Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 205/7626/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 11.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 11.07.2023.
Дата набрання законної сили: 28.06.2023
Номер судового провадження: 61-8689ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова 
		Іменем України
		 
		28 червня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 205/7626/21
		провадження № 61-8689св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Яремка В. В., 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Дніпровська міська рада,
		треті особи: Друга дніпровська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2022 року у складі судді Басової Н.  В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09   серпня 2022 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Куценко Т. Р., Демченко Е. Л.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
		 
		У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до територіальної громади в особі Дніпровської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
		 
		Позовну заяву обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача   - ОСОБА_3 , 1937 року народження. 16 січня 2002 року ОСОБА_3 склала заповіт, у якому заповіла все своє майно позивачу. Постановою державного нотаріуса Другої дніпровської державної нотаріальної контори від 24 березня 2021 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті спадкодавця через пропуск строку для прийняття спадщини.
		 
		Позивач стверджував, що строк для прийняття спадщини він пропустив з поважних причин, оскільки він фактично проживав зі спадкодавцем на час її смерті, доглядав за нею, сплачував комунальні послуги, а тому просив суд визнати поважною причину пропуску строку для прийняття спадщини та надати йому додатковий строк для подання ним заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано поважною причину пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини та визначено ОСОБА_1 додатковий строк у два місяці з дня набрання рішенням суду законної сили, для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, проаналізувавши факт надання законодавцем переваги здійсненню спадкування за заповітом як особистому розпорядженню особи на випадок смерті, дійшов висновку про необхідність врахування такої волі спадкодавця як прояву свободи заповіту, з урахуванням наявності поважних причин пропуску позивачем строку, передбаченого на звернення із заявою про прийняття спадщини.
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2022 року - без змін.
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду першої інстанції достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами. Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду по суті спору, зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника щодо їх оцінки та містять посилання на факти, які були предметом дослідження суду.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи 
		 
		У вересні 2022 року ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 серпня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
		 
		Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_2 посилається на   неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права,  зокрема неврахування правового висновку, висловленого у постановах Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі № 658/3614/20, від 01 квітня 2019 року у справі № 643/3049/16-ц, від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20, від 03 березня 2020 року у справі № 145/148/20, від 22 травня 2019 року у справі № 351/2403/17, від 13 грудня 2018 року у справі № 703/1560/17, від 25 листопада 2020 року у справі № 352/3992/19, від  27  червня  2022  року у справі № 202/1188/19, від 21 жовтня 2021 року у справі № 332/3796/19, від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від   17    березня 2021   року у справі № 638/17145/17, від 18 березня 2021 року у справі № 496/3234/19 та постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі                  № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК)). 
		 
		Крім того, заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
		 
		-  проігнорували те, що наведені позивачем причини пропуску строку для прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 не можуть вважатися поважними, та не звернули увагу на те, що у матеріалах справи немає доказів того, що позивач проживав разом зі спадкодавцем на момент її смерті;
		 
		-  дійшли помилкового висновку про те, що законодавча перевага здійсненню спадкування за заповітом, як особистому розпорядженню особи на випадок смерті, не може слугувати підставою для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
		 
		Касаційна скарга також мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував пояснень заявника про те, що ОСОБА_1 не проживав разом із спадкодавцем станом на день її смерті, що підтверджується змістом постанови нотаріуса про вчинення нотаріальних дій. 
		 
		Крім того, у касаційній скарзі заявник зазначив клопотання про зупинення виконання рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2022 року.
		 
		У грудні 2022 року Дніпровська міська рада і ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому зазначили про її необґрунтованість та безпідставність доводів, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.   
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 05 вересня 2022 року касаційну скаргу  ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 серпня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою  ОСОБА_2 з підстав, визначених  пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Ленінського районного суду м. Дніпропетровська матеріали справи № 205/7626/21;відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення суду першої інстанції; надано учасникам справи строк для подання відзиву. 
		 
		У грудні 2022 року матеріали справи № 205/7626/21 надійшли до Верховного Суду.  
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                          є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                 з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16 січня 2002 року ОСОБА_3 склала заповіт, у якому заповіла все своє майно ОСОБА_1 .
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
		 
		23 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Другої дніпровської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції Дніпропетровської області із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Постановою державного нотаріуса Другої дніпровської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції Дніпропетровської області від 24 березня 2021 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з пропуском ним шестимісячного строку, встановленого для прийняття спадщини.
		 
		Також судами встановлено, що позивач та ОСОБА_4 є синами ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 07 березня 1964 року № НОМЕР_1 .
		 
		Третя особа - ОСОБА_2 є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 15 березня 1988 року серії НОМЕР_2 . 
		 
		Тобто ОСОБА_2 є онуком ОСОБА_3 
		 
		20 серпня 2020 року ОСОБА_2 подав до Другої дніпровської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .
		 
		Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що строк для прийняття спадщини ним пропущено з поважних причин, оскільки він фактично проживав зі спадкодавцем на час її смерті, доглядав за нею, сплачував комунальні послуги, а тому просив суд визнати поважною причину пропуску строку для прийняття спадщини та надати йому додатковий строк для подання ним заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, проаналізувавши факт надання законодавцем переваги здійсненню спадкування за заповітом як особистому розпорядженню особи на випадок смерті, дійшов висновку про необхідність врахування такої волі спадкодавця як прояву свободи заповіту, з урахуванням наявності поважних причин пропуску позивачем строку, передбаченого на звернення із заявою про прийняття спадщини.
		 
		Із такими висновками судів Верховний Суд повністю погодитись не може з огляду на таке.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та їх правове обґрунтування
		 
		Відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		 
		За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
		 
		Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
		 
		Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не відмовився від неї. 
		 
		Згідно зі статтею 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. 
		 
		Отже, закон розрізняє факти, які свідчать про прийняття спадщини особою, яка на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, та особою, яка на час відкриття спадщини не проживала (постійно не проживала) зі спадкодавцем. 
		 
		Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може лише спадкоємець, який на час відкриття спадщини постійно не проживав зі спадкодавцем.
		 
		Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 752/11156/18-ц (провадження № 61-14082св20).
		 
		Водночас відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
		 
		За змістом зазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
		 
		Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними. 
		 
		Отже, лише якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
		 
		Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Водночас необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
		 
		Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
		 
		Крім того, оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
		 
		Подібних висновків, дійшов Верховний Суд України у постановах від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 та  Верховний Суд у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17,                       від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі  № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18.
		 
		У справі, що переглядається, причинами пропуску строку для прийняття спадщини позивач вказав: фактичне проживання зі спадкодавцем ( ОСОБА_3 ) на час її смерті, необхідність постійного догляду за безпорадним батьком ОСОБА_5 та необізнаність про необхідність звернення до нотаріальної контори саме в шестимісячний строк.
		 
		Такі причини пропуску строку для прийняття спадщини, на переконання Верховного Суду, не можна вважати поважними з огляду на таке.
		 
		Зокрема, юридична необізнаність позивача щодо строку прийняття спадщини, з огляду на незмінну практику судів касаційної інстанції у цій категорії справ, не відноситься до об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали б поданню позивачем заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк. 
		 
		Факт постійного проживання позивача зі спадкоємцем та необхідність постійного догляду за безпорадним батьком ОСОБА_5 , не пояснює факт існування у позивача об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для неподання заяви про прийняття спадщини  ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у визначний законом строк вже після смерті батька, яка сталась - ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 4).
		 
		Крім того, позивач не обґрунтував належними доказами того, чого заяву про прийняття спадщини було подано лише 23 березня 2021 року.
		 
		Отже, позивач не довів суду існування об`єктивних та неподоланних перешкод для прийняття ним спадщини.
		 
		Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи справу, на вказане уваги не звернули, не врахували висновків Верховного Суду та дійшли помилкового висновку щодо наявності підстав для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини.
		Тож підстави відкриття касаційного провадження у цій справі, визначені  пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, та відповідні доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження.
		 
		Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій на підставі наявних у справі доказів, а саме: лікарського свідоцтва про смерть від   18  червня 2020 року № 61 (а. с. 9), листа Комунального некомерційного підприємства «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 6» Дніпровської міської ради від 23 квітня 2021 року (а. с. 10) та довідки про реєстрацію місця проживання позивача від 22 квітня 2021 року (а. с. 11), вважали доведеним факт того, що на час відкриття спадщини позивач постійно проживав зі спадкодавцем.
		 
		Тому відсутні підстави, передбачені статтею 1272 ЦК України, для визначення позивачу додаткового строку для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, оскільки позивач, який постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, апріорі не міг пропустити строк на прийняття спадщини, і у розумінні частини третьої статті 1268 ЦК України є таким, що спадщину вже прийняв.
		 
		Суди першої та апеляційної інстанцій на вказане уваги також не звернули, тому неправильно застосували норми статті 1272 ЦК України.
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		 
		Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
		 
		Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		 
		Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, але судами допущено неправильне застосування норм матеріального права, то Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої й апеляційної інстанцій та постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 .
		 
		Розподіл судових витрат
		 
		Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
		 
		Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги та скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362,00 грн та касаційної скарги у розмірі 1 816,00 грн, а всього 3 178,00 грн.
		 
		Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
		 
		Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 серпня 2022 року скасувати, ухвалити нове рішення.
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, треті особи: Друга дніпровська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, ОСОБА_2 , про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відмовити.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної та касаційної скарг у розмірі 3 178,00 грн.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийО. В. Ступак        Судді:І. Ю. Гулейков         А. С. Олійник         С. О. Погрібний         В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...