Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 523/8641/15 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 08.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 10.07.2023.
Дата набрання законної сили: 03.07.2023
Номер судового провадження: 61-9085ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                         
		Іменем України 
		 
		03 липня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа № 523/8641/15
		провадження № 61-9085сво21
		 
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Гулька Б. І. (суддя-доповідач),
		суддів: Грушицького А. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Фаловської І. М., Червинської М. Є., 
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		третя особа - акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,
		особа, яка подала касаційну скаргу, - ОСОБА_3 ;
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на постанову Одеського апеляційного суду від 11 травня 2021 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		1        Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог 
		У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя. 
		Позовна заява мотивована тим, що з 14 жовтня 2006 року вона перебувала 
		у зареєстрованому шлюбі з  ОСОБА_2 , який було розірвано рішенням Суворовського районного суду Одеської області від 20 березня 2015 року 
		у справі № 523/2819/15-ц. 
		За час шлюбу ними за спільні кошти було набуто нерухоме майно, 
		а саме житловий будинок та земельну ділянку, розташовані 
		по АДРЕСА_1 , право власності на яке оформлено за відповідачем. 
		Згоди щодо добровільного поділу вищевказаного майна вони дійти не можуть, а тому ОСОБА_1 просила суд у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею право власності 
		1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки, розташованих 
		по АДРЕСА_1 . 
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції 
		Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2015 року у складі судді Погрібного М. О. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку 
		по АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини земельної ділянки, загальною площею 490,0 кв. м, розташованої по АДРЕСА_1 .
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив із того, що у силу 
		статей 60, 69, 70 СК України спірне нерухоме майно сторонами набуто за час шлюбу за спільні кошти, а тому є спільною сумісною власністю подружжя 
		і підлягає поділу у рівних частках. Доказів, які б спростували презумпцію спільності майна подружжя, відповідач суду не надав. 
		10 грудня 2018 року до Суворовського районного суду м. Одеси надійшла заява  ОСОБА_2 про перегляд вищевказаного заочного рішення суду 
		від 04 листопада 2015 року.
		Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2019 року 
		у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду 
		у справі відмовлено.
		Не погоджуючись із заочним рішенням Суворовського районного суду 
		м. Одеси від 04 листопада 2015 року, ОСОБА_2 у березні 2019 року звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою. 
		Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції 
		Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 червня 2020 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль»).
		Постановою Одеського апеляційного суду від 11 травня 2021 року 
		апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку 
		по АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, загальною площею 490,0 кв. м, розташованої по АДРЕСА_1 .
		Скасовуючи заочне рішення районного суду, апеляційний суд виходив із того, що відповідач належним чином не був повідомлений про час і місце розгляду справи, що в силу пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України 
		є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, оскільки відповідач обґрунтовував апеляційну скаргу такою обставиною.
		Задовольняючи позов  ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився із висновками районного суду про те, що спірне нерухоме майно є спільним сумісним майном подружжя, оскільки житловий будинок і земельну ділянку сторони набули за час шлюбу.Презумпцію спільності майна подружжя відповідачем не спростовано. При цьому знаходження спірного майна в іпотеці не змінює його правового режиму.
		Апеляційний суд також послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У травні 2021 року ОСОБА_3 , як особа, яка не брала участі у справі в особі свого представника ОСОБА_4 , звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
		Сторони у справі судові рішення не оскаржили. 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Суворовського районного суду м. Одеси. 
		У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року справу за позовом 
		ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на постанову Одеського апеляційного суду від 11 травня 2021 року призначено до судового розгляду. 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року вищевказану справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду 
		у складі Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 липня 2022 року заяву про самовідвід судді Верховного Суду Погрібного С. О. задоволено. Відведено суддю Погрібного С. О. за його заявою від участі у розгляді касаційної скаргипредставника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на постанову Одеського апеляційного суду від 11 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
		20 липня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справу № 523/8641/15 прийнято до розгляду 
		та призначено її розгляд Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 
		Аргументи учасників справи 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - мотивована тим, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду порушує права та законні інтереси ОСОБА_3 , як іпотекодержателя нерухомого майна, що є предметом спору між подружжям, проте її не було залучено до участі 
		у розгляді цієї справи. 
		Так, спірне нерухоме майно було передано в іпотеку банку за іпотечним договором від 14 лютого 2008 року, укладеним між банком та  ОСОБА_1 .З 24 жовтня 2018 року та по теперішній час новим іпотекодержателем цього нерухомого майна на підставі договору про відступлення прав за вказаним іпотечним договором від 14 лютого 2008 року є ОСОБА_3 . Унаслідок ухвалення оскаржуваного судового рішення апеляційного суду із власності позичальника/іпотекодавця ОСОБА_2 вибула частина іпотечного майна, що є порушенням вимог частини третьої статті 12 Закону України «Про іпотеку». Суд апеляційної інстанції послався виключно на норми СК України та не надав оцінки тим обставинам, що спірне нерухоме майно перебуває 
		в іпотеці. При цьому не врахував, що нерухоме майно, яке є об`єктом спільної сумісної власності, та водночас перебуває під іпотечною забороною, не може бути поділене між подружжям ані в судовому, ані в позасудовому порядку без здійснення розподілу кредитних зобов`язань між обома із подружжя, так як такі вимоги направлені на уникнення сплати боргу і порушують права іпотекодержателя. Посилається на відповідні судові рішення Верховного Суду. 
		Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив. 
		 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ОСОБА_1 до ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 жовтня 2006 року по 20 березня 2015 року, який рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 березня 2015 року у справі № 523/2819/15 було розірвано.
		14 лютого 2008 року ними придбано нерухоме майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 , який в цілому складається з однієї житлової будівлі під літерою «А», загальною площею 89,3 кв. м, житловою площею 49,8 кв. м, надвірних споруд під літерою «З» - гаражу, № 2, 7-8 огорожі, І - мостіння, котрий розташований на земельній ділянці, яка належала ОСОБА_5 на підставі державного акта на право власності загальною площею 490 кв. м, розташованої за адресою: 
		АДРЕСА_1 . Це майно зареєстровано за 
		ОСОБА_2 .
		Вищевказане нерухоме майно набуте за рахунок кредитного договору 
		від 14 лютого 2008 року, укладеного між АТ «Райффайзен Банк Аваль» 
		та ОСОБА_2 , про надання кредиту у розмірі 249 690 грн та передане в іпотеку банку ОСОБА_2 відповідно до іпотечного договору від 14 лютого 2008 року. ОСОБА_1  надала свою згоду на передання вказаного нерухомого майна в іпотеку банку. 
		Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2010 року 
		у справі № 2-2403/10 задоволено позов АТ «Райффайзен Банк Аваль»про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як поручителя, у солідарному порядку на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором від 14 лютого 2008 року на загальну суму 2 480 038,63 грн, судового збору у розмірі 1 700 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.
		28 квітня 2011 року Суворовським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист у справі № 2-2403/10.
		18 липня 2011 року Першим суворовським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції відносно боржника - 
		ОСОБА_2 відкрито виконавче провадження № 27646608 на підставі виконавчого листа № 2-2403/10, виданого 28 квітня 2011 року Суворовським районним судом м. Одеси, про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованості на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» у розмірі 2 418 858,63 грн.
		18 липня 2011 року Першим суворовським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції відносно боржника- ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження № 27646135 на підставі виконавчого листа № 2-2403/10, виданого 28 квітня 2011 року Суворовським районним судом м. Одеси, про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованості на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» у розмірі 2 418 858,63 грн.
		19 лютого 2014 року Другим суворовським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції відносно боржника - 
		ОСОБА_2 відкрито виконавче провадження № 42158722 на підставі виконавчого листа № 2-2403/10, виданого 28 квітня 2011 року Суворовським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» грошової суми у розмірі 2 481 858,63 грн.
		За інформацією, наявною в Автоматизованій системі виконавчого провадження, відносно боржника ОСОБА_2 . Першим суворовським відділом державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 29 вересня 2017 року відкрито виконавче провадження № 54809136, стягувач - АТ «Райффайзен Банк Аваль».
		24 жовтня 2018 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» (первісний кредитор) та публічним акціонерним товариством «Оксі Банк» (далі - ПАТ «Оксі Банк») (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги, згідно з яким у порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором від 14 лютого 2008 року, а новий кредитор заміняє первісного кредитора як сторону - кредитора у кредитному договорі 
		та приймає на себе всі його права та обов`язки за кредитним договором. При цьому новий кредитор набуватиме статус правонаступника первісного кредитора відповідно до чинного законодавства України у виконавчому провадженні, пов`язаному з правом вимоги (пункт 2.1 договору відступлення права вимоги).
		До вказаного договору відступлення права вимоги 24 жовтня 2018 року додано розрахунок заборгованості за кредитним договором від 14 лютого 2008 року (додаток № 1), згідно з яким станом на 24 жовтня 2018 року загальна сума заборгованості боржника ОСОБА_2 перед первісним кредитором становить 562 971,06 доларів США та 47 910 241,39 грн; форма повідомлення боржнику про відступлення (додаток № 2); форма повідомлення поручителю про відступлення (додаток № 3); акт приймання-передачі документації за договором відступлення права вимоги              (додаток № 4).
		24 жовтня 2018 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» (іпотекодержатель) та ПАТ «Оксі Банк» (новий іпотекодержатель) укладено нотаріально посвідчений договір відступлення права вимоги за іпотечним договором 
		від 14 лютого 2008 року, укладеним між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 , предметом іпотеки за яким є спірні житловий будинок та земельна ділянка, розташовані на АДРЕСА_1 .
		24 жовтня 2018 року між ПАТ «Оксі Банк» (кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» 
		(далі - ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп») (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги, згідно з яким у порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором від 14 лютого              2008 року, а новий кредитор заміняє кредитора як сторону - кредитора 
		у кредитному договорі та приймає на себе всі його права та обов`язки за кредитним договором. При цьому новий кредитор набуватиме статус правонаступника кредитора відповідно до чинного законодавства України 
		у виконавчому провадженні, пов`язаному з правом вимоги (пункт 2.1 договору відступлення права вимоги).
		24 жовтня 2018 року між ПАТ «Оксі Банк» (іпотекодержатель) та ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» (новий іпотекодержатель) укладено нотаріально посвідчений договір відступлення права вимоги (про що свідчить копія відповідного договору) за іпотечним договором від 14 лютого 2008 року, укладеним між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 , предметом іпотеки за яким є спірні житловий будинок та земельна ділянка, розташовані по АДРЕСА_1 .
		24 жовтня 2018 року між ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» (кредитор) та 
		ОСОБА_3 (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги, згідно з яким у порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором від 14 лютого 2008 року, а новий кредитор заміняє кредитора як сторону - кредитора у кредитному договорі та приймає на себе всі його права та обов`язки за кредитним договором. При цьому новий кредитор набуватиме статус правонаступника кредитора відповідно до чинного законодавства України у виконавчому провадженні, пов`язаному з правом вимоги (пункт 2.1 договору відступлення права вимоги).
		24 жовтня 2018 року між ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» (іпотекодержатель) та            ОСОБА_3 (новий іпотекодержатель) укладено нотаріально посвідчений договір відступлення права вимоги (про що свідчить копія відповідного договору) за іпотечним договором від 14 лютого 2008 року, укладеним між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 , предметом іпотеки за яким є спірні житловий будинок та земельна ділянка, розташовані по АДРЕСА_1 .
		Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 19 березня 2019 року відносно житлового будинку під АДРЕСА_1 наявний запис про іпотеку № 28548604: іпотекодавець - ОСОБА_2 , іпотекодержатель - ОСОБА_3 .
		На дату прийняття оскаржуваної постанови апеляційного суду, а саме 
		11 травня 2021 року, іпотекодержателем спірного нерухомого майна - житлового будинку та земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 .
		Апеляційний суд ухвалою від 11 червня 2020 року залучив до участі у справі як третю особу АТ «Райффайзен Банк Аваль». З 24 жовтня 2018 року новим іпотекодержателем спірного нерухомого майна є ОСОБА_3 (особа, яка подала касаційну скаргу).
		 
		2        Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задоволенню не підлягає. 
		 
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
		Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного 
		суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів вважала, що необхідно відступити від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2020 року 
		у справі № 361/1693/16-ц (провадження № 61-34766св18), у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 
		2020 року у справі № 175/1753/17 (провадження № 61-3023св19), 
		у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного 
		суду від 02 грудня 2020 року у справі № 330/1424/16-ц (провадження 
		№ 61-36090св18), у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2021 року у справі № 2034/2-4324/11 (провадження № 61-17152св20), у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року у справі 
		№ 686/16461/18 (провадження № 61-12877св21), а саме щодо обов`язковості залучення іпотекодержателя у спорах про поділ майна подружжя, з огляду на таке.
		Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
		Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Отже, у сімейному законодавстві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним із подружжя, який це заперечує, не доведено інше.
		Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя (частини перша, друга статті 65 СК України).
		Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).
		У частині першій статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		Системне тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.
		При поділі майна подружжя шляхом визначення часток кожного із подружжя майно відбувається зміна режиму права спільної власності - зі спільної сумісної власності на спільну часткову власність.
		Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається 
		у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		Згідно з частиною шостою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
		За змістом статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
		Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. 
		За змістом цієї норми на особу, до якої перейшло право власності на майно, обтяжене іпотекою, навіть у випадках, коли до її відома не було доведено інформацію про обтяження майна іпотекою, переходять всі права та обов`язки іпотекодавця.
		Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 14 липня 2020 року 
		№ 8-р/2020 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» констатував, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Отже, у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя, шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності. Відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.
		Аналогічний підхід, на думку судової колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, підлягає застосуванню при визначенні розміру часток у праві спільної сумісної власності подружжя при його поділі. Тобто, якщо в іпотеку передано майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та на момент такої передачі зареєстровано на праві власності за одним із подружжя, 
		то наступний поділ цього майна з визначенням часток кожного із подружжя, не припиняє іпотеку.
		Такий висновок узгоджується із положеннями статті 17 Закону України 
		«Про іпотеку», в якій визначено підстави припинення іпотеки, якими 
		є, зокрема, припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору, реалізація предмета іпотеки відповідно до цього Закону, набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, визнання іпотечного договору недійсним (частина перша), а також передбачено, що відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина третя).
		Оскільки Законом України «Про іпотеку» не передбачено таких підстав для припинення іпотеки, як визначення часток подружжя у спільному сумісному майні, то поділ майна подружжя у такий спосіб не припиняє іпотеку й відповідно не порушує прав іпотекодержателя.
		Зазначений правовий висновок застосовується й іншими судовими рішеннями Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 311/491/18 (провадження № 61-4637св19) зазначено, що положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини щодо іпотечних зобов`язань, вказують на те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися майном без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки.
		Разом з цим, положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу поділ спільного майна між подружжям, у тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.
		Із урахуванням наведеного, на думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, суд апеляційної інстанції у наведеній справі дійшов передчасного висновку про те, що перебування спірного майна в іпотеці перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії ТОВ «Кредитні ініціативи» як іпотекодержателя щодо спірного майна визначені частиною другою статті 23 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
		Близькі за змістом правові висновки містяться також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2019 року у справі № 522/17048/15-ц (провадження № 61-33246св18), де також зазначено, що положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини щодо іпотечних зобов`язань, вказують на те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися майном без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки. Разом з цим, положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу поділ спільного майна між подружжям, у тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.
		Із урахуванням наведеного, Верховний Суд у зазначеній справі дійшов висновку, що перебування спірної квартири в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії АТ «Дельта Банк», як іпотекодержателя, щодо спірного майна визначені частиною другою 
		статті 23 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої особа, 
		до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому самому обсязі і на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Доводи касаційної скарги про те, що оскаржуваними рішеннями порушено права АТ «Дельта Банк» 
		є безпідставними, оскільки після визнання за Особа_1 права власності 
		на 1/2 частини спірної квартири іпотека не припинилася, позивач набула статусу іпотекодавця і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, 
		у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки.
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року у справі № 522/26382/15 (провадження№ 61-8100св21) суд касаційної інстанції вказав, що перебування спірного майна в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії іпотекодержателя щодо спірного майна визначені частиною другою статті 23 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
		Близькі за змістом правові висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного 
		суду від 03 червня 2020 року у справі № 201/6412/17 (провадження 
		№ 61-27532св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2020 року 
		у справі № 304/260/19 (провадження № 61-7979св20), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 2-4481/08 (провадження 
		№ 61-843св19), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 753/4368/13-ц (провадження № 61-13169св20), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 
		від 21 грудня 2021 року у справі № 640/12604/16-ц (провадження 
		№ 61-803св21).
		Разом з тим, у практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного 
		Суду існує протилежний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. 
		Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2020 року у справі 
		№ 361/1693/16 (провадження № 61-34766св18) суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд дійшов неправильного висновку про відсутність порушення прав АТ «Дельта Банк» (особи, яка не брала участі у справі) внаслідок поділу майна подружжя, яке перебуває у іпотеці. Апеляційний суд виходив із того, що положення Закону України «Про іпотеку» про те, що іпотекодавець не має права розпоряджатись будинком без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки, не означає, що в судовому порядку не можна поділити майно подружжя шляхом визначення права власності на нього, оскільки право власності подружжя у рівних частках встановлюється законом, право володіння та користування майном не заборонено, а поділ майна подружжя не є розпорядженням майном. Крім того, статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Таким чином, на думку апеляційного суду, обтяження спільного сумісного майна подружжя іпотекою не є підставою для скасування рішення суду про поділ майна подружжя.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував вищевказану постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд, виходячи із того, що ухвалення рішення, яке стосується іпотечного майна, у будь-якому випадку стосується прав та обов`язків іпотекодержателя, оскільки безумовно впливає на можливість виконання уже ухваленого на користь іпотекодержателя рішення про стягнення з боржника кредитної заборгованості та впливає на можливість банку звернути стягнення на іпотечне майно. 
		Посилання апеляційного суду на те, що права банку незалученням до участі 
		у справі не порушені, оскільки згідно зі статтею 23 Закону України «Про іпотеку» при переході права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, є безпідставними, оскільки зазначена норма закону регулює абсолютно інші правовідносини, а саме ті, які стосуються спадкування та правонаступництва. У випадку визнання права власності на предмет іпотеки за одним із подружжям або за особою, яка проживає з іншою особою однією сім`єю без реєстрації шлюбу, то тут до нового набувача не переходить право власності на предмет іпотеки після укладення договору іпотеки, оскільки вважається, що така особа набула право на майно у період первинного придбання майна.
		Близькі за змістом правові висновки містяться також у:
		 - постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 175/1753/17 (провадження № 61-3023св19), де Верховний Суд вказав, що ухвалення рішення, яке стосується іпотечного майна, у будь-якому випадку стосується прав та обов`язків іпотекодержателя, оскільки безумовно впливає на можливість виконання на користь іпотекодержателя рішення про стягнення заборгованості та впливає на можливість банку звернути стягнення на іпотечне майно;
		 - постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 330/1424/16 (провадження № 61-36090св18), де Верховний Суд вказав, що, встановивши, що іпотекодержателем спірного майна є ПАТ «Банк Національний кредит», що не брало участі у справі, в якій ухвалено рішення про визнання права власності на спірне майно подружжя, апеляційний суд правильно скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у позові;
		 - постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової 
		палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2021 року у справі № 2034/2-4324/11 (провадження № 61-17152св20), вказано: встановивши, що позивач, звертаючись до суду з позовом про поділ майна подружжя, знала про обтяження спірного майна іпотекою, вказані обтяження були зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та були чинними на час розгляду справи судом першої інстанції, однак банк як іпотекодержатель спірного нерухомого майна до участі у справі не залучений, хоча оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання про його права і обов`язки, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що такий поділ фактично направлений на невиконання боржником кредитних зобов`язань і порушує права та інтереси третьої особи і свідчить про очевидну недобросовісність та зловживання сторонами своїми правами стосовно кредитора, за відсутності спору між собою, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про відмову в позові про поділ майна подружжя в обраний позивачем спосіб;
		 - постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року у справі № 686/16461/18 (провадження № 61-12877св21), де Верховний Суд вказав, що при вирішенні спору про поділ між сторонами нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, суд першої інстанції вирішив питання про права ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», яке є іпотекодержателем цього майна і яке не було залучено до участі у справі. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна.
		Від зазначених правових висновків слід відступити. 
		 
		Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		У частині другій статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду відповідає. 
		 
		Перед об`єднаною палатою для забезпечення єдності судової практики постало правове питання: чи є обов`язковою участь іпотекодержателя у справі про поділ майна подружжя, яке одним з подружжя передано в іпотеку? 
		У справі, яка Верховним Судом переглядається: 
		1) позивачем вимог про реальний поділ/виділ майна не заявлено, а лише поділ подружнього майна шляхом визнання права на частку в праві спільної власності на майно, унаслідок чого спільна сумісна власність трансформувалася у спільну часткову із визначенням ідеальних часток; 
		2) особа, яка подала у цій справі касаційну скаргу, - це сингулярний правонаступник первісного кредитора у порядку цесії, набувши таке право після ухвалення районним судом судового рішення і до ухвалення судового рішення апеляційним судом; 
		3) апеляційний суд у порядку вимог пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України при підготовці розгляду справи залучив первісного кредитора - АТ «Райффайзен Банк Аваль» до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.     
		 
		Щодо поділу майна подружжя
		Основні законодавчі положення щодо правового режиму майна подружжя полягають у наступному.  
		Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).    
		Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
		Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		У разі відсутності між подружжям шлюбного договору, правовий режим їхнього майна визначається положеннями сімейного законодавства, згідно з яким подружжя не може односторонньо змінювати встановлений законом правовий режим на власний розсуд. Проте подружжя не позбавлене права вчиняти будь-які дії щодо придбаного за час шлюбу майна, у тому числі і поділити його між собою у будь-яких частках. Головним принципом прав подружжя на майно є принцип спільності всього майна, набутого за час шлюбу. 
		Зазначені висновки узгоджуються також із Рішенням Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 17-рп/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України. 
		У справі, яка переглядається, у разі визначення часток у спільній сумісній власності за рішенням суду за позовом одного із подружжя (співвласника) спільна сумісна власність подружжя припинена шляхом перетворення у спільну часткову власність. Тобто колишнє подружжя залишаються співвласниками майна, що є частковою спільною власністю, право власності до іншої особи не перейшло, а змінено вид спільної власності.
		У разі задоволення позову одного з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, інший з подружжя, який не був стороною договору іпотеки, а надав лише згоду на вчинення договору іпотеки іншим з подружжя, стає співіпотекодавцем. Рішення суду про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, є підставою для внесення до державного реєстру запису про те, що така особа є співіпотекодавцем.
		 
		Щодо Закону України «Про іпотеку» й майна подружжя, переданого в іпотеку 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.
		Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
		Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» містить перелік підстав припинення іпотеки, який не є вичерпним, але інші підстави, які не зазначені у цьому переліку, у будь-якому випадку мають бути передбачені цим Законом. 
		Серед підстав припинення іпотеки відсутній юридичний факт визнання права на частку в праві спільної власності на майно, що перебуває у спільній сумісній власності.
		Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
		Наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, зазначені у статті 23 Закону України «Про іпотеку», виникають лише у разі зміни суб`єкта права власності (особи власника). Оскільки внаслідок поділу спільної сумісної власності, як у цій справі, зміни власника (переходу права власності) не відбулося, а спільна сумісна власність трансформувалася у спільну часткову власність тих самих співвласників, тому відсутні підстави для застосування статті 23 Закону України «Про іпотеку».   
		 
		Щодо процесуального статусу іпотекодержателя у справі про поділ майна подружжя 
		Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).
		Сторони у цивільному процесі - це особи, правовий спір яких вирішується у суді, які мають юридичну заінтересованість у результатах справи, наділені комплексом цивільних процесуальних прав та обов`язків, необхідних для захисту своїх прав та законних інтересів, а також для здійснення судової діяльності (див.: Курс цивільного процесу : підручник / В. В. Комаров ,             В. А. Бігун , В. В. Баранкова та ін.; за ред. В. В. Комарова. - Х.: Право, 2011. - С. 295). 
		У справі, яка переглядається, виник спір між подружжям щодо поділу майна подружжя шляхом визнання права на частку в праві спільної власності на майно, унаслідок чого спільна сумісна власність трансформувалася у спільну часткову із визначенням ідеальних часток. Матеріально-правову і процесуальну заінтересованість у результаті справи мають лише сторони цієї справи. 
		Отже, іпотекодержатель не може бути у цій справі стороною, зокрема, співвідповідачем. 
		 
		Разом з тим, іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися нерухомим майном. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна.  
		Застосування наведених вище норм Закону України «Про іпотеку» можливеза умови зміни суб`єктного складу матеріально-правового іпотечного правовідношення. До такого результату призводить припинення права спільної власності на набуте подружжям за час шлюбу майно шляхом його поділу - встановлюється частка кожного у спільному майні. 
		Верховний Суд зазначає, що хоча визнання права на частку в праві спільної власності на майно, що є предметом іпотеки, як у цій справі, не припиняє права іпотекодержателя, проте він може мати процесуальний інтерес до участі у справі, який може бути реалізований через його залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Зокрема, відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі визначення часток у праві спільної сумісної власності чи їх зміни проводиться державна реєстрація таких змін. Цим, наприклад, може бути зумовлений процесуальний інтерес іпотекодержателя як обтяжувача речового права. Такий інтерес може бути зумовлений і необхідністю дотримання принципу добросовісності з боку подружжя при виконанні боргових зобов`язань та поділі майна, що передано в іпотеку.
		Зазначене вище дає підстави вважати, що за певних обставин іпотекодержатель може бути залучений до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.     
		Інститут третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, у цивільному судочинстві має на меті обстоювання такими особами власних (суб`єктивних) прав і законних інтересів, на які може вплинути судове рішення у справі. Цей інститут процесуального права покликаний захистити права та охоронювані законом інтереси осіб, які не є учасниками спірних матеріальних правовідносин, зокрема, як у справі, яка переглядається, але знаходяться із однією із сторін процесу у таких відносинах, які можуть змінюватись у результаті ухваленого судового рішення.
		Відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. 
		У справі за позовом одного з подружжя до іншого з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, матеріально-правову і процесуальну заінтересованість у результаті справи мають лише сторони цієї справи. Іпотекодержатель залежно від конкретних обставин справи може мати процесуальний інтерес до участі у справі про поділ майна подружжя, який може бути реалізований через його залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (статті 52, 53 ЦПК України). Такими обставинами є, зокрема: існування матеріально-правового зв`язку зі стороною, на боці якої виступає третя особа, при обов`язковій відсутності спору про право з протилежною стороною у справі; можливість виникнення у майбутньому у третьої особи права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Суд залучає іпотекодержателя у справі за позовом одного з подружжя до іншого з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за умови, якщо з урахуванням конкретних обставин справи встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки іпотекодержателя.  
		ОСОБА_3 у цій справі не є особою, яка не була залучена до участі у справі, а є процесуальним правонаступником учасника справи, а саме АТ «Райффайзен Банк Аваль», яке упорядку вимог пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України при підготовці розгляду справи апеляційним судом залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Такий процесуальний правонаступник заміщує особу, яка була учасником справи, а тому відповідно до вимог частини другої статті 55 ЦПК України усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з`ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
		Така особа, а у справі, яка переглядається, це ОСОБА_3 як процесуальний правонаступник залученого до участі у справі на стадії апеляційного перегляду АТ «Райффайзен Банк Аваль», відповідно до вимог частини шостої статті 53 ЦПК України набуває процесуальні права і обов`язки, встановлені статтею 43 цього Кодексу, яка врегульовує права та обов`язки учасників справи. 
		З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відхиляє доводи касаційної скарги про те, що іпотекодержатель не був залучений до участі у справі, так як він був залучений до участі у справі і набув усіх прав та обов`язків учасника справи. 
		Як було зазначено вище, подружжя не позбавлене права вчиняти будь-які дії щодо придбаного за час шлюбу майна, переданого в іпотеку, у тому числі і поділити його між собою у будь-яких частках. 
		Зазначені висновки узгоджуються також із Рішенням Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 17-рп/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України. 
		Іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який лише обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися нерухомим майном.
		З урахуванням викладеного Верховний Суд вважає, що апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що спірне нерухоме майно є спільним сумісним майном подружжя, оскільки житловий будинок і земельну ділянку сторони набули за час шлюбу.Презумпцію спільності майна подружжя відповідачем не спростовано. При цьому знаходження спірного майна в іпотеці не змінює його правового режиму.
		А тому доводи касаційної скарги про те, що оскаржуваним судовим рішенням порушено права ОСОБА_3 , як нового іпотекодержателя, є безпідставними, оскільки після визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини спірної житлового будинку та земельної ділянки іпотека не припинилася. Предмет іпотеки було набуто за кредитні кошти у день укладення кредитного договору і передано ОСОБА_2 в іпотеку зі згоди іншого з подружжя - ОСОБА_1 .
		 
		Щодо відступлення від висновків Верховного Суду 
		Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (див., зокрема, пункт 6.30 постанови від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, пункт 60 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц).
		З огляду на викладене, необхідності у відступленні від висновків Верховного Суду, викладених у наведених вище постановах, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає, так як у цій конкретній справі, на відміну від наведених справ, іпотекодержатель залучений до участі у справі, у ході розгляду якої він реалізував свої права та обов`язки.  
		 
		Висновки про застосування норм права 
		У постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України).
		 
		На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду висловлює такі висновки про застосування норм права.
		 
		1. У справі за позовом одного з подружжя до іншого з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, матеріально-правову і процесуальну заінтересованість у результаті справи мають лише сторони цієї справи.Іпотекодержатель залежно від конкретних обставин справи може мати процесуальний інтерес до участі у справі про поділ майна подружжя, який може бути реалізований через його залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (статті 52, 53 ЦПК України). Такими обставинами є, зокрема: існування матеріально-правового зв`язку зі стороною, на боці якої виступає третя особа, при обов`язковій відсутності спору про право з протилежною стороною у справі; можливість виникнення у майбутньому у третьої особи права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Суд залучає іпотекодержателя у справі за позовом одного з подружжя до іншого з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за умови, якщо з урахуванням конкретних обставин справи встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки іпотекодержателя.  
		2. У разі задоволення позову одного з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, інший з подружжя, який не був стороною договору іпотеки, а надав лише згоду на вчинення договору іпотеки іншим з подружжя, стає співіпотекодавцем. Рішення суду про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, є підставою для внесення до державного реєстру запису про те, що така особа є співіпотекодавцем.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи наведене, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду 
		у складі Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 402, 403, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
		Постанову Одеського апеляційного суду від 11 травня 2021 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                  Б. І. Гулько
		 
		Судді:                                                                                              А. І. Грушицький
		 
		                                                                                                          В. І. Крат
		 
		Д. Д. Луспеник
		 
		І. М. Фаловська
		 
		М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...