Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 310/7/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 10.07.2023.
Дата набрання законної сили: 04.07.2023
Номер судового провадження: 61-12391ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		04 липня 2023 року
		м. Київ
		справа № 310/7/17
		провадження № 61-12391св22
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., 
		Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
		учасники справи:
		позивач - військовий прокурор Запорізького гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя,
		відповідач -  ОСОБА_1 ,
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Бердянська районна державна адміністрація, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Будресурси»,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області, в складі судді Черткової Н. І., 
		від 25 листопада 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду, в складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Кухаря С. В., Бєлки В. Ю., 
		від 02 листопада 2022 року, 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У грудні 2016 року військовий прокурор Запорізького гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсними державних актів на право власності та повернення земельних ділянок.
		Позов мотивований тим, що на підставі розпорядження Ради Міністрів УРСР від 19 лютого 1962 року № 204-0029 Мелітопольській квартирно-експлуатаційній частині Мелітопольського району (Мелітопольська КЕЧ) було видано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 
		20 га, розташовану у АДРЕСА_2 для будівництва військового містечка № НОМЕР_1 .
		У травні 1995 року на підставі рішення Луначарської сільської ради народних депутатів від 27 жовтня 1994 року № 84 із раніше відведеної Мелітопольській КЕЧ земельної ділянки площею 20 га Бердянському заводу «Южгідромаш» відведено у постійне користування земельну ділянку, площею 7,6 га для організації садового товариства «Гідравлік», в результаті чого у постійному користуванні військової організації залишилась земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_1 , площею 12,4 га.
		27 січня 2003 року Мелітопольську КЕЧ (району) Південного оперативного командування було розформовано, правонаступником визнано Запорізьку квартирно-експлуатаційну частину (району) Південного оперативного командування. Із 06 травня 2003 року квартирно-експлуатаційну частину Запорізького району переформовано в КЕВ м. Запоріжжя.
		Проте, 03 лютого 2006 року між дочірнім підприємством Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державним підприємством «Укроборонсервіс», з одного боку (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Будресурси» (далі - ТОВ «Будівельна компанія Будресурси»), з іншого боку (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого військового майна: будівель і споруд військового містечка № НОМЕР_1 .
		У зв`язку зі зміною власника зазначених об`єктів нерухомості 17 липня 
		2006 року ТОВ «Будресурси» звернулося до голови Бердянської районної державної адміністрації з листом № 17/07 щодо відведення земельної ділянки колишнього військового містечка № НОМЕР_1 під індивідуальне дачне будівництво співробітникам товариства та членам їх сімей. В подальшому до Бердянської районної державної адміністрації надійшов лист командира військової частини НОМЕР_2 , яка на той час дислокувалась на фондах військового містечка № НОМЕР_1 , № НОМЕР_3 від 28 липня 2006 року, відповідно до якого командир не заперечує проти передачі до земель запасу території військового містечка № НОМЕР_1 .
		Головою Бердянської районної державної адміністрації протягом 
		2006-2008 років прийнято низку рішень щодо розпорядження землями оборони у с. Луначарське (за межами населеного пункту), а саме: 
		1) розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації протягом від 12 вересня 2006 року № 543 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою», яким: передано в землі запасу оборонного призначення земельну ділянку площею 9,88 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; погоджено матеріали місця розташування земельної ділянки для передачі громадянам для індивідуального дачного будівництва площею 9,0 га за рахунок вищезазначених земель; надано дозвіл громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 9,0 га для передачі їм у власність під дачне будівництво у межах норм безоплатної приватизації за рахунок земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради; 2) розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації протягом від 17 листопада 2006 року № 707 «Про скасування розпорядження голови райдержадміністрації від 12 вересня 2006 року № 543», яким попереднє розпорядження визнано таким, що втратило чинність; 3) розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації від 31 січня 2007 року № 67 «Про визнання такими, що втратили чинність, розпоряджень голови райдержадміністрації», яким на виконання протесту Бердянського міжрайонного прокурора розпорядження від 17 листопада 2006 року № 707 скасовано; 4) у зв`язку із вилученням земельної ділянки загальною площею 9,88 га, на яких була розташована військова частина НОМЕР_2 , видано розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації протягом від 02 серпня 2007 року № 532 «Про передачу у власність земельних ділянок», яким: затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для індивідуального дачного будівництва із земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради; передано у власність 90-та громадянам наведені земельні ділянки по 0,10 га кожному та зобов`язано оформити державні акти на право власності на земельні ділянки; 5) розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації протягом від 16 травня 2008 року № 345 «Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації 
		від 02 серпня 2007 року № 532», яким до вказаного у назві розпорядження внесено наступні зміни: доповнено пунктом 1.1., відповідно до якого земельну ділянку загальною площею 9,0 га переведено із земель оборони до земель рекреаційного призначення; змінено редакцію пункту 2 щодо передачі у власність громадянам земельних ділянок загальною площею 
		9,0 га за рахунок земель державної власності рекреаційного призначення, що перебувають у запасі.
		Прокурор вказував, що на виконання вказаних розпоряджень голови Бердянського районної державної адміністрації протягом 2007 року 90-та громадянам видано державні акти на право власності на земельні ділянки з цільовим призначенням «для індивідуального дачного будівництва» по 
		0,10 га кожному.
		Так, відповідно до розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації від 02 серпня 2007 року № 532 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для індивідуального дачного будівництва із земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради.
		Пунктом 2 вказаного розпорядження безоплатно передано у власність громадянам земельні ділянки, загальною площею 9,00 га, в т.ч. забудовані землі 9,00 га для індивідуального дачного будівництва, зокрема громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , 
		ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , 
		ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 земельні ділянки площею 0,10 га вартістю 8 080,80 грн кожна.
		На виконання вказаного розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації вказані фізичні особи отримали державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № № 711098, 711100, 711077, 711090, 711067, 711080, 711099, 711091, 711101, 711078, 711079, 711102, 711103, 711095, 711096, 711097.
		Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25 листопада 2014 року у справі № 908/3717/14, яке набрало законної сили 03 квітня 2015 року, задоволено позов заступника Запорізького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області від 12 вересня 2006 року № 543 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою». 
		За результатами розгляду вказаної справи суд встановив, що розпорядження Бердянської районної державної адміністрації від 12 вересня 2006 року 
		№ 543 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою» прийнято на підставі листа командира військової частини НОМЕР_2 про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою військового містечка № НОМЕР_4 від 28 липня 2006 року, листа ТОВ «Будресурси» та матеріалів погодження місця розташування земельної ділянки. 
		Однак Міністр оборони України або за його дорученням начальник Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України відповідну згоду на припинення права користування спірною земельною ділянкою, її вилучення не надавав, жодної заяви про добровільну відмову від належного Міністерству оборони України права на вказану земельну ділянку не адресував. Оскільки рішення про відмову від права постійного користування спірною земельною ділянкою не приймалось, тому будь-які правові підстави для розпорядження нею Бердянською районною державною адміністрацією відсутні.
		Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21 грудня 2015 року у справі № 908/267/15-г, залишеним без змін Донецького апеляційного господарського суду від 04 квітня 2016 року, визнано незаконними та скасовано розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області від 08 серпня 2007 року № 532 «Про передачу у власність земельних ділянок» та від 16 травня 2008 року № 345 «Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02 серпня 2007 року № 532».
		Земельна ділянка, на якій були розташовані будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 на момент їх відчуження перебувала у користуванні Міністерства оборони України і не була предметом договору купівлі-продажу військового майна від 03 лютого 2006 року, згідно з яким до ТОВ «Будресурси» були передані у власність лише будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 , а не земельна ділянка. У фактичне користування ТОВ «Будресурси» перейшло право користування не всією спірною земельною ділянкою (9 га), а лише під будівлями і спорудами. Право на земельну ділянку під будівлями і спорудами не переходило автоматично, а мало бути оформлено відповідно до вимог чинного законодавства.
		Прокурор зазначав, що Бердянська районна державна адміністрація не є розпорядником земель, що перебувають у державній власності, оскільки таке розпорядження землями мало здійснюватися з дотриманням вимог частини п`ятої статті 116 ЗК України після вилучення земельної ділянки у попереднього користувача в порядку, передбаченому цим Кодексом.
		Право на земельну ділянку ТОВ «Будресурси» не було оформлено відповідно до вимог чинного законодавства з отриманням правовстановлюючих документів на земельну ділянку, тому ТОВ «Будресурси» також не могло розпоряджатись землею, на якій знаходяться придбані ним будівлі та спорудами.
		В подальшому ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
		ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 на підставі договорів купівлі-продажу відчужили земельні ділянки ОСОБА_1 . 
		Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області 
		від 25 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 02 листопада 2022 року, позов задоволено частково.
		Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельні ділянки (кадастровий номер 2320683000:02:007:0103, кадастровий номер 2320683000:02:007:0104, кадастровий номер 2320683000:02:007:0107, кадастровий номер 2320683000:02:007:0108, кадастровий номер 2320683000:02:007:0109, кадастровий номер 2320683000:02:007:0093, кадастровий номер 2320683000:02:007:0094, кадастровий номер 2320683000:02:007:0105, кадастровий номер 2320683000:02:007:0106, кадастровий номер 2320683000:02:007:0101, кадастровий номер 2320683000:02:007:0095, кадастровий номер 2320683000:02:007:0097, кадастровий номер 2320683000:02:007:0099, кадастровий номер 2320683000:02:007:0096, кадастровий номер 2320683000:02:007:0100, кадастровий номер 2320683000:02:007:0102), загальною площею 1,6 га, які розташовані на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, законному землекористувачу - квартирно-експлуатаційному відділу м. Запоріжжя. 
		В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. 
		Судові рішення мотивовані тим, що внаслідок ухвалення Господарським судом Запорізької області рішення від 21 грудня 2015 року у справі 
		№ 908/267/15-г про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області 
		від 02 серпня 2007 року № 532 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , 
		ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 не набули права власності на спірні земельні ділянки, а тому не мали права їх відчужувати ОСОБА_1 . 
		Оскільки ОСОБА_1 придбав спірні земельні ділянки у осіб, які не мали права їх відчужувати, вимоги прокурора про зобов`язання відповідача повернути земельні ділянки загальною площею 1,6 га, розташовані на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, законному землекористувачу, яким є квартирно-експлуатаційний відділ м. Запоріжжя, підлягають задоволенню.
		Суд першої інстанції, з висновкам якого погодився апеляційний суд, відмовив в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними державних актів, оскільки вважав, що в цій частині обраний прокурором спосіб захисту не є ефективним. 
		При цьому суд дійшов висновку, що позов поданий в межах трирічного строку, встановленого статтею 257 ЦК України, оскільки про порушення прав осіб, в інтересах яких прокурор звернувся до суду, він дізнався з моменту ухвалення рішення Господарського суду Запорізької області від 25 листопада 2014 року у справі № 908/3717/14. 
		Відхиляючи доводи відповідача щодо відсутності у прокурора повноважень на звернення до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя, міськрайонний суд зазначив, що про необхідність вжиття заходів, спрямованих на повернення спірних земельних ділянок, вказані державні органи були обізнані з дня набрання рішенням Господарського суду Запорізької області від 21 грудня 2015 року у справі № 908/267/15-г законної сили (04 квітня 
		2016 року), проте впродовж розумного строку не звернулись до суду, що в свою чергу і стало підставою для подання позову прокурором. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухваливши нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		07 грудня 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області 
		від 25 листопада 2021 та постанову Запорізького апеляційного суду 
		від 02 листопада 2022 року. 
		Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду. 
		У березні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, 
		від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 826/6233/17, 
		від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17, від 30вересня 2020 року у справі № 815/6347/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17, від 05 травня 2018 року у справі № 923/129/17, 
		від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, 
		від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17, від 05 листопада 
		2018 року у справі № 910/4345/18, від 06 червня 2019 року у справі № 522/3031/15-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 619/738/17, від 03 липня 2019 року у справі № 619/737/17-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 619/720/17, у постановах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс16, від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Вважає, що суди дійшли помилкового висновку про те, що прокурор наділений правом на здійснення в судовому порядку захисту прав та охоронюваних законом інтересів Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя.
		Вказує, що у разі задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребуває таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. 
		Звертає увагу, що про нібито незаконне вибуття земельних ділянок із власності держави позивачу було відомо ще із 2007 року, коли фізичні особи отримали державні акти на право власності на спірні земельні ділянки.
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У березні 2023 року керівник Запорізької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені судові рішення залишити без змін та звертає увагу, що зазначені в касаційній скарзі ОСОБА_1 постанови Верховного Суду, прийняті у справах, правовідносини у яких не є подібними до правовідносин у справі, яка переглядається. 
		Фактичні обставини справи встановлені судами
		Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 19 лютого 1962 року № 204-0029 Мелітопольська КЕЧ було видано у постійне користування земельну ділянку, загальною площею 20 га, розташовану у АДРЕСА_2 для будівництва військового містечка № НОМЕР_1 .
		На виконання зазначеного розпорядження Мелітопольській КЕЧ у 1978 році видано державний акт на право користування землею серії «Б» № 012141, відповідно до якого за землекористувачем (Мелітопольською КЕЧ) закріплено у безстрокове і безплатне користування 20 га землі в межах згідно з планом землекористування. Земля надана для будівництва військового містечка № НОМЕР_1 . У травні 1995 року відповідно до рішення Луначарської сільської ради народних депутатів від 27 жовтня 1994 року 
		№ 84 із раніше відведеної Мелітопольській КЕЧ земельної ділянки площею 20 га Бердянському заводу «Южгідромаш» відведено у постійне користування земельну ділянку площею 7,6 га для організації садового товариства «Гідравлік», в результаті чого у постійному користуванні військової організації залишилась земельна ділянка військового містечка 
		№ НОМЕР_1 , площею 12,4 га.
		Згідно з наказом командувача військами ордена Червоного прапора Південного оперативного командування «Про організацію реформування та ліквідації Мелітопольської квартирно-експлуатаційної частини (району) Південного оперативного командування» від 27 січня 2003 року № 55 Мелітопольську квартирно-експлуатаційну частину (району) Південного оперативного командування розформовано, правонаступником визнано Запорізьку квартирно-експлуатаційну частину (району) Південного оперативного командування, у зв`язку з чим останньою прийнято на облік земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_1 площею 12,4 га.
		На виконання вимог Директиви Міністра оборони України від 30 березня 
		2003 року № Д-115/1/03 «Про проведення організаційних заходів у Збройних Силах України» відповідно до наказу начальника КЕЧ Запорізького району 
		від 06 травня 2003 року № 46 квартирно-експлуатаційну частину Запорізького району переформовано в КЕВ м. Запоріжжя з 06 травня 2003 року. 
		03 лютого 2006 року між дочірнім підприємством Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державним підприємством «Укроборонсервіс», з одного боку (продавець), та ТОВ Будресурси», з іншого боку (покупець) укладений договір купівлі-продажу нерухомого військового майна: будівель і споруд військового містечка № НОМЕР_1 .
		У зв`язку зі зміною власника зазначених об`єктів нерухомості 17 липня 2006 року ТОВ «Будресурси» звернулося до голови Бердянської районної державної адміністрації із листом № 17/07 щодо відведення земельної ділянки колишнього військового містечка № НОМЕР_1 під індивідуальне дачне будівництво співробітникам товариства та членам їх сімей.
		До Бердянської районної державної адміністрації надійшов лист командира військової частини НОМЕР_2 , яка на той час дислокувалась на фондах військового містечка № НОМЕР_1 , № НОМЕР_3 від 28 липня 2006 року, відповідно до якого командир не заперечує проти передачі до земель запасу території військового містечка № НОМЕР_1 .
		Головою Бердянської районної державної адміністрації протягом 2006-2008 років прийнято низку рішень щодо розпорядження землями оборони у 
		с. Луначарське (за межами населеного пункту), а саме: 1) розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації протягом 
		від 12 вересня 2006 року № 543 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою», яким: передано в землі запасу оборонного призначення земельну ділянку площею 9,88 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; погоджено матеріали місця розташування земельної ділянки для передачі громадянам для індивідуального дачного будівництва площею 9,0 га за рахунок вищезазначених земель; надано дозвіл громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 9,0 га для передачі їм у власність під дачне будівництво у межах норм безоплатної приватизації за рахунок земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради; 2) розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації протягом від 17 листопада 2006 року № 707 «Про скасування розпорядження голови райдержадміністрації від 12 вересня 2006 року № 543», яким попереднє розпорядження визнано таким, що втратило чинність; 3) розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації від 31 січня 2007 року № 67 «Про визнання такими, що втратили чинність, розпоряджень голови райдержадміністрації», яким на виконання протесту Бердянського міжрайонного прокурора розпорядження від 17 листопада 2006 року № 707 скасовано; 4) у зв`язку із вилученням земельної ділянки загальною площею 9,88 га, на яких була розташована військова частина НОМЕР_2 , видано розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації протягом від 02 серпня 2007 року № 532 «Про передачу у власність земельних ділянок», яким: затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для індивідуального дачного будівництва із земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради; передано у власність 90-та громадянам наведені земельні ділянки по 0,10 га кожному та зобов`язано оформити державні акти на право власності на земельні ділянки; 5) розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації протягом від 16 травня 2008 року № 345 «Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації 
		від 02 серпня 2007 року № 532», яким до вказаного у назві розпорядження внесено наступні зміни: доповнено пунктом 1.1., відповідно до якого земельну ділянку загальною площею 9,0 га переведено із земель оборони до земель рекреаційного призначення; змінено редакцію пункту 2 щодо передачі у власність громадянам земельних ділянок загальною площею 9,0 га за рахунок земель державної власності рекреаційного призначення, що перебувають у запасі.
		На виконання перерахованих розпоряджень голови Бердянського районної державної адміністрації протягом 2007 року 90-та громадянам видано державні акти на право власності на земельні ділянки з цільовим призначенням «для індивідуального дачного будівництва» по 0,10 га кожному.
		Згідно з розпорядженням голови Бердянської районної державної адміністрації від 02 серпня 2007 року № 532 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для індивідуального дачного будівництва із земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради.
		Відповідно до пункту 2 вказаного розпорядження безоплатно передано у власність громадянам земельні ділянки, загальною площею 9,00 га, в т.ч. забудовані землі 9,00 га для індивідуального дачного будівництва, у тому числі громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , 
		ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 земельні ділянки площею 0,10 га вартістю 8 080,80 грн кожна.
		На виконання вказаного розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Науменко Д. В., ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , 
		ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 отримали державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯГ 
		№ № 711098, 711100, 711077, 711090, 711067, 711080, 711099, 711091, 711101, 711078, 711079, 711102, 711103, 711095, 711096, 711097.
		Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25 листопада 
		2014 року у справі № 908/3717/14, яке набрало законної сили 03 квітня 
		2015 року, задоволено позов заступника Запорізького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області від 12 вересня 2006 року № 543 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою». 
		За результатами розгляду справи № 908/3717/14 суд встановив, що розпорядження Бердянської районної державної адміністраціївід 12 вересня 2006 року № 543 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою» прийнято на підставі листа командира військової частини НОМЕР_2 про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою військового містечка № НОМЕР_4 
		від 28 липня 2006 року, листа ТОВ «Будресурси» та матеріалів погодження місця розташування земельної ділянки. Однак Міністр оборони України або, за його дорученням, начальник Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України, відповідну згоду на припинення права користування спірною земельною ділянкою, її вилучення не надавав, жодної заяви про добровільну відмову від належного Міністерству оборони України права на вказану земельну ділянку не адресував. Оскільки рішення про відмову від права постійного користування спірною земельною ділянкою не приймалось, тому будь-які правові підстави для розпорядження нею Бердянською районною державною адміністрацією відсутні.
		Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21 грудня 2015 року у справі № 908/267/15-г визнано незаконними та скасовано розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області від 02 серпня 2007 року № 532 «Про передачу у власність земельних ділянок» та від 16 травня 2008 року № 345 «Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02 серпня 
		2007 року № 532», а постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Згідно копій Державних актів на право власності на земельні ділянки 
		серії ЯГ № № 711098, 711100, 711077, 711090, 711067, 711080, 711099, 711091, 711101, 711078, 711079, 711102, 711103, 711095, 711096, 711097 за договорами купівлі продажу вказані земельні ділянки придбав 
		ОСОБА_1 , які були зареєстровані у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №№ 011026500278, 011026500279, 011026500280, 011026500283, 011026500282, 011026500281, 011026500277, 011026500276, 011026500285, 011026500284, 011026500291, 011026500290, 011026500289, 011026500288, 011026500287, 011026500286.
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права 
		За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд 
		і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи 
		чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної 
		в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно 
		до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода 
		на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового 
		або майнового права та інтересу.
		Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається 
		і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		У статті 12 ЗК України зазначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян 
		та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
		Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки 
		на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (пункт «б» частини першої статті 81 ЗК України).
		Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається 
		та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
		Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності 
		є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права 
		чи обмежений у його здійсненні.
		Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні 
		ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 
		ЦК України).
		Ці положення конкретизовано у частині першій статті 153 ЗК України, 
		за якою власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
		Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах 
		їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
		Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані 
		з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
		Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права 
		або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
		Згідно зі статтею 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно 
		до законодавства України.
		Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування
		Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
		Подібні за змістом положення закріплено і в статті 70 ЗК України 1990 року.
		Землі оборони належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність (пункт «в» частини четвертої статті 84 
		ЗК України). 
		Згідно зі статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановив, що земельна ділянка, на якій були розташовані будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 , на момент їх відчуження перебувала у користуванні Міністерства оборони України, яке не приймало рішень про відмову від користування цією ділянкою. Тому у Бердянської районної державної адміністрації були відсутні правові підстави для розпорядження цією земельною ділянкою. При цьому вказана земельна ділянка не була предметом договору купівлі-продажу від 03 лютого 2006 року, між 
		ДП «Укроборонсервіс» та ТОВ «БК «Будресурси».
		Внаслідок ухвалення Господарським судом Запорізької області рішення 
		від 21 грудня 2015 року у справі № 908/267/15-г про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області від 02 серпня 2007 року № 532 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , 
		ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 не набули права власності на спірні земельні ділянки, а тому не мали права їх відчужувати ОСОБА_1 . 
		При цьому землі оборони в силу закону не можуть перебувати у приватній власності.
		Судами попередніх інстанцій вірно враховано преюдиційні обставини, встановлені у справах № 908/3717/14 та № 908/267/15-г.
		Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, 
		які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25 листопада 
		2014 року у справі № 908/3717/14 задоволено позов заступника Запорізького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації від 12 вересня 2006 року № 543 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проєкту землеустрою». За результатами розгляду вказаної справи судами встановлено, що зазначене розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації прийнято, у тому числі, на підставі листа командира війської частини НОМЕР_2 від 28 липня 2006 року № 867 про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою військового містечка № НОМЕР_1 , листа 
		ТОВ «Будресурси». Проте, Міністр оборони України, ні начальник Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України за його дорученням, не надавали відповідну згоду на припинення права користування спірною земельною ділянкою, її вилучення.
		Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21 грудня 2015 року 
		у справі № 908/267/15-г, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04 квітня 2016 року, визнано незаконними та скасовано розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації від 02 серпня 2007 року № 532 «Про передачу у власність земельних ділянок» та від 16 травня 2008 року № 345 «Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02 серпня 2007 року № 532».
		З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про необхідність повернення незаконно відчужених земельних ділянок, законному землекористувачу. 
		Щодо способу захисту 
		Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18). 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду 
		та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права 
		чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19 та інших).
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно зобов`язав відповідача повернути майно, оскільки у разі задоволення позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача.
		Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор, серед іншого, послався 
		на положення статті 388 ЦК України та статті 152 ЗК України, проте, 
		сформулював позовну вимогу не про витребування, а про повернення земельних ділянок.
		Суди попередніх інстанції, з урахуванням статусу спірних земельних ділянок, які є землями оборони, правильно вказали на можливість задоволення відповідної вимоги прокурора.
		Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 травня 2023 року у справі № 947/5/20.
		Верховний Суд враховує, що в силу положень пункту «в» частини четвертої статті 84 ЗК України землі оборони належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність.
		Щодо застосування позовної давності
		У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права 
		або інтересу (стаття 256 цього Кодексу).
		Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.
		Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 
		ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися 
		про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася 
		або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою 
		про захист державних інтересів.
		Частинами четвертою, п`ятою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		Судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку заяві відповідача про застосування позовної давності, у задоволенні якої обґрунтовано відмовлено. 
		Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги у цій частині, оскільки  судами вірно встановлено, що про порушення вимог закону компетентному органу стало відомо з моменту звернення прокурора до суду з позовом 
		про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Бердянської РДА від 12 вересня 2006 року № 543, тобто з вересня 2014 року. З цим позовом прокурор звернувся до суду у грудні 2016 року, тобто у межах трирічного строку, передбаченого статтею 257 ЦК України.
		Крім того, з урахуванням висновків щодо ефективності способу судового захисту, позовна давність не поширюються на вимоги 
		про зобов`язання повернути земельні ділянки, заволодіння якими фізичними та юридичними особами всупереч ЗК України, є неможливим.
		Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані 
		з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга 
		статті 152 ЗК України).
		Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні 
		ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 
		ЦК України).
		Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює 
		у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач 
		за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди 
		чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані 
		з позбавленням його володіння майном.
		На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, допоки існують правовідносини та правопорушення.
		Отже, з урахуванням вищенаведених висновків та правових позицій Великої Палати Верховного Суду, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням норм ЗК України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав законного володільця земельної ділянки.
		Щодо представництва прокурором інтересів держави
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя.
		У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через
		її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року 
		у справі № 761/3884/18).
		Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України визначено,
		що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді 
		у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
		Відповідно до частин третьої та четвертої статті 23 Закону України 
		«Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором 
		у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина 
		або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав 
		для представництва.
		Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити 
		про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
		З метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставою для звернення прокурора до суду.
		Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі 
		і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені 
		в постановах Верховного Суду.
		Системне тлумачення частини другої статті 45 ЦПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає змогу зробити висновок про те, 
		що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави 
		у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох таких випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
		Отже, прокурор, звертаючись до суду, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу, 
		а іншою - відсутність такого органу.
		Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, судами попередніх інстанцій зроблено обґрунтовані висновки про те, звернення прокурора з даним позовом зумовлено необхідністю захисту інтересів та порушених прав держави щодо повернення земель оборони, які незаконно передано у власність приватних осіб. При цьому судами встановлена що МО України та КЕВ м. Запоріжжя своєчасно не вжили належних заходів щодо захисту цих прав в суді.
		Звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя, прокурор обґрунтував підстави для представництва інтересів держави, зазначив підстави для звернення до суду з позовом, існування нагальної потреби у захисті порушених інтересів держави.
		З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильні висновки про те, що позов подано прокурором як повноважною особою, яка має право на представництво інтересів держави в особі 
		Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу 
		м. Запоріжжя, які самостійно не вчиняли дій для відновлення порушених інтересів держави.
		Висновки судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору узгоджуються із висновкам Верховного Суду у постанові від 19 червня 2023 року в подібній справі № 310/18/17 за позовом військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, КЕВ м. Запоріжжя до ОСОБА_17 треті особи: Бердянська РДА Запорізької області, ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області, ТОВ «Будівельна компанія «Будресурси», про визнання недійсними державних актів та повернення земельної ділянки. 
		Висновки судів, з урахуванням встановлених обставин, не суперечать висновкам, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду 
		від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, 
		від 04 грудня 2019 року у справі № 826/6233/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17, від 30вересня 2020 року у справі № 815/6347/17, 
		від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17, 
		від 05 травня 2018 року у справі № 923/129/17, від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, 
		від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17, від 05 листопада 2018 року у справі № 910/4345/18, від 06 червня 2019 року у справі № 522/3031/15-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 619/738/17, від 03 липня 2019 року у справі № 619/737/17-ц, 
		від 03 липня 2019 року у справі № 619/720/17, у постановах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс16, від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15, на які посилався заявник у касаційній скарзі.  
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду. 
		Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 
		411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області 
		від 25 листопада 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду 
		від 02 листопада 2022 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. 
		Головуючий Судді:  Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...