Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/19086/13-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 29.06.2023.
Дата набрання законної сили: 21.06.2023
Номер судового провадження: 61-6870ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України                             
		 
		21 червня 2023 року 
		м. Київ
		 
		Справа № 607/19086/13-ц
		провадження № 61-6870св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Позняка В. М., та на постанову Тернопільського апеляційного суду                    від 30 серпня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Дикун С. І., Бершадської Г. В., Сташківа Б. І., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного комерційного банку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі -                         АТ «Альфа-Банк»), ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання поруки припиненою.
		 
		Позовну заяву мотивував тим, що 26 березня 2008 року між ОСОБА_2 та АКБ «Укрсоцбанк» укладений кредитний договір.
		26 березня 2008 року, для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали договір поруки № 770/43-143-08. 
		 
		Позивач вказував, що 31 липня 2008 року банк без його згоди як поручителя підвищив процентну ставку за договором кредиту, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя.
		Крім того, вважає, що порука є припиненою у зв`язку з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, оскільки основне зобов`язання позичальника за кредитним договором припинилося належним виконанням, що підтверджується квитанцією від 08 серпня 2008 року № kr06310 про сплату ОСОБА_2 кредиту у розмірі 399 994,57 грн та процентів у сумі 1 777,75 грн.
		 
		ОСОБА_1 просив суд з 31 липня 2008 року визнати припиненою поруку                 за договором від 26 березня 2008 року № 770/43-143-08, укладеним між ним та АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк».
		 
		09 січня 2014 року ОСОБА_3 подала заяву про вступ у справу як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача. Заяву мотивувала тим, що 26 березня 2008 року між нею та АКБ «Укрсоцбанк» також був укладений договір поруки № 770/43-144-08                             у забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед банком.
		Оскільки позичальник виконала зобов`язання перед кредитором, тому вважає, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання.
		 
		Протокольною ухвалою головуючого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 січня 2014 року ОСОБА_3 залучено до участі у розгляді справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій 
		 
		Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області                від 19 травня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 26 серпня 2014 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відхилено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 травня 2014 року залишено без змін.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року скасовано рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 травня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 26 серпня 2014 року, справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд.
		 
		Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області                від 23 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Постановою Тернопільського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишені без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області                від 23 грудня 2020 року - без змін.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач погодився зі зміненими умовами договору поруки від 26 березня 2008 року, про що свідчить додаткова угода від 08 серпня 2008 року № 1, укладена між банком, позичальником ОСОБА_2 та поручителем ОСОБА_1 про внесення змін до договору поруки від 26 березня 2008 року                              № 770/43-143-08.
		Згідно з умовами вказаної додаткової угоди, порукою забезпечується повернення кредиту у сумі 87 145 доларів США у строк до 15 березня         2033 року, сплата процентів за користування кредитом у розмірі 13,5 % річних. Інші умови договору поруки залишаються незмінними (пункт 3 додаткової угоди).
		Крім того, суди дійшли висновку, що позивач не довів повне погашення  заборгованості за кредитним договором.
		 
		Постановою Верховного Суду від 13 липня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 грудня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року залишено без змін (провадження № 61-18756св21).
		 
		 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У липні 2022 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 грудня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2022 року поновлено ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження судових рішень, касаційну скаргу                 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2022 року касаційну скаргу                    ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 грудня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року визнано неподаною та повернуто заявнику. 
		 
		19 липня 2022 року ОСОБА_3 повторно звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 грудня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року, справу передати до суду першої інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2022 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І.               (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В. відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції. 
		 
		У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду. 
		 
		Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 24 січня 2023 року у зв`язку з відрядженням судді Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду Усика Г. І. до Вищої ради правосуддя, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
		Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 січня                2023 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.      
		 
		27 березня 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		 
		Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 квітня      2023 року) визначено склад колегії: головуючий - Луспеник Д. Д. та судді, які входять до складу колегії: Воробйова І. А., Гулько Б. І., Коломієць Г. В. (суддя доповідач), Лідовець Р. А.
		 
		19 квітня 2023 року перед початком розгляду справи по суті судді                         Воробйова І. А. та Лідовець Р. А. заявили про самовідвід з тих підстав, щоб усунути обставини, які б давали щонайменший сумнів в об`єктивності та неупередженості суду, оскільки вони у складі колегії суддів Верховного Суду брали участь у вирішенні даної справи за касаційною скаргою іншої особи ( ОСОБА_1 ) та ухвалили постанову від 13 липня 2022 року, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення,     а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області          від 23 грудня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду         від 30 серпня 2021 року залишено без змін. 
		 
		19 квітня 2023 року ухвалою Верховного Суду задоволено заяви суддів Верховного Суду Воробйової І. А., Лідовця Р. А. про самовідводи, справу передано на повторний автоматичний перерозподіл. 
		 
		Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 квітня              2023 року) визначено склад колегії: головуючий - Луспеник Д. Д. та судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В. (суддя доповідач), Ступак О. В., Шипович В. В.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди надали неправильну оцінку зібраним доказам, унаслідок чого ухвалили помилкове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права            у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304цс19), від 26 серпня 2020 року у справі № 804/173/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц,                         у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц,                  у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 490/5224/14-ц,          від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц, від 08 червня 2021 року у справі № 916/1428/19.
		 
		Посилаючись на порушення норм процесуального права, заявник вказує, що суддя колегії суддів апеляційної інстанції Сташків Б. І. вже брав участь           у 2019 році у розгляді цієї справи, відповідно мав заявити самовідвід. Крім того, він є близьким родичом судді місцевого суду ОСОБА_4 , яка також брала участь у розгляді цієї справи.
		 
		Заявник зазначає, що судами попередніх інстанцій здійснено розгляд справи за відсутності доказів про належне її повідомлення. Всупереч вимогам закону, заявнику не вручено копію поданої стороною у справі апеляційної скарги, не повідомлено про час та місце судового розгляду справи, а також не було надано можливості взяти участь у справі, подати відзив на апеляційну скаргу, прийняти участь у судовому засіданні, оскаржити судові рішення.  
		 
		Судами не досліджено письмові докази у справі, зокрема, які підтверджують повне погашення кредиту за договором та його припинення, листи Національного банку України, що підтверджують відсутність валютних зобов`язань за договором кредиту між банком та ОСОБА_2 , висновок експертизи, яким підтверджено факт припинення зобов`язань за кредитним договором.
		Суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме: скріншотів електронних документів, нікчемних договорів.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу 
		 
		У серпні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просив задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_3 , оскільки рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 грудня 2020 року та постанова Тернопільського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та  з порушенням норм процесуального права.
		 
		Верховний Суд не розглядає вказаний відзив на касаційну скаргу, оскільки    в ньому по суті, заявлено вимоги про скасування судових рішень, проте Верховний Суд уже відмовив ОСОБА_1 у задоволенні його касаційної скарги.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		26 березня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладений  договір споживчого кредиту №770/42-41-08.  
		 
		Відповідно до умов пункту 1.1 кредитного договору банк надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання у сумі        400 000 грн зі сплатою 13,25 % річних.
		 
		Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір поруки        № 770/43-143-08, за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язався перед банком у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_2 зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу), у розмірі, у строки та у порядку, передбаченому договором кредиту. Положеннями підпункту 2.1.2 пункту 2.1 договору поруки, визначено зміст забезпеченого порукою зобов`язання, його розмір, строк та порядок виконання, зокрема, сплата процентів за користування кредитом у розмірі 13,25 % річних. Згідно з умовами пункту 3.3.2 договору поруки, кредитор зобов`язаний до припинення цього договору не змінювати умов договору кредиту без попередньої письмової згоди поручителя, якщо внаслідок цього збільшується обсяг його відповідальності.
		 
		04 серпня 2008 року банк листом № 15-15/96-444 повідомив ОСОБА_2                  про підвищення розміру процентної ставки за договором кредиту                        до 20 % річних з 31 липня 2008 року.
		 
		30 квітня 2010 року начальник відділення АКБ «Укрсоцбанк» надав відповідь на звернення ОСОБА_2 від 19 квітня 2010 року, з якої вбачається, що 31 липня 2008 року за договором кредиту від 26 березня 2008 року № 770/42-41-08 встановлено розмір процентної ставки 20 % згідно з листом від 04 серпня 2008 року.
		 
		06 серпня 2008 року ОСОБА_2 звернулася до банку із заявою, в якій просила змінити валюту кредитування з гривні на долар США в умовах договору кредиту від 26 березня 2008 року.
		 
		08 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 до договору кредиту від 26 березня 2008 року № 770/42-41-08, згідно        з умовами якої ОСОБА_2 та АКБ «Укрсоцбанк» дійшли згоди здійснити заміну валюти зобов`язання - національної валюти України за договором кредиту шляхом переведення у долари США та у зв`язку із цим, внести зміни до договору кредиту. Зокрема, встановлено, що станом на дату укладення додаткової угоди, заборгованість позичальника за кредитом згідно                             з договором кредиту становить 399 994,57 грн (пункт 1 додаткової угоди). Внаслідок перерахунку заборгованості, який здійснено за курсом 459 грн                  за 100 доларів США, максимальний ліміт заборгованості позичальника              за кредитом згідно з  договором кредиту становить 87 145 доларів США (пункт 1.1 додаткової угоди) Починаючи з дня укладення цієї угоди, нарахування процентів за користування кредитним коштами здійснюється виходячи із ставки 13,5 % річних (пункт 1.2 додаткової угоди).
		 
		08 серпня 2008 року між банком, ОСОБА_2 та поручителем ОСОБА_1 було укладеного додаткову угоду за № 1 про внесення змін до договору поруки від 26 березня 2008 року № 770/43-143-08, згідно з умовами якої порукою забезпечується повернення кредиту у сумі 87 145 доларів США          у строк до 15 березня 2033 року, сплата відсотків за користування кредитом у розмірі 13,5 % річних. Інші умови договору поруки залишаються незмінними (пункт 3 додаткової угоди).
		 
		У квитанції від 08 серпня 2008 року № kr06310 відображено операцію, з якої встановлено, що платник ОСОБА_2 оплатила 401 772,32 грн; призначення платежу: погашення кредиту у сумі 399 994,57 грн, процентів у сумі      1 777,75 грн; отримувач - Тернопільська обласна філія АКБ «Укрсоцбанк». Квитанція містить напис: «Ви повністю погасили заборгованість. Завдяки вашій позитивній кредитній історії Ви стали учасником програми лояльності нашого банку і можете скористатися пільгами при наступному кредитуванню».
		 
		16 лютого 2009 року ОСОБА_2 звернулася до керуючого Тернопільської філії АКБ «Урсоцбанк» із листом, в якому зазначила, що 26 березня            2008 року між нею та банком укладений договір споживчого кредиту № 770/42-41-08, а 08 серпня 2008 року укладено додаткову угоду, згідно з умовами якої здійснено перерахунок кредиту за курсом 459 грн за 100 доларів США та встановлено 13,5 % річних. Зазначила, що свої зобов`язання перед банком виконує належним чином, однак, у зв`язку із фінансовою нестабільністю, зростанням курсу національної валюти, перебуванням її в дородовій відпустці, просила надати відстрочку щодо повернення тіла кредиту на 18 місяців та знизити проценту ставку.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 15 жовтня 2013 року у справі № 607/4158/13-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 ,            ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання припиненим договору поруки та визнання недійсною додаткової угоди до договору поруки, апеляційну скаргу            ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено частково. Виключено із мотивувальної частини рішення Тернопільського міськрайонного суду від 22 липня         2013 року вказівку суду про те, що договір кредиту від 26 березня 2008 року припинено. В іншій частині рішення Тернопільського міськрайонного суду від 22 липня 2013 року залишено без змін.
		Рішення набрало законної сили.
		 
		Із рішення апеляційного суду встановлено наступне. 
		26 березня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 770/42-4, згідно з умовами якого позичальнику надано грошові кошти у сумі 400 000 грн зі сплатою 13,25 % річних строком до          15 березня 2033 року для придбання нерухомого майна - земельної ділянки, на якій розміщений незавершений житловий будинок за адресою:                        АДРЕСА_1 .
		Для забезпечення виконання кредитного договору між АКБ «Укрсоцбанк»     з одної сторони та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з іншої сторони, 26 березня 2008 року укладений договір поруки № 770/43-144-08, за умовами якого поручителі зобов`язуються перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів, комісії, можливої неустойки.
		06 серпня 2008 року ОСОБА_2 звернулася в АКБ «Укрсоцбанк» із заявою, в якій просила змінити валюту кредитування з гривні на долари США згідно  з договором кредиту від 26 березня 2008 року.
		08 серпня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладена додаткова угода № 1, згідно з якою здійснено перерахунок кредиту                  у іноземну валюту - долар США, за курсом 459 грн за 100 доларів США на суму 87 145 доларів США та встановлено процентну ставку у розмірі           13,5 % річних.
		08 серпня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» з одної сторони та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з іншої сторони, укладено додаткову угоду, якою внесено зміни до договору поруки від 26 березня 2008 року, цією порукою забезпечується повернення кредиту у сумі 87 145 доларів США, сплата процентів у сумі 13,5 % річних та комісій у розмірі, у строки і в порядку, що визначені договором кредиту.
		 
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
		- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
		- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог                               і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.
		 
		У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).
		 
		Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.
		Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		 
		Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).
		 
		Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
		 
		У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).
		 
		За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
		 
		Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
		 
		Тобто закон пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору. 
		 
		Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постановах: від 10 вересня 2014 року у справі № 6-70цс14, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1161цс15, таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає у разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов`язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.
		Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання.
		 
		Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження                              № 14-275цс19).
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі                            і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		За правилами частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 укладена додаткова угода № 1 про внесення змін до договору поруки від 26 березня 2008 року                  № 770/43-143-08, згідно з умов якої, порукою забезпечується повернення кредиту у сумі 87 145 доларів США у строк до 15 березня 2033 року, сплата процентів за користування кредитом у розмірі 13,5 % річних. Отже, за домовленістю сторін кредитного договору та поручителя було змінено валюту кредитування та процентну ставку за користування кредиту. 
		 
		Надавши оцінку зібраним доказам, встановивши, що зміни до кредитного договору вносилися, зокрема, за згодою ОСОБА_1 , суд першої інстанції,        з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для припинення поруки через збільшення відповідальності поручителя.
		 
		Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
		 
		Щодо доводів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що призвели до порушення прав заявника як учасника справи, колегія суддів зазначає таке.
		 
		З Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що постановою Верховного Суду 13 липня 2022 року у справі № 607/19086/13-ц (провадження № 61-18756св21) касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 грудня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року залишено без змін.
		 
		Верховний Суд застосовує рішення Європейського суду з прав людини             від 23 липня 2009 року у справі «Сутяжник проти Росії»                                                (заява № 8269/02, п.2), від 31 липня 2008 року у справі «Проценко проти Росії» (заява № 13151/04, п. 26) про невиправданість відступу від принципу правової визначеності задля правового пуризму, а помилки повинні виправлятися лише ті, які мають фундаментальне значення.
		 
		У цій справі скасування постанови апеляційного суду буде правовим пуризмом, тобто «скасування заради скасування», оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 розглянуті, позивач скористався правом, наданим йому нормами ЦПК України, оскаржив судові рішення у судах апеляційної та касаційної інстанції. 
		Заявник ОСОБА_3 , яка у справі є третьою особою, не оскаржила рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області          від 23 грудня 2020 року у апеляційному порядку, позову не пред`явила               і за будь-яким результатом розгляду її касаційної скарги порука, що укладена з нею, не може бути припинена (стаття 13 ЦПК України). 
		 
		Посилання заявника про те, що вона не була обізнана про розгляд справи судом апеляційної інстанції за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не знайшли свого підтвердження, оскільки як вбачається з матеріалів справи, у тому числі з касаційної скарги, заявник протягом всього часу розгляду справи зазначає своєю адресою проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 . Будь-якої іншої адреси заявник суду не повідомляла. Вказана адреса є також адресою реєстрації і проживання позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 , які особисто та через своїх представників приймали участь у розгляді справи в усіх інстанціях, з чого випливає, що заявник ОСОБА_3 , проживаючи за однією адресою з позивачем та відповідачем у даній справі, спілкуючись з ними, отримуючи кореспонденцію за однією і тією ж адресою, була обізнана про рух справи у судових інстанціях. 
		 
		Крім того, з матеріалів справи також встановлено, що про розгляд справи в апеляційній інстанції була достеменно обізнана і представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення їй поштового відправлення (судової повістки) (а.с. 99 том 5).   
		 
		Отже, порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
		 
		Посилання ОСОБА_3 на обов`язок судді суду апеляційної інстанції Сташківа Б. І. відвести себе від участі у розгляді цієї справи на тій підставі, що він у 2019 році приймав участь у перегляді процесуальної ухвали суду першої інстанції у цій справі (ухвала від 21 жовтня 2013 року про відкриття провадження) та є близьким родичом судді першої інстанції Сташків Н. М., що викликає сумнів в його об`єктивності та неупередженості,                                   не заслуговують на увагу з огляду на таке.
		 
		Згідно з пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.
		 
		Так, ухвала Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області  від 21 жовтня 2013 року, якою відкрито провадження у цій справі, постановлена у складі судді Черніцької І. М. 
		Той факт, що суддя Сташків Н. М. з 27 лютого 2015 року по 21 жовтня                2016 року брала участь у розгляді цієї справи в суді першої інстанції,                       не є безумовною підставою для заявлення самовідводу судді Сташківа І. Б., її жодне судове рішення не скасовувалося.
		 
		Крім того, учасники справи не заявляли відвід судді з цих підстав, хоча                 не були позбавлені такої можливості, а тому ці доводи касаційної скарги ОСОБА_3 не ґрунтуються на положеннях статей 36, 37 ЦПК України, отже, не дають підстав дійти висновку про порушення суддею апеляційної інстанції вказаних вимог закону. 
		 
		Верховний Суд окремо зазначає й те, що не всі процесуальні порушення         є підставою для скасування, якщо судове рішення законне й обґрунтоване (пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня               2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21), пункт 139 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22).
		 
		Посилання ОСОБА_6 як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження                      № 14-90цс19), від 26 серпня 2020 року у справі № 804/173/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року          у справі № 320/8618/15-ц, у постановах Верховного Суду від 30 січня          2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 490/5224/14-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц,           не спростовують висновків судів попередніх судів про те, що, оскільки умови кредитного договору змінено за домовленістю сторін кредитного договору, зокрема і поручителя ОСОБА_1 , то відсутні підстави для припинення поруки.
		 
		Правовідносини у справах № 916/3156/17, № 916/1428/19, на які, як на підставу касаційного оскарження, посилається ОСОБА_3 , та правовідносини у справі, що переглядається, не є подібними за суб`єктним складом, предметом і підставами позову, фактичними обставинами справи, матеріально-правовим регулюванням спірних відносин, а тому ці посилання колегія суддів до уваги не приймає.  
		Інші доводи касаційної скарги переважно зводяться до незгоди                                 з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судом,                   та спрямовані на переоцінку доказів у справі.
		 
		Судами попередніх інстанцій виконано вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі, правильно застосували норми матеріального права.
		 
		Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли свого підтвердження. 
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, колегія суддів виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.
		 
		Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником                             у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального                                і процесуального права.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області         від 23 грудня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду     від 30 серпня 2021 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                    Д. Д. Луспеник
		 
		 
		Судді:                                                                                               Б. І. Гулько
		 
		 
		                                                                                                            Г. В. Коломієць
		 
		 
		                                                                                                            О. В. Ступак
		 
		 
		                                                                                                            В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...