Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/326/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин; про усунення порушення прав власника.
Надіслано судом: 19.07.2023. Зареєстровано: 20.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 21.07.2023.
Дата набрання законної сили: 25.01.2024 (частково)
Результат оскарження 07.05.2024 Верховний Суд: скасовано судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій частково і передано справу на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		 "11" липня 2023 р.м. Одеса  Справа № 916/326/23
		Господарський суд Одеської області у складі судді Мостепаненко Ю.І. 
		при секретарі судового засідання Петровій О.О., 
		 
		за участю представників сторін:
		від позивача - Асташенкова О.І. (в порядку самопредставництва);
		від відповідачів:
		1) ПП „Дофін  Лимар О.М. (ордер серія ВН 1232580 від 15.03.2023);
		2) Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради  не з`явився; 
		від третіх осіб:
		від Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради  Ярошенко Г.Ю. (в порядку самопредставництва);
		від Національного антикорупційного бюро України - не з`явився,
		від Колективного підприємства Будова - Новак Л.А. (довіреність б/н від 17.03.2023); 
		від Державної інспекції архітектури та містобудування України - не з`явився; 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/326/23
		за позовом Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 26597691)
		до відповідача 1  Приватного підприємства Дофін (65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 74/78, код ЄДРПОУ 32165495)
		до відповідача 2  Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради (65082, м. Одеса, вул. Гоголя, 10, код ЄДРПОУ 02498820)
		за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача  Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради (вул. Успенська, 83/85, м. Одеса, 65011, код ЄДРПОУ 44162529), Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вул. Василя Сурикова, 3, код ЄДРПОУ 39751280)
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1  Колективного підприємства Будова (65012, м. Одеса, вул. Осипова, буд. 25, код ЄДРПОУ 22484783)
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів  Державної інспекції архітектури та містобудування України (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, код ЄДРПОУ 44245840).
		про розірвання договору, зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправними та скасування наказу та містобудівних умов, припинення права на виконання будівельних робіт та анулювання дозволу, - 
		ВСТАНОВИВ:
		23.01.2023 Одеська міська рада звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства Дофін, Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, в якій просить суд: 
		1) розірвати договір оренди землі від 06.04.2017 року, укладений між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради та ПП ДОФІН, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю.; 
		2) зобов`язати ПП Дофін повернути на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 5110137500:51:005:0083, площею 1,5953 га, за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато, 4, привівши її у придатний до використання стан шляхом знесення розміщених на ній будівель;
		3) визнати протиправним та скасувати наказ Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 07.11.2017 року № 01-06/189 про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07.11.2017 року №01-06/189;
		4) визнати протиправними та скасувати надані Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради ПП Дофін Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 07.11.2017 року за № 01-06/189 на об`єкт: нове будівництво жилих будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом, за рахунок знесення офіційної резиденції виконавчого комітету Одеської міської ради, яка складається з основної будівлі літ. А, бесідки літ. Б, гаражу літ. В, сторожки літ. Г, навісу літ. Д, сараю літ. Е, за адресою: м. Одеса, вул. Гагарінське плато, 4;
		5) припинити право ПП Дофін на виконання будівельних робіт на земельній ділянці з кадастровим номером 5110137500:51:005:0083, площею 1,5953 га, за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато, 4, отриманого відповідно до Дозволу на виконання будівельних робіт від 23.08.2018 р. № IV 113182351444;
		6) анулювати Дозвіл на виконання будівельних робіт від 23.08.2018р. № IV 113182351444, найменування об`єкта будівництва - Нове будівництво жилих будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом за адресою: м. Одеса, вул. Гагарінське плато, 4.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення ПП Дофін п.5.1 укладеного між сторонами договору оренди землі від 06.04.2017 року в частині використання земельної ділянки площею 1,5953 га, за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато, 4 (кадастровий номер 5110137500:51:005:0083) не за її призначенням, а саме здійснення будівництва житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом, що унеможливлює досягнення цілей договору та ефективного використання землі в інтересах територіальної громади міста Одеси. 
		Зокрема, позивач вказує, що рішенням Одеської міської ради від 15.03.2017 року № 1831-VII ПП „Дофін надано в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 5110137500:51:005:0083), площею 1,5953 га, за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато, 4, вид використання - для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі, господарських споруд та благоустрою прилеглої території. В п. 5.1 вказаного рішення Одеської міської ради від 15.03.2017 року № 1831-VII зобов`язано ПП „Дофін дотримуватись положень статті 96 Земельного кодексу України, виконувати вимоги та умови землекористування, передбачені договором оренди землі, визначені службами й організаціями міста та області, викладені в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки. 
		На підставі вказаного рішення № 1831-VII між Одеською міською радою та ПП „Дофін укладено договір оренди землі від 06.04.2017 року, відповідно до якого вищевказану земельну ділянку передано в строкове платне користування терміном на 49 років.
		Згідно п. 2.2 договору оренди землі від 06.04.2017р. на вказаній земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна, який належить ПП «Дофін» на підставі договорів купівлі-продажу, посвідчених 22.12.2016 року Чужовською Н.Ю, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, та право власності на який зареєстровано 24.01.2017р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		Наразі, позивач вказує, що вимоги про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, про анулювання дозволу на виконання будівельних робіт є похідними, оскільки Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради для прийняття рішення щодо надання або відмови у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва повинно було керуватись копіями документів про право користування земельною ділянкою. 
		Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.01.2023 позовну заяву Одеської міської ради залишено без руху та встановлено позивачу строк протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду, зокрема: визначення, щодо кого з відповідачів заявлено вимогу про анулювання дозволу на виконання будівельних робіт від 23.08.2018р. № IV 113182351444; зазначення правових підстав заявлених вимог про: визнання протиправним та скасування наказу Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 07.11.2017 року №01-06/189, припинення права ПП Дофін на виконання будівельних робіт та про визнання протиправними та скасування Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07.11.2017 року №01-06/189; доказів направлення на адресу ПП "Дофін" листів: від 26.05.2021 №01-13/96 та від 11.11.2021 №01-13/1159; копії оскаржуваного наказу Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 07.11.2017 року №01-06/189 про затвердження містобудівних умов та обтяжень забудови земельної ділянки від 07.11.2017 року №01-06/189.
		09.02.2023 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх.№4199/23), згідно якої останній усунув відповідні недоліки. Також у вказаній заяві позивач зазначив, що вимога про анулювання Дозволу на виконання будівельних робіт від 23.08.2018р. № IV 113182351444 заявлена до відповідача  ПП „Дофін, як до особи, що є замовником будівництва, при цьому позивачем надані пояснення стосовно правових підстав позову в частині вимог про припинення права ПП „Дофін на виконання будівельних робіт.
		Також 09.02.2023 до суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів (вх.№ 4200/23), згідно якого останній просив суд витребувати у Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради належним чином засвідчену копію наказу Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 07.11.2017 року №01-06/189 про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07.11.2017 року №01-06/189.
		Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.02.2023 р. вказану позовну заяву Одеської міської ради прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/363/23 за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 15.03.2023 р., при цьому залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача  Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради, а також залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1  Колективне підприємство Будова. Також, зазначеною ухвалою суду витребувано у Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради належним чином засвідчену копію наказу Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 07.11.2017 року №01-06/189 про затвердження містобудівних умов та обтяжень забудови земельної ділянки від 07.11.2017 року №01-06/189.
		10.03.2023 до суду від Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради на виконання вимог ухвали суду від 20.02.2023 надійшов супровідний лист разом із копією наказу Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 07.11.2017 року №01-06/189 (вх.№7698/23).
		15.03.2023 до господарського суду від Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради надійшли письмові пояснення на позовну заяву (вх.№ 8222/23), згідно яких третя особа вважає, що з огляду на нецільове використання земельної ділянки орендарем спірний договір підлягає розірванню з підстав, встановлених законодавством та договором. 
		Наразі Департамент вказує, що згідно з п.п. 5.1 договору земельна ділянка передається ПП «Дофін» для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі, господарських споруд та благоустрою прилеглих територій. При цьому, в п.п. 5.1 договору передбачено, що категорія земель за основним цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови, вид цільового призначення  „В.03.15 Для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови. 
		Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель» від 27.05.2021 № 711-IX та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-ІХ, та подальшому постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» від 28.07.2021 № 821 внесені зміни до статті 20 Земельного кодексу України та Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 17.10. 2012 № 1051, із змінами.
		В результаті вищевказаних змін поняття «вид використання земельної ділянки» на теперішній час відсутнє. Водночас, відповідно до додатку 59 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 17.10 2012 № 1051, із змінами, яким встановлено новий Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок. Відповідність кодів цільового призначення земельних ділянок, присвоєних відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 р. № 548 (далі - КВЦПЗ), певним кодам Класифікатора наведено у додатку 59 до Порядку. У разі, коли код КВЦПЗ відповідає коду виду цільового призначення, зазначеному у Класифікаторі, зміни до відомостей про земельну ділянку щодо її цільового призначення не вносяться. У даному випадку, наявна саме відповідність кодів, а отже, внесення змін до Державного земельного кадастру не вимагається. Таким чином, наразі цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5110137500:51:005:0083 - 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.
		Крім того, Департамент зазначає, що відповідно до Генерального плану м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 № 6486-VІ, земельна ділянка з кадастровим номером 5110137500:51:005:0083 розміщена на території житлово-громадської забудови, в зоні багатоквартирної житлової забудови за рахунок реконструкції територій. Відповідно з планом зонування території (зонінгу) м. Одеса, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 № 1316-VI, вищевказана земельна ділянка знаходиться в зоні - Ж - 5п - зоні мішаної забудови, де можливе розміщення багатоповерхових будинків, поверховістю вище ніж 5 поверхів, супутніх об`єктів повсякденного обслуговування населення, комунальних об`єктів, окремих об`єктів загального та районного значення, де переважним видом використання є розміщення багатоквартирних, вище ніж 5 поверхів, житлових будинків.
		Згідно з інформацією, викладеною у листі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 05.04.2021 № 18-15-0.4-329/90-21, на виконання наказу від 22.03.2021 № 177-ДК «Про здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності» проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства під час використання земельної ділянки з кадастровим номером 5110137500:51:005:0083, яка розташована за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато, 4. При обстеженні земельної ділянки вищезазначеної земельної ділянки (акт обстеження Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 01.04.2021 № 177-ДК/202/АО/Ю/01-21) встановлено, зокрема, що на частині зазначеної земельної ділянки розташована 26-поверхова будівля, а також ведеться будівництво багатоповерхової будівлі (на час обстеження збудовано 19 поверхів). За результатами перевірки складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки від 02.04.2021 № 177-ДК8161/АП/09/01-21. Відповідно до зазначеного акту встановлено, що ПП «Дофін» використовує земельну ділянку з кадастровим номером 5110137500:51:005:0083, яка розташована за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато, 4, у невідповідності з вимогами п.п. 5.1 договору.
		Також третя особа вказує, що Відділом самоврядного контролю за використанням і охороною земель та дотриманням вимог земельного законодавства Департаменту комунальної власності проведено заходи самоврядного контролю за дотриманням умов договору під час використання земельної ділянки з кадастровим номером 5110137500:51:005:0083, за результатами якого складено акт перевірки дотримання умов договору оренди землі від 06.04.2017 ПП «Дофін» від 26.04.2021. Зазначеним актом підтверджується, що на орендованій земельній ділянці здійснюється будівництво житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом, що порушує п.п. 5.1 договору.
		Таким чином, за ствердженнями третьої особи, земельна ділянка, кадастровий номер 5110137500:51:005:0083, цільове призначення В.03.15 - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, фактично використовуються для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (за кодом виду цільового призначення класифікатора - 02.10). При цьому третя особа зауважує, що ПП «Дофін» звернулось до Одеської міської ради з клопотанням про зміну цільового призначення, що додатково підтверджує вищевикладене.
		Щодо оскаржуваних містобудівних умов та обмежень третя особа зазначає, що останні були видані без урахування відповідності намірів забудови земельної ділянки її цільовому призначенню та всупереч умовам договору оренди землі, що є підставою для їх скасування. Адже за змістом ст. 24, 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» для початку нового будівництва містобудівні умови та обмеження не можуть видаватися у випадку наявності, зокрема, фактів невідповідності поверховості та висотності будинку умовам Генерального плану відповідного населеного пункту; можливого блокування новим будинком іншої вже збудованої будівлі; неврахування забудовником цільового призначення земельної ділянки.
		Таким чином, Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради просив задовольнити позов Одеської міської ради у повному обсязі. 
		15.03.2023 до суду від ПП Дофін надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів (вх.№8252/23). 
		Судове засідання, призначене на 15.03.2023, не відбулось у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одесі та Одеській області повітряної тривоги, про що господарським судом складено відповідну довідку.
		Ухвалою господарського суду від 15.03.2023 у справі № 916/326/23 підготовче засідання призначено на 12.04.2023 року.
		21.03.2023 до суду від Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 9055/23), в якому Департамент заперечує проти позовних вимог, зазначених у позові, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню та взагалі розгляду в порядку господарського судочинства, при цьому відповідач вважає позивача таким, що не має права на звернення з даним позовом, виходячи з наступного. 
		Так, посилаючись на положення ст. 26, 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідач вказує, що містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються:
		- копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;
		- копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);
		- викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;
		- витяг із Державного земельного кадастру.
		Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва. Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.
		Таким чином, Департамент архітектури та містобудування зазначає, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки не є документом дозвільного характеру, вони не дають право на забудову земельної ділянки, на виконання будівельних робіт. Основною метою надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки є передусім визначення відповідності намірів забудови діючий містобудівній документації та визначення основних, передбачених державними будівельними нормами вимог, на підставі яких в подальшому має розроблятись проектна документація на будівництво об`єкту.
		Крім того, як вказує Департамент, за результатами розгляду звернення ПП «Дофін» та документів Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради 07.11.2017р. були надані містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки за адресою: м. Одеса, Гагаринське плато, 4, наміри забудови - нове будівництво (будівництво жилих будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом). До того ж, за ствердженнями Департаменту, заявником був наданий весь передбачений законодавством пакет документів.
		Поряд з цим, Департамент зауважує, що відповідно до Генерального плану м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради № 6489 від 25.03.2015 р., земельна ділянка, яка розташована за адресою: м. Одеса, Гагаринське плато, 4, розміщена на території житлово-громадської забудови, в зоні багатоквартирної житлової забудови за рахунок реконструкції території. Відповідно з планом зонування території м. Одеси, який затверджений рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016р. № 1316-VII, вказана вище земельна ділянки знаходиться в зоні Ж-5п - в проектній зоні змішаної забудови де можливо розміщення вище ніж п`ять поверхів, супутніх об`єктів повсякденного обслуговування населення, комунальних об`єктів, об`єктів загальноміського та районного значення. Переважним видом використання даної зони є розміщення багатоквартирних житлових будинків, від 5-ти поверхів та вище. Таким чином, Департамент зазначає, що наміри забудови земельної ділянки за зазначеною вище адресою у повній мірі відповідають вимогам містобудівної документації, а тому з урахуванням положень ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», законні підстави для відмови Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки за зазначеною вище адресою були відсутні.
		Що стосується тверджень позивача про те, що містобудівні умови та обмеження містять недостовірні відомості про відповідність цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації, то відповідач вважає, що це не відповідає дійсності, адже у оскаржуваних містобудівних умовах та обмеженнях зазначені повні відомості щодо земельної ділянки та достовірна інформація щодо функціонального призначення території відповідно до містобудівної документації. Доказів, які б це спростовували, позивачем не надано. До того ж відповідач вказує, що у позовній заяві позивачем не наведено жодного обґрунтованого доводу щодо порушення вимог законодавства при наданні управлінням містобудівних умов та обмежень, також позивачем по справі не зазначеного жодного нормативного акту, який, на думку позивача, був порушений.
		Щодо доводів позивача стосовно зміни орендарем цільового призначення земельної ділянки, відповідач вказує наступне. Як зазначено позивачем у позові, цільове призначення земельної ділянки за адресою: м. Одеса, Гагаринське плато, 4 - для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі, господарських споруд та благоустрою прилеглої території. Проте, на думку відповідача, такі твердження позивача не відповідають дійсності, оскільки відповідно до даних державного земельного кадастру, витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 06.04.2017р. це є саме видом використання земельної ділянки, який власник або користувач земельної ділянки відповідно до зазначених вище норм законодавства визначає самостійно. Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що наміри забудови земельної ділянки за адресою: м. Одеса, Гагаринське плато, 4, цілком відповідають встановленим вимогам для використання земель житлової та громадської забудови, а також вимогам містобудівної документації. До того ж будівництво жилих будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом не змінює категорію земель, а лише змінює вид використання земельної ділянки, що є правом її користувача відповідно до частини 5 статті 20 Земельного кодексу України, та спростовує доводи позивача про неможливість використання такої земельної ділянки для будівництва.
		Відтак, відповідач  Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. 
		10.04.2023 до господарського суду від третьої особи - КП Будова надійшли письмові пояснення щодо позову (вх.№ 11499/23), в яких третя особа із заявленими позовними вимогами не згодна, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Так, третя особа вважає, що здійснення КП «Будова» забудови земельної ділянки в місті Одесі, Гагарінське плато, 4 відповідає положенням містобудівної документації. 
		До того ж третя особа вважає, що немає правових підстав для розірвання договору у судовому порядку з тих підстав та нормативного обґрунтування, які визначені позивачем. Так, орендодавець просить розірвати договір у зв`язку з істотним, на його думку, порушенням орендарем договору оренди землі, але, при цьому, позивач жодним чином не обґрунтовує та не доводить істотність порушення, про яке він стверджує: ані завдану шкоду, ані того, чого саме позбавляється позивач (на що він розраховував при укладенні договору), ані різницю між тим, на що він розраховував при укладенні договору оренди землі і тим, що він зміг отримати в дійсності. Метою укладення позивачем договору оренди землі, на якій розташоване належне на праві власності орендарю нерухоме майно, строком на 49 років є отримання позивачем орендної плати. Але саме розірвання договору оренди землі позбавляє значною мірою позивача того, на що він розраховував при укладенні договору, оскільки припиняє правову підставу сплати орендних платежів. За відсутності обставин, які б свідчили про неможливість досягнення позивачем як стороною договору оренди мети укладення ним договору (отримання плати за оренду земельної ділянки) та обставин неотримання того, на що розраховував орендодавець, укладаючи спірний договір, позивачем не доведено істотного порушення відповідачем - ПП «Дофін» умов договору оренди землі.
		Крім того, третя особа вказує, що оскільки позивач визначає підставою позовних вимог істотне порушення договору оренди землі у виді використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням, у даному випадку застосуванню підлягають висновки Верховного Суду у справі №916/1998/19 з подібних правовідносин за участю Одеської міської ради за її позовом про розірвання договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку. За результатом розгляду справи № 916/1998/19 Верховним Судом прийнято постанову від 14.07.2020 р., якою залишені без змін судові рішення першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову Одеської міської ради повністю. 
		Також третя особа вказує, що розірвання договору оренди землі є неефективним способом захисту інтересу Одеської міської ради, а подальша реалізація договору оренди землі є можливою.
		Поряд з цим, третя особа вказує, що бездіяльність позивача призвела до можливості побудови відповідачем чотирьох багатоповерхових житлових будинків, розташованих на даний час на спірній земельній ділянці, тому невиконання позивачем своїх обов`язків, передбачених договором, та законодавством у сфері місцевого самоврядування та містобудування, є підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги про повернення земельної ділянки шляхом знесення розміщених на ній будівель, заявленої в позові.
		11.04.2023 до господарського суду від відповідача - ПП Дофін надійшов відзив на позовну заяву (вх.№ 11754/23), в якому відповідач-1 із заявленими позовними вимогами не згоден, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Так, відповідач-1 вказує, що здійснення забудови земельної ділянки в місті Одесі, Гагарінське плато, 4, багатоквартирними жилими будинками відповідає положенням містобудівної документації. 
		Також відповідач-1 наполягає на тому, що відсутні правові підстави для розірвання договору у судовому порядку з тих підстав та нормативного обґрунтування, які визначені позивачем, оскільки позивачем не доведено істотного порушення відповідачем - ПП «Дофін» умов договору оренди землі. При цьому відповідач-1 зазначає, що за умов того, що Генеральний план м. Одеси розроблений та затверджений саме в інтересах територіальної громади м. Одеси, а забудова земельної ділянки в місті Одесі, Гагарінське плато, 4, багатоквартирними жилими будинками відповідає положенням Генерального плану м. Одеси та зонінгу, відповідно зазначена земельна ділянка за основним цільовим призначенням відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови, тому доводи позивача про нібито порушення інтересів територіальної громади щодо реалізації принципу забезпечення раціонального використання та охорони земель є необґрунтованими та суперечливими з огляду на наведену містобудівну документацію, затверджену самим же позивачем.
		Крім того, відповідач-1 вважає, що такий спосіб захисту як розірвання договору оренди землі є неефективним способом захисту інтересів територіальної громади, представником якої є позивач, тим більш, що подальша реалізація договору оренди землі є можливою.
		Разом з тим, відповідач-1 вказує, що позивач не здійснював контроль за використанням земельної ділянки, не заперечував проти будівництва та не звертався до суду за захистом свого права протягом тривалого строку. Така бездіяльність орендодавця протягом тривалого строку призвела до можливості побудови відповідачем чотирьох багатоповерхових житлових будинків, розташованих на даний час на спірній земельній ділянці. Сам факт виявлення орендодавцем обставин здійснення орендарем будівництва житлових будинків на орендованій земельній ділянці не означає, що ці будівлі підлягають обов`язковому знесенню. Сторони можуть прийняти й інші рішення щодо подальших правових наслідків цих дій орендаря, про це свідчить, зокрема, і звернення Одеської міської ради з позовом до ПП «Дофін» у справі №916/1431/22 про стягнення орендної плати за використання останнім земельної ділянки саме для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури. 
		Більш того, відповідач-1 зазначає, що ПП «Дофін» на адресу ОМР було направлено лист від 07.07.2022 року №07-22/1 для приведення правовідносин у відповідність до містобудівної документації та чинного законодавства шляхом надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато, 4, зі зміною її цільового призначення з експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі, господарських споруд та благоустрою прилеглої території (згідно КВЦПЗ-В.03.15) на будівництво житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом (згідно КВЦПЗ-В02.10). Але будь-якої відповіді зі сторони ОМР на адресу ПП «Дофін» не надходило. Наведене, на думку відповідача-1, свідчить, що останній мав на меті привести правовідносини у відповідність до містобудівної документації та чинного законодавства, але жодних дій зі сторони позивача щодо розгляду вказаного листа не було здійснено.
		Більш того, з врахуванням матеріалів справи, а саме листів Департаменту земельних ресурсів ОМР вбачається, що ОМР повідомляла ПП «Дофін» про необхідність усунення порушень, а отже мала на меті спонукати відповідача-1 до приведення правовідносин у відповідність до містобудівної діяльності. Але після отримання позивачем листа ПП «Дофін» жодної відповіді останнім не отримано. Відтак, відповідач-1 вважає, що невиконання позивачем своїх обов`язків, передбачених договором та законодавством у сфері місцевого самоврядування та містобудування, є підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги про повернення земельної ділянки шляхом знесення розміщених на ній будівель, заявленої в позові.
		В судовому засіданні 12.04.2023 оголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 28.04.2023, про що ухвалою суду від 12.04.2023 р. повідомлено відповідача-2 - Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради в порядку ст. 120 ГПК України.
		25.04.2023 до суду від Національного антикорупційного бюро України надійшла заява (вх.№ 13527/23), відповідно до якої останнє просить суд залучити бюро до участі у справі №916/326/23 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача. В обґрунтування вказаної заяви заявник зазначив, що питання щодо нецільового використання земельної ділянки з кадастровим номером 5110137500:51:005:0083 за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато, 4, а також розміру збитків, завданих внаслідок такого користування, є, зокрема, предметом вивчення та дослідження детективами Національного бюро у кримінальному провадженні № 42017000000001097 від 10.04.2017.
		27.04.2023 року від позивача до суду надійшла заява (вх. № 13888/23) про залучення до участі у справі № 916/326/23, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Державну інспекцію архітектури та містобудування України, оскільки предметом спору серед заявлених вимог є вимога про анулювання Дозволу на виконання будівельних робіт від 23.08.2018 р. № IV 113182351444. Оскільки зазначений дозвіл на виконання будівельних робіт був виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України, юридичну особу якої було припинено, позивач просив суд залучити в якості третьої особи саме Державну інспекцію архітектури та містобудування України, вказуючи, що на останню покладено виконання функцій з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
		28.04.2023 до господарського суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача  ПП „Дофін (вх.№14060/23). Так, позивач стверджує, що договором оренди землі від 06.04.2017 р. встановлена істотна умова договору щодо зобов`язання ПП «Дофін» використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, згідно з п. 5.1. договору, та зазначено наслідки у разі невиконання обов`язків другою стороною. Однак, ПП «Дофін» п. 5.1 розділу 5 даного договору було порушено шляхом знесення адміністративної будівлі, для експлуатації якої була надана в оренду спірна земельна ділянка, що унеможливлює подальшу реалізацію умов вказаного договору оренди землі. З урахуванням вищевикладеного, позивач вважає посилання відповідача - ПП «Дофін» у відзиві на позов на постанову Верховного Суду у справі № 916/1998/19 необґрунтованими, оскільки підстави позову у даній справі та у справі № 916/1998/19 не є тотожними, адже підставою позову Одеської міської ради у справі № 916/1998/19 було порушення саме виду використання земельної ділянки. Таким чином, на підставі зазначених доводів та з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, позивач вважає, що порушення ПП «Дофін» умов використання земельної ділянки, визначених у п. 5.1 договору оренди землі від 06.04.2017 р., а також норм законодавства є підставою для задоволення позовних вимог Одеської міської ради у даній справі про розірвання договору оренди. Наразі, позивач заперечує проти доводів відповідача-1 про те, що позивач не здійснював контроль за використанням земельної ділянки.
		До того ж позивач вказує, що вимога про зобов`язання ПП «Дофін» повернути на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 51 10137500:51:005:0083, площею 1,5953 га, за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато, 4, привівши її у придатний до використання стан шляхом знесення розміщених на ній будівель, по-перше, відповідає змісту статті 152 Земельного кодексу України та умовам договору оренди, а по-друге, означає приведення орендарем земельної ділянки у стан, придатний для її подальшого використання за цільовим призначенням.
		Щодо вимог Одеської міської ради стосовно визнання протиправними та скасування наказу та Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, виданих Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради, припинення права ПП «Дофін» на виконання будівельних робіт та анулювання дозволу на виконання будівельних робіт, позивач звертає увагу на те, що відповідач-1 у відзиві на позов не заперечує, що ці вимоги є похідними від основної вимоги про розірвання договору оренди землі.
		Також позивач просив суд поновити йому пропущений процесуальний строк на подання відповіді на відзив.
		В судовому засіданні 28.04.2023 судом було поновлено позивачу процесуальний строк на подання відповіді на відзив. Також, в судовому засіданні представники ОМР та Департаменту земельних ресурсів ОМР підтримали подану заяву Національного антикорупційного бюро України, просили суд її задовольнити та залучити останнє до участі у справі в якості третьої особи. 
		Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.04.2023 у справі № 916/326/23 заяву Одеської міської ради про залучення до участі у справі третьої особи (вх. № 13888/23 від 27.04.2023) задоволено та залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів  Державну інспекцію архітектури та містобудування України, при цьому підготовче засідання відкладено на 10.05.2023 р. Наразі, в судовому засіданні 28.04.2023 судом було залишено на розгляді заяву Національного антикорупційного бюро України про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - на задоволення клопотання представників ПП Дофін та КП Будова для надання часу останнім ознайомитись із вказаною заявою та підготувати письмові пояснення. 
		08.05.2023 до господарського суду від відповідача - ПП Дофін надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх.№15047/23), в яких відповідач-1 вважає безпідставними і необґрунтованими доводи позивача про порушення ним умов використання земельної ділянки, також зазначає, що позивачем не доведено істотного порушення відповідачем умов договору оренди землі. Наразі, відповідач-1 вважає, що саме висновки Верховного суду, викладені в постанові від 14.07.2020 у справі №916/1998/19 щодо застосування наведених в ній норм права, є обов`язковими для Одеської міської ради відповідно до ч. 5 ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус судій». Але, незважаючи на обов`язковість вказаних висновків, Одеська міська рада звертається до суду з такими ж позовними вимогами (основними) до ПП «Дофін» та за таких же обставин у даній судовій справі, як і у справі №916/1998/19. Поряд з цим, відповідач-1 підтримує свою позицію про те, що позивач не здійснював контроль за використанням земельної ділянки, не заперечував проти будівництва та не звертався до суду за захистом свого права протягом тривалого строку. Щодо посилання позивача у відповіді на відзив на постанову Великої Палати від 02.11.2022 у справі №922/3166/20, відповідач-1 зауважує, що спірні правовідносини у справі №922/3166/20 та у даній справі не є подібними, оскільки суди у зазначеній справі виходили, зокрема, з обставин порушення відповідачем-1 вимог земельного та містобудівного законодавства України та здійснення самовільного будівництва за відсутності дозвільних документів.
		10.05.2023 до господарського суду від відповідача - ПП Дофін надійшли заперечення проти заяви про вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національного антикорупційного бюро України (вх. № 15387/23).
		Також, 10.05.2023 до суду від третьої особи - КП Будова надішли заперечення проти заяви про вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національного антикорупційного бюро України (вх. № 15450/23).
		В судовому засіданні 10.05.2023 представники ПП Дофін та КП Будова заперечили проти задоволення заяви Національного антикорупційного бюро України, з підстав викладених у поданих до суду запереченнях (вх.№15387/23 та вх.№15450/23 від 10.05.2023).
		Ухвалою господарського суду від 10.05.2023 заяву Національного антикорупційного бюро України (вх. № 13527/23 від 25.04.2023) задоволено та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача  Національне антикорупційне бюро України, при цьому підготовче засідання відкладено на 05.06.2023 р. Також у вказаній ухвалі судом позивача було зобов`язано надіслати Національному антикорупційному бюро України копію позовної заяви з додатками, а відповідачам та третім особам - КП "Будова" і Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради  запропоновано надіслати на адресу Національного антикорупційного бюро України надіслати копії відзивів на позов та письмових пояснень третіх осіб щодо позову з доданими до них документами відповідно, докази надсилання надати до суду. 
		15.05.2023 до суду від Національного антикорупційного бюро України надійшла заява (вх.№ 16059/23), згідно якої 3-я особа просила суд забезпечити участь представника НАБУ в судових засіданнях у справі №916/326/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, з використанням системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon", яка задоволена ухвалою суду від 22.05.2023.
		16.05.2023 від третьої особи - КП Будова до суду супровідним листом були надані докази направлення на адресу НАБУ копії пояснень щодо позову у справі № 916/326/23 (вх.16081/23).
		Також 16.05.2023 від позивача до господарського суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення копії позовної заяви з доданими до неї документами на адресу Національного антикорупційного бюро України (вх. № 16186/23).
		29.05.2023 від третьої особи  Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів надіслання на адресу Національного антикорупційного бюро України пояснень Департаменту на позовну заяву (вх. № 17572/23).
		30.05.2023 року до суду від третьої особи  НАБУ надійшли пояснення щодо позовної заяви (вх.№ 17790/23), в яких третя особа вважає позов обґрунтованим, з огляду на таке. Так, третя особа зазначає, що ПП «Дофін» допустило порушення п. 5.1 договору щодо цільового використання земельної ділянки, що має істотний характер, оскільки територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради значною мірою була позбавлена того, що розраховувала одержати при укладенні договору, а саме раціонального використання земельної ділянки відповідно до її цільового призначення. В свою чергу, порушення ПП «Дофін» умов використання земельної ділянки, визначених договором, а також норм законодавства є підставою для розірвання спірного договору. Також третя особа вважає, що вимога про повернення земельної ділянки є похідною від вимоги про розірвання спірного договору та є ефективним способом захисту, що спрямований на відновлення порушеного права територіальної громади м. Одеса щодо повернення земельної ділянки у розпорядження територіальної громади та забезпечення раціонального використання земельної ділянки відповідно до її цільового призначення. Щодо вимог про скасування містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки та анулювання дозволу, третя особа вказує, що, враховуючи те, що цільове призначення земельної ділянки, на якій виконуються будівельні роботи, не відповідає об`єкту будівництва, органи державного архітектурно-будівельного контролю у разі дотримання вимог вищевказаних правових норм та критеріїв, повинні були відмовити у видачі спірних містобудівних умов та обмежень, а також дозволу з підстав, передбачених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".
		05.06.2023 року від відповідача - ПП "Дофін" до суду надійшло клопотання про витребування доказів (вх. № 18268/23), в якому відповідач просив витребувати у НАБУ документи, які перелічені на аркушах 126-127 судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи від 18.12.2020 № 18/12-20. 
		Судове засідання, призначене на 05.06.2023 року, не відбулось, у зв`язку з перебуванням судді Мостепаненко Ю.І. з 29.05.2023 на лікарняному, про що секретарем судового засідання складено відповідну довідку.
		У зв`язку з виходом судді Мостепаненко Ю.І. з лікарняного, ухвалою суду від 16.06.2023 р. призначено підготовче засідання у справі № 916/326/23 на 26.06.2023.
		19.06.2023 до суду від Національного антикорупційного бюро України надійшла заява (вх.№ 20096/23), згідно якої 3-я особа просить суд забезпечити його участь в судових засіданнях у справі №916/326/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, з використанням системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon".
		Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.06.2023 р. вказану Національного антикорупційного бюро України про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх.№20096/23 від 19.06.2023 р.) задоволено, постановлено здійснити проведення судового засідання, яке призначене на 26.06.2023, за участю представника НАБУ в режимі відоеконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon".
		23.06.2022 року від третьої особи - Державної інспекції архітектури та містобудування України до суду надійшли пояснення щодо позову (вх.№ 20784/23), в яких третя особа вважає, що, з огляду на те, що Одеською міською радою заявлено позов до відповідачів  ПП „Дофін та Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, і останній є державним органом, відповідно даний спір виник між двома державними органами, тобто спір держави із самою собою. При цьому, третя особа посилається на позицію ВП ВС постанові від 30.09.2020 у справі № 815/6347/17, за якою спір між державними органами не відповідатиме меті ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, оскільки зводитиметься до розгляду державою в особі уповноваженого нею органу (суду) спору між іншими її органами, тобто спору держави із самою собою. З огляду на вищезазначене, третя особа вважає, що спір між державними органами не підлягає вирішенню у судах жодної юрисдикції, а отже не може бути предметом розгляду в господарському суді. 
		Також третя особа вказує, що саме органи державної влади та органи місцевого самоврядування, відповідальні за розробку та затвердження містобудівної документації, діючи з дотриманням принципів належного урядування, повинні забезпечувати збалансований підхід до різних інтересів. Відтак, слід виходити з презумпції, що містобудівна документація, яку розроблено та затверджено у встановленому порядку, враховує державні, громадські та приватні інтереси. Тому видання містобудівних умов та обмежень на підставі та у повній відповідності до містобудівної документації свідчить про взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій. Навпаки, у разі відхилення містобудівних умов та обмежень від містобудівної документації, постає питання про відповідність таких відхилень громадським та приватним інтересам. При цьому, законом не передбачено спеціальної процедури перевірки такої відповідності. Водночас, загальний порядок затвердження та внесення змін до генерального плану передбачено ст. 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" № 3038. З огляду на вищенаведене, у разі необхідності надання містобудівних умов, які не відповідають містобудівній документації на місцевому рівні, необхідно вносити зміни до відповідної містобудівної документації у порядку, передбаченому Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" № 3038. Аналогічна позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 826/13852/17. Таким чином, анулювання дозволу на будівництво є заходом впливу за вчинене правопорушення, що має застосовуватися за визначених пунктом 3 частини шостої статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» умов.
		26.06.2023 від третьої особи  КП „Будова до суду надійшла заява про зупинення провадження у даній справі до ухвалення судом рішення по суті по справі за ЄРДР 42017000000001097 (вх. № 21054/23). 
		Під час підготовчого засідання 26.06.2023 судом було розглянуто клопотання ПП "Дофін" про витребування доказів, за результатами чого судом оголошено протокольну ухвалу, якою відмовлено у задоволенні зазначеного клопотання, з огляду на його необґрунтованість. Також за результатами розгляду заяви КП "Будова" про зупинення провадження у справі судом оголошено протокольну ухвалу, якою відмовлено у її задоволенні, з огляду на її необґрунтованість. 
		Так, в засіданні суду 26.06.2023 судом оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи №916/326/23 до розгляду по суті в засіданні суду на 06.07.2023. 
		В судовому засіданні 06.07.2023 оголошено протокольну ухвалу про перерву в розгляді справи по суті до 11 липня 2023. 
		07.07.2023 від третьої особи  НАБУ до суду надійшла заява про розгляд справи, що призначено на 11.07.2023, за відсутності представника НАБУ (вх. № 22648/23).
		10.07.2023 відповідачем  ПП „Дофін подано до суду письмові пояснення до судових дебатів (вх. № 22705/23), в яких відповідач вважає заявлений позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Проте, у випадку незгоди судом із запереченнями відповідача проти позову та визнання судом позовних вимог обґрунтованими та доведеними, відповідач просить застосувати до спірних правовідносин положення ч. 4 ст. 267 ЦК України та відмовити у позові Одеської міської ради у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої ПП «Дофін» заявлено в окремій заяві (вх. № 22915/23 від 11.07.2023). 
		В судове засідання 11.07.2023 представник відповідача - Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради та представники третіх осіб  НАБУ і Державної інспекції архітектури та містобудування України не з`явились, про дату і час розгляду справи повідомлені належним чином. 
		Під час розгляду справи в судовому засіданні 11.07.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити у повному обсязі, наразі представник позивача заперечував проти застосування позовної давності. Натомість представник відповідача-1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник третьої особи - Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради підтримав позовні вимоги позивача. Представник третьої особи  КП „Будова проти задоволення позову заперечував. 
		Враховуючи ту обставину, що в умовах воєнного стану суди продовжують працювати в штатному режимі, з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи з метою забезпечення доступу до правосуддя, гарантованого державою та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, справа розглянута судом в межах розумного строку.
		В судовому засіданні від 11.07.2023 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення учасників справи, суд встановив наступне.
		22 грудня 2016 року між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради (продавець), від імені якої діяв Департамент комунальної власності Одеської міської ради, та Приватним підприємством „Дофін (покупець) було укладено:
		- договір купівлі-продажу, зареєстрований в реєстрі за № 3200, згідно якого продавець продав, а покупець купив індивідуально визначене майно комунальної власності у вигляді 1/2 частки офіційної резиденції виконавчого комітету Одеської міської ради, що складає 364,95 кв.м, від загальної площі, розташованої за адресою: м. Одеса, Гагаринське плато, 4, яка складається з основної будівлі літ. «А», загальною площею 729,90 кв.м, жилою площею - 56,0 кв.м, бесідки літ. «Б», гаражу літ. «В», сторожки літ. «Г», навісу літ. «Д», сараю літ. «Е», відображених у технічному паспорті.
		- договір купівлі-продажу, зареєстрований в реєстрі за № 3201, згідно якого продавець продав, а покупець купив індивідуально визначене майно комунальної власності у вигляді 1/2 частки офіційної резиденції виконавчого комітету Одеської міської ради, що складає 364,95 кв.м, від загальної площі, розташованої за адресою: м. Одеса, Гагаринське плато, 4, яка складається з основної будівлі літ. «А», загальною площею 729,9 кв.м, жилою площею - 56,0 кв.м, бесідки літ. «Б», гаражу літ. «В», сторожки літ. «Г», навісу літ. «Д», сараю літ. «Е», відображених у технічному паспорті. 
		24 січня 2017 року між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради (продавець), від імені якої діяв Департамент комунальної власності Одеської міської ради, та Приватним підприємством „Дофін (покупець) було укладено:
		- договір про повний розрахунок, зареєстрований в реєстрі за № 38, яким підтверджено факт повного розрахунку ПП „Дофін за договором купівлі-продажу від 22.12.2016 р. № 3200 виконання умов, передбачених розділом 2 зазначеного договору;
		-акт приймання-передачі індивідуального визначеного майна комунальної власності у вигляді 1/2 частки офіційної резиденції виконавчого комітету Одеської міської ради, що розташована за адресою: м. Одеса, Гагаринське плато, 4, на підставі договору купівлі-продажу від 22.12.2016 р. № 3200 і договору про повний розрахунок від 24.01.2017 р. № 38;
		-договір про повний розрахунок, зареєстрований в реєстрі за № 39, яким підтверджено факт повного розрахунку ПП „Дофін за договором купівлі-продажу від 22.12.2016 р. № 3201 виконання умов, передбачених розділом 2 зазначеного договору;
		- акт приймання-передачі індивідуального визначеного майна комунальної власності у вигляді 1/2 частки офіційної резиденції виконавчого комітету Одеської міської ради, що розташована за адресою: м. Одеса, Гагаринське плато, 4, на підставі договору купівлі-продажу від 22.12.2016 р. № 3201 і договору про повний розрахунок від 24.01.2017 р. № 39.
		Відтак, ПП „Дофін на підставі вказаних договорів набуло право власності на об`єкт нерухомості, що розташовано за адресою: м. Одеса, Гагаринське плато, 4. 
		Рішенням Одеської міської ради від 15.03.2017 року № 1831-VII „Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1,5953 га, за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато, 4 та надання її в оренду Приватному підприємству „Дофін було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110137500:51:005:0083), площею 1,5953 га (категорія земель за основним цільовим призначенням  землі житлової та громадської забудови, за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато, 4; також надано ПП „Дофін вказану вище земельну ділянку в оренду строком на 49 років, цільове призначення  В.03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, вид використання  для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі, господарських споруд та благоустрою прилеглої території. При цьому, вказаним рішенням затверджено проект договору оренди землі між Одеською міською радою і ПП „Дофін, а також орендну плату в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. В п. 5.1 вказаного рішення Одеської міської ради від 15.03.2017 року № 1831-VII зобов`язано ПП „Дофін дотримуватись положень статті 96 Земельного кодексу України, виконувати вимоги та умови землекористування, передбачені договором оренди землі, визначені службами й організаціями міста та області, викладені в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
		06 квітня 2017 року між Одеською міською радою (орендодавець) та Приватним підприємством Дофін (орендар) було укладено договір оренди землі, відповідно до п. 1.1 якого позивач як орендодавець на підставі Закону України Про оренду землі та рішення Одеської міської ради № 1831-VI від 15.03.2017 р. надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку, площею 1,5953 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато, земельна ділянка 4, кадастровий номер 5110137500:51:005:0083, для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі, господарських споруд та благоустрою прилеглої території. 
		В п. 1.2 договору вказано, що земельна ділянка кадастровий номер 5110137500:51:005:0083, яка є об`єктом оренди, належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Одеси на підставі Закону України від 06.09.2012 року за № 5245-VІ „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності. Реєстрація права власності на об`єкт оренди здійснюється згідно із Законом України від 14.05.2013 року за № 233-VІІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку державної реєстрації речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності у зв`язку і їх розмежуванням та відповідно до ст. 28 Закону України від 26.11.2015 року № 834-VІІ "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, одночасно із державною реєстрацією права оренди. Зазначена земельна ділянка сформована із земель комунальної власності територіальної громади міста Одеси.
		Згідно п. 2.1 договору в оренду передається земельна ділянка площею 1,5953 га, у тому числі по угіддях: капітальна одноповерхова забудова - 0,0587 га; тимчасова - 0,0132 га; під спорудами - 0,0196 га; під проїздами, проходами та площадками - 0,2345 га; під зеленими насадженнями  1,1890 га; під спортивними майданчиками  0,0803 га.
		Відповідно до п. 2.2 договору на земельній ділянці розташовано об`єкт нерухомого майна: офіційна резиденція виконавчого комітету Одеської міської ради, яка належить ПП „Дофін, а саме: 1/2 частка - на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22 грудня 2016 року приватним нотаріусом одеською міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим № 3200, з договором про повний розрахунок, посвідченим 24 січня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим № 38, право власності на яку 24.01.2017 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., номер запису про право власності: 18689892, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 984508251101, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 78757874, виданим 24.01.2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю.; інша 1/2 частка - на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22 грудня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та реєстровим № 3201, з договором про повний розрахунок, посвідченим 24 січня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим № 39, право власності на яку 24.01.2017 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., номер запису про право власності: 18690229, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 984508251101, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 78759138, виданим 24.01.2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. Інженерне забезпечення об`єкту - від існуючих міських мереж.
		Пунктом 2.3 договору передбачено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладання договору становить 14369787,63 грн. згідно витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси № 1 від 15.03.2017 р., виданим відділом у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.
		За положеннями п. 2.4 договору недоліків, що можуть перешкоджати ефективному використанню земельної ділянки, яка передається в оренду - не встановлено.
		Пунктом 3.1 договору встановлено, що договір укладено на 49 (сорок дев`ять) років для експлуатації, обслуговування адміністративної будівлі, господарських споруд та благоустрою прилеглої території.
		Згідно п. 3.2 договору після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 (шістдесят) днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
		Відповідно до п. 4.1 договору орендна плата за земельну ділянку площею 1,5953 га розрахована у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та складає 431093,63 грн. на рік. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій безготівковій формі.
		Пунктом 4.2 договору передбачено, що розмір орендної плати встановлюється згідно рішень Одеської міської ради у відповідності до розрахунку розміру орендної плати та може збільшуватися Одеською міською радою в межах передбачених законодавством. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації у порядку, визначеному законодавством.
		За умовами п. 4.3 договору орендна плата сплачується орендарем рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця на вказані в договорі реквізити.
		За положеннями п. 4.4 договору орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності.
		Згідно п. 4.6 договору орендар надає виконавчому органу Одеської міської ради щодо забезпечення реалізації повноважень Одеської міської ради у галузі земельних відносин копію платіжного документу щодо внесеної орендної плати за його вимогою.
		В розділі 5 договору наведені „Умови використання орендарем земельної ділянки. Так, відповідно до п. 5.1 договору земельна ділянка передається в оренду Приватному підприємству Дофін для експлуатації, обслуговування адміністративної будівлі, господарських споруд та благоустрою прилеглої території.
		В п. 5.2 договору передбачено, що категорія земель за основним цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови; вид цільового призначення згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель - В.03.15 (для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови).
		В п. 5.3 договору наведені умови збереження стану об`єкта оренди: забезпечення належного санітарного, протипожежного, екологічного стану земельної ділянки, будівель і споруд, що розташовані на ній та охорони зелених насаджень.
		За положеннями п. 6.1 договору об`єкт оренди за цим договором вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди.
		В розділі 7 договору визначено умови повернення земельної ділянки. Згідно п. 7.1 договору після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. Орендодавець у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов`язаних із
		зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному сторонами. Якщо сторонами не досягнуто згоди про розмір відшкодування збитків, спір розв`язується у судовому порядку.
		Здійснені орендарем без згоди орендодавця втрати на поліпшення орендованої земельної ділянки, які неможливо відокремити без заподіяння шкоди цій ділянці, не підлягають відшкодуванню (п. 7.2).
		Поліпшення стану земельної ділянки, проведені орендарем за письмовою згодою з орендодавцем землі відшкодуванню не підлягають (п. 7.3).
		За умовами п. 9.1.1., 9.1.3 п. 9.1 договору орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за її цільовим призначенням згідно з п. 5.1. цього договору, додержання орендарем екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, державних стандартів, норм і правил, проектних рішень, місцевих правил забудови населених пунктів; вимагати дострокового розірвання договору у разі невиконання орендарем його обов`язків, передбачених Законом України Про оренду землі, цим договором, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
		Згідно п. 9.2 договору орендодавець зобов`язаний передати у користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди, та придатну для використання за цільовим призначенням; здійснювати контроль за використанням земельної ділянки відповідно до її цільового призначення та умов її надання.
		В п. 9.3.1., 9.3.2. п. 9.3 договору вказано, що орендар має право приступати до використання земельної ділянки після державної реєстрації права оренди земельної ділянки відповідно до закону; самостійно визначати напрями своєї господарської діяльності відповідно до призначення земельної ділянки та умов договору.
		Відповідно до п. 9.4.1., 9.4.3 п. 9.4 договору орендар зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди зобов`язання, додержувати вимог, встановлених Законом України Про оренду землі, виконувати обов`язки відповідно до умов договору і Земельного кодексу України; використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, згідно з п. 5.1. договору, забезпечити належний санітарний, протипожежний, екологічний стан земельної ділянки, будівель і споруд, розташованих на ній. 
		За умовами п. 12.4 договору розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається.
		За положеннями п. 14.1 договору цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його нотаріального посвідчення. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону та виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.
		Як вбачається зі змісту договору, цей договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 06.04.2017 р. та зареєстровано в реєстрі за № 792. 
		Таким чином, відповідно до п. 14.1 договору оренди земельної ділянки, вказаний договір набрав чинності з 06.04.2017 р., тобто із дня його нотаріального посвідчення.
		Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5104180862017 від 15.03.2017 р., цільовим призначенням земельної ділянки за кадастровим номером 5110137500:51:005:0083, що розташована за адресою: Одеська область, м. Одеса, Гагарінське плато, 4 площею 1,5953 га, визначено В.03.15, що згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель відповідає цілі для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, категорія земель  землі житлової та громадської забудови, вид використання земельної ділянки  для експлуатації, обслуговування адміністративної будівлі, господарських споруд та благоустрою прилеглої території.
		Також згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 84472834 від 06.04.2017 р. право оренди земельної ділянки площею 1,5953 га, за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато, земельна ділянка 4, кадастровий номер 5110137500:51:005:0083, за ПП Дофін було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.04.2017 р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 
		Враховуючи викладене, суд доходить висновку про набуття ПП Дофін 06.04.2017 р. права оренди на вищевказану земельну ділянку згідно договору оренди від 06.04.2017 р., тобто з дня державної реєстрації права оренди.
		03.11.2017 р. ПП Дофін звернулось до Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради із заявою про розгляд містобудівного розрахунку за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато, 4, та про видачу містобудівних умов та обмежень.
		Як свідчать матеріали справи, наказом Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради 07.11.2017 р. за вих. № 01-06/189 були затверджені містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 07.11.2017 р. № 01-06/189 проектування будівництва жилих будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом, за рахунок знесення офіційної резиденції виконавчого комітету Одеської міської ради, яка складається з основної будівлі літ. „А, бесідки літ. „Б, гаражу літ. „В, сторожки літ. „Г, навісу літ. „Д, сараю літ. „Е, які належать Приватному підприємству „Дофін, на земельній ділянці, яка знаходиться в оренді у Приватного підприємства „Дофін за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато, 4.
		Відтак, ПП Дофін" було отримано в Управлінні архітектури та містобудування Одеської міської ради містобудівні умови і обмеження за вих. № 01-06/189 від 07.11.2017 р. забудови земельної ділянки № 223 за адресою: м. Одеса, Приморський район, Гагарінське плато, 4, щодо об`єкта будівництва  нове будівництво (будівництво жилих будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом за рахунок знесення офіційна резиденція виконавчого комітету Одеської міської ради, яка складається з основної будівлі літ. „А, бесідки літ. „Б, гаражу літ. „В, сторожки літ. „Г, навісу літ. „Д, сараю літ. „Е, які належать Приватному підприємству „Дофін, на земельній ділянці, яка знаходиться в оренді у Приватного підприємства „Дофін). 
		Наразі, слід зазначити, що в подальшому наказом Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради 01.02.2019 № 01-11/21 було затверджено додаток до містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07.11.2017 № 01-06/189, які затверджені наказом управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 07.11.2017 року № 01-06/189. Вказаний додаток є невід`ємною частиною цих містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07.11.2017 № 01-06/189. 
		В той же час, у серпні 2018 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України (на теперішній час ліквідована) було видано Приватному підприємству „Дофін, як замовнику, дозвіл на виконання будівельних робіт від 23.08.2018р. № IV 113182351444, згідно з яким генеральному підряднику  Колективному підприємству „Будова було дозволено здійснення будівництва  „Нове будівництво жилих будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато, 4.
		Так, Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на виконання наказу „Про здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності від 22.03.2021 р. № 177-ДК проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства під час використання земельної ділянки, площею 1,5953 га, з кадастровим номером 5110137500:51:005:0083, яка розташована за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато, 4. За результатами перевірки було складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 02.04.2021 р. № 177-ДК/161/АП/09/01-21, в якому вказано, що з урахуванням наявної інформації і документів, отриманих в ході перевірки, перевіряючими встановлено, що ПП „Дофін використовує земельну ділянку з кадастровим номером 5110137500:51:005:0083, площею 1,5953 га, яка розташована за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато, 4, у невідповідності з вимогами п. 5.1 договору оренди землі, серії та номер: 792 від 06.04.2017 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю.
		Про вказану перевірку та її результати Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Одеській області повідомило Одеську міську раду своїм листом від 05.04.2021 р. № 18-15-0.4-329/90-21, до якого було додано копію акта перевірки від 02.04.2021 р. № 177-ДК/161/АП/09/01-21.
		12.04.2021 Відділом самоврядного контролю за використанням і охороною земель та дотриманням вимог земельного законодавства Департаменту комунальної власності Одеської міської ради був проведений огляд земельної ділянки за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато, 4, за результатами якої складено акт огляду земельної ділянки від 12.04.2021 року. Згідно цього акту в ході обстеження працівниками вказаного Відділу встановлено, що на зазначеній земельній ділянці Колективним підприємством «Будова» здійснюється будівництво житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 23.08.2018 р. № IV 113182351444, зареєстрованого в ДАБІ України. При цьому, в акті зазначено, що проведення перевірки дотримання умов договору оренди землі від 06.04.2017 року, зареєстрованого за № 792, не вдалось, оскільки працівники БК „Будова не допустили на земельну ділянку, таким чином, порушуються вимоги п. 9.4.5 договору оренди землі. Так, працівниками вказаного Відділу підготовлено лист-повідомлення щодо проведення перевірки дотримання умов договору оренди землі. Також, в акті міститься посилання на п. 9.4.3 вказаного договору, за яким орендар зобов`язується використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення згідно п. 5.1 договору, в якому зазначається, що земельна ділянка передається в оренду Приватному підприємству Дофін для експлуатації, обслуговування адміністративної будівлі, господарських споруд та благоустрою прилеглої території. 
		Також, 26 квітня 2021 року Відділом самоврядного контролю за використанням і охороною земель дотримання земельного законодавства управління земельних ресурсів Департаменту комунальної власності Одеської міської ради було здійснено перевірку дотримання умов договору оренди землі від 06 квітня 2017 року, зареєстрованого за № 792 ПП „Дофін, за результатами якої складено акт перевірки від 26.04.2021 р. У вказаному акті зазначено, що земельна ділянка огороджена парканом та облаштована воротами; на паркані наявний інформаційний стенд, в якому зазначено, що БК «Будова» здійснює будівництво житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на підставі дозволу на виконання будівельних робіт № IV 113182351444 від 23.08.2018 р., зареєстрованого в ДАБІ України. Також вказано, що адміністративна будівля, господарські споруди демонтовані та благоустрій прилеглої території з зеленими насадженнями відсутній. З урахуванням викладеного, в акті встановлено, що ПП «Дофін» при використанні земельної ділянки з кадастровим номером 5110137500:51:005:0083 порушує вимоги п. 5.1 зазначеного договору оренди земельної ділянки від 06 квітня 2017 р., зареєстрованого за № 792.
		Наразі в матеріалах позову містяться копії листів Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 26.05.2021 за вих. № 01-13/96 та від 11.11.2021 р. № 01-13/1159 на адресу ПП „Дофін, в яких останнє повідомляється про виявлені перевіркою обставини і про необхідність усунення виявлених порушень, а саме приведення документів на право користування земельною ділянкою у відповідність до норм чинного законодавства України. За ствердженнями позивача, відповіді на зазначені листи на адресу Департаменту не надходили.
		Між тим матеріали справи не містять доказів направлення на адресу ПП „Дофін вказаних листів від 26.05.2021 за вих. № 01-13/96 та від 11.11.2021 р. № 01-13/1159, у зв`язку з чим доводи позивача про відсутність відповіді ПП „Дофін на ці листи з метою реагування на наведені в них порушення є безпідставними. 
		В подальшому Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради в листі від 31.10.2022 р. № 01-18/1189 у відповідь на лист юридичного департаменту Одеської міської ради надано інформацію стосовно земельної ділянки за адресою: м. Одеса, Гагаринське плато, 4, згідно з якою на момент обстеження станом на 26.10.2022 року на вказаній земельній ділянці (кадастровий номер 5110137500:51:005:0083) розташовано чотири багатоповерхових будівлі, будівельний кран та інша будівельна техніка, ділянка огорожена парканом та облаштована воротами.
		Таким чином, за ствердженнями позивача, ПП „Дофін при використанні земельної ділянки площею 1,5953 га, за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато, 4 (кадастровий номер 5110137500:51:005:0083), порушує п. 5.1 вищевказаного договору оренди землі, внаслідок чого територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, що тягне за собою неможливість для територіальної громади міста досягнення цілей договору та ефективного використання землі в інтересах громади. Наведені обставини позивачем визначені як підстава для розірвання спірного договору оренди землі в судовому порядку згідно ст. 651 ЦК України.
		Разом з тим, дослідивши зміст спірних правовідносин, стосовно доводів позивача про порушення ПП „Дофін п. 5.1 вищевказаного договору оренди землі в контексті невиконання останнім обов`язку щодо використання земельної ділянки саме за її цільовим призначенням, як це вказано в п. 9.4.3. п. 9.4 договору, суд зазначає наступне. 
		Так, цільове призначення земельної ділянки, переданої в оренду ПП „Дофін за спірним договором оренди, визначено саме в п. 5.2 договору, де вказано, що категорія земель за основним цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови; а вид цільового призначення згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель - В.03.15 (для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови).
		Відповідно до статті 1 Закону України Про землеустрій? цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
		Отже, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання. Поділ земельного фонду країни на категорії передбачено Земельним кодексом.
		При цьому, в силу положень ст. 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.
		Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:
		а) землі сільськогосподарського призначення;
		б) землі житлової та громадської забудови;
		в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
		г) землі оздоровчого призначення;
		ґ) землі рекреаційного призначення;
		д) землі історико-культурного призначення;
		є) землі лісогосподарського призначення;
		є) землі водного фонду;
		ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
		Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
		Отже, усі землі у межах України мають своє цільове використання, як це передбачено статтею 19 Земельного кодексу України, цільове використання земельних ділянок є одним із принципів земельного законодавства. За змістом статей 91, 96 Земельного кодексу України як власники, так і землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням. 
		Частиною 1 ст. 20 ЗК України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
		Отже, зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної ч. 1 ст. 19 ЗК України в іншу) здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.
		Згідно з частиною 5 статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
		Отже, цільове призначення земельної ділянки відповідно до законодавчо встановлених категорій земель визначається на підставі документації із землеустрою, а порядок використання земельної ділянки в межах певної категорії визначається землекористувачем самостійно, проте з обов`язковим дотриманням містобудівної документації та документації із землеустрою.
		Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).
		Єдина умова, яку встановлюють положення частини 5 статті 20 ЗК України при самостійному визначені виду використання земельної ділянки її власником/користувачем, є дотримання вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, та необхідність урахування містобудівної документації та документації із землеустрою. 
		Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом в постанові від 31.07.2019 у справі № 806/5308/15.
		Також слід зазначити, що наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 458 затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель (далі  Класифікація), яка була чинна до 18.04.2023 року, у зв`язку з прийняттям Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства № 586 від 22.03.2023.
		Відповідно до пунктів 1.2, 1.4 цієї Класифікації (в редакції, чинній на момент укладення договору і видачі оспорюваних містобудівних умов та обмежень), код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у Державному земельному кадастрі. Класифікація визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.
		Згідно з п.п. 10 пункту 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (в редакції, чинній на момент укладення договору і видачі оспорюваних містобудівних умов та обмежень), до Державного земельного кадастру вносяться відомості про земельні ділянки, зокрема про цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель), що включає такі складові: категорія земель згідно з підпунктом 6 пункту 22 цього Порядку; цільове призначення згідно з документацією із землеустрою; вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель згідно з частиною 5 статті 20 ЗК України.
		Згідно з Класифікацією до секції В належать землі житлової та громадської забудови, код 03.15  землі громадської забудови, для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.
		Правовий режим земель громадської та житлової забудови визначено у статті 38 ЗК України, згідно з якою до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктах, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель та споруд, інших об`єктів загального користування.
		Порядок використання зазначеної категорії земель регламентовано статтею 39 ЗК України, відповідно до якої використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
		Поняття "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки. 
		Отже, нецільовим використанням земельної ділянки з категорії земель житлової та громадської забудови є її використання за іншим призначенням, всупереч генеральному плану населеного пункту, іншій містобудівній документації, плану земельно-господарського устрою тощо, тобто всупереч земельному законодавству України. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі 915/47/17, від 31.07.2019 у справі N 806/5308/15, від 14.07.2020 у справі N 916/1998/19.
		Згідно з п. 2, 9 ст. 1 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності (в редакції, чинній на момент укладення договору і видачі оспорюваних містобудівних умов та обмежень, а також видачі дозволу на будівництво) генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
		Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. 
		Згідно з ч. 1, 2 ст. 18 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів. План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.
		Згідно з ч. 4 ст. 26 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
		Рішенням Одеської міської ради від 23.05.2015 №6489-VІ був затверджений Генеральний план м. Одеси, відповідно до якого земельна ділянка, яка розташована за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато, 4, розміщена на території житлово-громадської забудови, в зоні багатоквартирної житлової забудови за рахунок реконструкції території. 
		Рішенням Одеської міської ради 19.10.2016 р. № 1316-VІІ затверджено план зонування території (зонінгу) м. Одеси, відповідно до якого зазначена земельна ділянка знаходиться в зоні Ж-5п - в проектній зоні змішаної забудови, де можливо розміщення багатоповерхових житлових будинків, поверховістю вище ніж п`ять поверхів, супутніх об`єктів повсякденного обслуговування населення, комунальних об`єктів, окремих об`єктів загальноміського та районного значення. Переважним видом використання даної зони є розміщення багатоквартирних житлових будинків від 5-ти поверхів та вище.
		Так, як вбачається з п. 3 розділу „Загальні дані містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки із додатком до них (в редакції наказу управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 01.02.2019) „Відповідність цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні: згідно з договором оренди від 06.04.2017 р., який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 792, земельна ділянка, загальною площею 1,5953 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Гагаринське плато, будинок 4, кадастровий номер: 5110137500:51:005:0083, передається в оренду ПП „Дофін терміном на 49 років. Вид використання - для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі, господарських споруд та благоустрою прилеглої території. Категорія земель за основним цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови; вид цільового призначення згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель - В.03.15. «для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови». При цьому, вказаний пункт вказаних містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки містить також посилання на новий Генеральний план м. Одеси, затверджений рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 р. № 6489-VІ, План зонування території м. Одеси (зонінг), затверджений рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 р. № 1316-VІІ. 
		Крім того, як встановлено судом вище, згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5104180862017 від 15.03.2017 р., цільовим призначенням земельної ділянки за кадастровим номером 5110137500:51:005:0083, що розташована за адресою: Одеська область, м. Одеса, Гагарінське плато, 4 площею 1,5953 га, визначено В.03.15, що згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель відповідає цілі для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, категорія земель  землі житлової та громадської забудови, вид використання земельної ділянки  для експлуатації, обслуговування адміністративної будівлі, господарських споруд та благоустрою прилеглої території.
		Отже, враховуючи встановлене в п. 5.2 спірного договору цільове призначення  В.03.15 (для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови), та з огляду на те, що Генеральний план м. Одеси розроблений та затверджений саме в інтересах територіальної громади м. Одеси, і забудова земельної ділянки в місті Одесі, Гагарінське плато, 4, багатоквартирними жилими будинками відповідає положенням Генерального плану м. Одеси та зонінгу, відповідно, зазначена земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови, використовуються ПП „Дофін з дотримання умов договору щодо цільового призначення вказаної ділянки.
		Водночас, в п. 5.1 договору передбачено саме вид використання земельної ділянки: для експлуатації, обслуговування адміністративної будівлі, господарських споруд та благоустрою прилеглої території.
		З урахуванням наведених обставин, у даному випадку, мала місце зміна виду використання земельної ділянки її користувачем в межах однієї категорії земель, а саме земель житлової та громадської забудови, а не використання її відповідачем-1 спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням. Такий висновок щодо виду використання узгоджується також зі змістом рішенням Одеської міської ради від 15.03.2017 року № 1831-VII про надання спірної земельної ділянки в оренду Приватному підприємству „Дофін, в п. 2 якого вказано цільове призначення  В.03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, вид використання  для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі, господарських споруд та благоустрою прилеглої території. 
		Наразі, судом не приймаються до уваги посилання третьої особи  Департаменту земельних ресурсів на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель» від 27.05.2021 № 711-IX та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-ІХ, а в подальшому постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» від 28.07.2021 № 821 внесені зміни до статті 20 Земельного кодексу України та Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 17.10. 2012 № 1051 (із змінами), в результаті яких поняття «вид використання земельної ділянки» на теперішній час відсутнє. Адже, вказані зміни у законодавстві не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які виникли в результаті зміни ПП „Дофін виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель на момент початку забудови земельної ділянки. 
		Щодо такої зміни виду використання земельної ділянки, суд враховує, що в пункті 9.3.2 договору оренди землі від 06.04.2017 р. орендарю надано право самостійно визначати напрями своєї господарської діяльності відповідно до призначення земельної ділянки та умов договору.
		Щодо вимог про розірвання спірного договору з підстав істотного порушення ПП „Дофін умов цього договору, суд зазначає про таке. 
		Згідно положень ст. 1 Закону України Про оренду землі, ст. 93 Земельного кодексу України визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
		Статтею 792 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема, Законом України Про оренду землі.
		Положеннями ст. 13 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		Відповідно до ст. 17 Закону України Про оренду землі, об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
		За положеннями ст. 24 Закону України Про оренду землі орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати.
		Відповідно до статті 25 Закону України Про оренду землі орендар земельної ділянки має право, зокрема, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження.
		Згідно зі ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.
		Виходячи з положень п. 9.4.1., 9.4.3. п. 9.4 договору оренди від 06.04.2017 р. орендар зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди зобов`язання, додержуватись вимог, встановлених Законом України Про оренду землі, виконувати обов`язки відповідно до умов договору і Земельного кодексу України; використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, згідно з п. 5.1. договору.
		За умовами п.12.3 договору дія договору припиняється шляхом його розірвання:
		- за взаємною згодою сторін: 
		- за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.
		Також відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
		Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України). Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
		Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
		Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
		Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
		У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Така позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/2861/18 від 16.02.2021. 
		Так, суттю орендних правовідносин є користування об`єктом оренди за визначену плату. Одеська міська рада, укладаючи спірний договір оренди землі саме на 49 років з ПП „Дофін, як власником розташованого на земельній ділянці об`єкта нерухомості, мала розраховувати саме на отримання відповідної орендної плати, тим більш, що інше використання земельної ділянки, що розташована в зоні саме житлової забудови, неможливо крім визначеного її цільового призначення та з урахуванням наявності на ній об`єктів нерухомості відповідача - ПП „Дофін. 
		Зважаючи на викладене, на думку суду, в даному випадку, істотне порушення умов договору щодо використання ПП „Дофін земельної ділянки для будівництва житлових будинків, що б мало наслідком саме розірвання договору в судовому порядку, відсутнє. Стосовно доводів позивача про неотримання належної орендної плати, з огляду на рішення господарського суду Одеської області від 17.10.2022 у справі № 916/1431/22 про стягнення з ПП „Дофін коштів, яке не виконано, то такі судом до уваги не приймаються, оскільки така несплата не є підставою для розірвання договору. Отже, суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що міська рада позбавилася того, на що розраховувала при укладенні договору й не досягла його мети.
		Поряд з цим, суд зауважує, що позивач, який є власником землі та одночасно органом місцевого самоврядування, не міг не знати про видачу відповідачу-1 дозвільної документації на будівництво житлових будинків на орендованій останнім земельній ділянці. Адже, саме на позивача, згідно п. 9.2.2 договору, покладено обов`язок здійснювати контроль за використанням земельної ділянки відповідно до її цільового призначення та умов її надання. Саме нездійснення позивачем належного виконання своїх обов`язків спричинило виникнення даного спору, оскільки відповідач-1, отримавши відповідні дозвільні документи на будівництво, вважав, що діє правомірно, з огляду на те, що на протязі більш ніж 4 років жодних заборон для будівництва не існувало. Тим більш, після звернення міської ради до суду з позовом до орендаря про стягнення коштів (справа № 916/1431/22) останній продовжував забудову земельної ділянки. На думку суду, в даному випадку вбачається непослідовність у діях позивача, оскільки спочатку у 2017 році містобудівні умови і обмеження були погоджені Управлінням архітектури і містобудування Одеської міської ради, яке є структурним органом саме позивача, подалі у 2018 році відповідачу-1 видається дозвіл на будівництво, майже через 4 роки позивач стягує кошти за невідповідне внесення орендної плати, і майже через 5 років після забудови земельної ділянки чотирма багатоповерховими будинками позивачем заявляється позов про розірвання договору оренди. 
		Наразі слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (п.70, 71 рішення).
		Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі", п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, іntеraliа, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). 
		З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", заява № 36548/97, п. 58, ЕСНR 2002-VІІІ). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). 
		Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatismutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії-", заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). 
		Згідно ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Водночас необхідно зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20).
		Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - "non concedit contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі № 910/10444/20).
		Враховуючи викладене, суд вважає, що ПП „Дофін, здійснюючи забудову земельної ділянки після отримання дозвільної документації, у т.ч. оспорюваних містобудівних умов і обмежень забудови, вважав свою поведінку правомірною і мав "законні очікування" на відповідну добросовісну поведінку з боку позивача щодо тривалості оренди. Проте, не може вважатися добросовісною поведінка міськради, яка проявляється у тому, що, як встановлено судом, спочатку управління архітектури і містобудування Одеської міської ради, яке є структурним підрозділом позивача, незважаючи на його статус як окремої юридичної особи на час початку забудови, приймає рішення про видачу вказаних містобудівних умов і обмежень забудови, потім міська рада, дізнавшись про використання ПП „Дофін земельної ділянки з метою забудови, через 4 роки стягує з орендаря в судовому порядку плату за користування земельно ділянкою у зв`язку з вказаною метою, а потім після забудови земельної ділянки міська рада вже приймає рішення про розірвання договору оренди. Суперечлива поведінка позивача виявляється у погодженні спочатку всіх дій відповідача-1 і стягнення плати за таке використання відповідачем-1 земельної ділянки, а потім у намаганнях розірвати договір оренди з цих підстав користування.
		Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 14.05.2013 р. у справі Н.К.М. проти Угорщини зазначив, що ті, хто діє добросовісно на підставі закону, не повинні бути розчаровані в своїх законних очікуваннях без конкретних і переконливих причин.
		У справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" ЄСПЛ постановив, що стаття 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
		Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів.
		У рішенні Європейського суду з прав людини по справі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії зазначено, що ст. 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об`єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.
		Отже, оскільки право оренди є об`єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, то в даному випадку вимога про розірвання договору розцінюється судом як втручання в таке право. 
		Перший протокол Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України "Про міжнародні договори України" застосовується національними судами України як частина національного законодавства. При цьому, розуміння змісту норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Першого протоколу до цієї Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.
		У ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		Ст. 1 Протоколу гарантує кожному майнове право - право власності. Практика Європейського Суду з прав людини вказує, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три норми. Перша, загальна, норма стверджує принцип поваги права власності. Вона відображена у першому реченні першого абзацу ст. 1 Друга норма стосується позбавлення майна і обумовлює таке позбавлення певними обставинами. Вона міститься у другому реченні цього ж абзацу. Третя норма визнає, що держави-учасниці Конвенції мають право контролювати використання власності відповідно до інтересів суспільства, приймаючи такі закони, які на їхню думку, є для цього необхідними. Вона міститься у другому абзаці. Перш ніж розглянути питання про те, чи була дотримана перша норма, суд повинен визначити, чи були застосовані дві останні норми. Тобто друга і третя норми, як такі, що стосуються окремих випадків втручання у право на повагу до власності. Повинні тлумачитись у світлі загальної першої норми. (рішення Спорронг і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року)
		Щодо вимог, відповідно до яких законним є втручання у право власності особи (право на мирне володіння майном), у рішенні Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року Суд зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Говорячи про закон, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.
		Вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права (рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року).
		Щодо дотримання державою справедливого балансу при втручанні у право на мирне володіння майном, суд зазначає, що втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно бути виправданим, а таким воно є, якщо здійснюється з метою задоволення суспільного інтересу та з дотриманням справедливого балансу.
		У рішенні East/West Alliance Limited проти України (заява № 19336/04) від 23 січня 2014 року Суд зазначив: …будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар…
		Для дотримання загального правила, викладеного у першому реченні пункту 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції, таке втручання повинно встановлювати справедливий баланс між потребами загального інтересу суспільства та вимогами захисту прав окремої особи. Отже, має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленими цілями.
		Втручання не повинно завдавати значної шкоди володільцю майна. Для цього держава повинна дотримуватись певного балансу при втручанні у право особи на мирне володіння майном та надавати відповідну компенсацію, оскільки останній починає нести певні збитки у разі втручання. Для цього втручання повинно здійснюватися з розумним співвідношенням та з обґрунтованою пропорційністю.
		У разі відсутності розумного співвідношення та обґрунтованої пропорційності між метою втручання держави в право особи на мирне володіння майном та збитками, які несе особа у зв`язку з неможливістю володіти своїм майном, а також у разі відсутності компенсації за втручання та законних підстав такого втручання, здійснюється грубе порушення права особи на мирне володіння майном.
		Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод захищає право власності особи від свавільного втручання держави у її права. Однак, ЄСПЛ допускає окремі випадки, коли втручання у права особи є допустим для задоволення суспільного інтересу, проте таке втручання не повинно перевищувати певну межу між інтересами суспільства або держави та інтересами окремої особи. Для цього необхідно дотримання державою певного балансу та тільки на умовах або підставах передбачених у національному законодавстві держави, у іншому випадку буде порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
		Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові по справі № 916/2791/13 зазначила, що, застосовуючи до спірних правовідносин статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, суд на підставі зібраних доказів має проаналізувати:
		1) чи здійснює власник земельної ділянки, який звернувся до суду, втручання відповідно до приписів національного законодавства у право відповідача, як її орендаря, на мирне володіння майном останнього;
		2) чи переслідує таке втручання власника земельної ділянки через здійснення відповідачем самочинного будівництва на орендованій ним земельній ділянці легітимну мету;
		3) чи є захід із втручання у право відповідача пропорційним визначеній меті.
		Щодо першого питання, то, на думку суду, власник земельної ділянки, а саме Одеська міська рада, здійснює втручання відповідно до приписів національного законодавства у право відповідача-1 як орендаря на мирне володіння майновим правом (право оренди) шляхом звернення до суду з метою захисту прав територіальної громади. Стосовно другого питання, суд вважає, що, в даному випадку, власник земельної ділянки, звертаючись із позовною заявою про розірвання договору оренди, та, як наслідок, зобов`язання звільнити земельну ділянку, не переслідує легітимну мету, оскільки зведені на земельній ділянці чотири багатоповерхових будинки були збудовані за наявності дозвільної документації, і з дотриманням вимог щодо цільового призначення земельної ділянки, хоча із зміною виду використання такої ділянки. 
		По-третьому питанню, суд вважає, що такий захід як розірвання договору оренди та, як наслідок, зобов`язання звільнити земельну ділянку, не є пропорційним визначеній позивачем меті. Наразі, суд вважає, що такий захід становитиме для відповідача-1 надмірний індивідуальний тягар, якщо порівнювати його зі шкодою, яка може бути спричинена власнику земельної ділянки - територіальній громаді м. Одеса. Адже, на земельній ділянці розташовані вже збудовані 4 багатоповерхові житлові будинки. Позивачем не наведено жодних обґрунтувань щодо можливих наслідків від застосування судом наведених заходів, зокрема щодо подальшої долі вказаних житлових будинків, та можливого допущення прав на житло певних осіб. 
		Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено завдання господарського судочинства, зокрема це справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		При цьому, відповідно до приписів частин першої та другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
		Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Так, вирішуючи кожний конкретний спір на підставі всіх встановлених обставин, суд повинен установити, на захист якого права подано відповідний позов, чи порушене, не визнане або оспорене таке право відповідачем (відповідачами), а також з`ясувати, чи призведе задоволення заявлених вимог до реального та ефективного поновлення порушеного права, та залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
		Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
		Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
		Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
		Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
		Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
		Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
		За змістом положень вказаних норм, суд, шляхом вчинення провадження у справах, здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
		Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Разом з тим, особа, права якої порушені, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, якщо він передбачений чинним законодавством або договором. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
		Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, господарський суд виходить насамперед із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Крім того, під ефективним поновленням слід розуміти реальний позитивний вплив судового рішення про задоволення позову на виявлену під час судового розгляду обставину порушення/невизнання/оспорення, або запобігання виникненню спору щодо права, на захист якого був поданий позов. Водночас відмова в позові з підстав обрання неефективного способу захисту може мати місце тоді, коли у судовому процесі відсутній будь-який сенс в розрізі питання щодо реальної можливості захисту прав позивача у обраний ним спосіб.
		Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
		Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Відповідний висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 р. у справі № 925/1265/16.
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).
		При цьому, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
		Так, надаючи правову оцінку належності обраного позивачем, як власника землі, способу захисту порушених прав шляхом розірвання договору з точки зору його ефективності, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає змісту та характеру самого порушення з боку відповідача-1, з урахуванням вищенаведених обставин, у т.ч в частині невиконання позивачем своїх обов`язків по здійсненню контролю за орендованою земельною ділянкою, що не спростовано позивачем, а тому цей спосіб не є ефективним у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, адже не може забезпечити поновлення прав позивача внаслідок його невідповідності змісту порушеного права та характеру спірних правовідносин. 
		В постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 та від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 наведено правовий висновок, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. 
		Наразі суд вважає, що позивач не позбавлений права на відшкодування збитків за наведене порушення орендарем умов договору в частині зміни виду використання земельної ділянки, якщо це спричинило погіршення стану земельної ділянки, і на, думку суду, заявлення вимог про відшкодування збитків можна вважати ефективним способом захисту порушених прав Одеської міської ради, як власника землі. Так, в п. 9.1.4 договору оренди передбачено право міськради як орендодавця на відшкодування збитків у разі погіршення орендарем корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов`язаних із зміною її стану. Однак, такі вимоги міськради у даному спорі не розглядаються, а розмір можливих збитків не входить в предмет доказування у цій справі.
		За таких обставин, враховуючи усе вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги про розірвання договору оренди земельної ділянки не можуть бути задоволені, так само, як і похідні вимоги про зобов`язання повернути земельну ділянку.
		До того ж міськрада, заявляючи вимогу про повернення земельної ділянки, просить привести її у придатний стан до використання шляхом знесення розміщених на ній будівель згідно ст. 376 ЦК України.
		Так, статтею 145 Конституції України передбачено, що права місцевого самоврядування захищаються з судовому порядку.
		Відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
		Згідно з ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема:
		а)розпорядження землями територіальних громад;
		б)передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;
		в)надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
		Згідно із статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Пунктом 3 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право.
		Відповідно до ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
		Частиною 4 зазначеної статті встановлено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
		У положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 ЦК України, поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості може бути визначений самочинним, а саме, якщо цей об`єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
		Будівництво вважається правомірним, якщо власник земельної ділянки чи землекористувач або інша особа одержали у встановленому містобудівельним законодавством порядку дозвіл на забудову.
		За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
		Згідно із частиною четвертою статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
		З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, цього Кодексу вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.
		Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України. Таким чином, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від установленого, - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
		Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. 
		Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.
		Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України: 
		а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; 
		б) якщо така забудова порушує права інших осіб; 
		в) якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; 
		г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення. 
		Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
		Проте, матеріалами справи встановлено, що на момент забудови земельної ділянки право користування земельною ділянкою ПП Дофін було належним чином оформлено, так само були належним чином оформлені дозвільні документи на здійснення будівництва, тому вказане будівництво не можна вважати самочинним. В свою чергу суд не вбачає підстав для застосування положень ст. 376 ЦК України та задоволення зазначеної вимоги міськради щодо приведення земельної ділянки у придатний стан до використання шляхом знесення розміщених на ній будівель.
		Щодо посилання позивача у відповіді на відзив на постанову Великої Палати від 02.11.2022 у справі №922/3166/20 слід зазначити, що вказані висновки не є релевантними у даній справі, оскільки спірні правовідносини у справі №922/3166/20 та у даній справі не є подібними, у зазначеній справі виходили, зокрема, з обставин порушення відповідачем вимог земельного та містобудівного законодавства України та здійснення самовільного будівництва за відсутності дозвільних документів.
		Наразі, суд вважає безпідставними вимоги позивача про визнання протиправним і скасування наказу Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 07.11.2017 за № 01-06/189 про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки та скасування цих містобудівних умов та обмежень з огляду на таке.
		Згідно п. 8 ч. 1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (у редакції закону, станом на момент видачі оскаржуваних містобудівних вимог та обмежень) містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
		Отже, господарський суд, доходить висновку, що містобудівні умови та обмеження не є документом, який надає дозвіл на проведення будівництва, а це виключно викладений перелік вимог до проектування і будівництва. 
		Частиною другою статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції закону, станом на момент видачі оскаржуваних містобудівних вимог та обмежень) передбачено, що фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.
		Відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (у редакції закону, станом на момент видачі оскаржуваних містобудівних вимог та обмежень) містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються:
		1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;
		2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);
		3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;
		4) витяг із Державного земельного кадастру.
		Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва. Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.
		Наведеним законодавчим положенням кореспондує ч. 4 ст. 33 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", якою передбачено, що розміщення об`єктів будівництва на території населених пунктів та за їх межами під час комплексної забудови території здійснюється виконавчим органом сільської, селищної, міської ради, районною державною адміністрацією відповідно до їх повноважень шляхом надання містобудівних умов та обмежень або видачі будівельного паспорта відповідно до містобудівної документації у порядку, передбаченому цим Законом.
		Органи, що здійснюють управління у сфері містобудівної діяльності, архітектурно - будівельного контролю та нагляду, визначені ст. 6 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", частинами 1, 2 якої визначалось, що управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування. До уповноважених органів містобудування та архітектури належать органи, визначені у ст. 13 Закону України "Про архітектурну діяльність". 
		У свою чергу, за змістом ст. 13 Закону України "Про архітектурну діяльність", до якої відсилає ст. 6 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", до уповноважених органів містобудування та архітектури належать, в тому числі, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури.
		В результаті розгляду звернення ПП „Дофін Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради 07.11.2020 р. відповідачу були видані містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки № 223 за адресою: м. Одеса, Гагаринське плато, 4, наміри забудови - нове будівництво (будівництво жилих будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом), які затверджені наказом вказаного Управління від 07.11.2017 за № 01-06/189. 
		За ствердженнями відповідача-2, заявником був наданий весь, передбачений законодавством, пакет документів Управлінню архітектури та містобудування Одеської міської ради. Ці обставини позивачем не спростовані.
		В ч. 4 ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності встановлені виключні підстави для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки. Так, підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:
		1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;
		2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;
		3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
		Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.
		Враховуючи наведені положення закону, правові підстави для відмови управління архітектури та містобудування Одеської міської ради у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки за зазначеною вище адресою були відсутні, з огляду на те, що наміри забудови земельної ділянки за адресою: м. Одеса, Гагаринське плато, 4, цілком відповідали встановленим вимогам для використання земель житлової та громадської забудови, а також вимогам містобудівної документації, про що зазначалося судом вище. Адже, будівництво жилих будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом не змінює категорію земель, а лише змінює вид використання земельної ділянки, що є правом її користувача відповідно до частини 5 статті 20 Земельного кодексу України, та спростовує доводи позивача про неможливість використання такої земельної ділянки для будівництва.
		Стосовно тверджень позивача, що надані вказаним Управлінням містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки за адресою: м. Одеса, Гагаринське плато, 4, не відповідають вимогам містобудівного законодавства, містобудівної документації, будівельним нормам, стандартам і правилам, перевищують максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки, перевищують максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови, а також містять недостовірні відомості про відповідність цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації, а відтак підлягають скасуванню, слід зазначити наступне.
		У оскаржуваних містобудівних умовах та обмеженнях у п. 2 - максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки зазначено посилання на ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських та сільських поселень», відповідно до якого допустимий відсоток забудови складає 60%.
		Що стосується максимальної щільності населення, у містобудівних умовах та обмеженнях зазначено, що проектувальник має керуватись при розробці проектної документації п. 3.1-3.3. та 3.5.3.14 розділу 3 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських та сільських поселень», та планувальними обмеженнями плану зонування території м. Одеси.
		Тобто, надаючи містобудівні умови та обмеження та посилаючись у них на діючи будівельні норми, Управління не порушило їх, а навпаки зазначило, що проектування об`єкту має у повній мірі здійснюватися з дотриманням державних будівельних норм та правил.
		Щодо доводів позивача про те, що містобудівні умови та обмеження містять недостовірні відомості про відповідність цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації, то це не відповідає дійсності, адже у оскаржуваних містобудівних умовах та обмеженнях зазначені повні відомості щодо земельної ділянки та достовірна інформація щодо функціонального призначення території відповідно до містобудівної документації. Доказів, які б це спростовували, позивачем не надано.
		Також, суд зауважує, що міськрадою у позовній заяві не наведено жодного обґрунтованого доводу щодо порушення вимог законодавства при наданні Управлінням містобудівних умов та обмежень, також міськрадою не зазначеного жодного нормативного акту, який, на її думку, був порушений з боку Управління.
		У п. 5 містобудівних умов та обмежень (планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони) вказано, що проектування необхідно вести згідно з ДБН 360-92** «Містобудування. Планування й забудова міських і сільських поселень», ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення», ДБН В.2.3-15:2007 «Споруди транспорту. Автостоянки та гаражі для легкових автомобілів.», ДБН В.2.2-9-2009 «Громадські будівлі та споруди. Основні положення», норми СНиП та інше.
		Таким чином, у зазначених вище вихідних даних на проектування, викладені всі необхідні для врахування при подальшому проектуванні будівельні норми та правила.
		Відтак, суд погоджується з доводами відповідача-2 про те, що видані Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки у повній мірі відповідали нормам діючого законодавства та державним будівельним нормам, протилежного позивачем не доведено.
		В силу положень ч. 8 ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (в діючій редакції на момент подачі позову) містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника. Внесення змін до містобудівних умов та обмежень може здійснювати орган, що їх надав, за заявою замовника або за рішенням суду. Скасування містобудівних умов та обмежень здійснюється: за заявою замовника; за рішенням суду. У разі скасування за рішенням суду містобудівних умов та обмежень посадові особи відповідного уповноваженого органу містобудування та архітектури несуть відповідальність згідно із законом.
		Між тим, з огляду на вищенаведене, суд не вбачає підстав для скасування оспорюваних містобудівних умов та обмежень. Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права у вигляді визнання протиправним і скасування наказу Управління про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови, суд звертає увагу на те, що вказаний наказ є актом індивідуальної дії та вичерпав свою дію датою його видачі, тому цей наказ управління архітектури та містобудування не створює правових наслідків для позивача, та відповідно, не може бути визнаний протиправним та бути скасованим.
		Щодо вимог позивача про анулювання Дозволу на виконання будівельних робіт від 23.08.2018р. № IV 113182351444, найменування об`єкта будівництва - Нове будівництво жилих будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом за адресою: м. Одеса, вул. Гагарінське плато, 4, та припинення права ПП Дофін на виконання будівельних робіт на земельній ділянці з кадастровим номером 5110137500:51:005:0083, площею 1,5953 га, за адресою: м. Одеса, Гагарінське плато, 4, отриманого відповідно до вказаного дозволу від 23.08.2018 р. № IV 113182351444, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності (в редакції, чинній на момент видачі спірного дозволу на будівництво) замовник має право виконувати будівельні роботи після: 
		- подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України; 
		- видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".
		Посилання позивача у позовній заяві на положення п. 3 ч. 1 ст. 34 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності в редакції, діючій до 18.11.2017 року, що не була чинна вже на момент видачі оспорюваного дозволу, суд вважає необґрунтованими. 
		Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 37 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності (в редакції, чинній на момент видачі спірного дозволу на будівництво), право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля", підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. За наявності дозволу на виконання будівельних робіт, отримання замовником та генеральним підрядником чи підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт та видалення зелених насаджень у межах будівельного майданчика не вимагається.
		Наразі, позивачем у позовній заяві не наведено жодних обґрунтувань щодо порушень органом державного архітектурно-будівельного контролю законодавства при видачі оспорюваного дозволу. 
		Відповідно до ч. 6 ст. 37 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності (в редакції, діючій на момент подачі позову) дозвіл на виконання будівельних робіт може бути анульовано органом державного архітектурно-будівельного контролю у разі:
		1) подання замовником заяви про анулювання дозволу на виконання будівельних робіт;
		2) наявності відомостей про ліквідацію юридичної особи, що є замовником;
		3) на підставі судового рішення, що набрало законної сили, про скасування містобудівних умов та обмежень та/або припинення права на виконання будівельних робіт.
		Відомості про анулювання дозволу на виконання будівельних робіт з підстав, визначених пунктами 1 та 2 цієї частини, включаються до Реєстру будівельної діяльності автоматично з присвоєнням реєстраційного номера в цьому реєстрі та оприлюднюються на порталі електронної системи.
		Дозвіл на виконання будівельних робіт вважається анульованим з дати внесення відомостей про анулювання такого дозволу до Реєстру будівельної діяльності.
		Виходячи зі змісту наведених положень законодавства, анулювання дозволу на виконання будівельних робіт належить до виключної компетенції органу державного архітектурно-будівельного контролю, і анулювання такого дозволу саме судом законом не передбачено. В даному випадку суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
		Як зазначається в постанові Верховного Суду від 03.02.2022 у справі 910/11418/19, завдання судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а у гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням судочинства завжди є контроль легальності. Завдання та основні засади господарського судочинства, які закріплені у статті 2 ГПК України (які є суттєво відмінними від завдань та основних засад кримінального та адміністративного судочинства), норм процесуального права щодо компетенції суду, дають підстави дійти висновку, що суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
		Відтак, з огляду на вищевикладене, вказані вимоги міської ради про анулювання Дозволу на виконання будівельних робіт від 23.08.2018р. № IV 113182351444 є такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню. Також, суд вважає, що не підлягають задоволенню вимоги позивача про припинення права ПП Дофін на виконання будівельних робіт на земельній ділянці, з огляду на їх безпідставність і необґрунтованість. 
		Між тим, з огляду на заявлення відповідачем  ПП „Дофін про сплив позовної давності для звернення позивачем до суду із заявленими вимогами, суд зазначає наступне.
		Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
		Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
		Загальна позовна давність установлюється відповідно до статті 257 ЦК України тривалістю у три роки.
		Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.
		Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Відповідний правовий висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18.
		Враховуючи те, що судом встановлено необґрунтованість заявлених у позові вимог, відповідно відсутні підстави для застосування позовної давності до заявленого позову.
		Разом з тим, суд зауважує, що при наданні оцінки всім доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
		Наразі суд не вбачає необхідності надавати оцінку іншим доводам учасників справи, оскільки така оцінка не впливає на вказані вище висновки суду. 
		Вирішуючи питання щодо доцільності надання правової оцінки іншим доводам сторін і третіх осіб, суд виходить з того, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		Частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		На підставі повного, всебічного та безпосереднього дослідження наявних в матеріалах справи доказів сукупності з урахуванням всіх обставин справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Одеської міської ради.
		Враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог, керуючись ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача. 
		 
		Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. У задоволенні позову відмовити. 
		2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача. 
		 
		Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.
		Повний текст рішення складено 19 липня 2023 р.
		 
		 
		Суддя Ю.І. Мостепаненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...