Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 202/5154/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про державну власність.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 13.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 13.07.2023.
Дата набрання законної сили: 05.07.2023
Номер судового провадження: 61-10518ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала                                   
		 
		05 липня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа № 202/5154/21
		 
		провадження № 61-10518св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. 
		суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),                   Хопти С. Ф., 
		 
		учасники справи:
		позивач - керівник Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра,                        в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради,
		відповідачі:  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Цівань Наталією Володимирівною, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.     Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У серпні 2021 року керівник Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, звернувся до суду                  з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання спадщини відумерлою та витребування майна.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що Правобережною окружною прокуратурою міста Дніпра встановлено наявність підстав для вжиття заходів представницького характеру за фактом незаконного, без достатніх правових підстав, набуття права власності на нерухоме майно - квартиру   АДРЕСА_1 та обставини, що свідчать про наявність порушень інтересів держави в особі Дніпровської міської ради в порядку реалізації прав у зв`язку з відумерлістю спадщини. 
		 
		Зазначав, що окружною прокуратурою до Дніпровської міської ради та Департаменту правового забезпечення було скеровано листи щодо порушень та з питань вжитих заходів щодо обліку та оформлення речових прав на нерухоме майно, квартиру АДРЕСА_1 . При цьому, в листах повідомлялося, що у разі невжиття Дніпровською міською радою, її виконавчими органами заходів реагування, окружною прокуратурою буде вирішено питання щодо звернення з відповідним позовом до суду. Згідно з відповідями Дніпровської міської ради та Департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради заходи, спрямовані на поновлення порушених прав та інтересів територіальної громади м. Дніпро за вказаним фактом шляхом звернення до суду, ними не вживалися.
		 
		Вказував, що квартира АДРЕСА_1 була передана у приватну власність ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло згідно з розпорядженням органу приватизації від 24 січня 1995 року № 3/137-95. На підставі договору          купівлі-продажу від 31 січня 1995 року ОСОБА_4 , що діяв від імені ОСОБА_3 , вказану квартиру відчужено ОСОБА_5 . 
		Надалі 03 березня 1995 року ОСОБА_5 продав ОСОБА_6 спірну квартиру.
		ОСОБА_6 відчужено зазначену квартиру на користь ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу від 05 квітня 2002 року, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		Після смерті ОСОБА_7 право власності на зазначене нерухоме майно у порядку спадкування ніким не набувалося. При цьому 21 серпня 2018 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .
		 
		Посилався на те, що підставою реєстрації спірного житла вказано свідоцтво про право власності на житло від 09 вересня 2003 року, видане на ім`я ОСОБА_1 згідно з розпорядженням (наказом) від 20 серпня 2003 року № РП-4856. Водночас, згідно з інформацією Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради № 3/12-2195 від 19 травня                       2021 року розпорядження від 20 серпня 2003 року № РП-4856 не видавалося, а квартира АДРЕСА_1 передана у приватну власність ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого згідно з розпорядженням органу приватизації від 24 січня 1995 року № 3/137-95. 
		Крім того, згідно з листом Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради (далі -                             КП «ДМБТІ» Дніпровської міської ради) № 5419 від 14 травня 2021 року                  та матеріалами інвентаризаційної справи, свідоцтво про право власності                 на житло від 09 вересня 2003 року видане на ім`я ОСОБА_1 згідно                  з розпорядженням (наказом) від 20 серпня 2003 року № РП-4856, та право власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 станом на 31 грудня 2012 року не реєструвалися. 
		Надалі згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 23 серпня 2018 року продано зазначений об`єкт ОСОБА_3 , який 20 листопада 2018 року відчужив зазначену квартиру за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 .
		 
		Отже, розпорядженням органу приватизації від 24 січня 1995 року                   № 3/137-95 квартиру АДРЕСА_1 передано у приватну власність ОСОБА_3 , після чого вказана квартира тричі відчужувалася за договорами купівлі-продажу, останнім законним власником якої була ОСОБА_7 , після смерті якої                            у встановленому законом порядку це майно ніким не набуто у власність.
		 
		Натомість, з 2018 року зазначене майно є предметом незаконних дій осіб, якими право власності на законних підставах не набувалося та відповідно повноваження на розпорядження вказаним майном також відсутні.
		 
		Враховуючи те, що після смерті ОСОБА_7 ніхто спадщину не отримав, квартира АДРЕСА_1 ,                              згідно зі статтею 1277 ЦК України та статтею 338 ЦПК України, має бути визнана відумерлою спадщиною і перейти у власність територіальної громади м. Дніпра.
		 
		Станом на 2003 рік ОСОБА_1 не міг набути право власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом приватизації житла, оскільки вказане житло вже на той час перебувало у приватній власності іншої особи - ОСОБА_7 та, відповідно, міська рада не була власником зазначеного майна, а орган приватизації не міг нею розпоряджатися та приймати розпорядження від 20 серпня 2003 року               № РП-4856 про передання ОСОБА_1 у приватну власність квартири              АДРЕСА_1 , яке стало підставою для державної реєстрації права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_1 .
		 
		Зважаючи на те, що розпорядження від 20 серпня 2003 року № РП-4856 про передання у приватну власність ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 не виносилося, свідоцтво про право власності на житло від 09 вересня 2003 року на ім`я ОСОБА_1 на підставі розпорядження від 20 серпня 2003 року № РП-4856 не видавалося, вказане обумовлює нікчемність правочину та відсутність підстав для визнання його недійсним в судовому порядку (статті 215, 216 ЦК України).
		 
		Зазначав, що наслідком недійсності правочину є те, що у ОСОБА_1 право власності на підставі свідоцтва про право власності на житло                від 09 вересня 2003 року, виданого на підставі розпорядження                             від 20 серпня 2003 року № РП-4856, не виникло, а тому законний власник, якому у дійсності має належати вказане майно, має право на його витребування.
		 
		Державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1628519712101) на ім`я ОСОБА_1 (номер запису про право власності 27615722 від 21 серпня 2018 року, індексний номер рішення 42676925 від 23 серпня 2018 року) здійснена на підставі нікчемного правочину.
		 
		Державна реєстрація права власності на вказану квартиру за                       ОСОБА_1 проведена незаконно, а спадщина після смерті                     ОСОБА_7 у вигляді спірної квартири підлягає визнанню відумерлою та витребуванню на підставі статті 388 ЦК України від ОСОБА_8 на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Київської міської ради.
		 
		Ураховуючи наведене, керівник Правобережної окружної прокуратури                        м. Дніпра, в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради просив суд:
		- визнати квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційним номер об`єкта нерухомого майна 1628519712101) відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та передати її територіальній громаді міста Дніпра у особі Дніпровської міської ради;
		- витребувати від ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади міста Дніпра у особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1628519712101);
		- стягнути з відповідачів на користь Дніпропетровської обласної прокуратури понесені судові витрати по справі.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2022 року у задоволенні позову керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра, в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, відмовлено.
		 
		Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання спадщини відумерлою районний суд зазначив, що прокурор самостійно виявив правопорушення               в травні 2021 року, однак яким чином це правопорушення виявлено, прокурором не повідомлено, а тому Правобережна окружна прокуратура               м. Дніпра звернулась до суду в інтересах Дніпровської міської ради вже після спливу строку позовної давності. При цьому суд першої інстанції встановив обґрунтованість позовних вимог керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра, в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради.
		Щодо заявлених позовних вимог про витребування квартири з незаконного володіння зазначав, що прокуратурою допущена бездіяльність в рамках процедур спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном та перекладається тягар на відповідача ОСОБА_2 , який є добросовісним набувачем.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задоволено.
		Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
		Позов керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра,                             в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, задоволено.
		Визнано квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1628519712101) відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_7 , яка померла                       ІНФОРМАЦІЯ_1 , та передано квартиру у власність територіальної громади м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради.
		Витребувано квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1628519712101)                                  від ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині визнання спадщини відумерлою у зв`язку з пропуском строку позовної давності                     є неправильними, оскільки саме у 2021 році Правобережною окружною прокуратурою міста Дніпра було встановлено наявність підстав для вжиття заходів представницького характеру за фактом незаконного, без достатніх правових підстав, набуття права власності на спірне нерухоме майно, зокрема і шляхом визнання спадщини відумерлою та витребування майна,       а з позовом в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради прокуратура звернулась 20 серпня 2021 року.
		 
		Суд апеляційної інстанції вважав, що останнім законним власником квартири була ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та після смерті якої у встановленому законом порядку, це майно ніким не набуто             у власність.
		Дніпровська міська рада не є власником спірного майна до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою, однак в силу закону на неї покладено обов`язок по захисту прав територіальної громади, що свідчить про наявність законного інтересу який полягає в тому, щоб майно, яке може бути визнане відумерлою спадщиною, не було незаконно виведено зі спадкової маси, оскільки від цього залежить подальша можливість переходу такого майна у власність територіальної громади.
		 
		З огляду на зазначене, витребування спірної квартири у добросовісного набувача ОСОБА_2 надасть змогу територіальній громаді м. Дніпро                у особі Дніпровської міської ради за заявою її представницького органу реалізувати свій законний інтерес. Це уможливить в подальшому на виконання повноважень та завдань територіальну громаду м. Дніпро у особі Дніпровської міської ради передати її в користування найменш забезпеченим та найбільш соціально потребуючим категоріям населення. Зазначене свідчить про дотримання справедливої рівноваги (балансу) між загальним інтересом громади та інтересами відповідача ОСОБА_2 ,                 як особи, яка страждає від такого втручання, і яка не позбавлена можливості відновити своє право у спосіб звернення до ОСОБА_1 з вимогою про відшкодування збитків, а тому втручанням у право власності відповідача ОСОБА_2 не може вважатися непропорційним та таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року скасувати та залишити в силі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня                        2022 року.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У жовтні 2022 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року справу призначено до розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що під час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири між ним та                        ОСОБА_3 нотаріусом перевірено правовстановлюючі документи на спірну квартиру у продавця, підстави належності йому зазначеного майна, відсутність заборон на її відчуження. З огляду на зазначене вважає себе добросовісним набувачем спірної квартири, відтак спірне майно не може бути витребуване з його власності на користь територіальної громади. При цьому вважає, що судом апеляційної інстанції порушено статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки відсутня пропорційність втручання                     у право власності, набуте ним як добросовісним набувачем.
		 
		Заявник посилається на те, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 20 листопада 2018 року правомочність або неправомочність дій нотаріуса щодо реєстрації спірної квартири не були і не могли бути йому відомі.
		 
		Зазначає, що позивачем не доведено факту про те, що він не знав чи не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, оскільки саме Дніпровською міською радою як розпорядником майна територіальної громади м. Дніпра та її уповноваженими органами не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави. Прокурором не зазначено, як ним було виявлено правопорушення саме у травні                2021 року, відтак він звернувся до суду з пропуском більше 5 років з моменту відкриття спадщини на спірне майно. Фактично пропустивши строк звернення до суду.
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі                      № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18,                           від 12 серпня 2020 року у справі № 522/21850/15-ц, від 02 листопада                      2021 року у справі № 925/1351/19 та постановах Верховного Суду                          від 20 березня 2019 року у справі № 521/8386/15-ц, від 13 листопада             2019 року у справі № 645/4220/16-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
		 
		У січні 2023 року Дніпровська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, відтак оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасуванню не підлягає.
		Зазначає про неправильність висновків суду першої інстанції в частині пропуску прокурором строку позовної давності, оскільки правобережною окружною прокуратурою міста Дніпра саме у 2021 році було встановлено наявність підстав для вжиття заходів представницького характеру за фактом незаконного, без достатніх правових підстав, набуття права власності на спірне нерухоме майно. З позовом в інтересах держави прокуратура звернулася 20 серпня 2021 року.
		Посилаючись на релевантну практику Верховного Суду вважає, що спірна квартира підлягає витребуванню від ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради.
		 
		У січні 2023 року керівник Дніпропетровської обласної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення обставин справи та не містять доводів, які б свідчили про незаконність оскаржуваного судового рішення.
		Вважає, що спадщина, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7 та складається зі спірної квартири, є відумерлою, тому відповідно до статей 388, 1277 ЦК України має бути передана територіальній громаді м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
		Зазначає, що про обставини цієї справи прокурор дізнався у травні                   2021 року, про що повідомив Дніпровську міську раду, перебіг строку позовної давності до вимог про витребування спірного нерухомого майна має відраховуватися саме із вказаної дати.
		Посилається на те, що спірне нерухоме майно є відумерлою спадщиною, Дніпровська міська рада у встановленому законом порядку набула право власності на це майно, таке право підлягає захисту шляхом витребування цього нерухомого майна в останнього набувача - ОСОБА_2 .
		 
		Фактичні обставини, встановлені судами
		 
		Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 24 січня                     1995 року, виданого виконкомом міської Ради народних депутатів згідно                 з розпорядженням органу приватизації від 24 січня 1995 року № 3/137-95, квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3 , внесено в реєстрову книгу                       № 33п-111.
		 
		За договором купівлі-продажу від 31 січня 1995 року, посвідченим державним нотаріусом Першої дніпровської державної нотаріальної контори Білоус С., зареєстрований в реєстрі за № 7-925, ОСОБА_4 , що діяв від імені ОСОБА_3 , продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5 .
		 
		Відповідно до договору купівлі-продажу від 03 березня 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 1-1106,                           ОСОБА_5 продав ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 02 квітня 2002 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дерев`янко О. К., за реєстром № 1340, ОСОБА_6 продала квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_7 .
		 
		Зазначене підтверджується листом КП «ДМБТІ» Дніпровської міської ради № 5419 від 14 травня 2021 року та матеріалами інвентаризаційної справи (том 1, а. с. 32-38).
		 
		Згідно з відомостями Державного реєстру актів цивільного стану громадян Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про смерть № 661 від 07 квітня 2015 року.
		 
		Після смерті ОСОБА_7 право власності на зазначене нерухоме майно у порядку спадкування ніким не набувалося, що підтверджується інформацією Шостої дніпровського державної нотаріальної контори                     № 2472/01-09 від 06 серпня 2021 року про те, що спадкова справа після смерті ОСОБА_7 не заводилася (том 1, а. с. 52).
		 
		Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого номер довідки 269619382 від 09 серпня 2021 року, 21 серпня 2018 року зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва по право власності, на житло, серія та номер:                           б/н, виданий 09 вересня 2003 року виконкомом міської ради народних депутатів. Відомості внесено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г. О. (том 1, а. с. 18-21).
		 
		Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло від 09 вересня 2003 року, виданого виконкомом міської Ради, квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності                   ОСОБА_1 згідно з розпорядженням (наказом) від 20 березня            2003 року № РП-4856 (том 1, а. с. 22).
		 
		Згідно з інформацією Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради № 3/12-2195 від 19 травня 2021 року, розпорядження                             від 20 серпня 2003 року № РП-4856 не видавалося, а квартира АДРЕСА_1 передана у приватну власність ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого згідно з розпорядженням органу приватизації від 24 січня 1995 року № 3/137-95. За архівними даними приватизаційних справ Департаменту та у книгах реєстрації свідоцтв про право власності розпорядження № РП-4856 від 20 серпня 2003 року відсутнє (том1, а. с. 40).
		 
		У листі КП «ДМБТІ» Дніпровської міської ради № 5419 від 14 травня                   2021 року зазначено, що станом на 31 грудня 2012 року згідно з матеріалів інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_1 містяться відомості про право власності за                                   гр. ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 05 квітня                  2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дерев`янко О. К., за реєстром № 1340, зареєстроване  в КП «ДМБТІ» ДОР та записано в реєстрову книгу № 427п за реєстровим              № 341-147 (том 1, а. с. 32).
		 
		За договором купівлі-продажу квартири від 23 серпня 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О. за реєстром № 700, ОСОБА_1 продав,                      а ОСОБА_3 купив квартиру АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 24-27).
		 
		Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 23 листопада                    2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О. за реєстром № 1138, ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1                       (том 1, а. с. 28-31).
		 
		Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		 
		Згідно із частиною четвертою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		 
		Частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 403 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши правові висновки судів попередніх інстанцій, доводи і вимоги касаційної скарги                                      ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Цівань Н. В., Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Предметом спору у справі є вимоги керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради про визнання відумерлою спадщини після смерті ОСОБА_7 ,                 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ,                     що складається з квартири АДРЕСА_1 (реєстраційним номер об`єкта нерухомого майна 1628519712101). 
		 
		Позов мотивовано тим, що спірна квартира була набута ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 09 вересня 2003 року, виданого на ім`я ОСОБА_1 згідно з розпорядженням (наказом)            від 20 серпня 2003 року № РП-4856. При цьому згідно з інформацією Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради                         № 3/12-2195 від 19 травня 2021 року розпорядження від 20 серпня 2003 року № РП-4856 не видавалося, а квартира АДРЕСА_1 передана у приватну власність                    ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого згідно з розпорядженням органу приватизації від 24 січня 1995 року № 3/137-95.
		 
		Поданий керівником Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра             в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради позов спрямований на захист інтересу територіальної громади на майно, яке за своїм статусом та у зв`язку з відсутністю спадкоємців померлої особи може бути визнане відумерлою спадщиною відповідно до положень статті 1277 ЦК України та глави 9 ЦПК України.
		 
		При цьому позов містить декілька позовних вимог, зокрема про визнання спадщини відумерлою, витребування на користь територіальної громади міста Дніпра у особі Дніпровської міської ради спірної квартири.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі            № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) вирішила питання способу захисту інтересу територіальної громади на спадкове майно.
		 
		У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що положення ЦК України щодо прийняття спадщини спрямовані на захист прав усіх спадкоємців, які мають права на спадщину, та надають можливість кожному з них захистити своє право чи інтерес, навіть якщо строк на прийняття спадщини пропущено і спадщина вже розподілена між іншими спадкоємцями. Крім того, такі ж права має спадкоємець, якщо спадщина визнана відумерлою та перейшла до територіальної громади. Зокрема, за змістом статті 1280 ЦК України, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.
		 
		Відтак, спадкоємець, який із зазначених причин не зміг прийняти спадщину, яка була перерозподілена між іншими спадкоємцями або перейшла у власність територіальної громади як відумерла, має право на передачу йому належної частки спадщини в натурі, якщо спадщина збереглася, а у випадку неможливості такої передачі у зв`язку з тим, що спадщина не збереглася, або визнана відумерлою та відчужена територіальною громадою на користь іншої особи, має право на отримання лише грошової компенсації. Такий підхід до розв`язання проблем переходу прав на відумерлу спадщину застосовується законодавством задля захисту прав добросовісного набувача майна, що на час переходу прав на це майно не знав та не міг знати про наявність спадкоємців, що мають право на спадщину.
		 
		Велика Палата Верховного Суду наголосила, що законодавство не містить положень про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі та/або способи захисту інтересів територіальної громади у випадку, якщо спадщина була незаконно передана особі-спадкоємцю, зокрема, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, та у випадку, коли спадщина такою особою вже була відчужена іншій особі, що позбавило територіальну громаду отримати майно у свою власність як відумерле                          в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством. 
		 
		З наведених підстав Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що підлягає застосуванню норма права за аналогією закону, що регулює подібні правовідносини, зокрема положення статті 1280 ЦК України, оскільки інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. Відповідно Велика Палата Верховного Суду вважала, що захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі.
		 
		Зміст статті 1280 ЦК України свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. 
		 
		Тож, застосовуючи правило за аналогією закону, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, на користь добросовісного набувача має право на отримання виключно грошової компенсації.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважала, що закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців                   (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем. З метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин.
		 
		За висновками Великої Палати Верховного Суду зробленими у постанові                 від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження                           № 14-190цс20), при відчуженні спадкового майна територіальна громада має право лише на відшкодування вартості спадкового майна за ринковими цінами, а тому позовні вимоги територіальної громади про визнання спадщини відумерлою та передачу її позивачу задоволенню не підлягають.
		 
		З викладеними правовими висновками Великої Палати Верховного Суду колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, не погоджується та вважає, що наявні підстави для відступу від них.
		 
		Верховний Суд України у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 зазначив, що згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. На підставі частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини. Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.
		 
		З наведених підстав, Верховний Суд України виснував, що оскільки спірна квартира була відчужена від імені спадкодавця поза її волею, то вона мала право домагатися відновлення свого права на неї. Прийнявши в установленому законом порядку спадщину, позивач з часу її відкриття набув речові права на успадковану квартиру - право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав.
		 
		У постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 Верховний Суд України сформулював таку правову позицію: «В спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього».
		 
		Тобто за такими висновками Верховного Суду України, від яких не відступлено, навіть до державної реєстрації прав на нерухоме майно спадкоємець може застосувати механізм захисту права, встановлений у статті 388 ЦК України, стосовно особи, за якою зареєстровано право власності на спірне майна.
		 
		Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду виходить з того, що спадкування є підставою універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20), у якій зазначено, що заміна сторони у зобов`язанні може бути наслідком або сингулярного правонаступництва (зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу (частина третя статті 656 ЦК України), дарування (частина друга статті 718 ЦК України), факторингу (глава 73 ЦК України)), або універсального правонаступництва (у випадку реорганізації юридичної особи (частина перша статті 104 ЦК України) чи спадкування (стаття 1216 ЦК України)). Правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 ЦК України), завжди є універсальним.
		 
		Тож спадкування - це перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України), є підставою для універсального правонаступництва у цивільних відносинах. У такому разі відбувається зміна суб`єктного складу у певному правовідношенні, тобто цивільні відносини існують безперервно, не припиняючись, у них відбувається лише заміна одного із їх учасників.
		 
		За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		 
		Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
		 
		Законодавством визначено, що у подібних випадках не відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками. Отже, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовилися від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.
		 
		Спадкування - це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини, тобто безпосереднє волевиявлення або презюмується, якщо особа проживала зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини і не відмовилася від її прийняття, або якщо законний представник неповнолітньої чи недієздатної особи не відмовився від прийняття спадщини.
		 
		Враховуючи існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен спадкоємець діє добросовісно, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим під час ухвалення юридично значимих рішень та обранні певного варіанта власної поведінки. Дотримання наведених норм забезпечуватиме стабільність цивільного обороту.
		 
		Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня              2018 року у справі № 136/1822/14-ц (провадження № 61-17847св18),                        від 14 листопада 2018 року у справі № 191/405/15-ц (провадження                              № 61-17160св18), від 12 грудня 2018 року у справі № 753/23907/15-ц (провадження № 61-5671св18), від 03 липня 2019 року у справі                                     № 748/3603/15-ц (провадження № 61-10062св18).
		 
		Крім того, територіальна громада не є спадкоємцем за законом чи за заповітом, проте територіальна громада є учасником спадкових відносин щодо визначення юридичної долі відумерлої спадщини, яку складають як права, так і обов`язки, що належали спадкодавцю. Тож відумерле майно, на яке правомірно вправі претендувати територіальна громада, складає уся спадкова маса, яка залишилася без спадкоємців за законом або заповітом.
		 
		Територіальна громада виступає так званим екстраординарним спадкоємцем, тоді коли ординарних спадкоємців такого майна (за заповітом чи за законом) немає. Оскільки до територіального громади переходять як права, так і обов`язки, її правовий статус є таким самим                 як і у спадкоємців.
		 
		Незважаючи на те, що набуття суб`єктивного права у територіальної громади на відумерлу спадщину пов`язується з відповідним висновком суду про відумерлість такої спадщини, для територіальної громади такою самою мірою діятиме принцип, що відумерла спадщина належить територіальній громаді з моменту відкриття спадщини.
		 
		Останній висновок зобов`язує визнавати за територіальною громадою право на отримання судового захисту до моменту констатації судом спадщини як відумерлої у тому разі, якщо спадкове майно підлягає поверненню з незаконного володіння іншої особи.
		 
		У статті 177 ЦК України до об`єктів цивільних прав відносяться речі, майнові права та інше. Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).
		 
		Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування). Майнове право є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право є обмеженим речовим правом, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
		 
		У спадкових відносинах територіальна громада завжди має правомірні очікування щодо отримання у комунальну власність відумерлого майна,               а відтак має речові права на майно, які підлягають захисту як і право власності у класичному розумінні, яке у випадку нерухомого майна виникає з моменту державної реєстрації.
		 
		Враховуючи, що до складу відумерлої спадщини входять і обов`язки, що передбачено частиною четвертою статті 1277 ЦК України, територіальна громада має розглядатися так само як універсальний правонаступник спадкодавця.
		 
		Визначивши територіальну громаду таким екстраординарним спадкоємцем, треба надати їй можливість захисту речових прав та правомірних інтересів тими способами захисту, які б мав і спадкодавець.
		 
		Враховуючи викладене, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду виходить з того, що не існує прогалини у правовому регулюванні відносин із захисту прав територіальної громади, яка претендує на майно як відумерле, проте було незаконно відчужене.
		 
		Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) про те, що територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, на користь добросовісного набувача має право на отримання виключно грошової компенсації, оскільки територіальна громада як носій речово-правового інтересу на відумерлу спадщину має право на застосування усіх                              речово-правових способів захисту за главою 29 «Захист права власності» розділу 1 книги третьої ЦК України, є таким, від якого слід відступити.
		 
		Крім того, запропонований Великою Палатою Верховного Суду підхід до вирішення питання захисту прав територіальної громади на відумерлу спадщину нівелює правове призначення самого інституту відумерлої спадщини, оскільки, відповідно до статті 1277 ЦК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), територіальна громада, як універсальний правонаступник, по перше, має обов`язок, а не право, подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою, а по друге, територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов`язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу. 
		Отже, залишення за територіальною громадою можливості лише на отримання виключно грошової компенсації, позбавить кредиторів спадкодавця можливості захистити свої права.
		 
		Також, Велика Палата Верховного Суду, зазначаючи про право територіальної громади в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, на користь добросовісного набувача, на отримання лише грошової компенсації, не конкретизувала, хто зобов`язаний сплатити таку компенсацію.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій          і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики (пункт 4).
		 
		Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
		 
		З урахуванням викладеного Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що наявні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), щодо неможливості застосування у спірних правовідносинах віндикації та застосування за аналогією закону частини другої статті 1280 ЦК України, а також для формулювання правового висновку про те, що захист речових прав територіальної громади у випадку незаконного відчуження спадкового майна, яке за відсутності спадкоємців є відумерлою спадщиною, можливий шляхом зазначення в мотивувальній частині судового рішення висновку про відумерлість спадщини та її витребування від добросовісного (недобросовісного) останнього набувача.
		 
		З урахуванням наведеного та положень статей 402, 404 ЦПК України,                Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 202/5154/21 за позовом керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра,                                в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання спадщини відумерлою та витребування майна, за касаційною скаргою ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Цівань Наталією Володимирівною, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Д. Д. Луспеник   Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець     С. Ф. Хопта

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...