Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 240/1280/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на прибуток підприємств.
Надіслано для оприлюднення: 29.06.2023. Зареєстровано: 30.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 30.06.2023.
Дата набрання законної сили: 29.06.2023
Номер судового провадження: К/990/11077/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 червня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа № 240/1280/22
		адміністративне провадження № К/990/11077/23 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		Головуючої судді: Желтобрюх І.Л.,
		суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
		розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2022 року (суддя: Шимонович Р.М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2022 року (судді: Курко О. П., Шидловський В.Б., Боровицького О. А.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкспромгаз» до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
		                                                 в с т а н о в и в :
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Люкспромгаз» (далі - ТОВ «Люкспромгаз», позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області (далі - ГУ ДПС у Житомирській області, відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.01.2022 №00002660701 та №00002680701.
		Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2022 року, позов було задоволено.
		Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судами попередніх інстанцій норми п.п. 134.1.1 п.134.1 ст. 134, п. 44.1, п. 44.2, п.198.1, 198.2, п. 198.3 ст.198, п. 201.1, п. 201.7, та п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) при вирішенні цієї справи застосовано без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме: від 31.07.2018 по справі №808/2549/17, від 27.07.2018 по справі №810/2775/17, від 31.07.2018 по справі №808/2549/17, від 27.07.2018 по справі №810/2775/17.
		У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій -такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		Судами попередніх інстанцій було встановлено, що у період з 30.11.2021 року по 20.12.2021 року працівниками Головного управління ДПС у Житомирській області було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Люкспромгаз" з питань дотримання вимог податкового, валютного, іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2018 року по 30.09.2021 рік та законодавства з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період діяльності з 20.04.2015 року по 30.09.2021 рік.
		За результатами зазначеної перевірки контролюючим органом складено Акт перевірки від 28.12.2021 №13048/06-30-07-01/39755730, яким встановлено порушення позивачем: пп.134.1.1 п.134.1 ст. 134, п. 44.1, п. 44.2 ст. 44 ПК України, ст. 3, ст. 4, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку №16 "Витрати", в результаті чого товариством занижено податок на прибуток у загальній сумі 1 020 209 грн, у тому числі: І півріччя 2019 року - 142821 грн, 3 квартал 2019 року - 173097 грн, 2019 рік - 314865 грн; 3 квартал - 523825 грн (збиток) , 2020 рік - 90689 грн; 1 квартал 2021 року - 614655 грн, 1 півріччя 2021 року - 614655 грн, 3 квартали 2021 року - 614655 грн та п.44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, п. 201.1, п. 201.7, п. 201.10, ст. 201 ПК України в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на суму, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 1 133 565 грн, в тому числі: квітень 2019 року в сумі 349850 грн, жовтень 2020 року в сумі 77592 грн, листопад 2020 року в сумі 23173 грн, січень 2021 року в сумі 682950 грн.
		На підставі означеного вище Акту документальної планової виїзної перевірки ГУ ДПС у Житомирській області були винесені податкові повідомлення-рішення від 14.01.2022: №00002660701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1 133 565 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 113 357 грн; №00002680701 яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на 1 020 209,00 грн.
		Вважаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що прийняті всупереч нормам податкового законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
		Задовольняючи позовні вимоги в оскаржуваній частині суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції,  виходив з того, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не наведено достатніх доводів та не подано належних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, доводили б невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування за такими операціями податку на додану вартість.
		Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
		Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
		За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
		Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
		Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
		Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
		Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.
		Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
		Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
		Наведені норми податкового законодавства дають підстави для висновку, що дохід, витрати, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути підтверджені фактично здійсненими господарськими операціями, належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність цих операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника.
		Реальність (фактичне вчинення) господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності виникає у результаті руху активів, зміни зобов`язань чи власного капіталу платника, відповідності економічному змісту господарських операцій, оформлених належним чином первинними документами.
		Отже, проведення будь-якої господарської операції підприємства має бути зафіксоване у порядку, встановленому правилами податкового та бухгалтерського законодавства, підтверджуватись первинними і розрахунковими документами, якими відображено зміст операцій, порядок їх виконання, зміни майнового стану платника податків.
		У справі, що розглядається, судами встановлено, що ТОВ "Люкспромгаз" у період, що перевірявся, мав господарські відносини з ТОВ «Нікгаз», ТОВ «Одінойл», ТОВ «Продагротрейд» та ТОВ «Денкерт Плюс» щодо купівлі паливно-мастильних матеріалів. За результатами таких операцій позивачем було сформовано податковий кредит на суму 1 133 565 грн.
		Відповідно до акту перевірки контролюючим органом у зв`язку з проведеним дослідженням ланцюгів постачання відповідно до ІС "Податковий блок", "ЄРПН" встановлено обставини, які свідчать про відсутність у ТОВ «Нікгаз», ТОВ «Одінойл», ТОВ «Продагротрейд» та ТОВ «Денкерт Плюс» задекларованих власних та залучених ресурсів по ланцюгу постачальників для постачання паливно-мастильних матеріалів та формування для ТОВ "Люкспромгаз" податкового кредиту з податку на додану вартість згідно виписаних податкових накладних.
		На підставі викладеного відповідач зазначив у акті, що виписані на адресу ТОВ «Люкспомгаз» видаткові накладні, податкові накладні не відповідають фактичному руху (його відсутності в дійсності) активів, останні не можуть враховуватися в даних податкового обліку. При цьому, для аналізу сформованих платником даних податкового обліку реальність операції визначається не лише фактичною наявністю та рухом товарів (робіт, послуг), але й виконанням поставки саме задекларованим контрагентом, тобто наявністю прямого зв`язку з конкретним постачальником.
		Аналізуючи такі доводи податкового органу суди встановили, що на підтвердження господарських відносин з ТОВ «Нікгаз», ТОВ «Одінойл», ТОВ «Продагротрейд» та ТОВ «Денкерт Плюс», позивачем надавалось як до контролюючого органу, так і до суду наступні документи: копії договорів поставки, копії видаткових накладних на підтвердження отримання ПММ, копії товарно-транспортних накладних на відпуск пального, копії акцизних накладних, копії платіжних доручень, копії оборотно-сальдових відомостей по рахунку 631, копії документів про якість відпущеного пального, копії накладних на внутрішнє переміщення пального на АЗС та ін. 
		Всі надані підприємством до перевірки первинні документи, що фіксують здійснення господарських операцій, відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Мінюсті України 05.06.1995 за № 168/704, тобто мають всі обов`язкові реквізити, у зв`язку із чим вказані первинні документи відповідають закону та підтверджують вчинення господарських операцій.
		Предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, що підтверджується аналізом господарських операцій з придбання товарів та послуг і їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.
		Крім того, суди зауважили, що господарська діяльність позивача не обтяжена заборонами на здійснення видів діяльності, що були предметом вивчення податковим органом за перевірені податкові періоді), а тому він не був обмеженим у вільному використання власних коштів чи ресурсів у зв`язку з наявністю податкового чи іншого боргу. Тому позивач мав право вільно обирати постачальника товарів (робіт, послуг), вільно перераховувати кошти у залежності від власних висновків про можливі вигоди та ризики під час здійснення господарської діяльності.
		Фактично висновок про нереальність даних господарських операцій було зроблено у зв`язку із неможливістю прослідкувати ланцюг постачання товарів (ПММ) від контрагентів позивача.
		Разом з тим суди справедливо зауважили, що твердження про відсутність у постачальників позивача власних або орендованих можливостей здійснити операції з фактичного постачання ПММ позивачеві за відсутності детального вивчення обставини здійснення господарської діяльності СПД постачальників в межах зустрічних звірок, вказує на недостатність такої інформації для висновків про відсутність фактичного постачання ПММ та передчасним використання цієї інформації для перегляду зобов`язань з ПДВ позивача за період, що перевірявся.
		Верховний Суд також неодноразово висловлював позицію, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. 
		Так, у постанові від 03.09.2019 у справі №810/3790/17 Верховний Суд вказав, що висновки про відсутність у контрагентів (по «ланцюгу» постачання) трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.
		Окрім того, суд зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів, незважаючи на те, що контрагенти, можливо, і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.
		Відтак, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.
		За умови невстановлення податковим органом наявності замкненої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
		Тобто лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків  з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагентів може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності за такими операціями.
		Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено і судами факту не встановлено існування таких обставин.
		При цьому суди попередніх інстанцій цілком об`єктивно визнали необґрунтованим посилання контролюючого органу на наявну в нього податкову інформацію (ІС "Податковий блок", "ЄРПН") як на підставу до відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку. 
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року по справі №802/1428/17-а.
		За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 14.01.2022 №00002660701 та №00002680701 є протиправними та підлягають скасуванню.
		При цьому, Верховний Суд враховує, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із такими, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.
		У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права та недотриманням норм процесуального права, із вказівкою про незастосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, однак, при цьому посилається на правові позиції Верховного Суду, пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. 
		В решті обґрунтування касаційної скарги аналогічні доводам, наведеним відповідачем під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, і зводяться виключно до незгоди з оцінкою судами обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено. Тобто, фактично відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановлених частиною першою статті 341 КАС України.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
		Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		                                     п о с т а н о в и в :
		Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2022 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області, - без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуюча суддя:                                                                       І.Л. Желтобрюх
		Судді:                                                                                              О.В. Білоус
		                                                                                                        Н.Є. Блажівська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...