, що використовується під автомобільну стоянку, та демонтувати кам`яний паркан, яким огороджена земельна ділянка;
		7) зобов`язання ТОВ "Тур-Інвест" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 0,1703 га з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від тимчасових споруд: зонтів квадратної форми зі столами та стільцями для відвідувачів, павільйонів металевої конструкції з накриттям зі столами і стільцями всередині для відвідувачів.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:63:103:0082 по Славгородській, 47 та 55 у м. Києві знаходиться під об`єктом природно-заповідного та водного фондів - у регіональному ландшафтному парку "Партизанської слави", який охороняється як національне надбання і є складовою частиною світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною. Даний об`єкт було передано під охорону Комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва. На території РЛП "Партизанської слави" також знаходиться ландшафтний заказник місцевого значення "Червонохуторські озера", який включає в себе три озера з прибережно-захисною смугою - Велике, Блакитне і Рибальське із прибережною захисною смугою орієнтовною площею 12 га.
		Прокурор вказує, що з огляду на наведене на земельній ділянці із кадастровим номером 8000000000:63:103:0082 забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням, зокрема, на ній заборонене будівництво та використання під розміщення закладів комерційного призначення.
		Проте, Київською міською прокуратурою установлено, що на земельній ділянці із кадастровим номером 8000000000:63:103:0082 в межах прибережної захисної смуги озера Велике розташований самочинно збудований заклад громадського харчування "Forest cafe", право власності на який зареєстроване за ТОВ "Тур-Інвест". При цьому, прокуратура стверджує, що спірна земельна ділянка незаконно вибула із володіння територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради шляхом неправомірної реєстрації права власності на дану земельну ділянку за СПД Костюком О.О. та подальшим укладенням правочинів відчуження із ТОВ "Тур-Інвест".
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2022 відкрито провадження у справі №910/7987/22 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі в якості третіх осіб 1, 2, 3, 4, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва, на стороні відповідачів - Комунальне підприємство Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука Сергія Павловича, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Дарину Геннадіївну; визначено учасникам справи строки для надання заяв по суті спору.
		 
		Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/7987/22 позовні вимоги Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено частково.
		Усунено перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:63:103:0082 шляхом скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" про державну реєстрацію права власності від 21.11.2008 в реєстровій книзі №183п-22 за реєстровим №9289-п та здійсненої на його підставі в Реєстрі прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права власності СПД Костюка Олександра Олександровича на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 34200512) з одночасним припиненням права власності СПД Костюка Олександра Олександровича на нього.
		Усунено перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:63:103:0082 шляхом скасування рішення державного реєстратора КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" про державну реєстрацію права власності (по частині) на нерухоме майно від 18.08.2011 в реєстровій книзі №183п-22 за реєстровим№9289-п та здійсненої на його підставі в Реєстрі прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права власності Товариством з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" (по частині) на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 34200512) з одночасним припиненням права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" на нього.
		Усунено перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:63:103:0082 шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29.01.2021 №56381395 та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності Товариством з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта     нерухомого майна - 2280001980000; номер об`єкта в Реєстрі прав власності на нерухоме майно - 34200512) з одночасним припиненням права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" на нього.
		Усунено перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:63:103:0082, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" (02068, м. Київ, вул. Тростянецька, буд. 4/2; ідентифікаційний код 32705277) знести об`єкти самочинного будівництва: приміщення закладу громадського харчування площею 143 кв.м та приміщення вбиральні площею 19 кв.м, а також демонтувати тротуарну ФЕМ-плитку, якою вимощена земельна ділянка площею 0,1426 га, що використовується під заклад громадського харчування, демонтувати кам`яну плитку, якою вимощена земельна ділянка площею 0,0277 га, що використовується під автомобільну стоянку, та демонтувати кам`яний паркан, яким огороджена автомобільна стоянка.
		Усунено перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:63:103:0082, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 0,1703 га з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від тимчасових споруд: зонтів квадратної форми зі столами та стільцями для відвідувачів, павільйонів металевої конструкції з накриттям зі столами і стільцями всередині для відвідувачів.
		В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
		Присуджено до стягнення з Костюка О.О. на користь Київської міської прокуратури судовий збір у розмірі 3 721,50 грн.
		Присуджено до стягнення з ТОВ "Тур-Інвест" на користь Київської міської прокуратури судовий збір у розмірі 8 683,50 грн.
		Рішення місцевого господарського суду в частині задоволених позовних вимог обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.
		Оскільки суд першої інстанції встановив нікчемність договорів купівлі-продажу від 26.07.2011, зареєстрованих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. в реєстрі за №1623 та №1655, то вимога про визнання їх недійсними не є належним способом захисту права чи інтересу позивача, і, відповідно, задоволенню такі вимоги не підлягають.
		 
		Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
		Не погодившись із прийнятим рішенням, ТОВ "Тур-Інвест" (далі - скаржник) звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/7987/22 та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі.
		Зокрема, узагальненні доводи заявника апеляційної скарги зводяться до наступного:
		- поза увагою місцевого господарського суду залишився той факт, що об`єкт нерухомого майна не є самочинним, бо належним чином введений в експлуатацію відповідно до Декларації про готовність об`єкта до експлуатації КВ142141610584;
		- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про самочинне будівництво не врахував, що відповідачем -2 набуто право на виконання будівельних робіт на підставі зареєстрованого дозвільного документа у вигляді Повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо  об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1) від 05.01.2021 № КВ051510104734;
		- відповідач-2 набув право власності на об`єкт нерухомо майна на підставі правомірних правочинів у вигляді договорів купівлі - продажу;
		- підставами набуття права власності ТОВ "Тур-Інвест" Костюка О.О. були рішення третейського суду та ухвала Шевченківського районного суду  міста Києва від 29.08.2008 у справі №6-281/08. Ці рішення є чинними, дійсними та не скасованими;
		- протокол допиту свідка Костюка О.О. у кримінальному провадженні та інші матеріали кримінального провадження не є належними та допустимими доказами. Вирок суду у кримінальному провадженні щодо Костюка О.О. чи іншої особи не надано.   Костюк О.О. як свідок за правилами Господарського процесуального кодексу України не допитаний.        Костюк О.О. як відповідач у справі ані відзивну, ані іншої заяви не подав;
		- поза увагою місцевого господарського суду залишилася та обставина, що постановою Вищого господарського суду України від 27.11.2014 та поставною Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2014 у справі №5011-73/8027-2012 не встановлено протиправності дій відповідача -2 при користуванні земельної ділянкою  для обслуговування об`єкту нерухомого майна, а тому висновки оскаржуваного рішення про нікчемність договорів купівлі продажу від 26.07.2011 та застосування положень ст. 212 Земельного кодексу України є помилковими;
		- місцевим господарським судом порушено норми процесуального права, зокрема, - ст.ст. 13, 74, 201, 202, 207 Господарського процесуального кодексу України.
		Крім того скаржником у прохальній частині апеляційної скарги заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/7987/22.
		Також до апеляційної скарги ТОВ "Тур-Інвест" була додана заява про застосування позовної давності у справі №910/7987/22.
		 
		Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу
		Прокурор подав до Північного апеляційного господарського суду відзив, у якому просив апеляційну скаргу відповідача - 2 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, посилаючись на те, що ні на час реєстрації з СПД Костюком О.О. права власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1 , ні у подальшому, Київська міська рада, як власник землі, рішення про передачу будь-яким фізичним чи юридичним особам у власність чи користування земельної ділянки  по вул. Славгородській не приймала.
		Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва Позивач подало до Північного апеляційного господарського суду відзив, у якому просило апеляційну скаргу відповідача - 2 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, зазначаючи про те, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в матеріалах справи відсутні будь - які документи на підтвердження виникнення у відповідача - 1 права власності н нерухоме майно, яке нібито в подальшому було відчужене на користь ТОВ "Тур-Інвест", а також те, що рішення Постійно діючого третейського суду при Київській торгово - промисловій палаті від 06.06.2008 у справі №1703-13/3-08 не могло та не може бути підставою виникнення в будь-якої особи права власності на нерухоме майно, тим більше на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді та знаходиться у регіональному ландшафтному парку місцевого значення та в прибережній смузі озера Велике.
		Позивач та треті особи 2, 3, 4 відзивів на апеляційну скаргу суду не надали, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
		 
		Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2023 апеляційну скаргу ТОВ "Тур-Інвест" у справі №910/7987/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Шаптала Є.Ю, Іоннікова І.А.
		Апеляційна скарга ТОВ "Тур-Інвест" подана безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 витребувано у матеріали справи №910/7987/22 та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження до надходження даної справи з суду першої інстанції.
		25.01.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/7987/22.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 задоволено клопотання ТОВ "Тур-Інвест" та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/7987/22;  відкрито апеляційне провадження у справі №910/7987/22; розгляд апеляційної скарги ТОВ "Тур-Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/7987/22 призначено на 21.02.2023; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/7987/22 до закінчення її перегляду в апеляційному порядку.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 розгляд справи №910/7987/22 відкладено на 28.03.2023.
		Однак, розгляд справи №910/7987/22 не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Разіної Т.І. на лікарняному з 24.03.2023.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2023 розгляд апеляційної скарги ТОВ "Тур-Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/7987/22 призначено на 23.05.2023.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 розгляд справи №910/7987/22 відкладено на 19.06.2023.
		 
		Явка сторін
		У судове засідання з`явилися прокурор, представник позивача та представник скаржника (відповідача-2).
		Відповідач -1 та треті особи 1,2,3,4 своїх представників у судове засідання не направили. Про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином.
		Нормами    ст. 120 ГПК України передбачена можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти.
		Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 надіслана учасникам справи на їх електронні адреси, наявні у справі та в електронні кабінети учасників.
		У відповідності до вимог ч. 5 ст. 6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
		Заяв/клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги від третіх осіб 1,2, 3 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду не надходило.
		Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		З огляду на те, що відповідач -1 та третіх осіб 1, 2, 3,4  належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання у даній справі, явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони (ст. 42 ГПК України), зважаючи на відсутність від  відповідача -1 та третіх осіб 1,2,3,4 клопотань/заяв про відкладення розгляду справи з поданням відповідних доказів, а також враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності останніх.
		 
		 
		Позиції сторін у справі
		Представник скаржника у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав та просив її задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/7987/22 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі.
		Прокурор у судовому засіданні просив апеляційну скаргу відповідача -2 залишити без задоволення,  а оскаржуване рішення - без змін.
		Позивач у судовому засіданні просив апеляційну скаргу відповідача -2 залишити без задоволення,  а оскаржуване рішення - без змін.
		 
		Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
		Як убачається із матеріалів справи  та встановлено місцевим господарським судом,  п. 2 рішення Київської міської ради народних депутатів №14 від 17.02.1994 "Про створення, резервування та збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду в м. Києві"" вирішено організувати без вилучення земельних ділянок за згодою землекористувачів та землевласників об`єкти природно-заповідного фонду місцевого значення та передати їх під охорону землевласникам та землекористувачам (Додаток №2).
		Додатком №2 до вказаного рішення Київської міської ради визначено перелік територій та об`єктів, які оголошуються територіями чи об`єктами природно-заповідного фонду м. Києва.
		Відповідно до пункту 2 розділу 1 зазначеного переліку парк "Партизанської слави" площею 115 га, який знаходиться    між вулицями Тростянецькою та Славгородською у Дарницькому районі міста Києва, віднесено до регіональних ландшафтних парків місцевого значення.
		На підставі охоронного зобов`язання №3-2-3 від 20.12.2002 заповідний об`єкт - регіональний ландшафтний парк "Партизанська слава" площею 115 га з метою збереження, охорони і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях цінних природних територій передано під охорону Комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва.
		Рішенням Київської міської ради №592/649 від 28.12.2006 "Про оформлення комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва права користування земельною ділянкою для реконструкції, експлуатації та обслуговування регіонального ландшафтного парку "Партизанської слави" у Дарницькому районі м. Києва" (зі змінами, внесеними рішенням Київської міської ради №244/2313 від 17.09.2009) вирішено оформити Комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва право постійного користування земельною ділянкою площею 94,39 га, в тому числі в межах прибережної захисної смуги площею 4,03 га, для реконструкції, експлуатації та обслуговування регіонального ландшафтного парку "Партизанської слави".
		Комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва видано державний акт (серія ЯЯ №385004) на право постійного користування земельною ділянкою площею 94,9875 га (кадастровий номер 8000000000:63:103:0082) з цільовим призначенням - реконструкція, експлуатація та обслуговування регіонального ландшафтного парку "Партизанської слави", який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №10-9-00067.
		Рішенням Київської міської ради №15/8185 від 06.02.2020 на території регіонального ландшафтного парку "Партизанська слава" було визначено ландшафтний заказник місцевого значення "Червонохуторські озера", який включає в себе три озера - Велике, Блакитне і Рибальське та їх прибережну захисну смугу орієнтовною площею 12 га.
		Як вказує прокуратур, під час огляду місця події у ході розслідування кримінального провадження №42022100000000228 від 25.05.2022 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 197-1, ч. 2 ст. 239 Кримінального кодексу України Київською міською прокуратурою установлено, що на території земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:103:0082, яка є об`єктом природно-заповідного фонду - регіонального ландшафтного парку "Партизанська слава", розташовано заклад громадського харчування Forest cafe". Територія, яка використовується під розміщення закладу громадського харчування та автомобільної стоянки біля нього, складає 0,1703 га та покрита тротуарною ФЕМ-плиткою. На території закладу знаходяться: дерев`яне нежитлове приміщення (будівля кафе), 12 зонтів квадратної форми зі столами та стільцями для відвідувачів, 5 павільйонів металевої конструкції з накриттям зі столами і стільцями всередині для відвідувачів, а також приміщення вбиральні. Земельна ділянка, на якій розташовано заклад громадського харчування знаходиться в межах прибережної захисної смуги водного об`єкту - озера Великого.
		Наведені обставини були зафіксовані у протоколі огляду місця події від 08.07.2022, довідці та схемі обмірів земельної ділянки, складеними Державною екологічною інспекцією Столичного округу, а також у складеній залученим до огляду земельної ділянки інженером-землевпорядник план-схемі земельної ділянки, на якій розміщено заклад громадського харчування Forest cafe".
		За наслідками проведеної інженером-землевпорядником геодезичної зйомки встановлено, що територія, яка використовується під заклад громадського харчування Forest cafe" становить 0,1426 га. На ній знаходиться приміщення закладу громадського харчування площею 143 кв. м. та приміщення вбиральні площею 19 кв. м. До території, на якій розташовано заклад громадського харчування Forest cafe", примикає стоянка автомобілів площею 0,0277 га, яка також використовується закладом. Загальна площа земельної ділянки, що використовується закладом, складає 0,1703 га. Відстань від території, що використовується закладом громадського харчування до урізу води озера складає 15 м.
		Місцевий господарський суд встановив, що станом на дату звернення прокуратури до суду із даним позовом, право власності на нерухоме майно, розміщене на спірній земельній ділянці, зареєстроване за ТОВ "Тур-Інвест".
		В матеріалах справи наявна копія рішення Постійно діючого третейського суду при Київській торгово-промисловій палаті від 06.06.2008 у справі №1703-13/3-08, згідно якого розірвано договір купівлі-продажу нерухомого майна від 21.10.2003, укладений між СПД Костюком О.О. та Трохименком В.О.; зобов`язано Трохименка В.О. повернути нерухоме майно у складі: КАФЕ: 6,6 кв. м., 6,41 кв. м., 8,84 кв. м., 7,02 кв. м., 7,02 кв. м., 4,9 кв. м., 7,7 кв. м., 6,41 кв. м., 6,71 кв. м., 121,71 кв. м., вбиральня - 17,71 кв. м., загальною площею 201,24 кв. м., що знаходиться по АДРЕСА_2 , суб`єкту підприємницької діяльності Костюку О.О.; визнано за СПД Костюком О.О. право власності на зазначені приміщення. В подальшому у рішенні Постійно діючого третейського суду при Київській торгово-промисловій палаті від 06.06.2008 у справі №1703-13/3-08 було виправлено описку в частині зазначення адреси знаходження нерухомого майна - замінено вул. Славгородська 47 на вул. Славгородська, 55 (ухвала Постійно діючого третейського суду при Київській торгово-промисловій палаті від 08.10.2008 у справі №1703-13/3-08).
		Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Київській торгово-промисловій палаті від 06.06.2008 у справі №1703-13/3-08 (з урахуванням ухвали про виправлення описки в частині адреси нерухомого спірного майна) зареєстровано право власності за СПД Костюком О.О. на будівлі кафе загальною площею 201,24 кв. м. по вул. Славгородській, 55 у Дарницькому районі міста Києва.
		На підставі договорів купівлі-продажу від 26.07.2011 (реєстрові №№ 1623, 1655) СПД Костюк О.О. відчужив на користь ТОВ "Тур-Інвест" за кожним договором відповідно по частці у праві власності на об`єкт нерухомого майна загальною площею 199,70 кв. м. та в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 18.08.2011 зареєстровано право власності на вказане майно за відповідачем-2.
		Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на даний час за ТОВ "Тур-Інвест" зареєстровано право приватної власності на будівлі кафе загальною площею 201,2 кв. м. по вул. Славгородській, буд. 55: кафе літ. "А" площею 103,6 кв. м., будиночки для відпочинку: літ "Б" площею 9,5 кв. м., літ "В" площею 11 кв. м., літ "Г" площею 8,3 кв. м., літ "Д" площею 8,3 кв. м., літ "Е" площею 9,2 кв. м., літ "Є" площею 9,3 кв. м., літ "Ж" площею 11,1 кв. м., літ "З" площею 8,7 кв. м., літ "И" площею 8,6 кв. м.; вбиральня літ "К" площею 13,6 кв. м.
		Отже, прокурор стверджує про незаконність володіння та користування відповідачем спірною земельною ділянкою шляхом розміщення на ній об`єктів рухомого та нерухомого майна, яке належить відповідачу-2 та заявляє про наявність правових підстав для усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:63:103:0082 шляхом скасування реєстраційних засобів на нерухоме майно, визнання недійсними договорів, за якими відчужувалось спірне нерухоме майно, зобов`язання ТОВ "Тур-Інвест" знести об`єкти самочинного будівництва та повернути спірну земельну ділянку позивачу з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від тимчасових споруд.
		 
		Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи 
		Відповідно до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши думку прокурора, представників позивача та скаржника, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача-2 підлягає задоволенню, а оскаржене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, виходячи з наступних підстав.
		 
		 
		Спір у справі виник у зв`язку з твердженнями прокуратури про незаконність вибуття спірної земельної ділянки із власності територіальної громади міста Києва та протиправність розміщення на ній закладу громадського харчування, оскільки на земельній ділянці із кадастровим номером 8000000000:63:103:0082 забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням, зокрема, на ній заборонене будівництво та використання під розміщення закладів комерційного призначення.
		Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі  - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
		Положення ст. 321 ЦК України визначають, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
		З аналізу вказаних норм вбачається, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, окрім випадків спеціально передбачених законом.
		Щодо наявності у відповідача-2 права власності на нерухоме майно (будівлі кафе), що розміщене на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:63:103:0082, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
		Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
		Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 (провадження №12-234гс18), а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15, від 22.12.2021 у справі №917/1970/20, від 10.11.2021 у справі №911/2216/19, від 10.11.2021 у справі №916/1988/20, від 04.11.2021 у справі №725/3303/16-ц, від 04.11.2021 у справі №927/934/20, тобто є сталою правовою позицію касаційного суду.
		Тобто, сам факт наявності у Державну реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про належність на праві власності спірного нерухомого майна Товариству з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" не свідчить про виникнення у відповідача-2 права власності на будівлі кафе загальною площею 201,2 кв. м. по АДРЕСА_1 .
		При цьому, як вбачається із матеріалів справи, спірне нерухоме майно було придбане ТТВ "Тур-Інвест" за договорами купівлі-продажу від 26.07.2011 (реєстрові №№ 1623, 1655) у Костюка О.О. , який на момент укладення таких договір мав статус фізичної особи-підприємця.
		Проте, сам Костюк О.О. під час допиту в рамках досудового розслідування кримінального провадження №42022100000000228 від 25.05.2022 вказував, що не розробляв проекту будівництва нерухомого майна, розташованого в парку "Партизанська слава"; не будував, не розміщував на спірній земельній ділянці нерухоме майно (а лише тимчасові споруди та альтанки), не вводив його в експлуатацію, не реєстрував за собою права власності на таке майно; не укладав жодних договір щодо відчуження такого нерухомого майна; не звертався у 2007 році до Київської міської ради із клопотанням (заявою) про відведення земельної ділянки для розміщення нерухомого майна (кафе) (протокол допиту свідка від 18.08.2022).
		Також Костюк О.О. під час допиту свідка зазначав, що не пам`ятає чи укладав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого в парку "Партизанська слава", недотримання умов якого стало підставою для звернення до Постійно діючого третейського суду при Київській торгово-промисловій палаті.
		Водночас, місцевий господарський суд зазначив про сумнівність укладення відповідачем-1 такого договору із ОСОБА_2 , з огляду те, що даний договір нібито був укладений 21.10.2003, однак 11.10.2007 (тобто майже через 4 роки після відчуження відповідачем-1 спірного нерухомого майна та більш ніж за рік до прийняття рішення Постійно діючим третейським судом при Київській торгово-промисловій палаті про розірвання такого договору) нібито Костюк О.О. звернувся до Київської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою (вх. К-21826), хоча останній вказує, що не вчиняв таких дій.
		В свою чергу, відповідачами не було надано, а в матеріалах справи відсутні будь-які документи на підтвердження виникнення у Костюка О.О. права власності на нерухоме майно, яке нібито в подальшому було відчужене на користь ТОВ "Тур-Інвест".
		Натомість рішення Постійно діючого третейського суду при Київській торгово-промисловій палаті від 06.06.2008 у справі №1703-13/3-08 не могло та не може бути підставою виникнення в будь-якої особи права власності на нерухоме майно, тим більше на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді та знаходиться у регіональному ландшафтному парку місцевого значення та в прибережній захисній смузі озера Велике.
		Так, за загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється (винятком є набуття власності на майно за набувальною давністю).
		Тотожний за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №904/8186/17.
		Водночас, як вірно зазначив місцевий господарський суд, що відповідно до ст. 5 Закону України "Про третейські суди" (в редакції, чинній станом на час ухвалення третейським судом рішення) юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
		У ст. 2 Закону України "Про третейські суди" третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.
		Сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов`язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень (ч. 1 ст. 50 Закону України Закону України "Про третейські суди").
		Сторони третейського розгляду - позивач та відповідач. Позивачами є фізичні та юридичні особи, що пред`явили позов про захист своїх порушених чи оспорюваних прав або охоронюваних законом інтересів. Відповідачами є фізичні та юридичні особи, яким пред`явлено позовні вимоги (ст. 2 Закону України Закону України "Про третейські суди").
		Обов`язковість виконання рішення третейського суду передбачена тільки для сторін третейського розгляду справи. Тобто, для осіб, які не були стороною третейського спору, рішення третейського суду за наслідками розгляду такого спору не створює жодних правових наслідків і не підлягало виконанню ними.
		Аналогічного правовий висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц за наслідками розгляду тотожного спору, що і в справі №910/7987/22.
		Отже,  в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази набуття Костюком О.О. права власності на нерухоме майно, розміщене на спірній земельній ділянці, в той час як під час допиту ОС вказує, що навіть не був обізнаний про реєстрацію за ним права власності на таке майно.
		Разом з тим, Костюк О.О. також зазначив, що не розробляв проект землеустрою для відведення земельної ділянки для розміщення на ній спірного нерухомого майна, не здійснював будівництво такого майна та йому було відомо лише про наявність на спірній земельній ділянці тимчасових споруд та альтанок.
		Прикметним є те, що перед тим як спір щодо спірного нерухомого майна був переданий на розгляд Постійно діючому третейському суду при Київській торгово-промисловій палаті (за наслідками розгляду якого за Костюком О.О. було визнано право власності на спірне нерухоме майно) у жовтні 2007 року була спроба отримати до дозвіл на розробку проекту землеустрою для    будівництва,    експлуатації та обслуговування бару-колиби з відкритим майданчиком, що дає суду підстави для висновку, що станом на 11.10.2007 такого майна (яке нібито відповідачем-1 було відчужене у 2003 році на користь ОСОБА_2 ) ) не існувало в природі.
		Крім того, місцевий господарський суд встановив, що 2008 році було проведено інвентаризацію майна, розташованого по АДРЕСА_1 , за наслідками якої Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна було складено 05.11.2008 інвентаризаційну справу №99826 (це при тому, що поштову адресу - вул. Славгородська, 55 вказаним об`єктам присвоєно Дарницькою районною у місті Києві державною адміністрацією лише 20.11.2008. Тобто, поштова адреса спірному об`єкту нерухомого майна була присвоєна більш ніж через місяць після виправлення описки у рішенні Постійно діючого третейського суду при Київській торгово-промисловій палаті та зазначення такої адреси у відповідній ухвалі), в якій зафіксовано, що ні дозвіл на будівництво, ні проектна документація, ні рішення щодо відведення земельної ділянки в БТІ на надано, а в журналах внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень по вул. Славгородській, 55 об`єкти нерухомого майна за літерами А, Б, В, Г, Д, Е, Є, Ж, З, И, К значаться як самовільно збудовані.
		Водночас, відповідачу-2 спірне нерухоме майно було відчужене за двома договорами купівлі продажу, кожен з яких передбачав продаж спірного майна. 
		Суд не виключає, що оформлення переходу права власності від відповідача-1 до відповідача-2 на нерухоме майно двома договорами купівлі-продажу було здійснене у зв`язку з тим, що протягом певного проміжку часу через законодавчу неточність приватні нотаріуси при реєстрації права власності лише на частину нерухомого майна могли не вказувати кадастровий номер земельної ділянки, на якій таке майно розташоване. Зокрема, у договорах купівлі-продажу №1623 від 26.07.2011 та №1655 від 26.07.2011 також не зазначено кадастрового номеру земельної ділянки, на якій таке майно розміщене.
		Так, випадки "узаконення" права власності на нерухоме майно (чи то належне іншій особі, чи самочинне будівництво) шляхом передання на розгляд третейському суду нібито спору (якого в дійсності не існує) між пов`язаними особами є непоодинокими.
		Зокрема, як вбачається із пояснювальної записки до Закону України №1076-VI від 05.03.2009 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (щодо виконання рішень третейських судів)", яким було встановлено заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки (із змістом якої можна ознайомитись на офіційному веб-сайті Верховної Ради України), дана законодавча ініціатива була обумовлена встановленими зловживаннями третейськими судами у своїй діяльності, які виявлялись у тому, що третейськими судами у так званих "спорах", пов`язаних з визнанням договорів дійсними та/або визнання права власності на нерухоме майно, насправді мова йшла про встановлення юридичних фактів та даний механізм використовувався сторонами третейської справи для протиправного заволодіння майном.
		У пояснювальній записці до Закону України №1076-VI від 05.03.2009 як на приклади використання інституту третейського судочинства для протиправного заволодіння майном є посилання на третейські справи із тим самим предметом спору, що і в справі Постійно діючого третейського суду при Київській торгово-промисловій палаті №1703-13/3-08 - "про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, що не був посвідчений нотаріально", що повністю збігається із первісним позовом в межах справи №1703-13/3-08.
		З огляду на встановлені місцевим господарським судом обставини нібито набуття   Костюком О.О. права власності на спірне майно, суд першої інстанції вірно зауважив, що і в даному випадку інститут третейського судочинства був використаний сторонами третейської справи для "легалізації" права власності на спірне нерухоме майно.
		Однак, наведене не змінює статусу даного майна - будівель кафе, як об`єкта самочинного будівництва.
		Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України (в редакції, чинній як на час первісної реєстрації права власності на об`єкти нерухомості, так і на даний час) право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
		Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
		Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
		Законом України "Про основи містобудування" (в редакції, чинній на час первинної реєстрації права власності на об`єкти нерухомості) передбачено, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені, зокрема, розробка містобудівної документації, проектів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил, регіональних і місцевих правил забудови; розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів; раціональне використання        земель        та        територій        для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва (ст. 5 Закону України "Про основи містобудування").
		Будівництво об`єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад. Це право ради можуть делегувати відповідним виконавчим органам (ч.ч. 2 та 3 ст. 18 Закону України "Про основи містобудування").
		Визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється відповідно до затвердженої містобудівної документації місцевих правил забудови з урахуванням планів земельно-господарського устрою (ч. 1 ст. 21 Закону України "Про основи містобудування").
		Статтею 22 зазначеного Закону встановлено, що забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт.
		Право на забудову (будівництво) виникає щодо земельних ділянок, визначених для містобудівних потреб містобудівною документацією, місцевими правилами забудови.
		Право на забудову (будівництво) полягає у можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати на ній у порядку, встановленому законом, будівництво об`єктів містобудування, перебудову або знесення будинків та споруд.
		Таким чином, для реалізації права на забудову відповідної земельної ділянки особа зобов`язана у встановленому законом порядку набути право власності або користування на неї.
		За змістом ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкти нерухомості вважаються самочинними, а саме, якщо вони: 
		1) збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;
		2) збудовані без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 
		3) збудовані з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
		Отже, наявність хоча б однієї з трьох зазначених ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.
		Водночас, як вірно було встановлено місцевим господарським судом, ні на час реєстрації за Костюком О.О. права власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1 ні у подальшому, Київська міська рада, як власник землі, рішення про передачу будь-яким фізичним чи юридичним особам у власність чи користування земельної ділянки по вул. Славгородській, 47 та 55 не приймала.
		Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів ч. 2 с. 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного та не підтверджує того, що у спірних правовідносинах держава офіційно визнала та підтвердила факт виникнення у Костюка О.О. права власності на спірне самочинне будівництво як нерухоме майно.
		Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц та у постанові Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №916/3200/17(916/2791/13).
		Оскільки спірний об`єкт нерухомого майна є самочинним будівництвом, то у відповідач-1 не виникло та не могло виникнути права власності на нежитлові будівлі (будівлі кафе), а відтак останній не мав права їх відчужити на користь відповідача-2.
		Відповідно до ст. 14 Закону України "Про третейські суди" сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів; за домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі (юридичній або фізичній) призначення чи обрання третейського суду чи суддів. Закон містить мінімальні вимоги до третейських суддів (стаття 18 Закону України "Про третейські суди"). Рішення третейського суду зазвичай не мають такого рівня авторитетності, як судові рішення. Отже, особа, яка покладається на рішення третейського суду для того, щоб робити власні висновки про права та обов`язки, у тому числі сторін третейського розгляду, робить це на власний ризик. Тому наявність рішення третейського суду сама по собі не свідчить про добросовісне набуття спірного майна.
		Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 74 постанови від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц.
		Водночас, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" також зверталось до Київської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою (вх. К-21826 від 30.08.2013) для обслуговування кафе, а відтак відповідачу-2 було достеменно відомо про те, що спірне нерухоме майно було збудоване на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та без належного дозволу та належно затвердженого проекту, тобто, що спірне нерухоме майно було самочинним будівництвом.
		Положеннями ст. 43 Земельного кодексу України передбачено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
		Згідно зі ст. 44 Земельного кодексу України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).
		Положеннями ст. 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачено, що регіональні ландшафтні парки належать до природно-заповідного фонду України.
		Відповідно до ст. 23 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об`єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення.
		Таким чином, згідно з наведеними положеннями Земельного кодексу України, а також            ст. 61 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" регіональні ландшафтні парки належать до природно-заповідного фонду України.
		За приписами статті ст. 14 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду - це сукупність науково-обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об`єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.
		Отже, з моменту створення у 1994 році регіонального ландшафтного парку "Партизанська слава" ця територія має статус природно-заповідного фонду і її правовий режим та цільове призначення визначаються фактом розташування на ній вказаного об`єкта.
		Частиною 3 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" встановлено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
		Статтею 9 цього Закону визначено вичерпний перелік видів використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, який не передбачає використання територій природно-заповідного фонду під будівництво.
		Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.
		Приписами ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України встановлено, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
		Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною, зокрема для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
		Відповідно до ч. 1 ст. 61 Земельного кодексу України, а також згідно з ч.ч.1 та 2 ст. 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності, де забороняється, зокрема будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.
		Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.
		Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.05.2018 у справі №469/1393/16-ц, від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц.
		Згідно з ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України та ч. 3 ст. 85 Водного кодексу України з земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо.
		Таким чином, вказаними нормами чинного законодавства встановлено вичерпний перелік видів використання земель водного фонду, яким не передбачено їх використання під розміщення закладів комерційного призначення, а тим більше - під будівництво.
		Статтею 5 Закону України "Про екологічну мережу України" передбачено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду, землі водного фонду є складовою екомережі.
		За приписами ст. 3 вказаного Закону екомережа - це єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов`язань України підлягають особливій охороні.        
		Збереження цілісності екомережі здійснюється відповідно до принципів забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі, збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі (ст. 4 Закону України "Про екологічну мережу України").
		Отже, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ані відповідач-1, ані відповідач-2 не могли отримати у користування земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:63:103:0082 (її частину) для будівництва та обслуговування будівель кафе, оскільки остання знаходиться під об`єктом природно-заповідного та водного фондів - у регіональному ландшафтному парку "Партизанської слави" та у прибережній захисній смузі озера Велике, а відтак на ній заборонене будівництво та використання під розміщення закладів комерційного призначення.
		Дані обставини могли та повинні були бути відомі як Коcтюку О.О. , так і ТОВ "Тур-Інвест", а відтак останньому могло та повинно було бути відомо про самочинність будівництва на цій земельній ділянці нерухомого майна та неправомірність його експлуатації як кафе.
		Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 Земельному кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (постанови від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, від 03.04.2019 у справі №921/158/18, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 31.08.2021 у справі №903/1030/19). Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №263/6022/16-ц, від 31.08.2021 у справі №903/1030/19).
		Однак, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18).
		Ані Костюк О.О., який вперше зареєстрував право власності на об`єкт нерухомого майна на спірній земельній ділянці, ані ТОВ "Тур-Інвест", яке зареєструвало за собою право власності на об`єкт нерухомого майна на підставі договорів купівлі-продажу від 26.07.2011, жодного речового права на дану земельну ділянку не мали. Тому об`єкт нерухомого майна - будівлі кафе загальною площею 201,2 кв. м. по АДРЕСА_1 : кафе  літ «А» площею 103,6 кв. м., будиночки для відпочинку: літ "Б" площею 9,5 кв. м., літ "В" площею 11 кв. м., літ "Г" площею 8,3 кв. м., літ "Д" площею 8,3 кв. м., літ "Е" площею 9,2 кв. м., літ "Є" площею 9,3 кв. м., літ "Ж" площею 11,1 кв. м., літ "З" площею 8,7 кв. м., літ "И" площею 8,6 кв. м.; вбиральня літ "К" площею 13,6 кв. м., є самочинним будівництвом. 
		Про вказане відповідачеві-2 було або мало бути відомо як на момент подання документів для вказаної реєстрації, так і на момент укладення спірних договорів купівлі-продажу.
		Суд апеляційної інстанції зазначає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).
		Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).
		Сторони договору повинні поводитися правомірно як під час його виконання, так і на переддоговірній стадії. Зокрема, мають поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків, як і можливої недобросовісної чи нерозумної поведінки, є численними. Їх не можна визначити вичерпно. Недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад із конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц).
		Суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що з огляду на сам факт місцезнаходження спірного нерухомого майна - у регіональному ландшафтному парку "Партизанської слави" та у прибережній захисній смузі озера Велике (за 15 м від урізу води), відповідач-2, як добросовісний суб`єкт господарювання повинен був купований ним об`єкт до укладення договорів, а відтак міг та повинен був бути обізнаним про неможливість будівництва там капітальної комерційної споруди в силу законодавчої заборони, а відтак знав або мав знати, що за законодавством України право власності на такий об`єкт самочинного будівництва не виникає з факту державної реєстрації цього права.
		Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.11.2018 у справі №577/5321/17).
		Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України).
		Предметом договорів купівлі-продажу від 26.07.2011 зазначено відчуження об`єкту нерухомого майна особою, яка не набула права власності на таке майно (оскільки воно є самочинним, а відтак Костюк О.О. був власником лише будівельних матеріалів, про що сторонам було відомо), а набувач після оформлення таких договорів ініціював процедуру оформлення прав        земельну ділянку у позаконкурентний спосіб, то наявні підстави для висновку, що дані правочини були спрямовані на незаконне заволодіння правами на земельну ділянку комунальної власності: а) в обхід процедури, яка визначена законом, б) на земельну ділянку, одержання прав на яку в силу її статусу було неможливим, а відтак такі договори згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемними.
		Близький за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №923/196/20.
		Статтями 15 і 16 ЦК України унормовано, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. 
		Перелік способів захисту, визначений у ч. 2 ст. 16 ЦК України  не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).
		Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц та від 04.06.2019 у справі №916/3156/17).
		Верховний Суд неодноразово доходив висновку про те, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Така правова позиція була висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2019 у справі №916/3156/17, від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц, від 20.07.2022 у справі №923/196/20. Тобто, ефективний спосіб захисту зводиться до застосування наслідків нікчемного правочину.
		Так як судом встановлено нікчемність договорів купівлі-продажу від 26.07.2011, зареєстрованих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. в реєстрі за №1623 та №1655, то вимога про визнання їх недійсними не є належним способом захисту права чи інтересу позивача, у зв`язку з чим в цій частині в задоволенні позовних вимог правомірно відмовлено місцевим господарським судом.
		Враховуючи неправомірність первісної реєстрації права власності на нерухоме майно за Костюком О.О. , а також нікчемність договорів купівлі-продажу від 26.07.2011, зареєстрованих        приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. в реєстрі за №1623 та №1655, рішення про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" (по частині) від 18.08.2011 та від 29.01.2021 (на цілу частку) підлягають скасуванню, що по суті є застосуванням наслідків нікчемного правочину.
		Як зазначено, нерухоме майно по вул. Славгородській, 55 у м. Києві є самочинним будівництвом, оскільки збудовано на земельній ділянці комунальної власності, яка під будівництво не відводилась, за відсутності документа, що посвідчує речове право на неї.
		Використання земель природно-заповідного та водного фондів є обмеженим і цей факт є загальновідомим. Вказані землі перебувають під особливою охороною держави та заволодіння ними всупереч вимогам Земельного кодексу України є недопустимим (наведеної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц, від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц та від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц).
		За змістом приписів ч. 3 ст. 7 та ст. 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", ч. 1 ст. 61 Земельного кодексу України та ч.ч.1 та 2 ст. 89 Водного фонду України будівництво на землях природно-заповідного та водного фондів заборонено.
		Цивільний кодекс України (ч. 3 та 5 ст. 376) встановлює умови, за яких самочинно збудований об`єкт нерухомості може бути оформлений у власність особи як такий, що споруджений правомірно: 1) надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже самочинно збудоване нерухоме майно і прийняття судом рішення про визнання права власності за цією особою; 2) на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за нею право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує прав інших осіб.
		Вирішуючи вимогу позивача про знесення самочинно збудованого об`єкту нерухомого майна, суд виходить із того, що експлуатація будівель кафе шкодить та становить загрозу регіональному ландшафтному парку "Партизанської слави". Зокрема, загальновідомою обставиною, яка не підлягає доказуванню в силу приписів ч. 3 ст. 75 ГПК України, є те, що у грудні 2020 року в кафе "Forest cafe" сталась пожежа із площею загорання близько 100 кв.м., внаслідок чого дане кафе повністю згоріло. Відтак, функціонування закладу харчування у регіональному ландшафтному парку становить загрозу такому парку.
		Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Як зазначено у ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.        
		Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Положеннями ч. 2 ст. 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти встановлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.
		У разі протиправного зайняття таких об`єктів відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.
		У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у володінні чи розпорядженні відповідним майном.
		Верховний Суд у постанові від 20.10.2020 у справі №910/13356/17 виклав висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).
		З огляду на обізнаність відповідача-2 1) про самочинність будівництва будівель кафе (не введено в експлуатацію, збудовано без відведення земельної ділянки), 2) про місцезнаходження земельної ділянки, на якій збудовано будівлі кафе, - у регіональному ландшафтному парку "Партизанської слави" та 3) про законодавчу заборону розміщення на вказаній земельній ділянці закладів комерційного призначення, то наведене виключає правомірні очікування Товариства з обмеженою відповідальності "Тур-Інвест" щодо набуття такого майна у власність та як наслідок про можливість висновку про непропорційне втручання у таке право власності в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Більш того, оскільки судом встановлено, що в розумінні законодавства належне ТОВ "Тур-Інвест" майно є сукупністю будівельних матеріалів, а відтак демонтувавши (розібравши) на виконання даного рішення суду таке майно, будівельні матеріали залишаться у власності відповідача-2 і він не позбавлений права ними розпоряджатись на власний розсуд.
		Щодо наявності у Заступника керівника Київської міської прокуратури представляти інтереси держави в особі Київської міської ради в межах даного спору.
		Положеннями п. 3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України унормовано, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Підстави представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано положеннями Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Законом України «Про прокуратуру».
		До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб ( ч. 3 ст. 4 ГПК України).
		До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.
		 
		 
		Відповідно до ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами.
		Згідно із ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
		Отже, аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
		Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
		Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
		Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
		Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, а також у постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 16.07.2021 у справі №917/644/18 та від 09.02.2022 у справі №922/2399/21.
		Встановлюючи підстави для представництва прокурором інтересів держави у суді, суд повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання прокурором обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази, щодо обставин які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.
		Зокрема, такі документи (незалежно від їх назви) можуть бути спрямовані на:
		а) отримання інформації з метою встановлення наявності або відсутності порушення інтересів держави у випадку виявлення прокурором ознак такого порушення на підставі абзацу 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру";
		б) інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення інтересів держави та отримання інформації щодо обізнаності такого органу про вказане порушення та вжиття або невжиття відповідних заходів;
		в) отримання від відповідного органу інформації (матеріалів та копій), необхідних для здійснення представництва в суді.
		Так, в ході розгляду цієї справи судом встановлено, що Київська міська рада неодноразово фіксувала факти знаходження на земельній ділянці природно-заповідного фонду нерухомого майна відповідача-2 та була обізнана про державну реєстрацію права приватної власності на нього, що підтверджується актами обстежень земельної ділянки від 08.07.2020, від 20.01.2021, від 23.01.2021.
		За вказаних обставин, будучи достеменно обізнаною про відсутність законних прав на нерухоме майно у ТОВ "Тур-Інвест", з огляду на його безумовну самочинність, Київська міська рада мала можливість вжити дієвих заходів щодо усунення перешкод в користуванні та розпорядженні об`єктом природно-заповідного фонду, однак цього не зробила.
		Київська міська прокуратура листом від 15.07.2022 звернулась до Київської міської ради, в якому ще раз повідомила про порушення відповідачами законодавства про природно-заповідний і водний фонд та запропоновано надати інформацію про вжиті заходи щодо усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою РЛП "Партизанська слава".
		З наданої на вказаний лист відповіді Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 28.07.2022 вбачається, що інформацію про вжиття Київрадою заходів щодо скасування права власності на нерухоме майно по вул. Славгородській, 55 не надано, та при цьому Департамент вважає за можливе звернення прокурора до суду з позовом на усунення виявлених порушень.
		Отже, заходи цивільно-правового характеру з метою усунення порушень закону органом місцевого самоврядування не вжито, про намір вжити їх самостійно ним не зазначено.
		Це при тому, що прокурор у ході розслідування кримінального провадження №42022100000000228 від 25.05.2022 неодноразово звертався до Київської міської ради та її структурних підрозділів листами щодо підстав користування спірною земельною ділянкою відповідачем-2.
		При цьому, судом враховано існування судового спору у справі №5011-73/8027-2012 щодо земельної ділянки, зайнятої майном ТОВ "Тур-Інвест", за наслідками розгляду якої постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2014, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 27.11.2014, відмовлено у задоволенні позову Київського прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Київської міської ради про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, оскільки суди дійшли висновку, що ТОВ "Тур-Інвест" має право на земельну ділянку, на якій розміщено придбане ним нерухоме майно, та земельну ділянку, необхідну для його обслуговування, а відсутність у нього правовстановлюючих документів на земельну ділянку необхідну для обслуговування власності, не може кваліфікуватись як самовільне зайняття земельної ділянки у розумінні положень ст. 212 Земельного кодексу України.
		Аналізуючи положення частини сьомої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 (провадження № 12-144гс18, пункт 32) дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
		У пункті 7.10 постанови від 01.09.2020 у справі №907/29/19 (провадження № 12-17гс20) Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.
		Попереднє рішення суду може бути враховано під час розгляду такого спору та слугувати підставою для звільнення учасників процесу від доказування певних обставин з урахуванням передбачених ст. 75 ГПК України правил, зокрема, що преюдиціальне значення надається виключно обставинам, установленим судовими рішеннями, серед яких можна виокремити обставини (факти) того, чи мали місце ці діяння та чи вчинені вони цією особою, а не правовій оцінці таких обставин, яка може полягати, зокрема, у висновках суду про те, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №910/6355/20).
		Викладені у постановах у справі №5011-73/8027-2012 висновки судів щодо наявності у ТОВ "Тур-Інвест" права на земельну ділянку, на якій розміщено придбане ним нерухоме майно, не є обставинами справи. Такі висновки є правовою оцінкою цих обставин, а відтак дані висновки не є обов`язковими для Господарського суду міста Києва (що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, зазначеній у постанові від 16.11.2022 у справі №910/6355/20).
		Тим більше, що в межах справи №5011-73/8027-2012 судом не досліджувались питання статусу спірного майна, а також питання можливості набуття   Костюка О.О. (його позази як свідка) та відповідно ТОВ "Тур-Інвест" права власності на самочинне будівництво.
		Попри наведене, Київська міська рада ще у 2012 році була стороною судового спору у        справі №5011-73/8027-2012 щодо земельної ділянки, зайнятої майном ТОВ "Тур-Інвест", та їй, як органу, уповноваженому на розпорядження землями комунальної власності, було достеменно відомо про те, що ні СПД Костюк О.О., ні ТОВ "Тур-Інвест", ні будь-яким іншим особам вказана земельна ділянка в користування не надавалась, а відтак побудоване на ній майно є самочинним будівництвом.
		Окрім того, місцевим господарським судом враховано, що на розгляд Господарському суду міста Києва також був переданий спір про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" демонтувати паркан та асфальтно-бетонне покриття на території парку "Партизанської слави" (справа №910/19781/13), однак ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2014 даний позов був залишений без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача - Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Дарницького району міста Києва у судове засідання. Тобто, Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Дарницького району міста Києва, якому було передано спірну земельну ділянку у постійне користування, також належним чином не вживало заходів для нівелювання порушення права власності територіальної громади міста Києва.
		Враховуючи обізнаність Київської міської ради про порушення прав територіальної громади м. Києва як власника спірної земельної ділянки ще з 2012 року та беручи до уваги невжиття вказаним органом заходів з метою поновлення порушених інтересів держави, суд приходить до висновку, що у даному випадку наявний визначений Конституцією України виключний випадок, який обґрунтовує представництво прокурором інтересів держави у цій справі, оскільки відповідний компетентний орган бездіє протягом тривалого часу.
		Також суд апеляційної інстанції погоджується із доводами прокуратури, що вказаний позов про усунення територіальній громаді м. Києва перешкод у володінні та розпорядженні об`єктом природно-заповідного фонду - регіональним ландшафтним парком "Партизанська слава" спрямований на збереження екосистеми України, захисту довкілля і реалізації екологічних прав громадян, а також контролю за використанням і розпорядженням майном відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання та розпорядження відбувалося згідно з вимогами законодавства.
		Держава з метою захисту екосистеми України та дотримання екологічних прав громадян зобов`язана забезпечити належну охорону землям природно-заповідного та водного фондів, у тому числі й спірній земельній ділянці, яка входить у межі регіонального ландшафтного парку "Партизанська слава" та ландшафтного заказника місцевого значення "Червонохуторські озера".
		З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що звернення до суду з позовом у даній справі прокурором належним чином було підтверджено бездіяльність компетентного органу, який знав про порушення інтересів держави, однак не звертався до суду з відповідним позовом з невідомих причин.
		Водночас відповідачем-2 у справі заявлено про застосування строків позовної давності.
		Так, можливість судового захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (ст. 256 ЦК України).
		Відповідно до    ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		За змістом ч.1    ст.261 ЦК України    позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		Аналогічна позиція міститься також в постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №922/1425/17.
		Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами    ст. 261 ЦК України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у    статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
		Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст.ст.    15,    16,    20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень    ст. 261 ЦК України    дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.
		До позовних вимог про визнання недійсними договорів на підставі ст.ст.    203,    215 ЦК України    застосовується загальна позовна давність у три роки.
		Така правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17.10.2018 у справі №362/44/17, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі №907/50/16, від 05.12.2018 у справі №522/2201/15-ц та відображена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №911/926/17, від 23.01.2019 у справі №916/2130/15, від 23.01.2019 у справі №910/2868/16.
		Таким чином, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
		У визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.
		У постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, висновками у яких прокурором обґрунтувано наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2    статті 287 ГПК, наведено правовий висновок про те, що і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.
		Як свідчать наявні матеріали справи, із позовом до відповідача про повернення земельної ділянки прокурор звернувся лише у 2022 році, тобто із пропуском строку позовної давності; водночас про вказані порушення прокурор був обізнаний ще у 2012 році (справа №5011 - 73/8027 - 2012).
		Суд зауважує, що Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
		Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності,    то    суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України    та    вирішити питання про наслідки такого спливу    (тобто або відмовити в позові    у    зв`язку зі    спливом позовної давності,    або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право).
		Таким    чином, за змістом названих норм, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
		Суд    застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення    позовної вимоги. Тобто перш ніж    застосувати    позовну давність,    суд    має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся    до суду. Якщо таке    право чи інтерес не порушено, суд    відмовляє    у    задоволенні позову через його необґрунтованість.    І    лише    якщо    буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла    і про    це зробила заяву інша    сторона    спору,    суд    відмовляє    у    позові через    сплив позовної давності    за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Подібний правовий висновок викладено, зокрема,    у    постановах Великої Палати Верховного    Суду    від 22.05.2018    у справі    №369/6892/15-ц (провадження №14-96цc18), від 31.10.018    у справі    №367/6105/16-ц (провадження №14-381цс18), від 14.11.2018    у справі    №183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункт 73), від 28.11.2018    у справі    №504/2864/13-ц (провадження №14-452цс18, пункт 80), від 05.12.2018    у    справах №522/2202/15-ц (провадження №14-132цс18, пункт 61), №522/2201/15-ц (провадження №14-179цс18, пунк 62) та №522/2110/15-ц (провадження №14-247цс18, пункт 61), від 07.08.2019    у справі    №2004/1979/12 (провадження №14-194цс19, пункт 71), від 18.12.2019    у справі    №522/1029/18 (провадження №14-27-цс19, пункт 134), від 16.06.2020    у справі    №372/266/15-ц (провадження №14-396цс-19, пункт 51), від 07.07.2020    у справі    №712/8916/17-ц (провадження №14-448цс19, пункт 28).
		З огляду на вище наведене, оскільки позовні вимоги про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою заявлені із пропуском строків позовної давності, суд апеляційної відмовляє у задоволенні вказаних позовних вимог.
		 
		Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
		Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. 
		Згідно з п.п. 1, 2 , 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. (або) резолютивної частини; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності та наявні у справі матеріали, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги     не підлягають задоволенню.
		Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог     прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, суд першої інстанції помилково визнав встановленими недоведені обставини справи та зробив висновки, які не відповідають обставинами справи, а також неправильно застосував норми матеріального права, що згідно з п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України        є підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю та ухвалення в апеляційному порядку нового рішення про відмову у позові. 
		 
		Розподіл судових витрат
		Судовий збір за подання апеляційної скарги у відповідності до        ст. 129 ГПК України         покладається на     прокурора.
		Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
		 
		                                                  ПОСТАНОВИВ:
		1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" задовольнити.
		2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/7987/22 скасувати.
		3. Прийняти нове, яким у задоволені позву відмовити.
		4 Стягнути з Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9; ідентифікаційний код 02910019) на користь «Товариства з обмеженою відповідальністю «Тур-Інвест» (02068, м. Київ, вул. Тростянецька, буд.4/2, ідентифікаційний код 32705277)  18    607 (вісімнадцять тисяч шістсот сім) грн 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
		5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
		10. Справу    №910/7987/22 повернути до Господарського суду міста Києва.
		11. Доручити Господарському суду міста Києва у порядку ст. 327 Господарського процесуального кодексу України видати відповідний наказ.
		Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог                               ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Повний текст судового рішення складено та підписано суддями - 26.06.2023.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                      Т.І. Разіна 
		 
		 
		Судді                                                                                І.А. Іоннікова
		 
		 
		                                                                                Є.Ю. Шаптала

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...