Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/11162/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 30.06.2023. Зареєстровано: 01.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 03.07.2023.
Дата набрання законної сили: 20.07.2023
Номер судового провадження: П/380/11249/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 червня 2023 року м. Львів
		справа № 380/11162/22
		провадження № П/380/11249/22
		 
		Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клименко О.М., за участю секретаря судового засідання Лубоцької Н.І., та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
		позивачки: ОСОБА_1 
		відповідача: представник  Вовк І.В.
		третьої особи: представник  Галань В.М.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у загальному позовному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Ательєр» про скасування ухвали,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач  ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Львівської міської ради (Відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Ательєр» (Третя особа), в якому просить:
		- скасувати Ухвалу Львівської міської ради № 2023 від 17 лютого 2022 року «Про затвердження детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка»;
		- стягнути судові витрати з Львівської міської ради.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.02.2022 Львівська міська рада проголосувала за Ухвалу № 2023 «Про затвердження детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка», чим порушила законодавство України та права ОСОБА_1 . 
		Порушене право позивачка обґрунтовує тим, що детальний план у межах населеного пункту містить правові приписи нормативного характеру, які розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а право оскаржувати ухвалу про затвердження ДПТ має необмежене коло осіб та покликається на Постанови Верховного Суду у справах №552/5362/17 від 26 березня 2021 року, №380/142/20 від 07 грудня 2021 року. З огляду на вищенаведене, уважає, що ОСОБА_2 є належним позивачем у даній справі.
		Позивачка стверджує, що відповідачем порушено законодавство щодо збереження історичного середовища та просить врахувати Постанову КАС ВС №380/142/20 від 07 грудня 2021 року. Так, при розробленні оскаржуваного ДПТ жодних погоджень в органах охорони культурної спадщини не здійснювалося, а також не було повідомлено про такі містобудівні перетворення Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Таким чином оскаржувана Ухвала № 2023 була прийнята без врахування положень Закону України «Про охорону культурної спадщини». 
		Позивачка зазначає, що цільове призначення земельної ділянки по АДРЕСА_1 : для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови; вид використання земельної ділянки: для будівництва та обслуговування багаторівневого паркінгу рампового типу з приміщеннями торгово-офісного і спортивно-відпочинкового призначення. Натомість, оскаржуваними рішенням (ухвала № 2023) передбачено будівництво готельного комплексу, що суперечить генеральному плану м. Львова, а погодженим детальним планом території фактично змінюється цільове призначення земельної ділянки.
		Також позивачка стверджує про порушення процедури громадських слухань. Так, громадські слухання щодо врахування пропозицій громадськості щодо розроблення детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка, були проведені в березні 2020 року. Були подані численні зауваження та клопотання про створення погоджувальної комісії. З матеріалів громадських слухань чітко вбачається наявність конфліктної ситуації між органом місцевого самоврядування та громадою міста. Більше того, депутатський корпус в особі окремих депутатів та профільних комісій неодноразово вказували на гостроту конфлікту та потребу його вирішення, а Львівська міська рада стверджувала, що планує таку комісію створити, чим визнала, що така має бути створена. Позивачка уважає, що законодавець передбачив необхідність створення погоджувальної комісії у подібних ситуаціях як правовий майданчик вирішення подібних спорів.
		Позивачка зазначає, що громадські слухання повинні бути проведені у відповідності до вимог, визначених нормативно. Порушення процедури проведення громадських слухань є підставою для скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке ґрунтується на такій містобудівній документації, адже є таким, що прийнято без урахування пропозицій громадськості. 
		Стверджує, що Львівська міська рада самостійно чітко визначила та підтвердила той факт, що в конкретному випадку, або за інших ідентичних випадків, результати громадських слухань є необхідною складовою для прийняття такого рішення, а отже громадські слухання повинні бути проведені до моменту прийняття відповідною радою рішення. Просить врахувати Постанову ВС від 10.07.2018 у справі № 369/7675/14-а, Постанову ВС від 26.09.2019 № 447/1627/15-а.
		Позивачка зауважує, що її порушені права були викладені у пропозиціях та зауваженнях, поданих в межах громадських слухань до Львівської міської ради, проте відповідач в процесі проведення громадських слухань не врахував такі пропозиції. 
		Також позивачка стверджує про наявність конфлікту приватного інтересу замовника розроблення детального плану території та суспільного інтересу із збереження цілісності в прямому та переносному розумінні історичного середовища. 
		Позивачка наголошує, що спірне рішення ЛМР стосовно території, щодо якої розробляється ДПТ, порушує принцип захисту легітимних (законних) очікувань щодо здійснення органу місцевого самоврядування своїх прав та обов`язків.
		Саме тому просить скасувати Ухвалу Львівської міської ради № 2023 від 17 лютого 2022 року «Про затвердження детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка».
		У відповіді на відзив позивачка зазначила, що аргументи, наведені у відзиві, жодним чином не спростовують аргументів позовної заяви. Також вказує, що ДПТ не містить усіх визначених законом вимог та складається з неповного переліку графічних та письмових матеріалів, а остаточне рішення Верховного Суду від 17.11.2022 у справі № 1340/4243/18 має преюдиційне значення для даної справи.
		Наведені позивачкою аргументи у позовній заяві та відповіді на відзив також відображені у додаткових поясненнях позивачки від 11.04.2023, від 22.05.2023.
		Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила позов задоволити повністю.
		Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву та поясненнях від 03.04.2023, в яких зазначено, що твердження позивача про тотожність предметів спору у справі № 380/142/20 та справі, що розглядається не відповідає дійсності, оскільки під час розгляду справи № 380/142/20 досліджувалось питання погодження з Комітетом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО здійснення містобудівних перетворень на території об`єкту Всесвітньої спадщини. Такий предмет розгляду зумовлений тим, що ансамбль історичного центру Львова входить до Списку об`єктів світової спадщини ЮНЕСКО. Водночас, вулиця Вороного не охоплена ансамблем історичного центру Львова, не є буферною зоною пам`ятки Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, тому висновки Верховного Суду у справі № 380/142/20 не можуть застосовуватись до спірних правовідносин.
		Відповідач зазначає, що історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об`єкт містобудівного проектування.
		Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури (пункти 10-12 постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2002 р. № 318 «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць»).
		Однак, Львівська міська рада не прийняла жодних рішень щодо віднесення земель в межах історичного ареалу м. Львова, а також його охоронної зони до земель історико-культурного призначення. А на землі історичного ареалу не поширюється режим правової охорони, як на землі історико-культурного призначення. Просить врахувати Постанову Верховного Суду від 19.03.2021 у справі №813/716/16.
		Таким чином, покликання позивача на необхідність погодження ДПТ з органом охорони культурної спадщини не відповідає вимогам законодавства. 
		Відповідач вказує, що станом на сьогоднішній день відсутня затверджена Міністерством культури та інформаційної політики України у встановленому порядку науково-проектна документація щодо визначення меж і режимів використання історичних ареалів м. Львова, як того вимагає ч. 2 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та п.12 Порядку №318, а відтак, межі історичного ареалу м. Львова у встановленому законодавством порядку не затверджені.
		Вказане підтверджується також Інформацією щодо затвердження меж та режимів використання історичних ареалів історичних населених місць наказами Міністерством культури та інформаційної політики України, розміщеної на офіційному сайті за посиланням: https://mkip.gov.ua/content/istorichni-areali-nakazi.html, з якої вбачається, що історичний ареал міста Львова Міністерством культури та інформаційної політики України станом на момент подання пояснень не затверджений.
		Отже, наведене підтверджує той факт, що межі історичного ареалу м. Львова не погоджені у встановленому законодавством порядку, оскільки не погоджені Міністерством культури та інформаційної політики України.
		Щодо порушень містобудівного законодавства відповідач зазначив, що затверджений Львівською міською радою ДПТ містить усі визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» вимоги та складається з письмових та графічних матеріалів.
		Щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, відповідач звертає увагу, що стаття 19 Земельного кодексу України визначає поділ всіх земель України за цільовим призначенням на дев`ять категорій. Серед них важливе місце займають землі житлової та громадської забудови, яким присвячена Глава 6 Земельного кодексу України (статті 38-42).
		Секцією В Наказу Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010 «Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель» передбачено, що до земель житлової та громадської забудови відносять, зокрема, наступні види земель: землі житлової забудови - це землі, які використовуються для розміщення житлової забудови (житлові будинки, гуртожитки, господарські будівлі та інше); землі, які використовуються для розміщення гаражного будівництва); землі громадської забудови - це землі, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об`єктів загального користування. 
		Власне під кодом 03.15. вказані землі включають будівництво інших будівель громадської забудови, до якої належать і готельні, і офісні, і торговельні будівлі. З огляду на наведене, відповідач висновує про відсутність суперечностей між прийнятим ДПТ та Генеральним планом міста.
		Щодо процедури громадських слухань відповідач зазначив, що з 25.02.2020 по 25.03.2020 тривало громадське обговорення щодо врахування громадських інтересів під час розроблення детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка.
		Оголошення щодо проведення громадського обговорення було розміщено на сайті Львівської міської ради у рубриці «Громадські слухання» та опубліковано у газетах «Львівська пошта» від 26.02.2020 № 16 (2233) та «Високий замок» від 28.01.2020 № 18 (5964). З проектною документацією можна було ознайомитись на сайті Львівської міської ради або до завершення процедури проведення громадського обговорення у приміщенні Львівської міської ради за адресою: м. Львів, пл. Ринок, 1, каб. 539.
		Відповідач зазначає, що як слідує із Матеріалів розгляду пропозицій, поданих в рамках громадського обговорення щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проекту детального плану території обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка, у рамках громадського обговорення надійшло 18 письмових пропозицій, з-поміж яких і пропозиції гр. ОСОБА_1 (вхідний № З-С-13386-2401). На вказані звернення представники громадськості отримали ґрунтовні роз`яснення. Така ситуація у повному обсязі відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 555 «Про затвердження Порядку проведення громадських слухань щодо проектів містобудівної документації на місцевому рівні».
		Так, на початку громадських слухань шляхом голосування затверджуються порядок денний та регламент проведення громадських слухань. Кожен учасник громадських слухань має право подати пропозиції (зауваження), поставити запитання усно чи письмово. У разі коли замовник розроблення містобудівної документації не може прийнятирішення про врахування відповідної пропозиції (зауваження) безпосередньо під час проведення громадських слухань, така пропозиція (зауваження) розглядається на погоджувальній комісії у визначеному порядку (п. 10). Отже, погоджувальна комісія згідно із законодавчими вимогами утворюється лише в одному випадку: коли замовник розроблення містобудівної документації не може прийняти рішення про врахування відповідної пропозиції (зауваження) безпосередньо під час проведення громадських слухань. Просить врахувати правову позицію, викладену у Постанові ВС у справі №1340/4243/18.
		Також громадські слухання можуть бути визнані такими, що не відбулися, у разі порушень вимог цього Порядку та законодавства, однак, позивачем не порушувалось питання щодо визнання громадських слухань такими, що не відбулися. Натомість його поведінка свідчила про повне прийняття обговорених позицій.
		Таким чином, перешкод для винесення на розгляд Львівської міської ради питання про затвердження оскарженого детального плану території не було.
		Також відповідач вказує, що для розроблення оскаржуваного детального плану території застосовувались норми ДБН 5.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території». Співставлення матеріалів детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка дає можливість чітко зрозуміти, що усі зазначені графічні матеріали входять до його складу, окрім креслення поперечних профілів вулиць.
		Щодо обов`язковості врахування Постанови Верховного Суду у справі №340/4243/18, відповідач зазначив, що преюдиція даного рішення для даної справи повністю спростовується тим, що відносно Львівської міської ради жодні обставини не встановлювались, так як позивачами оскаржувались дії виконавчого комітету Львівської міської ради. Стосовно позивача у межах справи № 1340/4243/18 встановлено лише один преюдиційний факт: право на звернення до суду, яке заперечував виконавчий комітет.
		Враховуючи дотримання процедури громадських слухань, процедури підготовки ухвали на розгляд сесії Львівської міської ради та результатів самого голосування, відповідач ствердив, що остання прийнята безсторонньо, добросовісно та розсудливо, в межах повноважень органу місцевого самоврядування, визначених п. 42 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», та з метою визначення планувальної організації, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці (ч. 2 ст. 19 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), а тому позовні вимоги ОСОБА_1 відповідач уважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Представник відповідача підтримала наведену позицію, просила відмовити у задоволенні позову.
		Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ательєр» (ТОВ «Ательєр») у поданих до суду поясненнях та додаткових поясненнях від 28.03.2023 зазначило, що станом на момент розроблення і затвердження оспорюваних ДПТ і ухвали, а також станом по теперішній час межі історичного ареалу міста Львова, як історичного населеного місця не є затверджені у встановленому Законом України «Про охорону культурної спадщини» порядку.
		Відповідно обґрунтування позову ОСОБА_1 про те, що при розробленні і затвердженні спірного ДПТ були порушені вимоги законодавства в сфері охорони історичного середовища через відсутність погодження ДПТ органами охорони культурної спадщини, є неправильними і суперечать положенням ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», висновки щодо застосування якої містяться в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №813/4993/15 і в Постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 813/3269/17.
		Щодо висновків Верховного Суду у справі №380/142/20 про наявність в м. Львові історичного ареалу, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №1311 від 9 грудня 2005 року «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова», то зазначений висновок Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (07.12.2021 у справі №380/142/20) не може братись до уваги як такий, що суперечить висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №813/4993/15 щодо того ж питання наявності у Львові історичного ареалу, при тому, що відступу від такого висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №813/4993/15 не має.
		Щодо доводів позивачки про порушення містобудівного законодавства, третя особа зазначила, що згідно з відомостями Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 4610136600:05:001:0031 за категорією земель належить до земель житлової та громадської забудови, цільове призначення: 03.15 - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови. У своєму позові позивачка зазначає, що вид використання вищевказаної земельної ділянки: для будівництва та обслуговування багаторівневого паркінгу рампового типу з приміщеннями торгово-офісного і спортивно- відпочинкового призначення.
		Водночас згідно з класифікацією видів цільового призначення, визначеної в розділі II Наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548 в межах категорії землі житлової та громадської забудови передбачені такі види цільового призначення: 03 - землі громадської забудови, який включає в себе, зокрема, вид цільового призначення 03.15 - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.
		Третя особа стверджує, що цільове призначення земельної ділянки визначається відповідно до законодавчо встановлених категорій земель та виду цільового призначення, а не виду використання земельної ділянки. Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення. Аналогічні висновки відображені у численних Постановах Верховного Суду, в тому числі і у Постанові Великої палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №925/929/19.
		Таким чином, оспорюваною ухвалою не передбачалася і не здійснювалась зміна цільового призначення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , оскільки згідно з відповідним ДПТ, що був затверджений оспорюваною ухвалою, вищевказану земельну ділянку розглянуто як територію для можливого розміщення готелю з об?єктами громадського призначення, що повністю відповідає категорії і виду цільового призначення такої земельної ділянки, яким є: землі громадської забудови (для будівництва і обслуговування інших будівель громадського призначення).
		Щодо обґрунтувань позову про порушення процедури громадських слухань, ТОВ «Ательєр» просить врахувати, що у відповідності до положень ч. 3 ст. 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Управлінням архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради було оприлюднено на сайті Львівської міської ради, а також розміщено на сайті Львівської міської ради оголошення про проведення громадського обговорення, забезпечено реєстрацію 18 письмових пропозицій громадськості, в тому числі і письмових пропозицій ОСОБА_1 від 24.03.2020. 
		Третя особа звертає увагу суду на те, що подані громадськістю письмові пропозиції щодо відповідного ДПТ у встановленому порядку були розглянуті, що підтверджується матеріалами розгляду пропозицій, поданих в рамках громадського обговорення щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проекту ДПТ, затверджених начальником управління архітектури та урбаністики Львівської міської ради.
		Стосовно пропозицій ОСОБА_1 , також звертає увагу на те, що згідно з положеннями ч. 3 ст. 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» пропозиції громадськості не можуть бути невизначеними, загальними та містити в собі незаконні вимоги, а мають стосуватись саме проекту містобудівної документації, тобто можуть містити зауваження, пропозиції щодо конкретних проектних чи інших рішень винесеного на громадське обговорення проекту ДПТ, що в разі обґрунтованості такого зауваження чи пропозиції дозволило б відкоригувати чи внести зміни в проект містобудівної документації. Однак, як вбачається із звернення ОСОБА_1 від 24.03.2020 з надання пропозицій та зауважень в рамках громадських слухань щодо проекту ДПТ, жодна з вимог ОСОБА_1 не стосувалась безпосередньо самого проекту відповідного ДПТ, а такі вимоги як затверджувати чи не затверджувати ДПТ не стосуються самого ДПТ в розумінні містобудівного документу, що визначає планувальну організацію і розвиток частини території, а крім того, питання затвердження ДПТ не входить в компетенцію погоджувальної комісії (яку позивач просила створити), а згідно з вимогами ч. 8 ст. 19, ст. 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є повноваженням міської ради (в даному випадку Львівської міської ради). Отже, в процесі проведення громадського обговорення ДПТ в поданих громадськістю (зокрема, ОСОБА_1 ) пропозиціях не було спірних питань, які б потребували розгляду через створення погоджувальної комісії.
		Також третя особа просить врахувати суд законні права та інтереси ТОВ «Ательєр», оскільки на частині земельної ділянки по АДРЕСА_1 знаходиться нерухоме майно, яке належить йому на праві власності.
		Крім цього, третя особа вказує, що вимоги щодо складу і змісту ДПТ містяться в ДБН Б.1.1-14:2014 «Склад та зміст детального плану території», затвердженому заказом Мінрегіону від 12.03.2012 № 107 і в такому нормативному акті відсутні вимоги щодо необхідності наявності в складі ДПТ викопіювання з Генерального плану міста та письмових матеріалів, які б пояснювали таке викопіювання.
		В п. 5 ДБН Б.1.1-14:2014 «Склад та зміст детального плану території» містяться вимоги щодо складу графічної частини детального плану і серед такого складу відсутнє викопіювання з Генерального плану міста, а тому обґрунтування позивача щодо невідповідності складу графічних і письмових матеріалів оспорюваного ДПТ є безпідставними і суперечать положенням ДБН Б.1.1-14:2014 «Склад та зміст детального плану території».
		В обґрунтування позивача про те, що судовими рішеннями у справі №1340/4243/18 встановлено невідповідність ДПТ Генеральному плану м. Львова, третя особа зазначила, що такі доводи є неправильними і безпідставними, а судові рішення у справі №1340/4243/18 не мають преюдиційного значення в розумінні ч.ч. 4, 7 ст. 78 КАС України, оскільки є правовою оцінкою фактів і така правова оцінка не має обов`язкового характеру, тим більше зважаючи на відмінність фактів у справі №1340/4243/18 і у даній справі. Просить врахувати Постанову Верховного Суду від 27.10.2021 у справі №826/5921/16. 
		Зауважує, що обставини, встановлені у справі №1340/4243/18, стосуються іншого ДПТ, зробленого в 2018 році та інших прийнятих про затвердження такого ДПТ від 2018 року рішень Виконавчого комітету Львівської міської ради.
		Натомість, в даній справі спірний ДПТ є новим містобудівним документом, зробленим в 2020 році, який був затверджений спірною ухвалою Львівської міської ради і такий ДПТ був розроблений з урахуванням введених в дію з вересня 2018 року ДБНів.
		ТОВ «Ательєр» вважає, що зазначені позивачем обґрунтування позовних вимог є безпідставними, такими, що суперечать дійсним обставинам і вимогам чинного законодавства. Представник третьої особи в судовому засіданні зазначену позицію підтримав, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Львівської міської ради просить відмовити повністю. 
		Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 19 серпня 2022 року позовну заяву було залишено без руху.
		Ухвалою судді від 05 вересня 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження і призначено підготовче судове засідання. Витребувано у відповідача усі докази, на підставі яких прийнято оскаржувану ухвалу (в тому числі графічні матеріали спірного детального плану території). Зобов`язано відповідача опублікувати оголошення про відкриття загального позовного провадження у справі №380/11162/22 відповідно до положень ч. 5 ст. 264 КАС України.
		В підготовчому судовому засіданні ухвалою суду, що занесена в протокол судового засідання 27.12.2022, продовжено строк підготовчого судового засідання відповідно до вимог ч. 4 ст. 173 КАС України та ухвалою суду, що занесена в протокол судового засідання залучено в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ТОВ «Ательєр».
		Розгляд справи неодноразово відкладено судом за численними клопотаннями сторін та у зв?язку із оголошенням повітряної тривоги під час судових засідань, в тому числі у зв?язку із відсутністю електропостачання у Львівському окружному адміністративному суді. 
		Ухвалою суду, яка занесена в протокол судового засідання від 25.04.2023, було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
		Суд заслухав пояснення позивача, представників відповідача та третьої особи, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності і встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
		Ухвалою Львівської міської ради №2023 від 17.02.2022, керуючись ст. ст. 8, 19, п. З ст. 10 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2011 № 555 «Про затвердження Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні», враховуючи ухвалу міської ради від 26.12.2019 № 6134 «Про розроблення детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського. вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, прост Т. Шевченка», матеріали розгляду пропозицій, поданих в рамках громадського обговорення щодо врахування громадських інтересів під час розроблення детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка (від 12.05.2020), довідку за результатами консультацій з органами виконавчої влади у процесі стратегічної екологічної оцінки проекту детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка, витяг з протоколу засідання № 9 архітектурно-містобудівної ради управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування від 24.04.2020, затверджено детальний план території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка, у складі з розробленою планувальною структурою забудови території, планом червоних ліній вулично-дорожньої мережі, схемою функціонального зонування території (планом зонування території) з визначенням містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, пропозиціями з інженерного забезпечення та захисту території, заходами щодо дотримання санітарно-гігієнічних, протипожежних нормативів, вимог з ліквідації аварійних ситуацій та реалізації детального плану території.
		У Матеріалах розгляду пропозицій, поданих в рамках громадського обговорення щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проекту детального плану території обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка, затвердженого Начальником управління та урбаністики Львівської міської ради А. Коломєйцевим, зазначено, що з 25.02.2020 по 25.03.2020 тривало громадське обговорення щодо врахування громадських інтересів під час розроблення детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка.
		Вищевказаний детальний план території був розроблений ДП ДІПМ «Містопроект», замовником є Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради.
		06.03.2020 відбулось громадське слухання проекту детального плану території. Місце проведення  Личаківська районна адміністрація.
		Оголошення щодо проведення громадського обговорення було розміщено на сайті Львівської міської ради у рубриці «Громадські слухання» та опубліковано у газетах «Львівська пошта» від 26.02.2020 № 16 (2233) та «Високий замок» від 28.01.2020 № 18 (5964). З проектною документацією можна було ознайомитись на сайті Львівської міської ради або до завершення процедури проведення громадського обговорення у приміщенні Львівської міської ради за адресою: м. Львів, пл. Ринок, 1, каб. 539.
		У рамках громадського обговорення надійшло 18 письмових пропозицій, з-поміж яких і пропозиції гр. ОСОБА_1 (вхідний № З-С-13386-2401). 
		За підсумками розгляду поданих зауважень і пропозицій заявникам надано роз`яснення (додаток 19) щодо поданих зауважень та пропозицій.
		Під час заходу озвучено 16 усних пропозицій. У п. 4 вказано, що на пропозицію ОСОБА_3 , мешканки вул. М. Вороного «На пропозицію повернути ДПТ на доопрацювання або створити погоджувальну комісію для вирішення усіх спірних питань, повідомляємо: Погоджувальна комісія утворюється у разі наявності пропозицій громадськості, рішення про врахування яких розробник і замовник не можуть прийняти самостійно або мають місце спірні питання. Станом на сьогодні Управління архітектури та урбаністики не вбачає підстав для створення погоджувальної комісії».
		Перебіг громадського обговорення відображено у Протоколі громадського слухання в межах громадського обговорення проекту детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка у м. Львові та звіту про стратегічну екологічну оцінку до вказаного детального плану території.
		Управлінням архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради надано відповідь 12.05.2020 №2401-вих-35177 на пропозиції та зауваження, які надійшли в рамках громадського обговорення проекту детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка у м. Львові.
		Не погоджуючись із прийнятим рішенням, а саме Ухвалою Львівської міської ради №2023 від 17.02.2022, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
		Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд застосував наступні норми права.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
		Стаття 140 Конституції України визначає місцеве самоврядування як право територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
		Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
		Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
		Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
		Як закріплено статтею 146 Конституції України, інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом.
		Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема положеннями статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Повноваження відповідача у спірних правовідносинах регулюються, зокрема Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР, «Про основи містобудування» від 16.11.1992 № 2780-XII, «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI.
		Відповідно до статі 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення питань затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації. 
		Частиною першою статті 12 Закону України «Про основи містобудування» визначено, що до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій.
		Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлено Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» (тут і надалі в редакції, яка діяла на дату спірних правовідносин, далі - Закон №3038-VI), який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
		Планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування. Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації (стаття 8 Закону №3038-VI).
		Відповідно до частини 1 статті 17 Закону №3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
		Відповідно до частини 1 статті 19 Закону №3038-VI детальний план території деталізує положення генерального плану населеного пункту або комплексного плану та визначає планувальну організацію і розвиток частини території населеного пункту або території за його межами без зміни функціонального призначення цієї території. Детальний план території розробляється з урахуванням обмежень у використанні земель, у тому числі обмежень використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України.
		Детальний план території розробляється за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради з метою визначення планувальної організації, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
		Детальні плани територій одночасно з їх затвердженням стають невід`ємними складовими генерального плану населеного пункту та/або комплексного плану.
		Відповідно до частини восьмої статті 19 №3038-VI детальний план території розглядається і затверджується сільською, селищною, міською радою протягом 30 днів з дня його подання. 
		Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що детальний план території є видом містобудівної документації, положення якого мають узгоджуватися з генеральним планом населеного пункту, деталізувати положення останнього та не суперечити йому.
		Надаючи оцінку спірній Ухвалі Львівської міської ради №2023 від 17.02.2022, суд наголошує, що відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Насамперед, щодо урахування як преюдиційних, обставин, встановлених у справі №1340/4243/18, суд зазначає наступне.
		Як встановлено судом, на розгляді Львівського окружного адміністративного суду, Восьмого апеляційного адміністративного суду, Касаційного адміністративного у складі Верховного Суду перебувала справа №1340/4243/18 за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ательєр» про визнання протиправним та скасування рішення виконкому Львівської міськради від 23.03.2018 № 310 «Про розроблення детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, пр. Т. Шевченка» та рішення виконкому Львівської міськради від 06.07.2018 № 720 «Про погодження детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, пр. Т. Шевченка».
		Постановою Верховного Суду від 17 листопада 2022 року залишено без змін Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2021, якою рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено у повному обсязі.
		Так, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене ч. 4 статті 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
		Тобто, за змістом даної норми учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені.
		Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.
		Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
		Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. Отже, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається.
		Водночас преюдиція під час встановлення та перевірки обставин справи не має абсолютного характеру, оскільки відповідно до статті 2 КАС України однією із засад адміністративного судочинства є офіційне з`ясування всіх обставин у справі.
		Згідно з імперативними положеннями ч. 4 статті 9 КАС України, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи.
		Принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед в активній ролі суду при розгляді справи; в адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення; принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
		Крім того, суд враховує, що зі змісту статті 78 КАС України вбачається, що преюдиційними можуть бути, за визначених у цьому Кодексі умов, саме обставини, встановлені у судовому рішенні, яке набуло законної сили. Проте преюдиція не поширюється на правову оцінку таких обставин, оскільки відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Таке застосування норм процесуального права відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у пункті 32 Постанови від 03.07.2018 у справі №917/1345/17.
		У якості обставин преюдиційного характеру позивачка просить урахувати те, що у судових рішеннях у справі №1340/4243/18, визнано такими, що прийняті з порушеннями рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради щодо ідентичного детального плану території на ідентичну земельну ділянку, що і у справі, що розглядається.
		Проте позивачами у справі №1340/4243/18 оскаржувались дії та рішення виконавчого комітету Львівської міської ради, а не Львівської міської ради (відповідача у даній справі) щодо детального плану території, розробленого у 2018 році.
		Відтак, висновки, викладені у судових рішеннях у справі №1340/4243/18 не можуть бути взяті до уваги судом у якості встановлених обставин, оскільки такі є лише їх правовою оцінкою іншим судом.
		Щодо наявності права у позивачки на звернення до суду з цим позовом, суд зазначає таке.
		Матеріалами справи підтверджено, що позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
		Відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Цим положенням Основного Закону України кореспондує частина перша статті 5 КАС України, якою передбачено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
		Позивачка, як мешканка міста і користувач відповідної земельної ділянки, що розташована на території, стосовно якої прийнято оскаржуване рішення, звернулась за судовим захистом, аргументуючи це тим, що орган місцевого самоврядування допустив порушення при прийнятті рішення що стосується питань, пов`язаних із плануванням забудови та розвитку території, збереження цілісності історичного середовища.
		За наведених обставин, у позивачки наявне право на звернення до суду з цим позовом, оскільки заявлені вимоги стосуються не тільки безпосередньо її прав як мешканки територіальної громади, а й невизначеного кола осіб, що входять до громади. 
		Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Стосовно доводів позивачки про порушення законодавства щодо збереження історичного середовища, суд враховує наступне.
		Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин, далі - Закон №1805-ІІІ) з метою забезпечення збереження видатної універсальної цінності об`єктів всесвітньої спадщини навколо них встановлюються буферні зони, про затвердження яких центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, в установленому порядку інформує Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Межі та режими використання буферних зон об`єктів всесвітньої спадщини визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
		З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України ( ч. 3 ст. 32 Закону №1805-ІІІ).
		Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.
		Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.
		На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини (ч. 4 ст. 32 цього ж Закону).
		На виконання вказаних положень Закону №1805-ІІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року №318 затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (далі - Порядок №318).
		За змістом п.1, 4, 5, 10, 12 Порядку №318 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
		Відповідальними за визначення меж та режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.
		Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.
		Історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об`єкт містобудівного проектування.
		Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.
		Тобто, межі історичних ареалів міста Львова, як історичного населеного місця України, визначаються науково-проектною документацією, погодженою відповідним органом місцевого самоврядування та затвердженою Мінкультури.
		Судом встановлено, що станом на час виникнення спірних правовідносин історико-архітектурний опорний план м. Львова, а також науково-проектна документація щодо визначення меж та режимів використання історичних ареалів та/або буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у м. Львові на розгляд та погодження центрального органу виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини не подавався.
		Доказів на спростування цих обставин матеріали справи не містять.
		Отже, межі історичного ареалу м. Львова та буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у встановленому Законом України «Про охорону культурної спадщини» порядку не затверджені. 
		Питання щодо необхідності погодження визначених науково-проектною документацією меж історичного ареалу міста Львова відповідним органом місцевого самоврядування та затвердження їх Мінкультури вже було предметом дослідження Верховного Суду.
		Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 19 червня 2019 року у справі №813/4993/15 зазначила, що: «відповідно до частини другої статті 32 Закону №1805-III (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини. Згідно з пунктом 12 Порядку №318 визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури. Матеріали справи, що розглядається, не містять доказів того, що науково-проектна документація щодо меж історичного ареалу м. Львова затверджена відповідно до наведених вище вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини, зокрема центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, а відтак доводи позивача, що будинок знаходиться в межах історичного ареалу міста Львова не можна визнати обґрунтованими».
		Водночас суд позбавлений процесуальної можливості щодо неврахування Постанови від 19 червня 2019 року у справі №813/4993/15 в силу імперативних норм ч. 5 ст. 242 КАС України, оскільки спірні правовідносини в даній справі також стосуються питання застосування ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» у межах м. Львова і відступу від такого висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №813/4993/15 не має.
		Також суд враховує, що у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі 755/10947/17, Верховний Суд зазначив, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
		Отже, наведені обставини свідчать про те, що у м. Львові відсутній затверджений у встановленому чинним законодавством порядку історико-архітектурний опорний план, оскільки відповідна науково-проектна документація не була погоджена, а визначені нею межі та режими використання історичного ареалу не були затверджені центральним органом виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику сфері охорони культурної спадщини, що свідчить про відсутність необхідності погодження та отримання дозволів на виконання будівельних робіт на території історичного ареалу м. Львова відповідно до норм Закону України «Про охорону культурної спадщини».
		Аналогічно, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, межі охоронної (буферної) зони об`єкта всесвітньої спадщини «Архітектурний ансамбль історичного центру Львова» та режим його використання у встановлений законом спосіб не встановлені.
		Відповідно станом на дату розроблення і затвердження ДПТ та станом на дату прийняття спірної ухвали, у відповідача та ТОВ «Ательєр» були відсутні підстави вважати, що ДПТ обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка потребував погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини та повідомлення про такі містобудівні перетворення Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, оскільки такі межі та режими не затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
		З огляду на викладене, суд не враховує картографічні зображення та лист-відповідь Міністерства культури та інформаційної політики України від 19.04.2023 №06/35/3572-23, який носить інформаційний характер, долучені позивачкою до матеріалів справи, і вкотре наголошує, що головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері культури та забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах відновлення та збереження охорони культурної спадщини, рішень щодо меж та режимів використання історичного ареалу, рішень щодо меж та режимів буферної зони вказаного об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини», не приймалось.
		Відтак судом в межах спірних правовідносин не встановлено наявність конфлікту приватного інтересу замовника розроблення детального плану території та суспільного інтересу із збереження цілісності в прямому та переносному розумінні історичного середовища.
		Щодо урахування висновків, викладених у Постанові Верховного Суду від 07.12.2021 у справі №380/142/20, суд враховує наступне.
		Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.
		Відмінність фактичних обставин справи, яка розглядається, порівняно з фактичними обставинами справи, у якій Великою Палатою Верховного Суду висловлена правова позиція, за відсутності різних підходів судів до вирішення подібної правової проблеми з такими ж фактичними обставинами не є підставою для уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду.
		При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
		На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).
		Так, предметом розгляду у справі №380/142/20 була ухвала Львівської міської ради від 19 вересня 2019 року № 5476 «Про затвердження детального плану території у районі пл. Ринок» в частині затвердження детального плану території, що стосується пл. А. Міцкевича, 9 у м. Львові. Під час розгляду даної справи в судах досліджувалось питання погодження з Комітетом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО здійснення містобудівних перетворень на території об`єкту Всесвітньої спадщини. Такий предмет розгляду зумовлений тим, що ансамбль історичного центру Львова входить до Списку об`єктів світової спадщини ЮНЕСКО.
		Водночас територія обмежена вул. М. Вороного, вул. С. Руданського. вул. Ф. Ліста. вул. М. Коперника. пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка, щодо якої був розроблений і затверджений оспорюваною ухвалою відповідний ДПТ, не входить в межі центральної частини м. Львова, яка включена до Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО, а тому спірні правовідносини в даній справі не є подібними із правовідносинами у вищевказаній справі №380/142/20.
		Крім цього процесуальними законами визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Даний висновок був викладений в постанові Верховного Суду від 18.01.2021 у справі Б-23/75-02. 
		Зважаючи на передбачений ст. 346 КАС України порядок відступу від висновків, викладених в постановах колегії суддів, палати, об`єднаної палати або Великої Палати, а також щодо можливості відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду лише Великою Палатою Верховного Суду, можна зробити такий же висновок щодо ієрархії висновків Верховного Суду та перевагу висновків Великої Палати Верховного Суду над висновками колегії суддів, палати, об`єднаної палати в разі їх суперечності.
		Із урахуванням наведеного, як уже зазналось вище, судом під час розгляду даної справи враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у Постанові від 19 червня 2019 року у справі №813/4993/15 щодо необхідності погодження визначених науково-проектною документацією меж історичного ареалу міста Львова відповідним органом місцевого самоврядування та затвердження їх Мінкультури.
		Щодо тверджень позивачки про порушення містобудівного законодавства, суд зазначає наступне.
		Частиною 1 ст. 16 Закону №3038-VI передбачено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація па місцевому рівні розробляється з урахуванням відомостей Державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі у цифровій формі в державній системі координат у формі електронних документів, що містять базові і тематичні геопросторові дані.
		Як встановлено судом, згідно з інформацією, відображеною у ДПТ у п. 4.2 «Використання територій» зазначено, що згідно відомостей Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 4610136600:05:001:0031 за категорією земель належить до земель житлової та громадської забудови, цільове призначення: 03.15 - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови. Орієнтовна площа ділянки: 0,18 га. На даний час частково використовується як стихійний майданчик для паркування автомобілів.
		Натомість позивачка зазначає, що вид використання вищевказаної земельної ділянки: для будівництва та обслуговування багаторівневого паркінгу рампового типу з приміщеннями торгово-офісного і спортивно-відпочинкового призначення.
		Стаття 19 Земельного кодексу України визначає поділ всіх земель України за цільовим призначенням на дев`ять категорій. Серед них важливе місце займають землі житлової та громадської забудови, яким присвячена Глава 6 Земельного кодексу України (статті 38-42) (далі  ЗК України, у редакції, яка діяла на час спірних правовідносин).
		Частиною 1 ст. 20 ЗК України передбачено, що при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.
		Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою (ч. 5 ст. 20 ЗК України).
		Відповідно до абз. 15 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.
		Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548 затверджена Класифікація видів цільового призначення земель (далі - КВЦПЗ), яка розроблена відповідно до Земельного кодексу України, Закону України «Про землеустрій» та Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.2008 № 224.
		Згідно класифікації видів цільового призначення, визначеної в розділі II Наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548 в межах категорії землі житлової та громадської забудови передбачені такі види цільового призначення: 03 - землі громадської забудови, який включає в себе, зокрема, вид цільового призначення 03.15 - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.
		Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що цільове призначення земельної ділянки визначається відповідно до законодавчо встановлених категорій земель та виду цільового призначення, а не виду використання земельної ділянки. Отже, зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення.
		Такий висновок неодноразово висловлено Верховним Судом, в тому числі у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №925/929/19.
		Судом встановлено, що спірною Ухвалою від 17.02.2022 №2023 не здійснювалась зміна цільового призначення земельної ділянки на вул. Вороного, 4 в м. Львові, оскільки згідно зі змістом ДПТ, що був затверджений даною ухвалою, вищевказану земельну ділянку розглянуто як територію для можливого розміщення готелю з об?єктами громадського призначення, що повністю відповідає категорії і виду цільового призначення такої земельної ділянки, яким є: землі громадської забудови (для будівництва і обслуговування інших будівель громадського призначення).
		З огляду на наведене суд висновує про відсутність суперечностей між прийнятим ДПТ та Генеральним планом міста.
		Адже викопіювання Генерального плану м. Львова не містить положень, які б передбачали будівництво на земельній ділянці по вул. Вороного, 4 багаторівневого паркінгу рампового типу з приміщеннями торгово-офісного і спортивно-відпочинкового призначення.
		Отже, доводи позивачки, що оскаржуваним рішенням передбачено будівництво готельного комплексу, що суперечить Генеральному плану м. Львова, а погодженим детальним планом території фактично змінюється цільове призначення земельної ділянки, суд відхиляє, як помилкові, оскільки такі не відповідають встановленим обставинам у справі.
		Доводам позивачки, що ДПТ не містить усіх визначених законом вимог та складається з неповного переліку графічних та письмових матеріалів, суд не надає оцінки, оскільки такі не були підставою позовних вимог, а відображені лише у відповіді на відзив, водночас заява про зміну підстав позову ОСОБА_1 в порядку ч. 1 ст. 47 КАС України під час розгляду справи не подавалась.
		Щодо дотримання процедури громадських слухань, суд враховує наступне.
		Відповідно до ст. 21 Закону №3038-VI громадському обговоренню підлягають розроблені в установленому порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні: комплексні плани, генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій (ч. 1 ст. 21 Закону №3038-VI).
		Затвердження на місцевому рівні містобудівної документації, зазначеної у частині першій цієї статті, без проведення громадського обговорення проектів такої документації забороняється.
		При вирішенні відповідно до Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» питань відчуження для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадські слухання не проводяться (ч. 2 ст. 21 Закону №3038-VI).
		Замовники містобудівної документації зобов`язані забезпечити:
		1) оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення містобудівної документації на місцевому рівні з прогнозованими правовими, економічними наслідками та наслідками для довкілля, у тому числі для здоров`я населення;
		2) оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, пояснювальної записки, розділу "Охорона навколишнього природного середовища" або звіту про стратегічну екологічну оцінку на своїх офіційних веб-сайтах, а також вільний доступ до такої інформації громадськості;
		3) реєстрацію, розгляд та врахування пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні;
		4) проведення громадських слухань щодо проектів містобудівної документації на місцевому рівні;
		5) узгодження спірних питань між громадськістю і замовниками містобудівної документації на місцевому рівні через погоджувальну комісію;
		6) оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні (ч. 3 ст. 21 Закону №3038-VI).
		Оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення містобудівної документації на місцевому рівні, проектів містобудівної документації на місцевому рівні є підставою для подання пропозицій громадськості замовнику містобудівної документації (ч. 4 ст. 21 Закону №3038-VI).
		Пропозиції громадськості подаються у строк, визначений для проведення процедури громадського обговорення, який не може становити менш як 30 днів з дня оприлюднення проекту містобудівної документації на місцевому рівні.
		Пропозиції, подані після встановленого строку, не розглядаються (ч. 5 ст. 21 Закону №3038-VI).
		Громадські слухання щодо проектів містобудівної документації на місцевому рівні проводяться у строк, визначений для проведення процедури громадського обговорення, але не раніше 10 днів з дня оприлюднення проекту містобудівної документації на місцевому рівні (ч. 6 ст. 21 Закону №3038-VI).
		Для розгляду спірних питань, що виникають у процесі громадського обговорення, може утворюватися погоджувальна комісія (ч. 4 ст. 21 Закону №3038-VI).
		Порядок проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року №555 (далі  Порядок №555 в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає механізм проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні: генеральних планів населених пунктів, планів зонування та детальних планів територій (далі  містобудівна документація).
		Пунктом 11 Порядку №555 визначено, що пропозиції громадськості підлягають реєстрації органом місцевого самоврядування та розглядаються розробником і замовником проектів містобудівної документації у місячний строк з дня їх надходження.
		За результатами розгляду пропозицій заявнику надається відповідь про їх врахування або обґрунтована відмова.
		У разі наявності пропозицій громадськості, рішення про врахування яких розробник і замовник не можуть прийняти самостійно або мають місце спірні питання, особи, які забезпечують роботу з розгляду пропозицій громадськості, повідомляють про це відповідному органу місцевого самоврядування для прийняття останнім рішення щодо утворення погоджувальної комісії (далі - комісія).
		Зі змісту наведених правових норм слідує, що створення погоджувальної комісії не є обов`язком, а правом органу місцевого самоврядування. Проте, ключовим моментом є забезпечення можливості для представників громадськості висловлення позицій, зауважень, їх обговорення, вивчення та розгляд, а також фіксацію (оформлення) результатів громадських слухань у передбачений законодавством спосіб. А погоджувальна комісія, згідно законодавчих вимог, утворюється лише у випадку, коли замовник розроблення містобудівної документації не може прийняти рішення про врахування відповідної пропозиції (зауваження) або має місце безпосередньо під час проведення громадських слухань.
		Як встановлено судом, у Матеріалах розгляду пропозицій, поданих в рамках громадського обговорення щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проекту детального плану території обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка, затвердженого Начальником управління та урбаністики Львівської міської ради А. Коломєйцевим, зазначено, що з 25.02.2020 по 25.03.2020 тривало громадське обговорення щодо врахування громадських інтересів під час розроблення детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка.
		06.03.2020 відбулось громадське слухання проекту детального плану території. Місце проведення  Личаківська районна адміністрація.
		Оголошення щодо проведення громадського обговорення було розміщено на сайті Львівської міської ради у рубриці «Громадські слухання» та опубліковано у газетах «Львівська пошта» від 26.02.2020 № 16 (2233) та «Високий замок» від 28.01.2020 № 18 (5964). З проектною документацією можна було ознайомитись на сайті Львівської міської ради або до завершення процедури проведення громадського обговорення у приміщенні Львівської міської ради за адресою: м. Львів, пл. Ринок, 1, каб. 539.
		У рамках громадського обговорення надійшло 18 письмових пропозицій, з-поміж яких і пропозиції гр. ОСОБА_1 (вхідний № З-С-13386-2401). 
		Судом детально проаналізовано зміст усіх письмових пропозицій та письмових пропозицій ОСОБА_1 , ідентичний зміст яких зводився до наступного: не затверджувати ДПТ в такому вигляді, яким воно було представлено громаді 06.03.2020, не затверджувати ДПТ до моменту прийняття історико-архітектурного опорного плану м. Львова, яким мають бути визначені регламенти забудови на тій території, на якій розробляється відповідне ДПТ адже така територія належить до історичного ареалу міста та входить до буферної зони ЮНЕСКО, не затверджувати ДПТ в такому вигляді до моменту надходження відповіді з ЮНЕСКО щодо запланованої забудови готельного комплексу з підземними спорудами (відповідне звернення надіслане громадою в жовтні 2019), заборонити вилучення з користування жителів будинку АДРЕСА_3 їх прибудинкової території, заборонити використання їхнього будинку, брами та прибудинкової території, у разі спорудження підземного паркінгу укласти гарантійні належно завірені договори про відшкодування шкоди прилеглим будинкам у разі її настання в процесі будівництва, забезпечити громаду прилеглих вулиць паркомісцями на пільгових умовах, забезпечити громаду прилеглих вулиць дитячим майданчиком та спортивним об`єктами, створити погоджувальну комісію (з огляду на те, що протягом більш як 2 років ЛМР та представники забудовника не можуть цивілізованим, передбаченим законодавством способом вичерпати конфлікт).
		Під час заходу озвучено 16 усних пропозицій. У п. 4 вказано, що на пропозицію ОСОБА_3 , мешканки вул. М. Вороного «На пропозицію повернути ДПТ на доопрацювання або створити погоджувальну комісію для вирішення усіх спірних питань, повідомляємо: Погоджувальна комісія утворюється у разі наявності пропозицій громадськості, рішення про врахування яких розробник і замовник не можуть прийняти самостійно або мають місце спірні питання. Станом на сьогодні Управління архітектури та урбаністики не вбачає підстав для створення погоджувальної комісії».
		Перебіг громадського обговорення відображено у Протоколі громадського слухання в межах громадського обговорення проекту детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка у м. Львові та звіту про стратегічну екологічну оцінку до вказаного детального плану території.
		Управлінням архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради надано відповідь 12.05.2020 №2401-вих-35177 на пропозиції та зауваження, які надійшли в рамках громадського обговорення проекту детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка у м. Львові.
		Аналіз його змісту вказує, що по кожному з наведених вище пропозицій та зауважень Управлінням архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради мешканцям територіальної громади надано детальну і вичерпну відповідь (роз`яснення надані по кожному з пунктів, які порушувались заявниками). Усі пропозиції та зауваження, які надійшли в рамках цього обговорення зареєстровані, розглянуті та опрацьовані відповідачем, мешканцям територіальної громади надано інформацію про їх врахування та зазначено обґрунтовану відмову щодо їх неврахування.
		Також, матеріалами справи підтверджено, що спірним проектом детального плану території враховано інтереси громади м. Львова щодо недостатньої кількості спортивних та дитячих майданчиків, якісних громадських просторів та паркінгів та запроектовано на експлуатованій покрівлі будівлі готелю створити озеленений громадський простір з можливістю вільного відвідування та забезпечення доступу усіх груп населення, у т.ч. маломобільних груп (орієнтовно площею 0,1 га) та передбачено створення додаткового об?єму паркувальних місць для використання мешканцями прилеглих вулиць.
		Отже, судом не встановлено обставин, за яких замовник розроблення містобудівної документації не зміг би прийняти рішення про врахування відповідної пропозиції (зауваження) безпосередньо під час проведення громадських слухань. Також не відображено у Протоколі громадського слухання в межах громадського обговорення проекту детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка у м. Львові і спірних питань, які залишилися невирішеними.
		З огляду на врахування пропозицій громадськості, об`єктивний і детальний розгляд усіх пропозицій та зауважень, відсутності спірних питань під час проведення громадських слухань, суд констатує, що законодавчо визначених підстав для утворення погоджувальної комісії у відповідача не було.
		Щодо інших долучених позивачкою до матеріалів справи звернень та заяв, а також відповідей на них, суд зазначає, що такі надіслані на адресу відповідача поза межами процедури громадського обговорення проекту ДПТ, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка.
		Отже, доводи позивачки, що з матеріалів громадських слухань вбачається наявність конфліктної ситуації між органом місцевого самоврядування та громадою міста не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. 
		Стосовно тверджень позивачки, що депутатський корпус в особі окремих депутатів та профільних комісій неодноразово вказували на гостроту конфлікту та потребу його вирішення, а Львівська міська рада стверджувала, що планує створити таку комісію, суд зазначає: по-перше, створення погоджувальної комісії не є обов`язком, а правом органу місцевого самоврядування, по-друге, заяви депутатського корпусу жодним чином не обґрунтовують та підтверджують порушення процедури громадських слухань.
		Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Так, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
		Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд висновує, що підстави для скасування Ухвали Львівської міської ради № 2023 від 17 лютого 2022 року «Про затвердження детального плану території, обмеженої вул. М. Вороного, вул. С. Руданського, вул. Ф. Ліста, вул. М. Коперника, пл. А. Міцкевича, просп. Т. Шевченка» у суду відсутні.
		У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору. А решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
		Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
		Згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
		Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
		Відповідно до правил ст. 139 КАС України повернення судових витрат позивачу, якому відмовлено у задоволенні позову не передбачено.
		Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 264, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд,  
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ) до Львівської міської ради (пл. Ринок, 1, м. Львів, 79008), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Ательєр» (вул. Кругла, 10а, м. Львів, 79068) про скасування ухвали  відмовити повністю.
		Розподіл судових витрат не здійснюється.
		Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу. 
		Повний текст рішення складено 29 червня 2023 року. 
		 
		 Суддя Клименко О.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...