Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/4913/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на доступ до публічної інформації.
Надіслано для оприлюднення: 05.07.2023. Зареєстровано: 06.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 07.07.2023.
Дата набрання законної сили: 04.07.2023
Номер судового провадження: А/857/8198/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/4913/23 пров. № А/857/8198/23
		 
		Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
		 
		головуючої судді                                                           Хобор Р.Б.,
		суддів                                                                                Бруновської Н.В., Шавеля Р.М. 
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Львівської обласної державної адміністрації на рішення  Львівського окружного адміністративного суду  від 20 квітня 2023 року, ухвалене суддею Морською Г.М. у м.  Львові за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у справі №  380/4913/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної військової адміністрації  про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду із адміністративним позовом до Львівської обласної військової адміністрації (далі - відповідач), у якому просить:
		- визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у відмові Львівської обласної військової адміністрації надати інформацію ОСОБА_1 на запит про доступ до публічної інформації від 30.01.2023;
		- зобов`язати Львівську обласну військову адміністрацію надати ОСОБА_1 наступну публічну інформацію в письмовому вигляді, шляхом надсилання на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 :
		- прізвища, імена та по-батькові усіх осіб, по яким було прийнято рішення про дозвіл на перетин державного кордону України в умовах правового режиму воєнного стану з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року на підставі наказів Львівської обласної військової адміністрації, але які в результаті виїхали з України і не повернулися назад протягом визначеного періоду, а також найменування та код ЄДРПОУ підприємств, установ та організацій, які ініціювали отримання дозволу щодо таких водіїв, дати і номер наказу ЛОВА, дати виїзду за межі України та кінцевої дати бронювання;
		- копії рішень про виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів та не повернулись, листів про інформування ЛОВА про прийняття рішень про виїзд за межі України водії що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів та не повернулись, рішень щодо пропуску водіїв за межі державного кордону України на підставі рішень ЛОВА та які не повернулись у встановлений законодавством строк за період з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року;
		- копії рішень Львівської обласної військової адміністрації про скасування рішень про дозвіл виїзду за межі України водії, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року з усіма додатками до нього;
		- зобов`язати Львівську обласну військову адміністрацію у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили Львівського окружного адміністративного суду подати звіт про виконання судового рішення у даній справі.
		На підтвердження позовних вимог покликається на те, що позивачка є журналісткою медіа «Наші гроші. Львів». 30.01.2023 ОСОБА_1 направила запит на доступ до публічної інформації на адресу відповідача. У запиті просила надати: 
		- прізвища, імена та по-батькові усіх осіб, по яким прийнято рішення про дозвіл на перетин державного кордону України в умовах правового режиму воєнного стану з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року на підставі наказів Львівської обласної військової адміністрації, але які в результаті виїхали з України і не повернулись назад протягом визначеного періоду, а також найменування та код ЄДРПОУ підприємств, установ, організацій, які ініціювали отримання дозволу щодо таких водіїв, дати і номеру наказу ЛОВА, дати виїзду за межі України та кінцевої дати бронювання.
		- копії рішень про виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів та не повернулись, листів про інформування ЛОВА про прийняття рішень про виїзд за межі України водіїв що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів та не повернулись, рішень щодо пропуску водіїв за межі державного кордону України на підставі рішення ЛОВА та які не повернулись у встановлений законодавством строк за період з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року.
		- копії рішень ЛОВА про скасування рішень про дозвіл виїзду за межі України водіїв, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року.
		23.02.2023 позивачка отримала відповідь від відповідача, який, керуючись ст. 19 Конституції України та статтями 2, 14 Закону України  "Про захист персональних даних", ст. 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації" відмовив надати додатки до наказів, де містились прізвища імена та по - батькові водіїв, які не повернулись з-за кордону. Позивачка вважає таку відмову незаконною, стверджує, що у своєму запиті до розпорядника вона вказувала, що запитувана інформація становить суспільний інтерес, оскільки загальновідомий факт, що деякі організації та чоловіки зловживають можливістю (виїхати за кордон). Також стверджує, що, виключно, прізвище ім`я та по - батькові  без інших даних про особу (дата народження, адреса проживання, іпн та інше) не дають змогу ідентифікувати таку особу, відтак не становлять персональні дані, що підлягають захисту.
		Рішенням Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року в справі № 380/4913/23 позов задоволено частково.
		Визнано протиправною бездіяльність Львівської обласної військової адміністрації в частині ненадання ОСОБА_1 на запит про доступ до публічної інформації від 30.01.2023 додатків до копій рішень Львівської обласної військової адміністрації про скасування рішень про дозвіл виїзду за межі України водіям, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року із відображенням прізвища, імені та по батькові фізичних осіб та знеособленням персональних даних щодо цих осіб.
		Зобов`язано Львівську обласну військову адміністрацію надати ОСОБА_1 ) на запит про доступ до публічної інформації від 30.01.2023 додатки до копій рішень Львівської обласної військової адміністрації про скасування рішень про дозвіл виїзду за межі України водіям, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року із відображенням прізвища, імені та по батькові фізичних осіб та знеособленням персональних даних щодо цих осіб.
		При цьому, суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог про зобов`язання Львівської обласної військової адміністрації надати ОСОБА_1 наступну публічну інформацію:
		- прізвища, імена та по-батькові усіх осіб, по яким прийнято рішення про дозвіл на перетин державного кордону України в умовах правового режиму воєнного стану з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року на підставі наказів Львівської обласної військової адміністрації, але які в результаті виїхали з України і не повернулись назад протягом визначеного періоду, а також найменування та код ЄДРПОУ підприємств, установ, організацій, які ініціювали отримання дозволу щодо таких водіїв, дати і номеру наказу ЛОВА, дати виїзду за межі України та кінцевої дати бронювання.
		- копії рішень про виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів та не повернулись, листів про інформування ЛОВА про прийняття рішень про виїзд за межі України водіїв що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів та не повернулись, рішень щодо пропуску водіїв за межі державного кордону України на підставі рішення ЛОВА та які не повернулись у встановлений законодавством строк за період з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року.
		- копії рішень ЛОВА про скасування рішень про дозвіл виїзду за межі України водіїв, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року.
		Також суд першої інстанції відмовив у визнанні протиправною бездіяльності, яка полягає у відмові Львівської обласної військової адміністрації надати вищевказану інформацію ОСОБА_1 , на запит про доступ до публічної інформації від 30.01.2023.
		Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову про відмову у задоволенні позову.
		Відповідач у апеляційній скарзі зазначає, що із запитом на публічну інформацію звернулась журналістка інтернет видання «Наші гроші. Львів», видавцем якого є громадська організація «Львівська група», одним із засновників та керівником якої є ОСОБА_1 . Однак позовна заява оформлена не на бланку ні інтернет-видання «Наші гроші. Львів» (як наприклад запит, який надійшов на адресу Львівської обласної військової адміністрації), ні громадської організації «Львівська група», що підтверджує, що позовну заяву подано від імені фізичної особи. Стверджує, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем у цій справі, оскільки реалізує свої професійні права та обов`язки як журналіст засобу масової інформації - інтернет-видання «Наші гроші Львів», видавцем якого є ГО «Львівська група», однак, звернулася до суду із цією позовною заявою як фізична особа, права якої не порушено.
		Також зазначає, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 68/22 «Про утворення військових адміністрацій» для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони громадської безпеки і порядку утворено, зокрема, Львівську обласну військову адміністрацію. У зв`язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цьому Указі, обласні державні адміністрації та голови цих адміністрацій набули статусу відповідних обласних військових адміністрацій та начальників цих адміністрацій. Львівська обласна військова адміністрація не є окремою юридичною особою. Отже, відповідачем у цій справі повинна бути Львівська обласна державна адміністрація, оскільки Львівська обласна військова адміністрація, не є юридичною особою, а є тимчасовим державним органом, утвореним на базі обласної державної адміністрації.
		Щодо суті позовних вимог відповідач зазначив, що для відповіді на інформаційний запит розпорядник інформації не повинен створювати нову інформацію, готувати аналітику, надавати роз`яснення тощо. Відтак, до повноважень обласної військової адміністрації належить прийняття рішень про виїзд за межі України фізичних осіб - водіїв, що здійснюють перевезення медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами для потреб Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та скасування останніх. При цьому, нормативно-правовими актами не передбачено повноважень обласних військових адміністрацій щодо здійснення контролю за додержанням громадянами України строків перебування за межами України, як і не передбачено відповідних інструментів контролю в інформаційній системі «Шлях», адміністратором якої є Укртрансбезпека. Разом з тим, за результатами розгляду інформації, отриманої від Держприкордонслужби, стосовно перевищення строків перебування за кордоном та/або зміни мети виїзду за кордон, водіями, що здійснюють перевезення вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами, наказами начальника обласної військової адміністрації «Про виїзд за межі України в умовах правового режиму воєнного стану» скасовується право виїзду за межі України таким водіям. З аналізу змісту позовних вимог, слідує, що ОСОБА_1 просить надати інформацію, яка не є (і не повинна бути відповідно до чинного законодавства) відображена чи задокументована будь-якими засобами інформації, а потребує створення нової, зокрема, шляхом здійснення аналітичної роботи. Також зазначає, що прізвища, імена та по - батькові водіїв, які просила надати позивачка у запиті, є персональними даними, які підлягають захисту. Дані особи не надавали згоди на поширення їх персональних даних, відтак, у відповідача відсутнє право надавати такі персональні дані позивачці. Щодо суспільного інтересу, зазначив, що суспільний інтерес не може зводитися до прагнення громадськості отримати інформацію про приватне життя інших людей або до бажання аудиторії дізнатися сенсацію. Вважає, що запитувана інформація журналісткою інтернет-видання «Наші гроші. Львів» ОСОБА_1 не є необхідною для реалізації особою її функцій сприяння публічній дискусії із суспільно важливих питань, а також вважає недоведеним те, що журналіст запитував інформацію в цілях задоволення суспільного інтересу.
		Суд першої інстанції встановив те, що 30.01.2023 ОСОБА_1 , журналістка інтернет видання «Наші гроші. Львів» направила до Львівської обласної військової адміністрації запит про надання публічної інформації, а саме:
		- прізвища, імена та по-батькові усіх осіб, відносно яких прийнято рішення про дозвіл на перетин державного кордону України в умовах правового режиму воєнного стану з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року на підставі наказів Львівської обласної військової адміністрації, але які в результаті виїхали з України і не повернулись назад протягом визначеного періоду, а також найменування та код ЄДРПОУ підприємств, установ, організацій, які ініціювали отримання дозволу щодо таких водіїв, дати і номеру наказу ЛОВА, дати виїзду за межі України та кінцевої дати бронювання;
		- копії рішень про виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів та не повернулись, листів про інформування ЛОВА про прийняття рішень про виїзд за межі України водіїв що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів та не повернулись, рішень щодо пропуску водіїв за межі державного кордону України на підставі рішення ЛОВА та які не повернулись у встановлений законодавством строк за період з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року;
		- копії рішень ЛОВА про скасування рішень про дозвіл виїзду за межі України водіїв, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року.
		Листом Львівської обласної військової адміністрації від 07.02.2023 № 5/25-987/0/2-23/4-3 проінформовано запитувача про те, що запит стосується надання великого обсягу інформації, потребує пошуку та узагальнення запитуваної інформації серед значної кількості даних, тому відповідно до частини четвертої статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» строк розгляду запиту було продовжено до 20 робочих днів.
		Листом від 23.02.2022 № 5/25-1575/0/2-23/4-3 Львівська обласна військова адміністрація надала відповідь на зазначений запит, у якій зазначила: «… При цьому, цим чи іншими нормативно-правовими актами не передбачено повноважень обласних військових адміністрацій щодо здійснення контролю за додержанням громадянами України строків перебування за межами України, як і не передбачено відповідних інструментів контролю у інформаційній системі «ШЛЯХ», адміністратором якої є Укртрансбезпека. Разом з тим, за результатами розгляду отриманої обласною військовою адміністрацією інформації стосовно перевищення строків перебування за кордоном та/або зміни мети виїзду за кордон, водіями, що здійснюють перевезення вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами, наказами начальника обласної військової адміністрації «Про виїзд за межі України в умовах правового режиму воєнного стану» право виїзду за межі України 234 особам скасовано (копії наказів додаються). Додатки до відповідних наказів обласної військової адміністрації «Про виїзд за межі України в умовах правового режиму воєнного стану» складаються з персональних даних водіїв (прізвище, ім`я, по батькові, серія та номер паспорту для виїзду за кордон, дата народження, тощо), відтак не можуть бути наданими відповідно до статей 2, 14 Закону України «Про захист персональних даних» та статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації»…».
		Не погодившись із такою відповіддю, позивачка звернулась до суду.
		Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.
		Щодо меж апеляційного перегляду.
		Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Як йшлося вище, доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
		- апелянт зазначає, що позивачка є неналежним позивачем у вказаній справі, оскільки звернулась до суду як фізична особа, а не як журналіст, у той час, як до відповідача позивачка зверталась як журналіст, а не як фізична особа;
		- позивачка не зверталась до відповідача із запитом про надання додатків до рішень відповідача, оскільки просила надати, виключно, копії рішень;
		- інформація, яку просить надати позивачка, не становить суспільного інтересу;
		- інформація, яку просить надати позивачка містить персональні дані фізичних осіб, тому не може розголошуватись без відома таких фізичних осіб;
		- відповідач Львівська обласна військова адміністрація не є юридичною особою, а відтак, не може бути відповідачем за вказаним позовом.
		Відповідно до ч.ч. 2, 3, 4 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції:
		- не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права;
		- досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї;
		- не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
		Отже, предметом апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, а саме: визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині ненадання позивачу на запит про доступ до публічної інформації від 30.01.2023 додатків до копій рішень Львівської обласної військової адміністрації про скасування рішень про дозвіл виїзду за межі України водіям, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів, за період з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року (далі рішення про дозвіл виїзду), із відображенням прізвища, імені та по батькові фізичних осіб та знеособленням персональних даних щодо цих осіб та зобов`язання відповідача надати відповідну інформацію.
		В частині відмови в задоволенні позову рішення суду першої не оскаржено, доводи апеляційної скарги, щодо протиправності судового рішення в цій частині відсутні, тому, зазначена частина судового рішення в апеляційному порядку не переглядається.
		Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем у даній справі, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
		Згідно з ч. 1 ст. 43 КАС України, здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами), адміністратором за випуском облігацій.
		Частиною 2 цієї ж статті передбачено те, що здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.
		Відповідно до частин другої та третьої статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя
		Статтею 5 Закону України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII  (далі  - Закон № 2657-XII) визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
		Отже, позивачка, як фізична особа, яка досягла повноліття, наділена адміністративною процесуальною правосуб`єктністю, та має право звернутись до суду за захистом своїх прав на інформацію.
		Щодо доводів відповідача про те, що до суду позивачка звернулась як фізична особа, а не як журналіст, у той час, як до відповідача позивачка зверталась як журналіст, а не як фізична особа, апеляційний суд зазначає наступне.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23 вересня 1997 року № 540/97-ВР (далі Закон № 540/97-ВР) журналіст - творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконує редакційно-посадові службові обов`язки в засобі масової інформації (в штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в  державному класифікаторі професій України.
		Отже, для визначення особи (творчого працівника) журналістом, така особа зобов`язана виконувати редакційно-посадові службові обов`язки в засобі масової інформації (в штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в  державному класифікаторі професій України.
		Апеляційний суд встановив, що до запиту від 30.01.2023 про надання публічної інформації ОСОБА_1 не додала жодного документа, на підтвердження виконання редакційно - посадових службових обов`язків в засобі масової інформації (в штаті або на позаштатних засадах), оскільки запит не містить інформації про те, що до нього додаються додатки.
		Зазначення у тексті запиту інформації про те, що позивачка працює журналістом, та підписання документа, із зазначенням того, що позивачка є журналістом, без відповідних доказів, не дозволяє стверджувати те, що позивачка є журналістом в розумінні статті 1 Закону № 540/97-ВР.
		Виходячи із вказаних міркувань, не підтверджені жодним доказом, а тому є безпідставними, висновки суду першої інстанції про те, що:
		- запит на отримання публічної інформації підписаний позивачкою особисто як журналісткою, а не як керівником чи співзасновником громадської організації (не надано доказів на підтвердження виконання редакційно - посадових службових обов`язків в засобі масової інформації (в штаті або на позаштатних засадах)). 
		- факт наявності на запиті логотипу інтернет видання «Наші гроші. Львів», свідчить про приналежність журналістки до цього видання та не спростовує факту звернення до Львівської обласної військової адміністрації ОСОБА_1 як журналістки, яка збирає інформацію для ЗМІ (вказана обставина підтверджується доказом про виконання редакційно - посадових службових обов`язків в засобі масової інформації (в штаті або на позаштатних засадах), а не наявністю логотипу на запиті про надання доступу до публічної інформації).
		Таким чином, апеляційний суд вважає, що відповідач, та суд першої інстанції безпідставно вважали, що позивачка звернулась із запитом про надання публічної інформації як журналістка.
		Підсумовуючи викладене, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 є належним позивачем у даній справі, оскільки звернулась до позивача із запитом про отримання публічної інформації, та, отримавши, на її думку, відповідь, що порушує її права на інформацію, звернулась із вказаним позовом до суду. 
		Щодо доводів апеляційної скарги про те, що  відповідач Львівська обласна військова адміністрація не є юридичною особою, а відтак, не може бути відповідачем за вказаним позовом.  
		Згідно з ч. 1, 2, ст. 4 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі Закон № 389-VIII), на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.
		У разі прийняття рішення про утворення районних, обласних військових адміністрацій їх статусу набувають відповідно районні, обласні державні адміністрації, а голови районних, обласних державних адміністрацій набувають статусу начальників відповідних військових адміністрацій.
		Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.
		Відповідно до п. 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 68/2022 "Про утворення військових адміністрацій" (далі - Указ № 68/2022), на виконання Закону України "Про правовий режим воєнного стану" для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, утворено Львівську обласну військову адміністрацію.
		У зв`язку з утворенням військової адміністрації, обласна державна адміністрація та голова цєї адміністрацій набувають статусу військової адміністрації та начальника цієї військової адміністрації.
		Отже, на території Львівської області, Львівську обласну військову адміністрацію утворено для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку.
		Статтею 15 Закону № 389-VIII визначені повноваження військових адміністрацій.
		Так, згідно з ч. 1 ст. 15 Закону № 389-VIII, військові адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про критичну інфраструктуру», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
		Відповідно до частини третьої статті 15 Закону № 389-VIII районна, обласна військові адміністрації здійснюють на відповідній території повноваження, віднесені до їхньої компетенції цим Законом.
		Аналізуючи вищевказані норми чинного законодавства, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що у період воєнного стану Львівська обласна державна адміністрація набула статусу Львівської обласної військової адміністрації, на підставі Указу № 68/2022,  та здійснює повноваження у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку на території Львівської області та виконавчу владу на цій території. 
		Отже, де-юре, суб`єкт владних повноважень Львівська обласна державна адміністрація у період воєнного стану не наділений повноваженнями здійснювати владні (управлінські) функції, однак, де - факто, здійснює власні (та інші зумовлені умовами воєнного стану) повноваження у статусі Львівської обласної військової адміністрації. 
		Тому, апеляційний суд вважає, що Львівська обласна військова адміністрація та Львівська обласна державна адміністрація у період воєнного стану є одним і тим самим суб`єктом правовідносин.
		Оформлення апеляційної скарги на бланку Львівської обласної державної адміністрації, та її підписання посадовою особою із зазначенням посади "голова" та прізвища підписанта,  на переконання апеляційного суду, свідчить про подання апеляційної скарги Львівською обласною військовою адміністрацією, та її підписання начальником відповідної військової адміністрації.
		З наведених вище міркувань, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що належним відповідачем за вказаним позовом є Львівська обласна військова адміністрація, та вважає безпідставними покликання апелянта на те, що відповідати за вказаним позовом зобов`язана Львівська обласна державна адміністрація.
		Згідно з пунктами 1, 2, 8, 9 частини 6 статті 15 Закону № 389-VIII, начальник військової адміністрації: 
		-          забезпечує на відповідній території додержання Конституції і законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; організовує роботу відповідної військової адміністрації та здійснює керівництво її діяльністю, несе персональну відповідальність за виконання військовою адміністрацією покладених на неї повноважень; 
		-          видає накази та розпорядження у межах своїх повноважень, які мають таку ж юридичну силу, що і рішення відповідної ради (рад);
		-          забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та громадських об`єднань.
		Отже, до повноважень начальника військової адміністрації належать повноваження з приводу забезпечення на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду (а не безпосередній розгляд) звернень громадян та громадських об`єднань.
		Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації " від 9 квітня 1999 року № 586-XIV  (далі Закон № 586-XIV), місцеві державні адміністрації здійснюють виконавчу владу, зокрема, в областях. 
		Згідно з п. 1, 2, ч. 1 ст. 2 Закону № 586-XIV місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці,  забезпечують:
		1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;
		2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;
		Відповідно до п. 1, 2, 3 ст. 25 Закону № 586-XIV, якою визначено повноваження місцевої державної адміністрації в галузі забезпечення законності, правопорядку, прав і свобод громадян місцева державна адміністрація:
		1) забезпечує виконання Конституції та законів України, рішень Конституційного Суду України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади;
		2) забезпечує здійснення заходів щодо охорони громадської безпеки, громадської безпеки і порядку, боротьби зі злочинністю;
		3) забезпечує розгляд звернень громадян та їх об`єднань, контролює стан цієї роботи в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в організаціях і установах, розташованих на відповідній території. 
		Таким чином, повноваження щодо розгляду звернень громадян між Львівською обласною військовою адміністрацією та начальником Львівської обласної військової адміністрацією розмежовуються наступним чином:
		-          Львівська обласна військова адміністрація забезпечує розгляд звернень громадян та їх об`єднань (п.3 ст. 25 Закону № 586-XIV);
		-          начальник Львівської обласної військової адміністрації, забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та громадських об`єднань (п. 9 ч. 6 ст.15 Закону № 389-VIII).
		Враховуючи наведені вище норми чинного законодавства, апеляційний суд встановив, що при розгляді звернення позивачки відповідач діяв в межах повноважень визначених чинним законодавством 
		Щодо доводів апеляційної скарги про право позивачки на отримання інформації, що містить персональні дані, суспільного інтересу інформації, що запитувалась, та обсягу наданої позивачці інформації.
		Відповідно до ст. 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене  законом  в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
		Згідно зі ст. 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
		Право на інформацію може бути обмежене  законом  в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина друга  статті 6 Закону України «Про інформацію»).
		Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів (речення перше та друге пункту першого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року  (далі - Конвенція)).
		Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені  законом  і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду (пункт 2 статті 10 Конвенції).
		Велика палата ЄСПЛ у рішенні від 8 листопада 2016 року у справі «Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини»  (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary,  заява № 18030/11)  вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати у кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин (§ 157). Для цього мають бути оцінені такі критерії (§ 158-170):
		Мета запитувача. Необхідно встановити, чи справді отримання інформації є необхідним для реалізації запитувачем інформації його функції зі сприяння публічній дискусії з суспільно важливих питань, і чи справді ненадання інформації створить суттєву перешкоду свободі вираження поглядів.
		Характер запитуваної інформації.  Інформація, дані або документи, щодо яких вимагається доступ, повинні відповідати вимогам трискладового тесту, тобто збиратися в цілях задоволення саме суспільного інтересу.
		Особлива роль запитувача інформації в отриманні та поширенні її серед громадськості.  Розраховувати на захист свого права на доступ можуть, насамперед, журналісти, науковці, громадські активісти, зокрема блогери та популярні користувачі соцмереж, громадські організації, діяльність яких пов`язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес, а також автори творів з означених питань.
		Готовність і доступність запитуваної інформації.  Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання й обробки даних.
		Тягар доведення дотримання вказаних критеріїв покладається на позивача-запитувача інформації. Особа, у розпорядженні якої знаходиться відповідна інформація та якій адресований запит на інформацію, має перевірити останній на предмет наявності в ньому відповідного обґрунтування. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту, але з дотриманням, зокрема, пункту 1 частини першої  статті 10 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI) який гарантує право кожної особи знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 9901/105/20).
		Критеріями сумісності заходу втручання у право на свободу вираження поглядів із гарантіями статті 10 Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному  законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 вказаної статті, а також, чи є відповідний захід необхідним у демократичному суспільстві з метою досягнення такої мети, зокрема чи є він пропорційним останній. Втручання становитиме порушення гарантій статті 10 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.
		Щодо наявності втручання у свободу вираження поглядів
		Стаття 10 Конвенції не надає фізичним особам права на доступ до інформації, яка знаходиться в розпорядженні держави. Але таке право може виникнути, по-перше, якщо поширення інформації передбачається судовим рішенням (яке у вказаній справі відсутнє), і, по-друге, коли доступ до інформації має важливе значення для реалізації права на свободу вираження поглядів, і відмова в її наданні є втручанням у це право (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 8 листопада 2016 року у справі «Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини» (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11, § 156) і від 26 березня 2020 року у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (Centre for Democracy and the Rule of Law v. Ukraine, заява № 10090/16,  § 96)).
		Щодо мети та ролі запитувача інформації в отриманні та поширенні її серед громадськості.  
		Важливим питанням є те, чи виступає особа, яка прагне отримати доступ до відповідних відомостей для інформування громадськості, в ролі «громадського наглядача». Водночас це не означає, що право на доступ до інформації стосується виключно неурядових організацій і преси. Високий рівень захисту також поширюється на наукових працівників та авторів публікацій з питань, що становлять суспільний інтерес. З огляду на важливу роль, яку відіграє мережа інтернет у розширенні доступу громадськості до новин та у сприянні розповсюдженню інформації, функція блогерів і популярних користувачів соціальних мереж також може бути прирівняна до «громадського наглядача» у тому, що стосується захисту, передбаченого статтею 10 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (пункт 87)).
		Позивачка вказала, що запитувану інформацію  має намір опрацювати як журналіст інтернет видання «Наші гроші. Львів» для підготовки за зверненням читачів позивачки, матеріалу на тему зловживання при перетині державного кордону особами (водіями), які внесені до системи «Шлях», та наданні відповідних дозволів. 
		Для матеріалу позивачці необхідно було ознайомлення із інформацією про прізвища імена та по батькові чоловіків призовного віку, відносно яких приймалось рішення про дозвіл на перетинання державного кордону України. Також позивачка мала намір ознайомитись із тим, хто із чоловіків призовного віку, після внесення про них даних до системи «Шлях», на підставі наказів Львівської обласної військової адміністрації, виїхали з України і не повернулись назад протягом визначеного періоду. 
		Проте наявність такого наміру не є безумовною підставою для надання будь-якої публічної інформації на запит.
		Щодо готовності та доступності запитуваної інформації.  
		Відповідаючи позивачці, відповідач не стверджував, що надання запитуваної інформації може накласти на відповідача надмірний тягар зі збирання й обробки даних. Позивач отримав відмову у наданні частини запитуваної інформації, мотивовану, зокрема, тим, що додатки до відповідних наказів обласної військової адміністрації «Про виїзд за межі України в умовах правового режиму воєнного стану» складаються з персональних даних водіїв (прізвище, ім`я, по батькові, серія та номер паспорту для виїзду за кордон, дата народження, тощо), відтак не можуть бути наданими відповідно до статей 2, 14 Закону України «Про захист персональних даних» та статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
		Щодо характеру запитуваної інформації.  
		Позивачка у запиті стверджувала, що "запитувана інформація становить суспільний інтерес, оскільки загальновідомий факт, що деякі організації та чоловіки зловживають такою можливістю, про що писали видання: https://tvoemisto.tv/exclusive/zlovzhyvannya chy shlyah chomu volonteram stalo vazhche otrymaty dozvil na peretyn kordonu 134114.html https://www.pravda.com.ua/news/2022/09/29/7369676/ та всупереч меті виїзду не дотримуються покладених державою вимог, а саме виїжджають та не повертаються. 
		Такі випадки є ганебними та підлягають розголосу журналістами, з метою формування патріотичного настрою, згуртованості суспільства, формування негативної думки на такі явища". 
		Отже, на думку позивачки, "такий матеріал буде суспільно значимий, корисний та такий, який становитиме суспільний інтерес".
		Інформація, дані або документи, до яких вимагається доступ, як правило, повинні відповідати критерію суспільного інтересу, щоб призвести до необхідності їхнього поширення відповідно до Конвенції. Така необхідність може існувати, коли,  inter alia, поширення інформації забезпечує прозорість у порядку ведення державних справ та у питаннях, що становлять інтерес для суспільства в цілому, і таким чином, дозволяє широкій громадськості брати участь у державному управлінні (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (пункт 84)).
		Визначення того, що може становити предмет суспільного інтересу, буде залежати від обставин кожної справи. Суспільний інтерес виникає щодо питань, які впливають на громадськість настільки, що вона може на законних підставах цікавитися ними, які привертають її увагу або які значно стосуються її, особливо якщо такі питання впливають на добробут громадян чи життя громади. Це також стосується питань, здатних призвести до значних суперечок щодо важливих соціальних викликів або проблем, про які громадськість бажатиме отримати інформацію. Суспільний інтерес не може зводитися до прагнення громадськості отримати інформацію про приватне життя інших людей або до бажання аудиторії дізнатися сенсацію чи навіть до вуаєризму. Для того, щоби з`ясувати, чи має документ важливе загальне значення, необхідно оцінити його в цілому з урахуванням контексту, в якому він з`являється (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (пункт 85)).
		На підтвердження доводів щодо суспільної важливості запитуваної інформації позивачка у позовній заяві вказала, що метою роботи позивачки є "дослідження організацій, які зловживають правом на подання заявок для виїзду чоловіків за кордон в умовах воєнного стану та існування відповідної заборони, та чоловіків, які не повернулись, після закінчення дозволеного часу перебування за кордоном, або не виконують обов`язки покладені державою, а також дослідження діяльності органів, які надають такі дозволи".
		Апеляційний суд погоджується з тим, що певна публічна інформація може сприяти розвитку суспільної дискусії з важливих питань діяльності держави в особі державних органів, зокрема державних обласних військових адміністрації, в частині діяльності що стосується видачі дозволів для перетинання державного кордону, громадянами України чоловічої статі, яким виїзд за кордон в умовах воєнного стану заборонений. 
		Без відкритої роботи обласних військових державних адміністрації із цих питань, в суспільстві формується думка про надання переваг (пільг) певним громадянам, порівнюючи з іншими громадянами, а також про зловживання, як певними громадянами (громадськими організаціями) правом на отримання дозволу для виїзду за кордон в умовах воєнного стану, так і державними органами при наданні таких дозволів.
		Крім того, апеляційний суд погоджується з тим, що має суспільний інтерес також і інформація про порушення строку перебування за кордоном особами, які не повернулись, після закінчення дозволеного часу перебування за кордоном, оскільки масові випадки таких порушень свідчать про неефективність відповідного правового регулювання та сприяють ухиленню від мобілізації.
		Вказані явища не є тими факторами, які сприяють зміцненню патріотичного духу громадян в умовах воєнного стану та підвищенню рівня довіри до органів державної влади, а тому, шляхом оприлюднення відповідної інформації, позивачка сприятиме їх викоріненню.
		Намагання позивачки отримати запитувану інформацію, загалом, можна розуміти як таке, що спрямоване на сприяння прозорості у діяльності обласних військових державних адміністрацій в умовах воєнного стану, сприяння дотримання громадянами правопорядку в умовах воєнного стану, виконання громадянами військового обов`язку щодо захисту Батьківщини, а також на обговорення громадськістю діяльності відповідача та поведінки громадян, які порушують усталений правопорядок в умовах воєнного стану. Проте щодо  конкретної  публічної інформації, яку запитує особа, розпорядник такої інформації повинен зважити на те, чи доступ до неї не завдасть істотної шкоди суспільним інтересам, зокрема репутації або правам інших, ніж запитувач, людей, а також авторитету органів державної влади, і чи не буде шкода від оприлюднення конкретної інформації переважати суспільний інтерес в її отриманні.
		Як йшлося вище, відмова відповідача у наданні позивачці інформації мотивована, зокрема, тим, що додатки до відповідних наказів обласної військової адміністрації «Про виїзд за межі України в умовах правового режиму воєнного стану» складаються з персональних даних водіїв (прізвище, ім`я, по батькові, серія та номер паспорту для виїзду за кордон, дата народження, тощо), відтак не можуть бути наданими відповідно до статей 2, 14 Закону України «Про захист персональних даних» та статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
		Така відповідь є втручанням у право позивачки на доступ до публічної інформації, однак, сам по собі факт такого втручання не означає порушення відповідного права.
		Обмеження надання відповідачем будь - яких відомостей про фізичних осіб - водіїв, що здійснювали перевезення, зокрема, гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року, в умовах воєнного стану сприяє забезпеченню безпеки і захисту репутації таких осіб, а також захисту інтересів держави та авторитету органів державної влади. Розголошення відповідної інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам і шкода від оприлюднення такої інформації є більшою, ніж шкода, заподіяна внаслідок її неотримання.
		Вказані обставини відповідач обґрунтовано врахував при наданні відповіді на запит ОСОБА_1 від 30 січня 2023 року.
		Натомість, відповідач відмовив у наданні копій додатків до рішень про дозвіл на перетинання державного кордону України в повному обсязі, достатньо не обґрунтувавши тієї обставини, що вказані додатки не містять інформації, доступ до якої не обмежений.
		У той же час, відповідно до ч. 8 ст. 6 Закону № 2939-VI, обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений 
		Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду (частина перша  статті 23 Закону № 2939-VI). Таке оскарження до суду здійснюється за правилами  Кодексу адміністративного судочинства України  (далі -  КАС України).
		Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до  статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача (частина друга  статті 23 Закону № 2939-VI).
		Отже, суд зобов`язаний перевірити, чи було втручання у право позивачки на доступ до публічної інформації передбачене  законом, чи переслідувало воно одну або декілька легітимних цілей, та чи було воно пропорційним таким цілям.
		Щодо того, чи ґрунтувалося втручання у свободу вираження поглядів позивачки на законі?
		Закон № 2939-VI визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим  Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
		Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом (частина перша  статті 1 Закону № 2939-VI  (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин)).
		Суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у  статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації (стаття 12 Закону № 2939-VI).
		Право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати й оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом (пункт 1 частини першої  статті 3 Закону № 2939-VI).
		Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини першої  статті 5 Закону № 2939-VI).
		Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (частина перша  статті 19 Закону № 2939-VI).
		Розпорядниками інформації для цілей цього  Закону  визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (пункт 1 частини першої  статті 13 Закону № 2939-VI).
		Як раніше встановив апеляційний суд, військові адміністрації є тимчасовими державними органами які утворюються на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян.
		Отже, Львівська обласна військова адміністрація є органом державної влади, який здійснює у визначених  Конституцією України  сферах владні управлінські функції та приймає обов`язкові для виконання рішення. Тому відповідач, згідно з пунктом 1 частини першої  статті 13 Закону № 2939-VI, є розпорядником інформації, пов`язаної з виконанням його повноважень.
		Розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію (пункт 6 частини першої  статті 14 Закону № 2939-VI).
		Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої  статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені  статтею 21 цього Закону  фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою  статті 19 цього Закону  (частина перша  статті 22 Закону № 2939-VI).
		Отже,  Закон № 2939-VI  допускає можливість відмови у наданні відповіді на запит про надання публічної інформації. Однак, визначає критерії, дотримання яких для такої відмови є необхідним.
		Суд першої інстанції, не погодився із доводами відповідача про те, що додатки до відповідних наказів обласної військової адміністрації «Про виїзд за межі України в умовах правового режиму воєнного стану» складаються з персональних даних водіїв (прізвище, ім`я, по батькові, серія та номер паспорту для виїзду за кордон, дата народження, тощо), відтак не можуть бути наданими відповідно до статей 2, 14 Закону України «Про захист персональних даних» та статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації»…».
		Статтею 11 Закону України «Про інформацію» визначено, що інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.
		Аналогічне визначення персональних даних закріплено у статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 року № 2297-VI, а саме: персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
		Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про захист персональних даних», об`єктами захисту є персональні дані.
		Аналізуючи вказані норми права, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що персональні дані - це сукупність відомостей про особу, яка надає можливість беззастережно ідентифікувати таку особу, тобто у цій сукупності мають бути унікальні, пов`язані лише із цією особою дані, як наприклад ідентифікаційний номер, серія і номер паспорта та інші дані.
		Також суд першої інстанції вірно вважав, що прізвище, ім`я, по батькові особи, самі по собі, не дозволяють ідентифікувати особу, а лише у сукупності із іншими відомостями про особу - ідентифікаційний номер, серія і номер паспорта, адреса, дата і місце народження тощо дають можливість беззастережно ідентифікувати таку особу та є персональними даними, що підлягають захисту
		Право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом (стаття 3 Закону № 2939-VI).
		Відповідно до статті 5 Закону № 2939-VI доступ до публічної інформації забезпечується шляхом: 1)    систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних вебсайтах у мережі Інтернет; на єдиному державному вебпорталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2)    надання інформації за запитами на інформацію.
		Частина перша статті 6 Закону № 2939-VI встановлює, що інформацією з обмеженим доступом є: 1)    конфіденційна інформація; 2)    таємна інформація; 3)    службова інформація.
		Згідно з частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1)    виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2)    розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3)    шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
		Відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 2939-VI, інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.
		Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше  (частина четверта статті 6 Закону № 2939-VI).
		Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину (частина п`ята статті 6 Закону № 2939-VI)
		Відповідно до ч. 8 ст. 6 Закону № 2939-VI, обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений 
		На підставі наведених правових норм, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відмова у наданні додатків до наказів відповідача, із підстав наявності у них персональних даних фізичних осіб, є протиправною, оскільки, такі додатки можуть бути надані із відображенням прізвища, імені та по батькові осіб, без надання решти інформації про особу, що дозволить її беззастережно ідентифікувати (серія та номер паспорту, дата народження тощо).
		У зв`язку із чим, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позову, шляхом, зокрема, зобов`язання Львівської обласної військової адміністрації надати ОСОБА_1 на запит про доступ до публічної інформації від 30.01.2023 додатків до копій рішень Львівської обласної військової адміністрації про скасування рішень про дозвіл виїзду за межі України водіям, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року із відображенням прізвища, імені та по батькові фізичних осіб та знеособленням персональних даних щодо цих осіб.
		Апеляційний суд, погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідача необхідно зобов`язати надати позивачці додатки (які є невід`ємною частиною рішень) до копій рішень Львівської обласної військової адміністрації про скасування рішень про дозвіл виїзду за межі України водіям, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року.
		Однак, вважає передчасним висновок суду першої інстанції про зобов`язання відповідача відображати у вказаних додатках інформацію, яка, за певних умов, може бути визнана інформацією з обмеженим доступом.
		Так, обмеження доступу до публічної інформації може здійснюватися відповідно до  закону  для захисту, зокрема, репутації або прав інших людей, підтримання авторитету органів державної влади, забезпечення безпеки держави чи громадян в умовах воєнного стану, якщо розголошення такої інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам, і така шкода від оприлюднення відповідної інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. 
		Тобто, обмеження надання відповідачем певної інформації щодо водіїв, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року для забезпечення їхньої безпеки, захисту інтересів держави, захисту вантажів, чи забезпечення безпеки осіб, що надають гуманітарну допомогу тощо, є допустимим
		Проте, виключно, згадок про певні легітимні цілі такого обмеження у відмові в задоволенні запиту недостатньо. Відмова у задоволенні запиту не може бути такою, що перешкоджає доступу до усієї запитуваної публічної інформації незалежно від її змісту.
		Відповідач відмовив у наданні додатків до рішень відповідача в цілому і з відповіді неможливо встановити, яка саме інформація з тієї, що міститься у документах, про які запитував позивач, «не може бути надана відповідно до статей 2, 14 Закону України «Про захист персональних даних» та статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
		Крім того, зі змісту запиту випливає, що позивачку цікавили «копії рішень про виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів та не повернулись». 
		Пунктом 28 Правил перетинання державного кордону громадянами України затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 із змінами внесеними Постановою КМУ  № 615 від 20.05.2022. (далі Правила № 57) врегульовані відносини, що виникають у зв`язку із необхідністю пропуску водіїв, що здійснюють перевезення медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також населення України, через державний кордон наступним чином:
		У разі введення в Україні воєнного стану пропуск водіїв, що здійснюють перевезення медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також населення України, через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за наявності відповідних рішень про виїзд за межі України, виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
		Рішення про виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами, приймається Мінінфраструктури або обласними, Київською міською військовими адміністраціями за наявності відповідного обґрунтування щодо обсягів вантажів та кількості транспортних засобів, необхідних для їх перевезення, у листах від будь-якого з таких органів, підприємств, установ, організацій, закладів:
		військових, правоохоронних органів;
		військових адміністрацій;
		медичних закладів;
		відправників чи отримувачів гуманітарної допомоги.
		Рішення про виїзд за межі України, яке дає можливість перетину державного кордону, приймається на строк не більше шести місяців.
		Мінінфраструктури або обласні, Київська міська військові адміністрації надсилають до Адміністрації Держприкордонслужби рішення про виїзд за межі України зазначених в абзаці першому цього пункту осіб для врахування під час їх виїзду за межі України.
		Особи, зазначені в абзаці першому цього пункту, можуть безперервно перебувати за кордоном не більше 30 календарних днів з дня перетину державного кордону.
		У разі перевищення строків перебування осіб за кордоном та/або зміни мети виїзду за кордон, що встановлені цим пунктом, Мінінфраструктури та військові адміністрації скасовують своє рішення про виїзд за межі України відповідних осіб протягом семи робочих днів з моменту встановлення фактів зазначених порушень.
		У разі непідтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в  абзаці першому  цього пункту, у перетинанні державного кордону в порядку, визначеному  частиною першою  статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль".
		Апеляційний суд, з аналізу вищевказаних норм Правил № 57, встановив, що, як у додатках до рішення про виїзд за межі України, так і у додатках до рішення про скасування відповідного дозволу, може міститись інформація, яка відображає не тільки персональні дані водіїв, а й інша інформація, як з обмеженим доступом, так і публічна.
		Таким чином, відмова у наданні запитуваної інформації через те, що така «не може бути надана відповідно до статей 2, 14 Закону України «Про захист персональних даних» та статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації», не відповідає частині другій статті  6, пункту 2 частини першої статті  22 Закону № 2939-VI, а тому не є такою, що переслідує легітимну мету у розумінні пункту 2 статті 10 Конвенції.
		Крім того, на переконання апеляційного суду, зазначення прізвища, імені та по батькові особи (без номера паспорта, адреси, дати народження, персонального ідентифікаційного номера) в сукупності із, наприклад, назвою громадської організації, маркою, чи (та) державним реєстраційним номерним знаком автомобіля, місцем праці, тощо, дозволяє ідентифікувати особу, і є розголошенням персональних даних, що підлягають захисту.
		Також, апеляційний суд вважає, що відображення в наданій інформації тільки прізвища, імені та по батькові водіїв, без зазначення їх персональних даних та іншої (публічної), наявної в додатках до скасування рішень про дозвіл виїзду, інформації не відповідатиме меті запиту.
		Оскільки, як йшлося вище, метою запиту є «дослідження організацій, які зловживають правом на подання заявок для виїзду чоловіків за кордон в умовах воєнного стану та існування відповідної заборони, та чоловіків, які не повернулись, після закінчення дозволеного часу перебування за кордоном, або не виконують обов`язки покладені державою, а також дослідження діяльності органів, які надають такі дозволи».
		На переконання апеляційного суду, досягнення мети дослідження позивачки, з врахуванням тільки прізвища імені та по батькові особи, не можливе.
		Також, апеляційний суд звертає увагу на те, що зазначення прізвища, імені та по батькові водіїв, без зазначення їх персональних даних, викликатиме сумнів у доброчесності інших громадян, які мають однакові прізвища імена та по батькові з особами, яким дозвіл на перетинання кордону скасовано.
		Крім того, апеляційний суд враховує те, що суд не є розпорядником публічної інформації, яку запитує позивачка, а тому не може визначати обсяг інформації, що надаватиметься відповідачем, реалізовуючи у такий спосіб повноваження Львівської обласної військової адміністрації, замість вказаного суб`єкта владних повноважень.
		Також, апеляційний суд вважає, що права позивачки на доступ до публічної інформації порушені відмовою відповідача надати запитувану інформацію (відповідач надав не повну інформацію), що викладена у листі Львівської обласної військової адміністрації від 23.02.2022 № 5/25-1575/0/2-23/4-3, а тому приходить до висновку про те, що суд першої інстанції безпідставно вважав, що відповідач допустив протиправну бездіяльність.
		Скасування апеляційним судом відмови відповідача у наданні інформації, зумовлює виникнення ситуації, за наявності якої запит позивачки залишається нерозглянутим у відповідній частині.
		Частиною 1 статті 5 КАС України визначено наступні способи судового захисту порушених права, свобод або законних інтересів особи:
		1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
		2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
		3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;
		4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;
		5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;
		6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
		Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Апеляційний суд, встановив, що захист прав позивачки у спосіб визначений ч. 1 ст. 5 КАС України неможливий, а тому вважає за необхідне обрати альтернативний спосіб захисту порушеного права, що не суперечить закону та забезпечуватиме ефективний захист прав позивачки на доступ до публічної інформації. 
		З огляду на відсутність відомостей про зміст інформації, що міститься у додатках, які запитувала позивачка, і неможливість оцінки змісту цих додатків, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги, які є предметом апеляційного перегляду, слід задовольнити частково, шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути, з врахуванням висновків суду у цій справі, запит позивачки про доступ до публічної інформації від 30.01.2023 в частині надання ОСОБА_1 додатків до копій рішень Львівської обласної військової адміністрації про скасування рішень про дозвіл виїзду, визнавши протиправною відмову відповідача у наданні відповідної інформації.
		Одночасно, апеляційний суд зазначає, що висновки апеляційного суду у цій справі про застосування норм матеріального права у справах що стосуються захисту прав на отримання публічної інформації узгоджуються  із висновками, що викладені у Постанові Верховного Суду від 8 липня 2021 року у справі № 9901/235/20 
		Також, апеляційний суд звертає увагу на те, що висновки суду, щодо розпорядження інформацією, викладені судом в мотивувальній частині цієї постанови є обов`язковими для відповідача при виконанні рішення суду.
		Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
		1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;
		2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
		3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
		4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Згідно з ч.4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		Апеляційний суд дійшов до переконання в тому, що в частині позовних вимог, що є предметом апеляційного перегляду, суд першої інстанції, неправильно застосував норми матеріального права в частині, що стосується визначення правового статусу позивачки та виконання судом повноважень розпорядника публічної інформації, щодо інформації відносно якої суд таким розпорядником не є, та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права.
		Також, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, обравши невірний та неефективний спосіб захисту порушеного права.
		За наведених обставин рішення суду першої інстанції, в частині позовних вимог, що є предметом апеляційного перегляду, є таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його необхідно скасувати та прийняти в цій частині постанову про задоволення позовних вимог у спосіб, що вказаний апеляційним судом вище. 
		Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги такими, що частково спростовують висновки суду першої інстанції в частині, що переглядалась апеляційним судом, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково.
		Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу Львівської обласної військової адміністрації задовольнити частково.
		Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року в справі № 380/4913/23, в частині задоволення позову, скасувати та прийняти в цій частині постанову. 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Львівської обласної військової адміністрації, в частині ненадання ОСОБА_1 на запит про доступ до публічної інформації від 30.01.2023 додатків до копій рішень Львівської обласної військової адміністрації про скасування рішень про дозвіл виїзду за межі України водіям, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року із відображенням прізвища, імені та по батькові фізичних осіб та знеособленням персональних даних щодо цих осіб та зобов`язання відповідача надати відповідну інформацію, задовольнити частково.
		Визнати протиправною відмову Львівської обласної військової адміністрації, що викладена у листі Львівської обласної військової адміністрації від 23.02.2022 № 5/25-1575/0/2-23/4-3 в наданні ОСОБА_1 публічної інформації - додатків до копій рішень Львівської обласної військової адміністрації про скасування рішень про дозвіл виїзду за межі України водіям, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року.
		Зобов`язати Львівську обласну військову адміністрацію повторно розглянути запит ОСОБА_1 про доступ до публічної інформації від 30.01.2023 в частині надання ОСОБА_1 додатків до копій рішень Львівської обласної військової адміністрації про скасування рішень про дозвіл виїзду за межі України водіям, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року.
		Зобов`язати Львівську обласну військову адміністрацію під час повторного розгляду запиту ОСОБА_1 про доступ до публічної інформації від 30.01.2023 в частині надання ОСОБА_1 додатків до копій рішень Львівської обласної військової адміністрації про скасування рішень про дозвіл виїзду за межі України водіям, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року, врахувати висновки суду, що викладені в мотивувальній частині цієї постанови.
		В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року в справі № 380/4913/23 в апеляційному порядку не переглядалось.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, за наявності яких постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
		 
		 
		Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Н. В. Бруновська   Р. М. Шавель  Постанова складена 04.07.2023 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...