Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/8790/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них.
Надіслано для оприлюднення: 28.06.2023. Зареєстровано: 29.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 30.06.2023.
Дата набрання законної сили: 28.06.2023
Номер судового провадження: 854/4173/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		28 червня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/8790/23Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В.А. 
		Дата і місце ухвалення 01.05.2023р., м. Одеса
		П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		Головуючого судді: Бойка А.В.,
		суддів: Федусика А.Г.,
		Шевчук О.А.,
		розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Подільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, встановлення факту, -
		В С Т А Н О В И В:
		21.04.2023 року ОСОБА_1 до звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Подільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:
		- визнати протиправною бездіяльність Подільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки викладену у листі №721 від 07.02.2023 року, щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Постановою кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року;
		- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 завірити та направити до Міністерства Оборони України документи та заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 про призначення одноразової грошової допомоги у розмірі та порядку передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року;
		- встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та загиблий військовослужбовець ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 поблизу населеного пункту Костянтинівка, Бахмутського району, Донецької області проживали однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу в період з 2020 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_1 являється дружиною загиблого.
		Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 року було відмовлено у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Подільського районного центру комплектування та соціальної підтримки, до Міністерства оборони України та до Військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог про встановлення факту, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та загиблий військовослужбовець ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 поблизу населеного пункту Костянтинівка, Бахмутського району, Донецької області проживали однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу в період з 2020 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_1 являється дружиною загиблого.
		Судом першої інстанції роз`яснено заявнику, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
		Також роз`яснено заявнику його право на звернення до місцевого загального суду за місцем проживання у порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.
		Не погоджуючись з даною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилалась на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
		В поданій апеляційній скарзі представник апелянта вказував на те, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги фактичні обставини справи, зокрема, те, що 22 лютого 2023 року ухвалою Любашівського районного суду по справі №507/71/23 за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Подільського РТЦК та СП про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу заяву залишено без розгляду, оскільки в даній справі існує спір про право. Заявниці в даній справі було роз`яснено, що вона має право подати позов на загальних підставах, що в подальшому ОСОБА_1 і зробила. 
		Однак, як зазначає апелянт, 12 квітня 2023 року ухвалою Любашівського районного суду Одеської області по справі №507/332/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Подільського РТЦК та СП, Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу провадження по справі було закрито в зв`язку з тим, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, адже між позивачем та Міністерством оборони України виник спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження позивачем певного соціально- правового статусу щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім`ї військовослужбовця, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками, звернення позивача до суду полягає в підтвердженні її певного соціального статусу. 
		Як зазначає апелянт, такий статус має правове значення виключно в публічно-правових відносинах оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення. За предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а отже не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. 
		Апелянт зазначив, що вказана правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 22.03.2023 року по справі №290/289/22-ц.
		З огляду на зазначене апелянт просив скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/8790/23 від 01 травня 2023 року.
		05.06.2023 року до П`ятого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив Подільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому відповідач зазначив, що вирішуючи питання про застосування правової позиції Верховного суду, слід враховувати, що спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження позивачкою певного соціального-правового статусу щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім`ї військовослужбовця. На думку відповідача, зазначення судом адміністративної юрисдикції в резолютивній частині рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення не лише вплине на вирішення публічно-правового спору, а й призведе до набуття позивачкою цивільних прав, а саме: права на спадкування на підставі ст. 1223 ЦК України та права на отримання нарахованої, але не отриманої заробітної плати на підставі ст. 1227 ЦК України.
		Зважаючи на викладене відповідач вважав, що постановлена судом першої інстанції ухвала про відмову у відкритті провадження в частині позовних вимог щодо встановлення факту проживання однією сім`єю є законною та обґрунтовано, а тому скасуванню не підлягає, у зв`язку з чим просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.
		 
		Справа розглянута в порядку письмового провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України.
		Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне:
		Відмовляючи у відкритті провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 щодо встановлення факту її проживання із загиблим військовослужбовцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 поблизу населеного пункту Костянтинівка, Бахмутського району, Донецької області, однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу в період з 2020 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також факту того, що ОСОБА_1 являється дружиною загиблого, суд першої інстанції виходив з того, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення, тоді як справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються в порядку визначеному главою 6 розділу ІV Цивільного процесуального кодексу України.
		З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов висновку, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються в порядку ЦПК України, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі № 420/8790/23 в цій частині вимог позивачки на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, оскільки такі вимоги не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		Надаючи оцінку оскаржуваній ухвалі та доводам сторін по справі, колегія суддів зазначає наступне:
		Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		Частиною другою цієї статті визначено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
		За визначеннями, наведеними у статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір  це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;
		Пунктом 5 частини 1 статті 4 КАС України встановлено, що адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом.
		Згідно п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
		Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
		Згідно ч. 1 ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом.
		Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх «змішування» в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин (зокрема, постанова від 3 липня 2018 року в справі №826/27224/15).
		Слід зазначити, що у статті 1 Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
		Статтею 2 ЦПК визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		За положеннями ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
		Частиною 7 статті 19 ЦПК передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Відповідно до ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про, зокрема, встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		Главою 6 ЦПК врегульовано порядок розгляду судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		Так, згідно п.п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.
		За правилами ст. 316 КАС України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
		Таким чином Цивільним процесуальним кодексом України прямо передбачено, що встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема, факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу розглядається в порядку цивільної юрисдикції.
		В свою чергу колегія суддів звертає увагу на те, що за положеннями ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		При цьому, згідно ч. 2 цієї статті, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
		Аналіз зазначених положень КАС України свідчить про те, що до юрисдикції адміністративних судів належать, зокрема, саме спори фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень - органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		Тобто в ході розгляду справи судом адміністративної юрисдикції повинна бути надана правова оцінка саме рішенням, діям чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, прийнятих чи вчинених ним на виконання владних управлінських функцій та які, на думку позивача, порушують його права та законні інтереси. 
		Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено повноважень адміністративних судів встановлювати будь-які факти, які породжують виникнення, зміну чи припинення в подальшому прав чи обов`язків заявника.
		При цьому, на думку колегії суддів, встановлення певного факту, наприклад, як за обставин даної справи, факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,має передувати зверненню особи до уповноваженого органу про виплату соціальної допомоги, оскільки за інших обставин, мова про протиправність рішень, дій чи бездіяльності такої уповноваженої особи, йти не може. 
		Вказаного висновку колегія суддів доходить з огляду на те, що безпосередньо до повноважень відповідачів у даній справі самостійне встановлення таких фактів не віднесено, що виключає можливість перевірки судом адміністративної юрисдикції рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які б могли бути пов`язані із встановленням такого факту, на їх відповідність ст. 2 КАС України. 
		В свою чергу, встановлення такого факту самим адміністративним судом свідчить про виникнення у позивача певних прав саме змоменту набрання судовим рішенням законної сили, що також виключає можливість допущення суб`єктом владних повноважень будь-яких порушень прав позивача до цього моменту.
		Верховний Суд у постанові від 22.03.2023 року у справі № 290/289/22-ц посилався на необхідність врахування правової мети звернення заявника до суду, яка полягає у підтвердженні її певного соціального статусу, який має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення. 
		Але, на думку колегії суддів, за таких обставин може виникнути ситуація наявності двох різних судових рішень судів адміністративної та цивільної юрисдикцій, наприклад, у ситуації, коли позивач звернеться до цивільного суду для встановлення факту проживання однією сім`єю з метою прийняття спадщини загиблого чоловіка, а в адміністративний суд - з метою отримання належних соціальних виплат від держави. Не можна навіть виключати ситуацію, коли суд однієї інстанції ухвалить рішення про встановлення відповідного факту, а інший дійде протилежного висновку - про необхідність відмови у задоволенні позову про встановлення такого факту через відсутність достатніх доказів, що є неприпустим та створить виключну правову проблему.
		Підсумовуючи все вище викладене, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що вимога про встановлення факту, який має юридичне значення не є публічно-правовим спором, не свідчить про те, що у виниклих правовідносинах відповідач, як суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції. 
		Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що вимоги позивачки про встановлення факту проживання ОСОБА_1 з загиблим військовослужбовцем ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу в період з 2020 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 , та факту того, що ОСОБА_1 являється дружиною загиблого, не належать до юрисдикції адміністративних судів, та мають вирішуватись в порядку цивільного судочинства, як було вірно встановлено судом першої інстанції.
		Однак колегія суддів при вирішенні даної справи, враховує наступні обставини, які на думку суду, мають суттєве значення:
		Так, звертаючись з позовом до суду першої інстанції ОСОБА_1 вказувала на те, що до звернення до адміністративного суду вона зверталась до Любашівського районного суду Одеської області в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 .
		Ухвалою Любашівського районного суду Одеської області від 22.02.2023 року у справі № 507/71/23 вказану заяву ОСОБА_1 , подану в порядку окремого провадження, було залишено без розгляду та роз`яснено заявниці право на подачу позову на загальних підставах через наявність спору про право.
		Як зазначає позивач, в подальшому вона звернулась до Любашівського районного суду Одеської області із відповідною позовною заявою, в якій просила встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу на загальних підставах.
		Ухвалою Любашівського районного суду Одеської області від 12 квітня 2023 року у справі №507/332/23 провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 було закрито у зв`язку з тим, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		Позивачці було роз`яснено, що відповідно до ст. 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається, а також роз`яснено, що даний спір може бути вирішений в порядку адміністративного судочинства шляхом звернення з відповідною позовною заявою до Одеського окружного адміністративного суду.
		Таким чином, до моменту звернення позивачки до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Подільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 , в якому вона, серед іншого, просила встановити факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу, позивач вже зверталась до суду в порядку цивільного судочинства із аналогічними вимогами про встановлення факту, що має юридичне значення, однак, судом цивільної юрисдикції фактично було відмовлено у розгляді такої заяви.
		Відповідно до частин першої-третьої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
		Верховний Суд у своїх постановах вказував на те, що згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. При визначенні місця рішень Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) в системі джерел вбачається доцільним підтримати загальновизнаний підхід стосовно того, що за своєю правовою природою рішення ЄСПЛ є актами тлумачення Конвенції, а отже, як і прямі норми Конвенції та протоколів до неї, мають переважне застосування, порівняно із нормами національного законодавства, відповідно до положень ч. 2 ст. 3 КАС України.
		Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatismutandis рішення у справі Перетяка та Шереметьев проти України (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33).
		Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що „у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".
		У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
		За практикою Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
		Проблема спорів щодо підсудності (юрисдикції) розглядається у практиці ЄСПЛ через декілька правових категорій, які мають враховуватися судом у кожному конкретному випадку, а саме "принцип правової впевненості", "легітимні сподівання" та "правовий пуризм".
		Зокрема, у п. 39 рішення ЄСПЛ у справі "Буланов та Купчик проти України" (заяви №№ 7714/06 та 23654/08) зазначено:
		"Суд не вважає за необхідне за даних обставин досліджувати, чи мали Верховний Суд або Вищий адміністративний суд юрисдикцію вирішувати по суті скарги заявників. Важливо те, що заявники не отримали вирішення їхніх скарг, оскільки Вищий адміністративний суд відмовився слідувати ухвалам Верховного Суду, які визначили підсудність цих справ. Такі відмови не тільки позбавили заявників доступу до суду, але й поставили під сумнів авторитет судової влади. Отримавши остаточні ухвали Верховного Суду, який за конституційним статусом є найвищим судовим органом та який надає роз`яснення щодо застосування законодавства, заявники мали легітимні сподівання, що ці ухвали не могли бути піддані сумніву. У цьому контексті Суд зазначає, що стаття 6 Конвенції вимагає від держави передбачити процесуальні засоби для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо підсудності справ (див. рішення щодо прийнятності "Лойен проти Франції" (Loyen v. France), N 46021/99, від 6 квітня 2000 року, та mutatis mutandis рішення у справі "Діду проти Румунії" (Didu v. Romania), N 34814/02, пункт 29, від 14 квітня 2009 року)".
		У п.п. 38, 39 рішення ЄСПЛ у справі "Сутяжник проти Росії" (заява № 8269/02) зазначено:
		"… Суд приймає той факт, що як принцип, правила юрисдикції слід дотримуватися. Однак, при певних обставинах цієї справи Суд не знаходить нагальної соціальної необхідності, яка могла б виправдати відступ від принципу правової визначеності. Рішення було скасовано швидше заради правового пуризму, ніж для того, щоб виправити важливу судову помилку. Зрештою, за даних обставинах справи скасування рішення від 17 червня 1999 року, залишеного в силі 18 жовтня 1999 року, була непропорційною мірою, і повага до принципу правової визначеності повинна була переважати. Отже, було допущено порушення статті 6 § 1 Конвенції"
		У постанові від 13.02.2019 року у справі № 826/6879/16 Верховний Суд вказав на те, що наявність попередніх судових рішень, в яких вирішено питання щодо юрисдикції, є обставиною, що повинна враховуватися судом.
		Слід зазначити, що згідно ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
		Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
		Як встановлено в ході розгляду справи, ухвалою Любашівського районного суду Одеської області від 22.02.2023 року у справі № 507/71/23 заяву ОСОБА_1 , подану в порядку окремого провадження, було залишено без розгляду, а ухвалою Любашівського районного суду Одеської області від 12 квітня 2023 року у справі №507/332/23 провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу було закрито у зв`язку з тим, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		Вказані ухвали набрали законної сили, а отже є обов`язковими як для учасників справи, так і для всіх державних органів. 
		В даному випадку, виконуючи роз`яснення суду цивільної юрисдикції, позивач звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з даним позовом в порядку адміністративного судочинства. Однак, оскаржуваною ухвалою від 01.05.2023 року суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження в частині вимог ОСОБА_1 , які стосуються встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та роз`яснив право звернення до суду в порядку цивільного судочинства, тоді як фактично суд цивільної юрисдикції вже висловився з приводу цього питання у постановлених ухвалах від 22.02.2023 року у справі № 507/71/23 та від 12.04.2023 року у справі №507/332/23 та дійшов висновку, що вказаний спір належить до розгляду судом адміністративної юрисдикції.
		Отже, в даному випадку, по-перше, виникла конкуренція правових норм: з одного боку, щодо обов`язковості до виконання судового рішення, що набрало законної сили і, з іншого - щодо дотримання предметної юрисдикції.
		У справі № 826/6879/16 Верховний Суд, зазначив, що суспільний інтерес, який полягає у тому, щоб справу розглядав «суд, встановлений законом», і суспільний інтерес, який полягає у тому, щоб суди виконували свої власні рішення і діяли послідовно, є важливими, рівнозначними і підлягають захисту.
		Верховний Суд зазначив, що відповідно до п. 9) ч. 2 ст. 129 Конституції України обов`язковість судового рішення належить до основних засад судочинства. Відтак, застосування норми про обов`язковість скасування рішення суду, ухваленого з порушенням юрисдикції, яка міститься у абз. 2 ч. 1 ст. 354 КАС України, не повинно призводити до порушення принципу обов`язковості судового рішення.
		Відповідно до першого речення частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
		Враховуючи назву Конвенції, її метою є захист прав саме людини. Тлумачення усіх її положень, зокрема і ст.6, повинно відбуватися саме під цим кутом та в інтересах людини.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово встановлював порушення Україною через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами.
		Так, наприклад, у рішенні від 17.01.2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendz v. Ukraine», заява № 52013/08) ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (п. 116, 119, 122-125). В свою чергу у рішенні від 21.12.2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07) ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (п. 13, 18-24)).
		Право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції, є правом людини, якому кореспондує відповідний обов`язок держави. Складовою цього обов`язку є забезпечення незалежного, безстороннього суду, який створений та діє відповідно до закону. Саме держава повинна створити судову систему, яка здатна забезпечити право на справедливий суд.
		Якщо держава запроваджує спеціалізовану судову систему, то недоліки цієї системи, зумовлені нечіткістю правового регулювання та несталою судовою практикою, не повинні мати негативних наслідків для людини.
		Верховний Суд у постанові від 12 вересня 2019 року у справі №826/6879/16 вказував на те, що недотримання державою вимоги ч. 1 ст. 6 Конвенції щодо права на справедливий розгляд справи «судом, встановленим законом», не може тлумачитися як таке, що вимагає скасування судового рішення і закриття провадження у справі, якщо порушено імперативні вимоги закону щодо юрисдикції суду. Відтак, скасування судового рішення з мотивів порушення юрисдикції всупереч волі особи, яка була учасником провадження, не забезпечує право людини на справедливий суд. Цей висновок стає очевидним, якщо юрисдикційний спір попередньо було вирішено судом і сторони не скаржаться на вирішення справи неповноваженим судом.
		З огляду на пріоритет прав людини та необхідність забезпечення їх ефективного захисту, Верховний Суд вважав, що перевагу слід надавати конституційному принципу обов`язковості судового рішення. Суспільний інтерес, що полягає у дотриманні судової юрисдикції, не може превалювати над інтересом забезпечення обов`язковості судового рішення.
		Подібна ситуація, коли попередньо юрисдикційний спір було вирішено судом також була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду.
		У постанові від 29.08.2018 року у справі № 463/624/14-а Велика Палата звернула увагу на те, що апеляційний адміністративний суд скасував ухвалу місцевого суду про закриття провадження у цій справі та направив її до цього ж суду для продовження розгляду, вказавши на публічно-правовий характер спору. Відтак, враховуючи, що ця справа розглядається у судах з 2012 року, постановлення у ній апеляційним адміністративним судом ухвали про закриття провадження через те, що спірні правовідносини не мають ознак публічно-правового характеру, і спір необхідно розглядати за правилами цивільного судочинства, поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту. Велика Палата Верховного Суду вважала що непослідовність національного суду створила позивачеві перешкоди у реалізації права на судовий захист і з огляду на наведену вище аргументацію дійшла висновку, що цей спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
		За обставин даної справи, юрисдикційний спір вже було вирішено (хоч, на думку колегії суддів, помилково) судовими рішеннями Любашівського районного суду Одеської області (ухвали Любашівського районного суду Одеської області від 22.02.2023 року у справі № 507/71/23, а також від 12.04.2023 року у справі №507/332/23).
		Колегія суддів вважає, шо відмова позивачці у розгляді її вимог і судом адміністративної юрисдикції призведе до того, що її буде взагалі позбавлено права на вирішення її справи судом, права на справедливий суд, тобто фактично її буде обмежено у доступі до правосуддя, що є неприпустимим. 
		Вказані обставини не були враховані судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали про відмову у відкритті провадження в частині позовних вимог.
		Враховуючи зазначене, колегія суддів не може залишити без змін ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 року про відмову у відкритті провадження у справі в частині вимог про встановлення факту проживання позивачки однією сім`єю із загиблим військовослужбовцем ОСОБА_2 та, з метою недопущення випадку позбавлення особи права доступу до правосуддя, вважає за можливе направити справу в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Згідно ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
		На підставі вище викладеного, зважаючи на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року скасувати.
		Справу № 420/8790/23 за позовом ОСОБА_1 до Подільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог про встановлення факту, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та загиблий військовослужбовець ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 поблизу населеного пункту Костянтинівка, Бахмутського району, Донецької області проживали однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу в період з 2020 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_1 являється дружиною загиблого, - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. 
		 
		Головуючий суддя: А.В. Бойко 
		 
		Суддя: А.Г. Федусик
		 
		Суддя:О.А. Шевчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...