Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 514/868/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 20.07.2023.
Дата набрання законної сили: 12.07.2023
Номер судового провадження: 51-636км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12013170430000126

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 липня 2023 року
		м. Київ
		справа № 514/868/20
		провадження № 51-636 км 23
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                        ОСОБА_1 ,
		суддів                                                     ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		за участю:
		секретаря судового засідання        ОСОБА_4 ,
		прокурора                                             ОСОБА_5 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Арцизького районного суду Одеської області від 24 березня 2021 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року щодо ОСОБА_7 у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013170430000126,  за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Російської Федерації, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Арцизького районного суду Одеської області від 24 березня 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 121 КК та  призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років.
		До набрання вироком законної сили запобіжний захід відносно  ОСОБА_7  у виді тримання під вартою ухвалено залишити без змін.
		Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з моменту його фактичного затримання, тобто з 11 червня 2020 року.
		Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК  ухвалено зарахувати ОСОБА_7 строк попереднього ув`язнення з 11 червня 2020 року по 24 березня 2021 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
		Вирішено питання щодо речового доказу.
		Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року вирок Арцизького районного суду Одеської області від 24 березня 2021 року відносно ОСОБА_7 змінений.
		Абзац четвертий резолютивної частини вироку ухвалено викласти в наступній редакції:
		«Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України (в ред. від 26 листопада 2015 року), зарахувати ОСОБА_7 строк попереднього ув`язнення з 11 червня                          2020 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення відповідає двом дням позбавлення волі».
		В іншій частині вирок залишений без змін.
		Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що                             08 березня 2013 року близько 16 год він, знаходячись біля проїзної частини автомобільної дороги напрямком смт Березине - смт Тарутине на ґрунті ревнощів до дружини ОСОБА_8 , внаслідок особистих неприязних взаємовідносин, умисно з метою спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, за допомогою знайденої на місці дерев`яної палиці, завдав нею декілька ударів по тулубу та один удар у скроневу частину голови ОСОБА_8 , від яких останній отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді рани в лобно-скроневій області зліва, крововиливу в м`які тканини апоневротичного шолома, втиснутого перелому луски скроневої кістки з переходом на основу черепа, осередку руйнування речовини мозку ліворуч, крововиливу над і під оболонки мозку, синця лівого передпліччя, синця лівого стегна, від яких він помер.
		Отримані ОСОБА_8 тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травмі, перелому кісток черепу, крововиливу над і під оболонкою мозку, шлуночки мозку, осередку контузії мозку, є тяжкими тілесними ушкодженнями та перебувають в прямому причинно-наслідковому зв`язку із завданими ОСОБА_7 тілесними ушкодженнями.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 скасувати, закрити кримінальне провадження щодо нього у зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину.
		На думку захисника, розгляд кримінального провадження щодо засудженого                     ОСОБА_7 в судах попередніх інстанцій відбувся з обвинувальним ухилом.
		Захисник зазначає, що встановлені судом фактичні обставини свідчать про те, що засуджений заподіяв тяжкі тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_8 , перебуваючи в стані необхідної оборони.
		Захисник вважає, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на припущеннях та містять істотні суперечності, не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження. Вирок суду першої інстанції, на думку захисника, є не вмотивованим в частині визначення форми вини, мотиву і мети вчинення засудженим ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.
		Захисник зазначає, що суд першої інстанції всупереч статей 323, 376 КПК проголосив вирок за відсутності засудженого ОСОБА_9 , який перебував під вартою.
		Захисник зазначає, що апеляційний суд не дотримався вимог статті 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), не мотивував висновків про спростування доводів апеляційної скарги захисника. Апеляційний суд не мотивував своїх висновків щодо нелогічності та непослідовності показань свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та засудженого ОСОБА_7 . 
		 
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника, просила судові рішення щодо ОСОБА_7 залишити без зміни.
		Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судом норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
		Частиною 1 ст. 412 КПКпередбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене компетентним судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		У кримінальному провадженні щодо   ОСОБА_7 встановлено, що в день події близько 16 год ОСОБА_7 , знаходячись біля проїзної частини автомобільної дороги напрямком смт. Березине - смт. Тарутине Одеської області на ґрунті особистих неприязних відносини з прямим умислом, направленим на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, за допомогою знайденої на місці дерев`яної палки, наніс нею декілька ударів по тулубу та один удар у ліву скроневу частину голови ОСОБА_8 , від яких останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть. Такі дії ОСОБА_7 суд першої інстанції кваліфікував за ч. 2 ст. 121 КК як умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого.
		Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, захисник та засуджений оскаржили його в апеляційному порядку, вказавши у своїх апеляційних скаргах доводи щодо безпідставної кваліфікації  дій   ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК, оскільки він діяв в стані необхідної оборони і його дії підпадають під ознаки ст. 36 КК та наявність істотних порушень вимог КПК.  
		Як убачається з матеріалів провадження, переглядаючи оскаржений вирок, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 121 КК на ст. 124 КК, або скасування вироку стосовно ОСОБА_7 , а також відсутність підстав для закриття кримінального провадження у зв`язку із відсутністю в його діях складу злочину.
		Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
		З огляду на положення ч. 1 ст. 409 КПК суд апеляційної інстанції переглядає в апеляційному порядку законність та обґрунтованість судового рішення місцевого суду і надає сторонам кримінального провадження можливість перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК мотивувальна частина ухвали апеляційного суду повинна містити, зокрема, короткий зміст вимог апеляційної скарги, узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
		Однак суд апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 цих вимог не дотримався, оскільки належним чином не перевірив усіх доводів апеляційної скарги захисника.
		Зважаючи на те, що в апеляційній скарзі захисника порушувалося питання про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що потребувало детальної перевірки матеріалів, апеляційний суд дійшов висновку, що в частині визнання ОСОБА_7 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2                    ст. 121 КК, вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 370 КК виключно на підставі аналізу оскаржуваного вироку.
		Апеляційний суд зазначив, що за результатами дослідження та оцінки вищезазначених доказів на предмет їх належності, допустимості та достовірності, а їх сукупності - достатності та взаємопов`язаності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що провина обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину доведена в ході судового розгляду та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 121 КК за кваліфікуючою ознакою: умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. 
		За таких обставин, виходячи із досліджених судом першої інстанції доказів,  апеляційний суд вважав безпідставними твердження сторони захисту про відсутність у діях ОСОБА_7 складу інкримінованого злочину та необхідність перекваліфікації його дій на умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони,  дійшов висновку про відсутність правових підстав для зміни кваліфікації дій обвинуваченого з ч. 2 ст. 121 КК на ст. 124 КК.
		Згідно усталеної судової практики Верховного Суду, викладеної в постановах від                    19 вересня 2022 року в справі № 149/916/17, 01 лютого 2022 року в справі                               № 644/642/18, особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання.
		При цьому для вирішення питання про відсутність чи наявність стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання і акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання, а також перевірити наявність чи відсутність обставин, передбачених                           ч. 5 ст. 36 КК.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, засуджений, його захисник у своїх апеляційних скаргах  вказували про відсутність умислу в обвинуваченого ОСОБА_7 на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , оскільки потерпілий біг в сторону ОСОБА_7 з ножем, а тому такі дії останній сприймав як реальну загрозу по відношенню до себе та діяв в стані необхідної оборони. 
		У касаційній скарзі захисник послався на те, що апеляційний суд не обґрунтовано погодився із висновками суду першої інстанції відносно того, що показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 є неповними, нелогічними та такими, що не узгоджуються між собою, у зв`язку з чим були відхилені судом. Суд апеляційної інстанції не розкрив, у чому саме полягає їх неповнота, нелогічність та неузгодженість. При цьому аналогічні показання обвинуваченого ОСОБА_7 , на думку апеляційного суду, правильно оцінені судом першої інстанції як показання зацікавленої особи.
		Так, суд першої інстанції у вироку дійшов висновку, що показання вказаних свідків, надані в судовому засіданні, не тільки не узгоджуються між собою, але й суперечать іншим доказам у справі. Разом з тим, показання обвинуваченого ОСОБА_7 щодо нанесення ним тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8 , від яких останній помер, на думку суду першої інстанції, підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , які були очевидцями подій.
		Оцінюючи показання свідків та потерпілої, що були отримані в порядку передбаченому КПК, шляхом безпосереднього допиту в судовому засіданні під час судового розгляду даного кримінального провадження, суд першої інстанції врахував те, що хоча деякі свідки та потерпіла не були очевидцями подій, проте їх показання стосуються перебігу подій які відбулися після, тому суд вважає їх належними та допустимими доказами і бере до уваги ці показання як такі, що прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність інших обставин, які мають значення для цього кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. При цьому, їх показання були взяті судом першої інстанції до уваги в частині нанесення обвинуваченим ОСОБА_7 дерев`яною палицею тілесних ушкоджень ОСОБА_8 та їх наявності після повернення ОСОБА_8 додому, проте в тій частині, що стосується наявності в руках ОСОБА_8 ножа, показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 визнані судом першої інстанції неконкретними, неповними, непереконливими, не логічними та такими, що не узгоджуються між собою.
		Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції відносно того, що показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_12 про те, що потерпілий ОСОБА_8 мав ніж, з яким напав на обвинуваченого, є неповними, нелогічними та такими, що не узгоджуються між собою, у зв`язку з чим вважав, що вони були обґрунтовано відхилені судом першої інстанції. При цьому апеляційний суд вказав, що аналогічні пояснення обвинуваченого правильно відхилені судом першої інстанції, оскільки обвинувачений ОСОБА_7 є зацікавленою особою.
		Дотримання стандартів справедливості провадження досягається через дотримання прав сторони захисту з урахуванням якості доказів сторони обвинувачення, включно з вирішенням питання про те, чи породжують сумнів щодо їх надійності або точності обставини, за яких їх було отримано. 
		Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), що покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів у справі, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Використання апеляційним судом загальних формулювань суду першої інстанції, що було зроблено у даному кримінальному провадженні, не свідчить про мотивованість та обґрунтованість оскаржуваної ухвали.
		Натомість апеляційний суд залишив без належної аргументації спростування доводів апеляційної скарги сторони захисту щодо неналежної оцінки місцевим судом доказів, зокрема, показань свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які узгоджуються з показаннями обвинуваченого ОСОБА_7 та спростовують версію сторони обвинувачення про відсутність стану необхідної оборони в діях обвинуваченого, адже мотиви відхилення цих доказів взагалі не викладені в ухвалі апеляційного суду.
		Таким чином, за результатами касаційного розгляду колегією суддів  Верховного Суду встановлено, що ухвала апеляційного суду не відповідає положенням                                 ст. 419 КПК, підлягає скасуванню та призначенню нового розгляду кримінального провадження ОСОБА_7 в суді апеляційної інстанції.
		Щодо доводів касаційної скарги захисника про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону в частині порушення судом першої інстанції вимог ст. 376 КПК, оскільки оскаржуваний вирок був проголошений за відсутності обвинуваченого ОСОБА_9 , який утримувався під вартою, то колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав ставити під сумнів висновок апеляційного суду, зроблений з урахуванням усталеної практики Верховного Суду про те, що в даному конкретному випадку не забезпечення присутності обвинуваченого ОСОБА_7 у залі суду під час проголошення вироку суду першої інстанції не може бути безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення з огляду на те, що вирок було проголошено негайно після виходу з нарадчої кімнати, обвинувачений отримав його копію та своєчасно оскаржив вказане судове рішення в апеляційному порядку. 
		Враховуючи викладене, касаційна скарга захисника підлягає задоволенню частково, а ухвала апеляційного суду скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
		Під час нового апеляційного розгляду суду необхідно врахувати наведене у цій постанові та ретельно, з використанням наданих процесуальних можливостей, перевірити доводи апеляційних скарг захисника та обвинуваченого, оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, надати на ці доводи вмотивовані відповіді та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.
		Згідно з ч. 3 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.
		Враховуючи наведене та з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК, зокрема, переховуванню ОСОБА_7 від суду, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне обрати йому запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника задовольнити частково.
		Ухвалу Одеського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року щодо ОСОБА_7   скасувати, призначити новий судовий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Обрати ОСОБА_7 запобіжний захід - тримання під вартою строком на 60 днів до 9 вересня 2023 року включно.
		 
		 
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                    ОСОБА_2                                              ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...