Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 205/11533/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: 21.07.2023. Зареєстровано: 21.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 24.07.2023.
Дата набрання законної сили: 03.08.2023
Номер судового провадження: 2/205/794/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		03.07.2023 Єдиний унікальний номер 205/11533/21
		 
		 
		 
		 
		Номер провадження: 2/205/794/2023
		 
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03 липня 2023 року  м.Дніпро
		Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
		            головуючого судді Мовчан Д.В.
		            при секретарі Волкобоєвої А.О.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду м. Дніпрі цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 , що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування майнової та моральної шкоди,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
		ОСОБА_1 (далі  Позивач), що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування майнової та моральної шкоди.
		    В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він, ОСОБА_1 , 23.10.2020 року подорожував на поїзді 041 ПБ фірмовий НШ на підставі посадочного документу № 000В4199-6ЕЕ3-Е4ЕF-0001 від станції Дніпро-Головний до станції Трускавець. Разом із ним подорожувала його дружина ОСОБА_3 на підставі посадочного документа № 000В4199-6ЕЕ3-Е4ЕF-0003 та його неповнолітня донька ОСОБА_2 на підставі посадочного документа № 000В4199-6ЕЕ3-Е4ЕF-0002. 
		Однак, під час подорожі інший пасажир поїзду, вночі здійснив напад на нього та його родину, у зв`язку з чим він та його дружина зазнали тілесних ушкоджень. Внаслідок означених подій, позивач був змушений звернутися до посадових осіб Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі  Відповідач), зокрема, начальника поїзду, який проінформував далі органи національної поліції, де останні повідомили що прибудуть до поїзду на наступній станції слідування де поїзд буде здійснювати зупинку, а саме у ОСОБА_4 . 
		Далі позивач зазначає, що після зупинки потягу та станції слідування Біла Церква, начальник поїзду повідомив, що їх на пероні біля вагону чекають працівники поліції для того, щоб вони надали їм пояснення. У зв`язку із чим позивач, разом із своєю дружиною вийшли із вагона для спілкування з працівниками поліції. Після чого начальник поїзду повідомив, що він знімає позивача та його дружину із такого потягу за порушення громадського порядку та зачинив перед ними двері у вагон, внаслідок чого останні залишилися на вулиці, оскільки вже вони не змогли потрапити у поїзд. 
		Позивач вказує, що їх неповнолітня дитина залишилася одна без будь-якого супроводу батьків їхати в поїзді, внаслідок чого позивач змушений був телефонувати до органів поліції м. Хмельницького, для того, аби співробітники останнього, враховуючи що позивач із дружиною не встигають на таксі наздогнати потяг, зняли їх неповнолітню доньку з поїзду та повернули її батькам. 
		Окрім цього, позивач вимушений був винаймати таксі для того щоб догнати вказаний потяг, забрати з нього доньку а потім, дістатись до місця призначення у Трускавець.
		Вважаючи вказані дії службових осіб Акціонерного товариства «Українська залізниця» щодо зняття його та його дружини з потягу протиправними, та такими що спричинили моральну шкоду та матеріальні збитки позивачу у вигляді вартості квитків та витрат на таксі, позивач змушений звернутися до суду та просити суд, стягнути із такого відповідача на його,  ОСОБА_1 , користь грошове відшкодування моральної шкоди у розмірі 100000 грн. 00 коп. та матеріальної шкоди у розмірі 9993 грн. 10 коп., а також, стягнути із Акціонерного товариства«Українська залізниця»на користь  ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 100000 грн. 00 коп.
		Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому у задоволені позовних вимог просить відмовити у повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. 
		Представник відповідача вказує, що безпосередньо саме позивачем, через його агресивну поведінку, було порушено громадський порядок та спокій інших пасажирів у вказаному потязі, у зв`язку із чим таку особу було знято з потягу за рішенням начальника потягу на виконання вимог Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України. Окремо зазначає, що рішення про зняття з потягу дружини позивача ні ким не приймалось, така особа залишила потяг добровільно на станції Біла Церква разом зі своїм чоловіком. При цьому донька таких пасажирів продовжувала перебувати у потязі під наглядом іншого члена своєї родини. Вважають вимоги позивача в частині стягнення матеріальної та моральної шкоди недоведеними, та такими, що заявлені безпідставно. 
		У свою чергу позивачем було подано відповідь на відзив. У такій заяві по суті справи представник позивача заперечує проти доводів відповідача із посиланням на мотиви, які тотожні тим, що містяться у первісній позовній заяві. При цьому акцентують увагу, що рішення про зняття позивача з потягу було прийнято без належних на це підстав, та не оформлено у передбачений законом спосіб.
		Представником відповідача було подано заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких він зазначає, що видалення позивача з поїзду здійснено в наслідок дій самого ж позивача, що обумовлені порушенням правил громадського порядку, порушення спокою інших пасажирів. Крім того, батьки неповнолітньої дитини ОСОБА_2 в інтересахякої такождіє позивач,свідомо залишилисвою дитинув поїзді,розуміючи всіможливі наслідки,пов`язані зможливим стресомдитини,хоча очевиднихпідстав длязалишення поїздуматір`ю  ОСОБА_5 не було.Тобто,порушення вчиненнісамим жепозивачем,які призведидо видаленняйого зпоїзду неможуть бутипідставою длязвинувачення відповідачав неякіснонаданій послузіз перевезенняпасажирів родини ОСОБА_6 ,а відтакі неє підставамидля компенсаціїмайнової таморальної шкоди.У зв`язкуз чим,просить узадоволені позовнихвимог відмовитиу повномуобсязі.   
		Представником позивача було подано заперечення, тотожні тим що були надані раніше. 
		Будь-яких інших заяв по суті справи до суду не надходило. 
		ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи
		Представник позивача у судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити. В обґрунтування своїх доводів, посилався на обставини, що викладені у позовній заяві та відповіді на відзив. 
		Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала. Після оголошення перерви, надала до суду письмову заяву про розгляд справи у її відсутності, у зв`язку з введенням на території України воєнного часу та постійних повідомлень про повітряну тривогу та вчорашнім бомбардуванням м. Дніпро. 
		Суд вказує, що не дивлячись на введення в державі Україна воєнного стану через збройну агресію російської федерації, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська, на день розгляду даної справи, функціонує у штатному режимі, і представник відповідача мав можливість надіслати будь-яку заяву з процесуальних питань (у тому числі про відкладення судового засідання, участь у судовому засідання в режими відеоконференції), в тому числі, на електронну адресу суду. Однак будь-яких заяв чи клопотань від такого учасника справи до суду не надходило.
		Суд також із вказаного приводу зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована УкраїноюЗаконом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
		При цьому обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
		Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 р. № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» вказано на те, що строки, встановлені ЦПК України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів.
		Пунктом 3 вказаної вище постанови Пленуму ВССУ судам дано роз`яснення на те, що, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків у цивільних справах є, в т.ч. і правова та фактична складність справи; поведінка заявника, характер процесу та його значення для заявника.
		Суд, враховуючи ту обставину, що представники сторін надали свої пояснення по суті спору, у тому числі й у відкритому судовому засіданні, всім учасникам справи були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, і враховуючи ту обставину що раніше суд неодноразово відкладав судові засідання через заяви представників сторін, вважає, що чергове відкладення розгляду справи порушуватиме розумний строк розгляду цивільної справи. У зв`язку із чим суд вважає за необхідне завершити розгляд справи по суті та ухвалити відповідне рішення за відсутності представників сторін. 
		Враховуючи, що учасники справи та їх представники у судове засідання не з`явилися, відповідно до вимог ч. 2ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
		З огляду на викладені вимоги процесуального законодавства, враховуючи нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів та аргументів сторін, суд ухвалює рішення про наступне.
		ІІІ. Процесуальні дії у справі.
		Інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) судом не застосовувалися.
		З огляду на викладені вимоги процесуального законодавства, враховуючи нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів та аргументів сторін, суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову з огляду на наступне.
		ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
		Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Українська залізниця» було укладено договори про перевезення пасажирів, у вигляді посадочних документів № 000В4199-6ЕЕ3-Е4ЕF-0001, № 000В4199-6ЕЕ3-Е4ЕF-0003 та № 000В4199-6ЕЕ3-Е4ЕF-0002, придбаних позивачем для проїзду на поїзді № 041 ПБ фірмовий НШ за маршрутом Дніпро Головний - Трускавець, що не заперечувалось представником відповідача.
		Судом також встановлено, що згідно графіку роботи поїздних бригад за жовтень місяць 2020 року, під час рейсу сполученням Дніпро  Трускавець з 23 жовтня 2020 року по 25 жовтня 2020 року потяг № 41/42, обслуговування потягу здійснювала бригада під керівництвом начальника потягу пасажирського ОСОБА_7 . Також згідно графіку розстановки в рейсовому журналі під час рейсу сполученням Дніпро  Трускавець з 23 жовтня 2020 року по 25 жовтня 2020 року потяг № 41/42, вагон № 9/16852 обслуговували провідники пасажирських вагонів: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . 
		Судовим розглядом встановлено, що на шляху прямування поїзда № 41/42 сполученням Дніпро  Трускавець, у вагоні № 9/16852, після станції Городище між пасажирами купе № 6 та № 9 виникла конфліктна ситуація, яка мала наслідки бійки. 
		Також матеріалами справи підтверджено, що начальником поїзду № 41/42 ОСОБА_7 23.10.2020 року до вагона № 9/16852 поїзда №41/42 сполученням Дніпро  Трускавець, на станцію Біла Церква було викликано працівників поліції, причина виклику  бійка між пасажирами у нетверезому стані, пасажир з місця №22 ОСОБА_6 погрожував травматичною зброєю, пасажира з місця № НОМЕР_1 ОСОБА_6 висаджено із вагона працівниками поліції по станції Біла Церква, що підтверджується Актом за підписом начальника поїзда ОСОБА_7 , провідників пасажирських вагонів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , та командира взводу міста Біла Церква Бондаренко Д.Б.
		Судом також встановлено, що 23.10.2020 року на станції Біла Церква позивач та його дружина залишили вказаний потяг № 41/42 сполученням Дніпро  Трускавець. Щодо обставин та умов, за яких відбулась дана подія у сторін існує спір. Зокрема позивач наполягає на тій обставині, що його було знято з потягу всупереч вимогам чинного законодавства та без належних на це підстав, оскільки безпосередньо він жодної протиправної поведінки не вчиняв. У свою чергу представник відповідача наполягає на тому, що таку особу було знято з потягу на підставі підпункту «а» п. 32.28. Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, оскільки позивач перебуває в явно вираженому нетверезому стані і порушував правила проїзду і громадський порядок, заважаючи спокою інших пасажирів.
		Матеріали даної цивільної справи не містять доказів притягнення позивача до адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії, які були йому інкриміновані службовими особами Акціонерного товариства «Українська залізниця», хоча за своїм описом та ознаками, наведеними стороною відповідача, такі дії містять у собі відповідний склад протиправної поведінки (дрібне хуліганство, порушення правил поводження зі зброєю, а також із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточеннятощо).
		Наведене свідчить про те, що між сторонами виник спір, який випливає з договірних відносин щодо надання транспортних послуг та з приводу захисту прав споживачів, у зв`язку із чим такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 
		Також матеріалами справи підтверджено, та не заперечувалось сторонами, що 23.10.2020 року на станції Хмельницький у вагоні № 9/16852 поїзда № 41/42 сполученням Дніпро  Трускавець, приведено в дію стоп-кран, по причині висадки із вагона працівниками поліції дитини, ОСОБА_10 яка здійснювала проїзд на місці №25, що підтверджується актом начальника поїзда ОСОБА_7 , поїзного електромеханіка ОСОБА_11 , провідника пасажирського вагона ОСОБА_8 , машиніста поїзда ОСОБА_12 
		V. Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.
		Частиною 1статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно дост. 910 ЦК України, за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов`язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов`язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення. Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).
		За умовами ч. 1 ст. 910ЦПК Україниза договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов`язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов`язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення.
		Згідно ч.2 ст. 910ЦПК Україниукладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).
		Згідно ч. 1 ст. 919ЦПК Україниперевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.
		Відповідно достатті 8 Закону України «Про залізничний транспорт»перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Для забезпечення виконання договірних зобов`язань здійснюється перспективне та поточне планування перевезень. Умови та порядок організації перевезень, у тому числі в прямому змішаному сполученні, за участю залізничного та інших видів транспорту, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень, схоронність вантажів) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаютьсяСтатутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів та Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України.
		Тобто, сторонами договору перевезення є пасажир та перевізник, між якими виникають права і обов`язки з приводу укладеного договору перевезення, в тому числі відповідальність у разі порушення зобов`язань за договором перевезення несуть сторони договору, а не інші особи (стаття 920 ЦК України).
		При цьому, згідно пункту 2 Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1997 № 252, обслуговування громадян залізничним транспортом регулюється Законами України «Про транспорт», «Про залізничний транспорт», «Про підприємництво», «Про захист прав споживачів», «Про підприємства в Україні», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», іншими актами законодавства, а також цим Порядком.
		Наведене також свідчить про те, що між сторонами виник спір, який випливає з договірних відносин щодо надання транспортних послуг та з приводу захисту прав споживачів.
		Суд вказує, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
		Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
		Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі76,77 ЦПК України).
		Відповідно достатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
		Відповідно достатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		На переконання суду в даному випадку вищенаведені докази, що надані стороною позивача є більш вагомими та переважають над доказами сторони відповідача. І навпаки, оцінюючи докази, надані стороною відповідача суд не може дійти одностайного висновку, що вони переважають над доказовою базою, що надана позивачем із приводу предмету спору.
		Зазначений висновок суду ґрунтується на наступному. 
		Так, згідно підпункту «а» п. 32.28. Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, що затверджені наказ Міністерства транспорту та зв`язку України 27.12.2006 № 1196, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04.04.2007 р. за № 310/13577 (далі  Правила) пасажир видаляється з поїзда, якщо він перебуває в явно вираженому нетверезому стані та порушує при цьому правила проїзду і громадський порядок, заважає спокою інших пасажирів. Видалення такого пасажира провадиться провідником вагона або особами, які здійснюють контроль, а в разі виявлення опору і непокори - працівником міліції.
		Також згідно п. 11.6 Інструкції начальника пасажирського поїзда, затвердженої наказом Укрзалізниці від 27.04.2012 № 158-Ц начальник поїзду має право відмовляти в перевезенні пасажиру у разі підозри перебування ним у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння , порушення правил проїзду та громадського порядку, спокою пасажирів, при цьому складається акт із залученням свідків, а при можливості керівника або чергового по вокзалу. 
		Таким чином, чинним законодавством передбачено право перевізника відмовитись від виконання договору перевезення та видалити пасажира з потягу, у випадку якщо останній одночасно: 1) перебуває в явно вираженому нетверезому стані; 2) порушує при цьому правила проїзду і громадський порядок, заважає спокою інших пасажирів.
		При цьому прийняття рішення про видалення пасажира віднесено до дискреційних повноважень (тобто діяти за певних умов на власний розсуд у межах закону)службових осібперевізника,у томучислі начальникапоїзду,який у даномувидку перебуваву трудовихвідносинах зАТ «Українська залізниця».
		Однак щобтаке видаленняпасажира ізпотягу невідбувалось безсистемно,та безнаявності наце підстав,визначених законом,вказаним локальнимнормативним актомпокладено наслужбову особуперевізника,що уповноваженуна прийняттярішення прозняття пасажируз поїзду,оформлювати такерішення відповіднимактом.У такомуписьмовому документімає фіксуватисьобставини перебуванняпасажиру вявно вираженомунетверезому стані,та порушенняним правилпроїзду ігромадського порядку,що такожповинно підтверджуватись залученими до підписання такого акту свідками, а при можливості керівника або чергового по вокзалу. Сама такий акт, на думку суду, і мав би бути достатнім, належним та допустим доказом вчинення позивачем дій, визначених вказаним підпунктом «а»п.32.28.Правил,та у випадку виникнення спору, у тому числі з приводу протиправності дій службових осіб Акціонерного товариства «Українська залізниця», доводив би правомірність дій останніх. 
		Разом із цим, наданий суду з боку сторони відповідача акт від 23.10.2020 року не відповідає вказаним вимогам чинного законодавства. Так, зі змісту вказаного акту випливає, що останній складений у тому, що 23.10.2020 року у вагон № 9/16852 було здійснено виклик поліції. Причина виклику: «драка між пасажирами, що перебувають у стані алкогольного сп`яніння», м. 22 ОСОБА_13 . При цьому далі за текстом такого акту інші прізвища вичеркнуті. Далі вказаний акт містить примітку «Снят сотрудниками полиции по ст. Белая Церковь».
		Таким чином зі змісту вказаного акту вбачається, що він зафіксував обставину виклику поліції, і обставину прийняття рішення про видалення пасажира саме уповноваженими співробітниками поліції, а не службовими особами відповідача, у тому числі начальником поїзду. При цьому такий акт не містить висновку саме начальника потягу про необхідність видалення пасажира, як і не містить опису подій, час та хронологію їх здійснення, та безпосередньо факту залучення свідків, а також керівника або чергового по вокзалу на станції Біла Церква. 
		При цьому, згідно повідомлення Батальйону патрульної поліції у м. Біла Церква № 5432/41/40/1/01-2021 від 21.05.2021 року працівниками поліції пасажир ОСОБА_14 та його дружина не знімались з потягу. Такий пасажир ОСОБА_14 був знят з потягу саме начальником потягу на підставі підпункту «а» п. 32.28. Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (а.с. 21).
		Тобто, матеріалами справи одночасно підтверджена обставина видалення позивача, як пасажира, з потягу саме начальником потягу, та разом з цим таке рішення вказаної службової особи прийнято без його належного оформлення та вмотивування. 
		Суд зазначає, що надані стороною відповідача пояснювальні записки з боку провідників пасажирських вагонів не може взяти до уваги, оскільки вони датовані датою, яка настала пізніше, аніж складено вказаний акт (а саме 24.03.2020 та 30.10.2020), а відтак вони об`єктивно не могли бути покладені в основу рішення про зняття 23.10.2020 року позивача, як пасажира, з поїзда № 41/42 сполученням Дніпро  Трускавець. 
		Таким чином, суд вважає що службовими особами відповідача без належних на те підстав було порушено договірне зобов`язання та позбавлення позивача виконання послуги з перевезення у її повному обсязі.
		Стаття 611 ЦК України визначає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Такими наслідками є, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
		За приписами частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають, зокрема, право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
		Відтак, з огляду на наведені вимоги матеріального закону позивач має право на відшкодування завданих діями службових осіб відповідача збитків та моральної шкоди.
		Щодо стягнення матеріальних збитків суд вказує про наступне. 
		Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитки включають, у тому числі, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
		Суд вказує, що відповідно достатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		З огляду на наведені вимоги процесуального закону, та враховуючи припис частини 4 статті 623 ЦК України, саме на кредитора покладений обов`язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов`язання.
		Тобто, вимагаючи відшкодування збитків, позивач має не лише точно підрахувати розмір збитків, але й підтвердити їх за допомогою достатніх, належних та допустимих доказів по справі. 
		В даному випадку, стверджуючи про спричинення йому збитків, позивач вказував їх розмір 9993 грн. 10 коп., що складається з вартості двох квитків на потяг у розмірі 1043 грн. 00 коп., вартості поїзду позивача та його сім`ї до кінцевої точки призначення у загальному розмірі 8950 грн. 00 коп.
		Однак стороноюпозивача ненадано судубудь-якихдоказів,які бвідповідали вищевказанимкритеріям щодоїх достатності,належності тадопустимості,щоб підтверджувалиобставину сплати позивачем витрат на послугу таксі у загальному розмірі 8950 грн. 00 коп. Таким чином суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині з огляду на його недоведеність.
		Щодо стягнення вартості квитків, то суд вказує, що позивач частково скористався послугами відповідача, діставшись до станції призначення.
		Згідно п. 19.13. Правил у разі припинення поїздки на шляху прямування з особистих причин не пізніше 1 години після відправлення поїзда пасажиру повертається вартість квитка за непрослідувану відстань, а вартість плацкарти не повертається. Належна пасажиру частина платежів визначається у такому порядку: з повної вартості квитка віднімається вартість за прослідувану відстань. Пасажир оплачує вартість за послуги з повернення проїзного документа. Вартість плацкарти до розрахунку не включається.
		Відтак, в силу вимог п. 19.13 Правил позивач мав би право на часткове повернення вартості проїзного документу, але відповідних вимог з цього приводу не заявляв, будь-яких розрахунків суми з огляду на пропорційність використаної послуги з перевезення у позові не здійснив, наполягаючи на стягненні їх повної вартості таких проїзних документів. 
		Таким чином, в силу дії принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд не знаходить підстав для задоволення такої позовної вимоги та стягнення вартості квитків у їх повному обсязі, у зв`язку із чим відмовляє в задоволенні позову в частині стягнення матеріальної шкоди. 
		Щодо стягнення моральної шкоди, то суд вказує на таке.
		Безпосередньо відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені.
		Відповідно до частини другої статті 22 цього Закону при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей16і23 Цивільного кодексу Українита змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
		Тобто, статті 4 та 22 Закону про захист прав споживачів у чинній редакції прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
		Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
		Також, Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
		Таким чином, прецедентною практикою Європейського суду з прав людини і на законодавчому рівні в України, у тому числі частиною другоюстатті 1166 ЦК України, згідно з якою особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини, закріплено дію презумпції моральної шкоди.
		Тобто, моральна шкода вважається завданою позивачу, якщо відповідачем не доведено належними доказами відсутність його вини у завданні такої шкоди.
		В даному випадку суд вважає, що моральна шкода за порушення стороною відповідача цивільно-правового договору перевезення, як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права позивача має бути компенсована. У зв`язку із чим, суд доходить висновку, що про наявність підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 5000 грн. 00 коп. який з урахуванням встановлених обставин справи, неправомірності дій відповідача, є достатнім та відповідає вимогам розумності і справедливості.
		Суд вказує, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб, і не повинен призводити до безпідставного збагачення позивача. При цьому, суд враховує, що незручності та додаткові зусилля на пристосування до виниклих умов у зв`язку з порушенням стороною відповідача цивільно-правового договору перевезення є цілком очевидними та логічно зрозумілими, навіть при відсутності письмових доказів, які в даній ситуації є досить умовними та абстрактними.
		Одночасно із цим, суд не знаходить підстав для стягнення моральної шкоди на користь доньки позивача. Так стороною позивача не спростована під час розгляду справи та обставина, що дитина продовжувала поїздку на потязі у супроводженні іншої дорослої людини. При цьому суд враховує ту обставину, що дружина позивача, добровільно залишила потяг на станції Біла Церква. Хоча, у випадку загрози психічному здоров`ю неповнолітньої дитини, мала б проявити розумну обачливість та залишитись з самою дитиною, для забезпечення її безпеки. Окремо суд вказує, що матеріали справи не містять жодного доказу, який би підтвердив негативні наслідки вищеописаних подій для такої неповнолітньої дитини, у такому ступені, що б вимагав стягнення відшкодування на користь такої особи.
		З огляду на вищенаведене, суд доходить висновку, що вимоги про стягнення моральної шкоди підлягають лише частковому задоволенню, тобто виключно на користь позивача у наведеному судом розмірі  5000 грн. 00 коп., а в іншій частині позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди на користь позивача у розмірі 95000 грн. 00 коп. та в інтересах доньки ОСОБА_2 у розмірі 100 000 грн. 00 коп. необхідно відмовити через безпідставність таких вимог.
		 
		 
		 
		 
		 
		VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.
		Також, згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Тому, на виконання вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути пропорційно витрати по сплаті судового збору в загальному розмірі 71 грн. 43 коп. ( 5000 грн. 00 коп. х 3000 грн. 00 коп. : 209993 грн. 10 коп.).
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 23, 526,615, 625,1046, 1049, 1050,1166, 1187 ЦК України, ст. 22, 36 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 4, 141, 142, 258, 259, 263-265, 430 ЦПК України, суд,-
		 
		    ВИРІШИВ:
		1. Позовні вимоги ОСОБА_1 , що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування майнової та моральної шкоди, - задовольнити частково. 
		2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (місцезнаходження:03680,м.Київ,вул.Єжи Гедройця,буд.5,код ЄДРПОУ40075815) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП: НОМЕР_2 ,зареєстрований заадресою: АДРЕСА_1 ,фактично проживаєза адресою: АДРЕСА_2 ) моральну шкоду у розмірі 5000 грн. 00 коп. 
		3. В частині позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди в своїх інтересах у розмірі 95000 грн. 00 коп. та в інтересах доньки ОСОБА_2 у розмірі 100 000 грн. 00 коп.  відмовити. 
		4. В частині позовних вимог щодо відшкодування майнової шкоди у розмірі 9993 грн. 10 коп.  відмовити. 
		5. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (місцезнаходження:03680,м.Київ,вул.Єжи Гедройця,буд.5,код ЄДРПОУ40075815) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП: НОМЕР_2 ,зареєстрований заадресою: АДРЕСА_1 ,фактично проживаєза адресою: АДРЕСА_2 ) пропорційно до розміру задоволених позовних вимог понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 71 грн. 43 коп. 
		 
		Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
		 
		Суддя: Д.В. Мовчан

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...