Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 500/1501/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 30.06.2023. Зареєстровано: 01.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 03.07.2023.
Дата набрання законної сили: 01.08.2023
Номер судового провадження: П/500/1641/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		Справа № 500/1501/23
		30 червня 2023 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
		головуючого судді Мандзія О.П. зрозглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в Тернопільський окружний адміністративний суд із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просив суд: 
		«Визнати протиправною бездіяльність командування військової частини НОМЕР_1 по ухиленню від розгляду мого рапорту щодо звільнення у зв`язку із необхідністю догляду за особою, яка потребує догляду.
		Зобов`язати командування військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про моє звільнення на підставі п. «г» ч.2 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».
		Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
		Позивач свій позов мотивує тим, що відповідач в установленому порядку не розглянув рапорт про звільнення в запас з військової служби відповідно до абзацу 8 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» , а саме через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
		Відповідач проти задоволення позову заперечив покликаючись на те, що позивачем документальне не підтверджено існування обставин, що викладені в диспозиції правової норми, передбаченої абз.8 пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», - «відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд». З огляду на, що матеріали позивача повернуто на доопрацювання.
		Процесуальні дії (рішення) у справі; заяви та клопотання учасників.
		17.04.2023 позивач звернувся до суду із указаним позовом.
		21.04.2023 постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
		15.05.2023 позивачем на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху подано копію акту обстеження матеріально-побутових умов.
		17.05.2023 постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі. Вирішено розгляд справи проводити розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено розгляд справи на 12:00 год. 07.06.2023.
		07.06.2023 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи до 11:00 год. 28.06.2023. 
		21.06.2023 представник позивача подав заяву про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
		28.06.2023 представником позивача, через систему «Електронний суд» подано заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника. 
		28.06.2023 відповідачем подав відзив на позов.
		28.06.2023 представник відповідача подав про розгляд справи за його відсутності.
		Відповідно до ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі  КАС України), учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
		Оскільки позивачем та відповідачем у встановленому порядку заявлені клопотання про розгляд справи за їх відсутності, то судовий розгляд справи здійснюватиметься в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
		Фактичні обставини справи, які встановив суд.
		ОСОБА_1 звернувся на адресу Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення в запас на підставі абзацу 8 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», а саме через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
		Із матеріалів, які стали підставою для звернення позивача на адресу відповідача із рапортом, суд установив наступне.
		Як вбачається із висновку № 213 від 17.01.2023 № 213 «Про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» (далі  Висновок № 213), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 рекомендовано отримання наступних соціальних послуг: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. 
		У розділі VIII Висновку № 213 вказано, що житлово-побутові умови проживання задовільні. ОСОБА_1 може здійснювати постійний догляд за тещею ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якою спільно проживає без реєстрації і яка відповідно до медичного висновку № 213від 27.09.2022 потребує постійного догляду.
		Заключенням ЛКК № 213 від 17.01.2023, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 потребує постійного стороннього догляду (далі  Заключення ЛКК № 213).
		Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 07.10.2022 № 166 (далі  Акт № 166), ОСОБА_1 проживає за адресою АДРЕСА_1 . До складу сім`ї позивача входить теща, ОСОБА_2 .
		Відповідачем матеріали про звільнення позивача повернуто на доопрацювання у зв`язку із відсутністю підстав до звільнення із служби, оскільки в службових документах відсутні докази про відсутність інших осіб які повинні здійснювати догляд.
		Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, позивач вирішив звернутись до суду із указаним позовом.
		Оцінка суду.
		Вирішуючи спір між сторонами суд звертається положень Конституції України.
		Конституція України  це Основний Закон України. Перш за все, вказане означає, що всі інші закони та підзаконні акти повинні прийматись для розвитку її положень. Закони та інші нормативно-правові акти повинні розвивати та доповнювати зміст існуючих конституційних положень. 
		У Конституції України, визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст.3); в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ст.8); правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.19); усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст.21); права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ст.22); усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
		З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (ст.125 Конституції України).
		Головним завданням є яке ставиться перед адміністративними судами є, перш за все, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб (по великому рахунку своїх громадян) від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС України).
		Всі без винятку рішення суб`єктів владних повноважень втручаються в охороні законом права та інтереси осіб. У деяких випадках таке втручання є законними, в інших  протиправним. Тому, розглядаючи такі категорії спорів суд повинен перевірити чи було втручання в охоронювані законом права та інтереси особи домірним із запровадженими державою критеріями (ч.2 ст.2 КАС України).
		Надаючи правову оцінку аргументами сторін, суд виходить з такого.
		Відповідно до Закону України Про звернення громадян, Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об`єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 № 735, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 січня 2017 р. за № 94/29962, затверджено Інструкцію про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних силах України (далі  Інструкція № 735).
		У п.1 Інструкції № 735, визначено, що ця Інструкція визначає порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), а також визначає порядок контролю за його дотриманням.
		Відповідно до п.4 розділу І Інструкції № 735, у роботі з письмовими (електронними) та усними зверненнями громадян потрібно забезпечувати кваліфікований, неупереджений, об`єктивний і своєчасний розгляд звернень громадян з метою оперативного розв`язання порушених у них питань, задоволення законних вимог заявників, поновлення порушених конституційних прав та запобігання надалі таким порушенням.
		Згідно із п.п.5,6 розділу І Інструкції № 735, до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності дії, унаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина будь-які обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності. 
		Усі звернення громадян, що надходять до Міністерства оборони України, органів військового управління, військових частин, підлягають обов`язковій класифікації за встановленими статтею 3 Закону України Про звернення громадян їх видами, а саме: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Подальший розгляд пропозицій, заяв та скарг громадян проводиться з урахуванням особливостей, установлених статтями 14, 15 та 16 зазначеного Закону.
		Пунктом 2 розділу ІІ Інструкції № 735, визначено, що письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю, первинному розгляду та реєстрації з метою визначення їх належності до компетенції відповідного органу військового управління та призначення за ними конкретного виконавця.
		Первинний розгляд письмових звернень громадян проводиться керівниками органів військового управління або їх заступниками відповідно до їх повноважень.
		За змістом п.4 розділу ІІ Інструкції № 735, у зверненні мають бути зазначені прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення має бути надруковане або написане від руки, розбірливо, чітко підписане заявником (групою заявників) із зазначенням дати.
		Звернення, оформлене без дотримання цих вимог, повертається заявникові з відповідним роз`ясненням у термін не пізніше ніж через десять днів з дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 Закону України Про звернення громадян. Копія такого звернення залишається у провадженні того органу військового управління, військової частини, до якого звернувся громадянин.
		Не розглядаються й повторні звернення одним і тим самим органом від одного й того самого громадянина з одного й того самого питання, якщо перше вирішене по суті, а також ті скарги, які подані з порушенням термінів, передбачених статтею 17 Закону України Про звернення громадян, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними. Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу військового управління, командир військової частини, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
		Пунктом 5 розділу ІІ Інструкції № 735, унормовано, що Звернення може бути подано особисто як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне) чи надіслане поштою (електронною поштою). Письмове звернення надсилається поштою (електронною поштою) або передається громадянином особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до вимог чинного законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).
		Відповідь за результатами розгляду звернень в обов`язковому порядку дається тим органом військового управління, військовою частиною, які отримали ці звернення і до компетенції яких входить вирішення порушених у зверненнях питань, за підписом керівника, командира або осіб, які виконують його обов`язки згідно з письмовим наказом.
		Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на правову норму Закону України Про звернення громадян і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
		Пунктом 14 розділу ІІ Інструкції № 735, визначено, що щодо кожного звернення не пізніше ніж у п`ятиденний термін має бути прийняте одне з таких рішень: прийняти до провадження; передати на вирішення до іншого органу військового управління; надіслати за належністю до іншого центрального органу виконавчої влади, якщо питання, порушені у зверненні, не входять до компетенції органів військового управління, військової частини, про що одночасно повідомляється заявнику; залишити без розгляду за наявності підстав, визначених у статті 8 Закону України Про звернення громадян.
		Згідно з п.п.1,2 розділу ІІІ Інструкції № 735, Посадові особи органів військового управління, військових частин під час розгляду звернень громадян зобов`язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об`єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з`ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись.
		Рішення, які приймаються за зверненнями, мають бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов`язана забезпечити своєчасне й правильне рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів щодо поновлення порушених прав громадян.
		За змістом п.п.4-9 розділу ІІІ Інструкції № 735, термін розгляду пропозицій, заяв та скарг обчислюється з дня, наступного за днем, з якого починається строк (таким днем є день їх надходження та реєстрації в органі військового управління, військовій частині), до дня направлення заявнику відповіді на його звернення. 
		Якщо останній день терміну розгляду звернення припадає на неробочий день, то останнім днем терміну вважається перший після нього робочий день. Звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
		Звернення вважається вирішеним, якщо розглянуто всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжито потрібних заходів щодо його виконання і заявника повідомлено про результати розгляду звернення і прийняте рішення.
		Відповідь за результатами розгляду звернення обов`язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв`язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини.
		Рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються заходи, які вживались органом військового управління, військовою частиною для перевірки цього звернення. 
		Таким чином, суд уважає, що Інструкція № 735 підлягає застосуванню до спірних правовідносин під час розгляду рапорту (заяви) позивача про звільнення його з військової служби. Наведене, суд пояснює тим, що законодавство не містить спеціальних норм щодо порядку розгляду рапортів військовослужбовців. Натомість, згаданими положеннями Інструкції № 735 унормовано всі питання, які стосуються дотримання конституційних гарантій осіб, зокрема військовослужбовців, на належний розгляд їх звернень, в тому числі до командування військової частини. 
		Суд наголошував вище, що Конституція України є Основним Законом України, а всі інші закони приймаються для розвитку її положень та захисту прав особи. В даному випадку положення Інструкції № 735 та Закон України «Про звернення громадян» є конституційним продовженням статті 40 Конституції України. А, відтак, як даний Закон, так і підзаконний акт повинні гарантувати реальний правовий захист кожному, хто підпадає під дію статті 40 Конституції України.
		Тож, на переконання суду, права позивача підпадають під захист статті 40 Конституції України.
		Для правильного вирішення спору положення Інструкції № 735 слід оцінювати в посутньому зв`язку із нормами Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки для реалізації прав, що передбачені цим Законом позивач звернувся до відповідача із рапортом.
		Так, позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення про звільнення в запас з військової служби відповідно до абзацу 8 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» , а саме через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
		Суд звертає увагу, що конституційний лад та за Основним Законом України правопорядок в Україні ґрунтується, зокрема, на засаді, відповідно до якої ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (частина перша статті 19). Поряд з цим, суб`єкти владних повноважень, зобов`язати вчиняти дії та приймати рішення лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Аналізовані положення Інструкції № 735 дають підстави дійти таких висновків.
		За результатами розгляду рапорту позивача, відповідач міг прийняти одне з таких рішень: (1) залишити рапорт без розгляду; (2) відмовити в задоволення прохання позивача; (3) задовольнити прохання позивача.
		Отже, законодавством не передбачено повноважень відповідача на «повернення матеріалів на доопрацювання». 
		Таким чином, відповідач вчинив активні дії спрямовані на ухилення від розгляду в установленому порядку рапорту позивача, які не узгоджуються із нормами статті 40 Конституції України, а відтак є протиправними. 
		Щодо того, яким повинен бути порядок розгляду рапорту позивача про звільнення в запас з військової служби відповідно до абзацу 8 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», суд зазначає наступне.
		Аналізовані приписи Інструкції № 735, закликають відповідача до «активних дій» під час розгляду рапорту позивача, наголошуючи на необхідності «… уважно уникати в суть питання, … направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об`єктивного вирішення поставлених автором звернення питань …». 
		Наведене положення, повністю відповідає закріпленому в КАС України критерію правомірності дії (рішень) суб`єктів владних повноважень, який наголошує на необхідності вчинення дій (прийняття рішень) з урахуванням усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення (п.3 ч.2 ст.2 КАС України).
		Позивач звертаючись до відповідача надав Висновок № 213 (а.с.12-14), Заключення ЛКК № 213 (а.с.15) та Акт № 166 (а.с.26-29).
		Дослідивши вказані документи (див. в рішенні вище), суд, дійшов висновку, що ОСОБА_2 15.03.1943 (80 років), є особою похилого віку, хворіє та потребує постійного догляду на непрофесійній основі. У той же час, ОСОБА_1 проживає разом з ОСОБА_2 протягом тривалого часу (проживав заздалегідь до звернення із даним рапортом). Інших осіб, які можуть здійснювати догляд на непрофесійній основі матеріали не містять. 
		Отже, за поданими відповідачу документами вбачається, що ОСОБА_1 є єдиною особою за може здійснювати догляд за ОСОБА_2 , що станом свого здоров`я, потребує такого догляду.
		Тому, суд не погоджується із доводами відповідача про те, що позивачем не підтверджено факту відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за 
		ОСОБА_2 , відтак за обставин, які склались на час розгляду рапорту, відповідач мав своїм обов`язком прийняти рішення з питання звільнення позивача з військової служби.
		Якщо відповідач знаходив, що подані позивачем документи викликають в нього обґрунтований сумнів, то останній мав повноваження здійснити перевірку обставин, які випливають з їх змісту.
		Зокрема, відповідач не позбавлений перевірити, чи справді позивач проживає з ОСОБА_2 , а також, чи вона насправді потребує такого догляду, чи має ОСОБА_2 дітей, де вони проживають та які між ними відносини.
		Твердження позивача про те, що виключно діти зобов`язані здійснювати догляд за ОСОБА_2 , оскільки, це передбачено статтею 51 Конституцією України є необґрунтованим. 
		В Конституції України (ст.51) сказано, що «Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків».
		Розвиток указаних конституційних положень знайшов у ст.ст.202-206 Сімейного кодексу України (але не виключно, оскільки існує низка інших нормативно-правових актів, які регулюють відносини батьків-дітей, проте, це не має відношення до справи, тому суд не досліджуватиме їх зміст).
		Вжитий в ст.51 Конституції України юридичний термін «піклуватись» є значно ширшим за своїм правовим змістом від терміну «доглядати». 
		Словосполучення «діти зобов`язані піклуватись» слід розуміти, які діти повинні створити для своїх непрацездатних батьків умови, за яких останні зможуть реалізувати свої первинні потреби до існування. Законодавець не говорить, що повинні робити діти, а узагальнює все одним терміном «утримувати» (ст.202 СК України). 
		Законодавець не наголошує на тому, що діти повинні проживати із своїми непрацездатними батьками. У той же час, як істотною ознакою постійного догляду за особою похилого віку є сам факт сумісного проживання, для цього проводиться обстеження житлово-побутових умов особи (див. постанову КМУ від 23.09.2020 № 859 «Деякі питання призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі»).
		Таким чином, діти, які не мають змогу проживати із своїми батьками (як правило таких більшість) повинні «піклуватись» про своїх непрацездатних батьків створюючи для них належні матеріально-побутові умов для життя (купувати речі, продукти харчування, сплачувати комунальні послуги тощо). У той же час, особа, яка здійснює догляд має своїм обов`язком допомогу в реалізації щоденних первинних потреб непрацездатної особи (прибрати, прасувати, готувати їсти, слідкувати за дотриманням безпечної експлуатації електричних приладів та газового обладнання). Іншими словами, діти, які щодня не готують їсти своїм батькам не можуть бути визнані такими, що не виконують обов`язки покладені на них ст.51 Конституції України.
		Тож, визначаючись із способом захисту порушеного права, суд виходить з того, що завдання адміністративного судочинства закликає суд вдатись до ефективного способу захисту порушеного права (ч.1 ст.2 КАС України). 
		Застосований спосіб захисту порушеного права повинен, якнайбільш точно відповідати змісту порушеного права та ліквідувати негативні наслідки порушення для особи, таким чином, щоб в останньою не було необхідності звертатись до суду повторно («принцип процесуальної економії»).
		У той же час, Інструкція № 735 відносить прийняття рішення за результатами розгляду рапорту до виключних повноважень відповідача.
		З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог. 
		Разом з тим, ухвалюючи рішення, в частині його зобов`язального характеру, суд виходить з того, що відповідача слід зобов`язати повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення в запас з військової служби відповідно до абзацу 8 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», з урахуванням висновків наведених у мотивувальній частині рішення суду.
		За для недопущення зловживань відповідачем своїми повноваженнями, суд роз`яснює, що відповідач повинен виходити з того, що подані позивачем документи за зовнішніми ознаками підтверджують факт того, що ОСОБА_1 проживає разом із ОСОБА_2 , яка потребує постійного догляду на непрофесійній основі. Втім, відповідач наділений повноваженнями (про які суд згадував вище) перевірити такі обставини. У випадку, якщо відповідач не здобуде інших даних, які свідчать про протилежне, то відповідач вправі звільнити позивача із військової служби.
		Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		ВИРІШИВ:
		Позов задовольнити частково.
		Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення в запас з військової служби відповідно до абзацу 8 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».
		Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянуто рапорт ОСОБА_1 про звільнення в запас з військової служби відповідно до абзацу 8 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», з урахуванням висновків наведених у мотивувальній частині рішення суду. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
		Повне судове рішення складено 30 червня 2023 року.
		Реквізити учасників справи:
		позивач:
		- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: с. Савелівка,Чортківський район, Тернопільська область,48322 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 ); 
		відповідач:
		- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 ); 
		 
		Головуючий суддяМандзій О.П.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...