Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 317/58/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про розірвання шлюбу.
Надіслано судом: 20.07.2023. Зареєстровано: 21.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 24.07.2023.
Дата набрання законної сили: 20.07.2023
Номер судового провадження: 22-ц/807/1294/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу 20.07.2023 Справа № 317/58/23
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		 
		20 липня 2023 року                                м. Запоріжжя
		Єдиний унікальний № 317/58/23
		Провадження №22-ц/807/1294/23
		 
		Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: 
		головуючого        Кримської О.М. (суддя-доповідач),
		суддів        Гончар М.С., Кочеткової І.В.,
		 
		розглянувши впорядку письмовогопровадження безповідомлення учасниківсправи цивільнусправу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника  адвоката Копійчук Оксани Вікторівни на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 03 квітня 2023 року, в складі судді Громової І.Б., у справі за позовом ОСОБА_2 в особі представника  адвоката Працевитого Геннадія Олександровича до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
		В С Т А Н О В И В:
		В січні 2023 року ОСОБА_2 в особі представника  адвоката Працевитого Г.О. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
		В обґрунтування позову зазначила, що позивач ОСОБА_2 з відповідачем ОСОБА_1 перебуває в зареєстрованому шлюбі з 25 липня 2015 року. Від шлюбного життя сторони спільних дітей не мають. 
		Позивач в позовній заяві вказала, що шлюбні відносини між подружжям припинені з 2016 року, спільне господарство вони не ведуть, мешкають за різними адресами. Спільне життя з відповідачем суперечить її інтересам.
		Проте, відповідач відмовляється подати спільну заяву до органів РАЦС про розірвання шлюбу, відтак вказаний спір можливо вирішити лише в судовому порядку.
		 
		Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 03 квітня 2023 року позов задоволено.
		Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 25 липня 2015 року Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис №359.
		Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 в особі представника  адвоката Копійчук О.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування та недоведеність обставин, що мають значення для справи та які суд першої інстанції визнав встановленими, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву про розірвання шлюбу залишити без задоволення.
		В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника  адвоката Копійчук О.В. зазначав, що твердження позивача та встановлені обставини судом першої інстанції не відповідають дійсності. З початку укладення шлюбу і по дату розгляду справи судом апелянт прикладає зусилля щодо збереження шлюбу. Так, з 2006 року відповідач постійно виїжджає за кордон на заробітки (тоді як шлюбні відносини виникли лише у 2015 році), однак як тільки робота дозволяла повертався до дружини в Україну.
		Зазначені вище обставини та факт ведення спільного господарства, а саме придбання необхідних меблів, сантехніки, передачу грошових коштів, можуть підтвердити батьки позивача, які проживали зі сторонами в період шлюбу.
		Станом на дату розгляду позову подружжя розмовляють по телефону, регулярно ведуть переговори про майбутнє дітей, опікуном яких є позивач. На свято Пасхи ОСОБА_1 відвідував дружину та дітей.
		Про намір розірвати шлюб ОСОБА_2 не повідомляла ОСОБА_1 , про позов останній дізнався з повідомлення суду.
		За таких умов апелянт вважає хибними твердження суду першої інстанції про те, що сторони не підтримують шлюбні відносини з 2016 року, спільного господарства не ведуть, а рішення таким, що підлягає скасуванню на підставі неповного з`ясування та недоведеністю обставин, що мають значення для справи.
		29 червня 2023 року представник позивача ОСОБА_2  адвокат Працевитий Г.О. до апеляційного суду направив відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 03 квітня 2023 року  без змін.
		У відзиві зазначається, що апеляційна скарга є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. 
		Так, апелянт разом з апеляційною скаргою додає виписку Вестерн юніон, однак зазначений доказ не може бути взятий судом до уваги, оскільки апелянт не скористався можливістю долучити його на стадії розгляду справи в суді першої інстанції. ОСОБА_1 посилається на те, що твердження суду першої інстанції, що сторони не підтримують шлюбні відносини з 2016 року, спільного господарства не ведуть  є хибними, однак представник відповідача  адвокат Копійчук О.В. підтвердила зазначені обставини в судовому засіданні, що було зафіксовано під звукозапис. 
		Крім того, аргументи апелянта про те, що він ознайомлений зі справою через два місяці після відкриття провадження у справі, у зв`язку з чим адвокатові не було надано достатньо часу для з`ясування всіх обставин справи та надання необхідних доказів, не потребують уваги, оскільки ОСОБА_1 неодноразово направляв листи до суду, в яких заперечував проти розірвання шлюбу з підстав того, що має з позивачем двох прийомних дітей, опікунство над якими оформила лише дружина.
		ОСОБА_2 також зазначила, що жодного відношення до дітей відповідач не має, не цікавиться, не допомагає та не піклується про них, навіть стверджує у своїй заяві, що вони були взяті під опіку без його згоди. 
		Відповідно до частини 1 статті 368ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
		Згідно з частиною 1 статті 369ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
		Відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
		Згідно з частиною 13 статті 7ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		Враховуючи зазначене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
		За приписами ч 1 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.374ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що стосунки між сторонами припинені, подальше збереження шлюбу буде суперечити інтересам позивача з огляду на зазначені нею в позовній заяві обставини.
		Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
		Судом першої інстанції встановлено, що 25 липня 2015 року Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 359, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції 25 липня 2015 року (а.с. 19).
		Від шлюбу подружжя спільних дітей не має.
		Відповідно до розпорядження голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Ленінському району № 108р від 08.06.2011 ОСОБА_2 призначено опікуном над малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто ще до укладення шлюбу з відповідачем (а.с. 60).
		Крім того, позивача ОСОБА_2 призначено опікуном над малолітнім ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією Розпорядження голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району № 664р від 23.12.2020 (а.с. 63), відповідно до якого у дитини є лише один опікун - позивач по справі.
		Також судом першої інстанції з пояснень представників сторін встановлено, що на час розгляду справи позивач перебуває у Швейцарії, а відповідач - у Чехії.
		Статтею 51Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.
		Частиною першою статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод визначено право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
		Відповідно до ст.24СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
		Отже, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу.
		Згідно зі ст.56СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність.
		Відповідно до ч. 3 ст.105СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 цього Кодексу.
		За положеннями ч. 1 ст.110СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.
		За приписами ст.112СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
		Аналізуючи норми діючого законодавства, слід дійти висновку, що суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо.
		Виходячи з засад сімейного законодавства, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
		Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у рішенні суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім`ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.
		У позовній заяві позивач зазначила, що з липня 2016 року сторони не живуть як подружжя, не ведуть спільного господарства, спільне життя з відповідачем не склалося через втрату взаєморозуміння між ними та любові один до одного. Вказувала, що примирення та збереження шлюбу між сторонами неможливе.
		У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 також зазначила про відсутність наміру зберігати шлюб та продовжувати шлюбні відносини.
		Встановивши, що позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, суд першої інстанції, ураховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (стаття 51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу.
		Незгода будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання такого шлюбу.
		Такий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 08 листопада 2018 року у справі № 569/458/18.
		ОСОБА_1 не спростовано доводи позивача про фактичне припинення шлюбних відносин та ведення спільного господарства, відповідні докази не надані.
		Згідно зі ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Як передбачено ст.ст. 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		За приписами ст.12ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
		Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
		Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчинення нею процесуальних дій.
		Посилання апеляційної скарги ОСОБА_1 про невжиття судом першої інстанції заходів для примирення, є неприйнятними з огляду на заперечення позивача та перебування сторін в різних країнах до звернення позивача із позовом до суду та протягом всього розгляду справи.
		Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо відвідування та піклування про дітей, опікуном яких є позивач, не свідчить про відсутність підстав для розірвання шлюбу між сторонами. 
		Крім того, апелянтом разом з апеляційною скаргою в якості доказу було надано до апеляційного суду виписку з ОСОБА_5 (а.с. 100).
		Відповідно до ч. 8 ст. 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
		Згідно з ч. 3 ст. 367 докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		Тому, єдиним винятковим випадком, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, є наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасність вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку  відповідача).
		Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмо обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
		Проте, судом апеляційної інстанції встановлено, що скаржник в апеляційній скарзі на виконання вимог частини 8 статті 83, частини 3 статті 367 ЦПК України взагалі не заявляв клопотання про долучення додаткових доказів, не наводив їх переліку, не обґрунтовував наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів у встановлений строк, як і не доводив неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від відповідача.
		Таким чином, відповідач не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції, а отже не вчинив відповідної процесуальної дії, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки додатковим доказам, а саме виписки з ОСОБА_5 .
		Твердження відповідача про те, що він фактично був ознайомлений з матеріалами справи через два місяці після відкриття провадження по справі спростовуються матеріалами справи та не приймаються судом апеляційної інстанції.
		Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не впливають на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
		Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
		Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника  адвоката Копійчук Оксани Вікторівни залишити без задоволення.
		Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 03 квітня 2023 року у цій справі залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
		Повний текст постанови складений 20 липня 2023 року.
		 
		Головуючий                                    О.М. Кримська
		 
		Судді:                                        М.С. Гончар
		 
		І.В. Кочеткова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...