Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/9176/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про виселення (вселення).
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 07.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 07.07.2023.
Дата набрання законної сили: 30.06.2023
Номер судового провадження: 61-6020ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		30 червня 2023 року
		м. Київ
		справа № 522/9176/19
		провадження № 61-6020св23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,третя особа - Концерн «Військторгсервіс» в особі філії «Південь»,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокатеса Соловйова Ксенія Юріївна, на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 вересня 2022 року у складі судді 
		Домусчі Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 
		2023 року у складі колегії суддів: Приходько Л. А., Бездрабко В. О., Склярської І. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 
		до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Концерн «Військторгсервіс» в особі філії «Південь», про усунення перешкод 
		у здійсненні права власності шляхом виселення та відшкодування збитків.
		Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23 червня 2016 року є власником нерухомого майна площею 149,2 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається в цілому з трьох основних приміщень загальною площею 105,3 кв. м, які розташовані на трьох поверхах.
		Належні позивачу нежитлові приміщення, після виготовлення технічної документації та реєстрації поділу, складаються з трьох окремих об`єктів права власності, яким присвоєні окремі адреси: приміщення, розташовані на І поверсі, мають загальну площу 52,7 кв. м та їм відповідає адреса: АДРЕСА_1 ; приміщення, розташовані 
		на ІІ поверсі, мають загальну площу 52,2 кв. м та їм відповідає адреса: АДРЕСА_2 ; приміщення, розташовані 
		на ІІІ поверсі, мають загальну площу 44,3 кв. м та їм відповідає адреса: АДРЕСА_3 .
		17 січня 2017 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Філімонова Г. В. (далі - приватний нотаріус Одеського МНО) посвідчила договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_1 продав ОСОБА_4 нежитлове приміщення загальною площею 
		44,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 , 
		яке розташоване на ІІІ поверсі.
		Згідно з інформаційною довідкою від 19 вересня 2018 року № 138380726,
		21 квітня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого остання придбала нежитлове приміщення загальною площею 44,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 , яке розташоване на ІІІ поверсі.
		У березні 2019 року ОСОБА_1 дізнався про те, що належне йому приміщення № 45/1 площею 52,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_4 , яке розташоване на І поверсі, вибуло із його володіння поза його волею.
		Щодо встановлення осіб, які користуються належним позивачу приміщенням, останній звернувся до Приморського відділу поліції Головного управління національної поліції в Одеській області із заявою та за матеріалами перевірки отримав відповідь про те, що приміщення № 45/1 площею 52,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_4 , яке розташоване на І поверсі, використовує фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ) на підставі договору оренди 
		від 03 вересня 2018 року, який укладений з ФОП ОСОБА_2 .
		Відповідачка ОСОБА_2 , використовуючи неналежний їй об`єкт нерухомості за наявності попиту на його оренду, отримала грошові кошти за передачу у користування вказаного приміщення, що випливає із орендних відносин з іншою відповідачкою ОСОБА_3 , отже вказані грошові кошти їй не належать та повинні бути відшкодовані в якості збитків на користь ОСОБА_1 , розмір яких останній оцінив у 75 000 грн.
		Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просив суд:
		- усунути перешкоди у здійсненні ним права власності на нежитлове приміщення шляхом виселення з нежитлового приміщення загальною площею 52,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , яке розташоване на І поверсі, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та будь-яких осіб, які постійно або тимчасово займають вказане приміщення, що йому належить;
		- стягнути з ОСОБА_2 на його користь збитки, завдані самовільним зайняттям належного нежитлового приміщення та переданням його у користування (оренду) третім особам, у розмірі 75 000 грн.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		і мотиви їх ухвалення
		Приморський районний суд міста Одеси своїм рішенням від 22 вересня 
		2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
		Усунув перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення загальною площею 52,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , яке розташоване на І поверсі, шляхом виселення з нежитлового приміщення ОСОБА_2 .
		У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
		Вирішив питання про розподіл судових витрат.
		Одеський апеляційний суд своєю постановою від 14 березня 2023 року рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 вересня 
		2022 року залишив без змін.
		Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_2 всупереч умовам договору купівлі-продажу, згідно з яким вона придбала у ОСОБА_4 нежитлове приміщення загальною площею 44,3 кв. м, яке розташоване на ІІІ поверсі, самовільно зайняла приміщення І поверху без законних на те підстав. Отже, позовні вимоги про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_2 підлягають задоволенню.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про виселення з нежитлового приміщення ОСОБА_3 та будь-яких осіб, відшкодування збитків, суди виходили з того, що ОСОБА_3 вже не орендує спірне приміщення, а визначення «виселити будь-яких осіб» не є конкретним. Також позивачем у порядку, визначеному законом, не доведено належними та допустимими доказами заподіяння йому збитків та розмір збитків (неотриманого доходу від здачі в оренду нежитлових приміщень). Таким чином, заявлені позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. 
		Рішення суду першої інстанції в частини вирішення позовних вимог про відшкодування збитків та виселення інших осіб з нежитлового приміщення не оскаржувалось, тому перегляду в апеляційному порядку не підлягало.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, доводи інших учасників справи
		У касаційній скарзі, поданій у квітні 2023 року,  ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокатеса Соловйова К. Ю., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_2 і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Судові рішення в частині вирішення позовних вимог про відшкодування збитків та виселення інших осіб з нежитлового приміщення 
		не оскаржувались, тому перегляду в касаційному порядку не підлягають.
		Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження 
		№ 12-35гс21), та постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року 
		у справі № 645/4220/16-ц (провадження № 61-19921св18).
		Касаційна скарга мотивована тим, що у даній справі наявний спір про право власності на приміщення першого поверху № 45/5 на вулиці Преображенській у місті Одесі, оскільки ОСОБА_2 вважає себе добросовісним набувачем саме цього приміщення і не визнає право власності позивача, натомість останнім заявлений негаторний позов замість віндикаційного. Отже, заявниця вважає, що володіє спірним приміщенням на законних підставах, а позивач обрав неефективний спосіб захисту свого порушеного права.
		Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди установили, що 23 червня 2016 року ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу придбав нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського МНО Філімоновою Г. В., зареєстрований у реєстрі за № 1013.
		Відповідно до висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна (нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 ) від 29 листопада 2016 року № 277, з нежитлового приміщення, яке знаходиться у власності ОСОБА_1 , на АДРЕСА_1 , може бути виділено із цілої частини три самостійні частки, зі складом новоутворених об`єктів нерухомого майна: нежитлове приміщення на І поверсі загальною площею 52,7 кв. м, яке містить: № 1 - коридор площею 15,6 кв. м, № 2 - приміщення - 30,3 кв. м, 
		№ 3 - туалет - 3,8 кв. м, № 4 коридор - 3,0 кв. м; нежитлове приміщення на ІІ поверсі загальною площею 52,2 кв. м, яке містить: № 5 - коридор площею 7,9 кв. м, № 6 - приміщення - 37,5 кв. м, № 7 - туалет - 6,8 кв. м; нежитлове приміщення на ІІІ поверсі загальною площею 44,3 кв. м, яке містить: 
		№ 8 - приміщення площею 37,5 кв. м, № 9 - туалет - 6,8 кв. м.
		На підставі вказаного висновку 29 листопада 2016 року виготовлено: технічний паспорт (інв. справа № 287) від 29 листопада 2016 року на нежитлове приміщення загальною площею 52,7 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та розташоване 
		на І поверсі; технічний паспорт (інв. справа № 288) від 29 листопада 
		2016 року на нежитлове приміщення загальною площею 52,2 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та розташоване на ІІ поверсі; технічний паспорт (інв. справа №289) 
		від 29 листопада 2016 року на нежитлове приміщення загальною площею 44,3 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , та розташоване на ІІІ поверсі.
		Згідно з технічним паспортом на нежитлове приміщення № 45/1 на АДРЕСА_4 від 29 листопада 2016 року, основні і підсобні приміщення розміщені на І поверсі триповерхового будинку. Загальна площа нежитлового приміщення складає 52,7 кв. м.
		Відповідно до технічного паспорта на нежитлове приміщення № 45/4 на АДРЕСА_4 від 29 листопада 2016 року, основні і підсобні приміщення розміщені на ІІ поверсі триповерхового будинку. Загальна площа нежитлового приміщення складає 52,2 кв. м.
		Згідно з технічним паспортом на нежитлове приміщення № 45/5 на АДРЕСА_4 від 29 листопада 2016 року, основні і підсобні приміщення розміщені на ІІІ поверсі триповерхового будинку. Загальна площа нежитлового приміщення складає 44,3 кв. м.
		З огляду на інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 грудня 2016 року на підставі технічних паспортів, виданих 
		29 листопада 2016 року, висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 29 листопада 2016 року № 277, зареєстроване право власності ОСОБА_1 на: нежитлове приміщення загальною площею 
		52,2 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1138819951101); нежитлове приміщення загальною площею 52,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1138740951101); нежитлове приміщення загальною площею 44,3 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1138861551101).
		17 січня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого останній продав ОСОБА_4 нежитлове приміщення № 45/5 загальною площею 
		44,3 кв. м, яке розташоване на АДРЕСА_4 , та належить продавцю на підставі технічного паспорту № 45/5 та висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна 
		від 29 листопада 2016 року № 277, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27 грудня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1138861551101, номер запису про право власності: 18412136. Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського МНО Філімоновою Г. В., зареєстрований у реєстрі 
		за № 72.
		21 квітня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого остання продала ОСОБА_4 нежитлове приміщення 
		АДРЕСА_5 , право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 квітня 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1138861551101. Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського МНО Філімоновою Г. В., зареєстрований у реєстрі 
		за № 600.
		Відповідно до технічного паспорта (інв. справа № 289), станом на 01 лютого 2017 року, нежитлове приміщення № 45/5 загальною площею 44,3 кв. м, розташоване на І поверсі триповерхового будинку на АДРЕСА_4 .
		30 травня 2017 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_6 укладений договір на виконання ремонтно-будівельних робіт в нежитловому приміщенні, розташованому на І поверсі за адресою: АДРЕСА_3 .
		26 червня 2017 року ФОП ОСОБА_7 та ОСОБА_2 складений акт приймання-передачі виконаних робіт у нежитловому приміщені на І поверсі за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно до умов якого підрядник ОСОБА_6 виконав всі ремонтно-будівельні роботи, згідно із затвердженим кошторисом, в повному обсязі, а замовник 
		ОСОБА_2 прийняла виконані роботи з ремонту приміщення.
		Відповідно до реєстраційної справи № 1138740951101 на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 (нежитлове приміщення), 27 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме - для реєстрації права власності на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
		Право власності на нежитлове приміщення загальною площею 52,7 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано 27 грудня 2016 року за ОСОБА_1 , на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний № 33237182 від 28 грудня 2016 року державного реєстратора прав на нерухоме майно Бондар О. М. КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації», що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 грудня 2016 року № 77491012. Реєстрація права власності здійснена на підставі висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна та технічного паспорту (інв. справа № 278) виданого 
		29 листопада 2016 року ФОП ОСОБА_8 , згідно з яким нежиле приміщення 45/1, загальною площею 52,7 кв. м розташоване на І поверсі триповерхового будинку.
		Згідно з реєстраційною справою № 1138819951101 на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 (нежитлове приміщення), 27 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме - для реєстрації права власності на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
		Право власності на нежитлове приміщення загальною площею 52,2 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано 27 грудня 2016 року за ОСОБА_1 , на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний № 33237395 від 28 грудня 2016 року державного реєстратора прав на нерухоме майно Бондар О. М. КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації», що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 грудня 2016 № 77490674. Реєстрація права власності здійснена на підставі висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна та технічного паспорту (інв. справа № 288), виданого 
		29 листопада 2016 року ФОП ОСОБА_8 , згідно з яким нежиле приміщення 45/4, загальною площею 52,2 кв. м розташоване на ІІ поверсі триповерхового будинку.
		Відповідно до реєстраційної справи № 1138861551101 на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_3 (нежитлове приміщення), 27 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме - для реєстрації права власності на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 .
		Право власності на нежитлове приміщення загальною площею 44,3 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстровано 27 грудня 2016 року за ОСОБА_1 , на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний № 33236566 від 28 грудня 2016 року державного реєстратора прав на нерухоме майно Бондар О. М. КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації», що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 грудня 2016 року № 77490354. Реєстрація права власності за ОСОБА_1 була здійснена на підставі висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна та технічного паспорту 
		(інв. справа № 289), виданого 29 листопада 2016 року ФОП ОСОБА_8 , згідно з яким нежитлове приміщення 45/5, загальною площею 44,3 кв. м розташоване на ІІІ поверсі триповерхового будинку.
		17 січня 2017 року ОСОБА_4 звернулася із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме - для реєстрації права власності на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 .
		21 квітня 2017 року ОСОБА_2 звернулася із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме - для реєстрації права власності на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 .
		Право власності за ОСОБА_2 здійснено на підставі договору 
		купівлі-продажу від 21 квітня 2017 року, згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний № 34874322 від 21 квітня 
		2016 року приватного нотаріуса Одеського МНО Філімонової Г. В.
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження 
		в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених 
		у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог 
		і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні права власності на нежитлове приміщення шляхом виселення з нього ОСОБА_2 відповідають.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
		Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
		Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом 
		у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша 
		статті 13 ЦПК України).
		З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
		Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, послався на те, що всупереч умовам договору 
		купівлі-продажу від 21 квітня 2017 року ОСОБА_2 самовільно, без законних на те підстав, зайняла приміщення № 45/1 площею 52,7 кв. м, яке розташоване на І поверсі триповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_4 , власником якого є позивач.
		Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
		Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.
		У частинах першій, другій статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
		Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед таких правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном.
		Стаття 391 ЦК України визначає право власника вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
		Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_2 всупереч умовам договору купівлі-продажу від 21 квітня 2017 року самовільно, без законних на те підстав, зайняла приміщення № 45/1 площею 52,7 кв. м, яке розташоване на І поверсі триповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_4 , що належить позивачеві.
		Суди встановили, що у грудні 2016 року ОСОБА_5 поділив належний йому об`єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на три окремих самостійних об`єкта, а саме на: нежитлове приміщення № 45/1 розташоване на І поверсі триповерхового будинку, загальною площею 52,7 кв. м; нежитлове приміщення № 45/4 розташоване на ІІ поверсі триповерхового будинку, загальною площею 
		52,2 кв. м; нежитлове приміщення № 45/5 розташоване на ІІІ поверсі триповерхового будинку, загальною площею 44,3 кв. м.
		Після поділу належного йому приміщення, 17 січня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_3 , загальною площею 44,3 кв. м.
		21 квітня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_3 , загальною площею 44,3 кв. м, зв`язку із чим відповідачка ОСОБА_2 набула право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_3 , загальною площею 44,3 кв. м, яке розташоване на ІІІ поверсі триповерхового будинку.
		Нежитлове приміщення 45/1, загальною площею 52,7 кв. м, розташоване 
		на І поверсі триповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_1 та не вибувало із його власності.
		Однак, позивач позбавлений права користування та розпорядження належним йому нежитловим приміщенням 45/1, загальною площею 
		52,7 кв. м, яке розташоване на І поверсі триповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_4 , у зв`язку із самовільним зайняттям вказаного приміщення відповідачкою ОСОБА_2 , 
		яка безпідставно вважає, що придбане нею на підставі договору 
		купівлі-продажу від 21 квітня 2017 року нежитлове приміщення АДРЕСА_3 , розташоване саме на І поверсі триповерхового будинку, посилаючись на технічний паспорт виготовлений станом на 01 лютого 2017 року ФОП ОСОБА_8 (інв. справа №289), 
		за даними якого приміщення № 45/5, площею 44,3 кв. м розміщене 
		на І поверсі триповерхового будинку.
		За таких обставин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні права власності на нежитлове приміщення шляхом виселення з нього ОСОБА_2 .
		Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявниця послалася на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначила, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження 
		№ 12-35гс21) та постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року 
		у справі № 645/4220/16-ц (провадження № 61-19921св18).
		У постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим, 
		стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). 
		Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до 
		статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. 
		Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно 
		у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить 
		у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем 
		та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також 
		від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
		У постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц (провадження № 61-19921св18) Верховний Суд вказав, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку щодо відшкодування збитків, що завдані таким відчуженням.
		Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), згідно з яким на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		У справі, що переглядається, позивач звернувся до суду з позовом, зокрема, про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення.
		Отже, посилання у касаційній скарзі про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі 
		№ 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21) та постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц (провадження 
		№ 61-19921св18), колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах встановлені інші фактичні обставини та інші підстави позову, що у свою чергу призводить до іншого матеріально-правового регулювання спірних відносин.
		Доводи касаційної скарги про те, що оскаржувані судові рішення суперечать практиці Верховного Суду, оскільки позивачем обрано неефективний спосіб захисту свого порушеного права не заслуговують на увагу з огляду на таке.
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі 
		№ 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року 
		у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року 
		у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.
		Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. 
		Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження 
		№ 12-204гс19), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).
		Спір у цій справі є спором про стверджуване порушення цивільного права та законного інтересу позивача як власника нежитлового приміщення з боку іншої особи, при цьому спірне нежитлове приміщення із володіння і користування позивача не вибувало.
		Негаторний позов - це позов власника, який фактично володіє майном, про усунення перешкод у користуванні чи розпорядженні цим майном. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
		Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні права власності на нежитлове приміщення шляхом виселення з нього ОСОБА_2 .
		Інші доводи касаційної скарги висновків судів в оскаржуваній частині не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
		На думку судової колегії судові рішення в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні права власності на нежитлове приміщення шляхом виселення з нього ОСОБА_2 , що переглядаються, 
		є достатньо мотивованими.
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні права власності на нежитлове приміщення шляхом виселення з нього ОСОБА_2 - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів в цій частині не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокатеса Соловйова Ксенія Юріївна, залишити без задоволення.
		Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 вересня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні права власності на нежитлове приміщення шляхом виселення з нього ОСОБА_2 залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною 
		і оскарженню не підлягає.
		Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...