Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 199/1895/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 13.07.2023.
Дата набрання законної сили: 10.07.2023
Номер судового провадження: 61-9135ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		Іменем України
		 
		10 липня 2023 року
		місто Київ
		 
		справа № 199/1895/23
		провадження № 61-9135ск23
		 
		Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
		учасники справи:
		позивач - приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозов Олександр Миколайович в інтересах позивача (боржника у виконавчому провадженні) ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		вирішуючи питання відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича в інтересах позивача (боржника у виконавчому провадженні) ОСОБА_1 на ухвалу 
		Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2023 року, прийняту суддею Спаї В. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 червня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ФАБУЛА СПРАВИ
		Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозов О. М. (далі - приватний виконавець) в інтересах боржника у виконавчому провадженні ОСОБА_1 у лютому 2023 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у якому просив визнати недійсним договір позики, оформлений розпискою від 05 січня 1999 року, складеною ОСОБА_1 про отримання у позику від ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 950 000, 00 грн.
		Позов обґрунтовувався тим, що на виконанні у цього приватного виконавця перебувають виконавчі листи від 05 березня 2021 року та від 15 вересня 2022 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_4 заборгованості за договорами кредитів. У процесі їх виконання приватний виконавець отримав інформацію про укладення божником ОСОБА_1 договору позики із ОСОБА_2 , у зв`язку з невиконанням якого ОСОБА_2 в іншій справі у судовому порядку просить стягнути із ОСОБА_1 суму заборгованості та відсотки.
		Приватний виконавець вважає, що такий правочин укладений на шкоду інтересам ОСОБА_5 та ОСОБА_4 як кредиторів.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Ухвалою від 13 березня 2023 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 червня 2023 року, Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська повернув приватному виконавцю поданий ним позов.
		Суд першої інстанції, із висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив висновок, що чинне законодавство України не надає приватному виконавцю права на звернення до суду в інтересах боржника у виконавчому провадженні із позовом про визнання вчиненого ним правочину недійсним. Будь-яких документів, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах третіх осіб, приватний виконавець не надав.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Приватний виконавець 19 червня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 червня 2023 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11, відповідно до яких приватний виконавець наділений правом звертатися в інтересах боржника із позовом у справах, пов`язаних із збереженням майнового інтересу боржника з метою здійснення виконавчого провадження.
		Приватний виконавець зазначив, що існує виключна правова проблема, вирішення якої матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики, яка пов`язана з вирішенням питання щодо наявності у виконавця права на звернення в інтересах сторін до суду із позовом про визнання правочину недійсним.
		Також приватний виконавець зазначив про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі № 927/531/18, від 03 липня 2019 року у справі  369/11268/16-ц, щодо застосування права на зло.
		ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з таких підстав.
		Право, застосоване судом
		Пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги.
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		За правилом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
		Зі змісту оскаржуваних судових рішень Верховний Суд встановив, що касаційна скарга приватного виконавця Сивокозова О. М. є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності.
		Такий висновок Верховний Суд зробив з огляду на таке.
		У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
		Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
		Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
		Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
		Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
		Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
		Відповідно до частин першої та другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. 
		Згідно із частинами першою та четвертою статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
		Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина перша статті 48 ЦПК України).
		Відповідно до частини першої статті 56 ЦПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.
		Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
		Статтею 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначені органи та особи, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів: примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках на приватних виконавців.
		Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Конституцією України, Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Законом України «Про виконавче провадження» та інших нормативно-правових актів.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Як встановлено частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам. Між тим, фраудаторний правочин укладається боржником у період проведення виконавчого провадження з метою виведення свого майна з-під стягнення (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11).
		Порядок вирішення процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах, спрямований на розв`язання суто процесуальних суперечок та здійснення судового контролю за ключовими аспектами виконавчого провадження, при цьому спір, що існував між боржником та стягувачем, вже вирішений судовим рішенням, що виконується.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
		В оцінці належності приватному виконавцю права на звернення до суду з позовом в інтересах іншої сторони Суд зробив такі висновки.
		За загальним правилом, у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб (частина перша статті 56 ЦПК України).
		За змістом статті 56 цього Кодексу такими посадовими особами є, зокрема, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор. Інші фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах за наявності підстав, передбачених законом.
		Верховний Суд, здійснивши аналіз процесуального законодавства, дійшов переконання, що безпосередньо у Законі України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Законі України «Про виконавче провадження» та ЦПК України не передбачено повноважень приватного виконавця на звернення до суду із позовом в інтересах сторони виконавчого провадження у порядку цивільного судочинства, зокрема з метою визнання недійсним договору позики, який перешкоджає виконанню його зобов`язань перед кредитором.
		Приватний виконавець не є учасником спірних правовідносин, наявний у цьому судовому провадженні спір безпосередньо не стосується прав та обов`язків виконавця, а тому він не вправі самостійно звертатися в інтересах однієї зі сторін до суду із позовом без належної правової підстави на підтвердження можливості такого звернення.
		Посилання заявника на правовий висновок, викладений у пункті 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11, відповідно до якого повноваження виконавця на звернення з позовною заявою про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в порядку позовного провадження є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина друга статті 4, частина четверта статті 42 ЦПК України), в тому числі за позовом про визнання недійсним правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна (оспорення фраудаторного правочину), не приймаються до уваги Верховним Судом з огляду на таке.
		Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, зокрема, де наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
		Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, з метою конкретизації висновків, викладених, зокрема у постанові від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16, зазначила, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність потрібно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		Оцінюючи правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, на яку як на підставу касаційного оскарження посилається заявник, враховано, що приватний виконавець звернувся до суду із поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами (спільна сумісна власність подружжя). 
		Натомість, у справі, яка переглядається Верховним Судом, приватний виконавець звернувся із позовом в інтересах боржника у виконавчому провадженні з самостійним позовом вимогами про визнання недійсним правочину, укладеного самим боржником у виконавчому провадженні.
		Правові висновки, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11, спрямовані виключно на реалізацію повноважень виконавця зі звернення до суду з приводу визначення розміру частки майна боржника у спільному майні. Такий висновок Верховного Суду ґрунтується на тлумаченні статті 443 ЦПК України та не містить нових норм права, які б розширювали або доповняли повноваження приватного виконавця, а так само формулювали загальне правило про повноважність приватного виконавця звертатися до суду з будь-якими позовами в інтересах учасників виконавчого провадження, що примусово ним виконується.
		Наведе переконливо доводить, що правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11, не можуть бути враховані та застосовані Верховним Судом на стадії відкриття касаційного провадження у справі, що переглядається, оскільки були сформульовані за інших фактичних та правових обставин.
		Підсумовуючи, Верховний Суд наголосив на тому, що у правових відносинах, які існують у цій справі, що переглядається, приватний виконавець є суб`єктом владних повноважень та на нього поширюються правила статті 19 Конституції України. Згідно з цими приписами органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тому, звернувшись до суду в інтересах ОСОБА_6 із позовом про визнання недійсним правочину, приватний виконавець діяв не у межах наданих йому законом повноважень.
		Враховуючи наведене, Верховний Суд встановив, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про неналежність приватному виконавцю повноважень на звернення із позовом в інтересах боржника виконавчого провадження (що перебуває у його примусовому виконанні), є правильними та не свідчать про їх суперечність закону.
		Верховний Суд також зазначив, що не встановив наявності виключної правової проблеми, яка підлягає вирішенню у справі, що переглядається Верховним Судом, про що у касаційній скарзі зазначив приватний виконавець.
		Тож, посилання приватного виконавця як на підстави касаційного оскарження ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 06 червня 2023 року на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі № 927/531/18, від 03 липня 2019 року у справі  369/11268/16-ц, щодо застосування принципу «право на зло», Верховний Суд не приймає до уваги.
		Підсумовуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, на законність судового рішення не впливають, зводяться до переоцінки встановлених судом обставин та наявних у справі доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Враховуючи, що зазначені у касаційній скарзі доводи щодо порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права судом апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження, правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що свідчить про необґрунтованість скарги, а отже відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.
		Загальні висновки
		Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 
		(далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. 
		При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).
		Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03).
		З урахуванням наведеного, Верховний Суд визнає підставним висновок, що правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга приватного виконавця Сивокозова О. М. на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 червня 2023 року є необґрунтованою.
		Керуючись пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 389, пунктом 1 частини другої, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича в інтересах позивача (боржника у виконавчому провадженні) ОСОБА_1 на ухвалу 
		Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 червня 2023 року у справі за позовом приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича інтересах позивача (боржника у виконавчому провадженні) ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про визнання правочину недійсним, відмовити.
		Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                          С. О. Погрібний
		 
		 
		                                                                                                                      І. Ю. Гулейков
		 
		 
		                                                                                                                      О. В. Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...