Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 357/5940/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Відшкодування шкоди; Інший спір про відшкодування шкоди.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 29.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 30.06.2023.
Дата набрання законної сили: 21.06.2023
Номер судового провадження: 12-25гс23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		УХВАЛА
		 
		21 червня 2023 року
		м. Київ
		 
		Справа № 357/5940/19
		Провадження № 12-25гс23
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідачаТкача І. В.,
		суддів Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Катеринчук Л. Й., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., 
		 
		перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи№ 357/5940/19
		за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023
		(головуючий суддя Ткаченко Б. О., судді Гаврилюк О. М., Ходаківська І. П.)
		 
		за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 
		до держави України в особі Державної казначейської служби України,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Білоцерківський міський відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області,
		 
		про відшкодування шкоди, заподіяної злочином,
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		1.            У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, у розмірі 56 485,62 грн на підставі статті 1177 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Вказане підтверджується вироком Білоцерківського міськрайонного суду від 30.12.2014 у справі № 357/14433/14-к, винесеним у ході розгляду обвинувального акта відносно ОСОБА_2 у кримінальному провадженні від 19.03.2014 № 12013100030000527 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
		 
		2.            Господарський суд міста Києва рішенням від 22.11.2022 позов частково задовольнив. Стягнув з Державного бюджету України на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП  ОСОБА_1 ) 56 485,62 грн шкоди та 60 446,39 грн інфляційних втрат, в іншій частині позову відмовив.
		 
		3.            На обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив про наявний безпосередній причинний зв`язок між винними протиправними діями відповідача та заподіяною позивачу шкодою, оскільки відсутні сумніви, що позивач зазнав збитків внаслідок вчинення ОСОБА_2 злочину, що мало наслідком його кримінальну відповідальність.
		 
		4.            Суд першої інстанції зазначив, що відсутність спеціального закону, про що йдеться у частині другій статті 1177 ЦК України, не перешкоджає потерпілій від кримінального правопорушення особі звертатись до суду за захистом порушених прав, зокрема, шляхом подання позову про відшкодування шкоди в цивільному судочинстві на підставі частини другої статті 1177 ЦК України. Такий позов є ефективним для захисту її прав та обґрунтованим за умови встановлення факту вчинення відносно такої особи кримінального правопорушення.
		 
		5.            Північний апеляційний господарський суд постановою від 09.02.2023 задовольнив апеляційну скаргу Державної казначейської служби України та скасував вказане вище рішення Господарського суду міста Києва. Прийняв нове рішення - про відмову в задоволенні позову.
		 
		6.            Апеляційний суд послався на відсутність закону, що регулює відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення не з вини спеціального суб`єкта, у зв`язку із чим дійшов висновку про відсутність передбачення відповідними законами видатків держави, які можна спрямувати для здійснення відповідних виплат.
		 
		7.            Колегія суддів апеляційної інстанції проаналізувавши, зокрема, положення статті 1177 ЦК України, констатувала передчасність висновку суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, зважаючи на відсутність закону, що регулює відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення не з вини спеціального суб`єкта.
		 
		8.            Не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023, ФОП  ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		9.            Касаційна скарга мотивована таким.
		 
		10.         На думку скаржника, відсутність нормативно-правового акта, який би визначав порядок відшкодування шкоди на підставі статті 1177 ЦК України, не може бути підставою для відмови у такому відшкодуванні.
		 
		11.         Також скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції не здійснив безпосереднього дослідження наявних у справі доказів.
		 
		12.         Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 06.04.2023 відкрив касаційне провадження у справі № 357/5940/19 за касаційною скаргою ФОП  ОСОБА_1 .
		 
		Мотиви для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		 
		13.         Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 04.05.2023 передав справу № 357/5940/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
		 
		14.         Мотивуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив таке.
		 
		15.         Колегія суддів зазначає, що аналіз правозастосування статті 1177 ЦК України з окресленої проблематики свідчить про наявність у судовій практиці підходу щодо застосування статті 1177 ЦК України, згідно з яким відсутність спеціального нормативно-правового акта щодо визначення порядку відшкодування шкоди потерпілому внаслідок кримінального правопорушення за рахунок Державного бюджету України є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди.
		 
		16.         Зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 03.04.2019 у справі № 756/10786/16 зазначив, що положення статті 1177 ЦК України передбачають можливість компенсації шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, за рахунок Державного бюджету України виключно у випадках та порядку, передбачених законом. Проте на теперішній час у національному законодавстві України відсутній відповідний нормативно-правовий акт, який би визначав такий порядок відшкодування шкоди. Таким чином, механізм відшкодування шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, яка компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом, законодавчо не врегульований. Положення статті 1177 ЦК України не формулюють норм прямої дії, які б регулювали відносини щодо відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Таким чином, до прийняття такого закону про відшкодування державою шкоди відповідно до статті 1177 ЦК України на підставі загальних правил відшкодування шкоди здійснюватися не може.
		 
		17.         Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 24.06.2019 у справі № 720/412/16-ц зазначив, що порядок відшкодування шкоди потерпілим від злочину за рахунок коштів Державного бюджету України законом не визначений. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції, правильно інтерпретувавши положення статті 1177 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, оскільки держава Україна не гарантує безумовного права потерпілого на відшкодування шкоди, завданої злочином, а умови і порядок відшкодування такої шкоди державою не визначені, отже, ОСОБА_1 не мав законних сподівань на отримання вказаного відшкодування.
		 
		18.         Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 15.04.2020 у справі № 757/59951/16 зазначив, що положення статті 1177 ЦК України не формулюють норм прямої дії, які б регулювали відносини щодо відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Таким чином, до прийняття такого закону про відшкодування державою шкоди відповідно до статті 1177 ЦК України на підставі загальних правил відшкодування шкоди здійснюватися не може. Порядок, що містить процедуру присудження та сплати відшкодування, має бути встановлений окремим законом, який не було прийнято до цього часу.
		 
		19.         Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає необхідним відступити від вказаних вище висновків з таких підстав.
		 
		20.         Колегія суддів зазначає, що у частині другій статті 1177 ЦК України йдеться не про відповідальність держави перед потерпілим, а про перенесення обов`язку відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, шляхом її компенсації, на державу в порядку виконання нею соціальної функції.
		 
		21.         Обов`язок держави відшкодувати шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення, не ґрунтується на загальних засадах цивільно-правової відповідальності. Цей обов`язок держава покладає на себе як на гаранта прав та свобод громадянина.
		 
		22.         Особа, яка потерпіла від кримінального правопорушення, має право на позов на підставі положень статті 1177 ЦК України, які необхідно вважати нормами прямої дії незалежно від прийняття окремого закону про порядок відшкодування відповідної шкоди. Тому вирішення відповідної справи можливе безпосередньо на підставі статті 1177 ЦК України незалежно від наявності чи відсутності закону, присвяченого регламентації випадків та порядку компенсації державою такої шкоди.
		 
		23.         Відсутність окремого закону про порядок відшкодування державою шкоди особам, потерпілим від злочину, про який йдеться у статті 1177 ЦК України, не може бути підставою для незастосування передбаченої нею відповідальності.
		 
		24.         Факт неприйняття закону, який передбачав би порядок присудження та сплати відшкодування шкоди на підставі частини другої статті 1177 ЦК України, не є першорядним питанням, яке підлягає врахуванню судом під час вирішення таких спорів.
		 
		Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, постановляючи ухвалу
		 
		25.         Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17.
		 
		26.         У вказаній вище постанові Велика Палата Верховного Суду вирішила виключну правову проблему щодо можливості за відсутності відповідного закону, який не приймається більше 14 років, комплексного застосування частини шостої статті 1176 і статті 1177 ЦК України та стягнення з держави майнової шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення як майну фізичної особи (що є правовою проблемою для судів цивільної юрисдикції), так і майну юридичної особи (що є правовою проблемою для судів господарської юрисдикції), якщо внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування не встановлено особу, яка вчинила злочин (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17).
		 
		27.         Велика Палата Верховного Суду, зокрема, дійшла таких висновків.
		 
		28.         Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають порядок відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення (пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17).
		 
		29.         Положення статті 1177 ЦК України встановлюють порядок відшкодування шкоди, завданої саме фізичній особі, і не можуть за аналогією застосовуватися до відносин щодо відшкодування шкоди, завданої злочином юридичній особі. У 2005 році Україна підписала Європейську конвенцію про відшкодування збитку жертвам насильницьких злочинів від 24.11.1983 (не була ратифікована). Втім ця Конвенція передбачає обов`язок держави щодо виплати компенсації не всім потерпілим від злочину, а лише фізичним особам - жертвам насильницьких злочинів. Отже, держава Україна зобов`язалася компенсувати шкоду, спричинену злочином, фізичним особам відповідно до ЦК України та спеціального закону (пункти 54 - 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17).
		 
		30.         Отже, Велика Палата Верховного Суду вже формулювала висновки щодо застосування статті 1177 ЦК України в контексті відповідальності держави України за шкоду, спричинену злочином.
		 
		31.         Водночас правові висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, від яких вважає за необхідне відступити Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, відповідають наведеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду. При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не обґрунтовує необхідності відступу від правових висновків Великої Палати Верховного Суду.
		 
		32.         Окрім того, вирішивши виключну правову проблемуу справі № 916/1423/17, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що відповідно до статті 1177 ЦК України у держави України є обов`язок компенсувати шкоду саме фізичним особам.
		 
		33.         Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що у справі № 357/5940/19 відповідну шкоду завдано фізичній особі - підприємцю в процесі реалізації ним своєї господарської діяльності.
		 
		34.         Натомість у справах № 756/10786/16, № 720/412/16-ц, № 757/59951/16, які розглядались судами цивільної юрисдикції та від правових висновків у яких вважає за необхідне відступити Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, позивачами є фізичні особи. Шкода цим фізичним особам задана не в процесі реалізації ними господарської діяльності.
		 
		35.         Зазначене вище зумовлює неподібність правовідносин у справі № 357/5940/19 та у справах № 756/10786/16, № 720/412/16-ц, № 757/59951/16.
		 
		36.         Велика Палата Верховного Суду також аналізувала подібне за своїм змістом правове регулювання відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, у постанові від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц.
		 
		37.         У пункті 31 вказаної вище постанови зазначено, що частина перша статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» у редакції, що була чинною до 28.04.2023, передбачає спеціальне правило, відповідно до якого відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 Закону «Про боротьбу з тероризмом» у редакції, що була чинною до 28.04.2023).
		 
		38.         Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц комплексно проаналізувала приписи статті 1177 ЦК України та статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» у редакції, що була чинною до 28.04.2023, і виснувала, що з огляду на зміст вказаних приписів реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом об`єктам нежитлової нерухомості громадян, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами. Більше того, у законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 24.04.2014 у справі «Будченко проти України», заява № 38677/06, § 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30.09.2014 у справі «Петльований проти України») (пункт 32 вказаної постанови).
		 
		39.         У пункті 69 зазначеної вище постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що передбачене у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» у редакції, що була чинною до 28.04.2023, право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, з огляду на відсутність відповідного закону не породжує легітимного очікування на отримання від держави України такого відшкодування за пошкоджений у період проведення антитерористичної операції об`єкт нежитлової нерухомості незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи непідконтрольній Україні - мав місце вказаний акт.
		 
		40.         Крім цього Велика Палата Верховного Суду зауважує, що приписи статті 1177 ЦК України у редакції, що була чинною до 09.06.2013, були предметом дослідження ЄСПЛ.
		 
		41.         ЄСПЛ, дослідивши приписи статті 1177 ЦК України у вказаній вище редакції та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13 (поданими потерпілими, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення) вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені та за наявності окремого закону, якого немає, і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Тому ЄСПЛ відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (див. ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30.09.2014 у справі «Петльований проти України» (заява № 54904/08) і від 16.12.2014 у справі «Золотюк проти України» (заява № 3958/13)).
		 
		42.         Вказаний висновок ЄСПЛ також врахований Великою Палатою Верховного Суду в контексті застосування положень статті 1177 ЦК України (пункт 57 постанови від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, пункт 30 постанови від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, пункт 6.13 постанови від 22.09.2020 у справі № 910/378/19).
		 
		43.         Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що як редакція статті 1177 ЦК України, що була чинною до 09.06.2013, так і чинна наразі редакція вказаної статті передбачають необхідність прийняття спеціального закону, який визначить умови (випадки) та порядок компенсації шкоди. Тобто висновки ЄСПЛ щодо застосування положень статті 1177 ЦК України не втратили актуальності з прийняттям нової редакції вказаної статті.
		 
		44.         Отже, з огляду на наявність висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 1177 ЦК України в контексті відповідальності держави України за шкоду, спричинену злочином, а також неподібність правовідносин у справі № 357/5940/19 та у справах № 756/10786/16, № 720/412/16-ц, № 757/59951/16 Велика Палата Верховного Суду висновує, що немає підстав для прийняття справи № 357/5940/19 до розгляду для вирішення питання щодо відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		 
		Висновки Великої Палати Верховного Суду
		 
		45.         Згідно із частиною третьою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		 
		46.         З огляду на мотиви, наведені в цій ухвалі, визначені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду правові підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачені частиною третьою статті 302 ГПК України, не знайшли свого підтвердження.
		 
		47.         Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
		 
		48.         З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про повернення справи Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду.
		 
		Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
		 
		УХВАЛИЛА:
		 
		Справу № 357/5940/19 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до держави України в особі Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Білоцерківський міський відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, про відшкодування шкоди, заподіяної злочином, за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023 повернути Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду.
		 
		Ухвала у справі № 357/5940/19 набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач І. В. ТкачСудді:Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко М. І. Гриців С. Ю. Мартєв Д. А. Гудима К. М. Пільков Л. Й. Катеринчук О. Б. Прокопенко Л. Ю. Кишакевич О. М. Ситнік С. І. Кравченко В. Ю. Уркевич   Є. А. Усенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...