Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 203/2761/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: 13.07.2023. Зареєстровано: 13.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 14.07.2023.
Дата набрання законної сили: 12.07.2023
Номер судового провадження: 22-ц/803/5274/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/5274/23 Справа № 203/2761/21   Суддя у 1-й інстанції - Католікян М. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида  М. М.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 липня 2023 року                                м. Дніпро 
		 
		   Колегія суддівсудової палатиу цивільнихсправах Дніпровськогоапеляційного судуу складі: 
		   головуючого  Пищиди М.М.
		   суддів  Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.
		   за участю секретаря судового засідання  Лопакової А.Д.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області про відшкодування шкоди, заподіяної діями органу досудового розслідування та прокуратури, -
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		   У липні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області про відшкодування шкоди, заподіяної діями органу досудового розслідування та прокуратури.
		   В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач є приватним нотаріусом. У період з 15.08.2011 по 27.01.2012 відносно позивача було порушено низку кримінальних справ за ознаками злочинів, передбачених частиною 4 статті 190, частинами 2, 3 статті 358, частиною 3 статті 28 Кримінального кодексу України (далі  КК). 
		   06.09.2019 кримінальне провадження відносно позивача було закрито у зв`язку з відсутністю складів кримінальних правопорушень. 
		   Таким чином, позивач був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності, і протягом багатьох років (121 місяць) відносно нього вчинялись незаконні слідчі та процесуальні дії (обшуки, затримання, тримання під вартою, обтяження усього майна, яке триває дотепер).
		   Враховуючи зазначене, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, заподіяної немайнової (моральної) шкоди в сумі 4 760 000,00 грн, заподіяної майнової шкоди в сумі 591 589,33 грн, витрат на професійну правничу допомогу в сумі 55 000,00 грн.
		   Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2023 року позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області про відшкодування шкоди, заподіяної діями органу досудового розслідування та прокуратури - задоволено частково.
		   Стягнуто з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, на користь ОСОБА_1 компенсацію заподіяної немайнової (моральної) шкоди в сумі 4 356 000,00 гривень, компенсацію заподіяної майнової шкоди в сумі 369 083,33 гривень, компенсацію витрат на професійну правничу допомогу в сумі 55 000,00 гривень, разом  4 780 083,33 гривень. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		   Не погодившись з рішенням суду, керівник Дніпропетровськоїобласної прокуратури, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду змінити, зменшивши розмір стягнутої моральної шкоди.
		   В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.
		   Не погодившись з рішенням суду, Головне управліннянаціональної поліціїв Дніпропетровськійобласті звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
		   В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.
		   Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги задовольнити частково.
		   Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 здійснює нотаріальну діяльність і є приватним нотаріусом.
		   15 серпня 2011 року відносно позивача було порушено кримінальну справу №36111020 за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 190 КК.
		   15 серпня 2011 року відносно позивача було порушено кримінальну справу №36111020/1 за ознаками злочину, передбаченого частиною 4 статті 190 КК.
		   15 серпня 2011 року відносно позивача було порушено кримінальну справу №36111020/2 за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 190 КК.
		   15 серпня 2011 року у позивача було проведено обшук із затриманням останнього.
		   16 серпня 2011 року та 01.09.2011 старшим слідчим ГУ МВС України в Дніпропетровській області Шендриком Ю.В. було ухвалено постанови про накладення арешту на вклади, цінності, все рухоме та нерухоме майно позивача. Дотепер накладений на рухоме та нерухоме майно арешт не скасовано .
		   17 серпня 2011 року позивачу було пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частинами 3, 4 статті 190 КК .
		   19 серпня 2011 року наказом начальника Головного управління юстиції у Дніпропетровській області №1062 нотаріальну діяльність позивача у зв`язку з кримінальним переслідуванням останнього було припинено до 16.11.2011, а 13.11.2012  наказом №1503  зупинено до 02.12.2012.
		   24 жовтня 2011 року відносно позивача було порушено кримінальну справу №36111020/3 за ознаками злочинів, передбачених частиною 3 статті 190, частинами 2, 3 статті 358 КК .
		   30 листопада 2011 року відносно позивача було порушено кримінальну справу №36111020/4 за ознаками злочинів, передбачених частиною 4 статті 190, частинами 2, 3 статті 358 КК .
		   26 січня 2012 року відносно позивача було порушено кримінальну справу №36111020/5 за ознаками злочинів, передбачених частиною 4 статті 190, частинами 2, 3 статті 358 КК    .
		   Того ж дня відносно позивача було порушено кримінальну справу №36111020/6 за ознаками злочинів, передбачених частиною 4 статті 190, частинами 2, 3 статті 358 КК .
		   Того ж дня відносно позивача було порушено кримінальну справу №36111020/7 за ознаками злочинів, передбачених частиною 3 статті 190, частинами 2, 3 статті 358 КК .
		   Того ж дня відносно позивача було порушено кримінальну справу №36111020/8 за ознаками злочинів, передбачених частиною 4 статті 190, частинами 2, 3 статті 358 КК .
		   Того ж дня відносно позивача було порушено кримінальну справу №36111020/9 за ознаками злочинів, передбачених частиною 3 статті 190, частинами 2, 3 статті 358 КК .
		   Того ж дня відносно позивача було порушено кримінальну справу №36111020/10 за ознаками злочинів, передбачених частинами 2, 3 статті 358 КК .
		   27 січня 2012 року відносно позивача було порушено кримінальну справу №36111020/11 за ознаками злочинів, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 2 статті 366 КК .
		   31 січня 2012 року позивачу було пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною 4 статті 190, частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 366, частиною 3 статті 28, частинами 2, 3 статті 358 КК .
		   Зазначені вище кримінальні справи були об`єднані у єдине провадження  кримінальну справу №36111020 .
		   У період від 18.08.2011 по 29.12.2012 позивач утримувався в умовах слідчого ізолятора .
		   23 липня 2012 року під час перебування під вартою у позивача були діагностовані розрив мишечної тканини лівого плеча, розрив зв`язок лівого ліктьового суглобу, у зв`язку з чим останній від 20.02.2013 по 14.03.2013 проходив стаціонарне лікування у ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» .
		   11 квітня 2014 року постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, ухваленою у справі №419/1636/12, кримінальну справу, порушену відносно позивача, було направлено прокурору для організації додаткового розслідування. Постанова була оскаржена прокурором в апеляційному порядку і залишена без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23.07.2015 .
		   27 серпня 2015 року у зв`язку із внесенням змін до Кримінального процесуального кодексу України відомості щодо кримінальної справи №36111020 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (кримінальне провадження №12013040000000150).
		   06 вересня 2019 року прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури №3 Бойко І.І. було ухвалено постанову про закриття кримінального провадження №12013040000000150 у зв`язку із встановленням відсутності в діяннях позивача складів кримінальних правопорушень .
		   Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що в результаті вчинення органами досудового розслідування, прокуратури та суду незаконних дій, ОСОБА_1 у період від 15.08.2011 і до дня звернення до суду 18.10.2021 (121 повний місяць) позивач незаконно переслідувався за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 190, частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 366, частиною 3 статті 28, частинами 2, 3 статті 358 КК. За цей час він протягом шістнадцяти місяців був позбавлений волі (від 15.08.2011 по 29.12.2012), що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, доведення невинуватості у вчиненні злочину. Врахувавши характер правопорушення та глибину моральних страждань, яких позивач зазнав, з урахуванням принципу розумності та справедливості, місцевий суд визначив відшкодування моральної шкоди у сумі 4 356 000 грн. та компенсацію заподіяної майнової шкоди в сумі 369 083,33 грн. 
		   Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди, однак, не погоджується з визначеним судом розміром моральної шкоди, з огляду на наступне.
		   Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		   Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		   Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		   Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
		   Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
		   Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		   Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.1994 № 266/94-ВР (стаття 1 зазначеного Закону).
		   Пунктом 1 статті 2 цього Закону встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ним, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
		   Пунктом 5 статті 3 цього ж Закону встановлено, що громадянинові відшкодовується (повертається) моральна шкода.
		   Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		   Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, можуть свідчить про заподіяння моральної шкоди. Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. Такий висновок зробив Верховний Суд в постанові від 24 березня 2020 року № 818/607/17.
		   Відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
		   Частинами 2, 3 статті 13 цього ж Закону встановлено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		   Встановивши обставини справи, здійснивши системний аналіз правових норм, що регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої згідно з положеннями Закону № 266/94-ВР він набув саме на підставі виправдувального вироку суду.
		   В даній справі період, за який позивачу підлягає відшкодуванню моральна шкода становить з 15 серпня 2011 року по 06 вересня 2019 року (постанова про закриття кримінального провадження у зв`язку із встановленням відсутності в діяннях позивача складів кримінальних правопорушень ) та вказаний період складає 96 місяців.
		   Згідно приписів ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня провини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо провина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. Під час визначення розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		   При вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди суд враховує положення п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995№ 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до яких, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
		   Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, а розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
		   При цьому, суд вірно виходив з мінімального розміру заробітної плати, установленої законодавством на момент розгляду справи судом, а саме з розміру, визначеного статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» - 6 000 грн.
		   З врахуванням періоду перебування позивача під судом та слідством мінімальний розмір відшкодування завданої позивачу моральної шкоди становить 576 000 грн. 
		   Разом з тим, збільшення судом вказаної суми відшкодування в шість разів не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні й у судовому рішенні не мотивовано.
		   Що стосується вимог позову щодо відшкодування матеріальної шкоди, то встановлено, що за час перебування під слідством та судом ОСОБА_1 був позбавлений можливості працювати та забезпечувати своє життя.
		   Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону №266/94-ВР відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, зокрема, унаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
		   За правилами, встановленими пунктом 2 частини першої статті 2 Закону №266/94-ВР, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у разі закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		   Пунктом 1 статті 3 Закону №266/94-ВР встановлено, що у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові, зокрема, відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.
		   За приписами частини першої статті 4 Закону №266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
		   Таким чином, ураховуючи той факт, що позивач був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності та відсторонений від посади, колегія суддів вважає, що визначений розмір судом першої інстанції цілком обґрунтованим у частині відшкодування недоотриманого заробітку.
		   Також не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо безпідставності стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу.
		   Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		   Згідно ч. 1 ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
		   Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).
		   Частинами 1-5 ст. 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		   За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		   Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		   Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		   У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		   Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_1 скориставшись своїм правом на захист, 12 липня 2021 року уклав договір про надання правової допомоги з адвокатом Горовим С.О. згідно якого йому надана професійна правнича допомога: усні та письмові консультації з посиланням на норми права, складання та подання позовної заяви, складання та подання уточненого позову, підготовка та участь в судових засіданнях. На підтвердження понесення витрат на надання професійної правничої допомоги позивачем надано розписки та акт приймання-передачі правової допомоги відповідно до умов договору.
		   Тому, враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, суд дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 55 000 грн.
		   Виходячи вищезазначеного, апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції на підставі пунктів 3,4 частини 1 статті 376 ЦПК України підлягає зміні в частині розміру моральної шкоди.
		   Відповідально до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		   Із матеріалів справи вбачається, що при подачі апеляційної скарги Дніпропетровська обласна прокуратура сплатила судовий збір в сумі 20 130 грн, що підтверджується платіжним дорученням №950 від 01 травня 2023року.
		   Головним управлінням національної поліції в Дніпропетровській області згідно платіжного доручення № 2684 від 16 травня 2023 року та платіжного доручення №1083 від 17 квітня 2023 року за подачу апеляційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі 17025 грн.
		   З урахуванням положень ч.13 ст.141 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе компенсувати Дніпропетровській обласній прокуратурі за рахунок держави судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у сумі 4211,57 грн, Головному управлінню національної поліції в Дніпропетровській області за рахунок держави судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у сумі 3561,95 грн.
		   На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -
		 
		П О С Т А Н О В И Л А :
		 
		   Апеляційні скарги керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області - задовольнити частково.
		   Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2023 року змінити в частині розміру суми відшкодування моральної шкоди, стягнутої з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , зменшивши її з 4 356 000 грн до 576 000 грн.
		   В іншій частині рішення суду залишити без змін.
		   Компенсувати Дніпропетровській обласній прокуратурі за рахунок держави судові витрати зі сплати судового збору у сумі 4211,57 грн.
		   Компенсувати Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за рахунок держави судові витрати зі сплати судового збору у сумі 3561,95 грн.
		   Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.
		 
		   Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...