Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 336/2915/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 12.07.2023.
Дата набрання законної сили: 04.07.2023
Номер судового провадження: 51-1824км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 62019080000000391

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		04 липня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 336/2915/20
		провадження № 51-1824 км 23
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		 
		головуючого судді                                   ОСОБА_1 ,
		суддів:                                                          ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,
		у режимі відеоконференції: 
		прокурора                                          ОСОБА_5 ,
		виправданого                                    ОСОБА_6 , 
		захисника                                          ОСОБА_7 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 20 грудня 2022 року стосовно 
		 
		ОСОБА_6 ,
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
		уродженця с. Мала Рублівка Котелевського 
		району Полтавської області, який проживає за 
		адресою: АДРЕСА_1 ,
		 
		обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 липня 2022 року, залишеним без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 20 грудня 2022 року, ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК Україниу зв`язку із недоведеністю наявності в його діянні складу кримінального правопорушення.
		Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що він, обіймаючи відповідно до наказу в.о. начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань № 58 о/с від 29 грудня 2016 року посаду начальника відділу охорони, режиму та нагляду в Запорізькій області Управління організації діяльності служб Державної кримінально-виконавчої служби України, будучи наділеним владними та організаційно-розпорядчими повноваженнями, реалізовуючи злочинний намір, направлений на вимагання та одержання неправомірної вигоди, з метою власного збагачення, 05 вересня 2019 року приблизно о 10:50, знаходячись на вул. Липовецькій в м. Запоріжжі, більш точне місце в ході досудового розслідування не встановлено, діючи умисно, з корисливих мотивів, одержав від ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 5 000 грн, у якості частини неправомірної вигоди для себе, за подальше безперешкодне відбування її чоловіком ОСОБА_9 кримінального покарання в умовах ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».
		У подальшому ОСОБА_10 12 вересня 2019 року приблизно о 10:50, продовжуючи реалізовувати свої злочинні наміри, знаходячись в автомобілі «CitroenC-Elysee», державний номерний НОМЕР_1 , біля Запорізької державної адміністрації, що за адресою: просп. Соборний, 164 в м. Запоріжжі, діючи умисно, з корисливих мотивів, одержав від ОСОБА_8 грошові кошти у сумі 2 500 грн та 100 доларів США у якості другої частини неправомірної вигоди для себе, за подальше безперешкодне відбування її чоловіком ОСОБА_11 кримінального покарання в умовах ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».
		Вказані дії ОСОБА_6 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 3 ст. 368 КК України - вимагання та одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням службового становища.
		Вимога касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		За змістом касаційної скарги прокурор, не погоджуючись із ухвалою апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить її скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції: 
		- необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів;
		- належним чином не перевірив та не спростував доводів апеляційної скарги щодо безпідставності висновку місцевого суду про наявність в діях  ОСОБА_8 ознак провокації злочину та про визнання у зв`язку з цим матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій недопустимими доказами;
		- не здійснивши належне та повне дослідження усіх наявних у матеріалах кримінального провадження доказів, безпідставно погодився з висновком суду першої інстанції щодо виправдання ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 368 КК України через недоведеність в його діях інкримінованого складу кримінального правопорушення;
		- постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам КПК України.  
		Позиції учасників судового провадження
		Прокурор підтримав доводи касаційної скарги, просив її задовольнити.
		Виправданий ОСОБА_6 та його захисник заперечили проти задоволення касаційної скарги, просили залишити оскаржуване судове рішення без зміни.
		Мотиви Суду
		Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Частиною 2 ст. 419 КПК України визначено, що при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		Прокурор у поданій касаційній скарзі зазначає про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 368 КК України, постановив ухвалу з істотним порушенням вимог КПК України. 
		Проте Суд з цими доводами не погоджується з огляду на таке.
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
		За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
		Положенням ст. 17 КПК України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
		Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна й безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		Суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, з дотриманням вимог статей 86, 87, 94 КПК України зробив ґрунтовний аналіз доказів, що були надані стороною обвинувачення, та дійшов висновку про те, що обвинувачення стосовно ОСОБА_6 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, побудовано на припущеннях, без наявності достатньої кількості належних, допустимих, неспростованих доказів, які з достовірністю б свідчили про його винуватість поза розумним сумнівом.
		Не погоджуючись із такими висновками суду першої інстанції, сторона обвинувачення подала апеляційну скаргу, в якій із наведенням відповідного обґрунтування просила виправдувальний вирок скасувати, ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та призначити відповідне покарання.
		В апеляційній скарзі прокурор покликався на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінальних правопорушень та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_6 . Крім того, не погоджуючись із оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, просив повторно дослідити їх.
		Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 за апеляційною скаргою сторони обвинувачення, з дотриманням вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК України перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них достатньо переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав їх необґрунтованими. 
		При цьому, суд апеляційної інстанції врахував, зокрема, надані в судовому засіданні суду першої інстанції: 
		- показання обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що у 2019 році він обіймав посаду начальника відділу охорони, режиму та нагляду в Запорізькій області Управління організації діяльності служб Державної кримінально-виконавчої служби України. Відповідно до своїх службових обов`язків здійснював керівництво відділом, забезпечував дотримання відділом діючого законодавства, здійснював інструктажі підлеглих відділу, вивчення та аналіз інформації про стан режиму відбування покарання, тощо; повноважень щодо визначення порядку відбування покарання засудженими, які перебувають в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор», не мав. Влітку 2019 року, точно не пам`ятає, йому зателефонував знайомий ОСОБА_12 з проханням допомогти його знайомій. Згодом до нього звернулась ОСОБА_8 з питанням щодо можливості подальшого відбування її чоловіком ОСОБА_11 покарання в умовах ДУ «Запорізький слідчий ізолятор». Від оперуповноваженого ОСОБА_13 він дізнався, що ОСОБА_11 повинен залишитись у слідчому ізоляторі для відбування покарання. Жодних вимог матеріального характеру ОСОБА_8 він не висував, навпаки остання намагалась його заохотити матеріально, однак він відмовився. Після вилучення у ОСОБА_11 мобільного телефону він говорив ОСОБА_8 , що вилучення телефону не є підставою для зміни порядку відбування покарання. Грошових коштів у ОСОБА_8 не просив та не отримував. Під час зустрічі з ОСОБА_8 , яка відбулась за її ініціативи, остання, знаходячись у його автомобілі, передала йому гроші, сказавши, що це залишок. Він машинально взяв гроші, однак відразу повернув їх. Після того, як ОСОБА_8 залишила автомобіль, він відразу їй зателефонував та сказав, що допомагає на прохання ОСОБА_12 без мети отримання винагороди. Також зазначив, що співробітникам слідчого ізолятору ОСОБА_14 та ОСОБА_15 ніколи ніяких вказівок не давав;
		- показання свідка ОСОБА_16 - заступника начальника відділу в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» - про те, що ОСОБА_6 , обіймаючи посаду начальника відділу охорони, режиму та нагляду в Запорізькій області, міг здійснювати перевірки діяльності установи; на умови відбування засудженими покарання не міг впливати; вказівок не міг давати та не давав; обвинуваченому він не підпорядкований. Засудженого ОСОБА_11 особисто він не знав, щодо умов відбування ним покарання до нього ніхто, в тому числі і ОСОБА_6 , не звертався. Рішення щодо дисциплінарної відповідальності засудженого приймається колегіально співробітниками слідчого ізолятора, комісією, до якої ОСОБА_6 не входить;
		- показання свідка ОСОБА_13 - оперуповноваженого ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» - про те, що до його повноважень входило попередження конфліктів. Влітку 2019 року йому телефонував ОСОБА_6 , якого знає по службі, та цікавився підставами притягнення засудженого ОСОБА_11 до відповідальності. Йому не були відомі зазначені обставини, а коли дізнався про причини притягнення ОСОБА_11 до відповідальності, то про це ОСОБА_6 не повідомляв. Зазначив також про те, що ОСОБА_6 не мав повноважень щодо переведення чи вжиття заходів впливу на засудженого;
		- показання свідка ОСОБА_17 - оперуповноваженого ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» - про те, що на той час він був закріплений за господарським обслуговуванням, куди входив засуджений ОСОБА_11 , до його повноважень входило проведення обшуків засуджених. Він не пам`ятає, щоб у засудженого ОСОБА_11 знаходили якісь заборонені речі. Вказав, що ОСОБА_6 за своєю посадою не міг впливати на умови відбуття покарання засудженими, рішення про залишення засудженого для відбуття покарання в умовах слідчого ізолятору приймає начальник установи. ОСОБА_6 не звертався до нього з приводу відбування покарання ОСОБА_11 ;
		- показання свідка ОСОБА_15 - чергового помічника начальника слідчого ізолятора - про те, що до його посадових обов`язків входив контроль за засудженими. ОСОБА_11 , який відбував покарання у слідчому ізоляторі, він не пам`ятає. ОСОБА_6 , з яким були службові відносини, ніяких вказівок йому не надавав, обставини, пов`язані з наданням ОСОБА_18 неправомірної вигоди, невідомі;
		- показання свідка ОСОБА_8 про те, що її чоловік, будучи засудженим до трьох років позбавлення волі, відбував покарання в слідчому ізоляторі. Після ухвалення вироку до закінчення строку покарання залишалось 4 місяці. На одному з побачень чоловік повідомив їй, що питання щодо можливості залишитись у слідчому ізоляторі до відбуття строку покарання може вирішити ОСОБА_6 . Вона знайшла на сайті назву та місцезнаходження органу, в якому працював ОСОБА_6 , записалась до нього на прийом. Познайомившись з обвинуваченим, вона розповіла про чоловіка та просила, щоб останній залишився відбувати покарання в умовах слідчого ізолятора. Обвинувачений сказав, що дізнається про таку можливість та сам зателефонує. Під час зустрічі ОСОБА_6 повідомив їй, що така допомога коштує 600 доларів США і йому необхідно передати 400 доларів США. Через тиждень ОСОБА_6 повідомив їй, що потрібно зустрітись; що у її чоловіка знайшли та вилучили мобільний телефон; що він не має відношення і не може впливати на притягнення ОСОБА_19 до відповідальності; що потрібно передати гроші співробітнику слідчого ізолятора. Вона порадилась з чоловіком та вирішила звернутись до поліції. В поліції вона написала заяву про вчинення злочину та повідомила, що гроші платити не буде через їхню відсутність. 28 серпня 2019 року співробітники поліції видали їй 5 000 грн, після чого вона зателефонувала ОСОБА_18 , повідомила про зібрання нею половини суми та домовилась з ним про зустріч на наступний день. Вони зустрілись на вул. Панфьорова, під час розмови ОСОБА_6 спочатку відмовлявся брати грошові кошти, але потім взяв їх. Приблизно через 5-7 днів біля будівлі Апеляційного суду відбулась друга зустріч, під час якої вона в автомобілі ОСОБА_6 передала йому другу частину грошових коштів, які він спочатку взяв, а потім, побачивши когось, повернув їй назад. Грошові кошти вона повернула співробітникам поліції, оскільки вони їй не належали. Потім їй телефонував ОСОБА_6 та повідомив, що він їй просто допоміг і не потрібно ніяких грошей;
		- показання свідка ОСОБА_20 - оперуповноваженого УЗЕ -про те, що в оперативному супроводженні відділу перебувало зазначене кримінальне провадження, за дорученням слідчого ДБР виконували слідчо-розшукові дії. Суть кримінального правопорушення - вимагання грошових коштів у сумі 400 доларів США. В день передачі другої частини грошових коштів він видавав ОСОБА_8 грошові кошти, реалізація була неуспішною, ОСОБА_6 грошові кошти не взяв. Грошові кошти, які видавались ОСОБА_8 для передачі ОСОБА_18 , належали їй особисто, органом досудового розслідування грошові кошти не видавались;
		- показання свідка ОСОБА_12 - заступника директора департаменту цивільного захисту населення Запорізької ОДА - про те, що він знає ОСОБА_6 по роботі; не пам`ятає чи знає ОСОБА_8 особисто, однак пам`ятає, що хтось зі співробітників ЗОДА попросив, щоб ця жінка потрапила на прийом до ОСОБА_6 . Він зателефонував ОСОБА_18 та попросив прийняв цю жінку, в чому обвинувачений не відмовив. Також зазначив про те, що просив за жінку, але прізвище не пам`ятає;
		- показання свідка ОСОБА_21 - співробітника ВБ НП України - про те, що у вересні 2019 року до відділу надійшло доручення про складення протоколу за результатами НСРД з диском. Отримавши 30 жовтня 2019 року доручення, він в цей же день склав протокол, на диску була зафіксована зустріч жінки та чоловіка біля будівлі Апеляційного суду;
		а також дані, що містяться у: 
		- заяві ОСОБА_8 від 21 серпня 2019 року про прийняття мір щодо протиправних дій з боку посадової особи Управління ДКВС України Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, яка за попередньою змовою з посадовими особами Запорізького слідчого ізолятору № 10 вимагає у неї неправомірну вигоду у розмірі 400 доларів США;
		- постанові слідчого від 21 серпня 2019 року, відповідно до якої ОСОБА_8 залучено до проведення негласної слідчої (розшукової) дії у формі конфіденційного співробітництва;
		- протоколах огляду, помітки та вручення заздалегідь ідентифікованих засобів - грошових коштів від 28 серпня та 12 вересня 2019 року, згідно з якими було оглянуто, помічено та видано ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 5 000 грн, 2 500 грн та 100 доларів США, які остання надала добровільно, для викриття факту вимагання неправомірної вигоди;
		- протоколі за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контролю за вчиненням злочину від 13 вересня 2019 року (складеного 06 листопада 2019 року в період часу з 14:00 до 14:45), згідно з яким 05 вересня 2019 року під час зустрічі на вул. Липовецькій в м. Запоріжжі ОСОБА_8 передала ОСОБА_18 грошові кошти у сумі 5 000 грн;
		- протоколі за результатами аудіо-, відеоконтролю за особою від 30 жовтня 2019 року, згідно з яким зафіксовано зустрічі ОСОБА_6 з ОСОБА_8 12 вересня 2019 року, під час якої ОСОБА_8 передала ОСОБА_18 грошові кошти, які він узяв, але потім повернув їх ОСОБА_8 ; 
		- відеозаписі, на якому зафіксовано інформацію, відображену в протоколі від 30 жовтня 2019 року, а саме, як ОСОБА_6 бере рукою грошові кошти від ОСОБА_8 та повертає їх назад;
		- протоколі за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо-, відеоконтролю особи від 06 вересня 2019 року, (складеному 06 листопада 2019 року в період часу 14:00-14:45), згідно з яким зафіксовано розмови та дії ОСОБА_6 під час спілкування з ОСОБА_8 ;
		- відеозаписі зустрічі ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , під час якої не зафіксовано передачу грошових коштів;
		- витягу з наказу № 58 о\с від 29 грудня 2016 року про призначення з 01 січня 2017 року ОСОБА_6 на посаду начальника відділу охорони, режиму та нагляду в Запорізькій області Управління організації діяльності служб Державної кримінально-виконавчої служби України;
		- Положенні про відділ охорони, режиму та нагляду в Запорізькій області Управління організації діяльності служб Державної кримінально виконавчої служби України Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції; 
		- послужному списку ОСОБА_6 ; 
		- матеріалах стосовно ув`язненого ОСОБА_22 .
		Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши показання свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 та ОСОБА_17 , про те, що ОСОБА_6 у зв`язку з виконанням своїх службових обов`язків не міг впливати на умови відбування засудженими покарання, не мав повноважень щодо їх переведення чи вжиття заходів впливу до них, жодних вказівок їм не давав та не звертався з приводу отримання інформації щодо умов відбування покарання засудженим ОСОБА_11 , а також Положення про відділ охорони, режиму та нагляду в Запорізькій області Управління організації діяльності служб Державної кримінально виконавчої служби України Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції та матеріали стосовно ув`язненого ОСОБА_11 , не встановив будь-яких ознак втручання зі сторони ОСОБА_6 у ситуацію, яка виникла у засудженого ОСОБА_11 під час відбування ним покарання, та правильно, на думку Суду, вказав на те, що сторона обвинувачення не довела наявність у обвинуваченого приводу для вимагання у ОСОБА_8 неправомірної вигоди та можливості вчинення ним дій в інтересах засудженого ОСОБА_11 .
		Також суд апеляційної інстанції, оцінивши показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_20 , які містять певні протиріччя між собою щодо належності грошових коштів для надання неправомірної вигоди, та провівши аналіз доказів, отриманих за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема, відеозаписів зустрічей ОСОБА_8 та ОСОБА_6 06 та 12 вересня 2019 року, на яких не зафіксовано отримання останнім неправомірної вигоди, обґрунтовано підтримав висновок суду першої інстанції про те, що у даному кримінальному провадженні мала місце провокація з боку ОСОБА_8 , яка за підтримки правоохоронних органів впливала на ОСОБА_6 шляхом призначення зустрічей та вмовлянь, та визнання у зв`язку з цим недопустимими доказами матеріалів, отриманих за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
		Колегія суддів касаційного суду погоджується з мотивами суду апеляційної інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_8 ознак провокації вчинення кримінального правопорушення та визнання у зв`язку з цим матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій недопустимими доказами, а тому доводи касаційної скарги прокурора в цій частині є безпідставними.
		З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов логічного висновку про те, що під час судового розгляду за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, оцінки кожного доказу, наданого стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, висунуте ОСОБА_18 обвинувачення за ч. 3 ст. 368 КК України не знайшло свого підтвердження. Достатніх та допустимих доказів вчинення ОСОБА_6 інкримінованого кримінального правопорушення стороною обвинувачення не надано, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції правомірно погодився з висновками суду першої інстанції.
		Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, то колегія суддів зазначає про таке.
		Так, ч. 3 ст. 404 КПК України встановлено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визначає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так і однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які також можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.
		При цьому сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може слугувати підставою для їхнього обов`язкового повторного дослідження.
		Відмова ж у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження всіх доказів у справі не свідчить про порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.
		Водночас, як убачається із технічного запису судового засідання від 20 грудня 2022 року, колегія суддів суду апеляційної інстанції розглянула клопотання прокурора про повторне дослідження доказів та, вислухавши думки учасників провадження, відмовила у його задоволенні через відсутність підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України, навівши відповідне обґрунтування.
		До того ж, суд апеляційної інстанції погодився із оцінкою досліджених у даному кримінальному провадженні судом першої інстанції доказів та не надавав їм іншої оцінки.
		Більш того, прокурор під час касаційного розгляду зазначила, що клопотання прокурора в апеляційній скарзі про повторне дослідження було заявлено виключно з підстав неправильної оцінки доказів судом першої інстанції. 
		Тому колегія суддів касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції під час апеляційного провадження не порушив вимог щодо безпосередності дослідження доказів.
		Враховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про те, що суд апеляційної інстанції вцілому дотримався вимог кримінального процесуального закону при розгляді кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 та постановив ухвалу, яка відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
		Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
		Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд
		постановив:
		Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Запорізького апеляційного суду від 20 грудня 2022 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.
		            Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                              ОСОБА_2                              ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...