Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 953/87/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано для оприлюднення: 14.07.2023. Зареєстровано: 14.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 17.07.2023.
Дата набрання законної сили: 10.07.2023
Номер судового провадження: 11-кп/818/741/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22022220000001648

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		__________________________________________________________________
		Справа № 953/87/23                                                         Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1 
		Провадження № 11-кп/818/741/23                                                 Суддя-доповідач: ОСОБА_2 
		Категорія: ч. 5 ст.111-1 КК України
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 липня 2023 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:
		       головуючого - судді                        - ОСОБА_2 ,
		       суддів                                        -  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		       за участю секретаря                                - ОСОБА_5 ,
		       прокурора                                        - ОСОБА_6 ,
		       обвинуваченої                                -  ОСОБА_7 ,
		захисника                                        -  ОСОБА_8 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 на вирок Київського районного суду м.Харкова від 14 квітня 2023 року стосовно ОСОБА_7 , -
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		Вироком Київського районного суду м.Харкова від 14.04.2023 року  ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку с. Гроза, Шевченківського району Харківської області, громадянку України, із неповною вищою освітою, заміжню, працюючої головним спеціалістом інформаційного відділу Шевченківської селищної ради, раніше не судиму, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , 
		визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років, з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування та правоохоронних органах України строком на 14 років з конфіскацією усього належного їй на праві власності майна на користь держави.
		Запобіжний захід у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави, ОСОБА_7 в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» №27 - залишено без змін до набрання цим вироком законної сили.
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 визначено рахувати з моменту її фактичного затримання та зараховано в строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення, тобто з 10.09.2022 року.
		 
		Цим вироком встановлено, що 22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
		24 лютого 2022 року о 5 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.
		У подальшому Збройними Силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань РФ здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.
		Досудовим розслідуванням встановлено, що 24 лютого 2022 року о 05:00 годині, за наказом Президента Російської Федерації ОСОБА_9 , Російська Федерація незаконно вторглась на територію України та здійснила збройний напад, застосовуючи Збройні Сили РФ та Федеральну службу військ національної гвардії Російської Федерації.
		Так, одним із першочергових етапів реалізації злочинного умислу щодо збройного нападу на державу Україна передбачалося здійснення вторгнення найбільш підготовлених та мобільних підрозділів ЗС РФ, у тому числі спеціального призначення, на територію держави Україна для організації силових захоплень та взяття під контроль будівель і споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади України з метою перешкоджання їх нормальній роботі та здійснення силового впливу на їх діяльність; блокування та взяття під контроль військових частин Збройних Сил України (далі - ЗС України), Державної прикордонної служби України (далі - ДПС України), підрозділів Національної гвардії України (далі - НГ України) для перешкоджання їх законній діяльності щодо відсічі збройної агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості; перекриття та блокування авіаційного, транспортного та морського сполучення по території держави Україна з метою недопущення пересування військових підрозділів ЗС України та представників правоохоронних органів для протидії збройній агресії ЗС РФ; пошкодження військових об`єктів ЗС України, які мають важливе оборонне значення та об`єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення.
		24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який в подальшому було неодноразово продовжено.
		Так, після незаконного вторгнення на територію України збройних сил Російської Федерації, тобто після 24.02.2022 у невстановлений досудовим розслідуванням дату та час, у громадянки України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виник прямий умисел, направлений на добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, а саме в тимчасової цивільної адміністрації Куп`янського району Харківської області.
		У подальшому ОСОБА_7 , перебуваючи на території смт. Шевченкове Куп`янського району Харківської області, не пізніше 27.06.2022 у невстановлений досудовим розслідуванням дату та час, діючи умисно та усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, реалізуючи свій прямий умисел, добровільно надала згоду представникам окупаційної адміністрації РФ на призначення її на посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території смт. Шевченкове Куп`янського району Харківської області.
		Крім того, досудовим розслідуванням встановлено, що 27.06.2022 відповідно до наказу №186/лс, керівником окупаційної адміністрації Куп`янського району ( ОСОБА_10 ), ОСОБА_7 призначено на посаду помічника начальника управління (сільського) Шевченківського територіального управління тимчасової цивільної адміністрації Куп`янського району Харківської області та фактично закріплено за с. Старовірівка.
		На вищезазначеній посаді у ОСОБА_7 в підпорядкуванні перебувало 2 особи: ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які допомагали останній виконувати її функції, передбачені посадовою інструкцією помічника начальника управління (сільського) Шевченківського територіального управління тимчасової цивільної адміністрації Куп`янського району Харківської області, серед яких:
		- координація роботи між структурними підрозділами окупаційної адміністрації смт. Шевченкове та с. Старовірівка Куп`янського району Харківської області, створеними на тимчасово окупованій території Куп`янського району Харківської області щодо питань суспільно-політичного, соціально-економічного і культурного характеру;
		- обробка інформації та заяв від мешканців с. Старовірівка Куп`янського району Харківської області щодо вирішення питань організаційного, економічного та гуманітарного характеру (в тому числі питання щодо узгодження з представниками ЗС РФ пересування громадян окупованими територіями Куп`янського району Харківської області) з представниками незаконного органу влади, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, а саме «Шевченківське територіальне управління тимчасової цивільної адміністрації Куп`янського району Харківської області», створеному на тимчасово окупованій території смт. Шевченкове Куп`янського району Харківської області.
		У зв`язку із викладеним, в період часу з 27.06.2022 по початок вересня 2022 (точні дати та час не встановлено) ОСОБА_7 виконувала організаційно-розпорядчі функції у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, а саме в тимчасовій цивільній адміністрації Куп`янського району Харківської області на посаді помічника начальника управління (сільського) Шевченківського територіального управління.
		Суд визнав вказане обвинувачення доведеним та кваліфікуав дії ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 111-1 КК України, як добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
		 
		 
		 
		На зазначений вирок суду першої інстанції захисником ОСОБА_8 подана апеляційна скарга, в якій вона фактично змінити вирок Київського районного суду м.Харкова від 14.04.2023 року щодо ОСОБА_7 , пом`якшити призначене її підзахисній та звільнити обвинувачену від відбування покарання з випробуванням ст.75 КК України.
		Обґрунтовуючи свою апеляційну вимогу, захисник посилається на те, що судом першої інстанції недостатньо враховано усі наявні по справі обставини, що пом`якшують покарання, а саме ОСОБА_7 не оспорювала факт праці не оспорювала, але вона під тиском погодилась зайняти посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора. Вона боялась за своє життя та життя її дітей, матері. В дебатах плакала та щиро каялась. Зазначає, що стосовно свідків, які працювали разом з ОСОБА_7 , не заведено кримінальне провадження, а тому вони бояться давати інші пояснення ніж ті, які вони надали під час свого допиту в суді першої інстанції.
		Крім того, апелянт в своїх доводах просить визнати обставину, що пом`якшує покарання, вчинення кримінального правопорушення під впливом погроз, щире каяття, наявність на утриманні матері похилого віку, незадовільний стан здоров`я, вчинення кримінального правопорушення вперше, відсутність на обліку у лікаря нарколога та психіатра.
		 
		Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи обвинуваченої та її захисника, які підтримали апеляційну скаргу сторони захисту і просили звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, думку прокурора, який вважав необхідним залишити без задоволення подану апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи та перевіривши оскаржуваний вирок, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 задоволенню не підлягає, зважаючи на наступне.
		 
		Дії обвинуваченої кваліфіковано правильно, висновки суду відносно фактичних обставин справи, колегія суддів на підставі ч.1 ст.404 КПК України, не перевіряє.
		Перевіряючи вирок в частині правильності призначення покарання обвинуваченій ОСОБА_7 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо та правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, особу винної та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.
		Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
		Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз`яснень, наведених в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. 
		Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
		Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.08.2019 року у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. При обранні форми реалізації кримінальної відповідальності, суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. 
		При призначенні ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції діяв з дотриманням вимог ст.ст.50,65 КК України, а саме суд врахував ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відноситься до тяжкого злочину, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також відомості про особу обвинуваченої, яка має незакінчену вищу освіту, до затримання була офіційно працевлаштована головним спеціалістом відділу організаційно-інформаційної роботи Шевченківської селищної ради, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
		Згідно характеристики начальника ВПД№ 1 Куп`янського РВП ГУНП в Харківській області підполковника поліції ОСОБА_13 , щодо ОСОБА_7 місце реєстрації якої за адресою: АДРЕСА_1 , компроментуюча інформація відсутня. (а.с. 203).
		Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченої, відповідно до ст. 66 КК України, суд визнав те, що ОСОБА_7  вперше притягується до кримінальної відповідальності та на обліку у лікаря нарколога психіатра не перебуває.
		Обставиною, що обтяжують покарання обвинуваченої, відповідно до ст. 67 КК України,  судом встановлено вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
		Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність обставини, що пом`якшує покарання обвинуваченої, вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, примусу, оскільки добровільність зайняття ОСОБА_7 посади в адміністрації незаконного органу влади підтверджується відомостями доказів, які досліджені під судового розгляду в суді першої інстанції та яким надана належна і повна оцінка в оскаржуваному судовому рішення, а також показаннями допитаних судом свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які є послідовними та узгоджуються між собою, підтверджується саме добровільне, з власної волі та за відсутності фізичного чи психічного примусу, крайньої необхідності, зайняття ОСОБА_7 посади виконуючою обов`язки помічника начальника управління (сільського) Шевченківського територіального управління Тимчасової громадянської адміністрації Куп`янського району Харківської області, які повідомили про її свідоме і добровільне співробітництво з окупаційною владою рф.
		Апеляційні доводи захисника про помилковість висновків суду першої інстанції про те, що показання вищезазначених свідків є стабільним, послідовні, узгоджуються між собою та узгоджуються з показаннями обвинуваченої викладу фактичних обставин інкримінованого злочину, - нічим не обґрунтовані, оскільки в апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду, стороною захисту не надано жодного доказу про те, що свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 надавали завідомо неправдиві показання і мають намір обмовити обвинувачену.
		За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про висновку про відсутність обставини, що пом`якшує покарання, вчинення обвинуваченою кримінального правопорушення під впливом погрози, примусу, а тому апеляційна скарга в цій частині є суб`єктивною та непереконливою.
		Крім того, колегія суддів не вбачає наявність обставини, що пом`якшує покарання, у виді щирого каяття, оскільки щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
		Зазначених обставин матеріали справи не містять, а також стороною захисту не надано доказів про їх існування і під час апеляційного розгляду.
		Отже, цим обставинам, суд першої інстанції надав у сукупності належну і обґрунтовану оцінку й дійшов законного і справедливого висновку про необхідність призначення як основного, так і додаткового покарання обвинуваченій ОСОБА_7 у виді позбавлення волі за вчинення нею інкримінованого злочину майже в максимальних межах санкції, передбаченої ч.5 ст.111-1 КК України, з його реальним відбуванням та призначенням додаткового покарання також на рівні максимальних меж санкцій цієї статті. 
		Згідно ч. 2 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
		В силу ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Колегія суддів погоджується з встановленими судом обставинами, що впливають на вид і розмір покарання, й вважає, що призначене покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення волі з його реальним відбуванням, з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування та правоохоронних органах України строком, з конфіскацією усього належного їй на праві власності майна на користь держави, в тому розмірі, що визначено судом першої інстанції оскаржуваним вироком, є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
		Твердження сторони захисту про те, що суд, при призначенні покарання не в повній мірі врахував відомості про особу обвинуваченої, зокрема те, що ОСОБА_7  вперше притягується до кримінальної відповідальності та на обліку у лікаря нарколога психіатра не перебуває, що на їх думку свідчить про необхідність, при призначенні покарання, застосування положень ст.75 КК України, не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини були в повній мірі враховані судом, при цьому, стороною захисту не наведено обґрунтування необхідності призначення обвинуваченій більш м`якого покарання та подальшого її звільнення від відбування покарання, яке б указувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями, зважаючи на обставини, за яких було вчинено злочин та його характер, зокрема, ведення колабораційної діяльності в тяжкий для країни час, в умовах воєнного стану та повномасштабного вторгнення держави-агресора.
		Колегія суддів ставиться критично до доводів апеляційної скарги захисника щодо необхідності пом`якшення покарання та застосування до обвинуваченої положень ст.75 КК України у зв`язку з її віком та важким становищем ОСОБА_7 , в якому опинилася остання внаслідок військової агресії з боку рф, оскільки з початку повномасштабного військового вторгнення держави-агресора на територію України більшість населення нашої держави опинилася в скрутному матеріальному та життєвому становище, в тому числі люди були вимушені покинути свої домівки, поїхали в інші області держави чи взагалі в інші держави.
		Крім того, зазначені обставини в будь-якому випадку не виправдовують злочинні дії обвинуваченої, пов`язані з колабораційною діяльністю у взаємодії та підтримки окупаційної адміністрації держави-агресора, а тому апеляційна скарга сторони захисту в цій частині є непереконливою та безпідставною.
		Доводи апелянта про необхідність звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання у зв`язку з її станом здоров`я та те, що вона має сім`ю, на переконання колегії суддів, не є достатньою підставою для застосування положень ст. 75 КК України, оскільки ці обставини існували і на час вчинених злочинів, але не спинили обвинувачену від їх вчинення.
		Апеляційний суд звертає увагу на те, що за змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання. Вирішення цього питання належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
		Крім того, доводи апеляційної скарги захисника про те, що суд призначив явно несправедливе покарання через надмірну його суворість не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного вироку в апеляційному порядку.
		Термін «явно несправедливе покарання» вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
		Відповідно до статті 414 КПК України, невідповідним тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання , яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Суд в межах своїх дискреційних повноважень при призначенні покарання, як вбачається з мотивувальної частини вироку, фактично прийняв до уваги всі дані, що характеризують особу обвинуваченої, в тому числі і в соціально-побутовому плані, а також врахував обставини кримінального провадження в їх сукупності, які визначають тяжкість скоєних кримінальних правопорушень, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, мотивацію кримінального правопорушення. 
		Стороною захисту не наведено в своїй апеляційній скарзі та не доведено під час апеляційного розгляду наявність обставин, які свідчать про необхідність звільнення ОСОБА_7 від реального відбуття покарання у виді позбавлення волі та могли свідчити про явну суворість призначеного покарання за тяжкий злочин, передбачений ч.5 ст.111-1 КК України. 
		Обвинуваченою та її захисником також не доведено наявність обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та дають підстави для застосування положень ст.69 КК України при призначенні покарання, а також свідчать про явну несправедливість призначеного покарання.
		За змістом ст.69 КК України вбачається, що призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, можливе лише у тому випадку, коли встановлені по справі обставини, що пом`якшують покарання, настільки істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, що призначення особі навіть мінімального покарання в межах санкції було б явно несправедливим.
		З відомостей кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченої, доводів апеляційної скарги, а також фактичних обставин справи, не вбачається обставин, які б істотно знизували ступінь тяжкості вчиненого злочину та надавали законні підстави для застосування положень ст.69 КК України при призначенні обвинуваченій покарання.
		На переконання колегії суддів, встановлені у справі обставини, хоча й пом`якшують покарання обвинуваченої, проте істотно не знижують ступінь тяжкості вчинених нею кримінальних правопорушень та ступінь суспільної небезпеки і не є достатніми для застосування положень ст. 69 КК України. 
		Цих обставин також не надано стороною захисту і під час апеляційного розгляду.
		Отже, обґрунтованих підстав для пом`якшення призначеного покарання  стороною захисту не зазначено та колегією суддів під час апеляційного перегляду вироку не встановлено підстав для звільнення обвинуваченої ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням.
		Таким чином, призначене ОСОБА_7 покарання за вчинення кримінального правопорушення за ч.5 ст.111-1 КК України відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом і розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження нових злочинів.
		За таких обставин, колегією суддів не встановлено правових підстав для зміни оскаржуваного вироку, з урахуванням доводів, зазначених в апеляційній скарзі захисника.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування ухваленого обвинувального вироку, не вбачається.
		Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 ч. 1 п. 1, 418, 419 КПК України, колегія суддів, - 
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення.
		Вирок Київського районного суду м.Харкова від 14 квітня 2023 року стосовно  ОСОБА_7 залишити без змін.
		Ухвала набирає чинності з моменту його проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженою, яка тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення їй копії судового рішення.
		                
		Головуючий - 
		 
		Судді -

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...