Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/4844/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; дорожнього руху, транспорту та перевезення пасажирів, з них; дорожнього руху.
Надіслано для оприлюднення: 04.07.2023. Зареєстровано: 05.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 06.07.2023.
Дата набрання законної сили: 04.07.2023
Номер судового провадження: 1590/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04 липня 2023 р.Справа № 638/4844/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		Головуючого судді: Курило Л.В.,
		Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О. ,
		за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління патрульнної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.12.2022, головуючий суддя І інстанції: Подус Г.С., пр. Перемоги, 52в, м. Харків, Харківська, 61202, повний текст складено 09.12.23 року по справі № 638/4844/22
		за позовом  ОСОБА_1 
		до інспектора 1 роти Управління патрульнної поліції в Закарпатській області Голубки Юрія Івановича , Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції 
		про визнання незаконною і скасування постанови,
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач 1), інспектора 1 роти Управління патрульної поліції в Закарпатській області Голубки Юрія Івановича (далі - відповідач 2), в якому просила:
		- визнати незаконною і скасувати постанову серії ЕАР №5798045 від 24.08.2022 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 122 КУпАП про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн та закрити провадження у справі.
		- стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн. 
		В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що рухалась з допустимою у місті швидкістю без порушення швидкісного режиму, а інспектор здійснював вимірювання швидкості з порушенням встановленого порядку, тримав TruCam у руках, а не використовував стаціонарно вмонтованим. Вказує, що поліцейським допущені порушення порядку розгляду справи, а саме: процес розгляду справи поліцейським звівся до формального складання постанови без об`єктивного дослідження усіх доказів та пояснень позивачки, інспектор не дав можливість скористатися правом на правову допомогу, постанова не відповідає вимогам ст. 283 КУпАП та зазначила на недотримання інспектором вимог, передбачених ст.ст. 268, 278, 279 КУпАП.
		Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.12.2022 року позов задоволено частково.
		Визнано незаконною та скасовано постанову інспектора 1 роти Управління патрульної поліції в Закарпатській області Голубкова Ю.І. про накладання на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 24.08.2022 року серії ЕАР №5798045, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито.
		Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн.
		Управління патрульної поліції в Закарпатській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
		В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що фіксація порушення ПДР позивачкою здійснювалась в ручному режимі, ПДР не містить обов`язкової вимоги щодо позначення місця контролю за швидкісним режимом, а тому обставини наявності чи відсутності вказаного дорожнього знаку не свідчать про відсутність обов`язку позивачки дотримуватись швидкісного режиму. Зазначив, що постанова про адміністративне правопорушення відповідає вимогам ст. 283 КУпАП та Інструкції, стаття 283 КУпАП не містить вимоги стосовно обов`язкового зазначення розташування дорожніх знаків, крім того на фотознімку правопорушення зазначено дату, серійний номер приладу, швидкість транспортного засобу, місце скоєння, географічні координати. Вказує, що лазерний вимірювач TruCam відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань, що підтверджується листом ДП "Укрметртестстандарт". Відтак, в даному випадку порушення позивачкою ПДР зафіксовано пристроєм вимірювання швидкості TruCam в ручному режимі, а не в автоматичному, тому вимоги ч. 2 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», на яку посилається в своєму рішенні суд першої інстанції не розповсюджуються на спірні відносини. Зазначив, що витрати на правничу допомогу не співмірними зі складністю справи та завищеними.
		Представник позивачки надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 4 000 грн. 
		Представник Департаменту патрульної поліції надав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечував проти відзиву представника позивачки.
		Від представника позивачки до суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі. 
		Відповідно до ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Згідно зі ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідно до постанови серії ЕАР №5798045 від 24.08.2022 року, 24.08.2022 року о 16.16 год. с. Барвінок М06, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом КІА FORTE, д.н.з.  НОМЕР_1 , рухалась зі швидкістю 81 км/год в населеному пункті, при цьому перевищила швидкість руху на 31 км/год. Швидкість вимірювалась лазерним вимірювачем швидкості руху TruCam 008374, чим порушила п. 12.4 ПДР, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності зазначення відповідачем в оскаржуваній постанові доказів щодо зони дії дорожнього знаку « 5.45» «населений пункт» в кілометровій відмітці вказаної автодороги, не підтверджуються обставини стосовно руху транспортного засобу під керуванням позивачки, саме в зоні дії дорожнього знаку «населений пункт» з перевищенням швидкості на 31 км. Також постанова не містить інформації щодо розміщення на вказаному відрізку дороги дорожнього знаку «5.70» лише за наявності якого можливе монтування/розміщення автоматичної фототехніки і відеотехніки щодо фіксації обставин порушення правил дорожнього руху в тому числі і швидкісного режиму. Крім того відповідачем не надано жодних доказів щодо способу використання, закріплення приладу TruCam, яким поліцейський здійснював вимірювання швидкості руху автомобіля позивачки. Відповідачем не надано жодних доказів щодо способу використання, закріплення приладу TruCam, яким поліцейський здійснював вимірювання швидкості руху автомобіля.
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
		Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху (далі  ПДР), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
		Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України "Про дорожній рух", учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
		Пунктом 2.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ № 1306 від 10 жовтня 2001 р. передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний зокрема: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху.
		Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України відповідно до статті 41 Закону України "Про дорожній рух" регулюються Правилами дорожнього руху (далі - ПДР), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
		Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України (ст. 53 Закону України "Про дорожній рух").
		Пункт 1.10 ПДР визначає значення термінів, зокрема: населений пункт забудована територія, в`їзди на яку і виїзди з якої позначаються дорожніми знаками 5.45 "Населений пункт", 5.46 "Кінець населеного пункта", 5.47 "Населений пункт", 5.48 "Кінець населеного пункта".
		Водночас, п. 12.4 ПДР України передбачає, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
		Частина 1 статті 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
		Провадження в справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом IV КУпАП.
		Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		За приписами ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення які стосуються правил дорожнього руху, зокрема частини перша, друга, третя і п`ята статті 122.
		Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
		За приписами частини 1 статті 8 Закону України "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
		Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону № 580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
		Окрім того, частиною 2 ст. 283 КУпАП визначено загальні вимоги до постанови про накладення адміністративного стягнення, яка має містити інформацію щодо особи правопорушника та обставин скоєння нею правопорушення.
		Приписи частини 3 ст. 283 КУпАП встановлюють, що постанова у справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених ч. 2 цієї статті, має містити також відомості, зокрема відомості про технічний засіб, яким здійснено фото- або відеозапис.
		Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
		Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
		Приписами статті 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
		Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
		Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
		Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
		У розумінні статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
		Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
		Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб`єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
		Згідно зі ст.31 Закону "Про Національну поліцію" №580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, перевіряти документи особи, опитувати осіб, зупиняти транспортні засоби, застосовувати технічні прилади та технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
		Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою: 1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
		Тобто, положення Закону №580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
		Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до оскаржуваної постанови, позивачку притягнуто до адміністративної відповідальності, у зв`язку з порушенням ПДР за перевищення встановленої швидкості руху в межах населеного пункту. У постанові вказано, що швидкість автомобіля під керуванням позивача вимірювалась приладом TruCam 008374.
		Проте представником відповідача на підтвердження правомірності прийнятого рішення взагалі не надано суду відеофіксації, здійсненої сертифікованим приладом TruCam 008374, на якому був би зафіксований автомобіль позивачки.
		Контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70 ПДР), оскільки вимоги ч.2 ст.40 Закону №580-VIII, передбачають, що інформація щодо встановленої відеотехніки і сама відеотехніка фіксації правопорушень повинна бути розміщена на видному місці.
		Відповідно до Правил дорожнього руху знак 5.70 «Фото, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху», інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.
		Разом з тим, колегія суддів зауважує, що прилад TruCam при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу не може триматися руками інспектора поліції, а повинен бути стаціонарно вмонтованим, що доводиться приписами ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», в якій зазначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення правил дорожнього руху.
		Отже, відповідно до наведеної норми працівники поліції можуть розміщувати автоматичну фото та відеотехніку по периметру доріг, зокрема стаціонарно встановлювати вимірювальний пристрій, оскільки термін «монтувати/розміщувати» не можна ототожнювати із використанням в інший спосіб, зокрема тримати в руках.
		Контроль швидкості повинен відбуватися лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70), оскільки вказане обумовлено ч. 2 ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію", згідно з якою інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відео техніку, що здійснює фіксацію, повинна бути розміщена на видному місці.
		Відповідачем не надано до суду доказів того, що лазерний вимірювач швидкості TruCam в момент фіксації правопорушення був стаціонарно розміщений по периметру дороги, і що фіксація правопорушення здійснювалась в зоні дії дорожнього знаку 5.70.
		Дійсно ані оскаржувана постанова ані матеріали справи не містять інформації стосовно доказу, яким підтверджувались обставини стосовно розміщення на вказаному відрізку дороги дорожнього знаку 5.70 ПДР лише за наявності якого можливе монтування/розміщення автоматичної фототехніки і відеотехніки щодо фіксації обставин порушення правил дорожнього руху в тому числі і швидкісного режиму. Доказів наявності такого знаку на вказаному відрізку дороги відповідачем під час розгляду справи не надано.
		Судовим розглядом встановлено, що постановою УПП в Закарпатській області інспектора рядового поліції Голубки Юрія Івановича від 24.08.2022 року, серії ЕАР № 5798045 позивачку притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та застосовано стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн, за те, що вона о 16 год. 16 хв. 24.08.2022 року у с. Барвінок, дорога М-06 804км, позначеному дорожнім знаком 5.45 (Початок населеного пункту), керуючи транспортним засобом КІА FORTE, д.н.з.  НОМЕР_1 , рухалась зі швидкістю 81 км/год., перевищуючи встановлену швидкість руху на 31 км/год., чим порушила п. 12.4 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 122 КУпАП України (а.с. 10).
		В якості доказу вчинення водієм зазначеного адміністративного правопорушення додано фотознімок з приладу TruCAM LTI 20/20 (а.с. 38).
		Отже, із змісту оскаржуваної постанови слідує, що позивачка в зоні дії дорожнього знаку 5.45 «населений пункт» порушила швидкісний режим, визначений п. 12.4 ПДР України більш ніж на 20 км/год. При цьому, в оскаржуваній постанові відповідач посилався лише на єдиний доказ, який підтверджує обставини щодо перевищення швидкості руху транспортним засобом під керуванням позивачки в зоні дії дорожнього знаку «населений пункт» це здійснення вимірювання швидкості руху приладом TruCAM LTI 20/20.
		Дослідивши долучений відповідачем фотознімок приладу TruCAM LTI 20/20, судом встановлено, що вказаний фотознімок не містить інформації щодо місця знаходження дорожнього знаку « 5.45» - «населений пункт» та зони його дії в кілометровій відмітці зазначеної автодороги.
		В оскаржуваній постанові також відсутні покликання на докази місцезнаходження дорожнього знаку « 5.45» - «населений пункт» та зони його дії в кілометровій відмітці вказаної автодороги, що могло б дати змогу встановити фактичні обставини щодо вчинення правопорушення.
		За відсутності посилань відповідача в оскаржуваній постанові на докази щодо зони дії дорожнього знаку « 5.45» - «населений пункт» в кілометровій відмітці вказаної автодороги, колегія суддів дійшла висновку, що зібраними доказами не підтверджуються обставини стосовно руху транспортного засобу під керуванням позивачки саме в зоні дії дорожнього знаку населений пункт з перевищенням швидкості понад 20 км.
		Доказів розміщення вказаних дорожніх знаків та зони їх дії відповідачем не надано як суду першої інстанцій, так і до суду апеляційної інстанції.
		Відтак, поліцейський, який розглянув справуне виконав вимоги щодо посилання у постанові про накладення стягнення на докази, які в повній мірі підтверджують факт скоєння адміністративного правопорушення позивачкою та не додав ці докази до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
		Щодо доводів апелянта про те, що лазерний вимірювач TruCam відноситься до ручних вимірювачів та конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань, що підтверджується листом ДП "Укрметртестстандарт", колегія суддів зазначає, щозаконодавчоне визначено іншого способу та порядку використання лазерних вимірювачів TruCam працівниками патрульної поліції ніж розміщення виключно в порядку ст. 40 Закону № 580-VIII, а лист ДП "Укрметртестстандарт" про використання лазерного вимірювача швидкості TruCam для фіксації правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху не є нормативно-правовим актом, який змінює чи припиняє порядок використання та розміщення засобів автоматично фото- і відеотехніки для фіксації виявлених порушень правил дорожнього руху. 
		Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням ч.2 ст.77 КАС України та п.3 ч.2 ст.2 КАС України та є необґрунтованою та такою, що прийнята без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), тому вина позивачки у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП не доведена.
		Доводи апеляційної скарги висновків колегії суддів не спростовують.
		Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Приписами ч.ч. 1, 3, 6 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Для цілей розподілу судових витрат:
		1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81)7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.
		Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
		Приписами п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
		Відповідно до п. 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
		Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
		Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом часу.
		Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
		Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
		Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
		Судовим розглядом встановлено, що витрати позивача на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції підтверджуються: договором про надання правничої (правової) допомоги № 48 від 30.08.2022 року, додатковою угодою № 1 до договору про надання правничої (правової) допомоги № 48 від 30.08.2022 року, ордером на ім`я адвоката Потерайло А.М. для представництва інтересів позивачки у Дзержинському районному суді м. Харкова, актом наданих послуг від 31.08.2022 року до договору про надання правничої (правової) допомоги № 48 від 30.08.2022 року, копії яких є в матеріалах справи.
		Відповідно до акту наданих послуг від 31.08.2022 року до договору про надання правничої (правової) допомоги № 48 від 30.08.2022 року, виконано зобов`язання по підготовці позовної заяви з додатками до Дзержинського районного суду м. Харкова за позовом ОСОБА_1 до УПП в Закарпатській області ДПП про визнання незаконною та скасування постанови серії ЕАР №5798045 від 24.08.2022 року про накладення адміністративного стягнення за порушення правил ПДР України, витрачено 2 години (х 2000 грн) всього на суму 4000 грн.
		Крім того, представником позивача у відзиві на апеляційну скаргу заявлено клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн, які понесені позивачем під час апеляційного розгляду справи.
		На підтвердження вказаних витрат надано додаткову угоду № 2 до договору про надання правничої (правової) допомоги № 48 від 30.08.2022 року, ордер на ім`я адвоката Потерайло А.М., акт наданих послуг від 29.06.2023 року до договору про надання правничої (правової) допомоги № 48 від 30.08.2022 року.
		Відповідно до акту наданих послуг від 29.06.2023 року виконано зобов`язання по підготовці відзиву на апеляційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.12.2022 року по справі № 638/4844/22. Фіксована сума складає 4000 грн.
		Колегія суддів вказує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
		У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
		У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
		Тобто, питання розподілу судових витрат віднесено до повноважень суду за результатами розгляду справи та є дискреційними повноваженнями.
		Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції дійшов висновку, що враховуючи фактичний обсяг виконаної роботи та її незначну складність, розумно обґрунтованими витратами на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачці за рахунок бюджетних асигнувань відповідача є 2000 грн.
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн при розгляді справи в суді першої інстанції є співмірними із складністю справи.
		Щодо вимог представника позивачки про стягнення витрат на професійну правничу допомогу під час апеляційного розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відшкодування на користь позивачки понесених нею судових витрат на професійну правничу допомогу за складання відзиву на апеляційну скаргу у розмірі 1000 грн, яка підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції, оскільки вказаний розмір є доведеним, обґрунтованим та співмірним.
		Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		За приписами п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно-правовим обгрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
		Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Управління патрульнної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.
		Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.12.2022 по справі № 638/4844/22 залишити без змін.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (ЄДРПОУ 40108646, адреса: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернеста, 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу під час апеляційного розгляду справи у розмірі 1000 грн.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
		 
		Головуючий суддя Л.В. КурилоСудді   С.С. Рєзнікова   А.О. Бегунц

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...