Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/12209/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 03.07.2023.
Дата набрання законної сили: 28.06.2023
Номер судового провадження: 61-5606ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		28 червня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 753/12209/22
		провадження № 61-5606св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Акціонерне товариство «Піреус Банк МКБ» 
		розглянув у порядку письмового  провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 січня 2023 року у складі судді Котвицького В. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог                       
		У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» (далі - АТ «Піреус Банк МКБ»), в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ АТ «Піреус Банк МКБ» від 26 липня 2022 року № 118-к «Про скасування нарахування середнього заробітку ОСОБА_1 ».
		Свої вимоги обґрунтовував тим що з 24 лютого 2022 року зарахований до списків особового складу територіального центру комплектування та соціальної підтримки на підставі наказу військового комісара  ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24 лютого 2022 року № 6.
		Наказом директора Департаменту персоналу АТ «Піреус Банк МКБ» від       14 березня 2022 року № 55-к «Про увільнення  ОСОБА_1 від роботи у зв`язку з призовом» з 24 лютого 2022 року він увільнений від роботи у зв`язку з призовом, призначенням й зарахуванням до списків особового складу територіального центру комплектування та соціальної підтримки зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби.
		Згідно з наказом АТ «Піреус Банк МКБ» від 26 липня 2022 року № 118-к «Про скасування нарахування, середнього заробітку ОСОБА_1 » з                      01 серпня 2022 року йому скасовано нарахування та виплату середнього заробітку на період його призову, призначення і зарахування до списків особового складу територіального центру комплектування та соціальної підтримки, зі збереженням місця роботи та посади.
		Вказаний наказ виданий на підставі Закону України від 01 липня                       2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким скасовано нарахування середнього заробітку працівникам, які увільнені від роботи на підставі частини третьої статті 119 КЗпП України, що, у свою чергу, виключає нарахування і виплату йому середнього заробітку на період проходження ним служби у Збройних Силах України.
		Зазначав, що у зв`язку зі скасуванням права мобілізованих працівників на отримання середнього заробітку за своїм місцем роботи, що передбачалось частиною третьою статті 119 КЗпП України (в редакції, чинній на момент увільнення від роботи у зв`язку з призовом), порушене гарантоване йому Конституцією України право на: оплату праці, недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод та такого елементу конституційного принципу верховенства права як правова визначеність, правова передбачуваність та правомірні очікування.
		Вважав, що до правовідносин, які склалися між ним та відповідачем в частині збереження за ним середнього заробітку на період його увільнення від роботи у зв`язку з призовом, мала застосовуватись частина третя статті 119 КЗпП України в редакції, що діяла станом на                       24 лютого 2022 року.
		Посилаючись на наведене, просив позов задовольнити.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 січня 2023 року  в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 
		Суд першої інстанції виходив із того, що на теперішній час Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» є чинним та обов`язковим до виконання.
		Короткий зміст постанови апеляційної інстанції 
		Постановою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 січня 2023 року   залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У квітні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сайко Ю. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
		Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні справи.
		Суди не звернули увагу на те, що до правовідносин, що виникли між відповідачем та позивачем в частині збереження за останнім середнього заробітку на період його увільнення від роботи у зв`язку з призовом, має застосовуватись частина третя статті 119 КЗпП України в редакції, що діяла станом на 24 лютого 2022 року.
		Оскільки захист Вітчизни - це виконання державних обов`язків, які, в силу частини третьої статті 119 КЗпП України, можуть виконуватися в робочий час, адже на цей час за працівниками зберігається місце роботи і посада, то в силу частини першої статті 119 КЗпП України за позивачем має бути збережено середній заробіток на весь час виконання державного обов`язку із захисту Вітчизни.
		Суди попередніх інстанцій не звернули на це увагу та не застосували до спірних правовідносин, як частину першу статті 119 КЗпП України, так і частину третю статті 119 КЗпП України в редакції, що діяла станом                      24 лютого 2022 року, що, у свою чергу, призвело до передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
		Доводи інших учасників справи
		АТ «Піреус Банк МКБ» подало відзив, у яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2023 рокувідкрито касаційне провадження у даній справі.
		Витребувано з Дарницького районного суду міста Києва цивільну справу № 753/12209/22 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» про визнання незаконним і скасування наказу.
		Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2023  року справу № 753/12209/22 призначено до судового розгляду.
		Обставини справи, які встановили суди
		Суди встановили, що з 21 вересня 2022 року ОСОБА_1 перебуває в трудових відносинах з АТ «Піреус Банк МКБ» та займає посаду менеджера з розвитку кредитних продуктів Відділу роздрібних продуктів.
		Відповідно до витягу з наказу від 24 лютого 2022 року № 6 ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу територіального центру комплектування та соціальної підтримки з 24 лютого 2022 року - старшим офіцером відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу                                     .
		Згідно з наказом АТ «Піреус Банк МКБ» від 14 березня 2022 № 55-к «Про увільнення  ОСОБА_1 від роботи у зв`язку з призовом» ОСОБА_1 увільнено від виконання посадових обов`язківу зв`язку з призовом, призначенням і зарахуванням до списків особового складу територіального центру комплектування та соціальної підтримки,                та, відповідно до статті 119 КЗпП України, за ним збережено робоче місце, посаду та середній заробіток на підприємстві.
		У зв`язку зі змінами, внесеними до частини третьої статті 119 КЗпП України Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», наказом відповідача від 26 липня 2022 року № 118-к «Про скасування нарахування середнього заробітку ОСОБА_1 » акціонерне товариство припинило нарахування і виплату середнього заробітку                      ОСОБА_1 з 01 серпня 2022 року.
		Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на незаконність оспорюваного наказу, оскільки право на збереження середнього заробітку на період мобілізації у нього виникло до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
		Позиція Верховного Суду
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		Підставою касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.
		Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби. Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
		У листі Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 01 жовтня                    2015 року «Щодо особливого періоду» зазначено, що особливий період в Україні настав із 17 березня 2014 року на підставі Указу № 303/2014 та триває, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації на Сході України.
		Саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17 березня 2014 року) відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» пов`язано настання особливого періоду, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування у умовах мирного часу.
		Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17.
		24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
		Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
		Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
		Кодексом законів про працю України надано визначення трудового договору.
		Так, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Глава VII Закону № 2232-ХІІ врегульовує особливості призову під час мобілізації.
		Згідно з частиною другою статті 39 Закону громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».
		Частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України (КЗпП) (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.
		Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
		Таким чином, із набранням чинності Закону № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.
		Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року).                       З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні. 
		Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в статті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.
		Позивач у цій справі не виконує роботу, визначену трудовим договором між ним та відповідачем, унаслідок призиву на військову службу, а отримує грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.
		Звільнивши з 19 липня 2022 року роботодавців від обов`язку з виплати щомісячного забезпечення мобілізованим працівникам, 28 лютого                   2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», згідно з якою компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.
		У справі, яка переглядається, суди встановили, щоАТ «Піреус Банк МКБ», видаючи 26 липня 2022 року наказ № 118-к «Про скасування нарахування середнього заробітку ОСОБА_1 » в частині припинення з 19 липня                    2022 року виплати середньої заробітної плати ОСОБА_1 на період проходження ним військової служби, діяв відповідно до вимог чинного законодавства. 
		Враховуючи наведене та з огляду на те, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX відсутні правові підстави для збереження середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності цим Законом, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.
		Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.
		При цьому не можуть бути підставою для скасування оскаржених судових рішень доводи касаційної скарги про те, що припинення збереження (виплати) середнього заробітку не узгоджується з принципами верховенства права та правової визначеності відповідними діючими правовими нормами та судовою практикою, оскільки з часу набрання чинності Законом № 2352-ІХ раніше існуючі трудові правовідносини осіб, які призвані на військову службу, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням. У зв`язку з цим із 19 липня 2022 року за такими особами не зберігається середній заробіток за місцем роботи на час проходження ними військової служби. Натомість їм виплачується грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.
		Доводи касаційної скарги про незастосування до спірних правовідносин частини третьої статті 119 КЗпП України в редакції, що діяла станом на                     24 лютого 2022 року, колегія суддів відхиляє.
		Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від                      13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від                        05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
		Враховуючи вищенаведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню частина третя статті 119 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права. 
		Відповідно до частини другої статті Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (зі змінами, внесеними Законом від 01 липня 2022 року № 2352-IX) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.
		Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
		Конституційний Суд України у пункті 2.3. Рішення від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 сформулював висновок, відповідно до якого держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.
		У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а, отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.
		Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмупдсон проти Ісландії» від                      12 жовтня 2004 року.
		Оскільки положення частини третьої статті 119 КЗпП України у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ, відтак суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач не порушив норми статті 58 Конституції України та ЦК України щодо незворотності дії закону в часі та правомірно припинив нарахування і виплати середнього заробітку позивачу з 19 липня 2022 року.
		Зокрема, починаючи з 19 липня 2022 року відповідач позбавлений обов`язку зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення частини третьої статті 119 КЗпП України виключені. При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону № 2352-ІХ.
		Зважаючи на викладені норми закону, правові позиції Конституційного Суду України та Європейського суду, посилання позивача на те, що оскаржуваний наказ звужує його права і свободи та призводить до погіршення становища внаслідок застосування положень Закону                            № 2352-ІХ, є необґрунтованими.
		Доводи касаційної скарги про відсутність правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки вони не спростовують правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, зокрема статті 119 КЗпП України, статті 39 Закону                             № 2232-XII.
		Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.           
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.
		Щодо судових витрат
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. 
		Керуючись статтями  400, 409, 410, 416  ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та  оскарженню не підлягає. 
		       
		       ГоловуючийМ. Є. Червинська         Судді:А. Ю. Зайцев   Є. В. Коротенко   В. М. Коротун    М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...